перемога над хворобою – УКРАЇНА LIVE

Щастя – це не розмір: дівчина, що здолала анорексію, дала відсіч критикам у соцмережі

annashchesna — Wed, 08 Mar 2017 20:03:45 +0000

Дівчина, котра перемогла анорексію, дала відсіч інтернет-користувачам, що взялися критикувати її оновлене тіло. Адже разом із зайвою, на їхню думку, вагою вона здобула любов до себе та відвоювала назад власне життя.

So yesterday I did a bopo wardrobe blitz. I got rid of everything that no longer fits because of this beautiful bit of extra chub I’m rocking lately. I didn’t vow to diet myself back into the clothes like I used to. My peace of mind is way more important than any piece of fabric! During the clear out I found these – my old Spanx. I used to squeeze myself into them every single time I wore a dress, because I bought into the idea that if my stomach wasn’t flat, I wasn’t worthy of being seen. I’d go hungry all day, sweat my life away, and take a million trips to the bathroom just to roll them back up. I wish I could have realised that it was okay to just wear the damn dress and let my stomach be free! I didn’t need to look as toned as possible to deserve going out. I didn’t need to live in fear of being caught at the wrong angle and someone seeing that *GASP* MOST TUMMIES ARE NOT COMPLETELY FLAT. And I seriously could have saved myself from so much dehydration. So the Spanx were the final thing on the clear out pile. And if you’re still holding onto items of clothing that only serve to make you uncomfortable and look smaller than you are, take this as your permission to get rid of them. Sure, if they bring you joy, keep them, but if they don’t, let them go. And let those glorious tummies be free! 💜💙💚🌈🌞 Undercrackers by @curvykate ✨

Допис, поширений Megan Jayne Crabbe 🐼 (@bodyposipanda) Лют 20, 2017 о 12:52 PST

Меган Джейн Кребб захворіла на анорексію в 14-річному віці. Зараз їй 23, вона жива, здорова та веде “бодіпозитивний” блог.

Нещодавно Меган розбурхала мережу, запостивши в своєму Instagram колаж, своє фото “до” та “після”. Про це пише The Huffington Post.

On the left is me 2 1/2 years ago, just before I found body positivity, and on the right is me today. You’ll probably notice the most obvious thing I’ve gained between these two pictures: weight. But there are so many other things I’ve gained as well. I’ve gained mental freedom. I’ve gained self love. I’ve gained my life back after so many years of believing that I wasn’t worthy of living it because of how my body looked. I know the world wants you to believe that the less you weigh the happier you’ll be. I know I’m supposed to feel ashamed of this transformation. I’m supposed to vow to lose the weight, I’m supposed to spend my life chasing the body on the left and buying into the idea that I’ll be more valuable once I get there. But I’m not going to do that. Instead I’m going to tell you what I learnt from all those wasted years chasing washboard abs and dropping numbers on the scale: happiness is not a size. Weight loss does not cure self hatred. Mental health matters more than a dress size does. And we are all so worthy of self love exactly as we are. It’s time we took a stand and refused to keep hurting ourselves in the pursuit of a ‘perfect’ body that doesn’t even exist. It’s time for us to realise that we’re already good enough. It’s time for us to take our power back. 💜💙💚🌈🌞

Допис, поширений Megan Jayne Crabbe 🐼 (@bodyposipanda) Січ 29, 2017 о 12:11 PST

“Ліворуч я 2 з половиною роки тому, незабаром після того, як віднайшла позитивне ставлення до власного тіла, а праворуч я сьогодні. Ви, певно, помітили найочевиднішу річ, якої я набула в проміжку між цими фото: вагу. Але також я набула ще багатьох речей. Набула ментальної свободи. Набула любові до себе. Отримала назад своє життя, після років віри в те, що я негідна жити через те, як виглядало моє тіло”, – написала Кребб.

