В умовах економічної нестабільності та соціальних викликів державна підтримка стає ключовим фактором забезпечення базових потреб громадян. Однією з таких форм допомоги є допомога на поховання, яку українці можуть отримати у разі втрати близьких.

Ця виплата спрямована на часткове покриття витрат, пов’язаних із похоронними заходами. У 2025 році держава продовжить надавати таку підтримку, однак її розміри та порядок отримання залежать від низки факторів, включаючи законодавство, за яким було призначено пенсію померлого.

Детальніше про те, скільки виплачуватимуть на похорон у 2025 році, інформує 24 Канал.

Розмір допомоги на поховання у 2025 році
Сума допомоги на поховання визначається залежно від закону, яким померлий отримував пенсію. Пенсійний фонд України уточнює, що існують відмінності у розрахунках для різних категорій громадян:

Для пенсіонерів, які отримували виплати за Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”:
Виплата становить розмір тримісячної пенсії. Проте мінімальна сума не може бути нижчою від п’ятиразового прожиткового мінімуму для працездатних осіб. 420 гривень. Це становище спрямоване на підтримку сімей військовослужбовців та інших категорій, чиє пенсійне забезпечення пов’язані з особливими умовами служби.

Для одержувачів пенсії згідно із Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та іншими аналогічними законами:
У цьому випадку допомога дорівнює двом розмірам пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.

Як отримати допомогу на поховання
Для отримання виплати необхідно звернутись до сервісного центру Пенсійного фонду України. Процес отримання допомоги організований максимально зручно для громадян, щоб уникнути зайвих бюрократичних бар’єрів. Кошти зараховуються на банківський рахунок заявника, який здійснював похорон.

Якщо людина не має банківського рахунку, виплата може бути зроблена через міжнародну платіжну систему “Швидка копійка”.

У цьому випадку заявнику достатньо звернутись до будь-якого відділення Ощадбанку з необхідними документами. Для отримання коштів потрібно надати паспорт та ідентифікаційний код.

Які документи необхідні для оформлення виплати
Щоб отримати допомогу на поховання, заявнику необхідно надати до сервісного центру оригінали наступних документів:

паспорт та ідентифікаційний код;
заяву про виплату допомоги (оформляється безпосередньо під час візиту до сервісного центру);
свідоцтво про смерть;
витяг з Державного реєстру актів громадянського стану громадян про смерть або довідку про смерть пенсіонера;
реквізити банківського рахунку (якщо планується зарахування коштів у рахунок).
Особливу увагу приділено створенню доступних та прозорих умов для оформлення допомоги. Процедура адаптована для різних категорій громадян, включаючи тих, хто не має банківського рахунку.

Можливість отримання коштів через платіжну систему “Швидка копійка” значно спрощує процес для тих, хто проживає у сільській місцевості або не має доступу до банківських послуг.

У неділю, 14 липня, у селі Голинь на Івано-Франківщині поховали семирічного Єгора Завадецького, який помер після російської ракетної атаки на київську лікарню “Охматдит”, де він лікувався.

Про це повідомляє “Суспільне”.

Померлий хлопчик був четвертою дитиною у сім’ї вимушених переселенців з Херсонщини, яка у 2023 році утекла від війни на Прикарпаття.

“Сім’я тікала від окупації, пережила багато. Ми вірили, що саме тут, на Івано-Франківщині, він знайде прихисток, де забуде ті страшні моменти”, — повідомила “Суспільному” Руслана Жекало, вчителька тутешнього ліцею, в якому Єгорчик закінчив перший клас.

На лікування в столичну клініку “Охматдит” хлопчик потрапив після падіння з велосипеда. У лікарні його двічі прооперували, після чого він впав у кому.

12 липня Єгорчик помер.

20 вересня йому мало виповнитися вісім років.

Названо розмір допомоги на похорон пенсіонера у 2023 році
З початку повномасштабного російського військового вторгнення держава без затримок виплачує щомісяця українцям пенсії. Крім того, якщо так сталося, що пенсіонер помер, його родичі або особи, які займаються похованням, можуть отримати його останню пенсію. Про який розмір йдеться, повідомляє ПФУ.

У відомстві вирішили нагадати, про який розмір грошової допомоги на похорон пенсіонера у 2024 році йдеться. Розмір допомоги на поховання залежить від закону, згідно з яким було призначено пенсію померлому.

Якщо пенсіонер отримував пенсію, призначену згідно із Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”, тоді розмір такої допомоги становить три розміри щомісячної пенсії такої особи.

При цьому сума має бути не менше п’ятиразового розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (13 420 грн).

Для тих, кому пенсію було призначено відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” або на підставі інших законів, розмір допомоги становить дві щомісячні пенсії такого пенсіонера.

Варто знати, що термін звернення за отриманням допомоги на поховання пенсіонера не обмежений у часі.

Для отримання такої допомоги знадобляться такі документи:

Заява про виплату допомоги на поховання;
Паспорт громадянина України або інший документ, що засвідчує особу;
Довідка про смерть пенсіонера або витяг з державного реєстру актів громадянського стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання;
Свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт смерті (подається, якщо пенсіонер помер за межами України та реєстрацію смерті проведено компетентними органами іноземної держави).
Подавати документи на отримання допомоги слід до ПФУ. ВПО та люди з тимчасово окупованих територій можуть звертатися до будь-якого пенсійного фонду України. Під час воєнного стану немає жодної прив’язки до місця реєстрації померлого.

Одещина попрощалася з багатодітною родиною Кравців. Вони загинули в атакованій російським дроном багатоповерхівці. Це подружжя військовослужбовців Олег і Тетяна. А також троє їхніх дітей – семимісячна Ліза, восьмирічна Злата і Сергій, якому було дев’ять років, йдеться у сюжеті ТСН.

У селищі Раухівка місцеві жителі зустріли жалобну колону із багатодітною родиною Кравців на колінах. Загиблих тут всі знали.

“Це страшна біда, страшне горе і ця вся родина – прекрасні діти, взагалі невимовний біль. Не вистачає слів, в це горе не віриться”, – каже місцева жителька Ольга Зубрицька.

Вчителі згадують – Олег Кравець закінчив школу з золотою медаллю, далі був сухопутний інститут з відзнакою. Він свідомо обрав шлях військового, як його батько. Молодший брат Олега – Євген загинув в зоні АТО 2014 року.

Ірина служила разом з дружиною Олега – Тетяною. І як її подруга була свідком створення нової сім’ї.

“У них все було так швидко і красиво. Така любов була, любов сильна. Вони один за одним, прямо очі світилися. Це просто не передати”, – каже Ірина. Коли Олег і Тетяна побралися, він всиновив трьох її дітей. Після переїзду з Маріуполя родина придбала в Одесі чотирикімнатну квартиру, аби у малих були окремі кімнати. Згодом народили спільну донечку – Лізу.

У квартирі військових залишилася лише кухня. Коли тривала пошукова операція, рідні і друзі сподівалися, що у ній міг хтось уціліти. Не тямився від тривоги і рідний батько восьмирічної Злати і дев’ятирічного Сергія – перший чоловік Тетяни.

“Вони ж поїхали в Маріуполь, а діти жили спочатку зі мною вона залишила їх тут і поїхала, бо там служила. Потім повернулася і вони поїхали в Одесу, вийшла заміж. Я думав, що вони будуть в тій третій кімнаті”, – каже перший чоловік Тетяна Валерій Поліщук.

Під завалами спочатку знайшли загиблого Олега, а наступного дня з під важкої плити дістали жінку з немовлям. Сергійка і Злату відшукали останніми. Семимісячна Ліза загинула в обіймах матері. Їх і поховали в одній домовині.

Всього ж від влучання “Шахеда” у одеську дев’ятиповерхівку загинуло 12 людей. П’ятеро з них – діти.

У зв’язку із загибеллю військового у Верхнянській громаді було оголошено триденну жалобу з 29 вересня по 1 жовтня.

Першого жовтня Негівська громада з глибоким болем і сумом велелюдно зустріла і попрощалася із загиблим Героєм, розповів староста Негівського старостинського округу Микола Попович.

Микола Джус народився 2 серпня 1996 року в селі Негівці у сім’ї Юрія та Ірини. Ріс добрим, чуйним і допитливим, інформують “Вікна”.

Змалку батько і дідусь прищепили Миколі любов до техніки й рідної землі. Тому після закінчення 9 класу Негівської загальноосвітньої школи продовжив навчання у Войнилівському професійно-технічному училищі, де здобув професію тракториста-машиніста.

Батько мріяв, що син буде помічником, а згодом продовжить його справу.

Після закінчення училища у 2016 році Микола став до лав Української армії, де отримав звання молодшого сержанта та професію кінолога.

