Один старий чоловік переїхав жити до свого сина, невістки та чотирирічного онука.

Його руки тремтіли, очі погано бачили, хода була важкою.

Сім’я їла разом за одним столом, але старі, тремтячі дідові руки і слабкий зір утруднювали цей процес. Горошини сипалися з ложки на підлогу, коли він затискав в руках склянку, молоко проливалося на скатертину.

Син і невістка стали все більше дратуватися через це.

— Ми повинні щось зробити, — сказав син. — З мене досить того, як він шумно їсть, пролитого молока, і розсипаної їжі на підлозі.

Чоловік і дружина вирішили поставити окремий маленький столик в кутку кімнати. Там дідусь став їсти на самоті, в той час як інші члени сім’ї насолоджувалися обідом. Після того, як дідусь двічі розбивав тарілки, йому стали подавати їжу в дерев’яній мисці. Коли хтось з родини мигцем дивився на дідуся, іноді у нього були сльози в очах, тому що він був зовсім один. З тих пір єдиними словами, які він чув на свою адресу, були колючі зауваження, коли він лежав на вилку або розсипав їжу.

Чотирирічний хлопчик спостерігав за всім мовчки. Одного разу ввечері, перед вечерею, батько помітив його граючим з дерев’яною зубочисткою на підлозі. Він лагідно запитав малюка:

— Чим ти займаєшся?

Так само довірливо хлопчик відповів:

— Я роблю маленьку миску для тебе і мами, з якої ви будете їсти, коли я виросту.

Хлопчик усміхнувся і продовжив працювати. Ці слова так приголомшили батьків, що вони втратили дар мови. Потім сльози потекли по їх обличчях. І хоча жодного слова не було сказано, обидва знали, що треба зробити.

У той вечір чоловік підійшов до дідуся, взяв за руку і ніжно провів його назад до сімейного столу. Всі останні дні старенький їв разом з сім’єю. І чомусь ні чоловік, ні дружина більше не нервувалися, коли падала вилка, розливалося молоко або бруднилася скатертина.

Can I Stay/Чи можу я залишитися

Кожному з нас потрібні любов, піклування та увага. Але ми не завжди це розуміємо й іноді довго до цього розуміння йдемо. Наприклад, як от героїня цього мультику. Їй довелося жити на вулиці у самотності та злиднях. Та одного разу вона зустріла чарівну консервну банку, яка привела її до квартири доброї літньої жінки. Ось таким чином бездомниця знайшла собі бабусю.

Father And Daughter/Батько та дочка
https://youtu.be/CDprY-6IMG4

Філософська стрічка від європейських аніматорів розповідає історію життя батька та дочки. Вони разом гуляють, спілкуються, катаються на велосипедах. Та одного разу дочка лишається сама — вона вже доросла й у неї є власна сім’я. Минають роки, вона старшає, старішає, але кожного дня вона згадує про своє дитинство, проведене поруч із татом.

Geoff/Джефф

Діти навіть і не уявляють, як сильно вони можуть надихати своїх батьків на великі та малі звершення. Герой цього мультику усе життя намагається розробити найкращий рецепт консервованих бобів. Досягнути мети йому вдається завдяки двом дітям-підліткам, яких він забажав вразити.

Червоний капелюшок — виправлені казки

У казках головні героїні завжди нерішучі, занадто добрі та дуже наївні, як от Червоний капелюшок. Вона повірила вовку й тим самим прирікла свою бабусю ледь не на смерть. А от мультиплікатори, що створили серію виправлених казок, продемонстрували нам, якою б була історія, якби от, наприклад, ви самі були б Червоним капелюшком.

Braxton/Брекстон

Це аматорська стрічка режисера-початківця Бреда Уоррена. Вона розповідає просту історію про важливу річ — увагу старшого брата до молодшого, й бажання робити все разом. До речі, музику до мультфільма написав брат Бреда — Меттісон. Ось такий сімейний підряд!

Коли після одруження у нас народився синочок, радості не було меж. У нас нічого не було – ні кола, ні двора. Нашою власністю були кілька ложок, тарілок, тепла ковдра і дві подушки. Але ми дуже щасливими були з чоловіком. Не мали своєї хати, жили по найманих квартирах. Невдовзі я завагітніла знову. Після довгих розмов, навіть сварок з чоловіком вирішила зробити аборт. Уже домовилася з лікарем, але щось мене зупинило. Ми продовжували конфліктувати, але я твердо вирішила народити дитину і почала за неї молитися. Просила Господа дати мені здорове дитя, я обіцяла не робити абортів, скільки мені Бог не послав би діток.

Минув час, народився здоровий хлопчик… Ішли роки, росли діти, а з ними і наші статки. Ми збудували хату, купили квартиру, машину, мали роботу за кордоном. Було всього досталь, і коли здалось, що це все наша заслуга, що це все завдяки нашій працьовитості, розуму, і я не зможу працювати (а ще стільки ланів на майбутнє!), я гордо відкинула те, що колись просила і Господа, і зробила аборт.

Вийшла з лікарні і залилась сльозами. Але було вже пізно. Досі пам’ятаю клацання ножиць і маленьку облиту кров’ю кульку, що лежала у баночці. Це було моє дитятко… Я втратила спокій. Приїхала додому, діти раділи, кликали “мамо!” А мені хотілося кричати, що я не мама, що я грішна за тварину, бо кожна звірина захищає своє маля, боронить. А я своє дитя дала сама знищити…

Минуло не багато часу і тяжко захворів син. Страшна недуга прикувала його до ліжка. Мій гріх дав про себе знати… Довелось залишити роботу, вже не мали ніякого значення статки. Були готові продати все, лише врятувати хлопчика. Нам допомагали матеріально,це були великі кошти та надії на життя не було. Після дев’яти місяців хвороби син помер. Дев’ять довгих місяців я чекала його смерті. Дев’ять місяців я дивилася на його смерть, а вона не поспішала. Дев’ять місяців… як вагітна жінка чекає на нове життя.

Я мала можливість все обміркувати, все згадати: що думала, що говорила, чим знехтувала…

Господь пригадав мені все. Але я молюсь і надіюсь на Його прощення. Простіть і ви, люди, і не жартуйте з Богом. Господь дав мені багато, а забрав найдорожче. Вчіться, люди, на чужих помилках. І дітей своїх вчіть.