Оля захотіла дізнатися більше про тата, коли їй уже було за 20 років. Тоді вона була закохана і збиралася виходити заміж за Дімку.

Це він почав ставити їй запитання, на які дівчина не мала відповідей.

Дитинство у неї було майже безтурботне. Мама, бабуся, дідусь, тітка – всі Олюню любили і балували. Тому ні про яке «де мій тато?» мови навіть не було. Лише раз, коли побачила, як її подружка з дитячого садочка радісно побігла до чоловіка з криком «Татко!», а той міцно схопив її і підкинув вгору, запитала у мами: «А де мій?» Мама відповіла: «А у нас тата немає». Після цього в Олі ніяких питань не виникало: немає, то й немає.

Перший раз справжній інтерес до особи батька з’явився у років 14. Оля спробувала вивідати історію свого народження у мами, але та вперто мовчала. І от тепер, коли сама зібралася заміж, дівчина вирішила поїхала до бабусі. Жінкою вона була балакучою. До того ж, впевненою, що Оля має знати правду. А вона виявилась досить банальною: мама ще в 15 років закохалася у свого вчителя.

– Олегу тоді було 19. Він вчився на заочному, а у школі викладав фізику. Треба сказати, що він, зараза, видний був. Високий, статний. Ти дуже на нього схожа, – усміхнулася бабуся. – Спочатку між ними нічого не було. Але ж Люська буквально ходила за ним по п’ятах. Доходилася! Коли закінчувала школу, вже тебе під серцем носила. Вони навіть заяву в ЗАГС подали. Ми стали до весілля готуватися. Але за місяць до торжества прийшов жених і каже: «Я передумав!» Ти уявляєш, що ми тоді пережили? А він почав виправдовуватися, що не готовий створювати сім’ю. Що грошей мало, що квартири не має, що, може, не спішити… Пропонував позбутися дитини. А Люська вже на четвертому місяці була. Відмовилася. Тоді знаєш, що твій татусь сказав? «А може, – каже, – то не моя дитина? Звідки я знаю, з ким ти ще спала?» Тоді Люська дуже образилася. А він пішов і більше не з’являвся. Зі школи розрахувався і десь поїхав. Більше ми його не бачили. У нас з’явилася ти.

Після тієї розмови Оля ніяк не могла прийти до тями. Невже її татко такий підлий? Може, бабуся чогось не договорює? Та й у нього, зрештою, мали ж бути якісь причини…

Словом, батька вона вирішила розшукати. Ні, не для того, щоб повернути чи гроші якісь вимагати. Просто захотілося подивитися на нього, запитати, чому і як так вийшло.

Знайти через стільки років тата виявилося непростою справою. У їхньому містечку він знімав кімнатку. Квартирна хазяйка сказала, що десь у неї була його адреса. Шукала її декілька днів. Виявляється, Олег був родом із сусідньої області. Мешкав за 300 кілометрів від них.

Оля поїхала туди разом з Дімою. Та у тій квартирі уже років десять жили зовсім інші люди. З договору купівлі-продажу вона дізналася лише прізвище батька.

Діма вирішив допомогти нареченій, і через своїх знайомих у поліції дізнався, де зараз мешкає Олин тато. З’ясувалося, що це зовсім поруч, за 50 кілометрів. Він одружений, має двох дітей.

Оля довго не наважувалася набрати номер телефону. Один раз навіть кинула слухавку – її підняла батькова дружина. Дівчина переживала, але через декілька днів знову подзвонила. На тому кінці дроту відповів чоловічий голос. Коли Оля сказала, хто вона, він різко запитав:

– Чого ви від мене хочете, навіщо телефонуєте?

– Та нічого особливого, – почала швидко виправдовуватися. – Я не збираюся влізати у вашу сім’ю. Просто хотіла побачити і поговорити…

– Добре, – після кількахвилинної паузи відповів чоловік.

Вони зустрілися на нейтральній території, в іншому місті. Дівчина хвилювалася так, як ніколи раніше. Навіть коли бігла вперше на побачення до свого Діми. Його вона на зустріч не взяла, хоч хлопець і просив.

– Давай спершу я сама. Не знаю, чим він «дихає», як все пройде, – вмовляла. – Якщо він нормальний, я вас ще обов’язково познайомлю… Та й, зрештою, ми зустрічаємося серед дня у кафе, тож завжди можу встати і піти.

Оля дуже боялася, що не впізнає його. Але її побоювання виявилися марними. Бо коли зустрілася з ним очима, було відчуття, ніби у дзеркало дивиться і бачить себе у чоловічій версії. Бабуня була права – вони дійсно схожі! Оля помітила, що і він щиро вражений цим фактом.

З вигляду він був звичайним чоловіком – не п’яницею. Прийшов у сорочці з краваткою. Ще раніше дівчина вирішила, що звертатиметься до нього по імені та по батькові і на «ви». Ніяких «тату».

Після привітання перші слова, які сказав Олег Петрович, просто збили з пантелику.

– Покажи паспорт, подивлюся, чи дійсно ти Олегівна.

Оля мовчки дістала документ. Він взяв його у руки і відкрив на першій сторінці. Спочатку криво всміхнувся, а потім почав мружити очі – було видно, що щось рахує. Оля здогадалася, що термін маминої вагітності.

– Ну, що, збігається? – глузливо запитала.

– Ніби все так, – пробурмотів розгублено.

Потім почав її розпитувати про життя, плани на майбутнє. Замовив навіть два тістечка. Коли Оля витягнула гроші, надув губи і сказав: «Я сам заплачу».

Про себе говорив неохоче. Дівчина так чекала, що він бодай вибачиться, що не хотів її знати стільки років! Натомість, прощаючись, почула:

– Я бачу, що ти на мене схожа… Та й дата народження ніби збігається… Але все одно я не вважаю тебе своєю дитиною. Матір твою я не любив. Бігала за мною… Дістала. Словом, у мене є двоє хлопців, я їх люблю… Моя жінка нічого не знає, я не говорив…

– І не треба, – різко перебила Оля. – Я думала, мама перебільшує, ображена. А бачу, що ви насправді гівно, а не чоловік. Прощайте.

Дівчина демонстративно видалила його номер зі свого мобільного, розвернулася і пішла. А він стояв і розгублено дивився їй услід.