психологія – УКРАЇНА LIVE

Секс із колишнім: 5 речей, які варто знати

Саша — Tue, 04 Feb 2025 10:42:41 +0000

Розставання – це завжди складно, але що робити, якщо минулі стосунки знову нагадують про себе, чи варто намагатися зберігати дружбу, а, можливо, обрати “дружбу з перевагами” – спробуємо розібратися.

Зміст
Перше кохання залишає глибокий слід у пам’яті
“Друзі з перевагами” не завжди приносять задоволення
Окситоцин: гормон, який усе ускладнює
Сексуальний потяг може ініціювати стосунки
Секс дійсно робить людей щасливішими, але не будь-який
Видання PsychologyToday розповіло, що секс із колишнім може бути емоційно складним і навіть небезпечним для вашого психологічного стану. Втім, якщо ви все ж розглядаєте таку можливість, важливо знати деякі нюанси.

Перше кохання залишає глибокий слід у пам’яті
Перше кохання має неймовірну силу, адже любов діє, мов залежність. У мозку активується система винагороди, яка змушує нас повертатися до знайомого почуття, навіть якщо це не приносить нам щастя.

Емоційна пам’ять найсильніша у віці 18 років, саме тоді більшість людей переживають своє перше сильне кохання. Гормони сприяють тому, що цей досвід закарбовується у мозку, а всі майбутні почуття підсвідомо порівнюються з ним.

Тому нам так важко відпустити колишніх – наш мозок буквально змушує нас це робити.

“Друзі з перевагами” не завжди приносять задоволення
Якщо ви сподіваєтеся, що секс без зобов’язань із колишнім стане гарною ідеєю, варто дещо знати.

Більшість людей, які перебували у стосунках “друзі з перевагами”, оцінили їх як емоційно незадовільні. За таких обставин зазначається нижчий рівень комунікації, менше задоволення від стосунків і навіть від сексу.

Чому ж люди однаково погоджуються на такі стосунки? Причина проста: тілесний потяг часто перемагає здоровий глузд. Люди мотивовані не емоційним, а фізичним контактом. Але варто розуміти, що надія на щасливий фінал зазвичай закінчується розчаруванням.

Окситоцин: гормон, який усе ускладнює
Окситоцин – це “гормон прихильності”, який впливає на наші соціальні зв’язки. Коли один з партнерів у стосунках висловлює вдячність, рівень окситоцину підвищується і людина починає сприймати свого партнера ідеалізовано.

Чому це важливо? Секс викликає викид окситоцину, навіть якщо люди емоційно не прив’язані одне до одного. Це означає, що звичайний інтимний контакт може спровокувати прив’язаність, якої ви не планували.

Саме тому секс із колишнім рідко буває просто сексом – мозок запускає емоційні процеси, які можуть лише ускладнити ситуацію.

Сексуальний потяг може ініціювати стосунки
Чи можна побудувати нові стосунки, керуючись лише потягом? Сексуальне бажання стимулює початкову близькість, але цього замало для стабільних стосунків. Перебуваючи у стосунках “друзі з перевагами”, партнери можуть:

Імітувати рухи одне одного, якщо відчували потяг.
Швидше зближуватися фізично.
Частіше дивитися в очі співрозмовникові.
Однак ці сигнали не означають глибокої емоційної сумісності. Тобто секс може стати першим кроком до зближення, але без емоційної основи він не перетвориться на щось серйозне.

Секс дійсно робить людей щасливішими, але не будь-який
Люди щасливіші в ті дні, коли вони займаються сексом:

Після якісного сексу люди почуваються щасливішими.
Посередній секс не має особливого впливу.
Незадоволення інтимною близькістю знижує настрій.
Тож якщо ви все ж вирішите повернутися до колишнього заради фізичної близькості, переконайтеся, що цей досвід дійсно приносить вам радість, а не просто задовольняє тимчасову емоційну слабкість.

Секс із колишнім – це складна тема, і психологія дає чіткі сигнали про те, що варто замислитися, перш ніж наважуватися на такий крок. Зрештою, головне запитання, яке варто собі поставити: чи дійсно вам це потрібно? Якщо стосунки закінчилися, можливо, варто дозволити собі рухатися далі, а не повертатися до минулого заради короткочасного задоволення.

Якщо ви все ж вирішили провести ніч із колишнім, просто переконайтеся, що робите це усвідомлено та без ілюзій.

Тест-малюнок: те, що ви бачите першим, розкриває одну з ваших життєвих цілей

Саша — Thu, 29 Jun 2023 03:56:34 +0000

Особистісні тести – цікавий спосіб отримати уявлення про нашу підсвідомість.

Зміст
Пройдіть цей цікавий тест і дізнайтеся більше про те, чого насправді хочете. Лише кілька хвилин – і результат вас здивує. Подивіться, наскільки точними можуть бути ваші початкові інстинкти щодо життєвих цілей!

Автор зображення, яке ми використали для цього тесту, відомий мексиканський художник Октавіо Окампо. Завдяки його сюрреалістичним творам мистецтва люди отримують унікальну можливість дослідити глибини нашої психіки.

Play Video
Він найбільш відомий своїм сюрреалістичним стилем, який поєднує в собі елементи кубізму, імпресіонізму, магічного реалізму та абстрактного мистецтва.

Тож, що ви бачите першим на цьому малюнку?

Тест: оберіть позу і дізнайтеся, чи ви незалежна людина

Саша — Wed, 12 Apr 2023 16:15:06 +0000

Тест на особистість може стати повчальним досвідом і дати цінну можливість краще зрозуміти себе.

Психологічні тести — це чудовий спосіб отримати уявлення про особисті риси, цінності та характеристики людини. Вони дають цінну інформацію про те, як ми сприймаємо себе, наші стосунки з іншими та як ми взаємодіємо з довкіллям та оточенням.

У цьому короткому тесті ми розглянемо чотири різні пози людей, які стоять, та дослідимо, що вони можуть розповісти про нашу незалежність.

Малюнок, що резонує з вами, надасть уявлення про рівень незалежності як в особистому, так і в професійному аспектах вашого життя. Ми розглянемо значення кожної пози та те, як вона пов’язана з нашими індивідуальними потребами в автономії та свободі.

Ми також розглянемо, як кожна поза може вплинути на нашу здатність приймати рішення та проявляти ініціативу в різних ситуаціях.

Незалежно від того, чи прагнете ви глибше зрозуміти себе чи просто хочете спробувати щось нове, цей тест стане у пригоді.

Впізнайте себе
Малюнок №1
Ті, хто обрав позу номер один, особистості, які відзначаються незалежністю та самовпевненістю. Вони вольові і не бояться ризикувати або приймати важкі рішення. Вони, як правило, дуже прямі та чесні, але завжди намагатимуться знайти компроміс, якщо він йде їм на користь. Люди у позиції №1 часто дуже амбітні та цілеспрямовані, але іноді вони можуть бути впертими.

Особистісні сильні сторони пози №2
Особи з поставою №2 володіють унікальним поєднанням якостей, які виділяють їх серед інших. Вони впевнені та незалежні, але водночас прислухаються до думки інших. Вони знають собі ціну і не погодяться на менше, ніж заслуговують. Люди позиції №2 сильні духом і будуть відстоювати те, у що вірять, але вони також знають, коли краще піти на компроміс.

Про що нам говорить поза №3
Ті, хто вибрав позу номер три, як правило, дуже впевнені в собі та незалежні. Вони точно знають, чого хочуть, і наполегливо працюватимуть, щоб досягти цього. Особи з поставою №3 часто віддають перевагу роботі на самоті, оскільки таким чином вони відчувають більший контроль. Вони цінують свою свободу і, як правило, досить креативні мислителі.

Особистісні риси постави №4
Люди з поставою №4 володіють особливою сумішшю незалежності та впевненості, що відрізняє їх від інших. Вони не бояться висловлювати свою думку та відстоювати те, у що вірять, незважаючи на наслідки. Особи з поставою №4 можуть бути досить авантюрними, завжди шукають нових вражень або можливостей дослідити свою творчість.

Дякуємо, що пройшли тест. Сподіваємося, вам було цікаво і пізнавально.

Водночас пам’ятайте, що цей тест лише для розваги та не має наукової цінності.

Перша тварина, яку ви побачите на малюнку, покаже, що ви за людина – візуальний тест

Саша — Mon, 10 Apr 2023 10:21:48 +0000

Тест дасть змогу дізнатися про себе трошки більше.

Зміст
Собака
Тигр
Слон
Орел
Білка
Жаба
Рибка
Ми завжди в процесі пізнання себе і часто виявляємо абсолютно непередбачувані риси свого характеру. Тварини, яких ми обираємо, також можуть багато розповісти про нашу особистість і спосіб мислення.

Візуальний тест на особисть допоможе дізнатися про себе більше.

Подивіться на малюнок, не довго думаючи, визначте, яку тварину ви побачили першою.

Собака
Собаки є уособленням розуму та вірності. Це щира і віддана тварина. Якщо вам кинулося в око зображення пса, можна сказати, що вам притаманне високе почуття справедливості, що впливає на ваше особисте та професійне життя. Зазвичай ви боретеся до кінця, коли відчуваєте, що з вами чи іншими вчинили несправедливо.

Ваш інтелект надзвичайно високий. Ви завжди знаходите правильний момент, щоб заявити про себе, справити враження на інших.

“Люди-собаки” терпіти не можуть, коли їх зраджують. Самі ж залишаються вірними до кінця. Це стосується не лише їхнього особистого життя, а й їхніх ідей та роботи.

Тигр
Тигр уособлює енергію і силу. У вас запальний, навіть, бунтарський характер.

Тигр – опозиціонер. Буває недисциплінованим. Завдяки своїм великим цілям і амбіціям ця тварина може досягти великого успіху в житті, особливо якщо прислухається до розумних порад і не ігнорує думок інших.

Але, як і багато альфа-особистостей, “людина-тигр” не завжди заслуговує довіри. Тигри можуть ризикувати аж до безрозсудності, що часто призводить до катастрофи. Багато людей, які не мають сильної волі, не можуть витримати магнетизму тигра і просто йдуть за ним із поваги. Тиграм добре би було навчитися думати, перш ніж діяти, і розуміти, що вони також можуть помилятися.

Слон
Честь, видатні розумові здібності, владність, мудрість і самоповага – основні риси цього типу. Слони приваблюють людей своєю силою, впертістю, цілеспрямованістю. Вони гостро орієнтуються на свою кар’єру і соціальний статус. На відміну від тигрів, вони досягають успіху в житті, продумуючи кожен крок, а не будучи надмірно амбітними.

Сім’я дуже важлива для “людей-слонів”. Їм потрібна любляча людина, яка зможе перенаправити песимізм слона на оптимізм і змусити його повірити в себе. Зазвичай навколо них багато друзів і родичів.

Орел
“Люди-орли” ставлять перед собою амбітні цілі і роблять все можливе для їхнього досягнення. Чоловіки і жінки цього типу благородні і піклуються про людей, які потребують допомоги. Вони завжди заступляться за того, кого несправедливо образили. Ви завжди можете покластися на “людину-орла”.

Представники цього типу не бояться осуду і насмішок. Вони впевнені в собі. Орли дуже серйозно підходять до створення сім’ї. Цей тип відкрито висловлює власну думку, однак не розпізнає обман і інтриги в себе за спиною.

У суспільстві “людина-орел” поводиться аристократично, викликаючи заздрість оточуючих.

Білка
Ця тварина символізує рухливість, працездатність, енергійність і відданість обов’язку. Білки володіють високим інтелектом, передбачливістю, завжди активні. Вони намагаються випередити час. Їхня нестримна енергія і життєрадісність підтримуються впевненістю і силою волі.

Таке поєднання якостей робить “людину-білку” популярною в суспільстві. Ці особистості дуже комунікабельні та оптимістичні. Токсичні члени колективу з білкою не уживаються. Енергійність допомагає “людині-білці” давати раду з будь-якими труднощами, якими б важкими вони не були.

Білки можуть спостерігати і аналізувати ситуацію, що допомагає їм багато чого досягти. Вони стрімко рухаються в майбутнє, але ніколи не забувають ні про свою родину, ні про те, звідки прийшли.

Жаба
Ви завжди перебуваєте в розслабленому і спокійному стані.

“Людина-жаба” не поспішає і завжди потребує часу для спостереження, аналізу та ухвалення найкращого рішення з усіх варіантів. Жаби можуть бути хорошими друзями, які завжди вислухають і допоможуть доброю порадою.

Ваша мудрість допомагає і в роботі, і в особистому житті, але іноді ви занадто довго розмірковуєте, через що втрачаєте хороші шанси.

Однак щойно рішення ухвалено, все рухається швидко, і більше ви не вагаєтеся.

Жаби мають прекрасну інтуїцію і можуть легко уникнути небезпеки і залишатися в безпеці в різних ситуаціях. Вони трудоголіки, і високий рівень концентрації допомагає їм досягати своїх цілей.

Рибка
Цей тип довіряє своїй інтуїції. Ці люди вірять у знаки, які бачать на своєму шляху, а також віртуозно уникають перешкод. Вони досить стійкі. Свої битви виграють поступово.

“Люди-риби” вміють зберігати таємниці як свої, так і чужі. Зазвичай вони закриті.

Риби схильні до перепадів настрою, що для інших може бути непомітно, оскільки особи цього типу не люблять демонструвати свої емоції.

Іноді цей тип особистості має надто загадковий вигляд. Водночас “люди-риби” нічого не демонструють, вони просто зайвий раз не витрачають свою енергію і продовжуватимуть економити ресурси, поки не побачать слушний момент для дії.

Тож яка ви тварина? Напишіть коментар нижче, якщо вам подобається цей тест.

Не вважайте насильство ілюзією: історія жінки, яка не побоялася дати відсіч чоловіку-тирану

Саша — Thu, 03 Nov 2022 07:45:44 +0000

Нині жінка разом із двома дітьми перебуває в безпечному місці й закликає інших людей, які зазнали насильства, не терпіти побої, знущання та погрози, а діяти негайно.

Про домашнє насильство часто воліють мовчати, терпіти, аби не виносити сміття з хати. Ця проблема актуальна не лише в Україні, а й інших країнах світу. Тема настільки делікатна, що іноді про неї не говорять. І даремно. Бо, звернувшись по допомогу, людина, котра постраждала від насильства в сім’ї, зможе назавжди скинути кайдани і розпочати нове життя. Власне, як це зробила наша героїня, яка знайшла сили дати відсіч насильникові, пише газета “Подолянин”.

Не побоялася дати відкоша
Знайти жінку, яка б розповіла про пережите, нелегко. Ті, котрі зазнали і душевних, і фізичних ран, не хочуть назагал говорити про пережите. Але пані Оксана (ім’я жінки та її чоловіка змінені з етичних міркувань – ред.) погодилася на розмову, пояснивши просто: “Роблю це заради інших людей, які переживають насильство в родині, але бояться змін”.

Оксана та Дмитро – однолітки. Познайомилися під час навчання у виші. Оксана здобувала філологічну освіту, а Діма – економічну. Понад два роки закохані зустрічалися, а потім хлопець освідчився. Відгуляли весілля, згодом здобули дипломи і будували плани на щасливе майбутнє. Оксана швидко знайшла роботу перекладачки в місцевій фірмі, а ось Дімі довелося не один місяць надсилати резюме в різні фірми та на підприємства. Він усе ніяк не міг знайти хорошу роботу, тому перебивався різними підробітками.

За два роки в молодого подружжя народився син-первісток, а ще через два роки – донечка. Дмитро почав затримуватися з друзями і розпивати спиртне. Оксані доводилося тягнути на собі дім, дітей і роботу.

“Ви знаєте, як би мені не було фізично важко, але жодного разу не поскаржилася чоловікові й не дорікнула, що він мало заробляє і нічим не допомагає, – ділиться спогадами Оксана. – Гадала, що ось-ось знайде хорошу роботу, і все знову буде добре. В голові не вкладалося, що Діма поступово перетворюється на кривдника, можливо, не хотіла в це вірити. Спочатку були невинні дорікання: то речі не там складені, то їжа недосолена.

А потім понеслося. Чоловік почав часто зазирати до чарки і повертатися додому напідпитку. От тоді слів не добирав і всіляко мене принижував. А одного разу підняв на мене руку. Правда, наступного дня на колінах просив вибачення. І я вибачила, бо боялася залишитися сама із двома дітьми. Деякий час ми жили спокійно, доки побиття не повторилося знову, а потім – знову і знову. Довго я мовчала, не зізнавалася про побої ні батькам, ні подругам. Доки не натрапила на сповідь жінки, яку чоловік мало не вбив. Її діти могли залишитися напівсиротами. Ви знаєте, ця розповідь настільки мене вразила, можливо, я навіть приміряла на себе роль героїні й вирішила діяти негайно.

Перше, що зробила, – знайшла психолога в Центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Після бесіди з ним я визнала, що треба розлучатися і готова до цього кроку. Навіть оцінила ризики, що чоловік буде ставитися ще агресивніше, коли дізнається про таке моє рішення. Але вирішила не відступати. Із психологом склали детальний план безпеки. Насамперед мали відправити дітей до безпечного місця, аби чоловік не скоїв із ними лиха або не шантажував мене ними. Домовилася про путівки до дитячого табору. Коли син із донькою туди поїхали, мені стало спокійніше, і я видихнула. Чоловік і надалі продовжував вчиняти насильство, тиснув психологічно, але руки не піднімав. Можливо, щось відчував. Зовні я трималася, як завжди, намагалася бути лагідною і боялася бодай чимось виказати свої плани. Непомітно, щоб не кидалося в очі, забрала з квартири прикраси і документи: на квартиру, свідоцтво про народження дітей, паспорти тощо. Усе це віддала подрузі на зберігання. Частково забрала одяг дітей і свій. У центрі мені знайшли юриста, який мене проконсультував і допоміг скласти позовну заяву. Одного вечора я повернулася додому і сказала чоловікові, що їду до подруги в інше місто, мовляв, тій потрібна моя допомога. Він почав щось бурмотіти під носа, але, оскільки був під градусом, швидко заснув і не встиг відреагувати.

Я справді поїхала до іншого міста і вже звідти подала заяву на розлучення. Чоловікові надійшла повістка до суду. Процес, який дарував мені свободу, стартував. Дивно, але саме розлучення відбулося відносно легко і швидко. Чоловік спочатку намагався зі мною поговорити, просив вибачення, прикривався дітьми, мовляв, як йому нас не вистачатиме, каявся за скоєне і обіцяв виправитися. Але я була непохитною, розуміла, що такі, як він, не змінюються. Діти також мене підтримали, адже неодноразово були свідками того, як тато бив мене у них на очах”.

Іноді краще хірургія, аніж терапія
Понад 15 років домашньому насильству чинять опір психолог Кам’янець-Подільського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Віталій ПОЛІЩУК разом із колегами. Вони є учасниками різних тренінгів, які проводили як міжнародні експерти, так і українські. Чоловік каже, що активну увагу темі домашнього насильства почали приділяти декілька років тому, і пов’язане це із законодавчими змінами.

У Кам’янці-Подільському на початку серпня на базі центру запрацювали дві мобільні бригади соціально-психологічної допомоги особам, постраждалим від домашнього насильства та насильства за ознакою статі. До складу, крім психолога, ввійшли ще соціальні працівники і водії. Фахівці мобільних бригад – це люди, які вміють побудувати довірливі стосунки з постраждалими.

“Модель роботи мобільної бригади, коли спеціалісти можуть виїжджати і надавати допомогу в будь-якому зручному місці для людини, яка зазнала насильства, нова й унікальна, – пояснює директорка ЦСССДН Еліна Ковтун. – Її 2016 року започаткувала агенція ООН – UNFPA. Нині створення мобільних бригад підтримує держава, їхня робота закріплена на законодавчому рівні Постановою Кабміну. Завдання бригади обширне. Насамперед вони планово або екстрено реагують на звернення про випадки насильства. Надають психологічну консультацію та підтримку постраждалим від насильства, розповідають їм про їхні права та шляхи отримання допомоги, пропрацьовують план безпеки й оцінюють ризики, в разі потреби, скеровують постраждалих до спецзакладів, проводять інформаційно-просвітницьку роботу щодо запобігання насильству”.

Безкоштовно отримати допомогу можуть як постраждалі переселенці, так і мешканці громади. А ще люди можуть звернутися до фахівців по консультацію телефоном за номерами: 096-033-20-29 або 095-033-20-29, щодня, від 09:00 до 21:00.

У дистанційному форматі спеціалісти можуть консультувати ще й постраждалих з окупованих територій чи місць активних бойових дій.

“За місяць роботи мобільна бригада вже здійснила 12 виїздів і прийняла у своєму центрі близько двох десятків людей, – розповідає Віталій Поліщук. – Більша частина звернень нині надходить від кам’янчан. Наша перевага – в мобільності та доступності до людини, яка зазнала домашнього насильства. Алгоритм такий: є інформація, ми виїжджаємо на місце, оцінюємо ситуацію. Якщо факт насильства підтверджується, проводиться оцінка ризику за 3-бальною шкалою: низький, середній і високий. В разі середнього чи високого з людиною спільно складається план безпеки, тобто детально розписується, що робитиме в разі повторного вчинення насильства. За місяць роботи план безпеки поки не складали, бо в ситуаціях, на які виїжджали, мали низькі ризики. Реальних повідомлень зафіксували сім. Люди не бояться говорити, і це вже позитив”.

За словами Віталія Аркадійовича, найчастіше зустрічається психологічне насильство. Фізичне одразу впадає у вічі, і не всі кривдники афішують такі речі, бо не хочуть, аби про це дізналися інші. На третьому місці – економічне.

“Є ще сексуальне, на мою думку, достатньо поширене, але воно замовчується. Часто одружені чоловіки переконані, що дружини їм зобов’язані за першим покликом. Це і є сексуальне насильство, коли контакт без згоди або коли людина перебуває в стані зміненої свідомості – алкогольного чи наркотичного сп’яніння, під впливом медикаментів тощо. Про такі речі рідко говорять, але вони є”, – зазначив він.

Віталій Аркадійович не один рік допомагає людям, які постраждали від домашнього насильства. Переважно це жінки та діти, рідше – батьки, які потерпають від дорослих дітей: “У більшості людей, які зверталися по допомогу, така ситуація в родині формувалася роками і стала хронічною. Взаємодія між членами подружжя тривалий час будувалася на насильстві. Коли починаєш із такими випадками працювати, в жінок виникає відчуття, що в разі вирішення проблеми їхня сім’я розвалиться. Тож роблять крок назад і не сприймають насильство як проблему. Мотивують так: “Дзвонила, бо хотіла налякати чоловіка. Але загалом він у мене нормальний. Правда, коли вип’є, може і вдарити. Але п’є нечасто”.

