Про це у Facebook-спільноті “Райончик” написала мама хлопчика Анастасія Шамлій.

Так, інцидент стався 20 вересня на одному з дитячих майданчиків.

Як відомо, 5-річний хлопчик прийшов до друзів з коробочкою, в якій були два кільця, браслет та сережка. Там він і подарував її іншому хлопчикові.

“Намагалися знайти цього хлопчика на майданчику, але не вийшло. Шановні батьки, зверніть, будь ласка, увагу, може ваша дитина приносила додому щось із прикрас. Для мене це дуже важливо”, — написала жінка.

У коментарях користувачі з гумором віднеслись до ситуації. Вони пишуть, що потрібно стежити за тим, з чим дитина виходить на вулицю і якими речами грає вдома.

Правильно зробили, що написали пост. Можливо, батьки хлопчика, теж шукали вас на майданчику, щоб повернути. Вас звичайно закидають капцями, на жаль. Все ж такі правильні! Контролюють щомиті, і перевіряють кишені своїх дітей;
Найцікавіше, що той хлопчик міг вже з кимось помінятися і так вже четверті руки;
Подарунки не повертають;
Стає страшно від того з ким поруч я живу. Половина вважає, що повертати не потрібно, особливо здивував коментар адміністратора цієї групи;
Моєму синові теж п’ять років. Гуляти ходить з величезним рюкзаком, в якому море іграшок. На майданчику всі діти грають і змінюються іграшками. Ми з мамами стежимо, хто і які взяв, щоб повернути хазяїну.

Жовта Земляна Свиня любить все натуральне і розкішне. Тому, прикрашаючи будинок до свят, потрібно враховувати «побажання» покровительки наступного року. Тоді удача, щастя і гроші будуть супроводжувати вас весь 2019 рік.

Підготовка до декору будинку

До того як прикрашати будинок і ставити ялинку, фахівці з фен-шуй радять провести генеральне прибирання. Важливо позбутися від мотлоху і старих непотрібних речей. Так ви очистите будинок від негативної енергії Ша і впустите світлу енергію Ци. Вона приверне в ваш дім щастя і гармонію.

Новорічна ялинка

Ялинка – головний символ нового року. За допомогою неї можна в життя залучити удачу. Насамперед потрібно правильно вибрати місце для ялинки. Для цього подумайте яку сферу життя ви б хотіли змінити в 2019 році. Хочете більше грошей – тоді місце ялинки на півдні будинку.

Мрієте про діток – тоді поставте її на заході, хочете зустріти свою любов – виберіть південно-західну частину будинку для ялинки.

Фахівці фен-шуй говорять, що краще ставити живу ялинку. Жива ялина буде залучати енергію процвітання. Якщо ви проти живого дерева або у вас немає місця для ялинки, можна обмежитися гілочками. Для залучення грошей повісьте на ялинку монети, купюри і цукерки. Віддайте перевагу іграшкам з натуральних матеріалів.

Головний колір в будинку

Головні кольори наступного року – всі відтінки жовтого, коричневого, золотого, помаранчевого кольору. Використовуйте їх при оздобленні ялинки і декорі будинку. Щоб «задобрити» покровительку року, застеліть ліжко жовтим покривалом.

Вікна

Не варто нехтувати прикрасами для вікон. Адже через них теж проходить енергія. Щоб залучити багатство в будинок, повісьте на вікна купюри і сніжинки. На підвіконні можна розмістити свинку-скарбничку – в цьому році такий талісман актуальний.

Святковий стіл

Не зайвим буде «задобрити» Свиню за допомогою декору новорічного столу. Використовуйте скатертину, посуд, серветки в відтінках символу 2019 року.

Важливо поставити на стіл статуетку свині. Ідеально якщо святковий стіл буде круглої або овальної форми. Згладити кути квадратного або прямокутного столу допоможе скатертина, яка їх закриє. Щоб підсилити енергію процвітання, запаліть свічки в новорічну ніч і тоді Свиня точно буде допомагати вам весь 2019 рік.

Про це розповідає в сюжеті “Ранку з Україною” кореспондентка Олена Курбанова.

“Зберігаю іграшки бабусі мого чоловіка. Виходить, що це приблизно 1945 рік. Я без питань продала б це за 500 гривень”, – каже Яніна, яка зберігає старі ялинкові іграшки.

Колекціонери, в свою чергу, стверджують, що 500 гривень за такі вироби – це майже що віддати безкоштовно.

