Як і в мирному житті, Шандор постійно в русі, на зв’язку з активними закарпатцями, які допомагають нашим військовим. Ну а лекції студентам – це святе, їх пропускати не можна. У перший же день війни Федір Федорович прийшов у військкомат і несе службу в батальйоні тероборони. Зараз він – на Сході України…»
Тож як професорові, перебуваючи з іншими закарпатськими бійцями на Ізюмському напрямку бойових дій, ще й удається проводити пари на двох факультетах, – Федора Шандора розпитав Медіацентр УжНУ.

«Уже 70 днів я в армії. Пішов до військкомату одразу після пар 24 лютого. Але занять зі студентами не кидав, — розповідає професор. — Щопонеділка й вівторка у мене пари о 8 ранку – жодної я не пропустив. Завжди надаю перевагу ранковим заняттям: вичитав, а потім маєш час на іншу роботу. Ось тепер проводжу теоретичні заняття для туризмознавців і студентів ФСН, а на семінарах працюють аспіранти».

Федір Федорович каже, що з командуванням і товаришами по службі вдалося дійти згоди, щоб удавалося поєднувати службу і пари.

«Всі хлопці знають, що я читаю пари. Тому мій графік бойових чергувань у дні занять підлаштовують відповідно. Бойове чергування триває добу і що чотири години потрібно бути на позиції. Тобто 4 години чергуєш, тоді 4 відпочиваєш. Тож коли в мене пари, я чергую вночі, а одразу після чергування вранці проводжу пару. Крім того, в інші дні займаюся облаштуванням побуту, копаю траншеї тощо».

На питання, чи перериває пари під час обстрілів, Федір Шандор відповідає: «Якщо стріляє десь на фоні, то на пару це особливо не впливає. Звук такий, ніби трактор ходить. Пари я проводжу завжди біля бліндажа. От щойно був обстріл, а ми вичитували помилки в модулях. Перейшов у бліндаж і продовжив читати лекцію».

Наприкінці розмови професор зауважив: «Ми воюємо за освічену націю. Якби я не читав лекції, то був би гріх. Я ж нащо на війну пішов?»

Російські окупанти розстріляли у Ворзелі на Київщині фізика-експериментатора, заступника директора Інституту фізики напівпровідників ім. В.Є. Лашкарьова НАН України Василя Кладька.

Про це повідомляє Національна академія наук України.

Відомо, що 65-річний науковець був у Ворзелі, щоб вивезти звідти свою сім’ю. Дружина та онуки встигли виїхати, він же затримався, коли у Ворзель зайшли російські окупанти.

“Відділення фізики і астрономії НАН України з глибоким сумом сповіщає, що 13 березня у Ворзелі російські окупанти варварськи розстріляли чудового фізика-експериментатора, багаторічного завідувача відділу і заступника директора Інституту фізики напівпровідників ім. В.Є. Лашкарьова НАН України, лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки, премії ім. В.Є. Лашкарьова НАН України, професора, члена-кореспондента НАН України Василя Петровича Кладька”, – йдеться у подомленні.

Василь Кладько був родом із Рівненщини, 1986 р. захистив кандидатську роботу, 2000 р. – докторську. 2007 р. йому присвоєно звання професора. 2015 р. Кладька було обрано членом-кореспондентом Національної академії наук України.

Про це інформує varta1.com.ua.
«Cьогодні, 18-го січня, на 82-му році життя перестало битися серце професора кафедри біохімії та гігієни Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, колишнього багаторічного проректора з навчальної роботи нашого Університету, кандидата біологічних наук Трача Володимира Михайловича», — повідомили на сторінці навчального закладу.
Причина смерті професора, наразі, не повідомляється.
Професор увійшов в історію Університету. Він — перший і єдиний за 75-річну історію ЛДУФК викладач, який отримував довічну стипендію Кабінету Міністрів.

Парастас відбудеться сьогодні, 7 листопада, о 18:00 год, з каплички на Пекарській, похорон 8 листопада о 10:00 год, з каплички на Пекарській.

Олександр Скляров народився у Львові, закінчив із відзнакою Львівський медичний інститут, навчався в аспірантурі, далі — асистент, доцент кафедри нормальної фізіології.