Ми звикли оцінювати людей через призму власних уявлень. Тому знайомим чи друзям, які знають про насилля, але самі мають нормальні сім’ї й стосунки, важко це зрозуміти. Ми з таким давно працюємо і робимо все можливе, аби зрушити ситуацію і змотивувати людину до змін. Особливо, коли є ризики для дитини, тоді використовуємо радикальніші методи. Бо насильство, вчинене при дитині або щодо неї, завдає удару. Вплив на психіку дитини не завжди очевидний і явний, як може здаватися на перший погляд. Коли в родині вчиняється насильство, діти намагаються знайти в своїй голові, умовно кажучи, “безпечне місце. Вони намагаються покращити стосунки з агресором, аби відчувати себе в безпеці. Це нормально і, можливо, один із небагатьох методів, які можуть дати результат. Але такі діти мають важчий психологічний стан, бо відчувають докори сумління, їм здається, що зраджують матір, почуваються безсилими, винними, бо намагаються бути в гарних стосунках із насильником, щоб убезпечити себе. Під час спілкування з дитиною, оцінюючи ситуацію, запитую:

– Тато тобі може щось погане зробити?
– Ні.
– Тато хороший?
– Ні.
– Тато поганий?
– Так.

Але в практиці був випадок, коли дитина себе вважала в безпеці, й раптом тато здійснив насилля і щодо неї. У такому разі дитина починає себе ототожнювати з мамою і бути з нею, як кажуть, в одній зв’язці. Докори сумління зникають і замінюються страхом за себе і маму. Тоді дитині стає морально легше.

Чи може кривдник змінитися? Віталій Поліщук вважає, що гіпотетично – так, але в своїй практиці такого ще не бачив. Навпаки, чим активніше людина чинить опір, тим агресивніші методи використовує насильник. Тому часто хірургія краща, ніж терапія. За роки роботи може впевнено сказати, що іноді жінку стримує не сором звернутися по допомогу, а невпевненість у тому, що їй вдасться щось змінити. Іноді перспективу позбавлення від насильства бачать гіршою і в темних тонах, аніж реальну ситуацію.

“Універсальних порад щодо запобігання насильству в родині немає, для кожного випадку вони індивідуальні. Але є загальні рекомендації, – продовжує психолог. – Насамперед варто усвідомити, чи готова людина щось змінювати. Буває, що все розуміє, але намагається заперечити, займається самообманом або продовжує грати роль жертви. Це така цілісна система, ти намагаєшся зовні туди потрапити, зруйнувати її, а вона все не піддається. Ніби довбаєш-довбаєш шкаралупу яйця, а вона все ніяк не розвалиться. На це складно впливати, але можливо”.

Далі людина, яка зазнала насильства, має оцінити, куди може рухатися: чи це будуть якісь кардинальні кроки, як-от переїзд до іншого міста чи навіть країни, чи самозахист. Коли готова до переїзду, треба ретельно підготуватися, знайти місце, подумати про документи, узгодити юридичні питання. Це бажано робити з людиною-помічником, яка би грала роль об’єктивного дзеркала. В ідеалі – це психолог. Бо люди без фахової підготовки досить суб’єктивно оцінюють події. Якщо людина готова до самозахисту, її треба цього навчити.

Коли в родині є діти, треба оцінити, як вони відреагують на початок спротиву чи конкретні кроки, котрі робитиме мама. Іноді жінка починає чинити опір, а діти тягнуться до кривдника. Діти не є повноцінними помічниками, але вони мають розуміти, що відбувається, і довіряти мамі, словом, допомогти їй допомогти їм.

І обов’язково перед тим, як жінку готувати до радикального кроку, треба попрацювати з її самооцінкою. Часто проблема може тягнутися ще від дитячих років.

“Настав другий етап психологічного надлому”: Арестович звернувся до українців

Саша — Sun, 13 Mar 2022 20:43:36 +0000

Він запропонував українцям збирати інформацію про те, де і що не так, “тегати” його в Мережі і він вже доноситиме відповідну інформацію до військово-політичного керівництва держави.

Радник голови Офісу президента Олексій Арестович заявив, що зараз у багатьох українців настав другий етап психологічного надлому: зневіра, розчарування. Проте саме такі емоції хоче викликати ворог, тож не варто грати йому на руку.

Про це Арестович сказав у своєму відеозверненні.

“Настав другий етап психологічного надлому. 18-й день війни і схожі випробування важко переносити навіть підготованим людям. Додайте до цього фізіологію, відсутність сну, неспокій, змину звичок і так далі. І потихеньку народ починає знову просідати. Ця фаза дуже добре відчувається мною, я в принципі добре відчуваю такі речі. Так от я хочу вас попередити, що ви зараз почали просідати. По декому це помітно, тобто люди, схильні до самоаналізу, це бачать. А для багатьох – не помітно і я спішу їх попередити”, – сказав Арестович.

“В чому проявляється ця фаза? У зневірі, в розчаруванні і невірі у перспективи перемоги, адекватність влади і так далі”, – пояснив він.

Радник голови ОП наголосив, що з погляду інформаційно-психологічної операції противника, їхньою блакитною заповітною мрією є створити недовіру суспільства до влади. Звісно, є певні недоліки, проте влада їх вдало вирішує.

“Треба зрозуміти, що зробити так, аби народ перестав вірити владі, а влада народу – це мета, про яку наші вороги мріють. І тут треба зробити простий вибір, на війні все дуже просто, все чорно-біле, жодних відтінків. Ви або за те, щоб вороги досяглі своєї цілі, або проти”, – зауважив Арестович.

Відтак, радник голови президентського офісу запропонував українцям збирати інформацію про те, де і що не так, “тегати” його в Мережі і він вже доноситиме відповідну інформацію до військово-політичного керівництва держави.

Вчені дізналися, від чого залежить вік першого сексу

annashchesna — Sat, 19 Jan 2019 04:22:32 +0000

І причина зовсім не у вихованні. Кожне покоління звинувачує подальше в розбещеності: “Ми такими не були, ми були скромніші”.

Та все зовсім не так. Молодих та ранніх вистачало завжди. І поки одні сиділи за підручниками і грали з ляльками, інші вже щосили крутили романи. У всьому звинувачували виховання, погану компанію, а тепер ще й інтернет. Однак це далеко не головна причина, пише wday.ru.

Вчені зробили сенсаційне відкриття. Виявляється, вік, в якому людина втратить невинність, відомий вже з народження, бо він прописаний в її генах. Існують якісь генетичні фактори, які впливають на час сексуального дозрівання людини, на вік її першого сексу, навіть на вік перших пологів і кількість дітей.

До такого відкриття вчені дійшли, проаналізувавши ДНК понад 120 тисяч чоловіків і жінок віком від 40 до 69 років. У підсумку вони виявили 38 варіантів генів, які пов’язані з віком, коли людина отримує свій перший сексуальний досвід. Ці ж гени пов’язані з розвитком мозку і нервових зв’язків.

Так, наприклад, один з генів, який завчасно схиляє свого власника до першого сексу, а до того ж обіцяє йому багатодітність, також впливає на схильність людини до підвищеного ризику. Загалом, живе така людина за принципом “страху немає, один запал”.

Втім, вчені не заперечують: соціальні і культурні фактори також впливають на час першого сексу. Згадати хоча б ранні шлюби в східних країнах.

На таких, на жаль, не одружуються. З ними просто живуть. І ось в цьому вся проблема

annashchesna — Sun, 13 Jan 2019 06:05:06 +0000

Вона живе з чоловіком вже майже п’ять років, вважає його своїм чоловіком, все чекає, коли ж він зробить їй пропозицію, щоб вони офіційно стали сім’єю, а він і не думає на ній одружитися.

Вона його, як водиться, годує, пере, сорочки йому гладить, в будинку порядок наводить. І це при тому, що вона теж працює, а не сидить на шиї. А він мало того, що не цінує її праці, так ще і ображає її періодично, називає нікчемною і нікому не потрібною.

«Але як же я нікому не потрібна, якщо він зі мною живе?! Адже йому я потрібна! »- пише мені дівчина. І ось в цьому вся проблема.

Багато дівчат плутають поняття «потрібна, тому що любить» і «потрібна, тому що зручна». В даному випадку чоловік живе з дівчиною, не тому що він її любить, а тому що зручно з нею влаштувався: вона його годує, одяг йому гладить, та ще й думає, як би йому догодити, щоб благовірний на ній одружився.

А благовірний ніколи на ній не одружиться. Чоловіки ж не дурники. Вони бачать, що з себе представляє жінка поруч з ним, цінує вона себе чи ні. Дівчина, яка написала мені листа, себе, на жаль, не цінує.

По-перше, тому що живе разом з чоловіком поза шлюбом, хоча сама вона хоче офіційних відносин. А це вже означає, що вона наступила на горло своїй пісні. По-друге, вона дозволяє йому поводитися з собою як з прислугою і терпить приниження з його боку.

Чоловік це все бачить і розуміє. Він розуміє, що поруч з ним жінка, яка себе ні в що не ставить і не поважає. А на таких, на жаль, не одружуються. З такими просто живуть, поки зручно, і поки не зустрінуть «ту саму».

Чого ви навчаєте дітей, залишаючись у стосунках, в яких вам погано?

annashchesna — Mon, 07 Jan 2019 14:05:35 +0000

Розлучення – завжди складно. Страшно зважитися піти, почати жити новим життям. Страшно зробити боляче партнеру, собі. Часто люди не наважуються розлучитися через дітей. Бояться, їх залишити, хвилюються, що самі не впораються з вихованням, який приклад можуть подати таким вчинком.

Рішення про розлучення не виникає нізвідки. Стосунки або себе вичерпали – тоді вони мертві, або в них неможливо перебувати через постійні лайки, крики, образи, маніпуляцій – тоді вони токсичні. Невербальні послання злості, презирства, огиди батьків один до одного – все це отруює дитину. Чого ви її навчаєте, залишаючись у стосунках, в яких вам по-справжньому погано?

Коли стосунки зайшли в глухий кут і єдине, що змушує вас залишитися – діти, то треба йти.

Важливо побудувати нові стосунки з партнером, в яких ви більше не будете парою, а тільки батьками. Коли ви прийдете до спільної думки з основних питань, потрібно удвох поговорити про це з дитиною. Ваша спільність покаже, що у неї як і раніше є обоє батьків.

Важливо побудувати нові стосунки з партнером, в яких ви більше не будете парою, а тільки батьками

Під час розлучення, коли звичний світ “валиться”, дитині дуже важлива стабільність. Потрібно встановити зрозумілий і рівномірний графік зустрічей. Важливо його дотримуватися. Тому з батьків, хто житиме окремо, слід проводити з дитиною достатньо часу, щоб брати участь у всіх сферах її життя – робити уроки, відпочивати, ходити на гуртки, розважатися, купувати одяг і т.д. Якщо все це робити, то вийде гарна база для близьких дитячо-батьківських стосунків. Це допоможе дитині пережити розлучення батьків з найменшими втратами.

Чому чоловіки не бажають серйозних стосунків

annashchesna — Mon, 24 Dec 2018 08:10:30 +0000

Більшість чоловіків шукають забавку на одну ніч і не хочуть одружуватися, бо згадують невдалий досвід з минулого, бояться відносин, відповідальності та нових почуттів.

Щоб збагнути, що не так з Вашим чоловіком, подумайте спочатку про себе. Проаналізуйте, чи бажаєте жити з цією людиною.
Першими причинами небажання чоловіка починати стосунки – нехватка часу. Подумайте, чи підходить таке омріяним стосункам. Якщо ваш обранець справжнісінький кар’єрист, то про серйозні стосунки він може не думати зовсім і навіть через 20 років зустрічей ви так і залишитеся його дівчиною або подругою серця, але так і не станете дружиною, говорить ibilingua.com.

Ще однією причиною є попередні стосунки. Головне не поспішати і не гарячкувати, а ще прагнути зрозуміти ціль, та досягати її. Коли людина не може забути попереднє, можна допомогти в цьому.
Хочете, щоб ваші відносини стали серйозними – скажіть вашому чоловікові про це і розкажіть, якими саме ви їх бачите.

“Секретний спосіб завоювати хлопця: бути для нього важким завданням. Поводьтеся з ним так, ніби він вам байдужий. Чоловіки люблять труднощі і втрачають інтерес, коли об’єкт цієї зацікавленості – і особливо жінка – дістається їм занадто легко”, – закликають письменниці Еллен Фейн і Шеррі Шнайдер.

Які три речі варто говорити собі кожен день, щоб залишатися щасливим

annashchesna — Sat, 15 Dec 2018 08:19:02 +0000

Кожна людина хоче бути щасливою і насолоджуватися життям по максимуму. Ось тільки не всі знають, як це зробити.

Вашій увазі три важливі речі, які необхідно повторювати собі кожен день, якщо ви хочете бути щасливими:

1. Я зроблю це сьогодні

Зволікання можна порівняти з хиткими пісками. Якщо ви засмучуються, вас просто затягне в трясовину.

Нерішучість спонукає вас шукати виправдання за виправданням. В результаті перебування в підвішеному стані просто позбавить вас сну.

Поки ви переконуєте себе, що нічого не можна зробити, “ніщо” і буде тим, чого ви досягнете.

Просто дозвольте внутрішнього голосу надихнути вас. Не погоджуйтеся на відповідь “ні”, особливо від вас самих.

2. Я це заслужив

Якщо ви відносите себе до людей, які погоджуються на щось менше, ніж мріють, то обов’язково докладете зусиль, щоб втекти з “небезпечної зони” комфорту.

Спробуйте. Не важливо, заради якої мрії ви це зробите.

Будь то робота по серцю, хобі або відносини, почніть нагадувати собі, що ви гідні кращого. А потім дійте, інвестуйте в себе і свою мрію. Ніколи не відступайте заради самого важливого: власного щастя.

3. Я точно знаю, що можу

Страх невдачі (особливо він сильний, якщо ви вже зазнали падіння) є одним з найбільших перешкод на шляху до вашої мрії.

Але найчастіше його можна усунути, лише “підкрутивши звук” свого внутрішнього голосу.

Ми всі боїмося, але якщо постійно слухати свій страх, повністю реалізувати свій потенціал просто не вийде.

Дозволяючи страху паралізувати себе, ви створюєте план посередньої життя і пропускаєте безцінні уроки, засвоїти які можна тільки методом проб і помилок.

Як дізнатися правду за допомогою одного правильного питання

annashchesna — Tue, 04 Dec 2018 04:26:25 +0000

Брехатиме людина чи ні – залежить від правильного запитання.

Коли ви починаєте розмову з припущення, ваш співрозмовник підтвердить його або внесе свої поправки. Гіпотетичні фрази створюють ілюзію того, що ви знаєте багато, йдеться у блозі професора психології, колишнього агента ФБР Джека Фашера на “Новое время”.

“Гіпотеза ставить людину у ситуацію, коли потрібно або погодитися зі сказаним, або надати додаткову інформацію. Це допомагає підкоригувати припущення. Люди часто відчувають необхідність у таких виправлення. Вони дуже хочуть бути правими і люблять поправляти інших”, – йдеться у блозі.

Фахівець радить, як правильно ставити запитання. Не правильно запитувати: “Ви знаєте цю людину?” чи “Ти вживаєш наркотики”. Правильно: “Коли ви вперше зустріли цю людину?” і “Коли ти останній раз вживав наркотики?”.

Гіпотетичні запитання ставлять співрозмовника у скрутне становище. Йому здаватиметься, що ви знаєте відповідь. До прикладу, якщо діти не вживали наркотиків, відразу почнуть протестувати. Якщо заборонені речовини вживали, тоді на питання відповідатимуть невпевнено. Таким чином оцінюють, чи дійсно ви знаєте щось про це.

Після секундного коливання запитаєте: “Ти правда думав, що я не дізнаюся?”. Таке продовження гіпотези зробить ситуацію ще більш складною. Позитивна і негативна відповідь свідчитиме про визнання вживання наркотиків. Відповідь “Так” – це визнання у вживанні. Відповідь “Ні” – це визнання у вживанні. Єдиний прийнятний варіант: “Дізнаєшся про що?”.

Коли є тільки два варіанти, брехуни відчувають необхідність вибирати між ними. Людина, яка каже правду, має багато відповідей і не повинна обирати тільки з двох.

Гіпотетичні фрази або питання можна використовувати в різних особистих, соціальних і ділових ситуаціях. Це допоможе розкрити правду.

Знайшли користь від статусів у соцмережі

annashchesna — Sat, 27 Oct 2018 05:03:26 +0000

Статуси у Facebook допомають виявити ранні ознаки депресії.

Користь від дописів знайшли американські психологи Пенсільванського університету. Результати дослідження опублікували у журналі Proceedings of the National Academy of Sciences, пише 24 канал.

Науковці залучили до дослідження 1,2 тис. осібю. Фахівці проаналізували їхні акаунти і медичні карти. У 114 піддослідних діагностували депресію. Після цього порівняли пости у Facebook людей з діагнозом і без діагнозу.

Виявилося, що за кілька місяців до виявлення розладу люди починали використовувати слова, що описують стан самотності і ворожості. Вони частіше вживали займенник “я”.

“Не можна стверджувати, що за допомогою нашого алгоритму можна чітко поставити діагноз. Але це дослідження допоможе для виявлення людей з депресією на ранній стадії”,- каже керівник дослідження Йоганнес Ейхштедт.

Крім того, у лексиконі людей, які живуть депресією, частіше зустрічаються слова: самотній, жалюгідний, нещасний, я, мене.

Чому дівчата почуваються менш щасливими. Дослідження

annashchesna — Tue, 25 Sep 2018 09:00:56 +0000

Британська компанія провела дослідження, яке показує, що жінки та дівчата стали відчувати себе менш щасливими, ніж 10 років тому

Про це пише The Independent.

Експерти опитали дівчат від 7 до 21 років і виявили, що зараз лише 25% почуваються щасливими. У 2009 році таких був 41%.

Учасниці опитування від 11 до 21 року розповіли, що найбільше стресу отримують через соціальні мережі. 69% дівчат такого віку кажуть, що щастя поменшало через тести та іспити.

Половина опитаних також заявила, що відчуття нещастя негативно впливає на здоров’я.

Хто найбільше піддається впливу суїцидальних розваг

annashchesna — Sun, 16 Sep 2018 20:52:36 +0000

Нова небезпечна інтерактивна гра “Момо” почала набувати популярності серед дітей. Суть полягає у залякуванні. Спочатку в контактах з’являється новий користувач – анонімний куратор, підписаний як “Mомо”. Він надсилає підліткам страшні картинки, фотографії із зображенням сцен насильства, а потім пропонує виконувати різні накази. Якщо ж людина відмовляється це робити, їй починають погрожувати.

Найбільше під вплив суїцидальних ігор потрапляють діти, які не мають контакту з батьками та страждають від булінгу в школі. Про це кореспондентові Gazeta.ua розповіла 34-річна Наталія Гончарук, керівник відділу ювенальної превенції поліції Житомирщини.

Що робити, аби діти не потрапили під вплив?

– Силою забирати чи блокувати телефон – проблеми не вирішить. Потрібно якомога більше проводити часу із дитиною, цікавитися проблемами, чим живе дитина. Усі проблеми огворювати. Дитина має знати – щоб не сталося, вона завжди може поділитися і рідними, щоб спільно вирішити проблему.

Що робити, коли вже дитина є учасником гри, отримала приміром картинку Момо?

– Ні в якому разі не можна видаляти повідомлення, контакти і знищувати сім-картку. Із телефоном потрібно звернутися у поліцію. Відділ кіберполіції зможе відстежити, звідки було надіслане повідомлення та вирахувати адміністратора гри.

Чи варто звернутися до психолога?

– Дивлячись, на якій стадії гри була дитина. Якщо батьки самі не справляються – тоді так, допомога спеціаліста потрібна.

Чи може гра затягнути дорослого?

– Всі подібні ігри розраховані на слабку психіку замкнутої дитини. Але і дорослі мають проблеми й впадають у депресії, тому так.

Які профілактичні заходи проводяться з боку поліції?

– Це бесіди, тренінги, інтерактивні ігри. Працюємо з дитиною, сім’єю, класом, педагогічним колективом. Робимо все, аби у разі небезпеки знали, як діяти і куди звертатися.

Енергетичні вампіри: що робити якщо вони живуть з вами під одним дахом або працюють поруч

annashchesna — Fri, 07 Sep 2018 05:02:30 +0000

Спілкування з енергетичними вампірами приносить величезну кількість негативу. Це загрожує не тільки погіршенням настрою, а й проблемами у всіх сферах життя.

Існує три надійних способи захисту від негативної енергії, але вони не завжди допомагають уберегтися від енергетичних вампірів. Справа в тому, що такі люди не чинять на інших негативний вплив — вони просто забирають позитивні емоції, спустошуючи людину. Після спілкування з енергетичним вампіром співрозмовник відчуває себе знесиленим: у нього погіршується не тільки настрій, але і фізичний стан.

Подружжя зняло на відео марширучий привид Як визначити вампіра Такою людиною не можна стати, а можна лише народитися. Найчастіше все відбувається автоматично. Багато енергетичних вампірів не підозрюють про те, що вони є такими. Головна ознака: після спілкування з вампіром ви відчуєте себе «розбитим». Різке погіршення настрою забезпечено тим, хто відрізняється високою емпатією, тобто здатністю віддавати емоції і приймати їх. Такі люди притягують вампірів, немов магніт.

Ще ознаки: негативні розмови і емоції; прагнення зробити вас залежними від них. Якщо ваша близька людина або колега тільки і можуть, що говорити про погане, то знайте, що це справжній енергетичний вампір. Нормальні люди не здатні довго розмовляти про проблеми, сварки і негативнихі спогади. Вампіри ж можуть безупинно «накручувати» вас, розмірковуючи про те, який поганий був ваш кривдник або родич, з яким сталася сутичка. Ці люди вміють провокувати негативні спогади, після яких настає період апатії або злості.

Прагнення зробити вас залежним може проявлятися по-різному: наприклад, людина навмисно не бере трубку, не віддає зайняті раніше гроші, постійно відкладає щось на потім. Це виводить вас з душевної рівноваги, змушує постійно згадувати про неї. До речі, енергетичних вампірів серед чоловіків і жінок приблизно однакова кількість, і сила їх впливу теж знаходиться на одному рівні. Захист від вампірів вдома Якщо така людина живе з вами під одним дахом, проблеми можуть виникати постійно, адже просто уникати його не вийде. У такій ситуації потрібен найнадійніший захист, а саме — ігнорування.
По-перше, необхідно не зосереджуватися на тому, що говорить негативна людина. Вона буде навантажувати вас непотрібною інформацією, яку краще просто пропускати повз вуха. Думайте про щось своє в моменти розмови з близькою людиною-вампіром. Це кращий спосіб залишатися в доброму гуморі.