“Я знаю, світ хоче, щоби ви вірили в те, що чим менше важитимете, тим щасливішими ви будете. Знаю, що від мене очікують, що я соромитимуся цієї трансформації. Що заприсягнуся скинути вагу, що проведу моє життя в гонитві за тілом на лівій фотографії та куплюся на ідею, що стану ціннішою, як його здобуду. Але я цього не робитиму”, – запевнила дівчина.

Зі слів Меган, за роки, змарновані у боротьбі за “кубики” та зменшення цифр на вагах, вона усвідомила дуже важливу річ: щастя – це не розмір.

“Втрата ваги не вилікує ненависті до себе. Психічне здоров’я важливіше за розмір сукні. І всі ми варті того, щоби любити себе такими, якими ми є. Настав час нам відстояти свою думку та відмовитися продовжувати кривдити себе у гонитві за “досконалим” тілом, якого навіть не існує. Час усвідомити, що ми й так достатньо хороші. Час повернути собі силу”, – закликала блогерка.

Lately there are a lot of people who come here and tell me that I’m doing it wrong. That there’s nothing bad about dieting or wanting to lose weight. That I shouldn’t be celebrating the body types I do. That I’ve gone ‘too far’ or that I’m promoting the wrong things. But here’s the reality: there are so many spaces you can go to and be congratulated on weight loss. There are millions of diet plans, endless articles on getting the ‘perfect’ body, and countless images of the body type our culture teaches us we should all strive for. Those are the spaces I grew up around, and boy did I learn the lesson well. I learned how to lose weight, I learned how to hate my body, I learned that chasing thinness was the only way to be beautiful, and the only way to be happy. It’s taken me a LONG time to unlearn those lessons. And I plan on showing as many people as I can that they can unlearn them too. Because honestly? We all deserve so much better than how we’ve been taught to see ourselves. The body positive community is our safe space. It’s the one corner of the internet you can go to where no matter how you look, you’re good enough. It won’t pressure you into believing that you can only be happy once you’re smaller. It won’t shame you for how many calories you eat or how many miles you can run. It won’t tell you that your value lies in whatever number comes up on the scale. It’s the space that I needed so badly all those years ago. So you can think that I’m doing this wrong all you like, I’ll keep going. I’ll keep creating a safe space where that girl on the left can’t be hurt anymore. And for all of you out there who’ve never been told before that you’re good enough already. You will ALWAYS be good enough here. 💜💙💚🌈 ✨P.S. YOU DO NOT HAVE TO LOOK LIKE THE PICTURE ON THE LEFT FOR YOUR STRUGGLES TO BE VALID! EATING DISORDERS COME IN ALL SHAPES AND SIZES, THIS IS ONLY ONE REPRESENTATION. EDs ARE MENTAL ILLNESSES, NOT WEIGHTS. WHATEVER SIZE, YOU ARE WORTHY OF RECOGNITION AND SUPPORT. SENDING SO MUCH LOVE TO ALL MY ED WARRIORS ✨

Допис, поширений Megan Jayne Crabbe 🐼 (@bodyposipanda) Січ 9, 2017 о 11:09 PST

Одначе далеко не всі інтернет-користувачі погодилися з Меган. Її пост став “вірусним” у Instagram, та в деяких коментарях дівчині докоряли тим, що “ліва” вона значно гарніша, та питали, нащо вона себе занапастила. Дівчина вирішила відповісти на ці закиди.

“Зажди, тож ти просто вирішила занапастити своє тіло?” Ха, я просто покинула катувати себе щодня за те, що не вписувалася в образ, яким ніколи й не мала бути”, – відказала Кребб.

“Ти могла лишитися такою ж та любити своє тіло, ти не мусила ставати жирною.” Я могла лишитися такою ж та скотитися по спіралі до розладу харчової поведінки, який мало не вбив мене в 15 років. Я могла продовжити морити себе голодом та щодня по кілька годин одержимо тренуватися, але це ніколи не привело б мене до любові до себе. Не мало зачення, скільки ваги я скидала, завжди було, що ненавидіти. І, звісно, людям не потрібно набирати вагу, щоби почати себе любити, просто це те, чого потребувало моє тіло, щоби відповідати моїй ментальній свободі. Це моє щасливе тіло”, – пояснила вона.