У 1983 р. захистив кандидатську дисертацію, а в 1993 — докторську дисертацію.

У 1998 р. обраний на посаду завідувача кафедри біохімії.

Олександр Якович відомий своїми науковими здобутками в галузі експериментальної гастроентерології.

Скляров — Соросівський доцент (1997), академік Української академії наук (2004), заслужений професор Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (2012), отримав подяку мера м. Львова за вагомий внесок у розвиток медицини.

Олег Гринів член Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України, почесний професор Університету сучасних знань, автор 50 окремих видань і понад 500 наукових і науково-публіцистичних видань, у т. ч. 12 монографій, 15 книг наукової публіцистики, 7 навчальних посібників і 16 видань художніх творів.

Олег Гринів народився 20-го лютого 1940 року у с. Малогорожанка, Миколаївського району, Львівської області. Отримавши атестат про середню освіту, закінчив Дрогобицький нафтовий технікум та юридичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка.

Упродовж своєї трудової діяльності Олег Іванович працював слідчим Старосамбірської райпрокуратури (1967–1969); асистентом, старшим викладачем, доцентом Львівського політехнічного інституту (1974–1990); начальником управління культури Львівського облвиконкому(1990–1992); завідувачем кафедри і професором Львівського поліграфічного інституту(1992–1993); старшим науковим співробітником, завідувачем відділу теоретичної етнології Інституту народознавства НАН України (1993–2002); професором кафедри українознавства Львівського державного інституту фізичної культури (1994–2004); професором, завідувачем кафедри політології, деканом факультету політології Київського міжнародного університету (2004–2011); провідним науковим співробітником Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського (2005–2010); професором кафедри гуманітарних дисциплін (від 2011) Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського.

Напрямами його наукових досліджень були історичні та теоретичні проблеми української націології; українське національне державотворення; історія світового й національного філософського процесу; українсько-російські відносини.

За сумлінне та високопрофесійне виконання службових обов’язків Олег Іванович отримав цілу низку державних, галузевих та громадських нагород і відзнак, а саме: Подяку Президента України (2009); ювілейну медаль «20-річчя Львівської обласної ради народних депутатів першого демократичного скликання» (2010); Почесну грамоту Національної академії наук України (2000); Почесну грамоту Товариства «Знання» України (2010); Знак Народного Руху України «За заслуги перед українським народом» ІІ ступеня (2012); Знак «Ушинський К. Д» Національної академії педагогічних наук України (2016); Почесну грамоту товариства «Знання» України; Лауреат премії Національної спілки журналістів України «Журналіст року» (1995); лауреат Огієнківської премії в галузі науки (2008); лауреат Літературної премії імені В’ячеслава Чорновола (2016).

Про інцидент у мережі сповістив батько студентки. Його допис з’явився у популярній спільноті “Батьки СОС”.

“Моя донька навчається в Національному технічному університеті “Дніпровська політехніка”. Виникла така проблема: викладач предмету “Ціннісні компетенції фахівця” (кафедра філософії) професор Громов В.Є. навідріз відмовився викладати українською мовою.

Далі цитую розмову:

Викладач: Предмет – философия и его специфика.

Студентка: Можна українською, будь ласка?

Викладач: Нет, я читаю по русски.

Студенка: Відповідно до закону, ви можете викладати українською, ви повинні.

Викладач: Если вас не устраивает, пишите на меня жалобу.

Студентка: Добре.

Викладач: Два язика – одна нация, один – руина, а не Украина.

Після цих слів моя донька встала і вийшла з аудиторії. Розпитала у інших студентів, як з’ясувалося, це не перша така ситуація, але скарг ніхто не писав, все зам’яли. Донька не промовчала і написала скаргу на ректора. Наступного дня на пару прийшла комісія і почали розбирати цю ситуацію. Питають думки студентів. Чотири студенти виступили на підтримку російської мови. Хтось казав, що викладач вже не молодий, йому важко. Хтось, що у нас в Дніпрі майже всі розмовляють російською, тому правильно, що викладають нею. Хтось казав, що російська є мовою нацменшин, тому повинні нею викладати і тому подібне. На підтримку української мови, окрім доньки, виступив лише її одногрупник. Всі інші промовчали.

