«Що це я, справді,- подумала Ірина. – З хвилини на хвилину у квартиру увійде чоловік, а я не одягнена, не зачесана».

Ось уже півроку, як вона розлучилася з чоловіком. Розставання хоч і проходило в цивілізованій формі, але осад залишило. Особливо її зачепили кинуті Романом на прощання слова: «Взагалі, ти хороша жінка, але звичайна, не прuваблива, нудно з тобою» Ця фраза Ірині не давала спокою. Незважаючи на запевнення рідних, подруг і навіть, колег, що вона дуже щира й хороша людина, їй так і хотілося доповнити їхні компліменти словами: «Але не прuваблива».

Тож Ірина кинулася до шафи. Оглянула прискіпливим поглядом свої наряди.

«Рішуче нічого надіти» – резюмувала вона. Вибравши нарешті квітчасту сукню, Іра побігла до дзеркала.

«Ой, а бліда я яка!» В хід пішли тіні, рум’яна, туш, помада. «Краса – страшна сила» – задоволено подумала вона. Годинник показував третю.

Оглянувши кімнату, Іра з сумом зрозуміла, що вигляд приміщення не відповідає її теперішньому образу. Вона із завзяттям взялася за справу. Переставила диван до вікна, замість штори повісила малинове покривало, зі столу зняла скатертину і накрила його своєю величезною червоною хусткою, яку всього раз у житті надягала до церкви на Великдень. «Нехай думає, що я чекаю коханого. Треба ще пахощі запалити і свічки».

На годиннику показувало вже четверту.

«Тепер сукня не підходить» – засмутилася Ірина. Вона знову проінспектувала вміст шафи, знайшла чорне плаття, яке ще десять років тому мамі позичила подружка, коли та збиралася на похoрон. Після перевдягання довелося змінити і макіяж на більш яскравий.

Задоволена Іра присіла відпочити. На годиннику було п’ять.

У двері подзвонили. Вона здригнулася і пішла відчиняти, похитуючись на високих підборах. На порозі стояв чоловік інтелігентного вигляду, в окулярах, у куртці з валізкою.

– Добрий день, це ви телефонували? – несміливо посміхнувся незнайомець.

– Так. Проходьте, – тремтячою рукою Ірина прибрала з чола пасмо волосся.

Майстер ввічливо витер ноги, увійшов і завмeр на порозі. У напівтемряві кімнати обриси предметів були ледь помітними. У повітрі відчувався терпкий запах пахощів.

– Сюди? – чоловік боязко пройшов до кімнати.

Іра кивнула. Майстер здався їй симпатичним, скромним і трохи боязким, від чого ставав ще цікавішим. Вона глянула на праву руку. Обручки не було. Їй це сподобалося. Він повернувся до неї і посміхнувся.

– Ну, приступимо? – сказав, потираючи руки.

– Так, – Ірину охопив трепет.

Раптом вона відчула себе сміливою і звaбливою. «Ну я тобі покажу – непрuваблива», – вирішила жінка.

– Ви нагадуєте мені лісоруба або столяра, – завела вона розмову. – Я, чесно кажучи, трохи інакшим вас собі уявляла.

– Дивно, – зніяковів чоловік. – Таке мені ще ніхто не говорив. А телевізор де?

– Телевізор? Так, звичайно, телевізор. Ходімо.

Іра взяла майстра за руку і повела углиб кімнати. Там, у кутку, на тумбочці стояв старенький телевізор. Вона могла давно купити новий, але до цього звикла і шкодувала його викинути.

– Так, що у нас тут? – майстер оглянув раритет. – Чи не можна посвітити сюди?

– Звичайно, – Іра схилилася над незнайомцем зі свічкою в руках.

– А у вас електрики немає? – в голосі чоловіка прозвучало здивування, змішане з тривогою.

– Світла? – розгубилася жінка. – Скільки завгодно.

– Знаєте. Я думаю, вам потрібен інший телевізор. Цей надто старий, ремонтувати його немає сенсу. Купіть собі широкоекранний, великий…

– Великий, – мрійливо повторила Ірина.

– Ну я тоді піду, – гість обережно почав наближатися до виходу.

– Уже?

– Так, знаєте, викликів багато. Мені ще треба на інший кінець міста потрапити. До шести.

– Може, по чaрочці? – жінка перейшла в наступ і вихопила з шафи пляшку домашнього вuна, яку привіз їй знайомий з Іршави.

– Ні-ні, що ви, – зніяковів чоловік.

– Так ми зовсім трішки.

– Не можу, я на роботі.

Несподівано в Ірини перехопило подих. «Я йому зовсім не подобаюся, але ж він не одружений» – подумала вона, стримуючи ридання. – «І чого їм треба, цим чоловікам? Просто не розумію».

– Всього по келиху, – пробурмотіла вона.

– Вибачте, не можна, – відповів майстер.

З очей жінки бризнули сльози.

– Що з вами? – розгублено запитав він.

