У Міністерстві охорони здоров’я закликали батьків і вчителів бути терпиміше до дітей і поставитися з розумінням до того, що діти переживають зараз найсильніший стрес.

“Українські учні вже тривалий час позбавлені безперервного навчального процесу. До звичайного “літнього відкату” додався стрес, викликаний трагічними подіями в Україні й “зламаний” процес навчання через пандемію коронавірусу, а тим більше – через війну. Тому знадобиться більше часу на повторення матеріалу – до цього потрібно бути готовими не тільки самим дітям, а й вчителям і батькам”, – підкреслили медики.

Вони дали поради батькам і вчителям про те, як почати навчальний рік, щоб знизити рівень стресу та уникнути проблем:

Слід з розумінням і терпінням ставиться до можливих труднощів у навчанні: зниження концентрації, відстороненості, погіршення пам’яті та так далі.

Не варто прискорювати процес надолужування – все поступово згадається. Поясніть це дітям, щоб зняти їх тривогу.

Діти під час навчання можуть щось крутити в руках, кататися на стільці – це не відволікання, а спосіб “загальмувати” зайві сигнали – і саме так багато концентруються. Не забороняйте їм це робити, а навпаки, спробуйте включити такі рухи в навчальний процес.

Коли ми проживаємо складний досвід або стрес, змінюється наша самооцінка, тому зараз діти живуть в режимі очікування невдачі. Їм потрібен досвід перемог і підтримка.

Давайте їм маленькі завдання, в яких був би швидкий результат. Здобувайте корисні ресурси. На одне критичне зауваження має бути не менше трьох похвальних реакцій.

Пристосування до нових, незнайомих обставин і людям вимотує. Тому зараз школярі можуть бути більш дратівливими, швидше втомлюватися.

Що радять психологи
Сімейний і дитячий психолог Світлана Ройз підготувала 10 порад, які допоможуть зменшити стрес дитині й допоможуть включитися в повноцінний навчальний процес.

Екс-президент і прем’єр-міністр РФ, а зараз – заступник голови Радбезу Дмитро Медведєв, якого у народі називають народі його називають “Дімон, “Візир”, “Айфончик”, має риси маніяка.

До такого висновку прийшла український психолог Олена Шершнева, проаналізувавши біографію кремлівського чиновника. Свої аргументи вона озвучила на власному YouTube-каналі.

Фахівець пояснила, що це пов’язано з його раннім дитинством і вибором дружини зокрема.

“14 вересня 65-го року в місті Ленінград народився хлопчик Діма. Мама хлопчика викладала в педінституті, батько був шановним професором. Діма був єдиною і досить пізньою дитиною в сім’ї. Тому інтелігентні батьки покладали на нього найбільші надії і Діма ці надії з самого раннього дитинства виконував”, – говорить фахівець.

За її словами, Медведєв весь час витрачав на навчання і був зразковим, без шкідливих звичок, а свою дружину зустрів ще в першому класі. За словами психолога, така зразкова поведінка є досить дивною.

“Це або інтроверт на межі з шизофрезоїдним розладом, або тотальне пригнічення свого “я”. Більш того, що Медведєв слухав хард-рок і хевві-металл”, – зазначила Шершнева.

Вона підкреслила, що Світлана Медведєва (дівоче прізвище – Лінник) – повна протилежність “Дімону”. Кажуть, що вона створила чоловікові всі умови для політичної кар’єри.

“Дочка військового Світлана була впевненою і сильною і володіла твердим і владним характером. Таким чином Дмитро знову потрапив у середу, де потрібно було слухатися. А емоціям давати вихід хіба що під рок-музику”, – вважає Шершнева.

Психолог стверджує, що у Медведєва не було власних амбіцій, але в певний момент його кар’єра стрімко пішла вгору, що він пояснив “збігом обставин”, будучи простим викладачем. Пройшовши порівняно легкий шлях від викладача до президента, тим самим виправдовуючи очікування своєї дружини, він став тільки юридичним главою РФ. Чим була задоволена не тільки його дружина, але і сам Володимир Путін, якому вдалося зберегти на троні свою владу.

У 2020 році Медведєва відправили у “відставку” і тоді він пішов на 2 роки в запой, з якого політика вивела війна в Україні.

“Вперше в житті він міг бути одночасно зручним і не стримувати своєї агресії”, – акцентувала експерт.

Про це, власне, яскраво свідчать його пости в Telegram-каналі. У них Медведєв не приховує ненависті до світу і погроз стерти всіх, хто йому не до душі, з лиця землі. Психолог стверджує, що в цих публікаціях криються досить щирі емоції людини, яку з року в рік гнітили.