Комісія сказала, що нас почули, відповідь буде впродовж 3 днів. Сказали, що доньці повідомлять про рішення комісії. Пройшов місяць, а рішення ще немає. Єдине відомо, що його відсторонено від викладання.

Прошу розголосу, адже викладачу може все зійти з рук! Вимагаємо звільнення! Прикріплюю інформацію про викладача та аудіозапис, де він відмовляється викладати українською мовою”, – написав батько студентки.

Про це в інтерв’ю «Вголосу» розповів український науковець, доктор наук, громадський діяч, публіцист, письменник та професор Київського національного університету ім.Т.Шевченка Петро Масляк.

«Бо як можна закуповувати іноземні товари у той час, коли свої виробники гинуть? Тим більше у держави-агресора? Хто це допускає? Таке тільки державний злочинець може зробити», – наголосив він.

І додав: «От якби я був керівником України і київська влада закупила трамваї не у Львові чи Запоріжжі, а у Польщі, то мер Києва при мені сів би у в’язницю на наступний день. Бо це злочин проти держави».

Та й гроші з офшорів можновладців, за словами професора, треба повернути – тоді б жодних кредитів МВФ нам би не потрібно було.

«Бо вже майже у кожній країні світу зберігають вкрадені і вивезені з України мільярди. Але є нюанс: аби почати втілювати економічний націоналізм у нашій країні, при владі мають бути справжні українські націоналісти – тільки тоді матимемо сильну і розквітлу Україну», – резюмував Масляк.

І спілкуватися лише українською. Бо людина, яка не здатна засвоїти державну мову країни, в якій живе чи збирається жити, є дебільною і непотрібною».

Саме так вважає український науковець, доктор наук, громадський діяч, публіцист, письменник та професор Київського національного університету ім.Т.Шевченка Петро Масляк.

Він переконаний: «Україна приречена на те, аби стати потужною і могутньою національною державою у Європі. Державою щасливих україномовних, високоінтелектуальних та національно свідомих громадян. Тільки за таких умов ці люди і ця земля можуть стати щасливими. Але це можливо лише за однієї умови…».

Докладніше – у розмові журналіста «Вголосу» з відомим науковцем.

Зараз багато говориться про те, що нам дуже бракує національної ідеї. Якою, на вашу думку, вона мала б бути?

Говорімо відверто, без фарисейства. Національною ідеєю будь-якої нації є створення та розбудова національної держави. А в українців є національна держава? Лише формально, але не реально, бо Президент – етнічний єврей, голова Верховної Ради – етнічний росіянин (тому йому цілком природно не подобається Закон «Про державну мову» – українську), глава МВС – етнічний вірменин тощо. А де українці!?

За дослідженнями соціологів на неокупованій частині України мешкає 92% етнічних українців. А нам розповідають, що ми багатонаціональна держава

За дослідженнями соціологів, на неокупованій частині України мешкає 92% етнічних українців. А нам розповідають, що ми багатонаціональна держава. Ми мононаціональна держава! І де ці 92% українців у керівництві держави? А скільки етнічних українців серед олігархів у нашій етнічно-клановій державі? А чому у нас закону немає, що українці мають бути присутні на 92% скрізь: серед олігархів, влади, власників ЗМІ? Тому у цьому випадку ми можемо говорити про реальну дискримінацію корінної нації в Україні. Відтак, національна ідея в українців є, але вона до сьогодні не є реалізованою – Україна не є державою української нації. І взагалі: судячи зі складу керівництва, Україна – держава національних меншин.

Чому українців сьогодні намагаються переконати, що націоналізм – це погано?

Українців чомусь хочуть переконати в тому, що поганий саме український націоналізм. У цьому нас переконують націоналісти єврейські, московські, угорські, польські та інші. От і виходить, що в усіх країнах націоналізм – це добре, тільки в Україні – погано.

На скільки необхідним зараз є націоналізм?

