Вероніка зробила свій вибір. У 21 рік вона підписала контракт із ЗСУ, бо зрозуміла: сьогодні захищати — це не лише про зброю. Це про гідність. Про сміливість. Про віру в майбутнє. 🇺🇦 Вона не побоялася зробити крок вперед і стати частиною великої мети — захищати свою країну та її цінності.

Служба в ЗСУ — це не лише про військові навички, це також про можливості для особистого розвитку, підтримку та спільноту однодумців. Це шанс стати частиною чогось більшого, робити свій внесок у побудову майбутнього, яке ми хочемо бачити.

💼 Служба за контрактом — це: ✔️ Стабільне соціальне забезпечення 🎓 Навчання та розвиток 🤝 Сильне побратимство 🛡 Гарантії від держави

👉 Тобі 18–24? Відчуваєш у собі сили? Ти готовий стати частиною змін і зробити свій вибір? Не вагайся — приєднуйся!

У пологовому на Волині побратими зустріли дружину і новонародженого сина загиблого 27-річного військовослужбовця Артема Філюка.

Пара одружилася у жовтні 2022 року, коли чоловік приїхав у відпустку зі служби. 12 листопада герой загинув унаслідок російського обстрілу на Харківщині.

“МАЛЮК З’ЯВИВСЯ НА СВІТ 23 СІЧНЯ. ІМ’Я ХЛОПЧИКУ ВСТИГ ОБРАТИ ТАТО – НАЗВАЛИ МАКСИМОМ. МАМА ОЛЕНА ТА БАБУСЯ НАТАЛЯ ПОРЯД, ОДНАК ТАТА ХЛОПЧИК ЗМОЖЕ ПОБАЧИТИ ЛИШЕ НА ФОТО”, – ЙДЕТЬСЯ ПІД ЗВОРУШЛИВИМ ВІДЕО.

Побратими загиблого з 14-ї окремої механізованої бригади ім. князя Романа Великого зустріли немовля з мамою за військовими традиціями. До пологового також приїхали найближчі родичі, друзі та волонтери.

Сім’я загиблого потребує фінансової допомоги. Якщо ви хочете допомогти, реквізити Олени Філюк можна знайти за посиланням.

Уперше Ігор приєднався до лав ЗСУ в 2015 році, отримавши повістку. Після року служби він без вагань підписав контракт і до 2020-го виконував завдання в складі одного з інженерних підрозділів. Після закінчення контракту чоловік повернувся до цивільного життя. Так тривало до повномасштабного вторгнення росіян.

“Коли вранці 24 лютого мій телефон почали обривати друзі, спочатку подумав, що вони надумали мене розіграти. Але потім увімкнув телевізор і побачив звернення президента. Зрозумів: вони не жартують. Стан шоку поволі перейшов в усвідомлення того, що я не зможу залишатися осторонь, коли на мою державу посягає ворог”, – згадує воїн.

Під час виконання завдань на східному напрямку підрозділ Ігоря потрапив під потужний обстріл окупантів. Тоді багато побратимів зазнали поранень, але оскільки вогонь не вщухав, медики не могли дістатися до бійців упродовж кількох годин.

“Чекати більше не можна було. Командир повернувся до мене й запитав: “Ну що, вивеземо людей?”. Я ні хвилини не вагався – одразу погодився й завів машину. То було звичайне цивільне авто й усіх одразу забрати не вдалося, тож довелося робити декілька ходок під вогнем противника. Але, як то кажуть, ризикуємо меншим задля більшого”, – додає Ігор.

Тоді він вивіз із-під обстрілів 16 людей, серед яких були не лише побратими з його підрозділу, а й тероборонці, які виконували завдання неподалік.

Історію бійця з позивним “Полтава” розповів головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний.

Олександр родом з Полтави – звідси і позивний. 24 лютого він зателефонував дружині, та підтвердила: “Так, над нами пролетіли ракети”.

Війна триває вже понад 8 років
“Полтава” воював на Донбасі в 2014-2015 роках, тому зараз не міг залишитися осторонь, у безпеці. Рішення повернутися було прийнято миттєво.

“Хіба я зараз міг залишитися за кордоном? Перекладними дістався додому. Півтори години побув удома, обійняв рідних, взяв свої бронежилет, каску та поїхав до військкомату”, – розповідає Олександр.

Його відправили до 72-ї окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців, і зі своїм підрозділом він поїхав на позиції.

“Всі українці зараз мої побратими”
“В бою під Мощуном я зрозумів, що маю поряд надійних людей, які завжди прикриють спину. В 14-му році я казав, що є бойові побратими, за яких я віддам життя. З початком повномасштабного вторгнення я можу сказати, що мільйони українців є моїми бойовими побратимами”, – говорить “Полтава” і додає, що ладен життя віддати, аби Україна процвітала.

Із собою він носить талісман – плетену серветку з вишитим смайлом від доньки. Дитина подарувала, аби тато завжди усміхався.

Військовій медичці, 25-річній Катерині Ступницькій, посмертно присвоєно звання Героя України. Вона загинула під час авіанальоту на підступах до Києва. А доти встигла врятувати життя своїм побратимам, яких змогла забрати із поля бою під ворожими обстрілами.

Про це йдеться в ТСН.

Пані Тетяна показує фото своєї Каті у сукні, яку та собі вишила бісером. Вона змалечку мріяла бути медиком, вивчилася і у 2016 році підписала контракт зі збройними силами. Батьки намагалися переконати її бути медиком цивільним, але вона знову перепідписувала контракти із ЗСУ. А з початком повномасштабного вторгнення вирушила на передову. «Подзвонить, а в мене одразу сльози. « Мамо, не плач, все буде добре. Я прийду», – пригадує жінка.

«От там в кімнаті приїжджала, була вже збиралась їхати. Кажу: «А якщо вб’ють, то що буде?». «Така доля моя», каже», – додає батько.

Востаннє вони чули доньку 8 березня. На підступах до Києва точилися запеклі бої. «Подзвонила, дуже погано було чути. Питаю, що там, як там? «Все добре, мамо», – пригадує пані Тетяна.

А насправді там було пекло. А Катерина Ступницька була єдиною бойовою медичкою на роту. «Коли з’явились перші жертви, вона по команді під’їхала, забрала мого командира взвода, він був важкий», – розповідає командир роти Микола Сенькевич.

А потім було ще багато поранених, розповідає він вже і сам із лікарні. Під час авіанальоту він та Катя були у віддаленому будинку, який місцеві передали під медпункт ЗСУ. «Вийшло, що я вцілів, а її похоронили», – каже чоловік.

«Розум розуміє, а серце прийнять не може. Болить, просто болить серце і не перестає і все», – додає батько Каті.

На полі бою під обстрілами медичка врятувала десятки життів. За це сержантці Катерині Ступницькій присвоєно звання Героя України. Посмертно. «Добра доня. Дякуємо Богу, що вона в нас така була, тільки що мало», – каже батько..

«Вона як зірочка була, доброзичлива, чуйна. Я тільки стану на ноги, я помщуся за кожного», – додає командир роти.

Мститиметься за Катю і її наречений. Разом служили і планували весілля. І ті поранені хлопці, яких вона встигла забрати із поля бою. 11 квітня Каті мало б виповнитися 26.