По-друге, намагайтеся говорити якомога менше. Іноді це не спрацьовує в рідних стінах. В такому випадку допоможе нескладний прийом: говоріть з вампіром в закритій позі, схрестивши руки на грудях. Це тонкий психологічний виверт, який дозволить «вимкнути» будь-якого вампіра, будь то досвідчений психолог або той, хто навіть не підозрює про свій «дар». Відповідайте таким людям максимально коротко і стримано. Захист від енергетичних вампірів на роботі Від малознайомих і зовсім незнайомих вампірів відмінно захищають метали і камені-талісмани. З металевих прикрас найкраще підійдуть срібні кільця і ланцюжки. Найкращі захисні камені — алмаз, кришталь, онікс, місячний камінь. Можливо, нейтралізувати все негативну дію не вийде, але хоча б частково ви будете мати захист. Намагайтеся не ловити на собі їх погляд, міняйте тему розмови, вмивайтеся і мийте руки після неприємного діалогу. Не розпочинайте довгих бесід, всіляко уникайте спілкування.

Кращий спосіб захисту — це ігнорування. Навіть якщо всередині ви будете кипіти, постарайтеся якомога менше показувати це. Через деякий час ви відчуєте, що енергетичний вампір вже не може заподіяти вам шкоди. Пам’ятайте про те, що ваші стреси і переживання тільки підживлюють енергетичного вампіра, роблячи його більш активним, тому не діліться з такими особистостями своїми проблемами.

Аналітики розповіли, як впливає від’їзд батьків на за заробітки на шкільну успішність дітей

annashchesna — Thu, 31 May 2018 15:06:06 +0000

Мігрантів, що очікують “легких грошей”, нерідко спіткає розчарування за кордоном. Через від’їзд українців на заробітки за кордон страждають діти. Зазвичай, сім’я заробітчан залишається в Україні. Про це каже аналітик Центру CEDOS Олександра Слободян.

“Послаблюються сімейні зв’язки, дуже часто сім‘ї руйнуються. Є діти, які зростають без батьків або з одним із батьків. Ми навіть проводили дослідження і показували, що це впливає на успішність дітей у школах. Один із батьків є на заробітках або обидва – то у них бали по ЗНО зазвичай нижчі, ніж у тих дітей, що живуть з обома батьками в Україні”, – зазначає експерт.

Крім того, він додає, що влітку традиційно відбувається сплеск сезонної трудової міграції, адже саме в цей час популярні серед заробітчан країни потребують додаткової робочої сили. При цьому мігрантів, що очікують “легких грошей”, нерідко спіткає розчарування.

“Це часто робота понаднормова, робота по 12 годин на день, наприклад. І гроші, можливо, не такі великі, якщо порівнювати з тим, які соціальні втрати понесуть ці люди. Тобто, вони тривалий час перебувають поза межами свого дому, живуть в іншій культурі, яка не завжди охоче їх приймає”, – додає Слободян.

Саме сезонні роботи найбільш популярні серед вітчизняних заробітчан. За даними дослідження Соціологічної групи “Рейтинг”, протягом останніх 5 років на них було задіяно 77% мігрантів.

Як розпізнати емоційне вигорання та як з ним боротися?

annashchesna — Thu, 26 Oct 2017 20:55:06 +0000

Лікар-психотерапевт Олег Романчук під час HR Frіdаy у Львівській бізнес-школі УКУ розповів про явище професійного вигорання.

Про це повідомляє Львівська бізнес-школа УКУ.

Емоційне виснаження – це зменшення ентузіазму та мотивації щодо праці, відсторонення та розвиток негативного сприйняття та невдоволення щодо праці, своєї продуктивності, клієнтів, колег тощо.

Звідки береться вигорання?

Є декілька факторів, пов’язаних з роботою та індивідуальними характеристиками особи, наприклад, певні люди мають більшу схильність до цього чи занадто високі вимоги до себе. Крім того, причиною вигорання можуть бути наявність або відсутність ресурсів підтримки.

Основними факторами стресу на роботі можуть бути: перевантаження, неспівмірна кількість вимог до можливостей працівника, зв’язок з цінностями та їхні розбіжності, умови праці, стрес у стосунках на роботі, неякісна організація праці, невідповіднанесправедлива винагорода, графік роботи тощо.

Що робити в такому випадку?

Вигорання – це стан, а не психічний розлад. Однак системні проблеми потребують системних рішень, які залежать від різних учасників процесу: від працедавця, колективу і самого працівника.

Як роботодавець може допомогти своєму «вигорілому» працівнику?

Лікар-психотерапевт виокремлює 8 сфер втручання на робочому місці:

1. переглянути навантаження працівника;

2. його залученість до роботи, чи не надто вона монотонна для нього тощо;

3. баланс між роботою та іншими сферами життя;

4. розвиток і навчання працівників;

5. вдячність і винагорода;

6. турбота про здоров’я і безпеку;

7. стосунки;

8. цінності.

Як запобігти, чи подолати вигоранню?

Правило №1. Власна безпека перш за все.

Правило №2. Основний внутрішній захист від вигорання – любов.

Дві ключові стратегії: збільшувати насолоду від роботи. Покращувати вміння регулювати витрати/поповнення енергії.

Перетворюйте роботу на задоволення, коли ми її любимо, вона має сенс, вона цікава, творча, ми робимо її майстерно, вона приносить добрі плоди і винагороди, навантаження є достатнє, ми розвиваємося у ній, маємо добрі умови праці, ми працюємо в добрій команді.

Правило №3. Навантаження має відповідати рівню можливостей, компетентностей, підтримки і загалом вимог інших сфер життя.

Правило №4. Важливо моніторити, в якій ви зоні: зеленій, жовтій, червоній?

Правило №5. Регулярне поповнення енергії та відновлення. Важливі не лише вихідні, чи відпустка, а кожен день. Життя тут і тепер. Зв’язок з природою. Живитись з невичерпних джерел. Зв’язок з власною системою цінностей та вірою.

Правило №6. Якщо ми знаємо усі попередні правила, але все одно маємо проблеми з вигоранням, можливо, проблеми у сфері психічного здоров’я.

Змінюйте те, що можете змінити; концентруйте зусилля на тому, що дає результат; приймайте те, що змінити не можна; робіть, що можете, з любов’ю, наскільки можете добре; співпрацюйте і підтримуйте інших.

Правило №7. Намагайтесь бути в мережі добрих стосунків – сім’ї, дружби, команди, спільноти, де є взаємна відповідальність, підтримка і допомога.

Стало відомо, яка риса схиляє людей до суїциду

annashchesna — Tue, 08 Aug 2017 19:04:32 +0000

Ця якість властива як дорослим людям, так і підліткам

Міжнародна група вчених з Мічиганського університету провела серію досліджень, в результаті яких з’ясувала, яка риса характеру схиляє людей до суїциду. Незважаючи на те, що причиною самогубства вкрай рідко буває один фактор, все ж дослідники виділяють один ключовий – перфекціонізм.

Що таке перфекціонізм? Вчені характеризують його як завищені вимоги до самого себе і часто до оточуючих. Люди з такою рисою часто незадоволені своїми досягненнями, оскільки вважають, що могли досягти набагато більшого. Вони прагнуть відповідати як власним, так і чужим стандартам. Найчастіше це стосується відмінників в школі та університеті, а також завзятих кар’єристів.

Дослідники провели десятки співбесід із сім’ями загиблих і з’ясували, що 56% тих, хто піддав себе суїциду, страждав від надмірної вимогливості до себе.

Виходячи з цього, вчені закликають батьків бути уважнішими до своєї дитини і стежити за тим, щоб її планка не була надто завищена. Часто підлітки закінчують життя самогубством через, здавалося б, не критичні речі: погана оцінка, неідеальна фігура або сварка з близькими.

Фрази для виховання щасливої дитини

annashchesna — Tue, 08 Aug 2017 06:08:52 +0000

Часто можна почути, як батьки кажуть своїм дітям: «Повір мені. Я знаю, що для тебе краще». Або радять: «Постав все з голови на ноги», а іноді і «Тримай себе в руках». Що значить «тримати себе в руках»? Діти сприймають усе буквально, такі слова навряд чи зможуть їх заспокоїти, вони лише змусять їх міцніше вхопитись за стілець.

Найефективніший спосіб розмовляти з дитиною – використовувати прості формулювання, які дають зрозуміти, що ви цінуєте її почуття, але разом з тим наполягаєте на дотриманні встановлених правил. Не підривайте свій авторитет, не додавайте в кінці кожного речення із проханням або вимогою такі застереження, як «домовились?». Якщо ви даєте дитині можливість сказати «ні», вона може скористатися своїм правом, і буде здаватись, що ви не в повній мірі зацікавлені в тому, про що кажете.

У даній статті пропонуються кращі фрази для мам, які враховують багато важливих нюансів, їх треба частіше повторювати своїм дітям, щоб вони виросли щасливими й самостійнимилюдьми.

1. «Мені треба подумати про це»

Мами часто страждають від того, що миттєво реагують на подію. Багато з них уважають, що повинні міркувати й схоплювати все на льоту, блискавично придумувати відповіді й неодмінно досягати консенсусу зі своєю чотирирічною дитиною. Якщо ви поспішаєте висловити перше, що спадає на думку, це може призвести до розчарування та змусити пошкодувати про сказане як вас, так і вашу дитину. Але якщо ви говорите: «Мені треба подумати», це додає вам авторитету, дає час на роздуми, а також знайомить дитину з думкою про те, що люди взагалі-то думають і зважують усі «за» і «проти», перш ніж відповісти.

Також така фраза сприятиме формуванню в дитини відповідної звички. Якщо ваша дитина часто чує, як ви кажете «Я збираюсь це обміркувати», вона навчиться не поспішати приймати власні рішення, що принесе їй користь у довгостроковій перспективі. Коли дитина досягне віку середніх класів, вона настільки звикне думати, перш ніж щось сказати, що, швидше за все, скаже своїм друзям: «Я збираюсь подумати над цим питанням», перш ніж візьме участь у необачному, незаконному або просто безглуздому занятті.

2. «Що ти відчуваєш із цього приводу?»

Останнім часом дуже багато йдеться про те, що батьки купають своїх дітей у надмірній кількості похвал: «Ти поїв? Який молодець!»,«Оце так! Ти сам зав’язав шнурки!». Замість такого надмірного ентузіазму, коли діти роблять щось гідне похвали, фахівці пропонують поставити їм таке запитання: «Що ти відчуваєш із цього приводу?». Навіть з урахуванням того, що воно має трохи пасивно-агресивний характер (діти знають, коли ви намагаєтеся примусити їх казати те, що самі хочете почути), така реакція дає вам можливість утриматись від похвали й допомагає дитині усвідомити почуття задоволення, а не думати лише про кінцевий результат.

Це питання також ефективне і в менш приємних ситуаціях. Наприклад, ваша дитина два дні поспіль забуває свій шкільний рюкзак, а ви докладаєте неймовірних зусиль, щоби приховати свою досаду, питаєте її про почуття із цього приводу. Вона відповідає: «Я відчуваю роздратування та злість». Ваше запитання примусило її зупинитись і замислитись над тим, наскільки вона роздратована; імовірно, вона ніколи б цього не зробила, якби ви не спитали її про це. Наступного ранку перед виходом у школу ваша дитина, швидше за все, скаже вам: «Сьогодні я свій рюкзак не забув».

3. «Нічого собі, оце так»

Використовуйте цю фразу, коли дитина ставить перед вами проблему або зробила якусь шкоду і знає, що це призведе її до неприємностей (наприклад, перекинула пакет молока після того, як ви попросили відсунути його від краю столу). Просте «Нічого собі» дозволяє їй зрозуміти, що ви усвідомлюєте, що сталось, але не поспішаєте з відповіддю. Це дасть вам час, щоб оцінити ситуацію в перспективі та з’ясувати, як можна з нею впоратися. Ця батьківська реакція дисонує з усією нашою культурою миттєвих, поспішних відповідей. Додаткова користь при цьому полягає в такому: ви можете використовувати таку реакцію довгі роки, а коли дитина стане підлітком, поміняти «нічого собі» на «оце так» чи щось подібне.

4. «Давай шукати в цьому позитивні моменти»

Дощовий день… Кинутий шедевр з конструктора, частини якого валяються по всій підлозі. Або найбільший жах із жахів: візит друга скасували. Такі ситуації пригнічують дитину. Секрет, який допоможе малюку впоратися із прикрістю, полягає в тому, що не треба поспішати рятувати його від поганого настрою. Замість цього допоможіть йому потренуватись справлятись із ситуацією у стані розчарування та фрустрації. Звісно, не так просто вислуховувати слізні голосіння дитини про те, що вона ніколи в житті більше не буде ні з ким грати.

Але, після того як вона вдосталь наплачеться, сядьте поруч з нею та скажіть: «Давай знайдемо позитивну сторону в ситуації, що склалась». Будьте готові до деяких труднощів; урешті-решт, важко побачити позитивне в тому, що дитині нема з ким грати. Усе ж проявіть наполегливість і попросіть її знайти позитив, незважаючи ні на що, і визначити, що можна зробити в цьому становищі всупереч жалю (хоча Сашко й не прийде, ми все одно можемо спекти пиріг). Так ви навчите дитину адаптуватись та управляти ситуацією, яка склалась у поточний момент.

5. «Прислухайся до свого організму»

Багато мам знають організм дитини краще, ніж свій власний. Ми знаємо, скільки дитина спала, коли востаннє їла, ходила в туалет – навіть коли їй вісім років, а не вісім місяців. Та якщо ви постійно контролюєте фізичні потреби вашої дитини, вона вирішить, що їй не обов’язково робити це самій і не треба вчитись контролювати себе в цілому. Коли дитина каже: «У мене болить живіт», не поспішайте ділитися своїми висновками-коментарями (такими, як: «Ще б пак, адже ти не ходив у туалет/не їв/останні 48 годин не їв нічого, крім бутербродів з маслом»), краще допоможіть дитині визначити ймовірні причини такого болю. Зрештою, коли вона навчиться звертати увагу на власний організм, то зможе відрізняти «метеликів у своєму животі» від голодного болю. Або зрозуміє, що не може заснути, бо думки все ще снують у її голові.

Коли ваша дитина навчиться визначати, що відбувається з її організмом, вона зможе реагувати відповідним чином: буде знати, коли треба припиняти грати, вставати та йти в туалет або визначати, коли з’їденої кількості їжі буде достатньо для насичення. До того ж, коли дитина прийде до вас і скаже, що не може заснути, вона, принаймні, зможе розповісти вам про те, чому це відбувається.

6. «Зроби глибокий вдих, перепочинь»

Усім нам час від часу необхідно уповільнити темп, але у прагненні встигнути на автобус, на прийом до лікаря, на тренування й т. п. легко забути, як це робиться. Коли ви кажете дитині «перепочинь», то зупиняєте її відчуття екстреності, яке відчувають більшість дітей під час зміни видів діяльності, до того ж ви нагадуєте самим собі, що варто перепочити. Це все одно, якби ви вдягли кисневу маску спочатку на себе, а потім на вашу дитину.

Діти відображають наш настрій, і якщо ви здатні зупинятись і робити перепочинок, то й дитина навчиться знижувати темп та управляти стресовими ситуаціями. Так перезавантажується загальна атмосфера дня, і ви обоє отримуєте можливість відчути себе у згоді із самими собою – і, можливо, навіть посміятись над тим, що не можете відшукати другий черевик. Кращий спосіб досягти заспокійливого ефекту від ваших слів – нахилитись до рівня очей вашої дитини, взяти її за руку та зробити кілька глибоких вдихів. Коли ви закінчите, то обоє відчуєте себе більш розсудливими й узгодженими, і вам буде значно легше відшукати другий черевик.

7. «Ти хочеш переглянути свою поведінку?»

Коли ваша дитина відмовляється їсти корисні продукти, не хоче ділитись іграшками із приятелем або ниє, щоб ви негайно відвели її в парк, запитання «Ти хочеш переглянути свою поведінку?» – хороший спосіб делікатно нагадати їй про те, якої поведінки ви від неї очікуєте. Ефективність цього запитання полягає в тому, що ви даєте зрозуміти, що поведінка дитини неприйнятна, не ображаючи й не лаючи її при цьому. Це запитання однаково дієве, і коли ви знаходитесь удома, і коли стоїте в черзі, бо воно доброзичливе й не лякає дитину.

Можна перефразувати його так: «Давай переглянемо твою поведінку», і тоді ця фраза буде ще більш ефективною, тому що вона не підлягає обговоренню. Ви зараз разом маєте намір переграти момент, і дитина не може відповісти «ні». Крім того, ця фраза допомагає їй уникнути незручного становища і робить вас однією командою. Коли дитина відчує, що ви її союзник, вона охочіше піде на співпрацю з вами.

8. «Це чудова ідея»

Підтримуйте великі й маленькі ідеї вашої дитини, це допоможе їй усе зрозуміти й повірити в те, що вона може ефективно вирішувати свої проблеми. Якщо ваш дворічний малюк розмірковує над тим, що він хоче вдягти, або шестирічна дитина обдумує, як вона хоче провести вечір, або ж восьмирічний син обговорює з вами історію, яку збирається написати, відповідайте йому: «Це чудова ідея». Дитина зрозуміє, що те, що вона придумала дійсно цінне, а вона має здатність цікаво мислити й аналізувати ситуацію в цілому.

Приклади висловлювань

Якщо ви втомились від того, що вас ігнорують, або сперечаєтесь з дитиною через найменшу дрібницю, ось кілька ефективних формулювань.

Десять простих та ефективних способів сказати «ні»:

«Ні».
«Усе-таки…», «Як би там не було…».
«Незалежно…», «Як не крути, але…».
«Це не обговорюється».
«Ні, і крапка».
«Я не готовий (а) до цього».
«Я ще трохи подумав (ла) і збираюся сказати ні».
«Я пригадую, що відповів (ла) на це відмовою».
«Я не збираюсь змінювати свою думку про це».
«No, nein, нет» (або іншою мовою за вашим вибором).
Десять веселих і надихаючих способів сказати «так»:

«Так!».
«Звісно».
«Цілком правильно».
«Чудово!».
«Звісно! Ми можемо/будемо/повинні».
«Я з радістю тобі допоможу».
«Це звучить цікаво».
«Я був (ла) би щасливий (а)».
«Безумовно».
«Із задоволенням».

Інвестиції у власний час роблять людей щасливішими – вчені

annashchesna — Sun, 30 Jul 2017 22:17:00 +0000

Кажуть, що за гроші неможливо купити щастя. Зате можна купити вільного часу і від того стати щасливішим. Так вважають науковці.

Нещодавнє дослідження показало, що коли люди витрачають гроші на те, що поможе їм заощадити власний час – стрижку газону, доставку продуктів додому тощо – вони стають більш задоволеними власним життям.

Про це пише Health із посиланням на Proceedings of the National Academy of Science.

Щоби ліпше зрозуміти зв’язок між грошима, часом і щастям, дослідники з Університету Британської Колумбії опитали понад 6 тисяч дорослих осіб зі США, Данії, Канади та Нідерландів. Учасники відповідали на питання щодо того, чи часто вони “купують” собі вільний час, чи часто відчувають стрес через його брак, який склад їхньої родини, наскільки вони в цілому задоволені своїм життям.

Учені припускали, що зв’язок між змогою купити собі вільний час та щастям прослідковуватиметься лише в заможніших людей, проте однаковий ефект вони побачили в представників усіх сегментів спектру прибутків.

Американські ж науковці провели експеримент, запропонувавши 60 піддослідним разово витратити певну суму грошей на щось, що допоможе їм заощадити час, а через тиждень, таку ж суму, на якусь річ. Як і підозрювали вчені, більше задоволення учасники отримали в першому випадку.

“Люди, які наймають прибиральницю або платять сусідському малому, щоби той покосив їхню галявину, можуть почуватися так, ніби вони ліниві. Але отримані нами результати вказують на те, що купівля часу має такий самий позитивний вплив на щастя, як наявність більшої кількості грошей”, – підсумовує психолог Ешлі Вільямс із Гарвардської школи бізнесу.

Як пояснюють учені, використання грошей задля купівлі вільних хвилин чи годин працює як такий собі буфер проти відчуття, що час на вас тисне. Тоді як це відчуття знижує рівень задоволення людини власним життям.

“Багато досліджень довели, що людям іде на користь купівля приємних вражень, але наше дослідження вказує на те, що людям варто замислитися над тим, щоби купляти спосіб уникати неприємних вражень”, – зазначає професор психології Елізабет Данн.

“Люди часто скаржаться на те, що вони зв’язані часом, не лише тому, що вони об’єктивно зайняті, але й тому, що відчувають брак контролю над власним часом”, – кажуть дослідники.

Та наостанок психологи попереджають: делегування за гроші надто багатьох власних справ та обов’язків може нашкодити. Адже тоді людина може повірити в те, що вона не в змозі, за потреби, самотужки з усім упоратися.

Нагадаємо, психологи радять не намагатися втримати в голові список усіх справ, які треба поробити. Щоби не вганяти себе у стрес, ліпше занотовувати.

18 порад від відомого психолога, які зорієнтують вас у житті

annashchesna — Wed, 05 Jul 2017 06:05:47 +0000

Кожен день ми піддаємося агресивному впливу навколишнього нас середовища. Це і робота, де начальник весь час кричит і принижує, і сім’я, де постійно є якісь проблеми. Психолог Михайло Литвак довгий час лікував своїх пацієнтів, які страждають від неврозів, медикаментозно. Але він не був задоволений результатами своєї роботи і тому почав заглиблюватися в проблему. В результаті він прийшов до методу психологічного айкідо, яке вчить протистояти суворим будням. Суть даної концепції в тому, що людина повинна навчитися розбиратися не тільки в людях, але і в собі.

Ось 18 порад від Михайла Литвака, які допоможуть вам зорієнтуватися в житті.

Я не знаю шляху до успіху. Але я знаю шлях до невдачі – це бажання сподобатися всім.
Ніхто нікого не кидає, просто хтось іде вперед. Той, хто відстав, вважає, що його кинули.
Здатність любити і добре переносити самотність – показник духовної зрілості. Все найкраще ми робимо, коли знаходимося в самоті.
Гризи граніт науки, а не пельку своєму ближньому, якщо вже хочеться щось гризти.
Роби, що хочеш, і не питай дозволу. Раптом відмовлять.
Хочеш дізнатися свого головного ворога?! Подивися в дзеркало, впорайся з ним – решта розбіжаться!
Добийся успіху – пройдуть образи.
Якщо людина нічого доброго не може сказати про себе, а сказати хочеться, вона починає говорити погане про інших.
Є єдина поважна причина розриву відносин і звільнення з роботи – неможливість особистісного зростання в умовах, що склалися.
Якщо ви добре думаєте про себе, навіщо ж вам потрібно, щоб ще хтось добре думав про вас.
Не женися за щастям, а знайди те місце, де воно водиться. І щастя саме тебе знайде. Можу підказати те місце, де водиться твоє щастя, – це ти сам. А шлях до нього – максимальний розвиток всіх своїх здібностей.
Поділися тільки радістю і з друзями і з ворогами. Друг порадіє, ворог засмутиться.
З друзями спілкуватися приємно, а з ворогами – корисно.
Депресія для того і дана людині, щоб подумати про себе.
Немає чоловічої чи жіночої логіки, є вміння або невміння грамотно мислити.
Краще спілкуватися з гарною книгою, ніж з порожньою людиною.
Незріла особистість часто знає, але не вміє. Зріла не лише знає, а й вміє. Тому незріла особистість критикує, а зріла робить.
Якщо ти комусь хочеш щось довести – значить, ти живеш заради того, кому хочеш це довести. Якщо ти живеш заради себе, то тоді немає необхідності комусь щось доводити.