“Людини досить жорстокого, агресивного, кровожерного, але який був змушений бути зручним, тихим, покірним. Людини, яка більше не може стримувати своїх внутрішніх демонів. Схоже на портрет маніяка, чи не так? А Дмитро Медведєв таким насправді і є. Пригноблений авторитетними батьками, неприйнятий однолітками, що керує дружиною і своїм політичним господарем, зневажливий цілою Україною… Разом з цим схильний Слухати агресивну музику, закликати до ядерної війни і писати кровожерливі пости про повернення смертної кари і ненависті до загадкових “їм”, – резюмувала Шершнева.

Під час окупації населенних пунктів на Київщині окупанти ґвалтували жінок та дітей. З двома дівчатками 9 та 11 років зараз працюють психологи.

Про це розповідає “Бабель”.

Психологиня та психіатриня Лілія Шакалова розповідає, що до неї звернулися батьки двох зґвалтованих російськими окупантами на Київщині дівчаток. Зараз вона надає їм психологічну допомогу.

“Одній дівчинці 9, другій 11 років. Та, що девʼять, дуже розірвана. Дуже страшно. Її уже зашили. Друга — підозрюють, що вона може бути вагітна, бо в неї уже були місячні, а зараз немає. Але це може бути тому, що вона перенервувала. За нею спостерігає гінеколог. Одну дівчинку зашили ще там, на місці, лікарка знайшлася”, – розповідає психологиня.

За її словами, одну дівчинку зґвалтували в Бучі, коли її мама з іншими дорослими та дітьми пішли по воду. Дівчинка та ще одна дитина залишилися. Тоді в будівлю увірвалися російські окупанти і зґвалтували її та побили жінку, яка перебувала поруч.

“Повернулася мама [зґвалтованої дитини], а та жінка, яку били, показує: “Тихо, тихо, не лякай дитину”, у неї пальці біля рота. Бо мама побачила свою скривавлену дитину і хотіла кричати. А мала каже: “Мама, болить, мама, дуже боляче”. Це 9-річна дитинка. А друга дитинка, 11-річна, в неї немає батька. Вони жили з бабусею. Ґвалтували в неї на очах, вона кричала, її вдарили по обличчю, страшне було”, – говорить психіатриня.

Зараз її завдання як фахівця відокремити сексуальне життя від того, що з ними сталося. Обидві дівчинки зараз у безпеці.

Які ці причини, як цьому зарадити, і чи варто прощати зраду – Styler розповіла Олена Щербань, сімейний психолог, сексолог.

Ознаки зради – потенційної або реальної – можна помітити на ранньому етапі
За словами психолога, часті конфлікти у сім’ї – перший тривожний дзвіночок. Їхньою причиною є невміння чути, слухати, помічати, доносити свої думки, ділитися своїми почуттями і взагалі про це говорити.

Про охолодження стосунків може свідчити і тривале невдоволення партнером, яке не минає. З часом воно посилюється. Особливо це стосується пар, які довго живуть разом. Їх затягує побут, виконання батьківських обов’язків, зникає романтика.

І якщо подружжя не пов’язане дружбою, повагою, довірою, то кожна побутова дрібниця здатна доводити до сказу. В такому разі негативні емоції виливаються на партнера. Тоді пара починає віддалятися один від одного, в тому числі в інтимному житті.

Сексуальне невдоволення – причина, але не головна
Ознаками сексуального охолодження є відсутність радості від близькості, бажання, потягу.

Чоловіки незадоволені кількістю та якістю статевих контактів, особливо, якщо вони з дружиною мають різні темпераменти. І рано чи пізно шукають задоволення на стороні.

Але проблеми із сексом – це не головна причина зради. Йдеться про загальну втрату близькості, не лише фізичної: дотики, ніжність, підтвердження відчуття власної привабливості.

Обидвом партнерам потрібне нагадування, що вони бажані та сексуальні один для одного. І якщо чоловік не чує від своєї дружини, який він сильний, привабливий, найкращий, то він шукатиме, де це почути.

Фото: Сімейний психолог Олена Щербань

Як запобігти зраді, якщо розпізнали певні ознаки її наближення?
Головне, каже психолог, спілкуйтеся, розмовляйте про те, що турбує обох. Не варто обмежуватися розмовами про побут або успіхи дітей. Приділяйте достатньо уваги потребам партнеру.

