Кабінет Міністрів заборонив з 12:00 вівторка, 24 березня, залишати Україну з туристичною метою. Про це повідомив прем’єр-міністр Денис Шмигаль у Телеграм.

“Діяльність всіх аеропортів, крім Борисполя, буде припинена. Це стосується виключно пасажирських перевезень. Виняток становлять заходи державної необхідності за окремими наказами відповідних міністерств”, – написав він.

“Ми розуміємо, що рішення не популярне і незручне. Але ми бачимо, що темпи поширення коронавірусу зростають. Тому повинні посилювати обмежувальні заходи”, – додав прем’єр.

Відзначимо, з 22 березня аеропорт Бориспіль перевів усі чартерні, санітарні, евакуаційні та інші технічні рейси (на приліт) міжнародного сполучення в термінал B.

Таким чином зараз термінал F працює на виліт, термінал В – на приліт.

Нагадаємо, з 17 березня Україна тимчасово закрила міжнародне регулярне пасажирське сполучення.

Ніколи не думала, що оселиться у звичайній хатині з ганком, садком і клаптиком городу, на якому вирощуватиме лише квіти. А свою розкішну квартиру у великому місті просто зачинила. Кілька разів поривалася повернутися назад, у свою стихію. Але щось стримувало.

Вона не любила розповідати про своє життя. Нікого не кликала в гості. І сама нікуди не ходила. Разом із самотою теплими ранками смакувала на ганку запашною кавою, увечері – м’ятним чаєм. У зимові вечори грала на фортепіано. Бувало, таку ніжно-сумну мелодію, що навіть сусід Михасько, який водив давню дружбу з оковитою, прислухався, і пускав невинну сльозу.

– Ех, – промовляв, – витираючи очі облізлою крілячою шапкою. – Ех

Вона любила після роботи заходити до старої дерев’яної церковці. Сивий, старенький священник завжди кивав їй головою. У нього були дуже добрі очі. У неї тепліло на душі.

Містечко знало, що вона пoxoвала єдиного сина-підлітка. І не пробачила зради чоловікові, який закохався у молоденьку секретарку. Чоловік Аделаїди був людиною достойною, так завжди говорив про себе, і багатою, тому скандалу не хотів. Вони розлучилися тихо.

Аделаїда залишилася з квартирою і чималим статком. Колишній чоловік інколи телефонував. Вона ніколи не кидала слухавки. Вони зустрічалися двічі на рік біля синової могuлu – у день народження і смepті. Він повертався до молодої дружини, вона – у маленьке далеке містечко.

Подруги просили повертатися додому. Відтоді, коли Аделаїда перебралася на кінець світу, так вони називали містечко, минуло чотири роки. Колишній чоловік у телефонних розмовах радив те ж саме. Відповідала: «Скоро». Хоча, напраду, не знала, коли це буде.

Містечко сумувало, коли Аделаїда їхала. Воно ревнувало її до великого міста. І чекало повернення.

Цієї ночі сон до Аделаїди не йшов. Уже випила два горнятка м’ятного чаю. Переглянула фільм. Передумала багато всього. Аж під ранок вдалося заснути. Приснився Сашко, син. «Мамо!» – мовив голосно, що Аделаїда аж стрепенулася у сні. Сашко кудись кликав її. Вона йшла услід. Хотіла взяти сина за руку, але не могла. Здавалося, її рука впирається у невидиму стіну. Вони прийшли на цвuнтap. І врапт Сашка не стало.

Аделаїда не могла дочекатися канікул. Сон не давав спокою. Сашко її кликав. Вона повинна поїхати на мoгuлу.

Дорогою з роботи зайшла до старенької церковці. Сивий священник кивнув головою. Глянув добрими очима. Поправив свічечку, що схилившись, плакала бурштиновими слізьми. Аделаїда поставила й свою свічечку.

Квартира зустріла тишею. У попередньому житті тут було весело: приходили їхні з чоловіком друзі, Сашкові однокласники. А в нинішньому – надто багато тиші. Аж у вухах piже.

Аделаїда купила квіти і футбольного м’яча. Сашко мріяв стати футболістом. Вона завжди клала на мoгuлу м’ячі. Їх хтось забирав.

– Ти кликав мене, синку, і я приїхала, – шепотіла. – Може, я справді повинна повернутися додому?

Неподалік, біля мoгuлu, встеленої прив’ялими квітами, стояли двоє дівчаток. Старша обіймала меншу за худенькі плечі й витирала сльози. Аделаїда підійшла ближче, глянула на фото на мoгuльнiй плиті.

– Мартуся?!

Діти озирнулися на незнайомку.

Марта. Аделаїдина однокласниця. Її всі кликали Мартусею. За добру і веселу вдачу.

Аделаїда знала, що Марта закінчила медичне училище. Що майже перед заміжжям її залишив наречений. Пізніше наpoдила доньку. Виховувала сама. Потім наpoдила вдруге. Без заміжжя. Ніхто не знав батьків дівчаток. Мабуть, Марта забрала цю таємницю з собою.

– Це – ваша мама? – запитала у дівчаток.

У відповідь кивнули головою.

– А я – однокласниця вашої мами.

Маринка, старша донька Марти, розповіла, що маму пoxoвали тиждень тому. Тепер вона з сестричкою Людочкою залишилася з бабцею Тетяною. Але бабця після поxopону потрапила до лікарні. У неї хвoре сеpце. До бабці нікого не пускають. Тітка Надя, сусідка, щовечора приходить до дівчаток і залишається з ними на ніч, аби не боялися.

– Уже обід. Ходімте, я вас нагодую. А потім підемо в лікарню і запитаємо про здоров’я бабці Тані. Я знаю вашу бабцю. І я зможу залишитися з вами ночувати. А хочете, можемо піти до мене.

Дівчатка переглянулися.

– А тітка Надя?

– Ми її попередимо.

У лікарні Аделаїда дізналася, що в Мартусиної матері з серцем зовсім злe. А сусідка Надя бідкалася, що буде з дітьми, якщо, не доведи Господи, не стане ще й Тетяни.

– Можете зайти, – мовив лікар до Аделаїди, – але, будь ласка, лише кілька хвилин.

Тетяна Олексіївна упізнала однокласницю своєї доньки:

– Аделька, ти не знаєш, як мої дівчатка?

– Не хвилюйтеся, вони в мене. Все гаразд.

З лікарні Аделаїда поверталась з тяжким сepцем. Прогнози лікаря були зовсім невтішні.

Маринка з Людою спали. Аделаїда переглядала альбоми з фотографіями. Перший клас. Діти дивляться в об’єктив фотоапарата серйозно, лише у Мартусі усмішка – від вуха до вуха. А ось маленький Сашко з величезним надувним м’ячем. А тут, похopон.

Аделаїда уперше після розлучення сама набрала номер телефону колишнього чоловіка:

– Привіт. Ще не спиш? Я хочу удочерити двох дівчаток. Допоможеш?

Вона поверталася до містечка, щоб розрахуватися з роботи. Аделаїда не мала наміру продавати хату. Вона привозитиме туди дівчаток на канікули, аби дихали свіжим повітрям, ласували, купленими у сільських бабців ягодами, молоком, сметаною. Вони ходимуть до парку і до лісу. А вечорами смакуватимуть запашними чаями, аби добре спалося.

Коли залагодила справи на роботі, а з сусідами домовилася, щоб наглядали за хатою, пішла до старенької церковці. Сивий священник кивнув головою. Глянув добрими очима. І, здавалося, усміхнувся. «Треба буде привести сюди дівчаток», – подумала.

Маленьке містечко плакало теплим дощем. Воно буде сумувати за шаликами і капелюшками цієї дивної жінки. За її музикою. За ароматом м’ятного чаю. За цокотом високих підборів по старій австрійській бруківці. І чекатиме, як годиться закоханим.

Аделаїда повернула ключа у дверях. Містечко зітхнуло громовицею.