10 речей, які неминуче змінюються, якщо ви почали жити за кордоном

annashchesna — Mon, 19 Jun 2017 18:50:42 +0000

Кімберлінн Бойс, автор популярного блогу для експатів, розповідає про те, як зазвичай виглядає життя в еміграції.

Життя за кордоном – це, звичайно, нагорода. Навіть якщо воно було недовгим, цей досвід може повністю змінити вас. В кращу сторону.

Ось 10 речей, які неминуче змінюються, якщо ви почали жити за кордоном.

Ви постійно вчите нову мову. І забуваєте рідну.

Я не знаю точно як влаштований людський мозок, але щось мені підказує, що якщо ви перестанете говорити рідною мовою, то рано чи пізно її забудете. Спочатку ви почнете все частіше і все краще розуміти, про що вам говорять на вулицях нові співвітчизники. Потім будете радіти тому, як швидко вивчили чужу мову. Пройде ще пара місяців, і ви вже почнете на ній думати! Звідси – пряма дорога до забуття рідної мови.

Забути не забудете, але при попаданні назад в рідне середовище, ви знову будете відмінно говорити звичною рідною мовою, але без постійної підтримки середовища, ви станете помилятися у вимові, будете говорити дикі речі, на кшталт «надім штани» або «взяти автобус» (не штурмом, а сісти на нього), і постійно запинатися:

– Йому зробили… як це …? Радіо? Ні, не радіо…

– Телебачення?

– Сам ти телебачення! А! Рентген!

Чемодан стане не просто зручною сумкою для речей.
Багато хто думає, що після того, як переїде в іншу країну, то його валізи з речами, зібраними для переїзду, будуть припадати пилом на полиці. Інколи люди навіть думають: «Що я буду робити з усіма цими валізами, коли облаштуюся?». Але багато емігрантів продовжують їх використовувати навіть через роки життя в еміграції.

Справа в тому, що еміграція звільняє людину. Вона стає більше і частіше подорожувати. І отримувати від цього задоволення. Напевно, з більшістю з тих з вас, хто зважиться змінити місце проживання, відбудеться те ж саме: одного разу вибравшись з клітки, хочеться продовжувати, робити це знову і знову.

Це не поїздка. Це твоє життя!
Ви можете прожити за кордоном п’ять років, потім приїхати додому провідати рідних, і ваші друзі, зустрівшись з вами в пабі, будуть питати: «Ну як твоя поїздка?». Іноді захочеться кричати: «Це не поїздка! Я там живу!». Але тільки вони все одно не зрозуміють.

Тому я завжди відповідаю на це питання готовим ввічливому шаблоном: «Так багато всього сталося за ці три роки.. Ми можемо як-небудь пообідати разом, і я тобі розповім свої найяскравіші враження!».

Ви будете завжди пам’ятати обмінний курс.
Ви можете прожити в іншій країні і десять років, але все одно будете пам’ятати обмінний курс валют. Ви будете заходити в магазини і постійно порівнювати ціни. Тепер ця звичка – це частина вас, від якої ви ніколи не позбудетеся, як би не хотіли.

Грань між «нормальним» і «дивним» відтепер і назавжди буде трохи розмитою.
Незважаючи на те, що багато хто вважає, ніби світ сьогодні – це один глобальний Макдональдс, це не так. І у кожної культури, навіть у сусідніх, можуть бути свої поняття про те, що прийнятно, а що – ні.

Десь нормально, коли молоді люди цілуються на вулиці, десь – ні. Десь до паління марихуани ставляться спокійно, десь – ні.

Я поїхав з Америки в 23 роки. Тоді я вважав неправильним, коли хтось на вулиці копирсався в носі. При цьому сам я завжди користувався зубочисткою після обіду. А тепер уявіть, що там, де я сьогодні, все рівно НАВПАКИ. Я можу спокійно почистити тут ніс в громадському місці. Але так і не звик до того, що публічне використання паличок для чищення зубів – це ненормально.

Але ось що дійсно відмінно, так це те, що розуміння цієї різниці робить вас набагато більш вільною і терпимою людиною.

Час в різних країнах вимірюється по-різному.
В Америці ви нікого не можете запросити в кафе прямо сьогодні. Там люди живуть за календарем. І дико бісяться кожен раз, коли їм доводиться чекати когось довше п’яти хвилин.

Тепер уявіть, що там, де я зараз, запізнитися навіть на 30 хвилин – це нормально. І мене це спочатку зовсім не тішило: все відбувається в уповільненому темпі, нічого не встигаєш… Але потім ти звикаєш і адаптуєшся. Хоча продовжуєш дивуватися тому, наскільки одні люди зациклені на часі, а інші – взагалі про нього не думають.

Слово «рутина» зникне з вашого лексикону.
Незалежно від того, складеться ваше життя на новому місці так, як ви планували, чи ні, вам там ніколи не буде нудно і «буденно». Чудо буде відбуватися щодня.

Одного разу я присвятив ЦІЛИЙ ДЕНЬ оплаті всього двох комунальних рахунків. Тепер я не впевнений в тому, що завтра у мене буде електрика і вода. Це настільки непередбачувано… У мене просто завжди є «запасний план» – на випадок, якщо робочий день піде прахом через безвідповідальність місцевих електриків.

Загалом, несподівані речі за кордоном з вами в будь-якому випадку будуть траплятися в десятки разів частіше, ніж вдома.

Ви втратите все, але це не буде мати великого значення.
А ось і головний аргумент проти еміграції, який часто згадують в агітках: ви там нікому не потрібні. Це чиста правда. Але я вам маленький секрет відкрию: ви взагалі ніде нікому не потрібні. Ви потрібні тільки самому собі.

Насправді, люди часто бояться переїжджати куди-небудь, тому що «вони там будуть ніхто» або тому, що вони бояться втратити звичну роботу і звичне коло спілкування. Я скажу більше. При переїзді ви втратите взагалі все (крім ноутбука і одягу), що мали. Звичні маршрути для прогулянок. Сімейні посиденьки. Улюблені магазини. Улюблені продукти (якщо це не Coca-Cola). А ще запахи, кольори, погоду і смаки.

З іншого боку, вас це не буде турбувати. Ви отримаєте можливість хоча б на деякий час (часто – пару років) не думати про свій соціальний статус або про те, до чого звикли вдома. Новий світ поглине вас повністю. І ви зрозумієте, що матеріальний успіх – це ще не все.

До того, як ви не поїдете жити в іншу країну, вам і в голову не прийде, що все, що вам захочеться забрати з собою, уміщається в парочку валіз. Ви навіть не згадаєте про половину речей, які, як здавалося, були дуже важливі.

Тепер буде здаватися: «Можливо все».
Тепер ви точно знаєте: зібратися і поїхати звідки завгодно і куди завгодно можна за один день. Почати життя з чистого аркуша? Ця думка мене тепер не тільки надихає, але і втішає. Я знаю, що завжди можна почати заново. Що завгодно.

Все стане по-іншому.
Перший час ви будете часто відчувати себе приниженим.. Доведеться просити (часто незнайомих) людей про допомогу в найпростіших ситуаціях. Кожен день все буде здаватися настільки складним і незвичним, що іноді буде навіть страшно.

Але мине кілька місяців, і ви звикнете. І ваше серце будуть переповнювати почуття, що ви здатні на щось набагато більше, ніж думали.

«Якщо ви досить сміливі, щоб відкинути все, а це може бути що завгодно: будинок, застарілі образи, – і відправитися в шлях за істиною, шукати правду в собі або в навколишньому вас світі, якщо ви щиро готові вважати підказкою все, що станеться в дорозі, якщо приймете як вчителя кожного, хто вам зустрінеться, і головне – якщо ви будете готові прийняти і пробачити непросту правду про себе, ось тоді вам і відкриється істина». ~ Елізабет Гілберт.

Правило 72 годин, 21 дня та інші магічні числа

annashchesna — Sun, 18 Jun 2017 21:02:03 +0000

“Щоб стати успішним, треба слідувати певним правилам”, – кажуть одні, інші ж запевняють, що все індивідуально і жодні настанови не є панацеєю. Правда в тому, що погодитись можна з обома доводами: є певні правила, ефективність яких перевірена людьми й часом, а вам просто треба “приміряти” їх на собі – комфортно й результативно, тоді користуйтесь на здоров’я, а якщо вам щоразу треба пересилювати себе та й видимих результатів не спостерігаєте – придумуйте власні секрети успіху. Ми ж розповімо вам про ті хвилини-години-дні, які вважаються оптимальними для досягнення хороших результатів у будь-якій справі, для вироблення звички та досягнення успіху.

Про ідеальні співвідношення чисел для вашої продуктивності, читайте у дописі: Правило 1-3-5 та інші магічні числа (ч.2)

ПРАВИЛО 2 ХВИЛИН
Порада: те, що можна зробити менше, ніж за дві хвилини, потрібно робити негайно

Як це працює: автором цієї стратегії є Джеймс Кліар, а її користь полягає в тому, що вона допомагає не тільки перестати відкладати справи в довгий ящик, а й маленькими кроками рухатись до мрії.

Здавалося б, що таке 2 хвилини – коротка мить. Проте багато справ і не вимагають більше часу: помити посуд одразу після їжі, викинути сміття, акуратно скласти речі в шафу після прогулянки, відповісти на e-mail тощо.

За цю ж мить ми можемо почати рухатись до мети: жодна мрія, звісно, не здійсниться настільки швидко, проте більша ймовірність продовжити робити те, що ви вже розпочали, ніж те, що ви тільки плануєте зробити.

ПРАВИЛО 20 ХВИЛИН
Порада: займайтесь справою, як мінімум, по 20 хвилин в день, щоб вона принесла вам результати

Як це працює: цей проміжок часу є незначним, а отже навіть для справ, які не приносять вам задоволення, проте є корисними, його можна перетерпіти. Це правило є частиною цілої стратегії, яка має назву “мистецтво маленьких кроків”. Ви можете збільшувати цей проміжок відповідно до ваших актуальних потреб чи ситуації, проте цей мінімум – 20 хвилин, є базовим. Основні “двадцятихвилинки” виглядають наступним чином:

20 хвилин в день для занять спортом, і ти не будеш турбуватися про своє здоров’я.

20 хвилин в день на прибирання будинку, і ти забудеш про безлад.
20 хвилин в день для підвищення концентрації, і ти не дізнаєшся, що таке творча криза.

20 хвилин в день, щоб вислухати свого партнера, і ти не будеш турбуватися про свої стосунки.

20 хвилин в день на слухання себе і ведення особистих записів, і ти забудеш про нестачу ідей.

20 хвилин в день для роботи над створенням джерел доходу, і ти не будеш переживати про власний фінансовий добробут.

20 хвилин на відпочинок, і ти забудеш про втому.

20 хвилин в день читання корисної книги, і ти обов’язково станеш експертом.

ПРАВИЛО 72 ГОДИН
Порада: намагайтесь почати втілювати свої довгострокові ідеї протягом 72 годин (приблизно 3 дні) – це оптимальний час для того, щоб зробити перший крок на шляху до цілі
Як це працює: це правило сформулював німецький бізнес-консультант Бодо Шефер. На його думку, якщо ви не почали реалізовувати свою ідею, протягом 72 годин, після того, як вона виникла у вас, то шанси реалізувати її пізніше дуже мізерні.
Вам не обов’язково протягом 72 годин (трьох днів) виконати все заплановане, проте вам потрібно зробити перший крок, навіть записати цю ідею, деталізувати та перетворити на ціль – вже збільшує шанси, що ви візьметесь за її реалізацію. Адже, коли ви розбиваєте глобальну мету на маленькі кроки – вона виглядає досяжною та не такою лякаюче масштабною.

Наша підсвідомість в даному випадку може як зіграти нам на руку так і створити бар’єри для виконання задуманого. І ця межа якраз і є ці 72 години. Якщо ми рішуче беремося за справу, то програмуємо себе на те, що ця мета є для нас важливою, а отже ми повинні довести її до кінця. Якщо ми не беремось за її реалізацію, починаємо над нею роздумувати, в нас з’являється страх невдачі, засудження чи її примітивності, а це навряд чи додає ентузіазму та рішучості діяти.

ПРАВИЛО 21 ДНЯ
Порада: якщо повторювати одну і ту ж дію протягом 21 дня, то вона стає звичкою і виконується автоматично
Як це працює: 21 день – це вам не якісь кілька хвилин – справа серйозніша, а отже варто все робити поступово: як і будь-яку справу, розбийте процес вироблення звички на маленькі етапи – спробуйте протриматись 1 день, два дні, а якщо тиждень повторювати те ж? а два тижні? а там вже легше, бо звично й комфортно.
Чому 21 день? Цей період був експериментально доведений в США: двадцятьом людям видали спеціальні окуляри, які перевертали всі зображення з ніг на голову і вони повинні були носити ці окуляри цілодобово. І саме на 21-й день їхній мозок адаптувався до такого стану речей і сам почав перевертати всі навколишні речі, сприймаючи таке зображення як звичне.

Особливості:

Якщо зробити хоча б одну перерву, навіть якщо вона припадає на 20-й день, то звикати прийдеться заново;
21 день – це тільки 1 етап, насправді 100% звичка формується за 40 днів безперервного повторення потрібних дій;
21 день дає змогу зрозуміти, чи насправді вам потрібні ці навички: якщо регулярні дії не дали результату та не приносять задоволення, тоді це просто “не ваше”.
ПРАВИЛО 10 000 ГОДИН
10 000 ГОДИН – ЦЕ 5 РОКІВ ПОВНОГО РОБОЧОГО ДНЯ АБО 10 РОКІВ РОБОТИ ПО 3 ГОДИНИ НА ДЕНЬ
Порада: щоб добитись успіху в будь-якій справі, потрібно втратити на неї 10 000 годин
Як це працює: правило було описане Малькольмом Гладдуелом в його книзі “Генії та аутсайдери” і його твердження полягає в тому, що будь-хто, незалежно від таланту, вміння чи задатків, може стати професіоналом в будь-якій справі, витративши на її освоєння та вдосконалення 10 000 годин.

Як доказ наведемо кілька історій успіху:
Перший концерт, який вважається великим, Моцарт написав у віці 21 року. До цього часу Моцарт складав музику вже близько десяти років.
Білл Гейтс провів за програмуванням на комп’ютері приблизно 10 000 годин, після чого зміг зробити значний ривок вперед.
Десять років знадобилось “The Beatles” з дня заснування групи, щоб записати свої найвідоміші альбоми “Sgt. Pepper’s Lonely Hearts Club Band” i “The Beatles” (Білий альбом).

Почніть із двох хвилин – з них складаються 10 000 годин на шляху до вашого успіху.

Цей лист, який Гаррі Браун написав своїй доньці, досі розбирають на цитати

annashchesna — Fri, 09 Jun 2017 03:03:13 +0000

Люба, тобі ніхто нічого не винен
У 1966 інвестиційний аналітик Гаррі Браун на різдво написав своїй дев’ятирічній доньці лист, який досі цитують. Він пояснив дівчинці, що ніщо у цьому світі – навіть любов – не можна сприймати як належне.

Привіт, люба. Зараз Різдво, і у мене звична проблема – який подарунок тобі обрати. Я знаю, що тебе тішить – книжки, ігри, плаття. Але я дуже себелюбний. Я хочу подарувати тобі щось таке, що залишиться з тобою довше, ніж кілька днів, чи навіть років. Я хочу подарувати тобі щось, що буде нагадувати тобі про мене кожного Різдва. І, знаєш, здається я обрав подарунок. Я подарую тобі одну просту правду, яку мені довелося засвоювати багато років. Якщо ти зрозумієш її зараз, ти збагатиш своє життя сотнями різними способами і це відгородить тебе від маси проблем у майбутньому.

Так ось: тобі ніхто нічого не винен
Це означає, що ніхто не живе для тебе, люба. Тому що ніхто не є тобою. Кожна людина живе для самої себе. Єдине, що вона може відчути – це своє власне щастя. Якщо ти зрозумієш, що ніхто не повинен організовувати тобі щастя, ти звільнишся від очікування неможливого.

Це означає, що ніхто не зобов’язаний тебе любити. Якщо хтось тебе любить – це означає, що в тобі є щось таке особливе, що робить його щасливим. З’ясуй, що це, постарайся зробити це міцнішим, і тоді тебе любитимуть ще більше.

Коли люди щось роблять для тебе, це відбувається лише тому, що вони самі хочуть це зробити. Тому що в тебе є щось важливе для них – щось, що викликає у них бажання сподобатися тобі. Але зовсім не тому, що вони тобі винні. Якщо твої друзі хочуть бути з тобою, це відбувається не з відчуття обов’язку.

Ніхто не повинен тебе поважати. І деякі люди не будуть до тебе добрими. Але у той момент, коли ти засвоїш, що ніхто не зобов’язаний робити тобі добро, і що хтось може бути з тобою недобрим, ти навчишся таких людей уникати. Тому що ти їм теж нічого не винна.

І ще раз: ніхто тобі нічого не винен
Ти повинна стати кращою перш за все для самої себе. Тому що якщо у тебе вийде, інші люди захочуть бути з тобою, захочуть давати тобі різні штуки в обмін на те, що ти можеш дати їм. А хтось не захоче бути з тобою, і причини будуть зовсім не в тобі. Якщо таке станеться – просто шукай інші відносини. Нехай чужа проблема не стає твоєю.

У той момент, коли ти зрозумієш, що любов і повагу оточуючих потрібно заробити, ти вже не будеш чекати неможливого і ти не будеш розчарована. Інші не зобов’язані ділитися з тобою власністю, почуттями чи думками. А якщо вони це роблять – то лише тому, що ти це заробила. І тільки ти зможеш пишатися любов’ю і повагою друзів, яких ти заслужила. Але ніколи не можна сприймати все це як належне. Якщо ти це зробиш – ти усіх цих людей втратиш. Вони не “твої по праву”. Завойовувати їх і “заробляти” їх потрібно щодня.

У мене наче гора з пліч звалилася, коли я зрозумів, що мені ніхто нічого не винен. Поки я думав, що мені належить, я витрачав жахливу кількість зусиль, фізичних і емоційних, щоб отримати своє. Але насправді ніхто не зобов’язаний мені хорошою поведінкою, повагою, дружбою, ввічливістю чи розумом. І в цей самий час, коли я це зрозумів, я став отримуавти значно більше задоволення від своїх відносин. Я сфокусувався на людях, які хочуть робити ті речі, які мені від них потрібні.
Я завжди пам’ятаю, що я можу отримати те, що мені потрібно, тільки якщо увійду в світ свого співбесідника. Я повинен розуміти, як він думає, що вважає важливим, чого врешті-решт хоче.

Тільки так я можу отримати від ниього щось, що потрібно мені. І тільки зрозумімши людину, я можу сказати, чи дійсно мені треба щось від неї.

Не так просто підсумовувати в одному листі те, що мені вдалося зрозуміти за багато років. Але може якщо ти будеш перечитувати цей лист кожного Різдва, його сенс буде для тебе з кожним роком трішки яснішим.

НІХТО ТОБІ НІЧОГО НЕ ВИНЕН.

Повсякденні звички, які розкажуть про нас багато цікавого: зверніть увагу!

annashchesna — Sun, 04 Jun 2017 03:02:38 +0000

Вчені, які вивчають поведінку людей, стверджують: існує прямий зв’язок між характером людини і її повсякденними діями.
Ми знайшли 5 прикладів того, як щоденні звички розкривають оточуючим таємниці нашої особистості.

Звички в їжі

Наше ставлення до життя виражається звичками в їжі. Якщо ви:

їсте повільно і ґрунтовно – вмієте цінувати життя, звикли тримати все під контролем.
їсте швидко – цілеспрямовані, нетерплячі, амбітні, відкриті для нового досвіду.
любите пробувати нові страви – обожнюєте ризик і пригоди.
прискіпливі в їжі – відрізняєтеся нервовим характером і тривожністю.
змішуєте їжу – відповідальні, але часто неправильно розставляєте пріоритети, вмієте працювати в режимі багатозадачності.
розділяєте їжу на тарілці, їсте кожен продукт окремо – звикли до ретельного планування в житті, важко адаптуєте до нових ситуацій.
Чашка

Є думка, що те, як людина п’є з чашки, розкриває її характер. Якщо ви в такій ситуації:

дивитеся в чашку – ви вдумливі, цілеспрямовані.
дивитеся за край чашки – довірливі, безтурботні, часто покладаєтеся на чужу думку.

Водні процедури

Наш вибір між ванною і душем, а також поведінка у ванній кімнаті можуть багато розповісти про нас. Якщо ви:

любите поніжитися у ванні – вас важко вивести з себе, ви відрізняєтеся спокоєм і зібраністю, в спілкуванні невимушені.
поєднуєте прийняття душа і чищення зубів – ви легко орієнтуєтеся в ситуації багатозадачності, але нетерплячі, вмієте вигравати в конкурентній боротьбі.
співаєте в душі – впевнені в собі, товариські, у вас велике коло друзів.
приймаєте душ швидко – дбайливі, інтереси інших ставите вище за особисті.
кожен раз користуєтеся губкою або мочалкою – ретельні і надійні навіть в дрібницях.
приймаєте крижаний душ – легко збудливі, любите доводити свою точку зору.
любите помріяти в душі – у вас розвинене творче начало, гарне почуття гумору.

Відпочинок

Те, як людина вважає за краще проводити вільний час, говорить про її уміння спілкуватися з іншими людьми. Якщо ви проводите час за:

читанням книг – у вас розвинене розуміння і співчуття до інших людей.
переглядом телевізора і грою у відеоігри – ви насилу приймаєте погляди інших людей.

Туалетний папір

Згідно з останніми дослідженнями, характер проявляється навіть у тому, як ми вішаємо рулон туалетного паперу. Якщо ви вішаєте туалетний папір:

краєм назовні – ви домінуєте у відносинах, у вас розвинені лідерські якості.
краєм всередину – в стосунках ви займаєте позицію веденого.

Як швидко закінчити незручну розмову?

annashchesna — Wed, 24 May 2017 16:08:56 +0000

Кожен з нас може пригадати ситуацію, в якій відчував себе пригнічено після спілкування з певною людиною.
Таких людей називають пасивно-агресивними. Не висловлюючи агресію безпосередньо, у них виходить дістати нас завуальовано. Наше ж завдання – навчитися себе захищати.

Сьогодні ми ділимося з вами ефективними кроками, завдяки яким будь-який пасивний агресор буде нам байдуже.