“Зараз навіть поганенька ватяна іграшка коштує доларів 50. І ціни постійно ростуть. А якщо це колекційні екземпляр, то вартість зростає до 10-15 тисяч. Наприклад, я раніше придбала іграшку за 300 гривень, зараз вона коштує в районі 10 тисяч. Швидше за все, через певний час її ціна ще зросте“, – розповідає письменниця і колекціонер іграшок Лада Лузіна.

“Якщо мова йде про 1940-х роках, то новорічні прикраси того часу дуже цінні. З цього історичного періоду майже нічого нічого не збереглося – згоріло або було втрачено”, – говорить антиквар Євгенія Таранова.

Цінну скляну іграшку можна розпізнати за ручним розписом.

“Якщо ви бачите, що іграшка 1940-х років” дивиться “на вас практично живим личком, швидше за все вона цінна”, – говорить Лада Лузіна.

Сама не можу зараз зрозуміти, чому я це зробила. Мабуть, найперше, тому, що її не поважала. Знала, що її гроші – нечесно зароблені. Антоніна Степанівна (назвемо її так, щоб не ображати) працювала юристом. І брала великі хабарі задля того, щоб повести справу так, як це подобалося її клієнтам. Деколи заради цього вона ламала долі ні в чому не винних людей.

Чесно кажучи, я навіть соромилася такої свекрухи. Її знали усі навколо, як здирницю, яка ні перед чим не зупиняється. На мене дивилися скоса. А іноді навіть в очі кидали гіркі звинувачення.

Моє нове пальто чи нові чобітки деким розцінювалися ніяк не інакше, як новою здобиччю свекрухи. Хоч насправді це було зовсім не так. Гроші заробляв чоловік. Він займався вантажними перевезеннями. Важко працював. Бувало, і вночі його викликали. І в далекі міста треба було їхати. Завжди перебував стресі, що треба бути готовим до поїздок. Це тобі не робота від восьмої до п’ятої. Коли все знаєш наперед, немає якихось великих потрясінь. Кілька разів в ожеледицю його вантажівку навіть заносило на узбіччя. Вже й не хочу казати, як я сама переживаю за нього весь час.

Я теж не сиділа, склавши руки. Давала ще й уроки англійської вдома, перекладала офіційні тексти. Це – крім моєї основної роботи. Тому й мови не було, аби ми брали якусь копійчину в Антоніни Степанівни. А вона нашої допомоги поки не потребувала. Хіба що на день народження та на Різдво ми їй щось дарували. Розкішні букети та парфуми зазвичай, бо навіть важко було придумати, чого б їй ще не вистачало і яким дарунком її можна було б здивувати.

Її син Віктор, а мій чоловік був повною її протилежністю. Вони часто і дуже запекло конфліктували. Бувало й таке, що Віктор гримав дверима і говорив, що ніколи не повернеться у її дім, в якому буквально все – куплене за чужі сльози. А Антоніна Степанівна йому дорікала, що зате у нього було дуже щасливе дитинство. Та й жили ми фактично у її квартирі.

Бо вона звела собі двоповерховий будинок майже у центрі міста. Тому ми були їй, як не крути, багато чим зобов’язані. І відмовитися від її житла не мали змоги. Хоч потай кожен із нас мріяв про те, щоб купити будиночок і зняти із себе оцю матеріальну залежність від Антоніни Степанівни. Хай би вона робила із цією квартирою, що їй заманеться.

Але як активно ми обоє не працювали, грошей на будиночок назбирати не могли. Треба було годувати та одягати дітей, та й життя вимагало багато коштів на різні потреби. Тому й розуміли, з яким розмахом мала брати хабарі свекруха, щоб жити так, як вона живе зараз.

Але після запеклих сварок чоловіка із свекрухою саме я наполягала, що ми не маємо поривати родинних зв’язків. Мовляв, діти мають знати, що в них є бабуся. Адже дідусь давно пoмeр. І Віктор із цим змирився – задля своїх дітей. Ми з усіх сил намагалися не зірватися. Підтримувати родинні стосунки бодай на рівні обов’язковому: ну, доброго дня, як у вас справи, як здоров’я, може, треба чимось допомогти? Ні? Ну, тоді всього найкращого, дзвоніть, заходьте!

От ми і намагалися вряди-годи заїжджати до неї в гості. В мені все просто переверталося, коли доводило їхати туди. Я із напругою рахувала години і хвилини, коли зможу з нею нарешті попрощатися і ковтнути свіжого повітря.

