Про це повідомила пресслужба Офісу президента.
Зазначається, що глава держави підтримав створення відповідного законопроєкту.
Зеленський також запропонував членам Консультативної ради у справах ветеранів війни, сімей загиблих захисників України приєднатися до розробки законопроєкту.
За словами президента, є два законопроєкти щодо створення приватних компаній в Україні, проте вони ще не зареєстровані в парламенті.
Зеленський зазначив, що автори одного з законопроєктів пропонують дозволити бізнес-групам створювати для себе приватні армії.
Проте він наголосив, що це досить небезпечно.
]]>
Батьківщиною офіційних приватних військових компаній вважають Великобританію. Першу – «Watchguard International» – було створено 1967 року полковником британської армії Девідом Стерлінгом. До неї увійшли колишні військові, які найнялися на охоронні послуги за кордоном. Досвід видався цікавим, і вже 1974 року американські послідовники Стерлінга – компанія «Vinnell Corp» – отримала найбільший контракт на підготовку національної гвардії для Саудівської Аравії та захист тамтешніх нафтових родовищ. Станом на 2012 рік журнал «The Economist» оцінював ринок послуг приватних військових компаній в світі у 100 млрд. доларів. Особливо вони поширені в країнах Європи й Америки.
– Приватні військові компанії – це не приватні армії, не можна плутати ці два поняття. Якщо в Україні правильно випишуть закон, це буде позитивний для нас досвід, – вважає експерт з питань безпеки Центру дослідження армії, конверсії і роззброєння Валентин Горовенко. – ПВК – це бізнес, що роблять фахівці в різних сферах діяльності, які є колишніми армійцями, спецназівцями, військовими техніками тощо.
Особливості цього бізнесу полягають у тому, що працівники ПВК можуть надавати послуги з підготовки сил безпеки, технічного оснащення, постачання армій, технічної розвідки і контррозвідки, але не мають права брати участь у прямих бойових діях або займатися агентурної роботою. Наприклад, в Іраку забезпечення армії паливно-мастильними матеріалами повністю є завданням ПВК.
Тільки за кордоном
Тим часом, ставлення до приватних військових компаній у світі неоднозначне. Вони не мають права застосовувати зброю для нападу, але можуть використовувати її для оборони. Наприклад, для захисту нафтопроводу чи дипломатичної місії. Співробітники ПВК так само, як і всі військові, піддаються ризику, коли перебувають у гарячих точках. Тобто їх може підвести людський фактор. Так, у вересні 2007 року співробітники американської «Блекуотер», які охороняли дипломатичний конвой держдепу США в Багдаді, влаштували перестрілку з мітингувальниками, яка закінчилася загибеллю 17 і пораненням 18 мирних мешканців. Тоді компанію позбавили права займатися своєю діяльністю… на один тиждень.
– Особливість приватних військових компаній ще і в тому, що вони працюють за кордоном. Так має бути прописаний і український закон, – каже Валентин Горовенко. – В Україні такі компанії можуть надавати технічну допомогу в питаннях удосконалення техніки, працювати з безпілотниками, навчати на своїх полігонах співробітників правоохоронних органів. Але права використовувати зброю навіть для охоронних цілей – не може бути.
Експерт зазначає, що і без спеціального закону в Україні вже працюють кілька компаній, що отримали ліцензії на охоронні послуги, але, по суті, є ПВК. Орієнтовані вони, в основному, на зарубіжних партнерів і застосовувати вогнепальну зброю не можуть – поки що це не дозволяє закон.
Про легальних нелегалів
На думку авторів ідеї законопроекту, створення ПВК допоможе працевлаштувати колишніх бійців АТО, які часто не знаходять собі застосування у цивільному житті.
– Попит на послуги українських приватних військовий компаній, напевно, був би, але ухвалити такий закон неможливо через наше правове поле. В Україні заборонено найманство, а створювати воєнізовані формування можуть тільки армія і поліція, – переконаний народний депутат Іван Винник.
Межа насправді дуже тонка. Як позитивною, так і негативною особливістю ПВК (це з якого боку розглядати) можна вважати те, що юридично вони досі перебувають у «сірій» зоні. Прикладом може послужити скандальна російська «група Вагнера», яка воює в Сирії. Її також називають приватною військової компанією, хоча такого правового статусу вона не має, Міноборони Росії це не визнала, та й закону про ПВК у РФ також немає, хоча розмови точаться давно.
– Такі приватні армії можуть створювати для сумнівних спецоперацій за кордоном, – зазначає військовий експерт Геннадій Шульга. – Офіційно держава не відповідає за те, що роблять приватники, хоча насправді може керувати їхніми діями й отримувати свої дивіденди.
Чи зміг би вирішити закон про ПВК проблему легалізації таких збройних формувань, як «Правий сектор»? Хоча в основі діяльності приватних військових компаній лежить тільки бізнес, військово-технічний прогрес. І ніякої ідеології.
Небезпечно давати зброю
Автори законопроекту планують закласти в нього зобов’язання, що 49% акцій ПВК мають належати державі. Але контрольний пакет все одно залишиться за приватною структурою.
– Якщо такі групи будуть допомагати навчати молодих бійців в армії, підвищувати її обороноздатність, створювати і модернізувати види озброєння, то це дуже добре, – каже колишній начальник Генштабу Анатолій Лопата. – Однак дозволяти таким структурам використовувати зброю не можна, хай би які функції для них передбачали. Тому що ці «приватники» становитимуть потенційну загрозу для нашої державності. Ми не знаємо, хто їм може заплатити і за що заплатити.
Проти закону буде активно виступати і МВС, що зосередило в своїх руках державну монополію з охоронних послуг.
– Навряд чи МВС захоче віддати в приватні компанії ті завдання, які зараз виконує Нацгвардія чи поліція охорони, – вважає Геннадій Шульга. – Хоча з економічної точки зору, ПВК державі можуть бути навіть вигідні. Для одноразових завдань простіше найняти спеціалізовану структуру, ніж утримувати роками на зарплатах висококваліфікованих, але малозайнятих фахівців.
Що можуть приватні військові компанії
- Озброєна охорона нафтопроводів, цінних родовищ. Охорона диппредставників, місій.
- Охорона міжнародних перевезень цінних вантажів, гуманітарних місій.
- Участь у миротворчих місіях під егідою ООН.
- Ліквідація стихійних лих.
- Охорона людей та їхня евакуація з гарячих точок.
- Розмінування територій, на яких вели воєнні дії.
- Забезпечення авіаційної безпеки технічними засобами, розвідка безпілотниками, радіорозвідка.
- Підготовка спецназів, поліцейських місій.
- Консультації щодо новітньої військової техніки, її технічне обслуговування.
- Супровід судів у районах, де існує піратство.
- Міжнародне конвоювання ув’язнених.
- Охорона громадського порядку в районах, де цього вимагає обстановка, але немає поліції.