Згодом працював за кордоном та потай від рідних писав книгу, щоб згодом світ пізнав його як особистість.

З початку повномасштабного вторгнення росії повернувся в Україну і згодом став до лав ЗСУ, попри перенесену напередодні важку хворобу і намагання батьків зупинити.

На війні Микола Джус здобував нові навички, про що із захопленням розповідав рідним. Був безстрашним і мужнім, разом із побратимами мріяв діти до Перемоги.

Старший водій розвідувального відділення військової частини А2298 Микола Джус помер 25 вересня внаслідок отриманих поранень під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області.

“Спочивай у мирі, юначе! Ти завжди будеш нашим Ангелом. Низький уклін, безмежна вдячність та вічна пам’ять. Щирі співчуття рідним! Вічна пам’ять і слава Герою! Слава Україні!” — йдеться в повідомленні земляків.

З перших днів війни він був мобілізований до лав ЗСУ, брав участь в багатьох бойових діях, захищаючи Україну.

“По дорозі додому під час чергової відпустки зупинилося його серце. Не дочекалися батька з війни дві донечки, дружина, брати. Рідний брат Ігор хоробро захищає українську землю від рашистських загарбників. Вічна слава і пам’ять Захиснику України!”, – йдеться в повідомленні Саранчуківської громади.

Із мамою коханої Юлі, купили дівчині весільну сукню на похорон, – наречений загиблої на фронті Юлії Шевченко.

Наречений одягав ту саму омріяну обручку на маленький холодний палець, цілував його, прощаючись назавжди.

І в храмі, у якому вони мали вінчатись, коханню всього його життя співали «Вічну пам’ять»…

Юлія разом із хлопцем служила в одній бригаді, Тарас – теж військовий, кадровий офіцер.

Юлія народилася в Києві. Навчалась у ліцеї №241, писала вірші, любила прогулянки й походи. У дівчини було багато захоплень та талантів.

На початку війни вона не вагаючись пішла в ЗСУ, стала військовослужбовицею 47-ої окремої механізованої бригади «Магура». Юлія допомагала в управлінні боєм і плануванні, з організацією вивозу поранених і заміни підрозділів. Паралельно з цим займалась зборами для хлопців, які отримали поранення.

«Юля мріяла тільки, щоб скоріше закінчилась війна, щоб не гинули люди, і найбільше вона хотіла створити сім’ю – велику і щасливу. Вона дуже сильно мріяла про своїх дітей і про власну квартиру або будинок», – поділився Тарас.

Про смерть 34-річної спортсменки повідомляє пресслужба Асоціації футзалу України.

У захисниці України залишився син. Під час спортивної кар’єри Елеонора виступала за «Біличанку» із Коцюбинського (Київська область), а також за національну команду. Подробиці загибелі Мальцевої не повідомляються.

Минулої доби росіяни також вбили Юлію Шевченко – заступницю командира по морально-психологічному забезпеченню, яка піклувалась про бійців підрозділу.

Про це повідомив наречений Шевченко Тарас Сухенюк.

«31 липня перестало битися серденько цієї прекрасної дівчини, нареченої, моєї майбутньої дружини. Не стало людини, яка своєю хоробрістю, працьовитістю, наполегливістю обійшла будь-кого. Вона – це янгол серед людей, яка допомагала всім, всім, хто просив і не просив допомоги. Вона завжди хотіла жити щасливо і довго, вона завжди говорила, як хоче створити зі мною велику і дружню родину. Вона завжди була за справедливість в цьому світі. Історія нашого кохання назавжди буде у наших серцях… Кохання, яке я відчув будучи з нею», – написав наречений загиблої військовослужбовиці.

Про це повідомили на Facebook-сторінці Бучацької ТГ.

“Сьогодні небо над нами плакало проливним дощем – символом безмежної печалі і скорботи, в яку занурилась уся Бучацька громада, проводжаючи в останню земну дорогу Героя Тараса Єднака. Мужній воїн, який боронив українську землю від російського окупанта, загинув 13 червня на Луганщині. Тепер йому назавжди 28… Устами священника Тарас прощався з мамою, сестричкою, братами, бабусею, друзями, побратимами, з усіма нами – тими, кого захищав до останнього подиху. В одну мить ми втратили молодого, сміливого сина України. Саме завдяки таким людям, як Тарас, маємо можливість жити. Доземний уклін та безмежна вдячність Герою за цей подвиг. Схиляємо голови у скорботі і висловлюємо щирі співчуття родині і близьким загиблого. Нехай добрий, світлий спомин про воїна стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів, усіх, хто його знав і любив”, – йдеться у дописі.

У центрі Києва у суботу, 27 травня, влаштували імпровізований похорон президента держави-агресорки Путіна. Кожен охочий міг забити цвях у труну диктатора.

Відео поширюють київські телеграм-канали.

На відео видно, як на Хрещатику встановили труну, а зверху поставили опудало російського диктатора Володимира Путіна.

Також там кожен охочий міг забити цвях у труну диктатора, який почав жорстоку війну проти України.

Зазначимо, що раніше схожу акцію проводили у Дніпрі. Там за допомогу на ЗСУ всім охочим теж пропонували забити цвях у труну кривавого диктатора.

Старенького чоловіка в Китаї знайшли живим через 9 років після того, як родичі уже поховали його, вважаючи, що він загинув після наїзду автомобіля.

Про це повідомляє сайт msn.com з посиланням на китайський телеканал China News Network.

У 2014 році Чжуо Канго зник із будинку для людей похилого віку. Через деякий час на узбіччі дороги виявили тіло невідомого чоловіка, якого збила машина. І родичі, і друзі “впізнали” у загиблому втікача, після чого його тіло кремували, не проводячи розтину та інших додаткових аналізів.
У 2014 році Чжуо Канго зник із будинку для людей похилого віку. Через деякий час на узбіччі дороги виявили тіло невідомого чоловіка, якого збила машина. І родичі, і друзі “впізнали” у загиблому втікача, після чого його тіло кремували, не проводячи розтину та інших додаткових аналізів.

Однак минулого року поблизу мегаполісу Чунцин з’явився старий чоловік, який привернув увагу поліцейських своєю дивною поведінкою. Він відмовлявся відповідати на будь-які запитання і його неможливо було ідентифікувати.

Після проведеного ДНК-тесту вдалося розшукати брата невідомого приблуди. Тоді влада встановила, що цей чоловік на ім’я Чжуо Канго вважається загиблим у аварії.

Коли “покійник” знову побачив свого внука, який приїхав його провідати, то розплакався і написав імена усіх своїх родичів.

Зараз влада Китаю працює над ідентифікацією людини, яку в 2014 році помилково поховали під чужим іменем.

Про це повідомляє Лановецька міська рада.

“Під звуки сирени у Лановецькій громаді в останню дорогу провели Петра Сагадюка Тривожний ранок 10 лютого. Пекучий біль втрати. Похоронний кортеж. Сьогодні Лановецька громада назавжди попрощалась із десантником-артилеристом Петром Сагадюком. З березня 2022 року він став на оборону суверенітету та незалежності нашої країни, кожного з нас. Однак ворожа артилерія обірвала його життя 07 лютого. Похоронну процесію за загиблим солдатом очолив благочинний Лановецького благочиння о. Ігор Шаринський, який зазначив: «Ця непоправна втрата не повинна мати місце в нашому житті лише один день. Це та біль, яку ми пронесемо крізь життя і навчатимемо своїх дітей справжньої історії». Маруновий берет та національний прапор вручили батькам, як символ країни, за яку віддав своє життя їх син”, – йдеться у дописі.

У Бєлгородській області РФ священник під час похорону погрожував людям “набити пику кадилом”.

Як повідомляє Telegram-канал “Ньюсач/Двач”, інцидент стався у селі Неклюдове під час похорону літньої жінки.

Онук померлої попросив батюшку “не влаштовувати концерт”, а у відповідь почув: “Вийди геть, козел, інакше наб’ю тобі пику кадилом”. Ба більше, служитель церки назвав людину, яка намагалася зняти інцидент на відео, “виродком”.

Єпархія розпорядилася відправити чоловіка в монастир на невизначений час, де він має “поміркувати про вчинене”. Священик визнав провину та погодився на покарання.

“Священник зустрівся з родичами померлої, вони поспілкувалися, претензій немає, попросили заново провести відспівування. Захищати батюшку ніхто не став, спочатку наша позиція була такою. Батюшка покараний, хоча він досить шанований у селі. Факт дуже неприємний”, – заявили в єпархії.

Російські священники: найгучніші скандали
Російські попи нерідко потрапляють у скандальні ситуації. Інколи їхні дії протирічать службовим обов’язкам. Зокрема, кілька місяців тому в Іркутській області РФ священник “здав” Федеральній службі безпеки депутата через те, що той поставив у церкві свічку за Україну.

