Смертельна ДТП сталася у Рівненській області на світанку 6 вересня. 5 пасажирів Opel загинули. Ними виявилися чотири політологи та журналіст. Попередня версія смертельного зіткнення – водій не впорався з керуванням на слизькій трасі і вилетів на зустрічну смугу, де врізався у вантажівку.

Згодом стало відомо, що чоловіки поверталися з Варшави, де були на міжнародній конференції із протидії гібридній війні. За кермом всю ніч був журналіст Володимир Карагяур.

Ким були і чим займалися загиблі, з’ясовували журналісти сайту “24”.

Олександр Маслак, політолог та викладач

Олександр Маслак закінчив філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка та здобув ступінь кандидата філософських наук. Рік стажувався в Варшавському університеті. Працював старшим викладачем Центру гуманітарної освіти НАН України.

Він був відомий, як експерт широкого профілю, адже розумівся на історичних подіях світу та мав потужні знання українських реалій з часів Київської Русі.

Згодом пішов у політику та став членом Вищої Ради партії “Національний Корпус”. Проводив відкриті лекції для студентів. На Youtube є лекція про одного з провідних філософів 20-го століття Освальда Шпенглера і його працю “Присмерк Заходу”.

Маслак був частим гостем ефірів на українських телеканалах, аналізував останні події у політиці. Засуджував російську агресію та вболівав за успішність реформ в Україні.

Олексій Курінний, громадський діяч і викладач Могилянки

Олексій Курінний виступав за перейменування радянських назв в Україні

Олексій Курінний викладав у Національному університеті “Києво-Могилянська академія” та був керівником міжнародного центру захисту прав людини при академії. Олексій також очолював київську організацію “Просвіта”.

Виступав активним поборником протидії російській агресії, зокрема в інформаційній війні. Один зі шляхів бачив у перейменуванні радянських та російсько-імперських назв у Києві та в Україні в цілому.

Окремо займався дослідженнями стану сучасної української мови та проводив наукові дослідження. В останньому йому вдалося встановити, що мешканці Центральної України продовжують русифіковуватися.

Був експертом Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя України при Міністерстві культури України та займався розробкою концепції виховання історичної пам’яті.

Володимир Карагяур, журналіст та громадський діяч

Він завжди поспішав жити, тому був дуже активним всюди, розповіла подруга загиблого та активістка Євромайдану Богдана Бабич. Вони разом працювали у Spilno.TV.

Вона додає, що журналістика була ідеальним місцем, де Володимир був в епіцентрі подій. Він був першим журналістом, якого затримали на Майдані представники режиму Януковича.

За участь в масових заходах йому загрожувало від 5 до 8 років. Але від тюрми вдалося врятувати спільними зусиллями громадськості.

На його сторінці у Facebook з’явились дестяки повідомлень про співчуття від друзів та знайомих Володимира. За два тижні йому мало виповнитися 34 роки.

Олександр Ніконоров, журналіст і політолог

Працював кореспондентом інтернет-видання “Депо”, а також був політологом. Йому було лише 29 років.

Олександр народився 3 листопада 1988 року у місті Торез Донецької області. В 2011 році закінчив кафедру політології в університеті Даля, що в Луганську. Після захоплення міста сепаратистами виїхав звідти, але змиритися з окупацією Донбасу не міг. Вивчав екстремістські та сепаратистські рухи на Закарпатті та Донеччині.

Народний депутат Антон Геращенко розповів, що Олександр як молодий вчений готував дисертацію про проросійські сепаратистські рухи на Донбасі, якою була роль Росії в них.

Олександр також був автором десятків статей і досліджень про те, що відбувається на окупованих територіях.

Його статті та дослідження залишаться важливим матеріалом для майбутніх дослідників історії російської агресії на Донбасі.

Сергій Попов, експерт із децентралізації і громадський діяч

Працював колишнім заступником голови Донецької військово-цивільної адміністраіціі та був секретарем Ради донорів з питань децентралізації в Україні. Цими питаннями займався в Міністерстві регіональної політики.

Сергій виїхав з Донецької області, щоб активно боротися за майбутнє країни тут. В квітні 2014 року в Дніпрі організовував круглі столи на тему протидії сепаратизму і тероризму.

“Був завжди світлий, оптимістичний, вірив у краще”, – згадав Сергія його товариш Іван Лукеря.

Колектив 24 Каналу висловлює співчуття усім родичам, близьким і друзям загиблих.

Чому Путін робить такі резонансні заяви і чого варто очікувати від господаря Кремля – в матеріалі сайту “24”.

