Про історію його життя та загибель розповіли у командуванні Повітряних сил.

Дитинство та перші дні повномасштабної війни
Владислав – родом із Луганщини. Коли йому було шість років, бандити убили усю його сім’ю. Він отримав поранення та залишився живим.

“У свої 28 він зустрів велику війну. Його намагались вбити ледь не щодня! Харківщина, Київщина, Донеччина, Луганщина, ворожі винищувачі та ППО! Чоловіка рятували професіоналізм, стресостійкість та жага перемоги! Рашисти були переконані, що – “Авіації в Україні вже не існує!” Але глибоко помилялись. Влад впевнено випалював окупантів та їх техніку!”, – йдетсья у дописі.

У ПС розповіли, що Влад був одним із найкращих українських льотчиків-штурмовиків. Він – повний кавалер орденів “Богдана Хмельницького” та “За мужність”.

День загибелі українського пілота
“Це був звичайний бойовий день. Ранок 7 лютого. Типове завдання – вогневе ураження противника. Розбір цілі, обговорення, підготовка… Все, як завжди… Влад потиснув руку. Виліт… Жити йому залишалось 17 хвилин. Насправді, ти ніколи цього не відчуваєш… Війна чомусь забирає найцінніше саме в той момент, коли ти максимально спокійний, коли думаєш, що обстановка більш-менш і це звичайний політ”, – пригадує Герой України, підполковник Ростислав Лазаренко, командир Владислава.

Лазаренко розповів, що він стежив за парою українських штурмовиків на пункті управління і побачив винищувач противника.

“Ракета Р-37, яку окупанти вже досить давно не використовували, не залишила шансів. Долі секунди… Ведений бачив, як у літак ведучого прилетіла ракета. І я бачив. Влад нічого не встиг сказати в ефірі. Я переконаний: це була помста, адже напередодні ми конкретно насипали рашистам”, – сказав побратим Влада.

“Він так горів небом!”: спогади батька
Після того, як сім’ю Влада вбили, Юрій Покусай оформив опіку над ним і став для нього як рідний батьк.

“Син постійно проводив зі мною час на аеродромах, школярем я покатав його на легкомоторному літаку. Він так горів небом! Потім створив для Владика та його друзів Авіаційний навчальний кадетський центр. Центр і досі функціонує, чимало нинішніх героїв є його вихованцями. Тож, коли дійшов час обирати ВНЗ, навіть запитання не стояло – тільки ХНУПС. Моє життя тісно пов’язане із авіацією, тож ми годинами могли обговорювати різні професійні моменти”, – ділиться спогадами Юрій.

Від початку широкомасштабного вторгнення батько та син “працювали” поруч. Влад – у бойовому штурмовику, Юрій – із цивільним повітряним патрулем.

“Траплялось, що і пуски по нас здійснювали майже одночасно… “Па, ти там всі ракети зібрав?” – жартома запитував син, а я лиш тішився, який він діловий виріс. Чомусь завжди самовпевнено думав, що із ним все буде добре… Я дуже рано став батьком і, на жаль, дуже рано втратив син”, – говорить Юрій.

“Я бачив у ньому майбутнього командира” – командир Лазаренко
Владислав мав позивний “MAGIC”. Йому дали цей позивний за віртуозний стиль пілотування.

“Я бачив у ньому майбутнього командира, на випадок, якщо я загину. Він прикривав мене – і не лише в небі, завжди був поруч, всі проблеми ми вирішували разом, спілкувались десятки разів на день… Насправді, я продовжу з ним спілкуватись. Тільки тепер це будуть лише монологи. Перший бойовий виліт після втрати когось із побратимів я часто робив саме разом із Владом. Так би мовити “політ честі”… Цього разу його доведеться робити самостійно, як і багато речей у житті… Уже без Влада ми пересядемо на F-16”, – розповідає Ростислав Лазаренко.