Автор – Ольга ЧОРНА

Цікаво, що в рамках своєї затії Артемій планує відвідати всі шість континентів, веючаючи Антарктиду, без єдиного авіаперельоту. При цьому, мінімальна відстань між найпівнічнішою і найпівденнішою точкою шляху становить 10 000 кілометрів.

“Жодних авіаперельотів – інакше було б дуже просто, занадто швидко і зовсім без виклику. Залишаються поїзда, трансокеанські кораблі, автомобілі, автобуси, велосипеди та піший хід. Нон-стоп рух, без перерв на “відпочити”, без “заїхати додому на пару днів”, – говорить Сурін.

Мандрівник запланував відвідати 35 країн, щоб дізнатися, чим дихають і про що мріють люди з різних куточків світу. А ще Артемій планує допомогти здійснитися мріям цих людей.

15 жовтня Артемій разом з оператором з Нідерландів Адамом Аксо відправляється з Києва в велику подорож навколо Землі. Подорож буде такою, якою її бачать справжні шукачі пригод, Лондонське Королівське Географічне товариство: старт і фініш в одній точці (Київ, Україна), безперервний шлях навколо планети, відвідування всіх 6 континентів, перетин всіх меридіанів Землі, двічі перетин екватора, мінімальна відстань між найпівнічнішій і самої південною точкою шляху – 10,000 кілометрів.

Мандрівника чекає 9 місяців шляху по 35 країнам світу – і все це, нагадаємо ще раз, без авіаперельотів.

Історію волаючого порушення з боку турфірми жінка опублікувала на своїй сторінці в соціальній мережі Фейсбук. Виявилося, що вона замовила путівку в компанії “Join UP” для себе і 14-ти річної дочки. За словами жінки перше, що насторожило, що всіх відпочиваючих по таких же путівках зобов’язали зустрітися з гідом. Цією людиною виявився чоловік на ім’я Ахмед. Він заявив про те, що всі присутні зобов’язані здати паспорти. Після цього чоловік заявив, що всі зобов’язані сплатити екскурсії, інакше документи він не поверне.

“І ТУТ ПИТАННЯ: УВАЖАЄМИЙ, КУДА ЄДЄМ? Кажу- нікуда нє єдєм, була в Єгипті вже раза 4 і все тут бачила. УВАЖАЄМИЙ, НАДА НА ЕКСКУРСІЇ ПОКУПАТЬ. Знову йому говорю, що я не бажаю, бо на всіх перелічених вже була і не хочу. Відповідь мене вбила: ТОГДА УВАЖАЄМИЙ ПОШЕЛ ОТ СЮДА ВОН, ПАСПОРТ НЄ ПОЛУЧІШЬ, ПОКА СО МНОЙ НЄПОЄДЄШ В ГОРОД (звідси і надалі стилістика автора збережена – ред.)”.

Жінка додає, що між ним і екскурсоводом розгорівся конфлікт, чоловік почав кричати на неї при всіх присутніх, а потім погрожувати.

“Коли ми в трьох опинилися в коридорі, він почав просто погрожувати. Та б****ка двохметрова обєзяна стояла і ричала – ТИ ЄЩЄ АХМЄДА НЄ ЗНАЄШ, ЗНАЄШЬ ЧТО АХМЄД С ТОБОЙ СДЕЛАЄТ, ВОН ПОШЛА, ЄСЛІ С АХМЄДОМ НЄ ПОЄДЄШ ПАСПОРТ НЕТУ, ТЕБЯ НЕТУ ( і прицьому почав стукати мені по козирьку кєпкі).”

Жінка заявила, що паспорт їй віддали набагато пізніше, коли їй довелося влаштувати розборки з представниками турфірми, а Ахмед вже встиг продати екскурсії всім іншим туристам. Тетяна додає, що виявилося, що вона не одна постраждала. Гіди турфірми постійно провертають таку ж схему і з іншими українськими туристами, вибираючи собі одну жертву, щоб змусити всіх інших купити екскурсію, яка насправді обходиться в три рази дорожче, ніж коштує.

«За останні сім років була в Україні два рази, – ділиться враженнями Аліна. – Цікаво було побачити разючі зміни або, навпаки, повний застій як у державних, так і приватних структурах, поведінці людей, їхньому баченні та трактуванні дійсності, у повсякденному житті та побуті. Ми побували на півночі та заході України. Спостерігала за усім навколо «українським оком». Але цікаво було почути враження про країну від іноземця, мого чоловіка. Запитала його: «Скажи-но, коханий, які три речі тебе найбільше вразили (позитивно, негативно чи зовсім по-іншому, ніж у Данії)?».

«По-перше, дороги! – відповів Єнс. – Багато ділянок потребують дбайливої руки та міцного асфальтного покриття. Їхали і боялися, щоб машина не розлетілася вщент… По-друге, разюча різниця між багатими і бідними. Відвідували родичів, друзів та знайомих і бачили ту відмінність. До цього додається різниця між містом і селом, де коні та підводи, корови на дорогах і цілі сім’ї о 20.00 в очікуванні рогатих годувальниць біля своїх домівок. Це як подорож у «машині часу», десь на сто років назад. По-третє, в Україні все дешево! Порівняно, звичайно, з данськими цінами. Особливо у сфері сервісу».

Аліна уточнила: наприклад, чоловіча стрижка у Данії коштує, на наші гроші, 480 грн., в Україні – близько 40 грн. «Але ціни на товари і продукти, на все, куди не глянь, відповідно до мізерної зарплати середньостатистичного українця – шалені. Люди погоджуються працювати за копійки…» – каже вона.

Вразило Єнса і те, що у маленьких нетуристичних містечках на одному квадратному метрі – як не паб, то бар, кафе, ресторан… У Данії такого немає. «У нас один паб на ціле містечко, – каже Єнс. – Натомість – багато спортивних секцій для дітей: футбол, баскетбол, настільний теніс, боротьба, гімнастика… Усі гуртки працюють на волонтерських засадах. Держава лише частково їх фінансує. Батьківська плата за гуртки – невелика. Ці гроші йдуть на розвиток спортивних клубів та змагання». До речі, у Данії діти майже не їдять солодкого. Коли бабуся у Львові висипала на тарілку цукерки, діти зреагували спокійно. У Данії дітлахи їдять цукерки лише по п’ятницях…

А що вразило Аліну? «Усі з мобільними телефонами, – усміхається Аліна. – Молоді, старші жінки та чоловіки. Розмовляють, коли стоять чи ідуть самі або з дітьми. Коли їдуть на велосипеді чи авто, і все говорять і говорять… Ніби це найважливіший дзвінок у їхньому житті! Рінгтони у всіх увімкнені на повну гучність… Коли ми замовляли сік для дітей, офіціанти у кафе, як правило, запитували, чи підігріти сік? (У Данії всі діти та дорослі п’ють та їдять з холодильника, не задумуючись, що це може бути «захолодним»). Найбільш кумедною для мене була ситуація, коли ми замовили морозиво діткам. Офіціант приніс морозиво-смакоту, але попередив, що воно може бути… холодним. Вразили ціни на гірськолижному курорті у «Буковелі». Неймовірно гарне місце для відпочинку з неймовірно «космічними» цінами, як на мене. Коли у думках перераховувала дохід середньостатистичного українця… Ще б хотілося додати про похмурість та закритість людей. На мою усмішку переважно відповідали дивним поглядом, поверталися та йшли геть…».

