Непокоїла думка – а як так сталося, що ми не тільки зупинили “другу армію світу”, але й почали досить шустро давати їм тягла? Тобто, в чому саме полягали прорахунки противника?

На мій погляд, основних лише два, решта – другорядні.

1. Найголовніший і найкритичніший прорахунок ворога.

Вони абсолютно неправильно оцінили суспільно-політичну ситуацію в країні, абсолютно неправильно, докорінно. Вони так довго створювали образ “злих бандерівців-нацистів, які тримають у заручниках всю Україну”, що самі у це повірили.

Ні, справді, реально повірили, бо тільки цим можна пояснити їхні намагання з перших днів прорватися до Києва в урядовий квартал. Кожен українець знає – якщо взяти у полон всю нашу владу, на чолі з президентом, це радикально нічого не змінить.

Народ не складе зброю, не припинить спротив, народ скаже: “Забирайте їх, ми собі нову владу зараз швиденько оберемо, це не є проблема”.

Тобто, українська ментальність не була врахована абсолютно. Бо так сталося, що під час затишшя ми сваримося один з одним (ну традиція в нас така), але при зовнішній загрозі негайно припиняємо сварки та дуже швидко мобілізуємося.

2. Недооцінка Європи.

Розрахунок був на те, що бабуля Європа, яка дуже любить своє спокійне ситне життя, не буде втручатися у цю війну. Але чомусь не врахували вплив Великобританії та США, який є значним і який, врешті-решт, призвів до того, що Україні почав допомагати весь цивілізований світ. І давайте визнаємо чесно – без цієї допомоги ми б ніяк не вистояли, це факт.

Отже, що я можу сказати Вові Бункерному: Чувак, ти маєш показово стратити всіх своїх аналітиків, бо такі прорахунки – це рівень студентів 1 курсу. Ну і цей… Готуйся до Гааги.