У Героя залишились дружина та маленька донечка
У Влада залишились дружина та маленька донечка Міра. Командир Влада обіцяє завжди підтримуватиме їх. Лазеренко розповів, що вони із Владом домовилися, що коли хтось із них загине, то інший буде дбати про його родину.

“Влад дуже любив своїх дівчат, півтора року від початку вторгнення практично не бачився із родиною і дуже засмучувався з цього. Тож орендував квартиру відносно недалеко від розташування підрозділу і нарешті почав частіше їх обіймати. Я близько знаю його дружину, часто грався з донечкою. Тепер Влада немає і за них відповідаю я, обіцянку потрібно виконувати”, – каже Ростислав Лазаренко.

Владиславу Рикову присвоєно військове звання “полковник” (посмертно), поховали пілота на Алеї Слави у Вінниці, у “місті, в якому він ніколи не жив, та саме тут мріяв оселитись із родиною після перемоги”.

«Жити залишалось 17 хвилин»: як загинув один з найкращих пілотів України

Він був геніальним пілотом FPV-дронів, повідомила у Facebook його бойова напарниця Леся Ганжа. Вона каже, що вже більш як місяць як Дані не стало під час виконання бойового завдання, але його тіло досі на окупованій території, бійця вважають зниклим безвісти. obozrevatel.com

“Сьогодні 40 днів, як загинув мій друг і напарник Даня. Дані 21 рік. І він геніальний пілот. Напарниками ми стали майже випадково: у квітні обоє перевелися в один підрозділ. У мене було завдання запустити FPV, і мені треба було вибрати напарника. Це не така проста справа в підрозділі, де всі давно і всі розділені на екіпажі. Він приїхав через кілька днів після мене, і тоді я просто підійшла до нього і спитала: “Будеш зі мною літати на FPV?” Він сказав “Буду” – і ми полетіли”, – написала військова.

Коли почалася війна, Даниїлу Новікову було всього 19, і він працював у Бельгії. Парубок навіть збирався там лишатися, “бо і робота гарна була, і машина службова, і соцпакет”. Проте він не лишився, а повернувся воювати за Україну.

Як розповідають друзі, його не хотіли призивати в Полтаві, оскільки він ще був студентом стаціонару в академвідпустці (Харківський національний технічний університет сільського господарства). Тоді, це було влітку 2022-го, Даниїл поїхав у Бахмутський ТЦК і призвався там.

Під час військової служби боєць отримав два поранення – у Зайцевому та Бахмуті. Його батько – військовий лікар, якому кілька днів тому виповнилося 60 років, а син ще влітку 2023-го купив татові автомобіль – “щоб на ювілей і на дембель”. У мами воїна – остання стадія раку, вона перебуває в полтавській лікарні. Тож їй про загибель сина не розповідають.

“Про те, що його нема, я дізналася по рації. “Хто лишився на позиції?” – “Двохсоті”. – “Хто 200-й?” – “Даня і”… Світ зупинився. Його тіло там, у них. Його вважають зниклим безвісти. Але наш Даня ні в якій безвісті не зникав, він загинув при виконанні бойового завдання. Його батько теж так вважає, і ми готуємося до суду, поки є пֺ’ять живих свідків його загибелі”, – заявила Леся Ганжа.

Вона пригадує, як Даниїлу, який щойно став до лав війська, знадобився всього день політати на симуляторі, а наступного він узяв до рук справжній дрон і вже літав. Ще через кілька днів він підучував і напарницю.

“Тобі не дошкуляє, що твій учень переріс свого вчителя?” – мені й таке казали. Мені не дошкуляло. Йому теж. Даня – це був для мене дуже вимолений друг. Я мріяла, що б у мене на війні був друг. Бо війна, крім усього іншого, це ще й почуття тотальної самотності”, – зізналася захисниця.