“Миротворча” місія на умовах Москви

З початку збройного конфлікту на Донбасі Росія послідовно блокувала в Радбезі ООН можливість введення миротворчої місії на сході України. Позиція логічна, адже “блакитні шоломи” на Донбасі одразу б виявили, що проти України воюють не шахтарі і трактористи на танках, а регулярна армія РФ. При цьому переговори в Мінському і Нормандському форматах в цьому питанні постійно заходили в тупик.

Певний прогрес відбувся рік тому на переговорах “нормандської четвірки” в Німеччині. По завершенню учасники перемовин ніби дійшли певної згоди щодо формування Дорожньої карти із врегулювання конфлікту на сході України, в тому числі, і розглянули можливість введення міжнародної поліцейської озброєної місії ОБСЄ. Однак ініціатива так нею і залишилася. Далі слів справа не просунулася.

Однак Петро Порошенко постійно на всіх міжнародних майданчиках наголошував, що Україна вимагає введення миротворців на Донбас. Президент України заявив, що презентує ідею введення миротворців на Донбас цього місяця на сесії Генасамблеї ООН у Нью-Йорку. До речі, в МЗС Росії заявили, що такі дії є спробою ухилитися від зобов’язань із виконання Мінських угод.

Путін показує, що готовий до місії ООН, але не далі лінії розмежування

Та за кілька днів до чергової сесії ООН Путін заявляє на саміті БРІКС, що не лише підтримує введення миротворчої місії, але й внесе відповідну резолюцію на розгляд Радбезу ООН. Але, як зауважив у коментарі сайту військовий експерт Дмитро Снєгирьов, диявол криється в деталях. Насправді президент РФ своєю заявою намагається повністю нівелювати всі дипломатичні зусилля України в цьому напрямку. Адже Путін пропонує вигідні умови Кремлю, але неприйнятні для Заходу і України. Насамперед йдеться про те, що введення миротворців має бути узгодженим з так званими “Д/ЛНР”. Тобто Київ має сісти за стіл перемовин з терористами, а не з країною-агресором – Росією. Крім того, за версією Путіна, місія має бути тільки на лінії розмежування.

Ця заява Путіна – начебто демонстрація “доброї волі” Москви у відношенні до ситуації на сході України і пошуків шляхів її врегулювання. Таким чином Путін знову намагається нав’язати всім думку, що збройний конфлікт в Україні має не зовнішній фактор військового втручання Росії, а носить суто внутрішній характер,
– зауважує експерт.

Головне, наголошує Дмитро Снєгирьов, що Путін згоден на введення миротворців тільки на лінії розмежування.

РФ залишає за собою повний контроль за україно-російським кордоном. Хоча саме на передачі контролю над кордоном наполягає Україна, і це основна вимога учасників Нормандських і Мінських перемовин,
– наголошує експерт.

Таким чином, вважає Снєгирьов, слова Путіна можна розцінювати як шантаж.

З іншого боку, на думку голови правління Центру соціологічних та політологічних досліджень “Соціовимір” Сергія Тарана, в словах Путіна все ж є певний позитив.

Заяву Путіна можна сприймати як початок переговорів. Але про сенсацію говорити рано. Позитив у тому, що Путін починає гарячково шукати вихід із ситуації. Не те, що він відмовляється від “Новоросії” чи “Малоросії”. Але президент РФ іде на той дискурс, який пропонує Україна щодо миротворчої місії. Тому це хороший вектор, але не пройдений шлях,
– переконаний Таран.

При цьому політичний експерт Михайло Басараб зауважує, що Кремль намагається перевести все в площину внутрішнього конфлікту “громадянської війни”, щоб виконати вигідні для Росії Мінські домовленості. Тобто фактично федералізувати Україну, щоб утримувати контроль над нашою державою.

На злодії шапка горить

Втім, президент РФ у пориві показати свою всесильність фактично визнав, що на Донбасі присутні російські війська. Зокрема, Путін заявив, якщо США нададуть Україні летальну зброю, то терористи самопроголошених республік Донбасу можуть направити свою зброю в інші зони конфлікту.

Постачання зброї в зону конфлікту не йде на користь умиротворення, а тільки погіршує ситуацію. Є один момент, на який варто звернути увагу тим, хто виношує такі ідеї – у терористів “ДНР” і “ЛНР” достатньо зброї, в тому числі, захопленої у протиборчої сторони, у націоналістичних батальйонів і так далі,
– зауважив господар Кремля.

