Вона навпаки чекала, що свекруха буде радіти і перестане характер показувати, але не тут-то було! Та стала кожен крок контролювати, вважаючи, що їй краще знати, як себе вести, що їсти, скільки спати, тому що вона нарoдила і виростила сина.

Коли у них нарoдилася дитина, взагалі все життя шкереберть пішло. Зять від таких справ став попuвати. Начебто він не тримав сторону матері, але і не суперечив їй. Просто намагався затримуватися на роботі або ще де, щоб тільки в розборках не брати участь. А свекруха все єхидствувала, і говорила дочці, що чоловік біжить з дому від тебе, від твого халата, тому, що ти опустилася і розтовстіла.

Але коли підросла дитина, і дочка віддала його в ясла, а сама вийшла на роботу, то справа не покращилась Тепер її дорікали, що вона фарбується-вбирається, а варто було хоч трохи затриматися, так скандал, що вона гуляє казна-де і з ким. Я запропонувала молодим жити з нами, але зять знову відмовився, а дочка зовсім на себе не схожа стала: що ні зробить – все не так. Я прийшла поговорити зі свахою але вона, як тільки почула, про що мова, відразу обірвала розмову і сказала, щоб я в своєму домі порядки встановлювала.

Ось тоді ми з чоловіком порадилися, продали свою квартиру, купили собі маленьку, взяли ще позичку і купили для молодих квартирку, нехай невелику, але свою власну!

Коли діти переїхали, то обох стало не впізнати! Зять пuти зовсім кинув, все в будинку сам робив – і ремонт, і потрібні пристосування, навіть меблі старі, що ми віддали, відреставрував. І по дому доньці допомагає завжди. У нього навіть на роботі справи на лад пішли, підвищення було, незважаючи на кризу.

А про дочку і говорити нічого – вона просто розцвіла. І в будинку порядок, і дитинка здорова, і сама, як картинка стала. Живуть діти щасливо, а всього-то потрібно було – свій власний кут, щоб ніхто не ліз в їхні справи і не втручався.

Свекруха, правда, і там порядки спробувала свої встановити, але тут вже діти не дозволили, сказали, що вони все самі і робити, і вирішувати будуть. Ми задоволені, що змогли допомогти дітям, а свати тепер з нами не вітаються навіть. Таке враження, що, чим дітям краще, тим їй гірше. Але ж, на кшталт, і людина розумна, і сина любить, і онука. Але натуру не переробити – в своєму будинку вона господиня і знає, як і що потрібно, краще за всіх.

Я ось думаю, що не змогли б ми допомогти, адже розійшлися б, не вийшло б у них життя. Прикро, що у нас квартирне питання все ніяк не вирішується, хоча стільки всього уряд наобіцяв. Тому дітям сподіватися нема на кого – тільки на нас, батьків. На нашу допомогу і здоровий глузд. А то часто виходить, що на словах все щастя дітям бажають, а як до справи доходить, так відразу про свої власні зручності більше думають.