Вона додала, що Даниїл піджартовував над нею, називаючи “солдатиком”, іноді сварив, але разом із тим завжди допомагав – тягнув на собі все обладнання, підбирав телефони, ключі та все на світі, що тільки могла загубити напарниця. Крім цього, розповіла військова, її бойовий друг був дуже відповідальним і в солдатському побуті: сам зібрав із постріляних сонячних панелей мініелектростанцію; після бойової роботи “розважався” тим, що міг лагодити проводку, бойлер у домі, де жили, або міняти масло в генераторі.

“Людям, які розслабляються інакше, це не подобалося. Так усе почалося. З якогось побутового конфлікту. Хтось накатав на Даню заяву кому треба, що він зливає позиції. Його возили в контррозвідку, перевіряли на поліграфі, ставили запитання. Потім та людина, котра його перевіряла, сказала:“Кому ж ти так насолив, хлопче? Іди воюй”. Але воювати не виходило. Конфлікт набирав обертів… Я була наївна… всім поф*г, як ти працюєш, головне, як ти… “усєрдно комунікуєш”. Нам ставили поспіль дві зміни – нічну і FPV, ми не відмовлялися. Нам було в кайф”, – зазначила Ганжа.

Військова підкреслила, що потім Даниїла Новікова буквально вигнали з підрозділу. Вона разом із ним довго переводилися, але не виходило, намагалися поїхати на навчання – не пускали, тож зрештою напарники опинилися в сусідньому батальйоні. Проте обом “так і не дозволили полетіти, а коли перекинули під Бахмут, то послали на штурм”.

“Точніше послали Даню, але я сказала, що ми напарники. По дорозі нас накрили артою, мене відправили супроводити 300-го – пожаліли. А Даня штурмував. Потім хлопці сказали, що красавчик, працював круто. На ранок прилетіли FPV, багато. Данька ще сміявся, збирав їх, казав, що перепаяє і п*дарам поверне з подарунками. Кажуть, останніми словами Дані були: “О! FPV-дрон летить”. Він влетів йому в голову і зніс пів черепа”, – констатувала напарниця загиблого.

Вона додала, що якби не війна, то навіть не впевнена, чи змогла б подружитися з Данею, та й чи зустрілися б вони взагалі. Проте військова зізналася, що попри все, вони обоє були щасливими людьми в тому пеклі.

“Я би мала написати цей пост раніше, але я не могла”, – підсумувала захисниця.

Про це повідомили у пресслужбі Новокалинівської міської ради.

Нагадаємо, вранці 18 січня у Броварах на Київщині розбився вертоліт ДСНС, на борту якого було 9 людей, в тому числі міністр внутрішніх справ Денис Монастирський, його перший заступник Євгеній Єнін, державний секретар Юрій Лубкович та ще двоє посадовців МВС. Ніхто з них не вижив.

Гвинтокрил упав біля дитсадка і житлового будинку. Загалом внаслідок катастрофи загинули 14 людей, в тому числі одна дитина.

Імені пілота гелікоптера ЗСУ не назвали. Втім, операцією керувало Головне управління розвідки. Вона була секретною, а часу на з’ясування всіх нюансів було небагато для екіпажу.

Інтерв’ю пілота опублікував Генштаб ЗСУ.

“У когось була доба, у когось тиждень на підготовку, а у когось були лічені години”, – каже пілот.

За його словами, доставка вантажу здійснювалася в глиб позицій противника на території понад 100 км. Крім того, супроводжувалась дуже щільною протиповітряною обороною окупантів країни-агресорки Росії.

“Згідно з тактикою, згідно з усіма математичними розрахунками це було майже неможливо виконати. Але практика показала, що це можливо виконати, і ми виконували. Тільки в зоні посадки було три різних ракетно-зенітних комплекси, які перекривали зону посадки та зону ураження”, – розповів український військовий.

Пілот каже, що іноді вони намагалися пройти зону поразки ППО, а також не заходити до неї. Втім, виникали ситуації, в яких це неможливо було зробити. Зокрема, під час доставки вантажу та евакуації поранених з Маріуполя. Головне було знати всі природні та штучні перешкоди, щоб вони допомагали, а не заважали.

