Про це повідомляється на Facebook-сторінці парафії Св. Миколая м. Копичинці.

“У пляшці з під вина було заховано документ та 2 фотографії. У змісті цього документа фіксуються події 1968 рр. які стосуються “проведення повного зовнішнього ремонту Копичинської св-Николаївської церкви, яка збудована 1900 року за душпастирювання священика Шанковського Петра жертвами парафіян. При ремонті вирівняно і покрашено хрести на банях, бані і весь дах покрашено нітро-емалевою зелено-голубою краскою, поставлено 32 вікна та зроблено повну перетірку. Ремонт проведено коштами з добровільних датків парафіян за душпастирювання священика Рокіцького Ярослава, при церковному старості Стецику Перті Іллічу. Члени церковної ради: Ціцький Микола Павлович, Серафин Гнат Михайлович, Марак Дмитро Андрійович, Білинський Микола Антонович, Червоновський Іван Йосипович, Бульчак Олекса Іванович, Ціпкий Йосип Миронович.Роботу провели: верхолази Бачинський Володимир Андрійович, Конвалюк Іван Іванович, Гудь Володимир Васильович. Мулярі: Зрайчик Антін Прокопович, Ворос Федір Данилович, Гер’як Василь Іванович, Василькевич Григорій Петрович і другі. Документ цей заховано в землю біля церкви 18 серпня 1968 року. Писала Рокіцька Дарія Ярославівна”, – йдеться у дописі.

– Фотографувала я море на пляжі, каміння поруч, бачу, пляшка в камінні застрягла, – говорить Ірина Скоробогата. – Подумала спершу, що просто хтось викинув. Але підійшла ближче і бачу, що там листок паперу всередині. Відразу згадалися фільми про історії з посланням у пляшці.

Взяла її в руки, витягла корок, витрусила згорток з текстом. Були відчутні хвилі, папір ще випав у воду з рук, доки витягала його. Але розгладила, поклала на камінь, підсушила.

Відкриваючи лист, Ірина відчувала хвилюючий трепет і цікавість.

– А якщо це послання долі? – продовжує. – Або прохання про порятунок з безлюдного острову, або ж просто обгортка з цукерки, яку кинули у пляшку, після випитого вина?

Лист написаний англійською мовою. Його суть виявилася досить цікавою.

– Перший текст – це рубай Омара Хайяма, – пояснює Ірина. – А от інший, поки що, Гугл не дав відповіді. Хоча стиль теж схожий на його.

“It’s bad if a heart lacks fire,
and is deprived of the light
of a heart ablaze.
The day on which you are
without passionate love
is the most wasted day of your life.”

Ось такий мій непоетичний переклад, може хтось з читачів перекладе бульш уміло:

Це погано, якщо в серці не вистачає вогню,

і позбавлене світла від якого

серця запалюється.

День, у якому ти живеш

без пристрасної любові –

це найбільш даремний день твого життя.

“Its better to drink and have fun caress

Than in fasting and prayer

To seek salvation,

If a place in hell for

Lovers and drunks,

Then whom do you want

To allow to heaven?

(Краще пити і весело безтурботно жити, аніж

у пості та молитві шукати порятунку,

Якщо місце в пеклі для коханців і п’яниць,

Тоді кого допустять на Небеса?)

Ірина Скоробогата не вгадала, до кого звертався автор листа. Не зрозуміла з почерку хто писав – чоловік чи жінка.

– Можливо це улюблене поезія автора, – продовжує. – Або ж найцінніша в житті порада, яку він хоче передати ще комусь, або просто жарт.

Я люблю цікаві хороші пригоди – це одна із них. Уявляю, як хтось брав у руки ручку, папір, писав текст, опускав у море і хотів вгадати: хто ж знайде моє послання, на якій мові буде говорити ця людина, чи зможе вона прочитати текст, чи не загубиться пляшка у глибинах водної стихії? А тут виявилося, що пляшка, можливо, й не відплила далеко. Тому я її відпустила у плавання знову, щоб ще хтось зміг пережити трепет отримання таємничого послання.

Цей випадок надихнув Ірину звернутися і до інших рядків улюбленого поета.

– Я люблю поетичну творчість Омара Хайяма, – каже. – Ділюся своїми улюбленими рубаями. Можливо, читачів це надихне глибше поцікавитися його мистецьким доробком:

У колисці — дитина, покійник — в труні.

Ось і все, що про долю відомо мені.

Скільки віз не наповнюй пожитком-скарбами,

Все одно до межі добредеш впорожні.

I юних, і старих — всіх поглинає час,

I невеликий нам дається днів запас.

Ніщо не вічне тут: ми підемо так само,

Як ті, що вже пішли й що прийдуть після нас.

Марнославцем, для влади придатним, не будь.

Будь бальзамом. Отруті подібним не будь.

Якщо прагнеш життя не прожить, як нікчема,

Не збивай на дурне і злостивим не будь

– Цікавий був чоловік, дуже талановитий, геній свого, а може й нашого часу! – підсумовує Ірина. – Але хто знає, можливо, Доля справді звернулася до мене з якимось посланням і зміст його я осягну з часом.

Як розповідає у Facebook ієрей УАПЦ Павло Добрянський, він разом зі священиками автокефальної церкви Іваном та Степаном Катькалами прийшли на зустріч у квартиру місцевого бізнесмена і волонтера Андрія Штепи під приводом “примирення” із настоятелем Свято-Михайлівської церкви (УПЦ) Віктором Криваничем. Останнього священики УАПЦ звинувачували у служінні Московському патріархату та охрестили “зрадником” держави.
Під час словесної суперечки отець Павло штурхнув настоятеля церкви, а той схопив пляшку зі столу та вдарив нею по голові іншого священика – Івана Катькала. Після цього між священиками розгорілася справжня бійка. Після гарячої “бесіди” із кров’ю, забоями та розбитою головою священики автокефальної церкви вирішили написати заяву в поліцію.
Як повідомили у секторі комунікацій ГУ Нацполіції в Черкаській області, під час суперечки чоловік 1955 року народження (отець Іван Катькало, – vikka.ua) отримав тілесні ушкодження у вигляді розсічення на голові, не госпіталізований. Іншого священика 1966 року народження (настоятеля Свято-Михайлівської церкви Віктора Криванича, – vikka.ua) госпіталізували до Катеринопільської центральної районної лікарні із тілесними ушкодженнями у вигляді забійних ран обличчя та шийного відділу спини. За фактом бійки відкрито провадження за ознаками ч. 1 ст. 125 КК України (умисне легке тілесне ушкодження). Причини сварки наразі встановлюються.

Тим часом у прес-службі Черкаської єпархії УПЦ прокоментувати інцидент відмовилися.