Як мама чотирьох дітей Аліна звернула увагу й на те, наскільки Львів комфортне місто для сімейного відпочинку. Але й тут маємо прогалини… Наприклад, жінка орендувала дитячий візочок для 2-річного сина Лукаса. Подруга підказала контакти фірми, яка надає такі послуги. Тільки візок виявився… замаленьким (обирали лише з двох візочків, більше не було). «Зі старшим сином вперше до Львова я приїхала десять років тому, – каже багатодітна мама. – Тоді я була шοкована. Пеленального столика не було ніде. Зараз такі столики є, але їх недостатньо. Не раз переодягала дитину на підлозі… Є туристичні місця, які позиціонують себе як місця для сімейного відпочинку, але все одно не розраховані на сім’ї з дітьми. Тим більше з маленькими. І ще: все може бути гарненьким, новеньким та сучасним, але непрактичним. Наче річ скопіювали з картинки, а як нею користуватися, невідомо. Наприклад, у тому ж «Буковелі» душ на першому поверсі, а роздягальня – на другому. Треба бігати туди-сюди. Так само у готелі. Все супер, гарний басейн, але роздягальня одна на всіх. Переодягатися доводилося у … туалеті».

Аліна закінчила факультет міжнародних відносин Франкового університету. Звернула увагу й на «англінізацію» української мови та масову заміну українських слів словами англомовного походження. «Розумію, це нові терміни та сучасні віяння. А запозичати – це нормально, але не в таких обсягах! Млинці з «топінгом» (фруктовою поливкою. – Авт.) сьогодні були моїм топінгом…» (усміхається. — Авт.).

“Коли Європарламент проголосував за безвіз для України, я помітив скільки брехні ллється на цю чудову подію і більше того, знайшлося багато людей, які повірили в те, що ця подія носить негативний характер для нашої країни”, – розповідає Валерій.

Я задумався, чому люди вірять і повторюють брехню? Тому що бояться вийти за межі свого комфорту і відкрити для себе щось нове. А ця брехня виправдовує їхній страх”.

Щоб переконати всіх, що не варто відкладати подорожі та виправдовуватися стандартними фразами, юнак вирушив пішки у похід з Парижу, через усю Францію та Іспанію до узбережжя Атлантичного океану до мису Фіністерре.

“Я втілюю у собі все те, чим люди себе виправдовують: не знаю мови, ніколи не був за межами України, йду один, із собою в мене буде необхідний мінімум грошей”, – ділиться Валерій.

Він збирається пройти не туристичними стежками, а непристосованими місцями. Його подорож триватиме більше 2 місяців, за які він планує пройти понад 1500 кілометрів.

“Я сподіваюсь, що після того, як я це зроблю, хоча б хтось замислиться і вирішить спробувати. Не потрібно виходити за межі свого комфорту, ці межі треба розширити. Я піду шляхом Святого Якова. Я Вільна Людина”, – додає Валерій.

Останнім часом на просторах інтернету все частіше можна натрапити на пораду кинути все і відправитись в подорож. Звільніться з роботи, яка вам вже так набридла, вивільніться від постійного тиску соціуму і гайда на зустріч пригодам; нове, цікаве життя там, в іншому місті, в іншій країні, на іншому континенті. Найкраще, що ви можете зробити, — це відправитись в подорож.

Однак автор блогу The Financial Diet Челсі Феган висловила протилежну думку. В своєму матеріалі вона пояснила, чому не варто зважати на такі поради; чому кинути все і відправитись в подорож — найгірша порада, яку хтось міг би дати.
У мене є інтернет-знайома, за життям якої я стежу в соцмережах трохи довше двох років. Вона мила, розумна і різнобічна дівчина, а ще — веде блог і час від часу десь підпрацьовує. Нещодавно вона вирішила вступити до магістратури. В Європі. Але ця освіта не допоможе отримати хорошу роботу. Мені здається, вона сама прекрасно все розуміє, тому що говорить про це як про “можливість вивчати нове і розширювати свої горизонти”, а не як про підготовку до майбутньої кар’єри. І це все прекрасно, адже правда полягає в тому, що вона може дозволити собі насолоджуватись такою свободою — бути мандрівником, навчатись заради отримання нових знань і любити довгі бесіди за хорошою вечерею. А все тому, що вона народилася у забезпеченій сім’ї, яка, якщо не повністю утримує її, то, у всякому разі, підтримує її настільки, що та може не переживати через фінансові справи. У генетичній лотереї ця дівчина витягла щасливий квиток, і немає сенсу звинувачувати її в володінні свободою, якою її нагородили при народженні.

Зате в чому варто дорікнути, так це у ставленні до своїх можливостей. І не тільки їй. Серед молоді, якій не потрібно турбуватися про створення фінансового благополуччя, дуже популярна одна ідея.Йдеться про необхідність подорожувати, яке подають, як морально важливе завдання. При цьому не потрібно перейматись через банальності, такі як гроші. Ця дівчина постить красиві фотографії з поверхневими надихаючими цитатами про те, що потрібно все кинути і втекти, звільнитися з ненависної роботи і почати нове життя деінде, насолоджуватися красою світу, поки ви молоді і вільні. Все це заставляє глядача споглядати картинки з життя, якого у нього ніколи не буде, і що змушує через це почуватися невдахою.

Для представників забезпечених класів подорожі стали способом похвалити себе за те, що, чесно кажучи, може зробити будь-хто, у кого є гроші.
Подорож заради подорожі — це не досягнення, факт її здійснення зовсім не гарантує, що ви станете більш освіченими, чи почнете краще розуміти людей
Той, хто має привілеї (так, саме привілеї) активно роз’їжджати по світу в юності, нічим не кращий за решту. Він не мудріший і не достойніший за однолітка, який був змушений залишитися вдома і працювати на декількох роботах заради надії коли-небудь отримати роботу. Це змагання багатства і можливостей, де поради “не перейматись через гроші” лише сиплять сіль на рани свідомо тому, хто програв.

Я могла дозволити собі відвідувати різні країни, і хоча я заробляла самостійно, це все одно прямий результат низки привілеїв. Моя сім’я належить до середнього класу, тому можна було не турбуватися щодо того, щоб надавати близьким фінансову підтримку. Я знала, що завжди можу повернутись додому, якщо б мені щось не вдалося. У мільйонів людей немає і цього, подорожі їм просто недоступні — занадто мало грошей і багато відповідальності. Тому я безмежно вдячна навіть за свої скромні поїздки.

Я розумію (частково саме завдяки досвіду поїздок по світу), що наявність або відсутність можливості подорожувати зовсім нічого не говорить про людину. Просто у декого є більше зобов’язань і менше доходів. Хтось змушений терпіти нецікаву роботу, бо треба дбати про сім’ю, хтось сам оплачує своє навчання, хтось крок за кроком йде до фінансової незалежності. Це зовсім не означає, що вони менше хочуть дізнаватися нове, ніж затяті мандрівники.

Вони не можуть відправитися в мандри за покликом душі, але розвиваються і вчаться в умовах, які їм пропонує життя. Вони вчаться старанно працювати, відкладати задоволення на потім і потроху робити себе кращими. Так, це не подорожі автостопом по Східній Європі, але хто скаже, що таке життя гірше загартовує характер?

Заохочувати людину “не перейматись через гроші”, “кинути все і йти за своєю мрією” демонструє лише глибоке нерозуміння того, що насправді означає “перейматись через щось”. Поблажливий мандрівник має на увазі, що не потрібно відводити грошам занадто багато місця у своєму житті. Йому здається, ніби ви віддали перевагу додатковому долару, а не неймовірно важливому досвіду. Проте “перейматися” через те, що відбувається, —  це усвідомлювати, що у вас немає іншого вибору, окрім як зробити заробіток грошей своїм пріоритетом. Тому що, якщо ти не зароблятимеш, або вирішиш витрачати тисячі на подорожі по Південній-Східній Азії, щоб знайти справжнього себе, ти можеш опинитися на вулиці. Якщо хтось думає, що у більшості людей в цьому питанні реально є можливість вибору, він проявляє образливу наївність.

