Ну і апогеєм вказаної вакханалії була заява першого заступника Голови Національної поліції України Вадима Трояна, який зазначив: “Вообще же проституцию у нас, считаю, надо легализовать ибо сама борьба с ней невозможна, это признали во многих странах. Другое дело, что законодатель должен тщательно проработать вопрос легализации, чтобы все было по закону”.

Як любив говорити генералісимус Суворов: “Якщо ти не можеш запобігти неподобство, потрібно його очолити”. Або як свідчить давнє правило: “Не можеш перемогти – очоль”. Можливо пан Троян і правий.

Сьогодні проституція вважається аморальною і, за українським законодавством, протиправною. Але давайте трохи заглибимося в історію. Понад століття тому, наприклад, ситуація в Україні була інакшою.

У ХІХ столітті Волинь перебувала у складі Російської імперії. Спочатку проституція тут була заборонена, але згодом імператор вирішив скористатися правилом: “Якщо не можеш перемогти ворога, очоль його”. Всередині століття проституцію в Російській імперії було легалізовано.

Держава стала сама контролювати проституцію. Повіям надали спеціальні квитки, розподілили їх на категорії, ввели вікові обмеження. Але на кінець століття ситуація почала виходити з-під контролю. Видавали нові укази. У 1903 році Міністр внутрішніх справ Зінов’єв видав циркуляр про нагляд за міською проституцією. Пропонувалося два види контролю: санітарний та поліцейський.

Передбачався жорсткий контроль за реєстрацією повій, їхніми періодичними медоглядами та лікуванням. Передбачали створити так звану “Врачебно-Полицейскую” комісію. Роль поліції – суто у нагляді за дотриманням обов’язку періодичного огляду. Та цікаво те, що луцькі посадовці під час ухвалення рішень намагалися забезпечити честь і гідність представниць професії. Більше того, забороняли дії, які можуть їх дискредитувати.

Коли в місто прийшли поляки, лікування жінок у лікарнях припинилося. Проте вони не були залишені напризволяще. Їх відправили лікуватися у Варшаву. А в 1936 році для повій ухвалили нові правила. Правда, вони мало відрізнялися від тих, які прийняли ще за царя.

Що ж до теперішнього часу, то в Україні були спроби легалізувати проституцію. Тільки ледащий або людина, яка взагалі не слідкує за політичними новинами, не цікавилась проектом закону № 3139 від 18.09.2015 року про регулювання проституції та діяльності секс-закладів.

Згодом автор цього законопроекту, народний депутат України Немировський Андрій Валентинович відкликав його. Як повідомили у прес-службі УНІАН, за словами пана Немировського, метою законопроекту було привернення уваги суспільства до того, що влада у розпалі реформ та партійних і місцевих політичних баталій взагалі не приділяє увагу такому ганебному явищу як проституція, яка є формою торгівлі людьми. За словами Немировського: “В Україні проституція і сутенерство “кришуються” правоохоронцями, сотні українських дівчат вивозяться за кордон, а правоохоронці заплющують на це очі. Внесення цього законопроекту було провокативним. Але це моя свідома позиція, щоб привернути до цього ганебного явища увагу суспільства та розпочати широку дискусію у владних коридорах щодо необхідності посилення боротьби з торгівлею людьми, сутенерством, розповсюдженням ВІЛ-інфекції та іншими негативними явищами, що супроводжують проституцію. Але, щоб не провокувати суспільний конфлікт, я відкликаю поданий законопроект. У той же час це не означає, що у подальшій діяльності я відмовляюся від боротьби проти торгівлі людьми, сексуальної експлуатації та інших злочинів”, – заявив депутат.

Не зважаючи на зазначене депутатом, все ж таки хочу виділити позитивні моменти вказаного проекту закону. Цей закон регулює відносини, пов’язані з діяльністю повій, секс-закладів та соціальні гарантії  повій. Також в ньому наведено ряд визначень, які раніше науково ніхто навіть не намагався сформувати, а саме:

• послуги інтимного характеру – еротичний, порнографічний показ, демонстрація особою тіла іншій особі на платній основі;
• повія – фізична особа-підприємець, яка надає послуги інтимного характеру, виконує статевій акт з іншою особою на платній основі;
• проституція – вид підприємницької діяльності, метою якого є надання послуг інтимного характеру, вжиття особою дій чи заходів, які роблять її доступною, для виконання статевого акту дій з іншою особою на платній основі;
• секс-заклад – юридична особа, де повії надають послуги інтимного характеру, виконують статеві акти з іншими особами на платній основі.

На мою думку, поняття розкриті просто і можуть бути зрозумілі всім громадянам

Разом з тим в законі чітко визначені обов’язки повії, що не може не радувати звичайного середньостатистичного споживача зазначених послуг.

Відповідно до проекту закону повія зобов’язана:

1. Проходити в установленому законодавством порядку попередній та періодичний медичний огляд;
2. Дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я особи із якою виконує статевий акт;
3. Повія надає послуги інтимного характеру, виконує статевий акт з іншою особою на платній основі за взаємним бажанням;
4.  Повія може надавати послуги інтимного характеру, виконувати статевий акт з іншою особою на платній основі у секс-закладі.

