Ви не самотні в цьому бажанні. Таких у світі – 60-70%.

І неважливо, чи ви дивитесь на позіхання в реальному житті чи на фото. Ви можете навіть прочитати про те, як хтось позіхає.

Усе це змушує нас позіхати також.

Різні види тварин – від шимпанзе до бегемотів, зміїв, свиней та акул – можуть позіхати.

Та на відміну від людини, ці тварини “ловлять” один від одного заразливе позіхання рідше.

Впродовж довгого часу вчені вірили, що позіхання було передвісником сну.

Однак нещодавнє дослідження припускає, що між ними немає зв’язку.

Навіть навпаки: якщо ви постійно “ловите” заразливе позіхання від когось, це більше скаже про вашу особистість, ніж про вашу сонливість.

TIME зібрав декілька провідних теорій, які намагаються дати відповідь на давнє питання: чому позіхання заразливе?

ПОЗІХАННЯ – ОЗНАКА ЕМПАТІЇ

Коли ви “підхоплюєте” чиєсь позіхання, це може бути ознакою того, що ви несвідомо налаштовані на емоції інших людей.

Коли хтось усміхається до вас або хмуриться – ви автоматично можете відповісти тим самим у відповідь.

У 2010 році вчені з Університету Конектикуту провели експеримент і переконалися, що діти не “підхоплювали” чиєсь позіхання до чотирьохрічного віку. Саме в цей час починає розвиватись емпатія.

Автори цього ж експерименту виявили, що молоді люди з аутизмом, у яких можуть бути проблеми зі співчуттям, менше схильні до “заразливого позіхання”, ніж їхні однолітки без аутизму.

Експеримент 2015 року також підтвердив теорію про емпатію.

Зі 135 студентами провели стандартний психологічний тест особистості. Після нього їм показували 10-секундні відеоролики з різними рухами людини, включно з позіханням.

Результати показали: чим менше учасник дослідження був схильний до співпереживання, тим менша ймовірність, що він “заразиться” позіханням від інших.

“Ми з’ясували, що є певне неврологічне з’єднання між психопатією і заразливим позіханням, – розповідає Браян Рандл. – Це хороша відправна точка для подальшої роботи”.

НАШ МОЗОК ЗАПРОГРАМОВАНИЙ НА ЦЕ

Інша теорія стверджує, що “заразливе” позіхання – примітивна форма підсвідомого спілкування та зв’язку, яка дозволяла нашим предкам залишатись у безпеці та уникати загрози задовго до сигналів диму та Skype.

Дослідження 2010 року декілька разів показало, що маленькі папуги частіше “заразливо” позіхали, якщо вчені підвищували температуру.

В експерименті науковці стежили за 16 птахами.

Чотири рази по десять хвилин вчені змінювали температуру довкілля, в якому перебували птахи.

Вчені виявили, що частота позіхання залежала від температури навколо.

На думку дослідників, така поведінка може бути попередженням про наступні потенційні загрози.

ВИ ПРОСТО МОЛОДА ЛЮДИНА

Дослідження показують: чим молодшими ви є, тим більше схильні “впіймати” позіхання від своїх колег.

В експерименті взяли участь 328 людей.

Їм показати трихвилинне відео людей, котрі позіхають.

82% учасників дослідження, яким було менше 25 років, “заразилися” позіханням, тоді як серед людей від 25 до 49 років позіхання підхопили лише 60%.

З тих, кому за 50, позіханням “заразились” лише 41%.

Науковці припускають, причина в тому, що люди з віком звертають менше уваги на інших, тому стають менш піддатливі до чужого позіхання.

Хоча для підтвердження цієї теорії потрібні додаткові дослідження.

Позіхання – це один з найдавніших рефлексів, вчені не раз доводили його користь для організму людини.

А чи знали Ви…

• завдяки позіханню вентилюються легені, прискорюються  обмінні процеси, відновлюється працездатність організму. Цікаво, що поліпшується кровопостачання не тільки головного мозку, але і шкіри обличчя;
• так, позіхання заразливе, але тільки для тих, хто здатний на співпереживання. До такого висновку дійшли американські вчені. Ретельно обстеживши добровольців, вони з’ясували, що при вигляді людини, що позіхає задіються ті зони головного мозку, які відповідають за співпереживання. Вони починали активно працювати, після чого слідує позіхання. До речі, діти до 4-х років не позіхають за вами слідом – вони поки що не здатні до співпереживання.
• позіхання мимоволі змушує людину потягуватися, а значить, дає фізичне навантаження м’язам спини, ніг і рук. Це так само сприяє посиленню лімфотоку в організмі, а лімфа і лімфатичні вузли, як відомо, є природними фільтрами людини;
• це – природна терморегуляція мозку: за рахунок роботи нижньощелепних м’язів посилюється циркуляція крові, а приплив холодного повітря сприяє теплообміну. Тому взимку люди позіхають частіше;
• позіхання – генетична реакція на перевтому і стрес!
• задуха – причина недоотримання мозком кисню. Тому в кімнаті, яку давно не провітрювали, позіхають абсолютно всі. Мозку потрібен кисень в більшій кількості, і він прагне його отримати всіма способами.
• позіхання в середньому триває не більше 6 сек.

Цікаві факти про позіхання:

1. Позіхають не тільки люди, а й тварини;
2. жирафи – єдині з тварин, хто не позіхає;
3. мавпи й леви позіхають тільки тоді, коли голодні;
4. якщо лань або газель починає позіхати під час руху стада, значить, вона дає сигнал, що втомилася, і стадо робить зупинку;
5. собаки обов’язково позіхають у відповідь на позіхання людини. Японські вчені прийшли до висновку, що це емоційна реакція тварини на поведінку господаря, співпереживання йому, оскільки позіхають вони тільки слідом за людиною, а не за собакою.
6. існує легенда, що душа може покинути тіло через…рот. І саме через рот можуть проникнути демони. Тому наші пращури при позіханні прикривали рот, щоб не померти передчасно.
7. позіхають ще не народжені діти в утробі матері;
8. невдале позіхання може привести до вивиху челюсті;
9. чоловіки рідше жінок прикривають рот під час позіхання;
10. найтриваліше позіхання зафіксоване в 1888 році. Згідно з книгою рекордів Гіннесса, доктор Лі повідомив, що 15-річна дівчина позіхала безперервно протягом п’яти тижнів;
11. колективному позіханню піддаються люди, емоційно близькі;
12. психологи і філологи позіхають частіше, ніж інженери та техніки.

Позіхання вивчається вченими багатьох країн: Франції, Бельгії, Канади, Італії, Індії. Проводяться міжнародні наукові конгреси, в 2010 році вперше такий конгрес відбувся у Франції, де вчені обмінювались результатами своїх багаторічних досліджень.  Як повідомляє французьке видання «Монд», по закінченню конгресу,  вчені повинні були заповнити анкету і чесно відповісти на питання, скільки разів вони позіхнули під час доповіді своїх колег…