Кожен з нас змушений самостійно прокладати шлях до горезвісної фінансової незалежності. Можливо, вам пощастило: ви подорожуєте, займаєтеся тим, чим хочете, і пробуєте все нове, тому що знаєте, що в разі чого — близькі допоможуть вам і підтримають. Немає причин соромитися або відчувати себе винуватим, хіба що через непродуктивність та марноту подібного способу життя.
Той, хто вважає лише свій шлях правильним для досягнення духовного просвітлення і надихає інших поводитись так само, — справжній негідник.
Велика частина надихаючих цитат підходить лише небагатьом щасливчикам, які задовольнили всі свої базові потреби. І якщо ви маєте потребу в грошах, не дай бог дотримуватись цих порад. Тинятися по Південній Америці та отримувати ще одну освіту просто так — дуже цікаво, але що залишиться в підсумку? Сувенірний брелок і ще більший бардак в житті.

Про це він написав на своїй сторінці у Facebook.

«Спеціально взяв плацкарт і, традиційно, без попередження, – зазначив міністр. – Наступного разу поїдемо плацкартом із новим очільником Укрзалізниці, аби дискусія була не скільки мільйонів зарплати він має отримати, а який сервіс отримують пасажири залізниці!».
На думку Омеляна, це добра ідея, щоб чиновники їздили плацкартом. «Тоді реформи підуть швидше», – додав він.

Також міністр повідомив, що оглянув усі вагони і що вони «після ремонту, чисті».
«Із мінусів – волога білизна і нестерпна задуха на початку подорожі. Зате потім кондиціонери працювали, половина туалетів – навіть вакуумні. Шкода, що історії, як ми будемо подавати на перон охолоджені вагони влітку і теплі – взимку, так і залишилися казками», – зазначив Омелян.

На жаль, додав він, на вокзалах далі безлад, який «нагадує ранній Шанхай, а не Європу чи хоча б Польщу».

«Згадав із вдячністю вчорашню зустріч і довгу розмову із Юрієм Луценком. Окрім того, що домовилися спільно з ГПУ навести порядок на УЗ, генеральний прокурор повідомив про заплановані конфіскації додаткових коштів банди Януковича. Будемо разом добиватися, щоб частину з них віддали на оновлення рухомого пасажирського складу Укрзалізниці. Українці заслуговують на поїздки в сучасних комфортних умовах», – наголосив урядовець.

Зазначається, що безвізовий режим між Україною та ЄС не поширюватиметься на віддалені від європейського континенту острови, що мають статус “заморських території” цих держав. Тож ці території надалі зберігають візові вимоги для українців.

Проте МЗС України вже ініціювало переговори щодо поширення на заморські території країн ЄС безвізового режиму з Україною.

“Запровадження безвізових поїздок на заморські території королівства Нідерланди очікується не раніше осені 2017 року”, – запевнили і ДКС МЗС.

Там зазначили, що процедура є тривалою через те, що островні території – Аруби, Кюрасао та Сінт-Мартен – проводять власну міграційну політику.

Щодо заморських територій Франції, то рішення про безвіз ухвалюється в Парижі. Проте це рішення теж не є автоматичним та “потребуватиме внесення змін до діючого законодавства Франції”.

Зазначимо, що до числа заморських територій Франції входять Гваделупа, Майотта, Мартиніка, Французька Гвіана, Реюньйон, Сен-Бартелемі, Сен-Мартен, Сен-П’єр і Мікелон, Волліс і Футуна, Французька Полінезія.

На сьогодні влада цих територій дозволяє в’їзд для громадян України за шенгенською візою, виданою консульством Франції. Проте після початку дії безвізу українці не матимуть змоги отримати таку візу в діючий біометричний паспорт.

Нагадаємо, 26 квітня Комітет постійних представників країн-членів Європейського Союзу (Coreper) підтримав безвіз для України. А ще раніше, 6 квітня, рішення ухвалив Європарламент.

Згодом, 11 травня, Рада Європейського союзу остаточно, без обговорення, схвалила безвізовий режим для України. А 17 травня у французькому Стразбурзі відбулась церемонія підписання Угоди про безвізовий режим України з ЄС.

В понеділок, 22 травня офіційний вісник Євросоюзу опублікував рішення про безвізовий режим для громадян України.

Для безвізових поїздок вам буде потрібен біометричний закордонний паспорт. Із паспортом старого зразка також можна їздити в країни шенгену, якщо у вас є віза. Як отримати біометричний закордонний паспорт – читайте в нашому матеріалі.

Подорожувати без віз можна всіма країнами ЄС, за винятком Великобританії та Ірландії. Безвізовий режим поширюється також на Ісландію, Ліхтенштейн, Норвегію та Швейцарію, які не входять до Євросоюзу. Пропонуємо дослідити карту країн, кордони яких відкриються перед українцями уже цього літа.

Зазначимо, близько трьох мільйонів українців уже мають біотметричні закордонні паспорти.

Про це в ефірі Громадського радіо заявив міністр інфраструктури Володимир Омелян.

За його словами 2017 рік стане роком лоукостерів в Україні.“Ми бачимо, що Ryanair вже зайшов. Зараз ведемо переговори з двома лоукостерами з Європи. Ми сподіваємося, що цього року будуть успішно завершені переговори про створення ще однієї національної авіакомпанії, які забезпечать вільну конкуренцію. А вільна конкуренція – це безумовне отримання якісних сервісів за невисокою ціною”, – наголосив Омелян.

Смачний лютий: фестиваль «Ужгородська палачинта»

А ви знаєте, що таке палачинта? Якщо ні, це означає, що ви ніколи не бували на одному з найбільш яскравих свят Ужгорода. Але це можна легко виправити вже в лютому. Адже скоро в Ужгороді будуть пекти млинці! Так-так, славнозвісна палачинта на місцевому діалекті означає млинець – слово має угорські корені. На гастрономічному фестивалі, який, по-суті, мало відрізняється від Масляної, випікають величезну кількість млинців. І урізноманітнюють їх смак за допомогою солодких і солоних начинок. Ну і не обходяться закарпатські гуляння без меду, сиру та вина.

Коли: 11–12 лютого.

Як дістатися: потягом до Ужгорода або ж з екскурсією. Свято пройде в Боздоському парку.

За ковбасами і салом – на закарпатський фестиваль

Міжнародний фестиваль гентешів – єдиний у своєму роді фестиваль, присутність на якому вимагатиме від гостей витримки і сталевих нервів. Між собою в майстерності змагаються різники свиней – гентеші, демонструючи, як вправно вони можуть розібрати тушку свині. Свиней спершу ловлять, потім ріжуть і обпалюють за допомогою соломи. Після починається приготування традиційних страв і смакування свіжини. Доповнюють свято копчені ковбаси, голубці, бограч, страви угорської, закарпатської кухні і вино. Варто зазначити, що на святі досить великий вибір різноманітних копченостей, що потішить гурманів.

Коли: 11 лютого.

Як дістатися: до Берегова, далі маршруткою до села Геча.

Зустрічаємо Масляну в українському етнокомплексі

Веселі ігри та забави чекають гостей етнокомплексу «Українське село». Тут спалять опудало Марени, поспівають весняних пісень і пригощатимуть млинцями. А ще в програмі вареники, козацький куліш, шашлик і гарячі напої.

Джерело фото: сторінка етнографічного комплексу «Українське село» у Facebook.
Коли: 25 і 26 лютого, 13:00–15:00. Вхід вільний, отже можна поїхати на відпочинок недорого.

Як дістатися: до Києва, далі від станції метро «Святошино» маршруткою до села, потрібно буде пройти ще близько 1,5 км. Так що зручніше добиратися своїм авто.

За етнорозвагами – до Переяслава-Хмельницького

«Переяславський ярмарок. Масляна 2017» знову збирає гостей. Майстер-класи, народні обряди, конкурси, ярмарок виробів майстрів та українські страви – такий подарунок приготував Музей архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини на свято. Ну і, звісно ж, не обійдеться без випікання млинців!

Як дістатися: з Києва від метро «Бориспільська» і «Харківська» до Переяслава-Хмельницького ходять маршрутки. Місто розташоване на трасі Бориспіль – Запоріжжя, можна легко доїхати автомобілем.

