Люди битимуться в дебатах щодо цього до кінця світу, але факти такі: богобійне приймання Тіла Христового виходить далеко поза такі питання, як «навколішках чи стоячи», або «на язик чи на руку». Я бачив людей, які приймали Причастя усіма можливими способами, й одні робили це богобійно, а інші — без поваги.

Найважливішим є наш підхід. Важливим є те, чого нас навчає катехиза. Місцеві звичаї мають своє значення.

Але ніколи й нізащо не належить простягати руку, якщо ми не хочемо приймати Причастя на руку. Пише CREDO

Щось таке трапилося мені нещодавно. Дядько у черзі до причастя трохи не впав, намагаючись схилитися і прийняти на язик гостію, яку я клав на його долоню. Я мусив його зупинити. «Що ви робите, пане?» Він усміхнувся якось ошелешено і простягнув руку: «Перепрошую» — прошепотів.

Якщо Причастя на руку — то без рукавичок. Якщо приймаємо на язик — то не кусаючи. Благаю.

Ніякого смоктання м’ятних цукерок чи пастилок під час Меси. Я вділяв людям Причастя, і було неможливо не помітити на язиках кольорові плями, залишені протикашельними цукерочками.

Пам’ятаймо: Причастя не їдять, а споживають.

І далі: Стоячи в черзі до Причастя, замислімося, що ми тут робимо і чому, і Кого за мить маємо прийняти.

Допустімо до себе почуття боязні та піднесення. Погляньмо правді в очі: присутність Бога викликає страх і здивування.

Тіло Христове споживаємо одразу, а не беремо й відходимо. Я вже й не пам’ятаю, скількох людей мусив зупинити, бо вони відходили з гостією, не споживши її.

Дозвольмо, щоб Євхаристія нас перемінила і ми зростали у благодаті. Відомим є вираз: «Ми стаємо тим, що споживаємо». Подумаймо про це. (Це також викликає страх і подив.)

І не забуваймо: люди віддавали свої життя за те, щоб ми могли це робити. Інші по всьому світу гинуть у наші дні, за те, що це роблять. Ще більше людей хотіли би це робити, та з численних приводів не можуть. Це неможливо переоцінити: те, що ми приймаємо, є чудом і даром.

Ніколи, ніколи ми не повинні приступати до Причастя з неохотою. Євхаристія, зрештою, означає «подяку». Отож дякуймо і славімо Того, хто зробив так, що ми можемо отримувати цей дар благодаті, що вчить нас смирення.

Ну й нарешті: без огляду на те, як ми приймаємо Причастя, — ми приймаємо його з подивом, любов’ю і радістю. В мить, коли приймаємо Причастя, ми вітаємо Христа і нашому світі, так, як це робили Марія, пастухи і мудреці. Ті самі почуття, які сповнювали стаєнку у Вифлеємі століття тому, мають просвітлювати й наші серця щоразу, коли ми вітаємо Христа тут і тепер.

Кожна Свята Меса — це Голгофа. Але кожне прийняття Євхаристії є, у певному сенсі, Вифлеємом: «домом хліба», місцем, у якому Бог входить у наше життя, нашу історію, наші серця, наші тіла. Ми повинні нести в собі цю думку щоразу, коли йдемо до Причастя.

Так, як уперше Бог прийшов і став жити серед людей як дитина, так тепер Він приходить до нас у крихкому й скромному шматочку хліба.

Ось Агнець Божий!

Дк. Грег Кандра