Не зайвим буде спитати: тобі все ще добре зі мною? Ти щасливий? Чого ти найбільше прагнеш? Відповіді на ці питання можуть здивувати, навіть шокувати. Але без них справжньої близькості досягти не вдасться.

Чи можна прощати, якщо вас зрадили?
І ще одне важливе питання: чи варто прощати зраду чи, може, взагалі вдати, що нічого не знаєш?

Другий варіант – це міна уповільненої дії: навіть якщо ви дуже кохаєте свого партнера та боїтеся його втратити, знання про його зраду буде точити вас зсередини. Тому без відвертої розмови не обійтися. Це боляче, але через це треба пройти.

Що стосується прощення, то це рішення для себе приймає кожна жінка. З упевненістю можна сказати лише одне: набагато більше шансів гідно вийти із неприємної ситуації мають пари, які не намагаються розгребти її самостійно, а звертаються до спеціаліста.

Психолог Наталія Кручиніна пояснила, що стан ревнощів – процес, в якому виникає відчуття загрози стосункам, пише Elle.

У нормі людина повинна знати, розуміти власні цінності, поважати і розпізнавати цінності інших людей. Навіть якщо суспільство в цілому пропагує «життя без правил».

Щоб уникнути ревнощів, потрібно визначити для себе основні правила і принципи спілкування:

Згадати, в якому віці вперше відчули ревнощі. Швидше за все це було в період від 5 до 7 років.

Проаналізувати, як ви справляєтеся з цим почуттям?

Як з цим почуттям справлялися у вашій родині, в сім’ях близьких або знайомих людей? Визначитися, яке ви маєте уявлення про це.

Ревнощі – це умовний контроль поведінки іншої людини. Навіщо вам витрачати стільки зусиль на чуже життя?

Якщо ви розумієте, що будувати стосунки, в яких немає цінностей схожих з вашими, не виходить, посміхніться і відійдіть в сторону. У вас різні «дороги життя».

Вивчайте себе і свої духовні пріоритети. Чесність, довіру, повагу і вдячність ніхто не скасовував.

Можна ділитися шматком хліба, бути щедрим і благородним. Тільки не потрібно плутати. Адже є те, що належить тільки вам. І крапка.

Пам’ятайте, що не варто прокладати шлях до близькості з людиною через ревнощі і владу над ним.

Мама виростила Ваню одна. Вона так і не вийшла заміж, вкладала всі в сина, купила йому квартиру, оплатила університет. Він став чудовим чоловіком, успішним. Ось тільки йому вже п’ятдесят. Він ніколи не був одружений, у нього немає дітей. Все життя намагався повернути мамі неоплатний борг. Не вийшло.

Шукайте сенс життя далі матеріального пласта. Це життя одного разу закінчиться, навіть якщо зараз не хочеться про це думати. Духовна практика, релігія, молитви… Ви можете черпати сили там, замість того, щоб тягнути все це з дітей.

Не живіть заради дітей, я вас благаю. Коли мені зустрічаються люди, яким батьки віддали все і навіть більше, мені дуже боляче дивитися їм в очі. Я багато в чому впізнаю себе і свій біль. Я бачу ці муки, розбиті серця, спустошені душі. У їхніх очах – крики про допомогу. Біль, розпач, вина… Вони – як і всі діти – дуже хочуть любити своїх батьків. Але тоді вони просто не виживуть…

Дайте вашим дітям можливість жити і дихати. Тоді вони зможуть рости і розвиватися. Туди, куди їм належить за долю. Наша роль, як батьків, проста – вчасно поливати, не закривати від сонця, оберігати від шкідників. А далі дитина, як квітка, вже сама впорається і проявить все найкраще, що в ній вже закладено природою.”

Одна з компаній з надання ритуальних послуг пропонує нову послугу – “труну на годину”.

Труну можна орендувати в якості реквізиту або для так званої психологічного розвантаження. Зокрема, мова йде про російський Томськ, де росіянам пропонують полежати трупом.

Директор фірми розповів, що ідея такої послуги виникла після змагань зі швидкісного копанні могил, коли люди почали телефонувати і питати, чи можна орендувати труну. Поки запитів на нову послугу близько десяти. Комусь труна потрібна для фотосесії або зйомок відео. Але є категорія клієнтів, які орендують труну для психологічного розвантаження.

Вартість оренди труни складає вблизько 2 тис грн на годину. Можна вибирати з декількох моделей. При укладанні договору всі умови проговорюються і прописуються індивідуально. Послуга надається тільки повнолітнім людям і після бесіди з клієнтами, щоб зрозуміти, хто вони і для чого їм потрібна труна.

