Про це пише Daily Mail. 47-річного лікаря уже заарештували. Його підозрюють у вбивстві щонайменше двох пацієнтів із COVID-19 у лікарні в Ломбардії. Як відомо, у березні минулого року лікар Карло Моска ввів пацієнтам смертельні дози анестетиків.

Повідомляється, що у Моска не було причин використовувати анестезію. Самі медсестри закладу говорили, що підозрюють лікаря у вбивстві пацієнтів та назвали його “божевільним”.

Поліція зараз розслідує ще три випадки смерті. Моска змінив записи в медкартах цих пацієнтів, щоб “замести” сліди. Лікар перебуває під домашнім арештом та заперечує всі звинувачення.

Інформація про інцидент з’явилась наступного дня, 28 листопада. Тоді в поліції заявили про те, що в реанімаційному відділенні померли двоє місцевих мешканців віком 61 та 66 років.

З’ясувалось, що електропостачання було відсутнє в період від 17.40 до 19.10 години.

У неділю, 29 листопада, в Офісі Президента України прокоментували ситуацію.

«Коли в лікарні зникла електроенергія, то генератори, які спеціально передбачені для таких випадків, не увімкнулися. Медикам довелося робити пацієнтам вентиляцію легень вручну, за допомогою дихальних мішків, намагаючись замінити дію апаратів ШВЛ. Проте оскільки стан хворих був важкий, їх не вдалося врятувати. Електропостачання було відсутнє близко однієї години», – зазначив заступник керівника ОП Кирило Тимошенко.

За його словами, всі лікарні під час пандемії мають бути готовими до таких позаштатних ситуацій, тому у зв’язку з інцидентом будуть розбиратися та ухвалюватися рішення на рівні райдержадміністрації.

Цього ж дня очільник Львівської ОДА Максим Козицький на власній сторінці у Facebook повідомив, що в лікарні наявні два електричних генератори, які можна застосовувати при аварійних відключеннях світла. Один електрогенератор під’єднаний до електромережі в пологовому відділенні. А другий електрогенератор на момент приїзду слідчо-оперативної групи та зі слів самих працівників медичного закладу чомусь знаходився в гаражному приміщенні на території лікарні і не був підключений до електромережі.

Під час отримання первинних свідчень слідчо-оперативною групою керівництво медзакладу пояснило, що генератор не задіяно до реанімаційного відділення, оскільки в ньому не було потреби. А в самому Жовківському РЕМ, коли зникло світло, медзаклад нібито запевнили, що е/е не буде впродовж 20 хвилин.

«Ініціюю подання про звільнення голови Жовківської РДА, а перед Жовківською районною радою ініціюю звільнення головного лікаря медичного закладу. Також департаментом охорони здоров’я ЛОДА розпочато службову перевірку щодо дій медичних працівників Жовківської ЦРЛ», – написав Козицький.

Голова Жовківської РДА Роман Черніховський пояснив, що КНП «Жовківська ЦРЛ» є комунальним некомерційним підприємством, яке підпорядковане Жовківській районній раді. Згідно з попередньою інформацією, отриманою від керівництва Жовківської ЦРЛ, 27 листопала 2020 року в лікарні двічі було відключено електропостачання.

«Перше відключення було усунено протягом 5 хвилин, під час якого пацієнти перебували на ШВЛ, які живились від акумуляторних батарей. Друге відключення сталось без попередження, о 17:50. Інформації про відключення та будь-які інші питання, які виникли внаслідок цього, до мене, як до голови райдержадміністрації, та моїх заступників не надходило, ні 27 листопада 2020 року, ні 28 листопада. Про даний випадок дізнався із соціальних мереж 28 листопада 2020 і одразу почав з’ясовувати усі обставини трагедії», – йдеться у його коментарі.

За його словами, у неділю, 29 листопада, він скликав нараду щодо збору інформації по встановленню причин смерті двох громадян, які перебували на лікуванні в КНП «Жовківська ЦРЛ».

«За наслідками наради встановлено, що відповідальними особами лікарні не вжито жодних заходів щодо підключення додаткових джерел живлення до реанімаційного відділення. Особисто зацікавлений в тому, щоб усі обставини, які призвели до смерті людей, були встановлені, а винні особи притягнуті до відповідальності», – додав Черніховський.

Про це написала лікарка Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А. Новака Олександра Лангазо на своїй сторінці у Facebook.

