Протистояння на вулиці Грушевського розпочалося ще 19 січня, коли традиційне недільне віче переросло в ходу мітингувальників до Верховної Ради. На той час вхід в урядовий квартал перекривали бійці підрозділу «Беркут». Розпочалися серйозні сутички: майданівці перевертали автобуси, які використовувала міліція, кидали пляшки з бензином і бруківку у бійців «Беркута». Для задимлення вулиці підпалювали шини; перекинуті автобуси почали горіти. У відповідь силовики застосовували сльозогінний газ і травматичну зброю, кидали світлошумові гранати, потім почали прицільно поливати людей з водомета.

Бій, який тривав з різною активністю понад три доби, завершився 22 січня, коли «Беркут» пішов у наступ і тимчасово відтіснив демонстрантів від Європейської площі. Того ж дня стало відомо і про перших, хто поліг на Майдані.

Зранку 22 січня 21-річний Сергій Нігоян з Дніпропетровщини дістав смертельне поранення у голову. Згодом смертельне вогнепальне поранення в серце дістав 25-річний білорус Михайло Жизневський. Обидва були активістами Майдану і брали участь у протестах фактично від самого початку.

За кілька днів від поранень, отриманих 22 січня, у лікарні померли львів’янин Роман Сеник та киянин Олександр Бадера. Лікарі до останнього боролися за їхні життя, але не змогли врятувати.

Крім того, цього дня, в лісі під Києвом було знайдено тіло зі слідами тортур львів’янина Юрія Вербицького – активіста Майдану, якого було викрадено невідомими просто з лікарні напередодні.

Михайло Жизневський став першим, з ким прощалися на Майдані. Тоді ж уперше прозвучала пісня «Плине кача по Тисині», яка надалі стала неофіційним реквіємом-прощанням на похоронах загиблих на Майдані.