Експерти відзначили, що бажання полежати в труні не є приводом для засудження і ознакою божевілля. Це вказує на те, що людина хоче вирішити психологічну проблему і подивитися на життя з боку.

“Це давні практики, яким 1500-2000 років. Люди лягали в труну, їх навіть закопували на якийсь час, і переживали справді катарсис і, умовно кажучи, «друге народження». Це один з методів психопрактик для переживання зміненого стану свідомості, трансу і потім повернення до звичайного життя”, – розповів психолог Ілля Шабшин.

Психолог, псіходраматерапевт Ольга Малініна додала, що в психотерапії часто доводиться працювати з темою смерті. Спеціаліст разом з клієнтом часто приходить до розмови: «що для мене означає смерть?», «Як я до цього ставлюся?», «Як я ставлюся до того, що йдуть близькі, дорогі мені люди?», «А якщо я піду? ».

“У цей момент людині може приходити усвідомлення того, «що є моє життя», «хто я в цьому житті», «що є важливого в ньому”, – повідомила фахівець, оцінюючи практику полежати в труні.

Буває, що почуття образи нас буквально переповнює. Що ж робити в такій ситуації? Чи можна таки отримати користь з такої критики? Можна! Якщо використовувати одну чарівну формулу, яка нейтралізує будь-яку претензію.

Крок перший. Скажімо: “Так!”

Коли ми чуємо претензію у свій бік, в якій би формі вона не прозвучала, потрібно, перш за все, впоратися з першою емоційною реакцією і визнати за іншою людиною право на цю претензію, на її власну думку.

Зі свого досвіду ми знаємо, що зважитися висловити претензію не так вже й просто. Якщо хтось зібрався з духом і сказав нам про те, що йому не подобається, отже, він налаштований на діалог та серйозно ставиться і особисто до нас, і до перспектив нашого співробітництва. У такій поведінці набагато більше відвертості й зацікавленості, ніж в мовчанні та похвалі. Адже той, кому немає діла до нас і наших проблем, не буде в них розбиратися, скоріше формально похвалить чи просто мовчатиме. А бажання проводити “роботу над помилками”, навпаки, говорить про небайдуже ставлення до того, що ми робимо і до нас самих.

Тому варто сприймати висловлений негатив серйозно, проявляючи готовність слухати і обговорювати. Можна навіть погодитися з нею: “Так, це важливе питання”. Адже коли людина висловлює претензію, вона очікує отримати відсіч – така наша природа. Але коли замість напруженого опору вона чує “дякую”, то опиняється в стані “позитивної розгубленості”. Зникають трuвога і нaпруга, які були у нього в момент висловлення претензії, і з’являється можливість вести спокійний, ґрунтовний діалог – по суті.

Припустимо, нам дорікають в поганій роботі. Що можна сказати в цьому випадку? “Шкода, що Ви незадоволені роботою наших співробітників. Дякую, що повідомили про це, для мене це дуже важливо”, – тим самим ми даємо зрозуміти, що почули людину, приймаємо її невдоволення як факт і показуємо, що зацікавлені в подальшому проясненні ситуації.

При цьому наша зацікавленість не повинна бути показною. Ті ж слова, але з іншим психологічним підтекстом – коли ми насправді не допускаємо у свій бік жодних претензій, а лише формально з ними погоджуємося і говоримо правильні фрази – можуть бути сприйняті навіть як знущання.

Сказавши у відповідь на претензію “Так!”, далі ми готові з’ясовувати, що саме сталося: “Я був би вдячний, якби Ви пояснили, що сталося”. Ми починаємо говорити більш конкретно і вступаємо в реальний діалог.

Крок другий. “Але…”

Коли ми зрозуміли думку іншої людини, саме час повернутися до власної. Не завжди претензії збігаються з нашим розумінням ситуації. Тому важливо висловити свою позицію, навести аргументи і контраргументи. Але це повинна бути об’єктивна інформація, а не спроба себе виправдати. Так наш співрозмовник побачить, що ми намагаємося розібратися в тому, що сталося: “Так, я розумію, Вам довелося чекати. Але згідно із затвердженим регламентом заповнення цього документа вимагає певного часу. Це обов’язкова вимога, якої ми повинні дотримуватися…»

Насправді люди готові прийняти багато “накладок” і “неточностей”, якщо їм шанобливо пояснити причини того, що сталося, і винести на обговорення важливі факти. Це дозволить людині по-новому поглянути на ситуацію і врахувати нашу думку.

