Похизувалась громадянством Росії колишня педагогиня у своєму фейсбуці. Вона написала, що готувалась дуже ретельно та довго.

Більченко: Дуже сильно готувалась
Більченко отримала сертифікат із медкомісії з усіма графами придатності. Також одіозна ексвикладачка наголосила на тому, що здобула сертифікат із російської мови, законодавства та історії Росії з “круглими п’ятірками”.

Я дуже сильно готувалась, хотіла знати російську історію назубок, краще за всіх. Право теж,
– заявила вона.

Також Більченко через отриманий паспорт знову зізналась у любові до “русского мира”. Ба більше, запевнила, що на такий самий вчинок готовий і її чоловік, з яким вона знову розписалась у Санкт-Петербургу.

“У мене є улюблений епізод. Один із наших останніх. Ми зізналися одне одному, що ми готові померти за “русский мир”. Прямо на вулиці. Ніколи про це не писала”, – пояснила вона.

Зауважте! Глава Кремля ще у грудні 2021 року вніс у Держдуму законопроєкт щодо спрощення набуття російського громадянства для мешканців колишнього СРСР та навіть їхніх дітей.
Скандал навколо Більченко: що відомо
Скандал навколо професорки університету Драгоманова почався з того, що вона публічно розкритикувала мовний закон. Вона назвала Україною “онкохворою американською колонією” та сказала, що є “представницею російської цивілізації”.
Уже в лютому 2021 році викладачку відсторонили від занять. У липні університет ліквідував кафедру, де вона працювала, тим самим звільнивши скандальну викладачку, як того і вимагала громадськість.
Після звільнення скандальна професорка переїхала у Росію, де скаржилась, що її цькують та не дають роботи.
Мовляв, у країні-агресорці її “не підібрали” ні проросійські партії, ні сама Росія. У результаті цього вона залишилася ні з чим та підсумувала, що може “дозволити собі бути ніким”.
Повний текст публікації Євгенії Більченко:

БЖ. Безглузде кохання…

Я отримала сертифікат із російської мови, законодавства та історії Росії із круглими п’ятірками, але я знаю, за що. Я готувалася дуже сильно, хотіла знати російську історію назубок, найкраще. І право – теж. У мене – 30 сторінок рукописів, хоч курс відкривай. Та нікому читати.

Я отримала сертифікат із медкомісії з усіма графами “придатний”, але я знаю, за що. Я кілька разів проходила додаткові спеціальні перевірки як людина з серйозними нездужаннями, поки мені не сказали, що для суспільства я ніяк не небезпечна, а для самої себе – дуже навіть. Мені час цікавитися моїм здоров’ям серйозно (іронічно посміхаюся, крізь біль і безгрошів’я).

Я отримала весільний сертифікат – свідоцтво. Мені ні до усмішок, ні до іронії, ні до знання, ні до болю, ні до чого. Я просто не розумію, як ця людина (чоловік) мене терпить? Роками…

Хвору, злу, вічно злу зараз, із суїцидальними думками й уже майже вчинками, що ніколи не прибирає і нічого не готує, колись відомого поета, респектабельного професора, тепер – бомжа з раною замість живота. Руїни, що по-байронівськи видихнулася в 40 років без права на майбутнє, без сил, без надій…

Він терпів скандали навколо мого імені… Навіть на допит зі мною ходив. Він зі мною, коли я в опалі та забутті. Він любить не моє ім’я, а мене.

Він терпів мене в дні поетичних хіпі-п’янки, терпів у робочі університетські будні, коли мене за кафедрою не було видно. Витерпів зі мною “революцію”, війну, Україну, те, як я перебігла на “іншу сторону”, до Росії, а жити залишилася в Києві, тому що це і є не “перевзутися”, а гнути своє. Те, як я зрозуміла, що немає жодної другої сторони, що ми всі – одне, те, як на нас на вулиці нападали, і загрожували, і навіть більше…

Коли вони нам написали: “У вас тиждень” – ми тягнули ще рік. Рік у несумісних із життям умовах, на одній вірі. Ми тоді отримували зарплату та тонули у сотнях моїх інтерв’ю. Він казав мені: “Ти боєць”.

У мене є улюблений епізод. Один з останніх наших. Ми зізналися одне одному, що ми готові померти за “русский мир”. Прямо на вулиці. Я не Сніжана Єгорова, я інший.

І не кажіть мені, що цей світ – уявне, ідеологія… Це, пипець, яке Реальне. Символічне та Реальне. Як любов, космічна та поетична. Безглузда. Будь-яка.

А тепер він терпить те, що я не можу пройти 2 квартали й стягнути з себе чоботи. Він терпить, що я цілодобово лежу, уткнувшись у стіну і жалібно підвиваючи. Терпить, коли я пхикаю і прошу принести мені таблетки, багато таблеток, багато пачок, і “наші” (яке поки що для мене заборонене, солодке, рідне слово!) пітерські пампушки…

Спасибі й вибач мені, моє (як там Лєтов співає?), безглузде кохання, голівка загублена…