Крок 1. Візуальний контакт

Дивіться впевнено в очі співрозмовнику. Ми даємо зрозуміти без слів, що розкусили його наміри. Пасивно-агресивна людина не піде на пряму конфронтацію, і часто просто відкритий погляд допоможе уникнути неприємного для нас діалогу. Іноді ми можемо неправильно зрозуміти наміри людини, і замість того щоб посилювати ситуацію, просто дамо їй шанс виправитися, відкрито відповідаючи на його питання.

Крок 2. «Попереджувальний постріл»

Маніпулятор задасть питання саме так, як вигідно йому. Головне, щоб будь-яка відповідь на нього була не в нашу користь. Наше ж завдання полягає в тому, щоб перешкодити співрозмовникові це зробити. Перефразувавши питання так, як зручно нам, і відповідаючи на нього ж, а не на початковий варіант, ми легко захищаємо себе від цієї маніпуляції. Наприклад: «Я не розумію, до чого тут це, але…»

Крок 3. «Відкриття карт»

Ми ввічливо говоримо про те, що хочемо припинити діалог на цю тему. Прийнятно буде вказати на зміни поведінки опонента, адже він відчуває, що ми реагуємо не так, як йому б хотілося: «Я бачу, що ти занервував, давай не про це говорити». Тут цікаво поспостерігати за людиною. Вона виявляє занепокоєння. Є прості ознаки цього:

Ухиляється від прямого погляду.
Руки тремтять.
Не може всидіти на місці.
Може смикати щось у руках.

Крок 4. «Удар»

Коли ми зробили всі кроки, вели себе відкрито і ввічливо, а людина не заспокоюється, застосовуємо техніку «Удар». Ставимо запитання: «Що тут відбувається?» – і чекаємо відповіді. При цьому важливо дивитися співрозмовнику прямо в очі. Якщо він продовжує вести себе пасивно-агресивно, то ми робимо останній крок.

Крок 5. Ввічливе прощання

Ми не зобов’язані вислуховувати те, що нам не подобається. Навіть якщо це не виглядає агресивно, дана людина намагається нашкодити нам. Найкраще попрощатися і вийти з діалогу. Якщо це не зовсім коректно (бесіда з начальником), то можна придумати якийсь слушний привід. Головне – пам’ятати, що не варто сприймати ситуацію на свій рахунок.

Як попросити вибачення у своєї половинки: 7 кроків

annashchesna — Tue, 16 May 2017 06:01:32 +0000

Нещодавні дослідження довели: вміти просити вибачення у своєї половинки – один з ключових елементів щасливого шлюбу.

Немає значення, хто має рацію, якщо через намагання довести свою правоту ви робите боляче своєму партнеру.

Замість того, щоб тикати пальцем і шукати винного, поводитись так, щоб зробити коханій людині боляче, можна пройти довший шлях і укріпити ваші стосунки.

Доктор Джон Готтман пояснює: пари, які здатні щиро вибачати один одному, можуть позбутися токсичного болю та сорому, що не дають їм емоційної єдності з партнером.

А також залишити позаду великі та малі проступки.

Якщо ви вирішили попросити вибачення – робіть це правильно. 7 кроків, як це зробити, зібрав The Huffington Post.

Визначте дві причини, чому ви шкодуєте про свої дії чи слова.

Згадайте емоції, коли востаннє образили вас. Це допоможе відчути більше співчуття до партнера.

Запитайте себе: чому я відчував потребу поводитись так, щоб завдати болю чи засмутити свою половинку? Чи я свідомо це робив?

Візьміть відповідальність за свої болючі слова і вчинки.

Визнайте, що помилились.

Скажіть щось на кшталт: “Я беру відповідальність за свої дії. Мені шкода, що вони причинили тобі біль”.

Це здатне змінити ваші стосунки.

“Відповідь однієї людини буквально змінює мозкові хвилі іншої”, – пишуть доктори Джулі і Джон Готтмани.

Використовуйте слова “Мені шкода” і “Я не мав рації”.

Вибачення ймовірніше приймуть, якщо ви використовуватимете ці слова.

Будьте конкретними щодо того, чим ви образили чи збентежили свою половинку.

Поясніть, як ви плануєте виправити завдану кривду (якщо це можливо).

Наприклад: якщо ви образили свою тещу, можете запропонувати свої вибачення перед нею за обідом.

Або написати записку.

Опишіть, що ви зробили чи сказали без жодних виправдань.

І обвинувачень у бік партнера чи когось іншого.

Кажіть “я”, а не “ти”.

Наприклад: “Я кричала, тому що в мене був жахливий день і потрібно було повернутись до роботи. Мені дуже шкода, що я завдала тобі болю своєю поведінкою”.

І ні в якому разі не: “Ти обіцяв, що ми повечеряємо сьогодні о шостій. Ти не дотримав обіцянки, і я не стрималась”.

Попросіть вибачення.

Переконайтеся, що обстановка сприяє приватній розмові і ніщо не відволікає (телебачення, телефони, діти в кімнаті, і т.д.)

Будьте конкретними щодо того, за що вибачаєтесь.

Не дозволяйте своїм ранам отруювати любов до своєї половинки.

Забудьте про приречені на провал думки про те, як втримати свою гордість.

Коротко обговоріть те, що трапилось, зі своїм партнером.

Це дозволить вам залишити образи позаду і перейти до більш здорових стосунків.

Завжди пам’ятайте про “велику картину”.

Чому жінки люблять алкоголіків?

annashchesna — Wed, 03 May 2017 04:02:32 +0000

Можливо, ви здивуєтеся, якщо я скажу, що алкоголь має позитивне значення для нашого організму.
Але зараз я маю на увазі не випивку в задоволення, а біологічний процес всередині організму. Справа в тому, що коли людина відчуває щастя, в кров викидається алкоголь і морфій, що виробляються самим організмом. І це дуже важливий процес, якщо природним шляхом цей викид не відбувається, тоді людина починає шукати надходження «щастя» ззовні.

Головне завдання при боротьбі з алкоголізмом – зробити так, щоб людина заново навчилася відчувати щастя природним шляхом, цікавитися роботою і отримувати від неї задоволення, бути щасливою в любові – тоді потреба у випивці відпаде сама собою. Коли алкоголіку намагаються заборонити вживати спиртні напої, в ньому прокидається почуття протиріччя і хочеться випивати ще більше (по Принципу сперматозоїда).

За довгі роки практики і роботи з неврозами, психологи навіть виділили окрему групу і тип розладів, який назвали «Дружина алкоголіка». Є певні характерні риси – це жінка, яка грає роль матері, до чоловіка вона відноситься, як до дитини, яка вимагає турботи і виховання, без чоловіка вона не бачить свого життя.

Бувають і такі випадки, коли жінка кілька разів поспіль неусвідомлено починає відносини з алкоголіком. Спочатку він здається їй нормальним, привабливим чоловіком, але в наслідок історія кожного разу повторюється. Важливо зрозуміти – що ж приваблює жінок в алкоголіків?

Тут хотілося б зробити невеличкий відступ про виховання наших дівчаток. У нас дуже часто дівчата налаштовані на те, що потрібно шукати когось, шукати людину, з якою потрібно будувати відносини. І вони часто забувають, що спочатку самим потрібно стати людиною, а потім вже і шукати не треба, все само утворюється, ви зустрінете гідного чоловіка, тому що ви самі того варті. Більше поваги до себе – і жодна жінка не погодиться витрачати час на деградуючу спиваючуся особистість і терпіти таке життя.

Насправді, жінки пов’язуються з алкоголіками не тому, що ті п’ють, а тому, що знаходять в них гідні риси і якості, які зникають під дією тривалого вживання спиртного. Але навіть в цьому випадку, жінки продовжують шукати і збирати в цих “руїнах” особистості своїх обранців окремі осколки їх позитивних властивостей.

Людина, яка вдається до допомоги алкоголю, в реальному житті нещаслива і постійно напружена, тому випивка дозволяє їй стати більш сміливою і розкутою – це вже привабливо. Жінка може також “повестись” на красиві компліменти від алкоголіка, на його миле спілкування, розповіді про те, який він був нещасливий до зустрічі з нею. Також алкоголь на перших стадіях сп’яніння надає м’якість рухів, ніжність, плавність. Все це для психологічно нестійкої жінки може здатися цікавим і приємним.

Тому жінка може неусвідомлено схвалити алкоголізм, адже їй буде більше подобатися перебувати з енергійною і галантною людиною, ніж з невпевненим і втраченим невротиком, яким він стає без алкоголю. Тим більше на ранніх стадіях алкоголізму, чоловік може стати дуже вольовим і впевненим у собі, активним, які заробляють хороші гроші. Чим не мрія для жінки? Але вся ця енергія оманлива, вже на перших порах вона спрямована на те, щоб заробити і випити.

Як би не склалося, дорогі жінки, пам’ятайте, що себе треба любити і берегти, ви у себе одна. Намагайтеся не витрачати час на недостойних і слабких людей, на тих, хто забирає вашу енергію і у відповідь дає лише біль. Як тільки ви розумієте, що зв’язалися з алкоголіком – біжіть, знайдіть в собі сили, щоб піти. І, щоб більше не потрапити в таку ситуацію, пройдіть психологічну підготовку і будьте щасливі у своєму житті.

Традиційні професії незабаром зникнуть

annashchesna — Mon, 01 May 2017 08:05:07 +0000

Вже в найближчому майбутньому професії в звичайному розумінні зникнуть, а на ринку праці цінуватимуть насамперед вузькоспеціальні навички, вважають фахівці.
Жан-Філіп Мішель, консультант з питань кар’єри з Торонто, ніколи не використовує слово “професія”, коли працює з випускниками шкіл. Він також ніколи не намагається з’ясувати, ким бажають стати його юні клієнти.

Поняття “вибір професії” для нього не існує, принаймні в традиційному сенсі.
Замість того, щоб допомагати школярам визначитися з майбутнім фахом, обрати, скажімо, роботу архітектора чи інженера, він підходить з іншого боку, з’ясовуючи, які навички вони хотіли би здобути.
Робота з дому – перешкоди неминучі
Отже, замість того, щоб казати “Я хочу стати лікарем”, він спонукає майбутніх студентів говорити про конкретну мету, наприклад, “Я хочу навчитись застосовувати емпатію у медичних цілях”.

Якщо ви точно знаєте, які навички прагнете опанувати, ваш професійний розвиток стане більш цілеспрямованим і, вочевидь, принесе більше задоволення. Це, скоріше за все, буде не одна посада, а низка проектів, в яких ви поступово зможете реалізувати себе.
Сьогоднішні випускники повинні думати не про конкретну професію, а про навички, які вони прагнуть опанувати
Мета такого підходу – підготувати майбутніх фахівців до нового типу кар’єри. Тепер замість роботи в одній компанії на певній посаді вона передбачатиме численні проекти, спрямовані на формування вузькопрофесійних і добре оплачуваних навичок.
“Офісне подружжя” – друзі, колеги чи партнери?
Розробка конкретних цілей допомагає підліткам налаштуватися на так звану “кар’єру портфоліо”, яка складатиметься з дещо розрізнених проектів або різних ролей у рамках однієї посади. Саме такий тип професійного розвитку, вочевидь, стане найбільш поширеним у наступному десятилітті.
“Їм доведеться обрати більш вузьку фахову галузь, ніж було раніше”, – додає Жан-Філіп Мішель.
Співробітники

Зміна традиційної кар’єри
Футурологи та кадрові фахівці прогнозують, що наше професійне життя вже в найближчому майбутньому складатиметься з одночасного виконання кількох довгострокових проектів або завдань.
“Ми постійно додаватимемо до свого резюме нові навички. Так будемо конкурентоспроможними на ринку праці”, – каже Джин Майстер, співавторка дослідження “Робоче місце майбутнього” (The Future Workplace Experience).
Ким працювати закоренілому інтроверту?
Передумови цих змін – вже тут. Сьогодні дедалі поширенішим стає виконання різних ролей в межах однієї компанії, зазначає Естер Роджерс, яка працює в компанії Idea Couture у Торонто і щокварталу публікує аналіз ситуації на ринку праці та прогнози щодо його розвитку.
“Визначитися з назвою певної посади вже стає складно, – пояснює вона. – Оскільки в рамках неї ви можете виконувати досить різноманітні функції”.

Штатний фрилансер
Ідея кар’єрного розвитку за принципом “портфоліо навичок” виникла ще у 1980-ті, але до недавнього часу існувала радше в теорії. Брак технологій не дозволяв оперативно дізнаватись про нові можливості і актуальні на ринку професійні навички, зазначає Майстер.
Тепер ситуація кардинально змінилась – новітні технології відкрили можливості для економіки вільного заробітку (gig economy), тобто тимчасових фрилансерських проектів за моделлю таких компаній, як Uber, Instacart або TaskRabbit.
Цю тенденцію підхоплюють й компанії з традиційною організацією, які пропонують своїм співробітникам участь у фрилансерських проектах.
Наприклад, технологічний гігант Cisco і компанія MasterCard уже впроваджують так звані “платформи внутрішньої мобільності”, які дозволяють їхнім співробітникам брати участь у різноманітних проектах компанії, не обмежуючись функціями своєї посади.
Замість постійної роботи в одному відділі, працівникам пропонують обрати наступний проект на основі їхніх навичок або навичок, які вони хочуть розвинути. Це може передбачати роботу в іншому відділі компанії. Хоча фінансову ефективність цього підходу ще належить вирахувати, компанії в цілому задоволені результатами інновацій.

Вільна участь у різних проектах також знижує ризик того, що працівники переходитимуть в інші компанії з метою кар’єрного зростання. І це, без сумніву, в інтересах керівництва, впевнений футуролог Джейкоб Морган із Каліфорнії, який написав дослідження “Чому співробітникам необхідне набуття досвіду”.
Участь у проектах сприяє духу підприємництва і ініціативності співробітників компанії, а також утримує від бажання змінити місце роботи, коли з’являється відчуття, що ви зупинились у розвитку.
Готовність до змін
Втім, постійне перестрибування з проекту на проект має свої недоліки, кажуть експерти. Вам може бракувати чіткого розуміння шляху до успіху. Коли ви не отримуєте підвищення, а назва вашої посади так і залишається тією самою, важко відчувати своє професійне зростання, навіть якщо ви й берете участь у різних проектах, каже Жан-Філіп Мішель.
Більше того, наша професія певною мірою визначає, ким ми є. А яким чином вплине на нашу ідентичність кар’єра від проекту до проекту?
До того ж, у людей завжди існує певна інертність щодо радикальних нововведень. І змінити традиційне уявлення про те, як має розвиватися кар’єра, може бути досить важко.
“Головною умовою змін, – підсумовує Майстер, – як і завжди, є психологічна готовність до них”.

Забери зі свого життя ці 10 непотрібних речей і ти відчуєш прилив щастя і задоволення

annashchesna — Fri, 21 Apr 2017 10:04:46 +0000

1. Забудь про потребу завжди доводити свою правоту. Серед нас так багато тих, хто навіть під загрозою розриву чудових відносин, завдаючи біль і створюючи стрес, не може змиритися і прийняти іншу точку зору. Воно того не варте.

2. Відпусти контроль. Будь готовим відмовитися від необхідності постійно контролювати все, що відбувається з тобою – ситуації, події, люди і т.д. Чи то рідні і близькі, колеги або незнайомці на вулиці – просто дозволь їм бути такими, якими вони є.

3. Відпусти почуття вини. Звільнися від потреби звинувачувати інших за те, чим ти володієш або не володієш, за те, що ти відчуваєш або не відчуваєш. Перестань розпорошувати свою енергію і візьми повну відповідальність за своє життя.

4. Зупини негативну розмову з собою. Як багато людей наносять шкоду собі, тільки тому, що дозволяють негативним думкам і емоціям управляти їх життям. Не довіряй всьому, що говорить твій логічний розсудливий розум. Ти кращий і здатен на більше, ніж вважаєш насправді.

5. Забудь про постійну потребу скаржитися на безліч речей – народ, владу, ситуації, події, які роблять тебе нещасним, сумним і пригніченим.

Ніхто не може зробити тебе нещасним, ніяка ситуація не може тебе засмутити без твоєї на те згоди.

6. Відмовся від критики. Перестань критикувати людей, які відмінні від тебе, і події, які не відповідають твоїм очікуванням. Ми всі різні.

7. Забудь про потребу справляти враження на інших. Перестань перевтілюватися і бути тим, ким ти не є насправді. Зніми маску, прийми і полюби своє справжнє Я.

8. Перестань чинити опір перемінам. Зміни – це нормально, вони необхідні нам, щоб рухатися з пункту А в пункт Б. Зміни допомагають змінювати і наше життя, і життя оточуючих на краще.

9. Не приклеюй ярлики. Перестань ставити ярлики на людей і події, про які ти не знаєш або просто не розумієш. І поступово відкривай свою свідомість новому.

10. Відпусти минуле. Знаю, це складно. Особливо, коли минуле подобається більше, ніж теперішній час, а майбутнє трохи лякає. Але тобі необхідно прийняти той факт, що теперішній час – це все, що у тебе є.

Неприємні звички: чого не варто робити, якщо хочете подобатися людям

annashchesna — Sat, 01 Apr 2017 18:03:50 +0000

Здатність або нездатність подобатися людям – це не якась вроджена риса, яку неможливо змінити. Експерти виділяють базові “фейли” спілкування, котрі змушують оточуючих відчувати антипатію.

Учені з Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі провели дослідження з метою створення “портрету” людини, котра викликає до себе приязнь. Дивно, але у описах таких людей не домінували такі риси, як товариськість, розум та зовнішня привабливість. Натомість високо цінувалися щирість та здатність розуміти інших.

“Бути людиною, яка подобається, це означає як уникати поведінки, яка знижує вашу здатність подобатися, так і посилювати таку поведінку, котра цю здатність підвищує”, – зазначає Тревіс Бредбері, автор бестселера “Емоційний інтелект 2.0”.

Він розповідає про найпоширеніші звички несимпатичних людей, пише The Huffington Post.

Вихваляння знайомствами

Бути знайомим із важливими та цікавими людьми – це прекрасно. Але коли людина, немовби до слова, вставляє їхні імена у будь-яку розмову, вона виглядає претензійною й не надто розумною.

На думку Бредбері, це надсилає оточуючим сигнал, що ця людина невпевнена в собі та “здешевлює” те, що вона говорить.

Емоційна агресія

Якщо людина дозволяє собі “вибухати”, хай навіть адресат її емоційного викиду, на її думку, “заслужив”, вона привертає до себе багато негативної уваги оточуючих. Про неї починають думати як про нестабільну, непривітну та навіть страшну.

Напрошування на компліменти

Усі ми знаємо людей, котрі мають звичку вихвалятися, ховаючи це за фальшивою маскою самоприниження. Наприклад, хлопець, що кепкує з себе, мовляв, який він заучка – а насправді чекає комплімента своєму розуму. Чи коли хтось жаліється, на якій суворій дієті сидить – щоби його похвалили за здорове харчування та добру фізичну форму.

Насправді ж самоіронія або самоприниження анітрохи не маскує бажання похвалитися. І людям таке не подобається.

Копирсання в своєму телефоні під час спілкування

Мало що дратує так само, як коли під час спілкування співрозмовник набирає якесь повідомлення чи просто дивитися в свій телефон. Старайтеся зосереджувати всю свою енергію на розмові, не розпорошувати її.

Упередженість

Нікому не хочеться говорити з тим, хто вже сформував свою думку про щось та не бажає слухати. Щоби не бути упередженим, треба вчитися дивитися на світ очами інших людей. Це не означатиме, що ви мусите повірити в те, у що вірять вони, або засудити. Ви просто ліпше зрозумієте, що ними рухає.

Відсутність запитань

Найбільша помилка, якої люди припускаються під час розмови, це зосередженість на тому, що вони самі збираються далі сказати. Щоби не прослухати через це, що насправді прагне донести до вас співрозмовник, ставте побільше питань. Так людина побачить, що вам дійсно цікава її думка.

Надмірна серйозність

Приємні люди утримують баланс між пристрастю до своєї роботи та вмінням розважатися. На роботі вони зосереджені, але дружні до оточуючих.

Плітки

Пліткарі у будь-якому колективі мають репутацію негативних та ворожих людей.

Надмірна відвертість

Коли ви ще не дуже добре знайомі з якоюсь людиною, не кваптеся вивалювати на неї забагато особистої інформації про себе.

Надмірна відвертість грає проти вас, ви справляєте враження особи, поведеної на собі, такої, що не відчуває балансу в розмові або сприймає співрозмовника просто як вільні вуха, на які можна присісти зі своїми проблемами.

Забагато постів у соцмережах

Опитування показують, що люди, котрі звітують у соцмережах про кожен свій крок – що було на сніданок, як погуляв із собакою тощо, у такий спосіб висловлюють своє прагнення бути прийнятими іншими. Проте результат отримують, як правило, протилежний.

Серійний зрадник: як розпізнати того, хто не здатен берегти вірність своїй половині

annashchesna — Sun, 26 Mar 2017 10:01:13 +0000

Подружня зрада – це болісна і травмуююча подія, і іноді такий вчинок людини є реакцією на якусь специфічну ситуацію чи результатом того, що шлюб – нещасливий. Однак бувають чоловіки та жінки, котрі просто не здатні зберігати вірність партнерові.

Як розпізнати “серійного” або компульсивного зрадника, розповіла британський психотерапевт Саллі Браун.

Про це пише Healthista.

У нього “еластичні” стосунки з правдою

Для компульсивного зрадника настільки комфортним є маніпулювати ситуаціями заради одержання бажаного результату, що часто він навіть не усвідомлює, що бреше. На роботі він, не змигнувши оком, привласнить чужу ідею, перебільшить власні здобутки, прикрасить своє резюме , а в випадку невдачі перекладе провину на інших.

В основі такої поведінки часто лежить патологічний брак емпатії, хоча така людина може її майстерно вдавати, коли їй це потрібно.

Він рідко відчуває провину

Думка про почуття провини, яке потім неодмінно мучитиме, утримує більшість людей від зради своєї половини. Але в емоційному спектрі серійного зрадника провина відсутня. Він може щиро вірити в те, що його невірність стосується лише його, а чоловік або дружина не взнає, тож не страждатиме, і картатися нема чого.

Як вважає психолог, здатність відділяти свої почуття від почуттів інших може розвинутися в людини, яка в дитинстві не мала міцних і хороших відносин із батьками.

Він не терпить самотності

На “серійні зради” може штовхати глибока невпевненість у собі, через яку людина боїться опинитися в ситуації, де поруч не буде когось “свого”. Найнебезпечніша ситуація, в якій зрадник такого типу найвірогідніше скочить у гречку – це коли він знаходиться далеко від дому та в оточенні незнайомців.

Свідомо чи несвідомо, такі люди, перебуваючи у стосунках, підбирають собі потенційних наступних половинок – на той випадок, якщо нинішні відносини зазнають краху. Якщо ваш коханий або кохана ніколи не був сам, а перестрибував із одного роману одразу в інший – це тривожний дзвіночок.