За вогняними стрілами – до парку «Київська Русь»

Парк «Київська Русь» завжди влаштовує цікаву програму на свята. І Масляна обіцяє бути незабутньою. Цього разу приготували «Олійний вертеп», кінно-трюкове і вогняне шоу, перетягування канату, хороводи, зустріч київського князя Володимира та частування. Млинці, бублики, вареники і медовуха – обов’язкові учасники програми. А найбільше опудало Масляної в Україні підпалять за допомогою вогняних стріл.

Коли: 25 і 26 лютого, з 13:30.

Вартість: від 100 грн для дорослих, для школярів – 50 грн.

Як дістатися: маршруткою від зупинки «Видубичі» до села Копачів.

Силачів чекають на Масляну в Пирогові

Киянам зручно відзначити масляну в найбільшому в Європі етнопарку під відкритим небом. Музей «Пирогів» розташований в межах Києва, так що за розвагами їхати недорого і недовго. Цього разу відтворять давній обряд Колодія, потанцюють і заспівають народних пісень. У силачів буде можливість проявити себе в змаганнях на колоді та перетягуванні канату. А спалюватимуть «Кострубатого діда» – символ злих сил зими.

Вартість: вхідний квиток 40 грн, є знижки.

Як дістатися: до станції метро «Іподром», далі 15 хвилин тролейбусом № 11.

Політ над Львовом на повітряній кулі

Навіть у теплу пору року багато хто ніколи не наважувався піднятися вгору на повітряній кулі, що вже говорити про такі подорожі взимку! Але саме екстремальний політ залишить незабутні враження. Це 14 лютого назавжди залишиться у вашій пам’яті. Здійснити політ можна у Львові. Причому взимку при ясній погоді можна літати протягом цілого дня.

Вартість: подорож для двох, яка триває близько 4 годин, коштує 6 тис. грн.

Зимова краса тунелю кохання

Чарівність засніженого тунелю кохання привнесе нові барви у ваші почуття. Це найбільш романтичний куточок України, який чув безліч любовних зізнань!

Як дістатися: якщо плануєте свою подорож громадським транспортом, спершу варто дістатися до Рівного. Селище Клевань з неймовірним тунелем знаходиться за 26 км, доїхати можна маршруткою. Також до романтичного куточка можна відправитися в рамках екскурсії – варіантів багато.

До Самбора – до мощей святого Валентина

Українці можуть пишатися тим, що частинка мощей шанованого всіма святого Валентина спочиває в Україні. Невелике містечко Самбір стало місцем паломництва закоханих. Безліч пар з’їжджаються 14 лютого до греко-католицького храму Різдва Пресвятої Богородиці на молебень. Вважається, що той, хто доторкнеться до ковчегу з мощами святого, пізнає справжню любов і знайде щастя.

Як дістатися: до Львова, далі пересісти на маршрутку до Самбора. Або записатися на екскурсію.

Любов у середньовічному замку «Радомисль»

Перенестися до середньовічної казки зовсім не складно. Всього кілька годин у дорозі – і ви господарі королівських покоїв. А ваш замок височіє на гранітній скелі, вдивляючись темними бійницями в чарівні пейзажі ландшафтного парку. Уранці не забудьте здійснити прогулянку до острова кохання.

Як дістатися: потрібно доїхати до Радомишля. Можна скористатися маршруткою, яка курсує від столичної станції метро «Житомирська». В дорозі – 1,5–2 години. Далі до замку довезе міська маршрутка № 2. Також ви можете зупинити свій вибір на екскурсії.

Зігріваюча поїздка на трамваї в зимовий ліс, Київ

Пуща-Водиця поблискує інеєм, а ви насолоджуєтеся зимовою красою з вікна трамвайчика, що неспішно ковзає вздовж зимових пейзажів. Зігріваюча чашка кави або глінтвейн, який ви попиваєте в обіймах коханої людини. Таємничий ліс, що мелькає за вікном, і романтичні історії кохання, які він знає. Поїздка в лютому в київському екскурсійному трамваї залишить найяскравіші враження.

Як дістатися: у свою подорож трамвай вирушає від Контрактової площі.

Замок кохання: «Сент-Міклош»

Є в цьому замку якісь невловимі чари. Відлуння великого кохання прекрасної княгині Ілони Зріні, до якої була прикута увага західноєвропейської знаті, не зникло безслідно. Старовинні стіни замку Сент-Міклош пам’ятають драматичні події тих далеких років. Зараз оповитий легендами замок притягує до себе закохані пари. Тут грають весілля і проводять лицарські весільні церемонії, водять таємничими тунелями у світлі справжніх смолоскипів і зізнаються в коханні.

Як дістатися: до Чинадійово, де знаходиться замок Сент-Міклош, можна доїхати зі Львова, Ужгорода чи Мукачева електричкою. А також поряд із селищем проходить траса Київ – Чоп. До цього замку постійно возять групи туристів.

Захоплюючий Київ з висоти

Подаруйте своїй другій половині захоплюючу панораму зимового Києва. Зробити це зовсім не складно: варто лише знайти зручний оглядовий майданчик. Наприклад, відправитися до столичного ботанічного саду, що облаштований стилізованим під стародавній Київ майданчиком «Красний двір». Або піднятися на дах ЖК «Олександрівський», де вдасться роздивитися столичну красу в бінокль, попиваючи ароматний напій.

Як дістатися: до ботанічного саду – до станції метро «Печерська», а далі автобусом № 62 або тролейбусом № 14. До ЖК «Олександрівський» – до Севастопольської площі, далі трохи пройтися пішки.

Найбільш квітуча поїздка лютого – оранжерея під Києвом

Немов чарівник махнув своєю паличкою і раз – ти перенісся зовсім до іншої країни. Де немає нудних сірих пейзажів, де все палає барвами літа. І мільйон тюльпанів, фіалок, бегоній та інших яскравих квітів вітають вас в оранжереї. Така подорож обов’язково сподобається дамам – вони так люблять квіти!

Як дістатися: до села Вишневого, що під Києвом, можна дістатися багатьма маршрутками. Наприклад, № 716 від станції метро «Нивки».

Зануритися в морське життя в океанаріумі

Здається, ти опинився під товщею солоної води, але при цьому можеш спокійно розглядати неймовірних мешканців океану. Барвисті коралові ліси, забавні скати і мурени, неквапливі черепахи і зубасті акули живуть у столичному океанаріумі «Морська казка».

Вартість: дитячий квиток – 90 грн, дорослий – 140 грн.

Як дістатися: океанаріум «Морська казка» розташувався в ТЦ «Дитячий Світ», слід вийти на станції метро «Дарниця».

За атракціонами – до парку розваг Happylon, Київ

У лютому потрібно трохи підбадьоритися, адже після насиченого січня це найспокійніший місяць. Але скільки можна сидіти вдома, якщо в парку розваг Happylon так багато екстремальних атракціонів! Комплекс виконаний у морській тематиці, так що можна відпочити з дитиною і заразом трохи згадати про літо.

Вартість: користування одним атракціоном – від 10 грн.

Як дістатися: дитячий розважальний парк знаходиться неподалік від станції метро «Либідська».

Пограти на льодомобілях, Харків

Льодова арена «Айс Хол» примітна тим, що це, мабуть, єдине місце в Україні, де можна покататися на лбодомобілях (Icemobile). Не знаєте, що це за «звір»? Це веселий атракціон, що дає можливість влаштувати гонки на льоду і зіграти в льодобол! Веселе місце, щоб відпочити з дітьми. На вибір пропонують 4 двомісних льодомобілі і 6 одномісних машин. А крім того, арена відома проведенням безлічі чемпіонатів, льодовими шоу-програмами і нічними дискотеками на льоду.

Вартість: 10 хвилин – 130 грн. Діти до 5 років катаються безкоштовно в супроводі дорослих.