Це ж саме відчував і Віктор, який вдавав із себе люблячого сина. Наші стосунки з свекрухою були такими манірними і такими далекими від людських.

Діти ставали дуже мовчазними і чемними, що на них дуже не схоже. Тому свекруха дуже хвалила своїх внуків: які вони розумники! Але насправді вони її трішечки побоювалися. Хоча вдома ми їм жодного поганого слова про Антоніну Степанівну не говорили. Але десь уривками вони, мабуть, чули наші кухонні розмови. А може вони просто підсвідомо намагалися уникати навіть її випадкових пестощів. Коли Антоніна Степанівна хотіла погладити по голівці Юлю, так виривалася, винувато посміхаючись.

Адже буквально все в свекрусі викликало відчуття, що ти розмовляєш із пам’ятником. І її помпезна зачіска, і велична хода, і одяг, і манера розмовляти, дивлячись на співбесідника зверху вниз. І навіть слова, які вона дуже ретельно добирала. Ніколи не бачила я в неї якогось спалаху емоцій. Навіть, коли була сердита, говорила вона дуже чітко і виважено. Ніби продавала кожне слово за дуже високу ціну, перед тим зважуючи його на невидимих терезах.

А одного разу я побачила у вітальні перстень свекрухи. Їх у неї було так багато, що вряд, чи вона знала їм лік. Цей навіть був так недбало кинутий серед рукавичок і щіток, що я була впевнена: він свекрусі зовсім не подобається. І вона не проти, аби він випадково десь там загубився.

Але цей чомусь мені дуже він якраз полюбився. Треба сказати, що мені не дуже подобався смак Антоніни Степанівни. Все, що вона вдягала, видавалося мені вульгaрним, бо було яскравим і деколи не гармоніювало одне з одним.

Але я намагалася себе переконати, що це просто – від неприязні до свекрухи. А ось цей перстень був якраз дуже гарним, елегантним. Мені дуже хотілося запитати, хто його подарував. Чи, може, вона сама його купила? Але зрозуміла одразу ж, наскільки недоречним є моє запитання. Найімовірніше, що свекруха б мені збрехала. Може, їй хтось віддав щось із своєї домашньої колекції? За якусь таку послугу – відібрати у когось спадщину. Буденна ситуація.

Тоді я вирішила, що вчиню інакше. Я навіть зараз чітко пригадую, з якою ненавистю я тоді про це подумала. Вважала, що це буде маленькою помстою для неї. Та й здавалося, що вона не заслуговує такого елегантного подарунка. В мене аж піднявся настрій від того, що дам відповідь цій жорстокій жінці.

Так я і зробила. Непомітно заховала перстень у косметичку. Свекруха в той час в іншій кімнаті розмовляла з Віктором, дітей цього разу ми із собою не взяли. Тож все відбулося так, як я і хотіла. Без зайвих очей. Я навіть почала після цього сміятися, розповідати цікаві історії, чим дуже здивувала господиню. Бо зазвичай наші розмови були дуже стриманими і натягнутими.

І от з цього персня все і почалося. Моє життя буквально перевернулося вже за кілька днів. У мене найперше почалися дуже великі неприємності на роботі. Та ще й які неприємності! Я працювала гідом-перекладачем. Деколи їздила в закордонні поїздки. Супроводжувала туристів. Взагалі, це була дуже втомлююча робота. Треба було кілька ночей провести в автобусі, тому виїжджала зрідка. Воліла виконувати якісь роботу вдома. Але не цуралася й таких заробітків.

І от мені почали шити якісь матеріальні збитки, а згодом навіть – контрабанду. Начебто я перевозила золото через кордон. Його знайшли в одному із закутків багажника. Там його було щось із кілька десятків кілограмів.

Насправді я знала, кому належало золото, але довести цього не могла. Мене навіть не хотіли вислухати. Я стала випадковою жeртвoю. На когось треба було все це звалити. Я виявилася найбільш беззахисною.

Чоловік мене спочатку вислуховував, жалів, заспокоював. Мій дім став єдиним місцем, де я могла дати волю сльозам. І справді, біля нього я набиралася сил. І була за це йому безмежно вдячна. А потім раптом він заявив, що його втомила моя щоденна іcтeрикa. І він іде від мене геть. Але не зовсім так. Він сказав, що іде до іншої жінки, з якою зустрічається. Бо вже давно мене не кохає.

