Про це він розповів у коментарі для ІА «Вголос».

«Нинішні події в Білорусі, чим би вони не завершились, в будь-якому випадку сприятимуть зближенню Мінська і Москви. Я б розглядав два сценарії. Перший: якщо Лукашенко не застосовуватиме тотального насильства щодо мітингувальників, то найімовірніше йому поступово вдасться звести протести до мінімуму і залишитися при владі. Але в цьому випадку легітимність його правління дуже серйозно похитнеться як в очах власних співгромадян, так і на зовнішньополітичній арені. Адже кров є кров, скільки б пролито її не було. За таких обставин у «бацьки» не залишиться іншого виходу, як шукати розради в обіймах Кремля. Адже державні інституції почнуть слабнути, довіра громадян, у тому числі і силових структур до свого кумира похитнеться і ревізуватиметься. Захід, який і так уже 26 років дивиться на Білорусь, як на зменшену копію «імперії зла», намагатиметься ще більше ігнорувати «останнього диктатора». Бо я особисто не вірю в конспірологічні теорії, що, мовляв, американська нафта, яка напередодні надійшла у Білорусь – це один із способів підтримати «бацьку» у його протистоянні з Росією. Упродовж десятиліть свого диктаторського правління Лукашенко не раз фліртував із Заходом і той йому ситуативно, але радо підморгував. Відтак на цьому тлі у білоруського президента буде лише один вимушений «союзник» – звісно ж, Росія», – пояснив Юрій Грицик.

«Другий: якщо Лукашенко вдасться до неконтрольованого насильства і намагатиметься залити протести кров’ю, то його цілком може очікувати доля Януковича – можливо, навіть у кращому випадку. Але тоді на Білорусь чатує інша загроза – безвладдя і хаос. Країна, яка понад чверть століття жила у непорушній і дуже жорсткій диктаторській вертикалі, може опинитися у ситуації значно гіршій, аніж постмайданна Україна. Брак управлінців із сучасним демократично-економічним мисленням, небажання і невміння білоруської політеліти брати на себе відповідальність у критичній ситуації, призведе до ризику повної втрати управління державними процесами. Так звані нові обличчя зі «Слуг народу», якими б вони не були, у цих обставинах можуть видатися «гігантами думки» у порівнянні з тими, хто намагатиметься приборкувати ситуацію у Білорусі після падіння Лукашенка. Зрозуміло і очевидно, що цим на повну скористається Росія, яка охоче протягне «братню» руку допомоги «сябрам» і врешті остаточно поглине їх у свою орбіту. Зрештою, з великою імовірністю можна говорити про те, що це і є її кінцевий стратегічний задум», – додав журналіст.

«І щодо українського бачення подій в Білорусі. Звісно, усім нам дуже хотілося б бачити білорусів як майбутніх стратегічних партнерів у форматі, наприклад, омріяного багатьма балто-чорноморського союзу. Але ми маємо розуміти, що наразі Інтермаріум – це ще не близька перспектива. Підтримати морально наших білоруських друзів – однозначно так. Але розпочинати у цій ситуації власну гру, будучи ослабленими на всіх фронтах, – було б щонайменше недалекоглядно. Ставки у цій ризикованій геополітичній грі лише зростатимуть, а ми, м’яко кажучи, не готові до того, аби на кін поставити останнє», – підсумував він.