Як дістатися: арена розташована в ТРЦ «Дафі», тому варто доїхати до розважального центру. Наприклад, підійде маршрутка 208е.

«Українська Швейцарія» взимку: Східниця

Шукаєте, де б взяти оздоровчі водні процедури? А в Східниці ви вже бували? Це відомий бальнеологічний курорт, в якому налічується понад 40 джерел! А ще «Українська Швейцарія» славиться надзвичайно красивими пейзажами. Гарне місце, куди поїхати відпочивати в лютому.

Як дістатися: до Трускавця або Борислава поїздом, а звідти до Східниці легко доїхати маршруткою. Або можна скористатися автобусним рейсом зі Львова.

Зимовий Трускавець: СПА-відпочинок та лікувальні води

Ви бачили, яким ошатним стає Трускавець, одягнувшись у святковий білий стрій? Тут ви отримаєте не тільки висококваліфіковану допомогу і лікування водами, а також естетичне задоволення. Прекрасний відпочинок у лютому!

Як дістатися: до Трускавця курсують поїзди з багатьох великих міст України.

На термальні води до Велятина

Де відпочити в лютому в Україні? Є курорт, який не так добре відомий, як термальні води Косино, але це дуже затишніше місце для відпочинку і оздоровлення. Термальні води Велятина цікаві підвищеним вмістом йоду і брому. Місцевий санаторій має у своєму розпорядженні два дорослих відкритих басейни і один дитячий. Сюди відправляються відновити нервову систему, допомогти серцево-судинній системі й опорно-руховому апарату. А неподалік від теплих вод є гірськолижний курорт з п’ятьма трасами.

Як дістатися: до Хуста, далі курсує автобус, у дорозі – 15–20 хв.

На сноутюбінг – у «Сорочин яр», під Полтаву

Любителі сноутюбінгу знайдуть тут все необхідне, включаючи доріжку-ескалатор, що піднімає нагору. Для лижників є дві траси по 300 м кожна. Відпочинок на курорті можна поєднати з відвідуванням Диканьки та її колоритних місць.

Вартість: користування підйомником – від 15–20 грн (будні/вихідні).

Як дістатися: з Полтави о 10:30, 17:30 (у вихідний ще о 14:00) курсує безкоштовна маршрутка. Останній рейс назад о 21:00. Також можна доїхати рейсовим автобусом. А своїм авто їхати трасою в бік Диканьки, через 1 км після вказівника на Петрівку буде знак «Сорочин Яр». Далі близько 1 км вздовж посадки.

За фігурним катанням – у Дніпро

Парк розваг «Лавина» став місцем для веселого зимового дозвілля. Сюди відправляються за сноутюбінгом та катанням на лижах. А ще тут є каток школи фігурного катання, де можна кататися навіть уночі!

Вартість: один раз скористатися підйомником – до 10 грн, провести час на ковзанці – 50 грн у будні. Весь вихідний – 70 грн. Уся ніч – 50 грн.

Як дістатися: до зупинки «Міський очний центр», підійдуть маршрутки № 18, 20 та інші.

На нічні катання – у «Протасів яр», Київ

Тільки уявіть: ніч, легкий морозець, сніг, мерехтливий у світлі ліхтарів, легке ковзання по добре підготовленій трасі. Нічне катання – велике задоволення для завзятих лижників. Випробувати все це можна на зимовому курорті «Протасів яр». Він зручний ще й тим, що знаходиться в межах Києва – киянам краще поїхати сюди.

Вартість: нічні катання – 300 грн і 150 грн (після 2-ї години ночі). Підйом у звичайний час – 12–15 грн, у вихідні і свята – 30 грн.

Як дістатися: можна сісти на маршрутку № 198, відправляється від залізничного вокзалу.

Для цінителів сноубордингу – курорт «Водяники», під Черкасами

Якщо вам ліньки їхати до Карпат, пам’ятайте, що неподалік від Черкас є цікавий зимовий курорт. Чотирикрісельна канатна дорога, бугельний підйомник, сноуборд-парк, школа навчання, підготовлені доріжки… А любителі сноубордингу знайдуть тут трампліни і half-pipe. Втомилися від снігу? Лазні з теплими джакузі на відкритому повітрі розфарбують ваше життя.

Вартість: один підйом – 30–35 грн. Дітям до 6 років безкоштовно.

Як дістатися: найзручніше своїм авто. Також вранці з Києва і Черкас на курорт відправляється спеціальний автобус.

Пилипець: гірськолижні спуски і зимовий водоспад

А ви знаєте, що відрізняє Пилипець від інших зимових курортів Карпат? Тут знаходиться найдовша канатна дорога – понад 1,5 км. Курорт, що розкинувся на березі гірської річки, вважається одним з кращих для фрірайдерів. А також підходить для позатрассової їзди і сноубордистів. Якщо опинитеся на цьому курорті, не проґавте можливість помилуватися зимовим водоспадом.

Вартість: 70 грн за підйом на кресельному підйомнику. Скі-пас на день – 400 грн.

Як дістатися: наприклад, поїздом Київ – Чоп до станції Воловець, а далі пересісти на автобус і подолати 15 км.

Дегустуємо коньяк і вина «Шабо»

Щоб лютий не поступався січню за «градусом» і колоритом, можна зазирнути у виноробні господарства. Наприклад, Центр культури вина «Шабо». Перед вами постануть стародавні підвали, велетенські сховища вина, Коньячний і Шампанський двори, незвичайний фонтан Діоніса… І, звичайно, дегустації напоїв, а їх у господарстві більше 80! Ось куди поїхати в лютому!

Вартість: базова екскурсія (1,5 год) без дегустації – 180 грн, з дегустацією – 240 грн.

Як дістатися: доїхати з Одеси маршруткою, або дістатися електричкою до Затоки, а далі пересісти на маршрутку.

За свіжим сиром – до Закарпаття, сироварня «Бараново»

Свіжоприготований сир, зроблений з найсвіжішого закарпатського молока – такий делікатес ви знайдете в сироварні «Бараново». Її господарі із задоволенням проведуть екскурсію. Тут на сучасному обладнанні за автентичними рецептами готують 15 різних видів молочної продукції!

Вартість: 50 грн за екскурсію.

Як дістатися: з Мукачева чи Ужгорода до Хуста, звідти всього 6 км маршруткою Хуст – Іза.

За кельтськими частуваннями – у Мукачево

Спершу ви потрапите в тропіки з гранатами, інжиром, лимоном і бамбуком, а потім спуститеся в глибокий підвал, вирубаний у скельній породі… І все для того, щоб в атмосферній обстановці скуштувати кельтську кухню та напої. «Кельтський двір» – єдина на Закарпатті садиба зеленого туризму, що пропонує таке дозвілля. Тут розливають ель, збитень, сидр, грапу, віскі, шнапс і настоянку на 60 травах!

Як дістатися: «Кельтський двір під Ловачкою» розташований на вулиці Підлавочній, на околиці міста Мукачево.

Найвеселіший похід року: по Львівських кафе і ресторанах

Навіть сірий і нудний день заграє всіма барвами життя, якщо відправитися у веселий тур питними закладами Львова. Адже вони особливі. Такого розмаїття не знайти ніде в Україні! Познайомтеся з незвичайними ресторанами і кафе, про які ви не знали, і сплануйте свій розважальний маршрут! І не забудьте включити до нього Музей пивоваріння.

А ви вже знаєте, чим розфарбуєте сірий лютий?

Продовжуються зимові свята в українських музеях просто неба. Фестивалі “Від Різдва Христового до Йордану” (такий, наприклад, є у Чернівцях) ще попереду. Тут вони проходять традиційно весело. Тут все по-справжньому. Кататись на санчатах з кіньми, розпалювати зимову ватру, щедрувати – закликати «три празника в гості»…

Зима – чудова пора, щоб завітати в одне із старовинних українських сіл, де все відбувається точно так, як двісті років тому. Це скансени – живі музеї під відкритим небом, яких в Україні налічується більше десятка.