За словами лікарки, в області більше 4000 випадків захворювання на коронавірус і лише 1,4 тисячам вдалося одужати. 143 пацієнти померло від хвороби.

Крім того, Лангазо зазначила, що з квітня по липень багато чого змінилося.

“Зростання кількості хворих зумовило розгортання додаткових ліжок і відкриття ще одного COVID-відділення. Тепер на базі нашої лікарні функціонує 3 відділення, де лікують хворих на коронавірусну інфекцію: COVID-1, COVID-2 та відділення реанімації й інтенсивної терапії”, – написала вона.

Лікарка також додала, що через зростання кількості хворих збільшилося й навантаження на медичних працівників. За тиждень тільки в одному відділенні ЗОКЛ імені А. Новака додалося 45 інфікованих, загальна кількість хворих сягнула понад 75 осіб.

“Хворіють люди різних вікових категорій (в нашому відділенні є хворі і 30-річного віку), жінки і чоловіки, вагітні, хворі з супутньою патологією та без неї. Хвороба носить непередбачуваний перебіг. Були випадки, коли пацієнт перебував у стабільному стані, а через декілька годин у нього виникла дихальна недостатність”, – повідомила Лангазо.

Вона додала, що деякі хворіють по декілька днів, а деякі з важкими пневмоніями, і більше тижня потребують кисневої підтримки. Вони мусять цілодобово стояти з апаратом штучного дихання.

Лангазо також розповіла, що до лікарень часто надходять сімейні пари, чи односельчани, які разом були на весіллі або якомусь іншому масовому заході, оскільки вони не вірили в справжнє існування цієї хвороби, поки самі не захворіли.

“Шкода, що усвідомлення реальної ситуації далося такою дорогою ціною. Вважаю, що ми маємо бути свідомими та обережними, бо немає страшнішого, як хибне відчуття безпеки. Бажаю всім здоров’я, особливо колегам-медикам, бо з такою епідситуацією воно нам ще знадобиться!” – резюмувала лікарка.

Між ними буде шалена конкуренція, боротьба за пацієнта, адже пацієнт зможе вільно обрати ту лікарню і спеціаліста, в якій хоче проконсультуватися чи прооперуватися. Прив’язки до районної чи міської лікарні більше не буде. І гроші за надану медичну послугу НСЗУ заплатить тій лікарні, яку обере пацієн «Філософія надання медичних послуг зміниться кардинально. Кошти підуть за пацієнтом і між лікарнями, у доброму розумінні слова, розпочнеться конкуренція: хто якісніше, краще надаватиме медичну послугу, хто матиме більше сучасного обладнання, хто буде успішніший. Адже пацієнт матиме право вибору», – кажуть в НСЗУ

Що варто знати пацієнтам?

1. НСЗУ оплачуватиме медпослуги лише за скеруванням сімейного лікаря. Тож ті, хто ще не обрав свого сімейного лікаря і не підписав з ним декларацію, мають це зробити до 1 квітня. Чому це важливо? Якщо вам потрібно буде проконсультуватися у вузького спеціаліста (кардіолога, невролога, уролога тощо) чи лягти в лікарню на планову операцію, то потрібно буде скерування від сімейного лікаря. У такому випадку лікарні за лікування буде платити не пацієнт, а НСЗУ відповідно до затверджених тарифів.

2. Якщо ви прийдете на прийом до спеціаліста без скерування, то за медпослугу заплатите з власної кишені.

3. Виняток. З квітня без скерування сімейного лікаря безоплатно можна буде звертатися лише до акушера-гінеколога, стоматолога, педіатра, психіатра, нарколога. Усім без винятку безкоштовно нададуть екстрену медичну допомогу у всіх лікарнях.

4. Скерування до спеціаліста і медична карта пацієнта будуть електронними. З квітня скерування до вузьких спеціалістів буде в електронному вигляді, як і медична картка пацієнта. На телефон пацієнта, якого сімейний лікар скеровує на консультацію до вузького спеціаліста, прийде відповідний код. Для літніх пацієнтів, яким непросто користуватися телефоном, код можуть роздрукувати. Пацієнт приходить,скажімо, до кардіолога і називає йому свій код. Кардіолог заходить в його електронну карту і бачить, з якими проблемами до нього сімейний лікар скерував пацієнта.