Оскандалюються і більш впливові служителі церкви. Зокрема, глава російської патріаршої комісії у справах сім’ї Димитрій Смирнов назвав ядерну зброю “чудовим винаходом”.

Хмельницькій області 3 січня попрощалися із 22-річною Оксаною Музикою, яка 31 грудня отримала важкі поранення внаслідок ракетного обстрілу в обласному центрі.

Дівчина померла у ніч проти 1 січня.

Загиблу поховали у її рідному селі Грим’ячку. На прощання зібралося кілька сотень осіб. Зокрема, рідні, друзі та небайдужі мешканці. На прощанні було весільне гільце та коровай. До слова, дівчина планувала весілля на літо 2022-го, але скасували його через війну.

“У 2017 році Оксана закінчила наш ліцей “з відзнакою”. Розумниця, талановита у всьому, організаторка усіх ліцейних заходів, чуйна, душевна, справедлива. Вона завжди приходила усім на допомогу. Вона завжди посміхалася. Це була дівчина-краса. Тепер Оксанка – янгол небесний”, – згадує Оксану вчителька Хмельницького ліцею II-III ступенів Юлія Рудницька.

У реанімаційному відділенні обласної лікарні перебуває чоловік померлої Оксани – 23-річний Назар. У нього проблема з ногою. Її подруга Марина має поранене око, куди потрапило скло від автівки. Її хлопець Дмитро має два осколки в спині, один за вухом та в щоці.

У реанімаційному відділенні обласної лікарні перебуває чоловік померлої Оксани – 23-річний Назар. У нього проблема з ногою. Її подруга Марина має поранене око, куди потрапило скло від автівки. Її хлопець Дмитро має два осколки в спині, один за вухом та в щоці.

Про це повідомляє Теребовлянська міська рада.

“Сьогодні Теребовлянська громада попращалась зі своїм земляком з с.Підгора, матросом, навідником 137-го окремого батальйону морської піхоти Миколою Шульковським, який загинув, захищающи Україну від російського окупанта. Плакало небо, плакали теребовлянці, адже провождали в останню дорогу молодого юнака 2000 року народження, якому б ще жити й жити, народити дітей. Але, на жаль, Микола поповнив ряди небесного воїнства…”, -йдеться у повідомленні.

“Все місто на колінах та оплакує втрату 22-річного воїна”: на Тернопільщині в останню дорогу провели загиблого військового (ФОТО)
“Все місто на колінах та оплакує втрату 22-річного воїна”: на Тернопільщині в останню дорогу провели загиблого військового (ФОТО)
Сьогодні, 24 грудня, у Теребовлі зустріли тіло загиблого Героя Миколи Шульковського. Рідні, близькі, друзі та мешканці Теребовля прийшли провести загиблого Героя в останню дорогу.

22-річний Микола Шульковський загинув у Миколаєві під час виконання бойового завдання внаслідок вибуху. Він був матросом, навідником 137-го окремого батальйону морської піхоти.

Двомісячна дівчинка померла, бо дістала тяжкі опіки від грілки, на якій вона лежала під час операції.

У дитини була вроджена вада, обстеження засвідчили, що позбутися проблеми треба якнайшвидше за допомогою хірургів, та після 4-х годин на операційному столі маленька пацієнтка отримала опіки майже половини тіла. Життя їй врятувати не вдалося.

Про ваду у доньки Полінки батьки дізналися після її народження. Обстежувалися та чекали, щоб крихітка трохи підросла, аби зробити операцію. “Виявили, що це менінгоцеле, по-простому грижка, що вона не має ніякі сполучення зі спинним мозком, що загрозу дитині ніяку не несе”, — розповідає мама дівчинки Клавдія.

Та позбутися її було необхідно, але ніхто не очікував, що це закінчиться бідою. “Моя Полінка така була після операції повністю забинтована”, — пригадує жінка.

Після чотиригодинної операції виявилося, що у дівчинки жахливі опіки тіла. Мама каже, дитину обпекла грілка, на якій лежала донька під час втручання. “Навіть щоки були попечені у дитини. Як за 4 години можна не подивитися взагалі”, — в розпачі додає вона.

“Це вперше за майже 40 років роботи таке я бачив, вперше”, — твердить завідувач відділення, де надавали допомогу дитині.

З операційного столу дитина потрапила до реанімації, її намагалися врятувати, але Поліна померла за 8 годин після операції. “Відповідно до лікарського свідоцтва, смерть дитини настала внаслідок опікового шоку, термічних опіків 45% тіла”, — констатують у поліції.

Родичі родини одразу кинулися до прокуратури, повідомлення про інцидент надійшло туди і з лікарні. “Поліція склала протокол, і ми дитину відправили у судмедекспертизу, щоб була незалежна експертиза, щоб не сказали, що ми щось тут приховуємо, чи ще щось”, — додають у лікарні.

Поліція відкрила провадження за неналежне виконання медиками своїх обов’язків. Попереду ще низка експертиз. “Шкодуємо, що це така біда і трагедія, що так трапилося, і ми самі поки в шоці”, — зазначає керівник медзакладу Віталій Бойко.

Службове розслідування триває і в самій лікарні, каже її керівник. Він спілкувався з медиками, які були на операції. “Вони кажуть, що вони не бачили, що вона там перегрівалася чи щось. Ми її нікуди не діли, не викинули, вона у нас є, ця грілка. Зараз ми її включали, вона працює в звичному режимі, я не можу зрозуміти”, — додає керівник.

Медики кажуть, готові співпрацювати зі слідством. Батьки вимагають, аби винного у смерті їхньої доньки покарали. “За це відповідали, наскільки мені відомо, анестезіолог та операційна бригада. До нейрохірурга я взагалі претензій не маю, бо з перших днів, з перших хвилин її життя він нас консультував, він нас підтримував”, — додає мама.

За халатність, яка призвела до смерті дитини, винним загрожує 3 роки за ґратами.

Воювали на різних напрямках.

Для невеликого села Тур’я Бистра на Закарпатті повідомлення про загибель двох бійців, братів Грегорів, стало першим із початку повномасштабної війни проти Росії. Попрощатися з 36-річним Віталієм та 41-річним Сергієм, незважаючи на дощ, прийшли майже всі мешканці села.

“Віталій і Сергій воювали на різних напрямках. Віталій загинув під Херсоном 9 вересня. Батько говорив, що вони підірвалися в БМП. Сергій загинув 11 вересня під Донецьком, він отримав смертельні осколкові поранення. Ще годину-дві був живий, але потім помер”, – каже староста села Іван Кметич.

Братів поховали у рідному селі.

Прощалися із братами біля місцевої церкви. Так вирішили тому, що старший із братів Сергій брав участь у будівництві храму. Він мешкав у селі, займався ремонтами, будівництвом будинків.

“Його багато хто знав і кликав до себе щось зробити. Він нікому не відмовляв. Ще й своє щось запропонує, щоб будова була кращою і красивішою. Сергій був одружений. Від першого шлюбу у нього є дочка, вже доросла. Як тільки почалася повномасштабна війна, одразу вирушив у військкомат в Ужгороді, ми навіть і не знали про це.

Перед смертю він попросив, щоб передали дружині поховати його у рідному селі.

Інший брат, Віталій, мешкав в Ужгороді останні роки. Він уже кілька років служив за контрактом. Батько вирішив, що обох синів поховають поряд у рідному селі, де вони народилися та виросли”, – розповідає староста.

Братів виховував батько, їхня мама померла багато років тому. У сім’ї дітей було лише двоє, тож тепер батько залишився один.

Місцеві жителі про братів говорять лише добре. Чуйні, працьовиті завжди приходили на допомогу і нікому не відмовляли.

В останню путь 18 липня проводжали 8-річного Кирилка. Хлопчик із родиною тікав з окупованого Херсона. Загинув у мирній Вінниці.

Напередодні поховали 4-річну Лізу і 7-літнього Максимка. Та ще чотирьох дорослих. Загалом ракети, які росіяни 14-го липня випустили по вінницькому середмістю, вбили 24-ри людини. Іще троє поранених зараз у критичному стані.

Про це 18 липня йдеться в сюжеті Валерія Кузнецова в ТСН.

Російська ракета розівалась поруч із машиною, в якій хлопчик сидів з дідусем та дядьком. Дорослі в реанімації, їх викинуло вибуховою хвилею.

Хлопчика опізнали Кирилка за зразками днк.

“Оберемки квітів, м’які іграшки, та прокльони рашистам. Так у центральному соборі міста прощалися із 4 річною Лізою”, – повідомив кореспондент.