Тут бережуть багатовікову спадщину традицій зимових календарних свят краю, джерел автентичного фольклору у йорданських піснях, колядках, щедрівках, у маланковому дійстві, танцях, народному музикуванні, костюмах, етнографічній атрибутиці, народних ремеслах…

Національний музей народної архітектури та побуту в Києві (Пирогово)

Це найбільший у Європі музей під відкритим небом. Тут можна побачити всю Україну в мініатюрі: від Слобожанщини до Полісся. Найстаріший експонат музею – хата 1587 року. Вітряки, водяні млини, кузня, колиба, сільська управа, церковно-парафіяльна школа, садиба священика, шинок. Загалом колекція етнографічних експонатів налічує 70 тисяч предметів.
Свята і фестивалі проводяться у «Пирогово» кожних вихідних.

Переяслав-Хмельницький музей архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини

Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини – перший в Україні музей просто неба, будівництво якого було започатковано в 1964 році. У цьому етно-комплексі представлено українську архітектуру ще з часів пізнього палеоліту. На території близько 30 гектар зібрані експонати різних часів і культур. 11 дерев’яних церков та найбільша в Україні колекція млинів. Музей цікавий найдавнішими монументальними кам’яними скульптурами та саркофагами – кам’яними скринями, у яких ховали померлих племена кемі.

Скансен “Мамаєва Слобода” у Києві

Архітектурний ансамбль комплексу нараховує 98 об’єктів. Цікавою є козацька триверха дерев’яна церква (такі ж були у часи Богдана Хмельницького). За невеличкими озерцями розташувались садиби титаря, козаків-джур, козацького старшини, коваля із кузнею, гончаря із гончарною майстернею, ворожки, шинок єврея-крамаря, а також пасіка та водяний млин.

Музей народної архітектури та побуту у Львові “Шевченківський гай”

Музей вдало поб’єднує мальовничість лісистих пагорбів, відновлену рослинність Карпат і дбайливо перенесені історичні споруди з різних регіонів Західної України. Окремими етнографічними регіонами тут є: Бойківщина, Рівнинне Закарпаття, Лемківщина, Львівщина, Буковина, Покуття, Гуцульщина, Полісся та Волинь. Кожна з хатинок по-своєму гарна: ретельно, до найдрібніших деталей, відтворено давній інтер’єр. Багато тут унікальних старовинних церков.

Чернівецький музей народної архітектури та побуту

Вишукана різьба по дереву, унікальний старовинний посуд та надзвичайне барвисте вбрання буковинців. Старовинні вітряки, корчма та кузня. Садиби бідняка, середняка та заможного селянина. Ви здивуєтесь, коли побачите дерев’яний ключ та замок — та ще й отвір для руки, щоб той замок відмикати знадвору!

Закарпатський музей народної архітектури та побуту

Це один із найперших українських музеїв під відкритим небом (з 1970 року). Планування експозиції справді відповідає географічній карті Закарпаття. На невеличких вуличках ви побачите взірці стародавніх гуцульських жител, а також садиби угорського та румунського населення. Дерев’яні будиночки виглядають особливо колоритно посеред саду із плодових дерев.
Загалом у етно-комплексі зберігається понад 14 тисяч експонатів. Чи не найцікавішим із них є автентична лемківська церква (1777 рік).

Музей історії сільського господарства на Волині, с. Рокині

Цей музей – справжнє діюче господарство. Тут є постійні працівники, котрі ночують у хатах, топлять піч, печуть хліб, доглядають худобу, обробляють посіви, косять сіно, пригощають гостей стравами української кухні. Тут можна навчитись народних ремесел і простим відвідувачам.
Комплекс загалом присвячений такій важливій сфері життя волинян як сільське господарство. Кузня, садиби, хліви та клуні. На території дендропарку – постійно діюча експозиція “Козацький зимівник”.

Музей народної архітектури та побуту Прикарпаття, с. Крилос

Заповідник розкинувся на території давнього городища. Невеличкі «села», кожне з яких відтворює колорит одного із чотирьох етнографічних районів Прикарпаття: Покуття, Гуцульщини, Бойківщини та Опілля. Найцікавіші речі побуту: старовинного одягу, вишиванок, прикрас представлені у окремих колекціях музею.

Скансен «Козацький хутір» у с. Стецівка Черкаської області

Музей на лоні надзвичайно мальовничого ландшафту з полями, пагорбами, ставком, з отарою овець і кіньми на вільному випасі. Тут ви зможете побачити єдиний в Україні музей млинарства, територія якого становить майже 9 гектарів. Його розташували саме в тому місці біля села Стецівка, де вітряки стояли із сивої давнини.

Церковно-етнографічний комплекс “Українське село”, с. Бузова

Комплекс представляє багато історико-етнографічних областей України. Із Гуцульщини, Полтавщини, Вінниччини, Луганщини та Житомирщини сюди були привезені старовинні хатинки. Кожна – під своїм, характерним для регіону дахом, з оригінальними інтер’єром, меблями, господарським начинням, одягом. «Українське село» має свою гуральню і гончарню, кузню, пасіку, парафіяльну школу та церкву. Немало тут господарських будівель. Музей справді є «живим» і долучитись до його життя можна і відвідувачам, самостійно виліпивши горщика на гончарному крузі чи випікши хліб у печі.

Про це йдеться у спільноті On 3 wheels – Проект здійснення мрії у соцмережі Facebook.

Незважаючи на ДЦП, Іван щодня долав на спеціальному триколісному велосипеді, на якому можна крутити педалі руками, близько 100 кілометрів. Підтримували хлопця під час подорожі його троє друзів.

Юнакам вдалося перетнули 12 країн Європи: Україну, Польщу, Чехію, Німеччину, Австрію, Ліхтенштейн, Швейцарію, Італію, Монако, Францію, Іспанію, Португалію.

Загалом мандрівники подолали 5000 км за 100 днів.

Голиця — гора, хребет і урочище, що піднімаються ввись до хмар над річкою Рибниця, на південному сході, Косова і тягнуться до річки Волійця у селі Черганівка. Сама назва Голиця видається трохи дивною і несправедливою. На Гуцульщині слово голиця має одне із значень, що так характеризує гору чи й більш рівну місцевість, де не росте ліс. Тепер майже всі схили Голиці від підніжжя до верху вкриті густим лісом, а з глибоких, вкритих гущавиною проваль добре чути дзюрчання численних струмочків.

Кажуть, що гору назвали Голицею, бо двісті чи й більше років тому її геть оголили, зрубавши ліс на дрова для Косівської солеварні, яка працювала до кілометра від неї. Що гора тривалий час була безлісою, переконують і старі фотосвітлини, зроблені навіть у роки перед другою світовою війною.

Старожили оповідають, що й після війни лише на вершині гори шуміли посаджені за Польщі сосни, а нижче розлягалося громадське пасовище, де випасалися корови, кози й вівці москалівських газдів. Коли у радянські часи у людей насильно відібрали землю й худобу, то пасовище-толока з часом здичавіло, заросло різними корчами з вільхою і трепетою. З роками їх витіснили берези, буки, граби, дуби і смереки. Заросли навіть і дві величезні глибокі яруги, які розтинали узбіччя гори. У літньо-осінній сезон на хребті рясно ростуть суниці, афини (чорниці), малина, ожина. Щедрий ліс і на білі гриби, підосиновики, підберезники, сироїжки, лисички, хрящі-молочники перцеві, опеньки та багато інших. Ягоди і гриби з Голиці екологічно чисті і надзвичайно корисні для організму людини.

До вершини гори прокладено екологічно-оздоровчу стежку. Її, як і туристські стежини на гору Михалкову, на Левади через Присніп та на гору Михалків з Левадів у липні 2003 року промаркував на деревах вереран туризму Мечислав Красовський — уродженець міста Косова, який з 1956 року проживає у Польщі.

