Та війна зруйнувала всі плани сім’ї на нормальне життя.

«Коли почалася війна, батьки та син пару днів перечікували обстріли в укритті. Але Дмитрику було складно там. Тому вирішили пересиджувати обстріли вдома, — розповіла на своїй сторінці у фейсбуці знайома родини Наталія Найдюк. — Родина Усів живе у двоповерховому багатоквартирному будинку на верхньому поверсі. Коли о 20 годині 16 березня почався артобстріл, то родина вирішила вийти у під’їзд.

Думали, що снаряд влучить у дах. Максим із сусідкою стояли. А Дмитрик разом з мамою Євгенією сиділи на стільцях біля стіни. Коли снаряд впав за 7 метрів від будинку, металеві двері під’їзду вибило. Макс залишився цілим. Сусідці пошкодило руку. Чоловік почув крик дружини. Підсвітив налобним ліхтариком і побачив сина, що лежав у калюжі крові. Макс кликав людей з сусіднього будинку, але там сказали, що не можуть допомогти.

Побіг до укриття, там теж відмовили. Обстріли тривали. Потім Максим вибіг втретє і зустрів на вулиці двох чоловіків. Вони покликали друзів і допомогли перенести непритомного Дмитрика та поранену в ногу дружину в укриття. Вже там викликали швидку.

Спочатку до лікарні відвезли сина, потім дружину. У Євгенії поранення від уламків та перелом ноги нижче коліна. А Дмитрику уламки влучили в голову. Хлопчик тримав пульс майже тиждень. Але 23 березня йому стало гірше. На ранок маленький янгол помер, так і не прийшовши до тями». За словами Максима Уса, становище дружини теж складне. З ноги повитягали уламки і зашили рани. Але потрібне лікування, яке зараз у Чернігові провести не можуть.

У жінки є до трьох тижнів, щоб врятувати ногу. Інакше Євгенія стане інвалідом… Зараз родина шукає кошти на лікування.

Воїн присвятив свій забіг довжиною 10 км українським військовим, які вже 7 років щодня долають “марафони” на фронті, а також своєму другові Олексію Буслаєву, кулеметнику 30-ї окремої механізованої бригади, який загинув 6 лютого 2015 року поблизу Дебальцевого.

“У 2014-2015 роках я служив на Донбасі як піхотинець. Щодня з побратимами ми долали відстані й виконували бойові завдання, не знаючи, що нас чекає попереду. Комплектація бійця доволі важка: це і бронежилет, і зброя, і боєприпаси. Загалом вага може перевищувати 30 кілограмів”, – розповів Леонід після подолання дистанції.

“Найважчий забіг”, який я подолав, безумовно, не зрівняється з випробуваннями на війні. Але для нас це спосіб нагадати про хлопців та дівчат, що нині на фронті роблять усе, щоб мирні забіги могли проводити в Києві та інших вільних містах України”, – додав він.

Відомо, що герой “Найважчого забігу” пішов добровольцем у регулярну армію 2014-го, одразу після вторгнення російських військ. Служив у складі 30-ї бригади, у першому батальйоні.

Після повернення з фронту створив бізнес, у який працевлаштовує ветеранів і допомагає їм адаптуватися до цивільного життя.

Дивно, але всі основні вузли і агрегати – оригінальні. Двигун, КПП, рульове управління не змінювалися, проте регулярно обслуговувалися і ремонтувалося. Хіба що після 400 тис. км пробігу довелося замінити колінвал, через пошкодження його канем на дорозі. Автомобіль оснащений 1,9-літровим турбодизелем потужністю 100 к. с.

Спочатку авто використовувалося в корпоративному автопарку однієї великої компанії, а потім її продали громадянину Чехії.

Автомобіль обслуговувався на фірмовій СТО та йому купували тільки оригінальні запчастини.