Ліза виїхала з Києва на початку весни через обстріли. Того дня ішла на заняття до логопеда. Кадри, які зняла її мама за кільках хвилин до удару ракет, облетіли весь світ.

Мама Лізи – 33 річна Ірина у реанімації. Її вдалося стабілізувати.

У критичному стані і 8-річний Роман. Хлопця гелікоптером доправили до львівського опікового центру. Його мама баяністка Галина Олексів загинула на місці вибуху.

“Він без вагань вступив до лав добровольчого батальйону територіальної оборони “ТОР”, щоб захищати Україну від ворога. Це був похорон без численного духівництва. Без влади. Без оркестру. Але з багатьма людьми, які прийшли віддати останню шану Герою.

Процесія йшла не як зазвичай, дорогою, а тротуарною доріжкою. Бо нікому було перекрити дорогу.

Коли священник Андрій говорив про Михайла – плакали всі. Бо це була Людина, яка любила Бога й Україну… Син – теж Михайлик – отримав батьківське благословення через уста о.Андрія.

Вперше бачила, як котяться сльози в отця добровольчого батальйону. В останню путь відправили Героя України Михайла Вовка, до його вже спочилих мами і тата. До небесного війська. Співчуття рідним, близьким, побратимам. Вічна пам’ять Герою України! Герої не вмирають!”, – написала жінка.

Прощання з Василем Конетом відбулося о 14 год. На території Товстенськоі громади оголошено Днем жалоби у зв’язку з похованням загиблого. На будинках і спорудах органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій приспущено прапори з траурною стрічкою.
Учора жителі громади на колінах зустріли тіло загиблого бійця. Його убили 4 березня.
15 березня юнаку мало виповнитися 20 років.

Як інформує “Т1”, похоронили воїна, який загинув у бою з окупантами 6 березня, в рідному селі Баворів неподалік Тернополя. Співчуваємо рідним і близьким захисника. Царство Небесне нашому Герою.

Вічна і світла пам’ять спочилому захиснику України, нехай земля буде пухом. Пам’ятаємо, сумуємо.

Про це йдеться в сюжеті “Сьогодні”.

Після зникнення жінку шукав її син. Через деякий час співробітники поліції повідомили, що знайшли вбиту жінку і потрібно приїхати на впізнання.

Родичі сказали, що це вона, адже жінка була схожого зросту і на ній був схожий одяг. Вони забрали тіло з моргу і влаштували похорон.

Через чотири місяці їм подзвонили з місцевої психіатричної лікарні і повідомили, що у них лікується Валентина Рижко. Її до них привезла швидка допомога.

У жінки був психічний розлад, і вона не могла розповісти медикам нічого про себе. Зараз Валентина почувається добре і живе з матір’ю. Але у неї немає документів, оскільки офіційно вона числиться мертвою.

У прокуратурі розповіли, що ДНК-експертиза необов’язкова, якщо тіло впізнали рідні. Тепер справу про смерть жінки, яку поховали замість Валентини, відновили.

Кого поховали?
Поліція займається цим питанням і поки тіло жінки не ідентифікували. Рідні зняли табличку з ім’ям Валентини на її могилі. Тепер там повісили інша- “Невідома особа жіночої статі”.

Про це повідомляє Вголос.

Парастас відбувся в каплиці Різдва Хрестителя Господнього Йоана ПЦУ на вулиці Пекарській.

Журналісти з’ясували, що торік дівчина закінчила Сихівський ліцей. Класна керівниця загиблої дівчини розповіла, що Марта вчилася на перукаря та мріяли стати майстринею зачісок. Вона була напівсиротою і єдиною донькою в матері.

Поховали Марту у Лисиничах, поруч з могилою її батька. В останню її провели однокласники, родичі та друзі.

Нагадаємо, що трагедія сталася у неділю, 1 серпня, під час грози у Стрийському парку Львова дерево впало на закохану пару, яка ховалася від дощу на лавці. Хлопець та дівчина загинули від травм. На місці подій залишилися квіти, які хлопець приніс на побачення.

ВІДЕО ТУТ

У селі Великі Бірки, що під Тернополем, у середу, 14 липня, попрощались із загиблим на Донбасі українським військовим Володимиром Яськівим.

Про це повідомили в Тернопільській ОДА.

Володимира Яськіва 9 липня вбив російський снайпер під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Золоте. Прощались із українським захисником у його рідному селі Великі Бірки.

Чин похорону в місцевому храмі здійснив архієпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський УГКЦ Василь Семенюк. На похороні також було багато духовенства та представники обласної влади.

Попрощатись із загиблим захисником прийшли сотні місцевих жителів, які принесли оберемки квітів. По дорозі перехожі, побачивши траурну процесію, ставали перед загиблим воїном на коліна.

Зазначимо, що Володимир Яськів народився 29 липня 1977 року у селі Великі Бірки. Служив у 24-й окремій механізованій бригаді ім. Короля Данила. У військового залишилися двоє дітей – син та донька.

Нагадаємо, у день загибелі Володимир Яськів був на чергуванні та вів спостереження за противником, коли окупанти почали масований обстріл з крупнокаліберних кулеметів, гранатометів, протитанкових керованих ракет та мінометів 82-го калібру. Тоді його вбив ворожий снайпер.

Про приїзд Грега в Україну стало відомо з його Instagram-сторісу.

Грег Чапкіс прилетів із Сан-Франциско, США, де живе разом з дружиною та двома синами й має власну хіп-хоп школу.

“Коли людина старіє, коли їй 90 з чимось років, вона робить сам якісь такі історії, які ми самі не розуміємо, про що вони. У мене з батьком особисто ніколи не було жодної сварки, жодної незрозумілої розмови. Тож, я не знаю звідки воно все з’явилося. В принципі, коли я тут був, він так само не знав, звідки воно все з’явилося”, – розповів Грег ТСН.

До будівлі філармонії приїхав колега Григорія Миколайовича за проєктом “Танці з зірками” Влад Яма. Один із небагатьох із зірок українського шоу-бізу, хто приїхав попрощатися.

ТСН Яма розповів, що він не був фактично учнем Григорія Миколайовича, але все одно хотів би себе таким вважати. Не стримуючи сліз, він попрощався з колегою.

Також провести в останню путь Григорія Чапкіса прийшов український співак Павло Зібров.

“Він підбадьорював, він завжди був об’єктивним, ніколи не принижував людину. Навпаки давав добру пораду. Він показав своїм життям, що не треба заглядати в паспорт, треба творити. Якщо ти творець, то вік не грає ролі зовсім”, – зазначив Зібров.

Як відомо, Григорій Чапкіс був великою постаттю у царині українського танцю. Танцюрист мав яскравий життєвий шлях і прожив 91 рік. За весь цей час він встиг отримати безліч нагород за свої досягнення й вклад у танцювальне мистецтво.

Досі всі здригаються, лишень чуючи вдалині звук потяга, що наближається… – Ні, цього не може бути. Це не Мішка, він не міг просто так загинути! – юний високий хлопчина плаче та намагається відвернутись, аби його сліз не бачили. Він та ще сотні молодих людей прийшли сьогодні, 26 травня, аби провести в останню путь друга, однокласника та колегу по дитячим іграм чи по футболу. Майже 90% із сотень людей, що приїхали до Бірок на похорон юного, але перспективного і знаного футболіста Михайла Саїка, — саме молодь. Попереду, у чорному, сестрички. Одна з них, Ліля, ховала сьогодні не лише рідного брата, а й хрещеного батька свого старшого сина. Молодшу дитину Ліля народила кілька днів тому, і її ще навіть не встигли охрестити… Мама Тетяна не встигла приїхати на похорон до свого сина з далекої Італії.

– Знаєте, коли Бог роздавав доброту і щирість, наш Мішка стояв першим в черзі, — розповів колеса загиблого Олег. — Він настільки класний і добрий… Дуже сором’язливий. Але як комусь треба допомога — він завжди був першим. Нагадаємо, Вантажний поїзд травмував 22-річного хлопця, який сидів на колії.

Він помер дорогою до лікарні. Трагедія трапилась 24 травня на залізничній станції у Великих Бірках. Про пригоду на залізничній колії на лінію “102” повідомив черговий станції смт Великі Бірки.

Він розповів, що 24 травня близько опівночі, вантажний електровоз «ВЛ80Т-1238», що курсував за маршрутом Жмеринка-Львів, збив невідомого. Чоловік сидів на колії. Машиніст його побачив за кілька метрів, почав сигналити, але той на жодні попереджувальні сигнали не реагував. Рухався електровоз зі швидкістю 50 кілометрів на годину. Проте загальмувати не встиг, оскільки перевозив чотири цистерни з пальним та 42 вагони з вугіллям.