5 Прив’язки до міських чи районних лікарень більше не буде. Пацієнт матиме право обрати лікаря і лікарню, в якій хоче поправити своє здоров’я. Якщо раніше мешканця села, скажімо, Миргородського району скеровували до кардіолога, який працював в районній поліклініці чи лікарні, то з квітня цього не буде. Кожна людина може обрати для консультації чи планового лікування того лікаря і ту лікарню, яким довіряє, в яких ту чи іншу медпослугу надають краще, мають сучаснішу діагностичну апаратуру тощо. Тобто, кожен мешканець села того ж Миргородського райому може сам вирішити, де йому проконсультуватися. Він може поїхати в лікарню сусіднього району, може приїхати в лікарню до Львова, Одеси чи Києва. І гроші за його лікування отримає та лікарня, яку вибрав пацієнт. Але, повторимо, має мати скерування сімейного лікаря.

4. Вимога купити ліки чи заплатити за аналізи, обстеження тощо – незаконна. Кожна медична послуга має свій тариф, згідно з яким НСЗУ платитиме лікарням за надані послуги. Скажімо, пологи коштуватимуть –8136 грн, лікування інсульту –19332 грн, інфаркту – 16001 грн тощо.

До тарифів за медичні послуги не включено вартість лікарських засобів, медичних виробів та витратних матеріалів. Ними будуть забезпечувати централізовано за рахунок інших програм державного бюджету. Тож якщо у квітні ви потрапите до лікарні чи на прийом до лікаря і вам скажуть купити ліки чи заплатити за обстеження, то ці вимоги – незаконні.

Запам’ятайте номер – 16-77. Це гаряча лінія НСЗУ, яка буде збирати такі скарги і вживати відповідні заходи. Вона має право призупинити оплату і навіть розірвати договір з такою лікарнею.

Глава Всеукраїнського союзу парамедиків Ярослав Вус зазначив, що в країні діє постанова “Про норматив прибуття бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги на місце події”, пише MedOboz. У ній прописано екстрені та неекстрені звернення.

У яких випадках “швидка” не приїде

До категорії неекстрених належать звернення щодо пацієнта, стан якого не є невідкладним та:

1) супроводжується:

раптовим підвищенням температури тіла з кашлем, нежитю, болем у горлі;
головним болем, запамороченням, слабкістю;
болем у попереку, суглобах (радикуліт, остеохондроз, артрит, артроз тощо);
підвищенням артеріального тиску;
больовим синдромом у онкологічних хворих;
алкогольним, наркотичним, токсичним абстинентним синдромом;
2) зумовлений загостренням хронічних захворювань у пацієнтів, які перебувають під наглядом сімейного або дільничного лікаря з приводу:

– гіпертонічної хвороби;
– виразки шлунка та дванадцятипалої кишки;
– хронічного запалення печінки, жовчного міхура, кишківника, хвороби нирок, суглобів тощо.

В Україні екіпажі швидкої допомоги повинні приїжджати до пацієнтів лише у тому випадку, якщо людина може за лічені хвилини стати інвалідом або померти.

“Швидка повинна відповідати за екстрені випадки – коли людина без надання допомоги залишиться інвалідом або втратить життя за лічені хвилини. ДТП із потерпілими, інфаркти, інсульти тощо – це робота швидкої допомоги. А те, чим вона займається зараз і займалася останні 20 років – температури, пневмонії, високий тиск, “просто поговорити” тощо – цього швидка робити не буде”.

Попри це, людина, яка звернулася по медичну допомогу, не залишиться зовсім без допомоги, коли її стану щось загрожує. До прикладу, якщо у дитини висока температура та висипання, тоді варто повідомити про це диспетчеру, оскільки це екстрений випадок. Ймовірно, це може бути ознаками менінгококцемії.

“А якщо просто висока температура – батьки дитини телефонують, їм відмовляють у виклику, радять, що далі робити, як збивати. Крім бригад 103 диспетчер може вас перемкнути на консультацію з лікарем, наприклад, педіатром, або може сам вас проконсультувати, що вам робити, щоб дочекатися ранку і сходити в поліклініку за місцем проживання. На екстрені випадки – біль за грудиною, інсульт, порушення мови – швидка допомога приїжджатиме”.

В Україні для українських екіпажів швидкої законодавчо встановлена норма прибуття на місце – 10 хвилин у місті, 20 хвилин за містом.