Українські льотчики розуміли, на які ризики йдуть. За його словами, у 90% випадків було усвідомлення, що екіпаж не повернеться.

Коли комадува вперше ставив завдання військовим, то сказав: “У скільки життів цивільних ви оцінюєте своє життя, екіпаж? Скільки людей має загинути, щоб ви зрозуміли, що ваше життя цього варте?”.

Втім, пілот каже: тоді всі розуміли, що насправді відбувається на “Азовсталі”: “Люди там не мали навіть ліків, не було боєприпасів. Це було вкрай необхідно зробити, саме тому всі йшли на цей ризик”.

Військовий розповів про один випадок під час ворожого обстрлу, коли екіпаж одного з гелікоптерів загинув. За його словами, на зворотньому маршруті, близько шести кілометрів, за три хвилини після зльоту у вертоліт влучила ракета, відмовив один двигун. Іншому вертольоту, який був позаду, пощастило менше: він упав, а весь екіпаж загинув.

“Після цього, як влучила ракета, був викид адреналіну. Ми тільки робили те, що мали робити. У нас був варіант підсісти на іншому майданчику, щоб не летіти, бо знали, що у нас один двигун. Але на борту було 20 поранених і я знав, що як сядемо десь в полі, то потрібен буде інший вертоліт, щоб їх евакуювати”, – розповів військовий ЗСУ.

Як повідомлялося, захисник Маріуполя Дмитро Козацький (“Орест”) 20 травня опублікував у своїх соцмережах світлини з “Азовсталі”. На світлинах видно, як російські окупанти, які обстрілювали завод із землі, неба та моря. Там майже три місяці тримали оборону Маріуполя окремий загін спеціального призначення “Азов”, 12-та бригада Національної гвардії України, 36-та окрема бригада морської піхоти, прикордонники, поліцейські, добровольці та тероборона міста.

У повітряному бою над селом Тригірʼя Житомирської області загинув командир авіаційної ланки авіаційної ескадрильї Севастопольської бригади тактичної авіації імені Олександра Покришкіна Дмитро Чумаченко. Його дружина опублікувала зворушливий допис про чоловіка.

Про це повідомило Командування Повітряних сил ЗСУ.

“Вечір. Я сиділа на ліжку, Діма стояв поряд. Ми любили багато балакати. Зайшла тема про польоти, а саме про катапультування”, – йдеться в дописі вдови молодого пілота.

Жінка також передала свій діалог з чоловіком:

– А як катапультуватися?

– У тебе поміж ніг є така ручка, за яку потрібно смикнути.

– А з літаком що?

– Тебе викидає, літак падає.

– Ого…

– А ти думала. Але перш за все треба думати не про катапультування.

– А про що?

– Наше завдання – врятувати людей, за можливості – літак. Я маю, перш за все, спрямувати літак у місце, де немає будинків, а вже потім думати про себе.

– Але ж ти можеш не встигнути катапультуватися…

“Він не встиг, але врятував сотні життів. Відважність, героїзм, безстрашність. Поки наше небо та землю захищають такі люди, нам нічого боятись. Бо вони готові покласти своє життя на вівтар смерті, щоб кожен із нас міг зранку прокинутись не від повітряної тривоги, а від співу пташок”, – написала вдова Чумаченка.

“Я пишаюсь, що 15.12.2018 життя звело мене з тобою. Пишаюсь, що стала твоєю дружиною. Пишаюсь, що ти не завагався і виконав вчинок, про який знають та знатимуть всі. Герої не вмирають!” – наголосила дружина загиблого пілота.

У бою за Київ загинув військовий льотчик Олександр Мариняк.

Про це у фейсбук повідомив його товариш Василь Мулик.

За його словами, Олександр Мариняк (Марик, як його всі називали), восени минулого року звільнився з ЗСУ і пішов на пенсію, влаштувався у авіацію Національної поліції, почав літати на Н-145, але коли Росія напала на Україну, повернувся і знову сів на свій вертоліт Мі-24.