Він покладає відповідальність за своє щастя на інших

Багато серійних зрадників не вміють давати раду власним емоціям, відтак вважають, що обов’язок близьких людей – це підставляти їм плече та відволікати від некомфортних почуттів чи стресу. Коли такій людині здається, що в нинішніх стосунках її не цінують, для неї це ніби брак повітря.

Напруга на роботі, сімейна криза та особливо якась складна ситуація, коли партнер змушений зосередитися на власних почуттях і проблемах – серійний зрадник вважає, що його кинули.

Він винуватить інших у тім, що нещасливий

Якщо ваш партнер дедалі частіше ставить вас на чолі списку людей, які його підводять, не розуміють чи ще щось йому роблять не так, цілком імовірно, що це – формування виправдання зради та покладання провини за неї на вас. Прихований меседж – “якщо ти не бажаєш задовольняти мої потреби, я маю повне право пошукати цього деінде”.

Ви – його Всесвіт

Із першого погляду, якщо ви для людини – це його все – це добре. Але ця роль покладає на вас невидиму та мовчазну відповідальність, із якою вам несила буде впоратися.

Жива людина не може бути центром чийогось світу та не обманювати сподівань партнера. Відокремлення – невід’ємна частина будь-яких стосунків, але якщо вона породжує у вашому партнерові невпевненість, він шукатиме іншу “ідеальну” людину.

“Здорові стосунки – це інкубатор для особистого зростання обох партнерів. Але якщо відносини виносять на поверхню найгірше, що в вас є, якщо вони викликають ревнощі та невпевненість, яких ви досі не відчували, отже це – нездорові стосунки”, – підсумовує психотерапевт.

“Дослухайтеся до своїх інстинктів – якщо ви не в змозі довіряти цій людині, потрібно зрозуміти, чому саме. Можна почекати, доки так або інакше не з’являться конкретніші підстави. Або ж можна взяти на себе ініціативу та чесно поговорити про ваші почуття та побачити, куди це заведе”, – радить Браун.

Ви чули про «принцип 90/10»? Виявляється він впливає на все наше життя!

annashchesna — Tue, 14 Mar 2017 09:14:56 +0000

Лише мала частина подій нашого життя залежить від волі випадку, в іншому ми самі вирішуємо, як пройде день.
Так говорить американський письменник Стівен Кові, назвавши це «принципом 90/10». А роботу цього принципу він показав за допомогою простого прикладу.

Ділимося з вами невеликою розповіддю про дію правила 90/10 в повсякденному житті.

Що таке «правило 90/10»?

Справа в тому, що 10% подій в нашому житті ми ніяк не можемо контролювати. Не можемо запобігти поломці приладу, яким користуємося, вплинути на затримку рейсу літака або регулювати червоне світло світлофора. Але ми можемо контролювати свою реакцію на ці події.

Решта 90% подій – це результат нашої реакції. Результат того, як ми себе поводимо в неконтрольованій і стресовій ситуації.

Уявіть собі ситуацію…

Ви снідаєте зі своєю сім’єю. Ваша дочка ненавмисно перекинула чашку з вашою кавою прямо на вашу сорочку. Ви схоплюєтеся і кричите на дочку, називаючи її тюхтійкою. Дорікаєте своїй дружині за те, що вона поставила чашку дуже близько до краю столу. Ви біжите в спальню, щоб переодягнутися, а після повернення бачите заплакану доньку, яка не закінчила свій сніданок і не зібрала речі для школи.

В результаті вона не встигає на шкільний автобус. Ваша дружина поспішає на роботу, і ви везете дочку в школу на своїй машині. Оскільки ви спізнюєтеся, то мчите, порушуючи правила дорожнього руху. Прийшовши на роботу із запізненням, ви виявляєте, що забули вдома потрібні папери. Ваш день почався жахливо і продовжується у такому самому дусі. Ви чекаєте не дочекаєтеся, коли він закінчиться. Прийшовши додому, ви бачите, що дружина і дочка в поганому настрої. У ваших стосунках спостерігається напруга.

Отже, чому, по-вашому, у вас був поганий день?

А. Тому що дочка ненавмисно пролила каву?

В. Тому що ваша дочка пропустила автобус і ви повинні були везти її в школу?

С. Тому що на дорозі була пробка і ви запізнилися на роботу?

D. Тому що ви неправильно відреагували на ситуацію?

Правильна відповідь – D. Своєю реакцією ви зіпсували весь день собі і своїй родині. Ви не могли нічого вдіяти з розлитою кавою, але ви могли контролювати свою реакцію.

Адже все могло бути інакше!

Кава розлита на ваші штани. Дочка готова розплакатися. Ви м’яко говорите:

Нічого страшного, просто постарайся наступного разу бути акуратнішою.

Ви йдете в спальню, переодягаєте штани, берете все, що потрібно для роботи. Повертаєтеся в кухню і встигаєте побачити через вікно, як ваша дочка махає вам рукою, сідаючи в шкільний автобус. Попрощавшись з дружиною, виходите з дому. Ви приходите на роботу на 5 хвилин раніше і енергійно вітається з усіма.

Два різні сценарії. Обидва почалися однаково, але закінчилися по-різному. Вся справа в вашій реакції на події у вашому житті. Звичайно, можна продовжувати звинувачувати інших у своїх бідах і скаржитися, що життя не складається, але хіба це допомагає жити краще?

Вчіться правильно реагувати, і ви не зіпсуєте собі день і життя!

Якщо хтось обганяє вас на трасі. Дайте йому обігнати вас, не мчіть наввипередки: яке має значення, якщо ви потрапите на роботу на кілька секунд пізніше? Пам’ятайте про правило 90/10 і не турбуйтеся про це.

Літак запізнюється, це порушує ваш розклад на весь день. Не зривайться на працівниках аеропорту, вони не винні. Використовуйте цей час для читання. Зустріньтеся з іншими пасажирами і проведіть приємну бесіду.

Ви нічого не втратите, якщо спробуєте застосовувати в своєму житті правило 90/10. Повірте, ви будете вражені результатами.

Іпохондрія: чому хочеться хворіти та як позбавитись цього бажання

annashchesna — Thu, 09 Mar 2017 13:18:12 +0000

Здравствуй, дарагой днєвнік!
Погана новина: найближчим часом не куплю африканський барабан, бо всадив бабло на діагностику.
Хороша: в мене ще буде час його придбати.

З тиждень тому був у лікаря. Він направив на обстеження з підозрою на дуже хрінову хворобу. За цей час всередині мене (де саме луччє не казатиму) все зжалось настіко, шо учоні із CERN підвищили ризик виникнення Чорної Діри на Землі до максимуму. Ну а я тим часом ходив трішки не в духє. Уявляв ото довгу боротьбу з хворобою, гєраічєску смерть і все таке…

Зробив обстеження. Видихнув. Сказали, шо жить буду.
В цій ситуації помітив одну деталь. Якась підсвідома частина мене ХОТІЛА цієї хвороби. Це вона так старанно постачала вагони негативних візуалізацій. І в той момент я не міг її контролювати — лише спостерігати.
Це сильно напрягло, бо як казав класик: “Бійтесь своїх бажань — вони мають властивість збуватись”. Мало того, я згадав, що це не вперше. За свої двадцять два я встиг “перехворіти” на:
Декілька видів раку. Рак пятки в тому числі 😀
Проказу. Мені було дванадцять, і я цілий день крутив помідори на томат. Звьозди так лігли, шо якраз перед цим я прочитав “Кулау прокаженный” Джека Лондона. Тому, коли мої натружені руці почали свербіти та червоніти після дня помідорної каторги, я відразу ж поставив діагноз і почав з усіма прощатись :В
Звісно ж, волчанку. Малим мав необережність подивитись чотири сезони “Доктора Хауса”. За тиждень!
Дифтерію. Подивився мультік “Балто”, коли хворів на ангіну;
Дизентерію. Їв зелені груші з садка, читаючи історію сера Френсіса Дрейка;
Сказ, бєшінство, боброву випячку та ще декілька найменувань…

Звісно, більшість подібних випадків було у дитинстві/юності, але і на свідомий вік щось перепало. Тому я задумався: якщо частина мене так хоче хворіти, значить це дає їй якісь переваги? Що саме, та чи можу я отримати це без хвороб? Як виявилось, так:
Перевага 1. Втеча від проблем.

Це пішло з першого класу школи, яку я вважав даремною витратою часу. Мені було там скучно та хріново, ненавидів її всією душею. Хвороба була можливістю звідти втекти. Цікаво, що читаючи хворим вдома книги, я вивчав більше, аніж за час у школі)
Рішення 1.
В школу я, слава Богу, не ходжу. Разом з тим, проблем вистачає, і від них іноді хочеться втекти. Допомагає філософський підхід до їх вирішення, близькі люди та віра в себе. Але то все працює, поки є енергія — важливо тримати її баланс. Останнім часом у мене був “перегар”. Не той, що після діскатєки у селові, а коли перегораєш на роботі. І тут вступає в силу наступна перевага.
Перевага 2. Відпочинок.

Хвороба — це можливість відпочити. Хоч я вже і менший трудоголік, ніж раніше, але все одно грішу. Останній тиждень відчував, що перепрацював. Але хуярив до кінця, поки в один день просто не зміг вилізти з ліжка — не було енергії. Тому й захотілось похворіти — це “легальний” спосіб відпочити.
Рішення 2.
Знайшов у підсвідомості страх бідності та переконання, що “мене люблять, тільки якщо я це заслужу”. Вони і були причиною трудоголізму. Замінив на позитивні “я завжди знаходжу гроші для життя в своє задоволення” та “я люблю себе, і не залежу від оцінки оточуючих”. Відпустило.
Відтепер обмежую робочий час, виділяю більше на відпочинок та задоволення. Довіряю і делегую. Роблю два вихідних. Більше подорожую, спілкуюсь, пишу.
Сцуко, треба десь знайти барабан! 🙂
Перевага 3. Можна послати всіх туди, де бобри не живуть.

Я навчився говорити “Ні” — це неймовірне і прекрасне слово. Однак, буває, даю слабину — і беру на себе зобов’язання, яке мені не потрібне. З-за цього злюсь на себе та людину, яка мені його дала. Втрачаю енергію і час на злість та виконання. Хвороба — прекрасний привід відрубати себе від зайвих зобов’язань.
Рішення 3.
Вводжу презумпцію “ні” на нові зобов’язання. Зустрічі, виступи, клієнти, цвіти полить і т.д.. Себто, якщо раніше по дефолту я говорив “так”, то тепер — “ні”. Людина має переконати, що мені це потрібно, а потім це ще маю зробити я.
Проговорювати всі моменти, які мене бісять в існуючих зобов’язаннях. Прописувати найдрібніші деталі роботи з клієнтом. Вивільнений час направити на себе та близьких.
Перевага 4. Увага.

В дитинстві хворіти було круто. Мені купували білий пористий шоколад, апельсини та гранатовий сік. Мені було недостатньо уваги оточуючих, а так я її отримував.
Зараз би хвороба подібних дивідендів не дала. Бажання уваги інших виникає з-за нестачі Любові до себе та відсутності спілкування. Людей вистачає, з Любов’ю до себе прогрес, але якась частина старої звички лишилась. Я уявляв, як ото всі сразу начнуть заботицця, жаліти і т.д..
Ще один пункт — героїзм. Я уявляв, що гєраічєскі боротимусь з хворобою, знайду від неї ліки, і всі мене за це полюблять. Знову ж таки — нестача Любові до себе, залежність від оцінки інших та переконання, що я “неповноцінний” поки не зроблю щось “путнє”.
Рішення 4.
За допомогою психолога виявив цікаву штуку про героїзм. Я виріс на дитячих книгах, які були поширені у СРСР. В них розвинений культ героя. Життям пожертвуй, але родіну/колгосп врятуй. Інакше ти ніхто. Ну я собі й перейняв, що неодмінно маю бути героєм, інакше мене ніхто не любитиме. Це уявляєте, наскільки ретельно в совкє будувалась інформаційна політика!?
Продовжувати духовні практики, які заряджають мене Любов’ю. “Вирівняти” цикли спілкування — я то ненавиджу людей з-за того, що вони всюди, то звалю у Франик на півроку, і з живими людьми спілкуюсь раз на місяць 😀
Перевага 5. Саможаління

Ох, як же ж тут можна розгулятись! Та такий же Я бідний, такий Я нещасний… Тьху!
Саможаління — один з найпідступніших механізмів людської психіки. Забирає силу волі та бажання діяти/жити. Він є, як це не парадоксально, маскою гордині. Жаліючись, людина замикається на собі, намагається підвищити свою значимість в очах інших. Згадайте, з яким остервенінням, жагою та витривалістю бабки на лавках готові розповідати про свої хвороби 🙂
Рішення 5.
Тримати нормальний рівень енергії, бо в саможаління я зкочуюсь тільки коли він у мінусі. Проговорювати (не жалітись, а проговорювати) подібні стани з близькими — погляд зі сторони допомагає вибратись з цієї ями. Діяти — це найкращий спосіб пересатити нити.
Перевага 6. Дєло мічти.

Всі ж бачили “Достукатись до небес” або “Поки не зіграв у ящик”? Хвороба дає можливість робити, що душі завгодно — відступати нікуди. Я візуалізував, що випишу ті 254 заготовки для постів, статей та книг, гратиму для перехожих на барабані, подорожуватиму на байку по Азії…
Рішення 6.
Не обов’язково викликати смертельну хворобу, щоб дозволити собі досягати маленьких та великих мрій. На жаль, я не Сковорода — світ таки мене впіймав. Парюсь з-за грошей, хоч і заробляю більше, аніж будь-коли. Працюю або читаю професійну літературу замість того, щоб відпочити, зайнятись творчістю чи потусити. І постійно пересуваю “на потім” маленькі та великі речі, яких прагне моя душа.
Менше паранойї про бабло, роботу та “успєх”. Більше уваги для творчості, душі, особистого життя та дурних вчинків. Рака-така-така! :Р
З мріями ще така штука — вони можуть бути просто ідеалізацією. Мріяла ото людина все життя бути журналістом. Але все боялась спробувати. Зате в неї було виправдання “вот, стану колись журналістом, тоді життя налагодиться!”. Врешті-решт, стала вона журналістом, а виявилось, що то не її. І всрала вона двадцять років мріяння на вакуум. Тому мрії треба якнайшвидше тестувати та “відстрілювати” 🙂
Перевага 7. Страх росту та змін.

І таке є. Зараз постали питання по виходу на новий рівень у декількох сферах. Ну і сцикотно ж. Особливо делегувати. Всі оці “а вдруг не вийде і т.д.”.
Легше захворіти 🙂
Рішення 7.
С локтя по челюхану всім цим страхам! А потом ще з вертухи, для профілактики!) Дія — найкращі ліки.
Страхи будуть завжди. Але це не привід їм здаватись. Бо тільки долаючи їх, ми можемо бути собою.
Якщо у вас іпохондрія або ви любите візуалізувати хвороби — задумайтесь, для чого це вам? Виведіть підсвідоме на логічний рівень та знайдіть шляхи отримання переваг хвороби, не хворіючи. Мені допомогло.
Сподіваюсь, вам допоможе ця стаття. Будьте здорові, фізично та духовно! 🙂

Дмитро Семьонов

10 способів відновити зламану самооцінку

annashchesna — Thu, 09 Mar 2017 05:09:08 +0000

Майже кожен з нас хоч раз у житті відчував, що втрачає як впевненість у собі, так і відчуття власної гідності.

Навіть якщо ви переконані, що з самооцінкою у вас все гаразд і жодних проблем немає – ґрунт під ногами можна втратити за мить.

Це може бути через звільнення з роботи, чи через те, що керівник кричить і критикує вас.

Ви можете втратити впевненість у собі навіть на власному дні народженні – коли усвідомите, що стали на рік старшими, але досі працюєте на ненависній посаді.

На голову сипляться думки: “Я невдаха!”, “Моє відчуття успіху було лише ілюзією!”, “Я ні на що не здатен!”.

Навіть якщо ви усвідомлюєте, що такі думки – результат втрати самооцінки, це не допоможе почуватись краще.

Forbes зібрав 10 способів, які допоможуть вам відновити втрачену віру в себе.

Бігом на вулицю!

Гуляйте за будь-якої можливості. Або катайтесь на велосипеді. Природа прекрасно впливає на самооцінку і нагадує, що світ не проти нас. Нагадує, що життя має свої етапи і шанси на зміни.

Рухайтесь!

Танцюйте під улюблені пісні, бігайте парком. Дайте своєму тілу продемонструвати вашому мозку, що ви – живі. А якщо ви живі – то завжди можете змінити ситуацію на краще!

Творіть!

Витягніть із закутків свої пензлі на фарби, підіть в садок і розфарбуйте старе ліжко чи стілець. Чи зіграйте на скрипці. Креативність дуже важлива у відновленні самооцінки.

Оточіть себе людьми, які вас підтримають.

Ніхто краще за вас не знає, які друзі чи родичі змушують вас сміятися і почуватися щасливими. Тримайте з ними постійний зв’язок.

Подискутуйте з критичним “Я” у своїй голові.

Люди, які шукають роботу, або ті, хто відновлюють сили після втрати впевненості в собі, можуть чути в своїх головах постійне ниття внутрішнього голосу. Він постійно кричить, наскільки безкорисними вони є. Наприклад: “Чому тебе звільнили? Чому звільнили ТІЛЬКИ тебе? Значить, ти погано працював”.

Дайте відповідь цьому голосу: “Дякую за твою думку, але я впевнений, що звільнення піде мені лише на користь. Я вже шукаю нову роботу і вона буде кращою за попередню. Тепер у мене вища планка!”.

Не витрачайте на пошуки роботи більше кількох годин на день.

Не сидіть весь день, “залипнувши” у монітор і заповнюючи заявки на сотні вакансій. Це найменш ефективний спосіб знайти роботу. Вийдіть, випийте кави з людьми, яких не бачили роками, погуляйте з новими знайомими. Діліться ідеями, підсилюйте один одного – це принесе значно кращий ефект за монотонне заповнювання заявок.

Візьміть блокнот і запишіть у нього свої історії зі “знищення дракона”.

У вас є потужні історії з роботи чи інших сфер життя, які нагадають вам, наскільки розумними, винахідливими і сумлінними ви є. Запишіть про випадки, коли вам вдалося щось покращити, чи когось виручити.

Почистіть простір навколо і свій мозок!

Коли ви працювали, були надто зайнятими, щоб навести порядок у шафі. Зробіть це зараз! Позбудьтесь одягу, який уже не носите, меблів, які не подобаються, та й взагалі всього, що нагадує вам про те, ким ви були, а не те, ким хочете бути.

Створіть картинку в голові.

Сядьте десь в тихому місці, заплющіть очі, уявіть, якою повинна бути ваша наступна пригода. Чого вам хочеться? Розплющіть очі – і намалюйте! Бо як ви можете рухатись вперед, не знаючи, куди?

Огляньте всі попередні пункти.

Згадайте, наскільки крутими ви є. Скажіть собі вголос: “Це перетворення далось мені нелегко, але я зміг повз нього пройти і стати сильнішим. Так, я здібний і розумний. І чим сильніше я це відчуваю, тим сильнішим стаю! Як і інші навколо мене”.

Без паніки: як говорити з дітьми про депресію та суїцид

annashchesna — Wed, 15 Feb 2017 15:12:27 +0000

Соціальні мережі днями накрило вже не першою хвилею паніки, пов’язаною з суїцидними групами підлітків.

Та перш ніж розганяти тривогу подальшими перепостами та влаштовувати допити дітям, збуджуючи в них цікавість до “китів”, варто зробити глибокий вдих-видих та почитати поради психологів.

Як говорити з дітьми на страшні теми, як пояснити їм, що таке депресія, як уникнути того, щоби вони “абсорбували” батьківську паніку – про це колонка психіатра Лорі Холлман у The Huffington Post.

Наводьте факти

Розповідаючи дітям, що таке депресія, варто наголосити на тім, що це хвороба, яка має певні причини та симптоми, і яка лікується. Розкажіть, як може змінюватися поведінка людини у депресії, та запевніть, що коли депресія вражає дорослу людину, то в тому, що вона стає втомленою, сумною чи дратівливою, немає провини дитини.

Запитайте, чи є в дитини якісь питання, та відповідайте коротко, але чесно. І не заглиблюйтеся в пояснення процесів, які відбуваються в мозку, бо це зробить проблему в уявленні дитини ще серйознішою та страшнішою.

Враховуйте вік та ступінь зрілості

Добирайте правильну лексику, бо дитину 8-9 років такою розмовою можна перелякати, змусити думати, що вона в небезпеці. Тінейджер же й сам загуглить слово “депресія” та запитає в вас про роль серотоніну чи щось таке, що ви й самі не знаєте. Запропонуйте підлітку звернутися до Google разом.

Заспокоюйте

Дитина повинна мати впевненість у тому, що батько або мати, навіть якщо хворітимуть на депресію, все одно подбають про них, що вони лікуватимуться та здолають недугу.

Як розповісти дитині про “суїцидальні” ігри в Інтернеті, не провокуючи та не стимулюючи при цьому їхню цікавість до них – про це написала пост психолог Любов Найдьонова.

Чому жінки не люблять “хороших хлопців”

annashchesna — Sun, 05 Feb 2017 13:08:01 +0000

Вчені розповіли, чому жінки відмовляють”хорошим хлопцям”.
Експерти вважають, що “хороші хлопці” – це насправді чоловіки зовні непривабливі і з безліччю комплексів, які не втомлюються знущатися над потенційними обраницями в режимі реального часу, пише lady.

Дослідник Роберт Гловер за результатами аналізу цього питання повідомив, що такі чоловіки часто намагаються укласти “таємні угоди”, щоб привернути до себе жінок. На думку деяких психологів, непривабливі чоловіки часто “зависають” на сайтах знайомств, щоб заповнити недолік спілкування, який вони відчувають в реальному житті. Вони не втомлюються засипати дівчат компліментами і досягають успіху в цьому більше, ніж їх красиві однолітки.

Якщо ж чоловік не хоче залишатися “просто другом”, то йому варто попрацювати над своїм іміджем: відвідати спортзал, фітнес-клуб, знайти більш престижну роботу.

Про різницю в психології польських та українських школярів. Досвід мами

annashchesna — Tue, 24 Jan 2017 09:04:04 +0000

Українська блогерка, яка два роки тому переїхала до Польші, розповідає про зміни, які сталися з її дітьми за цей час і порівнює українську та польську систему освіти.

«Діти стали на порядок спокійніші і расслабленіші», — пише вона.

У Києві дівчата ходили в відмінний ліцей, але стрес супроводжував їх постійно. Багато задавали, не дозволяли бігати на перервах, іноді і перерв не було в принципі. Загальна ідея школи — вчитися і вчитися, все інше — тлін. І коли я плюнула на успішність і відвела дівчат на різні гуртки, зашкодивши виконанню домашок, класний керівник одразу дала мені про це знати. Негодиться. Треба вчитися.