“Але ж ти точно не можеш бути щасливою, виглядаючи так, як зараз, я б ніколи не змогла бути щасливою в такому тілі.” Я теж не думала, що буду, але виявилося, що щастя – це не розмір. А я змарнувала надто багато років, вірячи в протилежне”, – зазначила Меган.

І саме тому, додала дівчина, вона не облишить переконувати людей у тім, що вони заслуговують на щастя такими, які є, не “через 10 фунтів”, а вже зараз. А що стосується злих коментарів – то вони лише зміцнюють бажання Меган іти вперед.

Нагадаємо, американський педіатр дала поради батькам, як говорити з дітьми та вразливими підлітками про вагу, не культивуючи в них почуття провини за потяг до “поганої” їжі.

На Мукачівщині сестра Ліджі Пайяпілі вже 12 років лікує людей за допомогою молитви

annashchesna — Wed, 30 Nov 2016 07:26:52 +0000

Уже 12 років біля Мукачева хворі та немічні зцілюються з допомогою монахині Лідії, яка приїхала на Закарпаття з далекої Індії. Багато хто одужує від невиліковної хвороби, стає на ноги, після довгих літ безпліддя нарешті відчуває дар материнства. Щодня черниця приймає сотні людей, нікому не відмовляє, бо й сама знає, що таке бути смертельно хворим. Адже їй не давали шансів на одужання ні київські, ні індійські лікарі. Її життя повне парадоксів. Вона народилася в індійській сім’ї католиків, тоді як в Індії домінує індуїзм. Приїхала в Київ розбудовувати монашу спільноту свого згромадження, не знаючи української мови, вперше виїжджаючи за кордон. Вона перемогла туберкульоз кісток тоді, коли вже майже рік не могла звестися з ліжка, а лікарі дивувалися, чому хвора досі жива… Зараз сестра Ліджі живе в селі Павшино. Вона – настоятелька монастиря Св. Йосифа Згромадження де Сен-Марк, при якому діє будинок для літніх людей

Я своїм тілом відчувала чужий біль

У мене були туберкульоз кісток і менінгіт, і я звернулася до Бога з проханням зцілити мене і пообіцяла, що тоді повернуся до України. Я ніколи не просила в Бога цей дар, я не знала, що його маю. Я завжди хотіла служити тихо. Мені було досить того, що Бог мене знає. І я далі того прагну. Я не зірка. Не прагну слави.

Спочатку, коли я починала молитися, заступатися за людей, я своїм тілом відчувала людей під час молитви, якщо хтось мав проблему з серцем, то я відчувала своє серце. І так я могла сказати, що Бог зцілив тих, хто мав хворе серце. Я закриваю очі і питаю Бога, чекаю на Його відповідь, бо я знаю, я не маю сумнівів, що Ісус зі мною, бо я приймаю Його щоденно через Причастя. Він може мені підказати. Я відчуваю, наприклад, що мене болить коліно і тоді я питаю: «Скільки разів?». І от біль закінчується, починається знову, потім ще раз і я вже знаю, що є троє людей із такою проблемою. Під час молитви періодично з’являються болі. Коли люди приходять на молитву, я відчуваю їхній біль. Тоді я можу сказати, що Бог їх зцілює. На початку я не розуміла, що відбувається, і зверталася до лікарів, бо мене постійно щось боліло. Я не розуміла. Я думала, що це я хвора. Лікарі мене обстежували та не знаходили ніяких хвороб. Зранку мене з болями возили до лікаря, який нічого не знаходив, а по обіді приходили на молитву люди і якщо Бог хотів зцілювати, тоді біль посилювався, а після молитви біль минав.