Націоналізм у нашій країні вкрай необхідний. Ми маємо віддавати перевагу своєму товаровиробникові перед іноземними, як і віддавати перевагу українській мові серед інших. Бо як можна закуповувати іноземні товари у той час, коли свої виробники гинуть? Тим більше у держави-агресора? Хто це допускає? Таке тільки державний злочинець може зробити. От якби я був керівником України і київська влада закупила трамваї не у Львові чи Запоріжжі, а у Польщі, то мер Києва при мені сів би у в’язницю на наступний день. Бо це злочин проти держави. Та й гроші з офшорів можновладців треба повернути – тоді б жодних кредитів МВФ нам би не потрібно було. Бо вже майже у кожній країні світу зберігають вкрадені і вивезені з України мільярди. Але є нюанс: аби почати втілювати економічний націоналізм у нашій країні, при владі мають бути справжні українські націоналісти – тільки тоді матимемо розквітлу Україну.

Останні дві революції якось змінили українців у цьому контексті?

Саме на Майдані почала формуватися еліта нашої нації. Ви тільки порівняйте, на скільки відрізняється український Майдан і «жовті жилети» у Франції, або протести у США, які супроводжуються погромами, руйнуванням та мародерством. У нас і близько такого не було. Наш Майдан – це унікальне цивілізаційне явище у світовій історії, коли люди самоорганізувалися і вийшли боротися за свої права і країну. І саме там мала формуватися нова еліта. При цьому учасники Майдану мали зі свого середовища висунути лідера і стати для нього опорою. Але, на жаль, до влади прийшли не такі, як Герої Небесної Сотні, а зовсім інші люди, ті, які думали про себе та власне збагачення. Натомість ті, хто гинув на Майдані, думали про Україну, її майбутнє та українську націю. От в чому головна різниця між ними.

Ви вважаєте, що влада намагається знищити українську мову?

Так, і це очевидно. А мова – це головний маркер нації. Є нація – є мова. І Закон про мову потрібний для формування національної еліти. Натомість в Україні практично відсутня національна еліта. А як можна будувати національну державу, коли вона відсутня? Та й освіта також має бути національна. У школі мають вчити історію України реальну, географію України і т.д. А без Закону «Про українську мову» формування національної еліти і висунення нею національного лідера неможливе!

Як змінилася б Україна, якби при владі були націоналісти?ё

Україна приречена на те, аби стати потужною і могутньою національною державою у Європі. Державою щасливих україномовних, високоінтелектуальних та національно свідомих громадян. Тільки за таких умов ці люди і ця земля можуть стати щасливими. А національне виховання громадян в країні можуть забезпечити тільки націоналісти при владі. Хочете, щоб була Українська Держава – голосуйте за українців; хочете, щоб було все, як зараз є, – далі голосуйте за нацменшини.

В останньому номері журналу «Росія в глобальній політиці», який нібито присвячений питанням зовнішньої політики Росії і проблемам глобалізації, з’явилася стаття Георгія Касьянова. Матеріал отримав назву «На курсах, що розходяться. Історичні лабіринти України і Росії ».

І автором цього «екскурсу» став ніхто інший, як завкафедри Києво-Могилянської академії Георгій Касьянов.

«Доктор історичних наук, завідувач відділом новітньої історії та політики Інституту історії України Національної Академії наук України, професор кафедри історії Києво-Могилянської академії», – йдеться про нього, як про автора матеріалу.

«Про Україну поки трохи призабули, але даремно. Ще нагадає про себе в контексті нового протистояння. А у нас в поточному номері – текст Георгія Касьянова про те, як розходяться історичні самоідентифікації Росії і України», – таку анотацію отримала стаття.

Резюме самого матеріалу говорить: «Навіть при «зміні влади» в Києві навряд чи можна буде говорити про радикальну зміну курсу історичної політики. Хіба що очікувати менш інтенсивного розширення націоналістичного наративу історії та пам’яті і більш зваженого «переосмислення» радянського досвіду. Діалог про минуле з Росією буде можливий тільки на академічному рівні, і то лише на нейтральних майданчиках».

Цікаво і те, що професор у своїй статті кілька разів пише улюблене «ватниками» «на Україні», замість правильного «в Україні»: «В кінці 1980-х – початку 1990-х рр. на Україні »і т.д.

Питання полягає в тому, навіщо професорові українського вузу знадобилося писати саме для такого антиукраїнського ресурсу, який переповнений статтями про перевагу Росії.