“Марик літав на своїй улюбленій “двадцятьчетвірці” у Ліберії та Конго, трощив сєпарню у 2014-му на Сході. Саме Марик вів за собою ланку Мі-24 над Хрещатиком на минулорічному параді до Дня Незалежності. Він був закоханий у небо та авіацію. І єдине, що він любив більше – це своїх дітей та дружину. Потім було 24 лютого. І Марик повернувся у бригаду. І сів у кабіну своєї улюбленої “двадцятьчетвірки”. І гасив моSSкальських покидьків. 8-го березня вертоліт підполковника Мариняка під час виконання бойового польоту був збитий під Києвом. Екіпаж загинув. Разом з Сашком поклав своє життя льотчик-оператор капітан Іван Беззуб”, – розповів товариш загиблого льотчика.

Олександра Мариняка поховали у Бродах.

Нагадаємо, що легендарний пілот “Привид Києва” біля Обухова Київської області в понеділок, 7 березня, збив російську ракету “Калібр” та врятував сотні життів.

У повітряному бою загинув один з найкращих льотчиків-винищувачів у світі, український полковник Олександр Оксанченко.

Оксанченко виконував складну та важливу роль, відволікав на себе ворожу авіацію.

Президент України Володимир Зеленський нагородив посмертно полковника Оксанченка званням Героя України.

“Полковник Олександр Оксанченко, відтепер Герой України, загинув у повітряному бою, відволікаючи на себе ворожу авіацію… Шкода, що Героя України він не отримав за життя, адже був вартий цього… Він для мене – назавжди Герой. Назавжди Живий”, – написала в Facebook Лана Борисова.

За даними польських ЗМІ, приблизно 30 українських пасажирів не змогли вилетіти до Одеси. Пілот рейсу FR6705 з незрозумілих причин заборонив українцям підніматися на борт літака. Цікаво, що вони вже пройшли усі перевірки на авіаційну безпеку, паспортний контроль та реєстрацію на рейс. Як заявили очевидці, пілот став на заваді посадці українців в літак. Він кричав: «я тут головний» та «я король літака».

Речник аеропорту «Лавіца» в Познані Блажей Патрин підтвердив кореспондентові Укрінформу, що інцидент мав місце, зазначивши, що ймовірною причиною є запізнення пасажирів на посадку.

“На даний момент ми ще остаточно з’ясовуємо ситуацію. Але попередньо можу сказати, що ці пасажири вчасно не прийшли до відповідного виходу (гейту), з якого мали відлетіти”, – заявив Патрин.

Він додав, що за ситуацію, що склалася з пасажирами цього рейсу, відповідає авіакомпанія Ryanair. Водночас менеджмент летовища зараз детально її вивчає, зокрема, проглядаючи дані відеомоніторингу. Разом з тим речник не підтвердив інформацію, що хтось з екіпажу літака в якійсь формі вживав вульгарні висловлювання щодо пасажирів цього авіарейсу, як про це повідомляли місцеві польські ЗМІ.

У Польщі невеликий одномоторний спортивний літак впав на території приватного домоволодіння. Постраждав тільки пілот, повідомляє місцеве видання Teraz Krosno в неділю, 5 липня.

Зазначено, що інцидент стався сьогодні вранці в Підкарпатському воєводстві в місті Коросно. Літак Rand Robinson KR-1 незабаром після зльоту з місцевого аеропорту почав падати через проблеми з мотором.

У літаку був один чоловік – 69-річний пілот. Йому вдалося вистрибнути до падіння літака на землю. Чоловік отримав незначні травми.

Літак впав у приватному секторі, зачепивши ліхтар, огорожу біля будинку і припаркований автомобіль.

Причини аварії розслідує профільна державна комісія.