Наше “але” допомагає нам не скочуватися до позиції “чего бажаєте”. Навіть визнаючи право іншої людини висловити претензію, ми не зобов’язані “тягти на собі осла”, якщо вважаємо, що цього робити не варто.

Крок третій. “Давайте…”

Коли ми вислухали претензію і висловили свою аргументовану позицію, важливо “прийти до спільного знаменника” і спробувати прийняти спільне рішення. Щоб людина зрозуміла, що ми з ним “на одному боці барикад”, потрібно вносити конкретні, конструктивні пропозиції: “Якщо Вам це зручно, наші співробітники будуть заздалегідь інформувати Вас про те, які документи потрібно підготувати…”

Якщо ми відповідаємо на претензію в такій послідовності “Так – але – давайте…” – то негативний зворотний зв’язок працюватиме на нас і допоможе нам не тільки дізнатися багато корисного і скорегувати щось у своїй роботі, а й поліпшити відносини з іншою людиною.
Право на помилку

Зрозуміло, що вислуховувати претензії непросто, а ще складніше робити це з користю для себе. Деякі люди навіть незначну претензію сприймають як привід для розриву відносин, будь-який негатив у свій бік – як образу. Але чим більше людина розвинена, тим більше вона допускає різних думок про себе та свою діяльність. Вона розуміє, що може помилятися.

Визнавши за собою право на помилки, ми не витрачаємо енергію на те, щоби приховувати їх від себе та інших. І чим менше ми боїмося помилитися, тим менше відчуваємо напругу, тим більше у нас шансів на успіх. Якщо ми відкриті до можливої ​​критики щодо себе, то розширюємо коло корисної інформації і людей, від яких вона надходить, а отже і свої можливості рухатися далі та розвиватися.

Одних дітей любили в дитинстві більше, більше обіймали, цілували. Тому для них любов – це висловлювати свої почуття та думки без остраху, це міцна стіна, дружба.

А інших дітей любили менше, іноді батьки були емоційно холодними. Такі батьки не обіймали цю дитину, а говорили лише про шкільні оцінки та погоду.

Така дитина виростає з моторошним почуттям самотності. Він чи вона знаходить партнера та заводить сім’ю і виявляється, що почуття самотності збільшується.

Інші ж батьки, які хвалили лише за досягнення – гарну оцінку, вимитий посуд, прибрану кімнату, змушують дітей ставати “плейбоями-донжуанами”, які вміють завойовувати любов. Такі дорослі просто не знають, що любити можна просто за те, що ти є, за гарні очі. Після завоювання цієї жертви, людина втрачає інтерес до неї, оскільки яка ж ця любов, якщо не потрібно нічого робити заради неї.

Психолог зазначає, що є й інший тип – “поступливі господарочки”, які зі шкіри лізуть, щоб чоловік оцінив вечерю, прибрану квартиру та мереживну білизну. Вони записуються на курси, щоб докласти більш зусиль, щоб їх любили. У підсумку – на них ніхто не одружується, оскільки немає взаємності.

На це сильна стaть має 6 причин, стверджує психолог.

1. “Це не та жінка, з якою я одружився”

До весілля його все влаштовувало, а потім з’явилися претензії, придирки й незадоволення. З часом це перетворюється на звичку. “Протестуй! – радить жінкам Толстая. – Якщо він несправедливий, кажи спокійно: “Ти чіпляєшся до дрібниць, а я вибачаю тобі серйозні речі”. На кожний його “наїзд” придумайте смішне виправдання для себе. Наприклад, на претензії щодо порядку в домі можна вдаритися лобом об підлогу (тільки не дуже сильно, щоб cинця не лишилося) і заголосити на всю квартиру: “Вибач, соколе ясний, недогляділа за коритом, не полагодила поламану швабру”. Гарантія — розсмієтеся обидвоє. Врешті, кожна чоловікова зачіпка дає привід задуматися над причиною барського незадоволення. На Русі казали: “Нема диму без вогню”. Підколки й придирки можуть бути початком серйозного конфлікту. Подумайте, чи він вам потрібен.

2. “Втомився вчити її життя”

Буває, що чоловік критикує жінку за необдумані вчинки. Жінка цю критику сприймає як відсутність кохання, холоне до свого “педагога” і починає шукати того, хто оцінить її такою, якою вона є. А чоловік натикається на непорозуміння і біжить розлучатися.