Маршрут розпочинається на вулиці Івана Франка, біля каплички над водоспадом «Гук». Від каплички він веде на вулицю Мирослава Ірчана, з якої через 100 метрів переходить на вулицю Підгірську, далі — на вулицю Дружби (об’їзну дорогу), а потім — на грунтову дорогу, яка в’ється вгору до підніжжя хребта. Добравшись до роздоріжжя, де сходяться три дороги, потрібно триматись лівої сторони, де власне і починається оздоровча стежина, яка пролягає хребтом Голиці. Пройшовши біля 250 метрів стежкою (промаркована у жовтий колір) повертаємо ліворуч. Через сотню метрів починається стрімкий підйом (метрів 70), за ним — більш полога місцевість, а далі — знову вверх до 400 метрів. Потім стежка, протяжністю до кілометра, веде гарним лісом на хребет.

Як розповів у своїй книзі «Містечко над Рибницею» краєзнавець Ігор Пелипейко, перед тим, як гору оголили задля потреб солеварні, вона мала хоча й подібну, але дещо відмінну за звучанням і зовсім іншу за значенням назву — Голиці. Так місцеві мешканці називають лісових мавок. Саме вони за народними переказами ще з давніх-прадавніх часів облюбували собі цю місцину бо на ній буяв пишний ліс , і недалеко розташувалися людські оселі, тож легко можна було зустріти в лісі леґінів, до яких лісниці були страх як охочі. Лісниці спереду виглядали, як дуже файні дівчата. Вони вміли ставати подібними до дівчини чи жінки, про яку думав надибаний у лісі леґінь чи молодий ґазда, і так їх затуманити, що їм здавалося, ніби справді бачать перед собою кохану дівчину чи жінку. Дуже полюбляли лісниці голими гойдатися, співаючи на вітах дерев, або грітися коло непогашеної ватри. Тому і звали їх голицями.

Лісницю легко було впізнати ззаду: у неї на спині була діра, через яку виднілись нутрощі… Як загледить лісниця-голиця леґіня чи молодого ґазду, то приваблює його до себе улесливим голосом та й залоскочує до смерті. Тому не кожен насмілювався заглибитися у ліс, де вони забавлялися. Але траплялося різне…

Одного разу москалівський леґінь Штефан Балагурів ішов лісовою стежкою по Голиці попри Кринчисту криничку, аж бачить перед собою свою кохану дівчину Касуню. Він до неї, а вона все відступає назад та кличе: «Ходи, ходи д’мині, Штефку!» Вона вглиб лісу, Штефко за нею. Але його розум уже так затуманився, що він не міг собі й на гадку взяти, чому його мила ні разу не обернулася до нього спиною. У голові в нього геть затьмарилось, і не дивується він, чого то його Касуня в лісі, та ще й гола-голісінька, лише косами довгими прикривається, та все задкує і не спотикається об каміння.

От-от він її досягне! Та раптом із-за товстезного бука позаду Касуні вибіг чоловік, височенний, як двоє людей, весь оброслий білим довгим волоссям. Він схопив Касуню своїми довжелезними руками, одною ногою став на неї…

Дівчина-голиця закричала страшним голосом. Штефан також закричав, спробував кинутися їй на допомогу, але упав і зомлів. Коли через деякий час отямився, нікого не було. Аж тепер він зрозумів, що його заманювала лісниця-голиця, а врятував його від неї Чугайстер. Цей лісовий велетень любив ловити підступних лісових дівчат, роздирав їх, пік над ватрою і з апетитом поїдав, аби вони більше не дурили і не заманювали людей. Але коли вирубали ліс на дрова, щоб виварювати сіль із сировиці, зникли й лісниці і Чугайстер, перебралися вони у віддаленішу пущу, а оголену від лісу гору стали називати Голицею.

Особливою популярністю у туристів користується мандрівка до унікального джерела, що починає свій далекий плин у моря-океани посередині гори, на висоті приблизно 500 метрів над рівнем моря. На невеликій галявині, оточеній високими крислатими деревами, під стрімким схилом із життєдайної землі на поверхню просочується чиста, як сльоза, водичка, збирається в невеликій, акуратно і зі смаком викладеній з каменю криничці, а звідти струмочком через ліс жебонить униз, до людей.

Добратися до джерела можна багатьма лісовими стежинами, обабіч яких ростуть буки, граби, берези, дуби, смереки, сосни, модрини. Над стежинами тісно з’єднуючи свої верховіття, вони утворюють тінистий зелений коридор. Звуть це джерело Кринчиста криничка.

Звідки появилася на світ Божий така назва, можна довідатися з легенди, яку колись записав від знайомої бабці Калини уже згаданий Ігор Пелипейко. Стара оповідь переказує, що колись у темному лісі на цій горі замешкала дочка місцевого суворого й гнівливого лісовика, який дуже любив лякати людей, бо не терпів їх через те, що рубали дерева. Як і всі лісові панни, ця лісниця була писаною красунею.

Якогось весняного дня, колихаючись за звичкою на вітах берези, лісниця побачила леґіня, що йшов вузенькою стежкою. Лісова дівчина, щоб привернути його увагу до себе, почала співати, і спів її був такий ніжний, як шелестіння трави, як дзюрчання струмка, як щебетання пташеняти. Вона хотіла привабити хлопця і погратися з ним, як це звично роблять лісниці, мавки, русалки, — тобто залоскотати до смерті. Та коли хлопець наблизився, те недобре бажання у неї зникло, бо був він високий, стрункий, чорнявий, з ясними, розумними очима під високим чолом, і ті очі гляділи так ласкаво, доброзичливо, приязно, що лісниця, хоч і не мала серця, все ж відчула солодке тепло в грудях.

Юнак зупинився і без страху подивився в очі дівчини.

— Яка ти красуня! — промовив він.

— Я знаю: ти не людська дівчина, ти лісниця. Серед людських дівчат таких красунь нема!

— Якщо я тобі так подобаюсь, залишайся зі мною в лісі, будемо гратися, розважатися, веселитися!

— Ти прекрасна, ти справжній крин чистий…

— Чому, леґіню, так мене називаєш, що це означає?

— У наших святих книгах крином називають найдовершенішу квітку — білу лілію. Ти на неї подібна, та я не можу з тобою залишатися, бо маю кохану дівчину в селі.

— Хіба вона файніша за мене?

— Можливо й ні, красуне, але вона має те, чого не маєте ви, лісниці: серце.

— Серце? Що ж воно за цінність?

— Будь-яка цінність ніщо в порівнянні з серцем, бо тільки в ньому зароджуються добро, милосердя, співчуття, любов — усе те, без чого ми перестали б бути людьми. Ми, люди, порозуміваємося між собою мовою, говоримо. Але найрозумніша у нас мова — це нечутна мова сердець. Без неї немає справжньої любові. Я милуюся тобою, крине мій чистий, але не можу залишитися з тобою. Пробач мені, красуне, але інакше бути не може.

— Яка ж я нещасна! О, матінко Земле, відтепер не буде мені щастя в лісі, то ж візьми мене в себе! — гірко заплакала лісниця і залилася сльозами… Земля тихо розкрилася і заховала в собі лісницю.

Вона й досі перебуває там і ллє безупинно сльози через те, що не мала щастя зазнати любові, а з її сліз народилося джерело, яке назвали Кринчиста криниця, бо крином чистим назвав юнак красуню лісницю.

Кажуть, вода з цієї кринички дуже допомагає тим, хто прагне справжньої, щирої любові. А ще старожили розповідають, що цією водою колись лікували очі, а коли в Косові траплялася чума чи холера, а ці жахливі пошесті в давнину нерідко навідували цю місцевість, то міщани тікали сюди, отаборювалися тут і перечікували біду. Може допомагала їм чиста вода з Кринчистої криниці, а можливо і дуже здорове та цілюще тутешнє повітря.

Михайло Городенко