Фото з жалобної церемонії у Facebook опублікувала бригада транспортної авіації, в якій раніше служив загиблий льотчик. Попрощатися прийшло безліч людей з квітами, щоб вшанувати пам’ять пілота.

“Бригада транспортної авіації віддає останню шану командиру ескадрильї “Блакитна стежа”, полковнику запасу Сергію Хоменку. Вічного польоту”, – написали побратими льотчика.

На сторінці Командування Повітряних сил ЗСУ у Facebook зазначили, що прах Хоменка поховали на території Книшового меморіально-паркового комплексу в Борисполі. Його могила буде поруч із місцем поховання загиблих льотчиків екіпажу Ан-30Б, літак яких збили у 2014 році в небі над Слов’янськом.

Там же служив і загиблий Герой України Костянтин Могилко, літак якого збили над Слов’янськом. У мережі навіть з’явилося знакове фото, на якому Хоменко і Могилко сфотографовані в кабіні одного повітряного судна.

Відзначається, що, за їхніми даними, пожежа на борту спалахнув до падіння, а при зіткненні з землею стався вибух. До таких висновків прийшли в Організації цивільної авіації Ірану.

Зокрема, за словами голови організації Алі Абедзаде, на загоряння перед катастрофою вказують повідомлення очевидців, а траєкторія польоту говорить про те, що лайнер збирався повернутися в аеропорт вильоту.

Екіпаж нібито намагався повернути літак в аеропорт Тегерана, проте не звертався з проханням про допомогу за допомогою радіозв’язку.

Крім того, слідчі зазначили, що обидва так звані чорні ящики були знайдені, проте вони отримали пошкодження, тому частина записів на них втрачена.

Як повідомлялося, раніше в Ірані заявили, що пілот літака МАУ, який розбився 8 січня під Тегераном, з самого початку польоту не міг зв’язатися з вежею і диспетчером, про що свідчать дані перевірки “чорного ящика” екіпажу.

У повітряного судна були пошкоджені крило, фюзеляж й ілюмінатори. На борту було 143 пасажири і п’ятеро членів екіпажу.

Після вибуху одну з жінок частково засмоктало в розбитий ілюмінатор, однак іншим пасажирам вдалося витягти її назад.

Глава пожежної служби Філадельфії Адам Тіель заявив, що пасажири і екіпаж “вели себе приголомшливо в таких складних умовах”.

В мережі вже активно обговорюють те, як спокійно командир екіпажу веде переговори з диспетчером. Відповідний запис було оприлюднено в інтернеті.

«У жінки повна розгерметизація салону на висоті в десять кілометрів, пошкоджений двигун і важкопоранений пасажир на борту (згодом помре). По інтонації і переговорам усього цього не скажеш, по інтонації вона ніби диктує список покупок чоловіку в супермаркет», – зазначив український волонтер і блогер Роман Синіцин.

Зазначимо, Теммі Джо Шульц 80-х роках служила у ВМФ США і була однією з перших жінок-пілотів винищувача F/A-18 Hornet.

Під час служби їй доводилося виконувати посадки на авіаносець. Після звільнення з лав ВМФ, вона працює пілотом у авіакомпанії Southwest. Військове минуле безумовно посприяло тому, як спокійно і впевнено вона вела переговори з диспетчерами.

Про це повідомляє Fontanka Fi.

Трагедія трапилася 4 січня 2018 року в 16:00 за київським часом, літак віз пасажирів з Москви.

“Невеликий 20-місний літак готувався до зльоту, і капітан заходив до кабіни. Вхідні двері вдарили по ньому таким чином, що він помер на місці”, – повідомили в поліції. На жаль, реанімувати чоловіка не вдалося. У момент події, окрім капітана, на борту літака нікого більше не було. За даними газети Ilta-Sanomat, загиблий був 50-річним громадянином Німеччини.

Як пише “УНІАН”, інцидент трапився приблизно за 20-30 кілометрів від самого Хмельницького поблизу повороту на місто Красилів. Цю інформацію підтверджують у Хмельницькій ОДА.