Путін визнав, що на Донбасі армія РФ, яку він повністю контролює

Іншими словами, Путін дав знати всьому світу, що сепаратистами керує Кремль, а також, що Москва знає, скільки в них зброї, оскільки сама її і постачає.

Це відверта погроза і шантаж Путіна щодо США і України. Президент РФ не виключає розширення театру військових дій і самого їх характеру. Путін розуміє: якщо ми отримаємо сучасну летальну зброю, то при її застосуванні паритет сил зміниться на нашу користь,
– зазначає Снєгирьов.

При цьому, на переконання експерта, збільшувати кількість зброї Росії вже нема куди. За його словами, чисельність російських танків і військ уже перевищує європейські армії.

“Є в бойовиків 600 російських танків, але, по-перше, вони нівелюються з наявністю протитанкової зброї. По-друге, танків багато, а підготовлених екіпажів обмаль. Тому надалі насичувати технікою окуповані території немає сенсу”, – вважає Дмитро Снєгирьов.

На думку Сергія Тарана, на широкомасштабний наступ Путін не наважиться. Та у випадку надання нам летальної зброї загострення, провокації на Донбасі з боку проросійських бойовиків, безперечно, будуть. І це в Києві повинні чітко розуміти.

Весь світ визнає, що Путін – агресор, і це його війська на Донбасі. Тому США і розглядають питання надання нам летального оборонного озброєння. Цілком логічно, що президент РФ погрожує нам ескалацією військового напруження. Хоча ситуація на Донбасі, якщо Україна отримає летальну зброю, розвиватиметься навпаки: бойовики не будуть наступати,
– підкреслює Таран.

Кремль відпрацьовує нові сценарії

Путін, як відомо, ніколи просто так нічого не говорить. Президента РФ сьогодні затиснули з усіх боків. В першу чергу, США, які все більше демонструють готовність до активного вирішення конфлікту в Україні не на умовах Москви. Як відомо, спецпредставник Вашингтона Курт Волкер в інтерв’ю Deutsche Welle досить прямо заявив, що вся повнота відповідальності за ситуацію, що склалася на Донбасі, лежить на Росії, включаючи фактичний зрив Мінських угод.

На Донбасі є російські війська, і саме Росія контролює території, відомі як ОРДЛО. Я думаю, що це провал міжнародного співтовариства в частині вторгнення Росії і захоплення частини української території. Але це ще і провал Сполучених Штатів, Великобританії, Франції і більш широкого міжнародного співтовариства в тому, що вони дали Україні гарантії безпеки і потім не виконали їх. Тому тут важливо не здаватися і спробувати відновити цілісність України,
– вважає Волкер.

Путін не приховує, що боїться надання зброї Україні

Президент РФ у досить складній ситуації. Все ближче президентські вибори, але санкції не пом’якшені, а навпаки посилені як США, так і Єврозоюзом. Тобто соціально-економічна ситуація в Росії продовжує погіршуватися. На зовнішньополітичній арені теж проривів немає. Україна вже менше цікавить росіян. А надання летальної зброї у корені змінить ситуацію на Донбасі на користь України. І це лякає Путіна, оскільки тоді йому взагалі не буде з чим іти до виборців. Тому єдине, що йому залишиться – демонстрація “миролюбності”, яку він підкріплює погрозами захопити нові території України і одночасно брязкаючи зброєю під самим носом у НАТО на навчаннях “Захід-2017” у Білорусі.

Путін розробляє різні сценарії і спостерігає, як на це відреагують в Україні і на Заході, щоб знайти слабке місце і нанести удар. З іншого боку, все більше відчувається, що Кремль втрачає хватку, намагаючись шантажувати світ своєю військовою “міццю”. Стає очевидним, що військовий потенціал Росії на кілька порядків нижче НАТО. І Росії може вистачити хіба що на превентивний ядерний удар. Але, як зауважує військовий експерт Олег Жданов, це зі сфери фантастики. Всі хочуть жити красиво.

Ірина Бережна народилась 13 серпня у Луганську. У 2002 році закінчила юридичний факультет Київського національного університету Шевченка. А у 2009 році – Національну академію управління при президенті України.

Ірина Бережна мала приватну нотаріальну діяльність

Кар’єра

Після закінчення навчання Бережна працювала юристом у Києві. У 2004 зареєструвала приватну нотаріальну діяльність. До речі, у 2008 її фірма отримала нагороду European quality Європейської бізнес-асоціації.

У 2007 на позачергових парламентських виборах стала народним депутатом України від Партії регіонів. Була членом комітету Верховної Ради з питань правосуддя. Займається реформуванням нотаріату, судової системи, корпоративного права, питаннями євроінтеграції, конституційної реформи.