У яких випадках медики приїдуть на виклик

Лікарі можуть приїхати на виклик, якщо у людини спостерігається:

• знепритомнення;
• судоми;
• раптовий розлад дихання;
• раптовий біль у ділянці серця;
• блювота кров’ю;
• гострий біль у черевній порожнині;
• зовнішня кровотеча;
• ознаки гострих інфекційних захворювань;
• гострі психічні розлади, що загрожують життю і здоров’ю пацієнта та/або інших осіб.

Також пацієнти зможуть звертатись до вузькопрофільних спеціалістів із направленням від свого лікаря, самостійно обираючи заклад та фахівця. Це буде оплачуватись не з кишені хворого, а Національною службою здоров’я.

Що ж до послуг без направлень, то з бюджету будуть оплачуватись тільки звернення до пcихiатра та гiнeкoлога.

Якщо ж хворий обрав інших спеціалістів, не отримавши направлення, то він сам оплатить візит.

Приватизацією нас уже більше двох років лякають депутати профільного комітету Верховної Ради, і лякають успішно – міф про приватизацію заблокував спроби реформувати галузь міністерством Олександра Квіташвілі.

Зараз же, коли ми обговорюємо медичну реформу із лікарями та пацієнтами в обласних та районних центрах України, частіше чуємо побоювання не “приватизації”, а про “закриття” лікарень.

І тут моментів два: а чи потрібні нам саме такі лікарні, як зараз, і чи потрібно їх закривати?

Для наглядного прикладу опишу ситуацію, коли один із заступників міністра несподівано навідався у хірургічне відділення райлікарні і попросив журнал запису оперативних втручань у стаціонарі.

Там було трохи більше 100 операцій за рік.

Штат відділення складає 7 хірургів.

Тобто, кожен з хірургів виконав біля 14 операцій на рік, або 1 операцію на місяць.

Хто захоче летіти в літаку пілот якого має дві години льотної практики в місяць?

Напевно ніхто.

Тоді хто захоче щоб його чи його близьких оперував хірург, який робить одну-дві операції на місяць?

Напевно теж ніхто. І, судячи з відвідуваності лікарні, мало хто хоче оперуватися у цьому відділенні, з тих самих причин: не довіряють ні медичному закладу, ні медикам, і за найменшої можливості їдуть у іншу лікарню.

Чи щасливий хірург, що має аж одну операцію на місяць? Вочевидь, що ні!

Що ми маємо у сухому залишку? І пацієнт, і лікар є заручниками системи, у якій перший не отримує потрібного лікування, а другий не може та вже і не дуже хоче його надавати, бо відсутність належної клінічної практики призводить до невпевненості у власних силах. Добре ж відомо, що теорія без практики мертва.

Чому так відбувається?

За існуючої системи, лікарня фінансово не вмотивована боротись за пацієнта.

Сьогодні бюджетне фінансування лікарні гарантоване, оскільки заклад бюджетний, а потрібну статистику виконання “ліжкоднів” завжди можна “домалювати”.

Лікар, в рамках бюджетного фінансування, не зацікавлений у пацієнтові. Адже від кількості операцій зарплата лікаря не залежить. Теперішня система тотальної зрівнялівки дає однакову оплату і лікарю, що робить одну операцію на місяць, і лікарю, що робить їх сотню. А після підвищення мінімальної заробітної плати, “зрівнялівка” стала ще більш тотальною: тепер лікар і санітарка отримують приблизно однакову зарплатню.

От вам і результат: лікарі без пацієнтів, пацієнти без допомоги, зате в кожній лікарні 100% виконання ліжкоднів.

Для того, щоб гарантувати громадянам медичну допомогу, недостатньо пообіцяти це у Конституції, потрібно ще і забезпечити її фінансову та фізичну доступність.

Фізична доступність передбачає наявність лікарні в тому місці де живе громадянин.

Фінансова – передбачає, що пацієнт не буде за все платити.

Наразі громадяни не отримують від держави ні фізичної (УЗД немає, лікар невисокої кваліфікації), ні фінансової (за 95% медикаментів ми платимо з власної кишені, а суму “неформальних платежів” не знає ніхто).

Кабінет міністрів бачить вихід із даної ситуації у такий спосіб: держава відходить від обіцянок безкоштовної медичної допомоги і переходить до гарантованого державою пакету медичних послуг, які вона може фінансово забезпечити не на папері, а по-справжньому.