Пізніше стало відомо, що йдеться про навчально-вiйськовий літак Л-39. За даними поінформованих джерел видання у Хмельницькій ОДА, внаслідок падіння загuнуло два пілоти.

Місцеве видання “Є” з посиланням на очевидців повідомляє, що тpaгедія сталась у селі Берегелі Красилівського району.

“Очевидці телефонували і розповідали, що на їхніх очах літак у повітрі загoрівся, після чого повалив чорний дим і він впав у поле. Від машини майже нічого не залишилося. Загuнули два льотчика, один з них був у званні майора”,– розповів один із співробітників райадміністрації.

Там також зазначили, що польоти військових літаків у районі села Баглайки відбуваються часто, оскільки неподалік, у місті Старокостянтинів, розташований військовий аеродром.

“Але жодних незручностей ми від цього не відчували, навпаки, раділи, що пілоти вчаться керувати літаком і підвищують свій досвід”, – розповіли місцеві жителі.

Наразі на місці кaтaстрофи працює військова прокуратура.

За інформацією ресурсу Depo.ua, льотчики намагались спрямувати падаюче авіасудно обабіч населених пунктів у поля, аби зменшити людські жepтви.

Крім того, зазначається, що загиблі авіатори були досвідченими.

На борту літака авіакомпанії Etihad Airways стався трагічний випадок. Повітряне судно виконувало рейс з Абу-Дабі (ОАЕ) в Амстердам (Нідерланди).

Про це повідомляє Al Arabia. Один із пілотів транспортного літака помер прямо в повітрі. Через цю подію борт довелося екстрено посадити в аеропорту Кувейту.

В екстрених обставинах із завданням справлявся тільки другий пілот. На землі літак уже чекала команда лікарів.

В авіакомпанії Etihad Airways розповіли, що пілотові стало погано на самому початку польоту. Його колега послав сигнал тривоги, щоб бригаду медиків прислали в аеропорт. Але пілота не встигли доставити до лікарів, і він помер на борту транспортного судна.

У Etihad Airways висловили співчуття родині померлого пілота. Причина смерті не називається.

Інцидент стався на очах багатотисячної юрби, що зібралася на узбережжі Тірренського моря в районі міста Террачіна.

Пілот літака Eurofighter Typhoon, виконуючи один із заключних пунктів льотної програми, врізався в воду.

Свідки події повідомили, що він не встиг катапультуватися.

Тіло 36-річного капітана повітряного судна було знайдено лише через 1, 5 години

До кінця підійшла остання частина маршруту, яку Solar Impulse 2 почав наприкінці 23 липня у Каїрі. За весь час польоту літак провів у небі 505 годин, або більше 23 днів, зупиняючись в аеропортах по всій Європі, Північній Америці та Азії, щоб уникнути несприятливих погодних умов, і дати відпочинок пілотам.

На останню частину маршруту з Каїру до Абу-Дабі, пілот Бертран Пікар витратив два дні та 37 хвилин –досить довго, однак важко порівняти із подорожжю через Тихий океан, тоді Андре Боршберг керував літальним апаратом протягом 4 днів, 21 годин і 51 хвилин. Загалом розбити політ на 16 частин довелося переважно через нестачу людської витривалості, оскільки сам  Solar Impulse 2, теоретично, може триматися у повітрі вічно, завдяки енергії 17000 фотогальванічних елементів, розміщених на крилах.

Сонячний літак ширший за Boeing 747, розмах його крил – 72 метри, однак на забезпечення комфорту пілота він не розрахований. Окрім того його середня швидкість становить усього 30 миль на годину, що робить навіть короткі перельоти досить виснажливими.

Як кажуть співзасновники Solar Impulse, їх подорож мала довести «що чисті технології можуть досягти неможливого», а їх шлях довжиною в 40 тисяч кілометрів був «першими не тільки в історії авіації, але й першим в історії енергетики».