26 травня Мішу проводжали всім селом і ховали за всіма християнськими традиціями. Спочатку службу відправили вдома, потім понесли до церкви. Останнім пристанком молодого футболіста став сільський цвинтар. Коли труну встановили для останнього прощання, зверху на неї поклали футбольну форму – у ній Міша зіграв лишень раз. «Забивай у ній найкращі свої голи у небесному царстві, чемпіоне», — додали друзі.

– Не пишіть поганого за нашого Мішку, він був надзвичайним і, певно, найкращим за нас усіх, — друзі обурені лавиною інформації про нібито самогубство хлопця чи те, що кинувся під колеса потяга через нерозділене кохання. — У Мішки було багато подруг. Він гарно ставився і дружив з однокласницями та іншими дівчатами, з якими разом ріс і жив поруч. Але дівчини, ще й не розділеного кохання – точно не було. Він просто був дуже добрим. І тут така біда…

Родина і друзі-футболісти щиро дякують гравцям різних клубів, всій футбольній спільноті, друзям та односельцям за підтримку та допомогу в організації похорону. Кажуть, наш Міша заслужив, щоб його провели саме так. І згадували про нього тільки добре. Бо він, як ніхто, на це заслужив. – Ми не просто команда, яка прийшла покопати м’яч. Коли болить палець чи його ампутували — болить все тіло. Ми не знаємо, коли знову зможемо без Міші тішитись перемогам, — сказав на похороні помічник тренера команди «Вікторія» Петро Загурський. — Команда вже прийняла рішення, що номер, під яким грав Міша, назавжди буде закріплений за ним. І ніхто з нашої команди під таким номером ніколи не вийде на поле.

Кожної весни, вже є про це домовленість, футболісти Тернопільщини проводитимуть матчі пам’яті Міші Саїка. – Людина живе, доки про неї пам’ятають, — каже Петро Загурський. — Міша житиме вічно. І ми зробимо все, що від нас залежить, щоб пам’ять про нього була завжди. Хоча рана поки свіжа і дуже болить. І болітиме довго… Прикрий збіг обставин, але стадіон, де тренується команда «Вікторія» – поруч із залізницею. Саме тут сьогодні, 26 травня, Міша мав тренуватись зі своєю рідною командою. Саме тут кілька днів тому він, знітившись, обіцяв: я заб’ю ще не один гол. І саме тут усі спортсмени здригаються, лишень чуючи вдалині звук потяга, що наближається…

Редакція висловлює щирі співчуття родині, футбольній спільноті Тернопільщині і всім, хто втратив дорогу людину. Царство небесне тобі, чемпіоне

59-річна мешканка Сантьяго (Домініканська Республіка) Майра Алонсо організувала репетицію своєї поховальної церемонії просто у власному подвір’ї.

Про це пише The Daily Mail.

Жінка змусила родичів плакати, однак ті переважно сміялися й фотографували «покійницю». Заради реалістичності Майра навіть погодилась лягти у домовину.

Алонсо прибула на похорони у катафалку й з голови до ніг була в білому – з вінком на голові.

При цьому, за даними місцевих ЗМІ, на «вечірку» мешканка Сантьяго витратила 710 фунтів стерлінгів (понад 1 тисячу доларів – ред.) – на оренду домовини та пригощання гостей.

Також винуватиця події пообіцяла найближчим часом не помирати, оскільки хоч у труні й було тепло, однак самотньо.

На незвичну поховальну церемонію відреагувала мережа. Дехто обурювався фальшивими похоронами на тлі пандемії коронавірусу й спалаху смертей. Сама ж Алонсо відповіла, що саме пандемія надихнула її на репетицію власної смерті

Деталі страшної трагедії і скандалу розповіли в місцевому виданні “33 канал”.

Рідні Світлани Ратушняк в шоковому стані. Вони кажуть, що у них на руках два тесту – швидкий і ПЛР. І обидва вказують на те, що 48-річна жінка померла від інших причин. Але лікарі написали в довідці, що причиною смерті став COVID-19 і зажадали поховати жінку в закритій труні.

Жінка спочатку лікувалася вдома

“Мама проживала окремо від нас із чоловіком і молодшим сином. Два тижні тому вона хворіла, трималася висока температура. Фельдшер прописала антибіотики, але від них краще не стало. Тому ми своїм автомобілем і відвезли мати в районну лікарню. На місці їй відразу провели швидкий тест, який виявився негативним”, – розповіла дочка Юлія Семенюк.

В лікарні у Світлани Ратушняк взяли проби для ПЛР-тесту, а рідним сказали, що потрібно ввести її в медикаментозну кому.

“Маму поклали у відділення інтенсивної терапії, телефоном вона бідкалася, що до неї годинами не підходять, навіть шматка хліба і води не дали. Так вона слізно просила привезти їжу. Нам з братом сказали що потрібно мамі дати укол, щоб ввести її у кому, лікарі стверджували, що після нього їй стане краще, тому що це останнє, що могло б її врятувати. Але після уколу через пару годин мама померла”, – пояснила донька покійної.

Тест виявився негативним

Юлія Семенюк повідомила, що негативний результат тесту ПЛР прийшов з Вінниці після того, як її мама померла. Але в історії хвороби лікарі все одно написали, що у пацієнтки був коронавірус, який і призвів до смерті. Від рідних вимагали ховати жінку в закритій труні.

Рідним покійної довелося дати хабар лікарям

“Маму дозволили ховати у відкритій труні після того, як медикам заплатили гроші. І намотали їй вони білий пакет на голову. Нікого не пускали до гробу. У нас виникає питання – навіщо медики написали, що у мами ковід, якщо його не було?! Самі медики кажуть нам – їм дали наказ і їм це потрібно для статистики”, – додала Семенюк.

Зараз рідні вимагають від медичного персоналу хоча б вибачення за цей інцидент. Вони погрожували, що підуть до суду і будуть вимагати моральної компенсації.

Що говорять інфекціоністи

Два тести при коронавірусі можуть бути негативними, якщо був узятий неправильно матеріал для аналізу або його взяли тоді, коли вірус опустився набагато нижче і пацієнта потрібно досліджувати іншим способом. Однак фахівці кажуть, що за клінічними проявами ставити такий діагноз заборонено.

“Антитіла можуть бути не виявлені, якщо пацієнт швидко помер, вони просто не встигають виробитися. Згідно з наказом МОЗ, діагноз COVID-19 ми ставимо, якщо є позитивний ПЛР-тест або підтверджений швидкий тест на антиген. За клінічними проявами інфекції цього робити ми не маємо права”, – повідомили експерти та додали, що рідні мали повне право ховати покійну у відкритій труні.

“У цій ситуації рідні мали повне право ховати небіжчика у відкритій труні, оскільки тест негативний, виходить з тіла вже не виділяються біологічні речовини, якими можуть заразитися інші люди. Єдине – на похороні все ж таки повинна бути обмежена кількість осіб, які повинні дотримуватися карантинних правил”, – додали фахівці.

Після похорону 68-річної медсестри Лідії Яковлєвої мешканці села Кринки налякані та залишаються сидіти вдома. Жінка потрапила в лікарню з пневмонією. Медики п’ять днів боролися за її життя, але врятувати не змогли. Про те, що у померлої коронавірус, родичі дізналися вже після поховання.

“Коли вже труну опустили в яму, тоді представник медичного закладу Олешківського телефонував брату і питав: де ти дів маму? Він каже, що її поховав тільки-но. То він тоді сказав: як ти поховав, у неї ж підтвердилося”, – каже племінниця померлої Марина Гребінська.

На похованні було майже 40 людей. Тестів на коронавірус жодному з них не проводили. Всі нині перебувають на самоізоляції. “Домовина відкрита, після похорону поминки були вдома. Що нам очікувати далі, скажіть, будь ласка? Завтра може бути спалах. Ми живемо, як на пороховій бочці”, – розповіла жителька села Кринки Наталя Ільїна.

Керівник обласного департаменту охорони здоров’я у фейсбуці повідомив, що експрес-тест на коронавірус був негативний. Коли стан жінки погіршився, відібрали матеріал для лабораторного дослідження, але того ж дня жінка померла. Її тіло віддали сину, який письмово просив не робити розтин. Родичі померлої кажуть, що про сам аналіз, і про те, що треба дочекатися результату, нічого не знали.

“Цю заяву писав мій брат під диктовку лікарів. Ми не були попереджені на словах, хоча б, що в неї відібраний зразок ще раз”, – каже племінниця померлої Марина Гребінська.