Сила Божої благодаті переростає людські можливості

Я починаю молитву, покладаючи руки на тих, за кого буду молитися. Часто люди падають. Але я би не хотіла, щоб люди вважали це чимось вирішальним, бо насправді це не настільки важливо – чи людина впала під час молитви над нею, чи ні. Особисто я це розумію так, що іноді Бог дозволяє відчути нам свою силу. Божа благодать діє настільки сильно, що наше тіло того не витримує, хоча це триває лише декілька секунд. Недавно я була у Житомирі, дуже високий чоловік кремезної статури також впав, для мене це було свідченням того, яку силу має Бог. Але для тих, хто не падає, це не означає, що вони не отримали благодаті, просто ми всі різні люди і різні ситуації переживаємо по-різному, як з анекдотом – хтось буде голосно сміятись, хтось лише посміхатись, а в когось взагалі не буде жодної реакції, так і наше тіло — реагує по-різному.

Часом ті люди, що падають, мають великі внутрішні рани і потребують зцілення, це як операція під наркозом – Господь знечулює, щоб оздоровити. Я зауважила, що ті люди, котрі падають після дотику, потому сильно плачуть і бачу, як у цей момент вони зводяться на ноги вже зовсім іншими людьми. Одна жінка зі Львова, яка страждала від депресії, прийшла на молитву і пережила власне те, про що я щойно казала – падіння і плач, так от вона дала свідчення, що після цього відчула себе зовсім іншою людиною — від депресії не залишилося навіть сліду.

Сила віри відганяє страх

Буває таке, що приходять люди, які поводяться, як одержимі, сильно кричать. Вперше я з таким зіткнулась, коли єпископ скерував мене до чоловіка, який мав проблеми. Спершу він спокійно зі мною розмовляв про свої проблеми, а коли я почала молитися, він почав шуміти, кричати, хотів мене вкусити, гавкав, мекав. Тоді я просила своїх співсестер, щоб прийшли і заступились за мене, бо я дуже вірю у силу спільної молитви. Сестри прийшли, і ми разом молилися. У той час чоловік завис разом з кріслом на кілька хвилин у повітрі, але мені не було страшно. Я завжди молюсь перед Євхаристією і вірю у присутність Бога, а якщо Бог зі мною, то мені не треба боятися. Я не екзорцист, у мене немає такого привілею від Єпископату. Я лише заступаюся за людей у молитві і прошу Ісуса, щоб звільнив їх, напряму з темними силами я розмовляти не можу і не маю права.

Особисто зі мною поки що не траплялося жодних незрозумілих чи ірраціональних речей у зв’язку з моєю діяльністю. Мені здається, що через те, що я перед своїм служінням вже багато страждала, то зараз нічого такого зі мною не стається. Це я собі так думаю, не знаю, що буде далі, але зараз – нічого такого. А ще, мабуть, тому, що дуже багато людей моляться за мене.

Треба переключити свою віру з прокляття на благословення

Я в Україні зустрічала дуже багато людей, які вірять у прокляття, навіть більше, ніж у благословення. Часом і справді може так бути, що хтось прокляв, але якщо людина практикує християнське життя і причащається часто, то Боже благословення сильніше, ніж якесь людське прокляття. Мені здається що треба перемкнути свою віру з прокляття на благословення. Люди вірять у прокляття, щоб заспокоїти себе: син сильно п’є – то його хтось прокляв, але причина в тому, що це його власний вибір. Може бути так, що батьки проклинають дітей від образи чи злості, але це не означає, що від того треба страждати ціле життя – треба просити про Божу ласку і про прощення, навіть якщо батьки вже померли. Господь має силу все відвернути і замінити прокляття на благословення. Це питання того, у що люди більше вірять.

Благословляймо тих, хто нас проклинає

Коли я приїхала в Україну, мені сказала одна бабця, що достатньо буде з’їсти літру малини восени, щоб віруси нас не чіпали цілу зиму. Ми не можемо сказати вірусам, щоб нас не атакували, але можемо захистити себе самих, щоб вони до нас не чіплялися. Те саме і тут – ми можемо захистити себе через Таїнства і молитву – часта сповідь і Причастя роблять нас не вразливими до того, хто б там що з наших сусідів не робив і чим би не займався. Ніякі ворожіння не будуть мати на нас впливу, якщо ми духовно сильні. Благословляймо тих, хто нас проклинає.