У Польщі все інакше. Діти приїхали і показувалич удові знання з англійської та математики, навіть особливо не знаючи польської. Це не мої вигадки, мені говорили про це вчителі. Дисципліна, працездатність — все це дала нам київська школа. Але за рахунок чого? Нерви і недосипання у всієї родини. Та ну його…

Хтось із українських експертів вважає, що польська система освіти кульгає. Я вам скажу одне — я бачу колосальний контраст між психікою українських і польських дітей. І справа тут не в хиткій економіці України, мовляв, звідти всі біди. Справа в системі освіти.

Від українських дітей постійно чогось хочуть. Хочуть з надривом. Вирішуючи свої проблеми, амбіції і комплекси. На них кричать в школах, їм не дають на заслуженій перерві відпочити і розслабитися фізично, їм просто елементарно нема коли гуляти і нічого не робити. Вони живуть за розкладом, в якому немає місця дитинства.

3 роки польської школи спрямовані насамперед на те, щоб дитина навчилася комунікувати, дружити, співпереживати, допомагати і вирішувати завдання спільно. Якщо вчитель бачить, що діти втомилися, він може перервати урок і вивести їх погуляти. Прямо під час уроку. Або закінчити урок і весь наступний просто побути на вулиці, де діти будуть шуміти, бігати і грати.

Немає й мови про те, щоб учитель кричав на дітей в школі. А якщо раптом таке і трапляється, вчителька пояснює і вибачається за це на батьківських зборах — тому що її не чули і вона була просто змушена.

Тут довіряють дітям і вірять в них. Це було для мене шоком і відкриттям. Хоча мене не можна назвати мамою-квочкою і в Києві мої дівчата гуляли самі у дворі років з 6-ти.

Якось їздили кілька класів у зоопарк, де проводився квест. Діти розбилися по компаніям і самі (!) бігали по парку, виконуючи завдання. Вчителі сиділи в кафе. І всі повернулися вчасно, і ніхто не поліз до лева в клітку або за мавпочкою на дерево. Ніхто не пропав, не впав, не побився. При цьому це такі ж звичайні діти.

Ще історія. Знову 3-4 класи дітей 9-11 років везуть на Різдвяний ярмарок. Вчителі дають їм 2 години на погуляти, а самі приємно проводять час за гарячим шоколадом і бесідами. І ніхто ні за ким не стежить, не водить за руку, не будує парами. Всі проводять час в своє задоволення! Я була вкрай здивована, коли на моє запитання “чи не втомилася пані за 3 дні з дітьми в поїздці” вона зробила круглі очі. “У нас прекрасні діти, ми чудово відпочили”.

Ну от як? Я неодноразово їздила з 1-го класу з дітьми на шкільні екскурсій і це були вирвані роки. Я приїжджала засмикана, хотілося швидко випити і сховатися під ковдрою, щоб тебе ніхто не чіпав.

Для себе поки що я зробила висновок саме такий — коли дітей постійно вантажують і напружують, вони, як пружини, змушені “розпрямлятися”, “вистрілювати”. Тут тобі і нерви, і психосоматика, і багато ще чого неприємного. Ми все це проходили, я знаю, про що пишу.

Допускаю, що така ситуація не по всій Україні. І це нам так “пощастило”.

Пишу про особистий досвід і поки те, що я спостерігаю тут, в Польщі, саме на рівні шкіл, мені подобається.

Відчувайте своїх дітей і вірте в них.

А з приводу польської системи освіти — так, вона слабша за українську. Але вона ж і практичніша. Якщо це математика, то тут тобі завдання з магазинами, купюрами, здачею від покупки, а не виконробами і щебенем (зрозуміло, що я перебільшую, але про землекопів пам’ятають, думаю, багато).

Дитина має право перездати оцінку. І не психувати з цього приводу. Їй дається 2 тижні на перездачу одиниці. Так, двійку і вище змінити вже не можна, тому логічніше нічого не написати і отримати одиницю, вивчити і перездати.

Дитина може отримувати стипендію за свої знання. І це відмінний мотивуючий фактор.

Після проходження теми з польської мови, якщо це розповідь, казка або міфи, як було зовсім недавно, діти виступають з доповіддю в саморобному костюмі! Наприклад, дівчата вбралися Аїдом, Зевсом і Афродітою. Залізли в мій шафа, спорудили “божественний” наряд і розповідали так про свого персонажа. Ми (батьки) в цьому взагалі не беремо участі, самі думають-розуміють.

І я розумію, чому діти тільки тут стали розповідати про те, що їм дають на уроках і як вони це проходять. Це весело. А якщо не особливо весело, то хоча б не напряжно.

Вчителька англійської ходить в кедах і дозволяє, якщо залишається вільний час до кінця уроку, ставити на Ютьюбі будь-який музичинй ролік за бажанням дітей.

Учитель музики грає в оперному театрі Вроцлава в оркестрі і всіляко спонукає дітей, які займаються в музичній школі, зіграти що-небудь на уроці.

У дітей немає відторгнення. Знання входять плавно. Я бачу це з англійської, програма якого тут досить слабка за київськими мірками нашого ліцею. АЛЕ! вони її не бояться і приймають досить природно і спокійно. Читають, чують, говорять, перекладають, якщо треба — в іграх, кліпах, просто в житті. А великий відсоток польського населення вільно володіє англійською. Може, це диктується життям в Європі.

В цілому, цікаво спостерігати, як змінюються діти, як змінюємося ми і як змінюється світ навколо нас.

Тетяна Ревека

8 речей, про які варто пам’ятати, коли все йде не так

annashchesna — Tue, 17 Jan 2017 12:00:08 +0000

1. Біль є частиною зростання. Іноді життя закриває двері, бо пора рухатися. І це – добре, тому що ми часто вже не починаємо рух, якщо обставини не змушують нас. Коли настають важкі часи, нагадуйте собі, що ніякий біль не прибуває без мети. Рухайтеся від того, що заподіює вам біль, але ніколи не забувайте урок, який він викладає вам. Те, що ви боретеся, не означає, що ви зазнаєте невдачі. Кожен великий успіх вимагає, щоб була присутня гідна боротьба. Гарна займає час. Залишайтеся терплячими і впевненими. Все налагодиться; скоріше за все не через мить, але в кінцевому рахунку все буде … Пам’ятайте, що є два види болю: біль, який ранить, і біль, який змінює вас. Коли ви йдете по життю, замість того, щоб чинити опір їй, допоможіть йому розвивати вас.

2. Все в житті є тимчасовим. Завжди, коли йде дощ, ти знаєш, що він закінчиться. Кожен раз, коли вам заподіюють біль, рана заживає. Після темряви завжди з’являється світло – вам нагадує про це щоранку, але тим не менш часто здається, що ніч триватиме завжди. Цього не буде. Ніщо не триває вічно. Таким чином, якщо все добре прямо зараз, насолоджуйтеся цим. Це не буде тривати вічно. Якщо все погано, не хвилюйтеся, тому що це теж не буде тривати вічно. Те, що життя не легке в даний момент, не означає, що ви не можете сміятися. Те, що щось турбує вас, не означає, що ви не можете посміхнутися. Кожен момент дає вам новий початок і нове закінчення. Кожну секунду ви отримуєте другий шанс. Просто використовуйте його. САЙТ vk.com

3. Хвилювання і скарги нічого не змінять. Ті, хто скаржаться найбільше, домагаються менше всіх. Завжди краще спробувати зробити щось більше і потерпіти невдачу, ніж спробувати досягти успіху, нічого не роблячи. Ніщо не закінчено, якщо ви програли; все закінчено, якщо ви насправді тільки скаржитеся. Якщо ви вірите в щось, продовжуйте намагатися. І незалежно від того, що станеться в кінцевому рахунку, пам’ятайте, що істинне щастя починає прибувати тільки тоді, коли ви припиняєте скаржитися на ваші проблеми і починаєте бути вдячними за всі ті проблеми, яких у вас немає.

4. Ваші шрами є символами вашої сили. Ніколи не соромтеся шрамів, залишених вам життям. Шрам означає, що болю більше немає, і рана затяглася. Це означає, що ви перемогли біль, витягли урок, стали сильнішими і просунулися. Шрам є татуюванням тріумфу. Не дозволяйте шрамам тримати вас в заручниках. Не дозволяйте їм змушувати вас жити в страху. Почніть розглядати їх як ознака сили. Джалаледдін Румі одного разу сказав: «Через рани в вас проникає світло». Ніщо не може бути ближче до істини. З страждання з’явилися найсильніші душі; найвпливовіші люди в цьому великому світі позначені шрамами. Подивіться на свої шрами як на гасло: «ТАК! Я ЗРОБИВ ЦЕ! Я вижив, і у мене є шрами, щоб довести це! І тепер у мене є шанс стати ще більш сильним ».

5. Кожна маленька битва – це крок уперед. У житті терпіння не дорівнює очікуванню; воно є здатністю зберігати гарний настрій, завзято працюючи на вашу мрію. Тому, якщо ви збираєтеся пробувати, йдіть до кінця. Інакше у старті немає ніякого сенсу. Це може означати втрату стабільності і комфорту на деякий час, і, можливо, навіть вашого розуму. Можливо, вам доведеться не мати те, що ви звикли, чи не спати стільки, скільки ви звикли, протягом багатьох тижнів поспіль. Це може означати зміну вашої зони комфорту. Це може означати жертвування відносинами і всім, що вам знайоме. Це може означати появу насмішок. Це може означати самотність. Самотність, тим не менш, є подарунком, який робить багато речей можливими. Ви отримаєте простір, в якому потребуєте. Все інше – тест на вашу витримку, на те, наскільки ви дійсно хочете досягти мети. І якщо ви захочете цього, Ви зробите це, незважаючи на невдачі та розбіжності. І кожен крок ви будете почувати себе краще, ніж ви можете уявити. Ви зрозумієте, що боротьба – не перешкода на шляху, це – шлях.

6. Негативна реакція інших людей – це не ваша проблема. Будьте впевнені, коли поганий оточує вас. Посміхайтеся, коли інші спробують перемогти вас. Це – легкий спосіб підтримати власний ентузіазм. Коли інші люди будуть говорити про вас погано, продовжуйте бути собою. Ніколи не дозволяйте чиїмось розмовам змінювати вас. Ви не можете приймати все занадто близько до серця, навіть якщо це здається особистим. Не думайте, що люди роблять щось заради вас. Вони роблять щось заради себе. Перш за все, ніколи не міняйтеся для того, щоб справити враження на когось, хто каже, що ви не досить гарні. Міняйтеся, якщо це робить вас краще і веде вас до більш яскравого майбутнього. Люди будуть говорити незалежно від того, що ви робите чи як добре ви робите це. Хвилюйтеся про себе, а не про думку інших. Якщо ви вірите в щось, не бійтеся боротися за це. Велика сила прибуває з подолання неможливого.

7. Те, що має статися, станеться. Ви отримуєте силу, коли відмовляєтеся від криків і скарг і починаєте посміхатися і цінувати ваше життя. Є благословення, приховані в кожній боротьбі, з якою ви стикаєтеся, але ви повинні бути готові відкрити серце і розум, щоб побачити їх. Ви не можете змусити речі відбуватися. Ви можете тільки намагатися. У певний момент ви повинні відпустити ситуацію і дозволити того, що призначене, трапитися. Любіть ваше життя, довіряйте інтуїції, ризикуйте, втрачайте і знаходите щастя, вивчайте через досвід. Це – довга поїздка. Ви повинні припинити хвилюватися, задаватися питаннями і сумніватися в будь-який момент. Смійтеся, насолоджуйтеся кожним моментом свого життя. Ви можете не знати точно, куди ви мали намір піти, але ви в кінцевому рахунку прибудете туди, де ви повинні бути.

8. Просто продовжуйте рух. Не бійтеся розсердитися. Не бійтеся полюбити знову. Не дозволяйте тріщинах в своєму серці перетворюватися на рубці. Зрозумійте, що сила збільшується щодня. Зрозумійте, що хоробрість прекрасна. Знайдіть у вашому серці те, що змушує інших посміхатися. Пам’ятайте, що ви не потребуєте в багатьох людях у своєму житті, тому не прагнете мати більше «друзів». Будьте сильні, коли буде важко. Пам’ятайте, що всесвіт завжди робить те, що є правильним. Визнавайте, коли ви будете неправі і виймайте уроки з цього. Завжди озирайтеся назад, дивіться, чого ви домоглися, і пишаєтеся собою. Не змінюйте ні для кого, якщо ви не хочете. Робіть більше. Живіть простіше. І ніколи не припиняйте рух.

Природа ненависті або хто такі “токсичні батьки”

annashchesna — Fri, 13 Jan 2017 05:01:21 +0000

Фрейд безсумнівно був генієм. В його часи говорити про те, що дитинство впливає на все наше подальше життя, а несвідоме – на нашу щоденну рутину – все рівно, що розповідати людям з минулого століття про комп’ютери чи мобільні телефони.

Сьогодні вплив історії дорослішання на розвиток мозку очевидний. Наш дитячий досвід припадає на найпластичніші для мозку часи і в прямому сенсі формує людину. Особистість зростає з копіювання середовища, з того, як людина відображає навколишній світ, в тому числі й з фраз типу: “що ти за ідіот, руки не з того місця”, “яка ж ти ледача нікчема, збирайся швидше”, “який же ти дурень, такий же як твій тато”.

Природа ненависті або формування особистості починається з дитинства

Мозок навчається автоматично, матриці критичного мислення сформуються потім, коли лобові частки дозріють, а поки все сприймається без фільтрів – і Дід Мороз, і “ти нікчема”, і “подивися, до чого маму довів”. Так уже влаштовано, що знання про світ і про себе дитина не оцінюючи отримує від людини, з якою у неї сформований тісний зв’язок.

І ще одне найвідоміше передбачення Фрейда про несвідоме отримало своє підтвердження. У 1970-ті роки американський психолог Бенджамін Лібет проводив свої відомі експерименти, які сколихнули наукове співтовариство, але чомусь пройшли повз широкої публіки. Експерименти, що породили нові гарячі дискусії про свободу волі, безліч книг нейропсихологів від Діка Сааба до Сьюзен Блекмор, в яких вже навіть не ставиться питання чи є несвідоме, а звучить побоювання – чи є свідомість?

Природа ненависті або формування особистості починається з дитинства
Наука тільки описує явища, тлумачить результати вже конкретна філософська культура – і тут є над чим подумати. Експеримент розповідає нам про те, що готовність до дії відбувається не як наслідок нашого рішення, а навпаки – наша свідомість лише спостерігає і, схоже, все, що вона може зробити, – це накласти вето. Загальмувати. І у неї на це, м’яко кажучи, не так багато часу. 200 мілісекунд. 200 мілісекунд свободи.

Хто ж тоді приймає рішення? Мозок? За яким же алгоритмом він це робить? Він активізує найчастіше використовувану поведінкову схему – в тому числі ту, яку сформувало нам в дитинстві оточення. Саме так з часом риси характеру перетворюються в патологію – доріжка, якою часто їздять, стає колією, з якої не вибратися: трохи підозріла жінка може перетворитися в клінічного параноїка до старості (я дещо спрощую, адже генетика теж будує свої нейронні зв’язки, що утворюють матрицю реакцій).

Природа ненависті або формування особистості починається з дитинства

Взагалі людська культура виникла з появою перших табу – свідомість почала виконувати своє надскладне завдання – гальмувати процеси. Еволюція довго мучилася (максимально автоматизуючи все, що можна, і вирішуючи хитре завдання енергопостачання), щоб звільнити ресурс для мозку, тобто для тієї його частини, яка може сказати “стоп” підкорковій “мавпі”.

Чому так складно гальмувати? Уявіть собі камінь, який котиться з гори: на початку схилу його ще можна зупинити, в кінці – майже нереально. Будь-яка реакція – це сила, щоб її зупинити потрібна ще більша сила. Більше того, енергію від гальмування потрібно кудись подіти. Наприклад, ви їдете в автобусі додому, кінець робочого дня, натовп, втома, клієнти втомили, керівник знову неадекватний, і тут хтось вас штовхнув, ще й прокоментував “чого, розсілася, місця мало”? Автоматична реакція – злість, камінь ВЖЕ почав котитися з гори. Не ви його запустили, але далі у вас дуже мало часу на гальмування. “Вибачте” – майже неймовірний подвиг. Відповісти злістю значить помножити зло, образити кривдника. Йому доведеться десь це акамулювати, а судячи з його поведінки – збирати негативні емоції нікуди. Коли ніхто не здатний зупинитися, суперечка переростає в сварку, бійку і т.д..

Природа ненависті або формування особистості починається з дитинства

З першої секунди появи в цьому світі ми повинні щось робити з енергією, яка виділяється при зіткненні наших бажань (або небажань) з реальністю. Новонароджена голодна дитина кричить, у процесі дорослішання вона вчиться “відкладати” крик. З часом вона багато чого навчиться терпіти і відкладати до слушного моменту – голод, походи в туалет, сексуальні імпульси. Власне, про це і писав Фрейд, говорячи про стадії розвитку.

То куди дівається енергія при гальмуванні? І знову згадаємо Фрейда і його концепцію Ід – образ певного несвідомого “контейнера”, одна з функцій якого – зберігати енергію від гальмування нереалізованих бажань. У новонародженого з контейнеруванням все погано (але так і повинно бути – ця навичка набувається в контакті з середовищем) – у нього всі імпульси відразу виражаються в поведінці, а далі – все життя тренування. Ось тільки умови тренування у всіх різні.

Природа ненависті або формування особистості починається з дитинства

Доросла людина, котра знаходиться поруч з дитиною і є достатньо важливою для неї – це і є її контейнер – “складати образи в маму” означає дати своєму ще маленькому контейнеру нормально розвиватися, не забивати його під зав’язку. Дитина може сильно розплакатися від незначної подряпини і прибігти до мами, щоб в її контейнер скласти свої важливі переживання. Сама дитина поки не може терпіти як доросла, не може не відреагувати. Саме тому дорослому дитячі переживання часто здаються нісенітницею, хоча не здається дивним, що дитині не під силу підняти те, що може легко взяти в руки доросла людина.

Дитина “складає” свої труднощі в дорослого. Якщо, звичайно, у дорослого є куди складати… “Сам винен, куди заліз”, “так тобі і треба, будеш думати наступного разу” або мами просто поруч немає. Нікого поруч немає. І тоді біль заморожується і чекатиме свого часу. Часто він дає про себе знати несподівано для самої людини. Безліч досліджень говорять про високу кореляцію нападів гніву і непростого дитинства.

Природа ненависті або формування особистості починається з дитинства

Контейнер заповнений травмами немов морозильник? Тоді щоденним фрустраціям просто нікуди поміститися і в поведінці ми спостерігаємо людину, готову спалити до тла кафе, де офіціант був недостатньо ввічливий – мало того, що нікуди скласти образу, так новий камінчик ще й активізує все накопичене реальне і суб’єктивне переживання болю від грубого слова. Звідси така несиметричність реакції. Перекладаючи мовою нейробіології – так зрослися нейронні ланцюги. Людина потім може шкодувати і каятися, але це ніяк не змінить подібні реакції в майбутньому.

У тоталітарних державах рання розлука з батьками є частиною політики виховання. В СРСР через три місяці жінка повинна була вийти на роботу, віддавши дитину в ясла. У лікарнях (з ослабленим власним ресурсом) з дуже ранніх років – без матері. Така система калічить не тільки дітей, але й батьків, вбиваючи навіть ту ж біологічну прихильність до потомства. Батьків фізично і / або емоційно (контейнер закритий для дитини) немає поруч, і всі тягарі реальності дитина змушена кудись дівати. Або соматизувати (підсвідомо перетворювати у хвороби), або заморожувати до інших часів.

Замороження неакумульованих дитячих травм – основа будь-якого цькування і дідівщини. Девіантної дитячої поведінки. Проблем з усиновленими дітьми. Старшокласники знущаються над молодшими, як колись знущалися над ними. Педофіли найчастіше самі були жертвами насильства. Найзліший керівник на роботі зазвичай той, хто доповз кар’єрними сходами з самого низу і “все пам’ятає”. Армія. В’язниця. Здавалося б, навіщо ти робиш те, що робили з тобою, якщо знаєш, ЯК ЦЕ БОЛЯЧЕ? Тому що тобі (твоїм нейронним ланцюжкам) здається, що є шанс нарешті зігнати заморожений біль. На того, хто слабший, і тому буде змушений прийняти його – діти, люди похилого віку, інваліди, психічно хворі, тварини… Це спокуса супермаркету без охорони – ось зараз можна все і нічого тобі за це не буде. Але це лише ілюзія. Ілюзія тимчасового полегшення.

Природа ненависті або формування особистості починається з дитинства

І так само роблять травмовані діти, коли самі стають батьками – з’явилася залежна істота і починають литися докори: “а я говорила не лізь, а як ти хотів”, “я тебе в дитячий будинок здам, сволота”, “це не трикутник тупий, а ти тупий”. Дитина фактом свого існування робить запит на ресурс, якого немає. Є тільки травми та образи.

Дитина, яка з’явилася на світ (щоправда, без власної згоди), стає жертвою на вівтарі батьківської травми. Вона ламає своєю появою і без того кволу перегородку, яка стримувала бурхливу річку накопиченої злості. У суспільстві, де легалізоване токсичне ставлення до дітей, таке спілкування з дитиною не викликає питань в оточуючих – всі так жили і живуть. Це дає фінальну індульгенцію на насильство у своїй родині. І тоді майже немає шансу з’явитися цим 200 мілісекундам свободи гальмування, щоб зупинити руку від товмака, а губи від “навіщо я тебе тільки народила, тварюка”. Немає ні ресурсу, ні часу, ні стимулу зупинити патологічні способи комунікації з дитиною, які вже стали занадто традиційними. Людина котиться своєю колією нейронних ланцюгів, втрачаючи те, що можна назвати свободою волі.

Природа ненависті або формування особистості починається з дитинства

Адже часто в культурі підставляти другу щоку, тобто перебирати чужу лють на себе, вважається слабкістю. Той, хто прощає – невдаха. Хто не грає в гру “вони самі винні” – боягуз і розмазня. Скиглити не можна (тобто висловлювати біль): “люди в часи війни вмирали з голоду, а ти скиглиш, що на роботі проблеми” – наче якщо ця людина зараз припинить ділитися болем, ті жертви воскреснуть і щасливо заживуть. Всі ці “а діти в Африці голодують” – це відмова від збирання, тому що своє складати нікуди, а тут ще чуже.

Однак, прощення – не слабкість, а найпотужніша сила з усіх можливих, могутніша за силу автоматичної ненависті. Прощення, це коли всі твої нейрони приготувалися до знищення, а ти за 200 мілісекунд відводиш руку і стріляєш в повітря. Вміти прощати – навик, отже він тренується, зі збільшенням навантажень може переходити на нові рівні. Спочатку ти навчився прощати друзів, потім ворогів. 200 мілісекунд на кожен підхід в тренуванні.