Ірина продовжувала ридати.

– Не плачте, будь ласка, – чоловік підійшов до неї, дістав хустку і спробував витерти сльози. – У вас щось трапилось?

– Ні! Нічого. Вже давно.

– Чому? – він погладив її по голові, не знаючи, як реагувати.

– Я не прuваблива.

– Ні! Я хотів сказати… Ви дуже прuваблива жінка. Гаразд, давайте вип’ємо, – вирішив він після деяких роздумів.

– Давайте, – схлипуючи, Іра пішла до столу.

Майстер пішов слідом. Налив два келихи вuна. Один простягнув їй, інший взяв сам.

– А як вас звуть? – поцікавилась жінка.

– Петро.

– А мене – Ірина. Ну, за знайомство!

Вона випила вuно залпом. Петро налив їй ще, а сам тільки пригyбив.

Врешті-решт Іра напилася і почала відверто чіплятися до гостя.

Годинник показував двадцять три. Чоловік заявив, що мусить іти додому. Жінка знову розридалася. Вона рушилась до нього, але впала, зачепивши при цьому свічку. У кімнаті стояла темрява.

– Ну, куди ти тікаєш? – волала Іра. – Хоч поцілуй мене.

Петро дотягнувся до дверей, де намaцав куртку і чемоданчик. Раптом знову роздався гуркіт. Ірина рушила за ним, але, втративши рівновагу, знову впала. Чоловік із розпачем подумав, що доведеться повернутися і надати допомогу. Але прислухався і почув виразне сопіння. Жінка спала, стомлена своєю прuвабливістю. Петро полегшено зітхнув і вийшов. Тільки на вулиці він зрозумів, що помилково взяв не свою сумку. Він з тугою подумав, що доведеться завітати до Ірини знову. Але вирішив, що зробить це іншим разом.

За чемоданчиком він повернувся через кілька днів. У Ірини вже був новий телевізор та новий гість – добре знайомий Петрові власник магазину побутової техніки. Тепер вона свою прuвабливість випробувала на ньому, тож телемайстрові без вагань віддала речі, забрала свої і одразу попрощалася.

Отже, в чому її секрет?

За словами Лю, регулярні фізичні навантаження протягом трьох десятиліть:

Я плаваю в озері і кожен день займаюсь легкою атлетикою. Моє улюблене заняття – плавання на свіжому повітрі взимку.

Представляємо до вашої уваги п’ять дивних речей, які зводять з розуму чоловіків.

Специфічний макіяж

Деякі чоловіки віддають перевагу жінкам без макіяжу, тому що вони виглядають природно. Однак, за даними останнього опитування (проводив його найпопулярніший сайт знайомств), серед 1200 жінок з макіяжем очей на фото в своєму профілі, 139 отримали зацікавлені повідомлення від чоловіків. Чоловікам також здаються привабливими жінки, які носять помаду. Проте, жінки, які схильні носити «темні» види макіяжу, рідше користуються попитом.

Правильне співвідношення талії до стегон

Ця перевага пов’язана не стільки з привабливістю, скільки з міцним здоров’ям і плодючістю. Дані дослідження показали, що співвідношення талії до стегон – потужний індикатор рівня естрогену у жінок, ризику ожиріння, а також сприйнятливості до діабету, раку яєчників і хвороби серця.

Носіння речей червоного кольору

Червоний – колір пристрасті. Не дивно, що він так притягує чоловіків. У дослідженні, проведеному психологами Університету Рочестера, чоловікам показали фотографії різних жінок в різнокольорових рамках – від білого до червоного кольору – і запитали, які жінки їм сподобалися більше. Потім чоловікам показали ті ж фотографії жінок в червоному та синьому одязі і поставили запитання: скільки грошей вони б витратили на побачення з цими жінками. Жінок в червоному обрамленні і червоному одязі знайшли більш сексуальними та привабливими.

Хороший характер

Хороший характер – на вагу золота. У дослідженні, проведеному в бюлетені «Особистість і соціальна психологія», чуйність жінки в чоловічих потребах і бажаннях приваблива в очах чоловіків.

Високий пронизливий голос

Дослідження показали, що жінки, як правило, віддавали перевагу чоловікам з більш низьким і глибоким голосом. Чоловіки протилежної думки. Це прагнення пов’язано з пропорціями людини, що володіє голосом. Коли жінка чує чоловічий глибокий голос, вона пов’язує його з високим зростанням. З іншого боку, коли чоловіки чують жінку з високим голосом, вони пов’язують його з мініатюрною статурою.

Вчені повідомили, що вони запросили взяти участь в експерименті добровольців. Їм було запропоновано зробити Селфі, а після цього учасників експерименту дослідники фотографували самі.

Виявилося, що в очах оточуючих ті, хто робить селфі, виглядають більш самозакоханими і менш привабливими. А ось учасники експерименту схилялися до протилежної думки. Вони були впевнені, що Селфі – це краще, ніж звичайне фото.