Лише Богу відомо, чому з нами трапляються ті чи інші речі

Ще одне поширене питання: Чому з віруючими людьми, які часто ходять до церкви, стається щось погане, вони хворіють чи мають тяжкі випробування? Так от, те що ми ходимо до церкви, не означає, що ми ніколи не захворіємо. Тут великим прикладом є св. Йосип, який жив у присутності Ісуса і вмер на руках у Марії. Ісус, який міг його воскресити, не зробив цього. Ми не завжди розуміємо, чому маємо ті чи інші страждання. Це відомо лише Богу. Наші хвороби можуть бути як наслідком чисто фізичних проблем, так і наслідком духовного занепаду. Це може бути по-різному. Наприклад, епілепсія – часто це лише фізична проблема через погану циркуляцію крові або травму, а часами через гріхи. До мене приходив такий хлопець на молитву, в якого була епілепсія і Бог мені дуже конкретно показав його життя і те, через які гріхи він страждає на епілепсію. Отже, в його конкретному випадку йшлося передовсім про духовне зцілення. І якщо він перестане грішити, то хвороба відступить.

Не треба боятися людей, треба дбати про чистоту душі

Було таке декілька разів, коли на молитву приходили ворожки. Я відчувала, як мене нудить, і просила Бога показати мені, через кого в мене такий стан. Я підходила і питала, чому прийшли, то відповідали, що на молитву, але коли я клала на них руки, то відчувала недобрі наміри. А одна мені так і сказала: «Ви забираєте від нас клієнтів» Я відповіла, що я не роблю бізнес, я не працюю, а служу. Інша сказала, що ворожила мені на смерть і я скоро вмру. Але я не боюсь, бо зі мною Бог. Не треба боятися людей і підозрювати кожного у тому, що нам щось зробить. Треба просто усвідомити собі, що сповідь раз на рік — цього замало, треба більше дбати про чистоту душі.

Гріх може зробити людину хворою

Я думаю, що гріх в принципі здатний зробити людину хворою, але навряд чи конкретний гріх викликає конкретне захворювання. Одного разу прийшла жінка з раком матки, я молилася за неї і – Бог мені відкрив, у чому проблема. Я спитала її, чи робила вона колись аборт. Вона зізналась що робила декілька разів. Бог мені відкрив, що вона приймала для цього таблетки, а ця таблетка вбила не лише її дітей, але і матку. Тобто ряд прийнятих рішень і їхні наслідки стали причиною хвороби. Все почалося з гріха. Не знаю, що було далі, я просила її піти до сповіді і покаятись, але чи пішла вона, я не знаю.

Не варто прикрашати свої оселі сувенірами невідомого значення та походження

Одного разу я прийшла до чоловіка, який був важкохворий, але не міг померти. У помешканні був сувенір у вигляді змії. Я прийшла, молилася і просила в Бога пробачення для нього, щоб його душа могла відійти. Чоловік той помер, а я попросила в його дружини, щоб спалила той сувенір, бо коли я молилася, а я зазвичай закриваю очі під час молитви, я почула, що щось відбувається, і відкривши, очі побачила ту гадюку. Жінка, коли її палила,бачила, як та гадюка три рази підскочила. Від цього жінка знепритомніла. Тому я би радила, якщо ми не знаємо до кінця, що це за сувенір, то краще не купувати і не приносити такого додому.

Бог дає мені побачити скільки в кого часу залишилося до зустрічі з Ним

Я можу побачити під час молитви, що декому залишилося буквально декілька днів. Спочатку я це говорила. Потім мені порадили не казати, бо це не допомагає – людям психологічно важко це пережити. Тому тепер скажу, що треба посповідатися і причаститися, прийняти Єлеопомазання. Але це не означає, що якщо я це комусь кажу, то він вмре, бо я всім даю такі поради. Бо якщо ви хворієте, то підіть спершу до сповіді, а тоді до лікаря.

Сергій ІВАНИЦЬКИЙ, CREDO