“Проаналізуй, що відбувається, – радить психолог. – Він справді просить тебе про одне й те ж: не кричати на дітей, не купувати нічого в телемагазині, не ходити до гадалок і так далі чи просто прискіпується? Ти справді здатна на ідioтські вчинки, а він вміє утримати тебе від них чи він не довіряє тобі? А може, він розумніший і досвідченіший, але ти не терпиш учительського тону і прагнеш наполягти на своєму? Тут два варіанти. Перший — в усьому покладатися на чоловіка, обравши роль слухняної дружини. У другому варіанті треба обговорити з коханим, чим саме він незадоволений. Можливо, він, як і більшість чоловіків, виражає свої побажання у вигляді претензій? Тільки пам’ятай: прийнявши рішення змінитися, треба справді мінятися, а не обмежуватися гаслами.

3. “Вона косячить в усьому”

Таким гаслом чоловік прикриває власну помилку, зроблену в той день, коли він запросив тебе прогулятися до ЗАГСУ в його товаристві. Таке буває: пожили-пожили та й зрозуміли, що не можуть існувати під одним дахом. Якщо чоловік глобально незадоволений тобою, вихід тільки один — розлучатися, поки не втoпилася в мутному болоті його незадоволення.

4. “Нудно, все дістало!”

Багато чоловіків жаліються на пcиxобіологічну різницю в віці. Мовляв, прожили 20 років разом, вона стає ситою, впевненою cамкою. Йому хочеться розваг, а вона мріє стати бабусею. Він весь у танцях і мотогонках, а вона лежить перед телевізором у сірій водолазці. Він шукає в інших людях щось, чого йому не вистачає, вагається:”Як я піду, якщо з нею стільки років прожив?”. Такий чоловік після сто першого звинувачення в егоїзмі раптом розуміє, що прийшов час дозволити собі жити, а не служити. І що йому порадиш? Не вистачає адреналіну — стрибни з парашутом на дім poзпуcти. Може, стане легше. Жінкам просто треба пам’ятати, що наш вік рівно такий, на скільки ми себе відчуваємо. Не розслабляйтеся. Не старійте, думайте, слідкуйте за тiлом, постійно розвивайтеся інтелектуально. Це знадобиться в сім’ї, навіть якщо він тебе покине.

5. “Замyчила докорами”

Жінка виражає своє незадоволення, коли їй чогось бракує. Навіть спокійна дружина може вибyхнyти, якщо чоловік розлюбив і підбиває її на скaндaли. У такій ситуації представнику сильної стaті треба набратися мужності і зізнатися собі: “Не люблю її, ось і хочу піти”. Якщо ж домашня пилка звучить без передишки, то її звук цілком можна вважати сигналом до розлучення.

6. Чоловік втомився від тебе

Тут все просто. Коли жінка бачить, що чоловікові важко зберігати в її присутності нормальний вираз обличчя, коли її зустрічають тільки роздратовані гримаси і зле сопіння, потрібно відпустити чоловіка. Він би пожив з іншою, а там хто його знає… Вона ж чужа, а у звичній сім’ї лишилося багато знайомого, рідного. Чоловік все одно залишиться, де тепліше. Адже буває, що чоловік заявляє дружині: “Залишаю квартиру, машину, гроші платитиму”. А вона влаштовує істеpику, кричить: “Здoхну, а дітей не дам!” Він дітей любить, тому залишається. Тепер живуть під одним дахом, стpaждають, від лікарів не вилазять, дивуються, що діти невpoтиками ростуть. Обоє з усіх сил роблять вигляд, що в них повноцінне сімейне життя, хоча це існування життям навіть не назвеш.

Посткоїтальна депресія – це відчуття сльозливості, смутку, меланхолії, тривоги, відстороненості або агресивності після сексу.

Зі слів секс-терапевта Денізи Ноулз, такий стан не завжди пов’язаний з психологічною травмою чи поганими стосунками між партнерами.

Відчуття смутку після сексу може бути результатом стрибка гормонів в організмі – ендорфіну, окситоцину та інших.

Завдяки оргазму рівень гормонів щастя різко підвищується, але потім він починає падати. Це відбувається після припинення інтимної близькості, яка асоціюється із задоволенням. Звідси і виникає смуток, – пояснила секс-терапевт.

Фахівець додала, що до посткоїтальної депресії особливо схильні жінки і деякі чоловіки. З даних останніх досліджень з’ясувалось, що 46% жінок хоча б раз в житті після сексу відчували симптоми посткоїтальної депресії. І це ніяк не було пов’язано з ступенем близькості у стосунках.