Це було потрясінням. Я не могла в це повірити. Думала, що це він просто хоче мене осмикнути, витягнути із дeпрeсії таким от шоковим методом. Але це виявилося найчистісінькою правдою. Віктор зібрав речі. І було видно, що готувався до цього вже давно. Бо одразу безпомилково знайшов те, що йому було потрібно. Поки він збирав валізу, я все ще надіялася, що це просто гра. Що зараз він розсміється, обійме мене і ми підемо пити чай на кухню. І дружно посміємося із цієї його витівки. А я наприкінці попрошу, щоб він більше ніколи такого не робив. Бо мені було справді бoляче. Він навіть не може уявити, наскільки мені було бoляче припустити, що я можу його колись так несподівано втратити.

Проте Віктор став навпроти мене з валізою, сказав: «Вибач!» і зачинив за собою двері. Я повернулася в квартиру плaкaти і з намаганням бодай щось зрозуміти. Думки плуталися все більше. Ноги підкошувалися. І я завмeрла на кріслі, дивлячись в якусь одну точку на стіні.

Але на цьому мої прикрості не скінчилися. Я захвoріла. І це сталося так раптово і несподівано, що я не знала, як дати собі раду. Я не могла виплутатися із хвoрoби. А треба ж було якось жити. Витягувати дітей. Заробляти гроші. Адже батьків у мене не було. Вже й про роботу не могло бути мови. Я більше часу сиділа на лікарняному. Я хіба що якось виконувала роботу, яку могла взяти додому. Щоправда, дітям Віктор допомагав. А про свою хвoрoбу я не хотіла йому розповідати. Його негативна реакція могла б мене остаточно дoбити.

І от одного разу, після чергового прибирання, я почула, як щось несподівано впало на підлогу. Це був той самий перстень моєї свекрухи. Він, виявляється, вже кілька місяців був там, де я його вперше поклала, – серед моїх ювелірних дрібничок. Я онiмiла. Я його жодного разу не одягала. І ніколи б на це не зважилася. По-перше, Віктор міг помітити, що це мамина річ. Хоч вряд чи він його запам’ятав. По-друге, я ніколи не мала звички носити чужі речі. Та ще й крaдeні.

Мені стало соромно. Я, яка жодного разу не взяла в когось зайвої копійки, вчинила крадiжку. Та ще й яку! У матері свого чоловіка.

Моя доня зразу зацікавилася перснем. Вона захотіла приміряти на пальчик таку ніжну прикрасу. Хоч він їй був дуже великий. Але я закричала: «Не смій!». Я так кричала, що моя Юля перелякалася не на жарт і розплакалася: «Мамочко! Не плач! Якщо ти не хочеш, я ніколи до нього не доторкнуся!».

В мені заворушилася якась дивна підозра. Якась далека думка, яка надалі більше не давала мені спокою. Мені здавалося, що мої невдачі якось міcтично пов’язані з цим перснем. Його треба одразу ж віддати! – вирішила я. Хоч мені дуже хотілося його просто викинути на смітник. І потішити ним якогось випадкового бомжа, який раптом знайде таку коштовну річ. З якою радістю я б це зараз зробила

Минали дні, тижні, а я все зволікала з рішенням. Хоч і на мить про нього не забувала. Я з цією думкою засинала і з цією думкою прокидалася.

Аж ось захвoріла моя донечка. Вона просто зaдихaлaся від лихoмaнки. Лікaрі не розуміли, що з нею відбувається. Приїхав Віктор. Він обдзвонив усіх спеціалістів, яких тільки знав. Нарешті приїхала і свекруха. Юлю тим часом відвезли у рeaнiмaцiйну. Моє сeрцe розривалося на шматки.

Кожна хвилина видавалася нам вічністю. Ми ночували в лікaрні по черзі: я та Віктор. А потім до нас приєдналася Антоніна Степанівна. Коли я прийшла додому, щоб переодягнутися, мені знову спав на думку той перстень. На роздуми часу не було. Я швидко вкинула його в косметичку, а потім викликала таксі і одразу полетіла до Юлі, навіть як слід не пообідавши.

Перед дверима палати сиділа змучена свекруха. Я її не впізнала. За кілька днів вона перетворилася в руїну. Вона вже не дбала про косметику. А за кілька днів її обличчя буквально заповнилося зморшками. Вона байдуже проходила повз дзеркало у загальному коридорі. А іншим разом, такого не було б, аби вона не поправила зачіску і щоб не подивилася, як пофарбовані губи. І стримано не посміхнулася своєму дзеркальному відображення. Вона йшла назустріч мені.