Зараз і поліція і медики почали розслідування “Порушення санітарних правил та норм щодо запобігання інфекційним хворобам та масовим отруєнням. За статтею, передбачено покарання у вигляді штрафу, а також позбавлення волі до трьох років”, – каже Тетяна Пшонь, речниця ГУНП у Херсонській області.

Наразі 100 медиків районної лікарні відсторонили від роботи. Адже жінка, в якої після смерті виявили коронавірус, працювала до лікарняного у маніпуляційному кабінеті клініки.

Фото з траурної церемонії прощання опублікувало Kolo.News (щоб подивитися відео, доскрольте сторінку до кінця).

Попрощатися із загиблим Героєм прийшли сотні людей: його рідні, друзі, побратими, односельці. Труну з тілом воїна товариші по службі несли на руках всі 4 кілометри до кладовища. Також процесія зробила зупинку біля школи, в якій навчався юний захисник України.

“Максим був гарною людиною. Людиною, яка, незважаючи на свій вік, зробила чоловічий вчинок – пішла захищати рідну країну. Характеризувати його можна з усіх боків як сміливого хлопця, борця. Він, залишаючись один, прикривав відхід поранених побратимів, але ворожа куля снайпера обірвала його життя”, – розповів про полеглого Героя старший лейтенант Роман Усенов, заступник командира мотопіхотного батальйону 72 ОМБр.

Загиблий Максим Хітайлов народився 7 жовтня 1997 року в селі Велика Знам’янка Запорізької області, але виріс і жив у селі Вирішальне на Полтавщині. Після школи хлопець пішов учитися в Миргород, а потім – у Полтаву.

“Максим – випускник нашого коледжу 2017 року за спеціальністю “Виготовлення тугоплавких неметалевих і силікатних матеріалів і виробів”. Провчився 3,5 роки. В цьому ж році вступив до Національного університету “Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка”. Навчався на “добре” і “відмінно”. Захоплювався науково-дослідницькою роботою, музикою, художньою літературою, спортом. Гарний хлопець. У викладачів тільки найкращі спогади. Всі вражені. Це перший випускник, якого ми втратили на цій війні”, – згадує директор Миргородського художньо-промислового коледжу імені М. В. Гоголя Національного університету імені Юрія Кондратюка Олександр Дубина.

Зі свого боку заступник військового комісара Полтавського обласного військового комісаріату Едуард Бородай розповів про деталі героїчної загибелі хлопця. За його словами, воїн був на позиції, яку противник накрив щільним вогнем. Максим відкрив у відповідь вогонь із кулемета, але в нього влучив ворожий снайпер. Куля влучила в голову.

У Максима залишилися мама і брат. Сім’я згадує про нього, як про господаря, який дуже допомагав рідним, розбудовував будинок.

Про це у себе на Facebook розповідає журналістка Анастасія Федченко.

“У Бахмуті прощаються з Артемом Мірошниченком, убитим за українську мову в українському місті… Так вважають місцеві активісти. Свідки, які говорили це, бояться називати імена, бо бояться за власні життя”, – написала вона.

Вона додала, що обличчя активіста виглядає дуже понівеченим.

“На Артема страшно дивитися, на ньому немає живого місця”, – написала Федченко.

До місцевого храму, де відбувається прощання, прийшли сотні людей – близькі, знайомі та просто небайдужі до смерті Дениса люди. Також прийшли мер міста, очільник області та новий керівник місцевої поліції. Представники влади запевнили батька хлопця, що справа перебуває на особистому контролі президента України, повідомляє ТСН.

Крім того, керівник поліції повідомив журналістам, що слідчі дії у справі тривають – правоохоронці здійснюють поквартирний обхід та визначають необхідні експертизи.

Про страшну НП повідомили місцеві інформагентства.

Займання сталося в Калінінському районі по вулиці Кореневській, 8/1 в Горлівці. Близько опівночі запалав приватний будинок. У цей момент всередині знаходилися троє дітей у віці 6,5 і 3 роки.

На місце події виїхали рятувальники, які підпорядковуються силам противника, однак – вони не встигли врятувати дітей, коли на місце прибули пожежники, діти були вже мертві.

На наступний день, 22 жовтня, в окупованій Горлівці був оголошений траур – пройшли похорони загиблих дітей – Аміни, Віталіни і Каті.

Матері загиблих дівчаток, які загинули під час пожежі в окупованій Горлівці, не прийшли на похорон своїх дітей.

Про це повідомив в соцмережах так званий “глава адміністрації” міста Іван Приходько.

Відео прощання опублікували у соцмережі, пише «Місто».

Наталія Опанасюк нещодавно потрапила з двома своїми маленькими синами у ДТП. Хлопчики загинули на місці, а жінка ще боролась за життя у лікарні. Однак відійшла у вічність.

Поховали жінку у селі Мала Тур’я біля дітей.

Вчора, 23 липня, жінку провели в останню путь. Наталю Чоп поховали в селі Мала Тур’я біля дітей.

Про це пише dozor.kr.ua.

Зазначається, що Діана 24 серпня о 21 год. пішла у центр села, де святкувала День Незалежності. Додому дівчина більше не повернулась. Згодом правоохоронці знайшли її телефон зі слідами крові.

У березні 2019 року під час польових робіт місцевий житель у полі виявив людські останки. Він викликав правоохоронців.

Після експертиз з’ясувалось, що тіло належить 17-річній Діані.

Хто вбив дівчинку наразі не відомо.

Вбивцю розшукують.

Як повідомляв перший заступник голови Нацполіції В`ячеслав Амброськін, дівчина зникла, не дійшовши 600 м до свого будинку. Вона поверталася зі святкування Дня Незалежності додому та говорила зі своїм хлопцем, коли зв’язок обірвався.

«В селі проживає більше трьох тисяч громадян. Дівчина вночі поверталася додому з місцевої дискотеки, по дорозі розмовляла по телефону. Її знайомий співрозмовник каже, що розмова перервалася, потім її крик та почув страшні слова: «Я стікаю кров’ю, зателефонуй батькам, я поряд», – повідомляв Аброськін.

Про це пише dozor.kr.ua.

Зазначається, що Діана 24 серпня о 21 год. пішла у центр села, де святкувала День Незалежності.

Додому дівчина більше не повернулась. Згодом правоохоронці знайшли її телефон зі слідами крові.

У березні 2019 року під час польових робіт місцевий житель у полі виявив людські останки. Він викликав правоохоронців.

Після експертиз з’ясувалось, що тіло належить 17-річній Діані.

Хто вбив дівчинку наразі не відомо.

Вбивцю розшукують.

Як повідомляв перший заступник голови Нацполіції В`ячеслав Амброськін, дівчина зникла, не дійшовши 600 м до свого будинку. Вона поверталася зі святкування Дня Незалежності додому та говорила зі своїм хлопцем, коли зв’язок обірвався.

«В селі проживає більше трьох тисяч громадян. Дівчина вночі поверталася додому з місцевої дискотеки, по дорозі розмовляла по телефону. Її знайомий співрозмовник каже, що розмова перервалася, потім її крик та почув страшні слова: «Я стікаю кров’ю, зателефонуй батькам, я поряд», – повідомляв Аброськін.

Проце повідомляє кореспондент Depo.Запоріжжя.

Дівчину відспівують у кафедральному Свято-Покровському соборі.

Ще до панахиди перед собором почали збиратися люди, чимало не стримували сліз.

До собору прийшло трохи більше за сотню людей, переважно, ті, хто знав Анастасію за життя.

На прощанні з дівчиною дуже багато живих квітів – величезні букети.

Після відспівування Анастасію поховають на цвинтарі Леваневського, що у Шевченківському районі Запоріжжя.

Нагадаємо, облиту легкозаймистою речовиною та підпалену коханим Анастасію Ковальову намагалися врятувати впродовж вісьмох днів. У дівчини було обпечене мало не 90% тіла. На жаль, надії рідних і друзів Насті не виправдалися: ввечері 10 липня дівчина померла. У суботу, 13 липня, з нею прощатимуться у Запоріжжі. Трагедія сталася 2 липня. На вулиці Лахтинській, біля під’їзду багатоповерхового будинку, 28-річний запоріжець облив 22-річну наречену бензином і підпалив. Він нині перебуває під вартою, йому інкримінують вчинення умисного вбивства з особливою жорстокістю. Упродовж часу, поки тривала боротьба за життя Анастасії, запоріжці зібрали їй на допомогу понад пів мільйона гривень. Мати дівчини вирішила передати їх опіковому відділенню.

За даними польської поліції, український заробітчанин погано почувався, але власниця польської фірми заборонила викликати швидку допомогу і вивезла людину у ліс.

Рідні не знають причину смерті. Розповіли, що є кілька версій. Про смерть Василя батькам і дружині повідомив сусід, який побачив інформацію і фото односельця в соціальних мережах.