Деніза Ноулз зазначила, що попри те, що пригніченість після сексу може бути спричинена природним явищем, деякі випадки потребують консультації у психотерапевта чи сексолога.

Зокрема, у тому випадку, коли ви відчуваєте цю депресію регулярно. Адже посткоїтальна депресія може бути результатом сексуального насильства в минулому. Також смуток після сексу може бути сигналом про проблеми у стосунках.

image description

1. Зберігайте спокій і впевненість в тому, що все буде добре. Звичайно, кожна мама чи тато хвилюються за свою дитину, особливо в такий відповідальний момент – перший раз в перший клас. Але пам’ятайте, що саме своїм настроєм і своїми думками, ми формуємо у дитини установку на майбутнє навчання в школі. Тому намагайтесь продемонструвати дитині свою впевненість в тому, що все буде добре, свій спокій і віру в сина/дочку. Ні в якому разі не лякайте дитину школою, стримуйте свої побоювання і острахи. Просто вірте в свою дитину і сприймайте її такою, як вона є.
2. Формуйте позитивне ставлення до школи і вчителів, але водночас будьте чесними.Не варто ідеалізувати школу, говорячи, що там буде безмежно весело, цікаво, захоплююче. Слід говорити правду про можливі труднощі, про необхідність слухати вчителя, виконувати інструкції, які інколи не подобаються. Але обов’язково переконуйте дитину в тому, що все буде добре, що вона справиться, зможе знайти те, що їй до душі, знайде друзів і отримає радість від пізнання нового.
3. Завжди позитивно відзивайтеся про школу і вчителів. Діти в такому віці все ще дуже залежні від батьківської думки. Вони складають свою думку, своє враження про щось нове (в даному випадку про школу) на основі висловлювань і ставлень батьків. Тому, якщо ви хочете, щоб вчитель став авторитетом для вашого першокласника, ніколи не говоріть поганого про нього при дитині. Це сприятиме гарній поведінці дитини в школі і додасть мотивації до навчання.
4. Уникайте додаткових стресів і навантажень. Ніколи не відправляйте дитину одночасно в перший клас і якусь секцію або гурток. Початок навчання у школі і так є серйозним стресом для 6-7-річних дітей. Тому, якщо заняття спортом і музикою здаються вам необхідною частиною виховання вашої дитини, почніть водити її туди за рік до початку навчання або після того, як диина адаптується. Повноцінний відпочинок на цьому етапі дуже важливий. Тому нехай дитина проводить більше вільного часу на свіжому повітрі, граючись з друзями.
5. Слідкуйте за режимом дня і повноцінним харчуванням. Розпорядок дня, який не змінюється, допоможе дитині швидше адаптуватися до нових умов. Якщо ваш першокласник – шестирічка, то бажаний і денний сон хоча б на одну годину. Особливо зверніть увагу на харчування дитини. У її раціоні повинні бути присутніми білки (м’ясо, риба, сир, яйця), молочні продукти, вершкове і рослинне масло, свіжі овочі і фрукти, соки. Організм зараз як ніколи потребує додаткової енергії, адже справитися і пристосуватися до нових умов – досить серйозне завдання.
6. Будьте особливо уважними до почуттів дитини в перші місяці. Не пропускайте труднощі, які можливо, виникнуть у дитини. Слухайте сина/дочку, говоріть про школу, про події, про почуття. Намагайтеся разом знаходити шляхи, розповідайте про себе в шкільні роки. Будьте з дитиною більш терплячими і чуйними, щоб вона відчувала спокій і підтримку вдома.

Приймати іншого таким, який він є, особливо коли ви не згодні з ним, чи не розумієте його. Прийняття означає відсутність найменшого осуду з позиції “добре” чи “погано”, відсутність звинувачення і спроб змінити іншу людину.
Знати, що він любить вас, навіть коли не хоче принести вам задоволення. «Приносити задоволення» не означає «кохати».
Приймати, що його потреби для нього важливіші ваших.
Почуватися комфортно, навіть якщо ваш партнер не слідує вашим порадам чи думає не так, як ви.
Питати, чого хоче він, замість того, щоб приймати рішення за нього.
Знати, що ні в кого немає влади і можливостей зробити свого партнера щасливим, пам’ятаючи, що щастя знаходиться всередині кожного з нас.
Ймовірно, з першого погляду вам таке визначення подобається і ви з ним згодні, адже саме про таке кохання ви завжди мріяли. Але ви думаєте: мій партнер не готовий до таких стосунків.