У липні 2007 отримала ступінь доктора філософії в сфері права.

Бережна була однією з тих депутатів, що 16 січня 2014 року голосувала за так звані “диктаторські закони”, які суттєво обмежували права громадян і свободу слова.

Також вона запам’яталась своїми скандальними антиукраїнськими висловлюваннями.

Так, свого часу вона розкритикувала наказ Міністерства культури про обов’язкове дублювання фільмів українською мовою, за її словами – “це колосальний правовий нігілізм”.

У 2015 році вона засвітилась у пропагандистській програмі і “Вечір з Володимиром Соловйовим” на російському каналі “Росія”.

“Україна стрімко перетворюється в терористичну державу ” УкроІГІЛ “, де просто зносяться пам’ятники історії, влаштовується продуктова, транспортна, тепер уже енергетична блокада (йшлось про блокаду Криму). Багато хто зі мною погодиться, що саме такий сценарій планувався під час державного перевороту”, – заявила тоді Бережна.

Виступ Бережної на 1:07:50

А нещодавно Бережна зробила заяву щодо запровадження безвізового режиму. Вона сказала, що українцям не варто тішитися безвізовому режиму, оскільки вони “розвалили власну країну” та тепер хочуть “звалити до Європи”.

“У принципі, дивне уявлення патріотизму по-українськи – розвалити власну країну, знищити економіку, вбити 10 тисяч українців, дискримінувати мирних громадян, які проживають на Донбасі, щоб заощадивши 35 євро, звалити в Європу. “Патріоти”, їдьте най**, і не забудьте взяти з собою каструльки, червоні мереживні труси і по пакету львівського сміття!”, – зауважила Бережна.

Особисте життя

Про особисте життя Ірини Бережної відомо небагато. Вона була неодружена. Сама виховувала 8-річну доньку Даніеллу.

Одна з особливостей Криму в тому, що після ультраполітизованої України він опинився в Росії. Тій самій, в якій сама розмова про політику всерйоз – табуйована. Де стендап шоу і КВН жартують про тещу, а не про владу. Де будь-яке обговорення політики на рівні солідаризації та особистісної співучасті немислиме. Еліта монополізувала політику і не збирається ділитися нею навіть з тими, хто готовий її щиро підтримати, – пише Павло Казарін для Крим.реалії.

“Не думай про білого кролика”: коли обговорення політичного витіснене, то розмовою про політику стає все, що завгодно. “Мироточнй бюст Миколи Другого” або скасування спектаклю “Нурієв” у Большому театрі – це ж розмова не про культуру або духовність. Це обговорення все того ж табуййованого – нехай і через систему іносказань.

І так в Росії відбувається в усьому. Будь-яка кінопрем’єра Звягінцева стає подією – і обговорення стрічки перетворюється на політичну дискусію. Подібно до того, як в задраєному котлі пар проривається назовні через найдрібніші тріщини і щілини, так в Росії політичним обговоренням стає геть усе.

Саме “обговоренням”, тому що саме воно – серйозне – залишається під негласною забороною. Тому що обговорення і дискусія – це привласнення (оспорювання монополії влади) і перший крок до того, щоб приміряти на себе відповідальність (а межі цього в Росії чітко окреслені простором власних квартир). Вижартовування – допустимо, але розмова всерйоз сприймається як претензія на суб’єктність.

За великим рахунком, держава привчає російських громадян до того, що вони – тотально безвідповідальні. “Наше діло маленьке”, “їм нагорі видніше” – ось формули, за якими ховається безчестя. У кращому випадку російському громадянинові відводиться роль вболівальника, який може на трибуні порадіти “успіху” своєї команди – як це було навесні 2014-го року. Але не більше.

Системотворною ідеологією Росії стало не православ’я і не народність – нею став цинізм. Цинізм як невіра в ідеали, як відсторонення від принципів. Цьому ж вторить російська пропаганда, яка переконує глядача не в тому, що Москва права, а в тому, що вона нічим не відрізняється від будь-яких інших гравців.

Небагато тих, хто з цим готовий не погоджуватися, змушені освоювати езопову мову. І обговорювати політичне – яке про уклад життя – за допомогою непрямих приводів і суміжних тем, які можуть бути будь-якими за формою і змістом, бо вони все одно лише привід.

А процес анексії Криму якраз супроводжувався тим, що Росія привчала кримчан говорити про політику. Більш того, вона сама раз по раз транслювала їм думку, що саме вони – автори і втілювачі “повернення в рідну гавань”. Що без їх низового пориву не було б нічого. Що лише їх діяльна участь уможливила зміну прапорів.