Селяни допомогли родині зібрати 40 тисяч гривень для перевезення покійного у рідне село. У чоловіка залишились троє дітей – донечки 12 і 7 років, а також 9-річний син. Поліція Польщі заарештувала власницю фірми. Попередньо жінку звинувачують у ненаданні допомоги непритомному чоловікові. Їй загрожує 5-річне ув’язнення.

“Він кричав про допомогу, але його більше немає. Ідуть ті, хто подарував Мир. Ідуть не тільки там на передовій! Ідуть і в тилу, страшно сказати, наклавши на себе руки. Ястреб, прости!!! Будь ласка, не забувайте, ми, атошники, все ще воюємо. Навіть тут!!!”, – написала вона.
Попрощатися із бійцем можна з 8-ї ранку за адресою вул. Західнодонбаська, 47 (колишня Ленінградська).

Як розповів на особистій сторінці в Facebook колишній директор Музею-заповідника “Личаківський цвинтар” Ігор Гавришкевич, хтось із присутніх на похоронах викликав поліцію, проте ніхто не був затриманий.

“У тилу теж небезпечно. Хто і чому прилюдно погрожував Настоятелю гарнізонного храму прев. апп. Петра і Павла у Львові Степану Сусу? Після відправи богослужіння у Храмі та після за упокійної біля гробу (полеглого днями) воїна АТО Мар’яна Найди на полі почесних поховань Личаківського цвинтаря в присутності сотень людей сталося щось особливе і не передбачуване для пересічних громадян! Причетні до цього були молодики спортивної виправки з вирозумленими поглядами, схожими на представників спецслужб, але в однакових чорних майках. Дехто думав, що це наші заздалегідь прийшли і зупинилися осторонь вхідної площі на Личакові для того аби спостерігати і охороняти. Але одинакові майки і російська мова свідчила про протилежне”.

“До того ж, згодом разом з похоронною процесією, людей в однакових чорних майках прибуло біля сотні. Ще з десяток таких прибули на байках. В їх розмові було чути про язичництво, про рунвіру та офіційно у мікрофон про те, що ховали вікінгів з мечем і сокирою, про нібито заповіт загиблого поховати його за їхнім звичаєм, бо він був їх другом. Один “чорномайочник” таки поклав сокиру в труну і нагадав про традицію спалення”.

“Степан Сус намагався все спрямувати у мирне християнське русло і просив не перешкоджати похованню. Мати воїна зовсім розгубилася. Адже за законом “Про поховання та похоронну справу в Україні” за умови відсутності письмового волевиявлення загиблого, обряд його поховання визначають найближчі родичі, тобто присутня мати (чи було її письмове зазначення про зміну ритуалу у заяві на поховання, міг би з’ясувати слідчий)”.

“Саме про право матері нагадав настоятель храму, але у відповідь від чорномайочників було чути брутальні мати і погрози!!! Після цього втрутилися ветерани-добровольці АТО з вимогою дати поховати за волею матері. На них було вчинено “кулачний” напад”.

“Аж згодом хтось викликав поліцію. Вона нікого не затримала. Питання чому? Адже дехто з нападників вів себе явно агресивно. Крім цього такі дії можна розцінювати, як глум над померлим, що тягне за собою кримінальну відповідальність. Дехто з них спостерігав і за допомогою мобілки консультувався здалеку з пагорба. Відчувалася системна підготовка гучного скандалу. Був присутній тільки 24-й. Є великі сумніви що таке могло виникнути спонтанно. Тому питання до наших спецслужб: чи це нормально, що ніхто про випередження таких ситуацій в період відзначення Дня незалежності не дбає? А можливо вистачило б кількох поліцаїв? Та є сумніви, адже мені, депутату трьох минулих скликань, неодноразово приходилося викликати поліцію у питаннях адміністративних правопорушень за ст.160, та жодного протоколу не було складено”.

Наскільки відомо, в поліції Львова прецедент на даному етапі ніяк не прокоментували.

Прощалися із загиблим бійцем у Гарнізонному храмі св. Апостолів Петра Павла.

Побратими загиблого воїна розповідають, що Олег Кремез був лікарем, завжди усім намагався допомогти. У загиблого залишилась дружина та діти.

Олег Кремез загинув 19 серпня. Він намагався врятувати цивільну дівчину, яка тонула в Азовському морі. Проте потонув разом із нею. Тіла загиблих були знайдені 20 серпня в районі населеного пункту Юр’ївка Мангушського району Донецької області.

Так, в острівній державі Тринідад і Тобаго в південній частині Карибського моря відбувся похорон 33-річного мультимільйонера Шерона Сукхедо, передає Корупція.Інфо

За життя він займався торгівлею нерухомістю і автомобілями. Нещодавно його застрелили злочинці прямо з вікна автомобіля, на очах у його дружини та її батьків.

Церемонія прощання була організована з небувалою розкішшю, багатство убитого буквально сліпило очі.

Так, тіло Сукхедо було поміщено в прикрашений золотом труну вартістю 50 тисяч доларів. Покійний був обвішаний ювелірними золотими прикрасами загальною вартістю 100 тисяч доларів.

Повідомляється, що в труну також поклали пару його улюблених черевиків Timberland, а також облили тіло шампанським Moet. З поминальної служби в крематорій труну доставили на автомобілі Bentley вартістю 150 тисяч доларів

Близько відзначають, що Шерон за життя любив демонструвати своє багатство, тому родичі вирішили, що він не хотів би змінювати своїм принципам і після смерті.

Борт прямував з міста Шарджа в Об’єднаних Арабських Еміратах у Стамбул, пише Reuters.

Бізнес-джет впав у гористій місцевості.

На борту перебували вісім пасажирів і троє членів екіпажу. Всі пасажири загинули, повідомляє глава турецької гуманітарної організації «Червоний півмісяць».

За даними турецького видання Daily Sabah, літак, що розбився, був бізнес-джетом Bombardier Challenger 604 із бортовим номером TC-TRB; він належав турецькій інвестиційній компанії Başaran Holding.

На його борту перебувала донька голови ради директорів компанії Міна Башаран і семеро її подруг. Вони літали в Дубай на вечірку з нагоди майбутнього весілля Башаран.

У той же день родичі Башаран вилетіли на місце трагедії. У той час рятувальники вже шукали покалічені тіла.

Похорон подружок стався незабаром після того, як усіх знайшли. Чоловік Міни, Мурат Гезер, ніс труну сам.

Мій дорогий ангел. Я насправді дуже сильно люблю тебе. Зачекай мене.

На прощання з Дмитром прийшло мало не все село, батьки не тямили себе від гоpя, бо це був їх єдиний син. Він закінчував 11-й клас і мріяв стати геодезистом, цікавився підземним будівництвом. Підробіток знайшов в Інтернеті, тато це підтримав, бо наймали хлопця, як підсобника. Що насправді там робили, він дізнався лише після тpaгедії. “Діма хотів купити дівчині подарунок на 14 лютого, а потім купити собі мопед. Хотів доказати, що він самостійний і сам може заробляти гроші. Бачите, як сталось”, – кажуть однокласники.

Біля стіни, що завaлилась, Назар стояв за день до тpaгедії, коли їх брали на роботу. Хлопець твердить, що з дорослих нікого не цікавило, скільки їм років – школярам просто видали шоломи, дали відбійний молоток та відправили у 6-метровий котлован. “Сказали відбивати залізобетонні столи, котрі були вкопані в землю, під певний рівень. Нам казали, що ми будемо просто різноробочими”, – розповів він. Працювали діти переважно по вихідних, бо на забудові платили лише за повний робочий день – це 300-400 гривень.

Зараз на будівництві тиша – роботи призупинено. Одразу після зaгuбелі хлопця поліція затримала представника генерального підрядника та субпідрядника, проте згодом їх відпустили. Представники забудовника на контакт із пресою не йдуть. У службі з питань праці кажуть, що порушення очевидні, бо підліткам заборонено  працювати на тяжких підземних роботах, повний робочий день та по вихідних. Проте сама служба завадити таким порушенням не може, бо з початку року діє мораторій на будь-які перевірки. У профспілці будівельників кажуть, що нелегальна зайнятість у будівельній сфері сягає 50%, а молодь – це дешева робоча сила. Їх наймають ще й тому, що професіонали їдуть заробляти гроші за кордоном.

Батьки школярів приїхали на забудову з лампадками та фотографіями зaгuблого хлопця та пообіцяли, що цю справу так не залишать. “Моя дитина ходила без мого відома. Я дізналася, коли трапилася ця тpaгедія. Я взагалі не розумію, як дитину в 17 років могли відправити на роботи в котловані”, – каже одна з матерів. Керівників будівництва вони прагнуть покаpaти за безвідповідальне ставлення до роботи. За фактом порушення охорони праці вже відкрито кpимінальне провадження, триває слiдство.