Це означає, що ви хотіли б змінити свого партнера і своєї відповідальності ви не усвідомлюєте. В реальності ви говорите: Я готовий застосовувати правила істинного кохання, за умови, що мій партнер теж буде готовий до цього. Нагадаю вам, що ви ніколи не зможете зібрати врожай плодів, які ви не посадили. Хочете прожити досвід безумовного кохання зі своїм партнером? Посійте насіння безумовного кохання у стосунках з ним. Зможете дізнатися, яке саме ви посіяли насіння.

Чи визнаєте ви, що часто ви будуєте ілюзії на власний рахунок? Знайте, що так ви віддаєте владу своєму его. Але ви можете не дозволяти йому керувати і контролювати себе. І для цього потрібно усвідомлювати, наскільки сильний його вплив у вашому житті. Можете бути впевнені, що его керує вашим життям, якщо ви проживаєте дискомфорт, емоції, страхи і т. д. Всі ті голоси, які керують вами в повсякденному житті, і є виявом вашого его.

За статистикою 2014 року середній термін любовних стосунків – від дев’яти місяців до двох років. І це стосується будь-яких стосунків
Чи обговорювали ви з вашим партнером ваші взаємні бажання і потреби? Якщо так, то ви, напевно, помітили, наскільки вони різні. Наприклад, один хоче ходити в кіно один раз в тиждень, а інший – тільки один раз в місяць. А що робити, якщо один з вас раптом закохається в іншу людину? Чи обговорювали ви, як ви вчините, якщо станеться таке? Ви чесно скажете про це чи віддасте перевагу брехати один одному? Я знаю пари, в яких один партнер говорить: Якщо таке трапиться, я волів би дізнатися про це, замість того, щоб тихо підозрювати і хвилюватися. А другий партнер відповідає: Що стосується мене, мені краще не знати про це, якщо тільки ти як і раніше будеш щасливий зі мною.

Чи кохаєте ви один одного настільки, щоб домовитися про подібні речі? Домовленості дозволяють якомога частіше прислухатися до своїх потреб і поважати свої межі.

Якою буде ваша реакція, якщо ваш партнер вирішить вирушити у відпустку без вас з необхідності побути на самоті, щоб ухвалити потрібні для себе рішення? Найімовірніше, ви вирішите, що він більше не кохає вас. І це знову рішення вашого его! Якщо вам знадобиться побути наодинці з самим собою, чи зможете ви сказати про це своєму партнеру? Я знаю багатьох людей, у яких виникало подібне бажання після багатьох років спільного життя, але вони так і не наважувався сказати про це своєму партнеру. Вони не наважувалися йти за своїм серцем.

У міру того, як ви почнете застосовувати правила безумовного кохання, ви помітите, що для вас не буде складно дозволити своєму партнеру реалізовувати його дійсні потреби. І так ви будете пожинати свої плоди: він буде щасливий, бачачи, як реалізовуються ваші особисті бажання та потреби. Кохати по-справжньому – це хотіти, щоб ваш партнер був щасливий. Увага: я не кажу, що ви можете чи повинні зробити його щасливим. Адже саме так вважає ваше его! Ті, хто вважає, що наділений таким правом і спроможністю, рідко дозволяють сказати «ні» або зізнатися, що їх потреби відрізняються від потреб партнера. Пам’ятайте, що дуже часто сказати «ні» іншій людині означає сказати «так» самому собі. Адже щастя знаходиться всередині нас, і лише наше сприйняття або наші реакції визначають, чи будемо ми щасливі чи нещасні.

Гармонійні стосунки необхідні для того, щоб мати кращу якість життя, ніж якщо б ви жили один. Інакше, який сенс сімейних стосунків? Чим менше ви прислухаєтеся до своїх потреб, тим більше ви очікуєте, що ваш партнер зробить те, чого ви хочете, довівши тим самим своє кохання. Наслідки цього – життя в страху, незадоволеності, гніві та з почуттям провини. Саме тому любовні стосунки часто складаються складно і тривають все менше й менше. За статистикою 2014 року середній термін любовних стосунків – від дев’яти місяців до двох років. І це стосується будь-яких стосунків: 24% подружніх пар, 41% пар, що перебувають в цивільному шлюбі і 35% пар, які живуть окремо, не витримують випробування навіть таким нетривалим часом.

Мені приємно відзначити, що останнім часом все більше й більше пар зміцнюють свої стосунки, почавши застосовувати на практиці поняття відповідальності та істинного кохання.

А ви? Чого хочете ви? Вам залишається прийняти рішення і переходити до дій!