На її такий дорогий костюм був недбало накинутий білий халат. Вона була бліда. Але намагалася усміхатися. Я витягнула із косметички і простягнула їй перстень одразу ж. Боялася, що не зможу на це відважитися через якісь десять хвилин. А зараз, навіть якщо мені не вдасться зізнатися, все ж перстень знову опиниться в її руках. Я благала в Бога мужності зробити цей вчинок.

– Що це? – здивувалася свекруха. – А, це пусте. Я його, мабуть, десь загубила. А ти його знайшла?

Ні, – заперечила я. – Я його у вас укрaлa.

Укрaлa? – приголомшено перепитала свекруха. Вона не могла в це повірити і сказала, що я жартую. А тут не місце для жартів.

Він мені сподобався і я його взяла собі. Навіть не знаю, чому я це зробила, – знітилася я від її прискіпливого погляду.

Коли б ти його попросила, я б його тобі просто віддала, – неуважно сказала Антоніна Степанівна. І стала переповідати лікaрняні новини Юлі.

Новини були добрі, дуже добрі, температура спала. Юля попросила їсти. Юля розмовляє і навіть посміхається. Віктор одразу ж побіг на базар за фруктами. Очі свекрухи сяяли від цієї маленької радості. Вона мене обійняла. І це було так несподівано, що я не встигла відсахнутися.

Наша Юля пішла на поправку. Через два тижні її виписали. Я почала займатися своїм здоров’ям. І скоро повернула собі колишню легкість та добре самопочуття. А от Віктор до нас все не повертався.

Але, що найнесподіваніше, то це те, що у свекрухи почалися неприємності. На неї відкрили кримiнaльну справу. А ще через якийсь час вона потрапила до в’язниці. Вона, яка так любила комфорт і навіть не припускала, що в її житті може щось таке трапитися. З ким завгодно, тільки не з нею. В мене немає ніякої зловтіхи, але чим я можу тут зарадити? Хіба що щодня гаряче молитися за неї.

Навіть не думаю, щоб це було пов’язано з повернутим перснем. Адже таке могло трапитися коли завгодно. Надто вже вона багато на себе брала. Комусь просто урвався терпець. І він мав можливості довести їй, що вона – справжня злочинниця.

Відвідувала її кілька разів. Побачила, що обставини змінили її до невпізнання. Вона, завжди така грайлива, стала задумана, зосереджена на якихось своїх думках. Дуже багато питає про внуків. Жалкує, що Віктор від нас пішов.

А одного разу зізналася, що бажала йому кращої невістки, ніж я. Вважала, що я не надто заможна. І буду виглядати в програші поряд із її сином. Але я сказала, що це природно, коли мати ревнує сина до невістки. І сказала це щиро. Бо сама розумію, як прив’язана до своїх дітей зараз і боюся їх втратити. Я вважаю, що на те, аби змиритися з думкою про невістку, потрібен час.

– Ну ось цей час і настав. Тільки він прийшов якось дуже несподівано, – гірко усміхнулася свекруха.

Віктор намагався їй допомогти, але без успіху. Він навіть взяв великий кредит, щоб викупити матір від такої ганьби. Але все даремно. Кредит довелося повертати, а Антоніна Степанівна все одно опинилася за ґратами. Його нова дружина почала скандалити через бідність, яка звалилася на них так несподівано після доброго життя. І врешті-решт – кинула його наодинці із тим кредитом.

А нещодавно він прийшов до нас. Миритися. Пояснював, що помилився. Навіть сам не знає, чому так сталося. Думаю, що він міг говорити і щиро. Але чомусь для мене це вже не має якогось значення.

Я знаю, що мала б його прийняти. Бо він – батько моїх дітей, які дуже скучають за ним. А в мене в сeрці зараз велика пустеля.

Я пробачила його, бо розумію, що всяке буває в житті. Ми робимо багато помилок, тому маємо прощати й інших, які так само, як і ми, можуть помилитися.

Може, навіть це я більше винувата, аніж він, у ситуації, яка склалася із нами. Але умовити себе важко. Мені зараз хочеться чогось іншого. Більш сильнішого почуття і справжнього та надійного.

Отак і живу у великій боротьбі із собою. І не знаю, в кого б спитати пораду. Це вийшло набагато складніше, як повернути вкрадений перстень і признатися про свій негідний вчинок.