Природа ненависті або формування особистості починається з дитинства

Повний контейнер травм ще й завжди передбачувана штука для маніпуляцій. Наприклад, один з батьків, який полюбляє маніпулювати, легко може вивести з себе вже дорослу дитину, викликавши гнів, образу, роздратування однією лише фразою на кшталт “А що, коли онуки будуть? Мати вже помре скоро, не дочекаєшся тебе, все тільки про себе думаєш. Що ти психуєш, як завжди, що я такого сказала? Ой, ти з дитинства психованим був”. Багато потрібно часу на тренування гальмування, яке буде виглядати як спокійна фраза “Мам, ти ще сама молода красуня, давай мені швидше сестричку або братика!” Або більш сміливе “Мам, я розумію твої тривоги, але зараз у мене інші плани на моє тіло і мій час”.

І якщо з яких-небудь причин в суспільстві концентрується велика кількість людей, котрі бажають спрямувати кудись свою травму – далі справа техніки показати їм, на кого можна напасти. Більше того, вони будуть любити людину, яка дала їм цей дозвіл, вона здаватиметься їм визволителем з персонального пекла. І це може бути як на сімейному рівні, на рівні окремої групи, так і на загальносвітовому (брудна нація, відстале населення, “вони ж не люди давайте їх бити” й інше).

Природа ненависті або формування особистості починається з дитинства

Важливо розуміти – ідеологічна оболонка для ненависті завжди вторинна, вона похідна, по якій не завжди відразу помітна явна функція. Ядро – це зламаний особистий контейнер (і їхня сума у населення), який до того ж заповнений непереробленими відходами – неемпатичні батьки, насильство в дитячому садку, цькування в школі – і…. неможливо протистояти спокусі робити боляче іншому, кого визнали винуватим, особливо коли кришка його контейнера зламана ситуацією…

Питання – куди подіти енергію щоденних фрустрацій? Ситуаційно – це може бути все від сарказму за переглядом жартів стенд-ап коміка на заборонені теми (що звичайно суспільно легалізована агресія) до вечірнього тренування з боксу (легалізована фізична агресія). Чим вільнішими є громадські звичаї, тим більше безпечних методів скидання енергії від гальмування – тому що численні зайві безглузді “не можна” знову змушують гальмувати (розлучатися неправильно навіть якщо чоловік б’є, виглядати можна лише певним чином, чого б це не коштувало, на ці теми не можна говорити і т.п.).

Природа ненависті або формування особистості починається з дитинства

Але це якщо власний контейнер достатньо об’ємний, функціонує більш-менш справно і середовище не переповнює його жахами на кшталт воєн, смертей близьких, насильства і так далі. А якщо з контейнером глобальні проблеми, тоді це вже питання терапії (а терапевт по суті стає резервним контейнером, що функціонує за певними правилами і, в рамках терапевтичних відносин, приймає такі речі, які люди не зобов’язані приймати в рамках дружби або навіть близьких відносин).

Все це не вирішується тут і зараз. Це питання часу. Але помічаючи, що адекватних батьків стає більше, що необов’язково віддавати дитину в держустанови мало не з народження, що можна перебувати з дитиною в лікарні, а традиції каральної медицини гаряче обговорюються і засуджуються, що стає прийнятним говорити про проблеми батьківства вголос без ярлика “не скигли” – це все дає надію, що будуть й інші часи, інші люди з більш міцною психікою.

Природа ненависті або формування особистості починається з дитинства

Це любити своїх дітей, всупереч хору злих голосів зі свого травматичного дитинства і зовнішніх коментарів “не бери на руки, розбалуєш”, “чого пестуна виховуєш”, “трісни йому як слід, нехай знає”, “скажи йому, нехай дає здачі завжди”. Це не помститися тому, хто за всіма людськими мірками цієї помсти заслуговує.

Кажуть, що у світі немає справедливості. Так, але в світі є Любов, а Любов – це і є найбільша несправедливість. Не справедливо допомогти тому, хто начебто є твоїм ворогом. Не справедливо любити того, хто приносить тобі біль. Не справедливо робити добро і не отримувати визнання, але продовжувати його робити. Не справедливо давати незнайомим людям насилу зароблені гроші на вирішення їхніх проблем. Не справедливо ризикувати життям заради інших людей, виносячи їх з вогню.

І дуже хотілося б, щоб для такої несправедливості люди завжди знаходили сили і ресурс – як в самих собі, так і в близьких.

Не сердіть підлітка: психолог про те, чим шкідливий батьківський негатив

annashchesna — Sun, 25 Dec 2016 11:10:32 +0000

Непослух, крик, грюкання дверима – із подібним “бунтом” стикаються, певно, батьки кожного підлітка і не завжди знають, як на таке правильно реагувати. Головне, не треба сердитися та гримати, закликають психологи.

Кілька порад для мам і татусів, як пережити цей буремний період, мають фахівці з Каліфорнійського університету, котрі дослідили, як реагують тінейджери на батьківський гнів.

Результати дослідження надрукувало видання Journal of Youth and Adolescence, пише Time.

Психологи, котра працювали з 220 батьками та їхніми дітьми-підлітками, дійшли висновку: тінейджер “гіперболізує” татову чи мамину негативну реакцію на свою поведінку і від того стає ще агресивнішим. Тобто тінейджер отримує з цієї реакції негативу більше, ніж насправді вклали в неї його батьки.

“Візьми себе в руки!”, – часто кажуть батьки підлітку під час його “вибуху”. І він сприймає це як зневагу до себе.

Бурхливі емоції підлітка часто помилково сприймаються батьками як негативні. А дитина, яка вважає виховні методи тата чи мами стосовно себе надто жорсткими, ще активніше огризатиметься, порушуватиме правила та тікатиме з дому.

Цікаво те, що негативна реакція від мами та негативна реакція від тата по-різному діє на дитину. У першому випадку підліток скоріше сперечатиметься або навпаки, закриється в собі. А в другому – стане агресивним.

“Стосунки батьків та тінейджерів досліджені гірше, порівняно зі стосунками тінейджерів і матерів, але результати нашого дослідження показують, що стосунки “батько-тінейджер” мають унікальне значення”, – говорить ад’юнкт-професор психології Місакі Натсуакі.

“Те, як батьки відповідають на негативні емоції їхніх дітей-тінейджерів, потенційно може дратувати чи посилювати їхню агресивну поведінку“, – додав науковець.

Через гормони, що вирують у тілах тинейджерів, їхні емоції видаються їм “більшими за життя”. І їм не віриться, що хтось, крім ровесників, у змозі зрозуміти та допомогти. Діти, котрих не розуміють батьки, частіше самовиражаються через агресію. А насправді вони лише хочуть, щоби їх почули.

Тим часом і для самих батьків підлітковий вік їхніх синів та дочок – це дуже непростий етап. Нещодавнє дослідження навіть виявило зв’язок між передпідлітковим та підлітковим віком дітей і депресіями матерів. На думку експертів, у цей період батьки видаються самі собі теплішими по відношенню до дітей, ніж вони є насправді. І коли підліток намагається вибороти собі таку-сяку автономію, тато і мама можуть почуватися знехтуваними.

“Коли тінейджери відсторонюються та закриваються в собі, батькам важливо з’ясувати, що саме почув їхній син або донька, та обговорити всі розбіжності у їхніх поглядах на батьківство”, – радить Натсуакі.

Психолог звертає увагу на те, що тінейджери, на відміну від молодших дітей, котрі є більш егоцентричними, навіть будучи не в гуморі можуть сприймати й чужу точку зору. Відверта дискусія батьків та дітей про різницю сприйняття здатна помогти краще зрозуміти одне одного та зблизитися, вважає Натсуакі.

“Коли батьки запрошують своїх дітей-тінейджерів ділитися їхньою точкою зору вони допомагають їм зміцнювати вміння аргументувати, а це корелюється з психологічним здоров’ям і щастям у подальшому житті”, – підсумовує дослідниця.

Нагадаємо, нещодавно психологи пояснили, що означають для сучасного підлітка “лайки” у соцмережах, та застерегли щодо їхньої “токсичності”.

Цілуйтеся, голубтеся, смійтеся – психологи назвали 10 хороших звичок щасливих пар

annashchesna — Sat, 24 Dec 2016 10:01:11 +0000

Щасливі стосунки – це не випадковий дарунок долі, що звалюється на голову двом закоханим та не полишає їх усе життя. Експерти кажуть: стосунки треба плекати й підтримувати.

Поради, що робити, щоби зв’язок між люблячими людьми лишався міцним, і щоби вони довго-довго були щасливі разом, зібрало видання The Huffington Post.

Психологи та експерти зі стосунків розказали, які хороші звички має більшість щасливих пар.

Вони завжди цілуються при зустрічі та прощанні

“Це далеко не малозначуща звичка, вона підтверджує, що між вами є зв’язок, хай навіть на мить, принаймні двічі на день. Багато людей, які перебувають у нещасливих стосунках, кажуть, що не можуть пригадати, коли вони перестали цілуватися при зустрічі та прощанні, це просто щезло”, – говорить психолог Саманта Родман.

“Коли ви приділяєте час тому, щоби встановити зоровий контакт із вашим партнером та поцілувати його, це показує, що ваші стосунки пріоритетні для вас навіть у найзаклопотаніші ранки чи вечори”, – додає вона.

Вони щедрі на компліменти

“Усім потрібні компліменти, і особливо потрібні вони від партнера”, – підкреслює професор соціології та сексолог Пеппер Шварц.

Часом у них бувають суперечки, але вони сваряться правильно

“Якщо між партнерами час від часу не виникає незгода, тоді вони або нечесні, або не люди”, – запевняє психотерапевт Курт Сміт.

“Незгоди – це не проблема шлюбу – це нормально. Поганим для шлюбу може бути те, як саме пари дають раду своїм незгодам (або коли вони цього не роблять)”, – зазначає він.

Зі слів Сміта, суперечка – це нагода попрактикуватися в вирішенні конфліктів та розвинути навички спілкування. Він радить звернути увагу на те, як ви сперечаєтеся, чи злитеся, чи кричите, чи лаєтеся, чи відгороджуєтеся одне від одного. Кожному із партнерів варто скласти список власних поганих звичок та використати наступні суперечки для того, щоби навчитися реагувати на незгоду по-іншому.

Вони фокусуються на тому, що їм у партнері подобається, а не на тому, що не подобається

“Це не означає, що вони відкидають свої стандарти відносно стосунків”, – підкреслює психотерапевт, котра працює з парами, Кері Керолл.

Із її слів, такі пари простіше знаходять тимчасові компроміси, що дозволяють їм продовжувати цінувати одне одного.

Вони голубляться

“Найщасливіші пари не бояться демонструвати потяг одне до одного – навіть на публіці. Вперед, візьміть за руку свого чоловіка чи дружину, коли ви на шопінгу в торгівельному центрі, або притуліться, коли дивитеся кіно з друзями”, – радить психотерапевт, що працює з проблемами родини та шлюбу, Аарон Андерсон.

Вони не чекають, що партнер прочитає їхні думки

“Ходити навколо, сподіваючись, що інша людина здогадається, що вам треба, або припускати, що ви точно знаєте, що треба їй – це рецепт катастрофи. Найщасливіші пари відкрито говорять про свої потреби та з повагою ставляться до різниці в потребах, не вважаючи, що хтось мав би й так це знати, або що в “спорідненої душі” будуть ті ж потреби, що і в них самих”, – зазначає коуч із сексу та стосунків, доктор Даніелль Херел.

Їхні стосунки та час, який вони проводять разом, є їхнім пріоритетом

Зі слів коуча з сексу та взаємин Селести Хіршмен, на початку стосунків закохані не можуть відірватися одне від одного. Минає час, і часто відірватися вони вже не можуть від своїх смартфонів та комп’ютерів. Натомість пари, чиїм пріоритетом є проводити час разом, проявляти любов та розвиватися в сексуальній сфері – найщасливіші, каже вона.

Вони часто сміються разом

Коли пари втрачають звичку сміятися разом, констатує доктор Саманта Родман, їхні стосунки ризикують стати безрадісними.

Вони не уникають розмов про гроші

“Сварки через гроші – це одна з найпоширеніших причин розлучення. На жаль, більшість пар уникають розмов про гроші, доки в них не виникають настільки великі проблеми, що їх уже не можна ігнорувати. Змусити себе поговорити про гроші, доки не виникне велика проблема – це одна з наймудріших речей, яку ви можете зробити задля того, щоби ваш шлюб був щасливим та довготривалим”, – каже психотерапевт Курт Сміт.

Вони дають одне одному право на сумнів

“Коли люди переживають проблеми в стосунках, нерідкісним є відчуття, що твій партнер – зовсім у іншій команді, не в твоїй. Пам’ятайте, що ви – в одній команді і піклуєтеся одне про одного. Дати партнерові право на сумнів – це велика сила у щасливих стосунках”, – говорить психолог Марі Ленд.

Нагадаємо, нещодавно експерти розказали, як розрізнити здорові стосунки від “токсичних”.

Чому так важливо пити воду: 6 психологічних причин

annashchesna — Sun, 23 Oct 2016 17:05:39 +0000

Дивовижне вплив на організм людини! Зневоднення – прямий шлях до депресії.

Про те, що воду потрібно пити в обов’язковому порядку і для схуднення, і для гарного самопочуття, знає кожен. А ось те, що вода діє на психіку і є свого роду антидепресантом – відомо далеко не всім. Уяви собі, так і є.

Іранський доктор Ферейдун Батмангхелидж, впевнений: більшість людей відчувають хронічне зневоднення, а це – прямий шлях до ожиріння і психічних захворювань. Як пояснює доктор, вода стимулює симпатичну нервову систему, яка, в свою чергу, регулює метаболізм. І нестача води ці процеси уповільнює. Ну, чим тобі загрожує уповільнення метаболізму пояснювати не потрібно, з цим все зрозуміло. А ось те, що мозок людини на 85% складається з води, і відрізняється підвищеною чутливістю до зневоднення, для тебе напевно стане відкриттям.

Доктор, назвав цілий список симптомів, які точно говорять про зневоднення організму. Отже, терміново випий склянку води, а то і два залпом, якщо:

1. Ти відчуваєш втому, яка не є результатом напруженої роботи.

2. У тебе різкий приплив крові до обличчя: коли кровообіг у мозку посилюється, щоб поліпшити його постачання водою, приплив крові до обличчя також збільшується.

3. Почуття роздратування без видимої причини і безконтрольний гнів, стали частими супутниками твого настрою.

4. Тебе відвідало почуття тривоги, без будь-яких вагомих підстав.

5. Хронічна пригніченість з тобою вже кілька днів.

6. З’явилася непереборна тяга до алкоголю, паління і шкідливої їжі.

Для профілактики, іранський доктор радить вживати по 8 склянок чистої води в день. А ось від кави, чаю та газованої води, Батмангхелидж рекомендує відмовитися зовсім.

Не бійтеся невдач, не ждіть вибачень: поради від автора бестселера про емоційний інтелект

annashchesna — Sun, 09 Oct 2016 12:15:34 +0000

Великому успіхові часто передує невдача, а страх змушує нас нехтувати найблискучішими шансами у житті. Це – прості істини, про які ми, на жаль, легко забуваємо.

Список порад, якими він хотів би поділитися з кожним, склав Тревіс Бредбері, автор бестселера “Емоційний інтелект 2.0”.

Про це пише The Huffington Post.

1. Бути зайнятим не означає бути продуктивним

“Подивіться на тих, хто вас оточує. Вони виглядають такими заклопотаними – бігають із зустрічі на зустріч, розсилають електронні листи. А скільки з них справді є продуктивними, справді високоуспішними? Успіх не з’являється з руху та активності. Він приходить через сконцентрованість – коли ваш час використовується ефективно і продуктивно”, – каже Бредбері.

2. Великому успіху часто передує невдача

Той, хто не навчився приймати власні невдачі, ніколи не досягне великого успіху, впевнений письменник. Фрустрація змушує нас “визирнути з коробки”, подумати інакше і побачити рішення, якого нам бракувало.

Великому успіхові часто передує невдача. Фото yanlev/Depositphotos

3. Страх – головне джерело шкодувань

“Коли все буде сказано та зроблено, ви жалкуватимете про шанси, якими не скористалися, більше, ніж про ваші невдачі. Не бійтеся ризикувати”, – радить Тревіс.

“Я часто чую, як люди кажуть: “Що найгірше може з тобою статися? Це тебе уб’є?” Так, смерть – не найгірше, що може з вами статися. Найгірше – це дати собі померти всередині, лишаючись живим”, – говорить він.

Бредбері певен: коли відчуття задоволення людини йде від її порівняння себе з іншими, вона – більше не господар власної долі.

Неможливо узяти й вимкнути власну реакцію на те, що думають про вас інші, але все ж таки їхню думку про вас варто “ділити на два”.

“Незалежно від того, що люди думають про вас у якийсь конкретний момент, вірним є одне – ви зовсім не такі хороші чи погані, як вони про вас кажуть”, – наголошує Тревіс.

5. Ви настільки хороші, як люди, з якими ви себе асоціюєте

Треба старатися оточувати себе людьми, котрі вас надихають, змушують хотіти самовдосконалитися. І навпаки, чи варто бути поряд із тими, хто тягне вас донизу? Життя для цього надто коротке.

Страх – це головне джерело шкодувань. Фото cranach2/Depositphotos

6. Життя коротке

Жоден із нас не має гарантії, що в нього буде “завтра”.

“Коли хтось несподівано вмирає, це змушує нас переосмислити наше власне життя: що справді є важливим, на що ми витрачаємо наш час, як ставимося до інших. Втрата – це грубе, безжально правдиве нагадування про крихкість життя. Так не повинно бути”, – зазначає Бредбері.

Кожен ранок має починатися з усвідомлення, що це – дарунок, і розпорядитися ним ми повинні якнайкраще.

7. Не потрібно чекати вибачень, щоби пробачити

Злість та ненависть – це емоційні паразити, що руйнують вашу радість. Через них ваше тіло відчуває стрес, а це погано й для здоров’я. Пробачити того, хто про це навіть не просить, не означає виправдати його вчинки. Це просто звільнює вас від відчуття себе жертвою.

8. Ми живемо тим життям, яке самі створюємо

Ми – не жертви обставин. Ніхто не в змозі змусити нас приймати те або інше рішення, діяти всупереч нашим цінностям і прагненням. Якщо ви “застрягли”, це означає, що вам страшно піти на ризик, потрібний для досягнення ваших цілей і мрій.

“Коли настає час діяти, пам’ятайте, що завжди краще бути на нижньому щаблі сходинки, на яку ви хочете піднятися, ніж на верхньому того, на який вам підніматися не хочеться”, – каже письменник.

Треба старатися оточувати себе людьми, котрі вас надихають. Фото racorn/Depositphotos

9. Живіть моментом

Автор запевняє: неможливо повністю розкрити свій потенціал, якщо не вміти жити в теперішньому.

“Ніяка кількість провини не в змозі змінити минулого, і ніяка кількість тривоги не в змозі змінити майбутнього. Неможливо бути щасливим, якщо ви постійно перебуваєте десь іще та не можете в повній мірі прийняти реальність (хорошу чи погану) саме цього моменту”, – говорить він.

Для цього, перш за все, необхідно прийняти своє минуле. Не примирившись із ним, ви не зможете створити майбутнє. А що стосується майбутнього, варто усвідомити – воно завжди непевне, і це не може бути інакше.

10. Змін не уникнути, отже, їх треба приймати

Лише тоді, коли ви щиро приймаєте зміни, ви можете розкрити для себе їхній позитивний бік. Удавати ж, ніби вони у вашому житті не відбуваються, це шлях до невдач.

“Життя не зупиняється ні для кого. Коли все йде добре, цінуйте це і радійте цьому, бо це рано чи пізно зміниться. Якщо ви постійно перебуваєте в пошуку чогось більшого, кращого, що, як ви думаєте, зробить вас щасливими, ви ніколи не будете присутніми достатньо, щоби насолодитися прекрасними моментами теперішнього, перш ніж вони минуть”, – підсумовує Бредбері.

Нагадаємо, як правильно знайомитися з людьми, справляти на них хороше враження та бути гарним слухачем – поради про це дав письменник та колишній експерт ФБР Робін Дрік.

Що можна дізнатися про людину за її почуттям гумору, – психолог

annashchesna — Fri, 19 Aug 2016 08:00:37 +0000

«Психологи вивели фразу «немає такої речі, як жарт» на абсолютно новий рівень: виявляється, ваше почуття гумору може розповісти про вас набагато більше, ніж ви могли собі уявити», – пише психолог Ніл Петерсен у колонці для Psychcentral.

У 2003 році команда дослідників з канадського міста Лондон в провінції Онтаріо створила «Анкету почуття гумору», засновану на ідеї вимірювання того, як люди використовують різні види гумору.

Петерсен пояснює, що дослідники виділили чотири типи гумору:

1. Самопідтримуючий гумор – тип гумору, який ви використовуєте, щоб показати себе у вигідному світлі.

2. Афіліативний гумор – для поліпшення відносин з іншими.

3. Агресивний гумор – щоб виставити себе у вигідному світлі за рахунок приниження інших.

4. Самопринижуючий гумор – для поліпшення відносин з іншими, але за рахунок приниження себе самого.

«З того часу низка досліджень використовували цю анкету, щоб дізнатися, що почуття гумору говорить про людину, і виявилося, що деякі типи гумору більш характерні для щасливих людей, ніж інші», – розповідає Петерсен. Зокрема, це стосується самопідтримуючого і афіліативного типів.

«Наприклад, дослідження, проведене в 2010 році, пов’язує схильність до афіліативного гумору з більш високою самооцінкою, більш високою соціальною самооцінкою та більш низькими рівнями депресії. Тоді як самопринижуючий гумор призводить до протилежних результатів», – зазначає психолог.

Він наводить приклад ще одного дослідження, присвяченого зв’язку між гумором і емпатією. Дослідження виявило, що люди, схильні до афіліативного гумору, виказували великий рівень емпатії, а люди, що використовували самопідтримуючий гумор, краще уявляли себе на місці інших. А ось тим, хто використовував агресивний тип гумору, уявити себе «у чужій шкурі» вдавалося насилу.

«Нещодавні дослідження також розглядали зв’язок між почуттям гумору і грайливістю у дорослих. І знову золота і срібна медалі дісталися афіліативному та самопідтримуючому гумору», – пише Петерсен.

Він пояснює, що в цілому люди, що використовують гумор у позитивному ключі – як по відношенню до себе, так і по відношенню до інших, – щасливіші, а також більш здібні до емпатії.

«Звичайно, це не означає, що ви ніколи не повинні використовувати «негативні» типи гумору або що один самопринижуючий жарт зробить вас нещасним на все життя», – зазначає психолог.

«Тому вперед, жартуйте, але пам’ятайте, що своїми жартами ви можете розповісти про себе більше, ніж хотіли», – підсумовує психолог.