Замість того, щоб утримувати лікарні, держава починає закуповувати у них медичні послуги в рамках гарантованого пакету.

Фактично держава буде платити за те, що пацієнтів дійсно лікують, а не звітують на папері.

Уряд бере на себе зобов’язання щодо фінансової доступності медичної допомоги всім і кожному. Іншими словами, держава гарантує, що в який би заклад на території України ви не звернулись, ви не будете платити за послугу, що входить до гарантованого пакету медичної допомоги.

Що стосується фізичної доступності медицини, ця задача лягає на плечі місцевої влади.

Завдання органів місцевого самоврядування – зробити так, аби громадяни мали куди звернутись за медичною допомогою. Міськрада, райрада чи рада ОТГ має обладнати заклад, зробивши його комфортним і для лікаря, і для пацієнта.

Чим привабливішою буде лікарня (як з точки зору обладнання, так і кваліфікації лікарів), тим більше пацієнтів захочуть там лікуватися, тим більше коштів від держави вона отримає.

Тепер повертаємось до “закриття лікарень”.

По-перше, держава (МОЗ, Кабмін і навіть ВРУ) не мають таких повноважень.

Відкривати, закривати, перепрофільовувати чи приватизовувати комунальні установи може виключно власник – громада. Такі рішення ухвалюють лише органи місцевого самоврядування.

Інше питання, навіщо місцевій раді закривати лікарні, якщо від якості роботи медичних закладів, залежатиме стан здоров’я громади, її задоволеність владою (перш за все місцевою), а також економічний добробут населення.

Якщо місцева влада зможе організувати у себе на території системну роботу лікарні, то держава гарантовано за це заплатить з бюджету за принципом: гроші ходять за пацієнтом.

Не потрібно вигадувати велосипед, така модель управління якістю медичної допомоги давно працює у цивілізованому світі. Просто Україна, з нашою системою керування не якістю, а ліжковим фондом лікарень, наразі далека від розвинених країн.

Більше того, для налагодження оновленої системи Кабмін надаватиме місцевим радам більше коштів. Органи самоврядування отримають гарантований потік державних інвестицій на 5 найближчих років!

Реорганізація відбуватиметься згідно з планом створення госпітальних округів. План цей має розробити і подати уряду місцева влада. Усе, що для цього потрібно місцевій владі – домовитись між собою.

Якщо, маючи такі можливості, місцева влада вирішить віддати лікарні у приватну власність чи позакривати, це буде вкрай дивне рішення.

Не менш дивними виглядають запевнення скептиків з середовища голів облрад, райрад та міськрад, що ідеї Кабміну це фантазії, а жодної субвенції регіони не отримають.

Іншими словами, такі голови місцевих органів самоврядування заявляють своїм виборцям: “Ніякої реформи не буде, бо прем’єр не дотримається своїх обіцянок і жодної інвестиційної субвенції Кабмін не надасть”.

Це справжній саботаж з бажанням зберегти статус-кво. Тому на запитання журналістів, що буде, якщо та чи інша область не запропонує плани реорганізації мережі лікарень, я завжди упевнено відповідаю: “Нічого”.

Просто нічого не зміниться, заклади і далі виконуватимуть ліжкодні, місцеві бюджети бідкатимуться, де відшукати додаткового фінансування на утримання мережі лікарень. А пацієнти тим часом їздитимуть у сусідні області, у реформовані опірні лікарні.

Зрештою, пропонована система дає усім право вибору: пацієнтам – право обирати лікаря і лікарню; лікарям – право обирати, ким і де працювати; місцевій владі – право реорганізовувати архаїчну мережу чи далі жити у неефективному совку.

Наостанок хочу нагадати, що право приймати ті чи інші рішення місцевій, як і центральній владі, надали саме ми, громадяни. І саме ми маємо право вимагати від влади тих чи інших рішень. Або не вимагати – це теж наше право.

Проте, якщо не вимагатимемо рішень сьогодні, то завтра і післязавтра помиратимемо на 12-15 років швидше за жителів Європи, та заспокоюватимемо себе фразою “добре, що лікарню не закрили”.

Олександр Ябчанка, експерт “Реанімаційного пакету реформ”, менеджер проектного офісу секторальної децентралізації проекту EDGE