Водночас проектом закону чітко визначається і регламентується діяльність секс закладів рядом вимог та правил, а саме:

1. Забороняється відвідувати секс-заклади особам, які не досягли 18 років.

2. При вході до секс-закладу власник секс-закладу або уповноважена ним особа зобов’язана ідентифікувати відвідувача секс-закладу шляхом пред’явлення нею документа, що посвідчує особу, із зазначенням дати народження.

3. Правила відвідування секс-закладу розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина.

Більш того, вказаним проектом закону встановлюються соціальні гарантії повії, а саме те, що держава сприяє розвитку секс-закладів, вживає заходів підвищення іміджу праці повій, сприяє діяльності професійних спілок та громадських організацій у сфері проституції, діяльності секс-закладів. А також, що є не менш важливим для самих повій є те, що вони користуються усіма соціальними гарантіями, що передбачені Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства.

Що ж до суспільної думки, то на теперішній час вони розділилися на за і проти, ну і також на тих, кому все одно.

Давайте спробуємо розглянути цю ситуацію з всіх сторін.

Певна частина суспільства, яка висловлювалася проти законопроекту вважала його аморальним. Інша частина вважала, що проконтролювати вказані у законопроекті вимоги неможливо. Також висловлювалися тезиси щодо відмови самих повій та їхніх “босів” переходити на законну основу їхнього функціонування, виконувати всі вимоги, а найголовніше здійснювати відрахування до бюджету в якості звичайних податків, які ми з вами платимо на регулярній основі.

З іншого боку, а саме з того, з якого підтримували легалізацію, проводилися аналогії з Нідерландами, Швецією, Данією, Німеччиною, Латвією, де проституція легалізована та стала абсолютно звичайною діяльністю, яка між тим, офіційно приносить чималі кошти. Так, наприклад, річний оборот секс-індустрії в Нідерландах оцінюється в 625 млн. євро.

Що стосується людей, які займають нейтральну позицію, то на мою думку, ця позиція залишається до того часу, поки ситуація не зміниться. Наприклад, якщо проституцію легалізують і в Києві, з’явиться перший легальний “цивільний публічний дім”, в результаті діяльності якого потечуть гроші до державного бюджету та держава зможе підвищити пенсії або заробітні плати в бюджетній сфері, то люди яким все одно займуть “табори, які за”, або якщо даний будинок не буде вписуватись в рамки нормального в головах громадян, то “табори, які проти”, і я в цьому впевнений.

Давайте просто підсумуємо вищевказане.

Те, що в Україні функціонує цілий тіньовий ринок проституції – це факт. Те, що внаслідок функціонування даного ринку до бюджету потрапляє рівно нічого, ну окрім штрафів за займання проституцією –  факт. Те, що “публічні дома” або “публічні квартири” є практично в кожному місті та практично в будь-яких його закутках – факт. Частина людей, яка читає цю статтю, один чи більше разів користувалася послугами найдревнішої професії – факт.

З іншого боку проект закону про регулювання проституції та діяльності секс-закладів, на мою думку і думку багатьох, не досконалий і потребує певних допрацювань.

Разом з тим даний законопроект повністю іде в розріз ст. 302 КК України, а саме створення або утримання місць розпусти, а також звідництво для розпусти. В диспозиції статті зазначено, що створення місць розпусти – це дії, завдяки яким певний об’єкт починає використовуватися для розпусти (безладних статевих зв’язків, групових сексуальних дій, проституції). Під утриманням місць розпусти розуміється забезпечення функціонування вказаних місць, а саме: підбір бажаючих скористатися цими місцями для розпусти, фактичне надання приміщення іншому об’єкта для розпусти, підтримання об’єкта в стані придатності для використання як місця розпусти (оплата комунальних по слуг, охорона, прибирання).

А отже, ігнорувати закони, які є чинними неможливо, бо як ми знаємо “Dura lex, sed lex”, що означає закон суворий, але це закон, тобто який би не був закон його треба виконувати. І спочатку треба врегульовувати питання щодо декриміналізації та адаптації законодавства під певні ініціативи.

Не дивлячись на всі встановлені юридичні проколи та не всебічний підхід при написані законопроекту про регулювання проституції та діяльності секс-закладів, ідея його все ж таки залишається зрозумілою.

На мою думку в тандемі з даною ініціативою, треба запроваджувати більш жорсткі санкції до суб’єктів, які не виконують вказані раніше вимоги законопроекту. Разом з тим, впроваджувати спеціальні контролюючі державні органи або спеціальні відділи у вже існуючих органах, які будуть цю всю полуничку контролювати.

Але найголовнішим аспектом є те, що суспільство, мабуть, ще не готове для кардинальних змін в світосприйнятті, а також власникам домів розпусти та самим повіям просто не вигідно виходити з тіні, з огляду на сплату податків для перших, та з огляду на відкритість діяльності для других.

На мою думку тільки час зможе відповісти нам на питання: “Чи матимуть повії трудові книжки?”