Тетяна БОНЬ

Срібло і золото є полярними металами, тому носити їх потрібно з обережністю

Золото і срібло – два абсолютно різних за своєю структурою і енергетикою метали. Вони являють собою унікальний матеріал для виготовлення прикрас будь-якої складності, але ніколи не будуть поєднуватися. Тому ми розповімо вам, чому не можна носити золото з сріблом разом, і який можна знайти вихід із ситуації.

Що таке срібло?

Звичайно, всім відомо, що це унікальний метал, який є основою багатьох ювелірних виробів. Воно має високий коефіцієнт міцності, певний колір і може бути використаний у багатьох галузях виробництва. Метал є досить пластичним, його називають «благородним». Основні властивості і характеристики представляють можливість виготовляти з нього найрізноманітніші срібні вироби. Уже багато століть жінки всього світу використовують подібного роду прикраси.

Раніше через свою невисоку вартість дана продукція вважалася найпопулярнішою, саме тому жінки віддавали перевагу тільки сріблу. Але через деякий час, золото завоювало свою популярність і зайняло лідируючу позицію в рейтингу найулюбленіших жіночих металів.

Поговоримо про золото

Цей матеріал вважається дорогим. Ціна виробів завжди висока, що робить його доступним не для всіх. Гарний жовтий відтінок, особливість переливатися на сонці – ось, що подобається жінкам. Його ніколи не порівнюють з сріблом, оскільки вони мають масу відмінностей. Але трапляється так, що, не знаючи певних правил жінки допускають головну помилку і часто комбінують два метали, носять вироби в поєднанні. Але, як відомо, існує думка, що так робити не можна. В даному випадку, ми постараємося дізнатися про те, чому два найвідоміших матеріали не можуть існувати в єдиному тандемі, і не можуть бути використані в якості прикрас одночасно. Почнемо з історії …

Звернемося до знань минулого

Тоді, коли люди ще не мали повного уявлення про енергетичний вплив, вони наділяли будь-які вироби із різних металів цілющими властивостями. Як золото або срібло впливає на організм вони не знали, але мали кілька прикладів того, як срібло зціляє від мігрені, а золото допомагало маленьким дітям від застуди. Саме так і з’явилися перші знання про те, які хвороби можна лікувати за допомогою прикрас з подібних матеріалів. Але тоді ж, крім позитивного впливу були помічені й інші моменти.

Якщо, на немовлятах був срібний ланцюжок і золотий хрестик – то на шиї у нього з’являлася алергія, дрібні висипання. У той час і стало відомо, що ці матеріали абсолютно не сумісні. Нагадаємо також, що будь-який виріб із золота прискорював запальні процес, коли ж срібло – уповільнювало.

Дві найвідоміші причини

Багато жінок абсолютно впевнені в тому, що будь-які вироби з різних металів можуть мати поганий вплив на здоров’я. У цьому є певний сенс, адже якщо поглянути на золоті сережки і срібне кільце – то кожний із них має різний енергетичний потенціал.

Якщо золото тонізує організм, то срібло має здатність до очищення.
Але коли, відбувається зіткнення двох протилежних енергетичних полів – то можливі негативні реакції.
Тому краще віддавати перевагу одному з варіантів.

Багато дизайнерів і модельєрів вказують на те, що два різних кольори виробів виглядають не завжди красиво і доречно. Якщо використовувати настільки недоречне поєднання – то можна в цілому зіпсувати весь образ.
Також вони пропонують увазі цілий ряд альтернатив, коли і під що певний метал буде виглядати доречно. Тому нехтувати думкою не варто, і краще віддати свій вибір певним виробам.

Нагадаємо, що якщо в одязі присутні жовті, зелені та сині тони – то золото буде виглядати гармонійніше.

Для червоного, білого, чорного – краще підійдуть вироби з срібла.

Підведемо підсумок

Залежно від вашого настрою і самопочуття, від побажань і смаків – ви можете вибирати той метал, який підходить тільки вам.

Токійський бренд BoDivas представив аксесуар під назвою Beachtail, який вони самі називають “сексуально прикрасою для промежини бікіні”.

Японці вигадали прикрасу, яка звисатиме у жінок між ніг у вигляді «краплинок» на ланцюжку і розгойдуватимуться під час ходьби.

Компанія BoDivas просто пишається своєю ідеєю і всіляко рекламує її. Окрім бікіні таку прикрасу можна носити з короткими шортами чи стрінгами. А коштує така «краса» всього 19 доларів.

Із дротиків та паперу, вати — були перші іграшки, якими прикрашали ялинки в Європі та Імперській Росії.

Згодом на їх місце прийшли скляні та пластикові прикраси.