На своїй сторінці в Фейсбуці написала ці неймовірно болючі думки, звернені до нас, українців, Люба Климчук. Краще не скажеш.

«Хочу сказати про сьогоднішній день. Дубровиця, 27 жовтня 2017 року.
Дубровиця як мати, рідна земля… Наше прекрасне місто на кордоні, яке одягнуло траур на кілька днів. Дубровиця нагадує мені зболену жінку у чорній хустці, яка готова кричати на весь світ, але часом так важко, що нема як кричати…

Дубровице моя, ти сьогодні схоронила синочка, такого гарного, як молодий дубочок. Ти плакала, рідна, дощем і жовтим листям кленів. Ти вкрила сина жовто-блакитними і червоно-чорними стягами, як захищала свою дитину від вітру, затуляла від світу, в якому не лише любов.

Його несли у цій зеленій солдатській шапочці, у військовій формі з весільною квіткою на грудях. Солдат з весільною квіткою на грудях. Так тривожно-болісно, так болісно-тривожно. Він не встиг стати чоловіком і татом, не встиг продовжити себе в дітях, але продовжив своє ім’я та ім’я свого роду в історії.

Я не могла відважитися глянути на спочилого солдата з учорашнього вечора, бо боялася побачити у труні… все ще дитину. Це страшно. Але сьогодні у храмі подивилася і ця зелена шапочка у мене перед очима – і його зціплені вуста, і весільна квітка, і коровай, і прапори на грудях.

Я дивилася на наших ветеранів АТО, вони такі мужні сьогодні й водночас такі розчулені й беззахисні. Їм болить, бо не захистили побратима думкою, порадою, собою…

Дивилася на батьків Юрка і його рідних. Знаєте, вони як застигли у мармурі. Біль був вищим від емоцій. Гадаю, що питали у Бога: а, може, сон це? Просто, сон поганий…

Я дивилася на наших голів райдержадміністрації і районної ради, обласного депутата, нашого міського голову, вйськового комісара, присутніх сільських голів – усім їм було надзвичайно важко. Вони – влада. Вони не хочуть війни і не хочуть втрачати найкращих дітей, але вони не настільки висока влада, щоб цю війну зупинити. Сьогодні вони були просто батьками, у яких є діти, просто дітьми, у яких є батьки, просто українцями, за яких поліг Юрій Колесник.

Але прости нас, Герою… Прости Юрку тих, хто пив каву і не зміг пройтися за тобою по Воробинській, прости, Юрку за молодь профтехліцею і старшокласників, які могли б прийти й постояти з квітами, тебе провести хоч поглядом, але, чому тільки поглядом? Ти ж майже їх ровесник.

Прости тих, хто на дорогих автівках (у бруді по самі вікна) гонився по місту, чи то в ліс, чи то з лісу… Прости, Юрку, тих вчителів, хто давав тобі знання, але сьогодні був зайнятий. Прости тих педагогів, хто гарно розказує про патріотизм, але теж не зміг прийти чи приїхати, ніби-то люті морози у краї…

Юрку, прости нас, що не стали й не просигналили автівками на твій спомин, хоча в Дубровиці автівок ой-ой, як…

Герою наш, прости, що ми вдягаємо вишиванки і радіємо святам, але сьогодні так багато любителів вишиванок не прийшли навіть без вишиванок…

Люди, ви що так звикли до війни? Люди, ви що живете у мегаполісі, де з одного кінця в кінець їхати три години?

Люди, він дитина, він така дитина у солдатській зеленій шапочці. Люди – він ГЕРОЙ!

Прости нас, Юрку.
Знаю, ти не образився, не ображаються на тих, за кого йдуть на смерть. Коли ти стояв і бачив перед собою ворога, на відстані майже витягнутої руки, ти знав, що хтось п’є дорогий коньяк у барі, хтось рахує долари за бурштин, хтось лежить на морі, хтось просто солодко спить до обіду…

Ти не думав про це, ти думав про Україну, про усіх нас…

Але я хочу крикнути на повні груди – ПРОСТИ!”

Наприклад, у бразильця Вагнера Фигуэредо де Ліма протягом не одного десятка років таким товаришем був його кінь Серено. Так тривало до тих пір, поки чоловік трагічно не загинув в автокатастрофі, передає Ukr.Media.

Брат Вагнера Ванда знав, як багато значив Серено в житті загиблого, тому вирішив привести коня на похорон. Під час поховання сталося неймовірне: кінь почав видавати дивні звуки, ніби плаче по загиблому.

«Серено ніби розумів, що відбувається, і хотів попрощатися з Вагнером», – повідомляє брат покійного. Один з очевидців події розповідає, що тварина підійшов до труни, обнюхало його, потім кінь підняв голову і голосно тужливо заіржав.

«Було видно, що його долають почуття. Всі, хто був присутній на похоронах, були зворушені до глибини душі. Я навіть не зміг стримати сліз», – говорить один з очевидців події.

Всю дорогу до кладовища Серено сильно бив копитами об землю і плакав. Потім він схилив голову над останнім притулком свого господаря, прощаючись з ним назавжди.

https://youtu.be/x4lyeMAR3Qo

Ванда поклявся, що відтепер буде дивитися за твариною і опікати його в пам’ять про загиблого брата. «Серено був для нього всім», – в сльозах сказав журналістам скорботний брат. По-моєму, це яскравий приклад справжньої дружби, яку не в силах зупинити навіть смерть!

Інцидент стався з нею під час похорону її батька. Історія жінки сколихнула не тільки всю спільноту, а й усю Мережу.

І ось, що вона пише (авторська орфографія та пунктуація збережені):

«Доброго дня усім, хочу поділитись своїм горем, вчора я похоронила свого батька, який проживав в с. Коропуж, Городоцький р.н Львівська обл., але є в нас такий отець (скотина рідкісна, такого не назвеш інакше), який на парастасі сказав шо мій батько не ходив в церкву, значитить його в церкву не можна нести, а закопати як скотину, а перед смертю відмовив в сповіді, більше того в церкву він пустив, але вимагав сімсот грн собі, двісті дякону, якою є його дружина (сімейний бізнес), якщо ми не дамо гроші то він похорон припине, і на цвинтар не піде сказав жалійтеся де хочете він нікого не боїться, і нагло зі своєю попадьою сміявся, а звати його Громик Іван, шо скажете? має парафію ще с. Хишевичі він так поводиться з всіма, вже написали люди купу скарг викликали телебачення реакції ноль, ще більше нагліє і тариф росте, такого хама в нас ше не бьуло, воно наживається на чужому горі, і ше отримує не малу зарплату, яку платят люди села».

Військовий загинув при виконанні бойового завдання 3 червня в Луганській області.

Військовий брав участь в ряді небезпечних боїв в АТО, в тому числі у звільненні луганського аеропорту.

Труну з тілом воїна жителі міста зустрічали, стоячи на колінах. Заступник командування Нацгвардії України Ярослав Сподар посмертно вручив Бойку звання полковника.

Нагадаємо, що 3 червня 2017 року вранці група з 5 осіб вирушила на виконання бойового завдання, однак потрапила під обстріл і понесла одну бойову втрату: командир був важко поранений, а волонтери звинуватили бійців-підлеглих в його смерті.

Згодом 12 серпня глава департаменту комунікацій МВС Артем Шевченко оголосив інформацію, після довгих пошуків тіло убитого 3 червня у бою під Попасною полковника спецназу Нацгвардії Олександра Бойко доставлений в Сєвєродонецьк.

Пізніше в мережі розгорівся неабиякий скандал у зв’язку з публікацією даний про бійців, які виконували бойове завдання вшити з Бойком. Багато встали на захист військових і порекомендували недоброзичливцям дочекатися результатів офіційного розслідування.

Про це повідомляє сайт УКГЦ.

“Архиєрейська Божественна Літургія з Чином похорону Блаженнішого Любомира відбудеться у понеділок, 5 червня 2017 року, об 11.00 у Патріаршому соборі”, – сказано в повідомленні.

Гузара поховають в крипті Патріаршого собору Воскресіння Христового у Києві.

Але перед цим з 1 по 3 червня заупокійні Архиєрейські Літургії відбудуться в Львові у соборі Святого Юра. у Суботу відбудеться похоронна процесія вулицями Львова і панахида.

1 червня у Львові оголошено днем жалоби у зв’язку зі смертю Любомира Гузара.

У пятницю о 10-й у Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві Блаженніший Святослав, Отець і Глава УГКЦ, зробить офіційну заяву з приводу смерті Блаженнішого Любомира (Гузара).