І з кожним новим днем Крим від цього самовідчуття будуть відучувати.

Автор: Павло Казарін. Джерело: Крим.Реалії

Автор: Блог Медіа

Більше 20 років ми боролися за право на власні символи і власних героїв не тільки безпосередньо із росіянами. Але також і з тими українцями, які погоджувались відмовлятись від символів заради сумнівної і тимчасової вигоди.

Боротися з ними було значно складніше. Росіяни були у Росії. А вони були тут.

Сьогодні такі ж люди закликають нас “не псувати стосунки з нашими найбільшими союзниками поляками”. Але вважати сьогодні поляків братами і вигідними стратегічними союзниками ще безглуздіше і небезпечніше, ніж визнавати братами росіян ще декілька років тому.

Загалом, як колишні офіційні україно-російські стосунки, так і сьогоднішні україно-польскі можна описати одним і тим же реченням. Воно буде виглядати приблизно так – “ми з вами друзі, браття і союзники, але від усього оцього свого фашизму і бандерщини відмовляйтесь і взагалі не забувайте, хто з нас старший брат.” При цьому для знищення наших символів ще в недалекому минулому росіяни застосовували гроші і шантаж. Поляки ж сьогодні застосовують тільки шантаж.

До певного часу росіяни ставились до нас в цілому як до тимчасово втраченої колонії, яка нікуди не подінеться, повернення якої невідворотнє. Яку із часом вдасться купити. Вони довго пропонували нам стати холопами за гроші, до певного часу сприймаючи нас молодшими, але все ж таки рідними братами, які мають просто слухатися старших.

Поляки вважають нас холопами, які мають підкорюватись апріорі. Підкорюватись просто за визначенням. Вони вимагають від нас відмовитися від Шухевича і Бандери за просто так. Реальні відносини одних держав до інших, одних націй до інших випливають назовні і стають чесними та зрозумілими тоді, і лише тільки тоді, коли ці держави вже можуть дозволити собі відхилити чужу допомогу. Тоді, коли держави починають вважати себе повністю самостійними.

Разом із поступовим розвитком власної економіки і потужності поляки все більше і більше набираються наглості і шовінізму. Вони все менше і менше самі бояться Росію. Вони починають думати, що вже не потребують жодних союзників проти росіян. Не потребують і більше не потребуватимуть чужої допомоги. І тому вже починають закидати вчорашнім союзникам і сусідам нахабні історичні пред’яви і агресивні ультиматуми. Польща починає вважати себе сильною самостійною державою. І починає качати нам права вже на офіційному дипломатичному рівні. І ми маємо їм відповідати вже зараз. Принаймні на тому ж рівні. І з такою ж жорсткістю. Інакше далі буде тільки гірше.

Автор: Володимир Шередега

Зокрема, деякі ЗМІ повідомили, що російське керівництво, вочевидь, не настільки впевнене у міцності своєї влади. Що локальні протести, які владі дотепер вдавалося легко ізолювати один від одного, можуть стати частиною широкого загальноросійського руху. Або просто обмежились констатацією подій 12 червня та осудом дій поліції.

Очевидно, що Кремль сьогодні не боїться жодної політичної конкуренції. Сила й репресії з боку влади є засобом ще більшого залякування російського суспільства, приведення його до ще більшої покори.

Олексій Навальний наразі не є ані загрозою для режиму, ані якоюсь реальною альтернативою. Тимчасова розгубленість частини російської еліти, яку іноді уявляє собі Захід, може свідчити не про слабкість російської внутрішньодержавної конструкції, а про деякі побоювання від можливої втрати звичних орієнтирів, звичних для верхівки в авторитарних режимах.

Попри наявність певного невдоволення, широкої внутрішньої бази для демократичних перетворень у Росії сьогодні немає. Натомість, путінський режим не боїться Заходу, а здається навіть відверто зневажає його за мляву реакцію і беззубість.

Між тим, історикам добре відомо, що традиційну віру росіян у “доброго царя” свого часу розвіяла лише так звана “кривава неділя” у Санкт-Петербурзі 9 січня 1905 року, що й стала головним поштовхом до Першої російської революції.

Автор: Олег Бєлоколос.

Джерело: Gazeta.ua

Автор: Блог Медіа

Заради вашої безпеки і безпеки близьких не публікуйте в соцмережах деякі особисті дані. Дотримання такої простої поради вбереже вас від багатьох неприємностей.

1. Дата народження

Всі ми відчуваємо щасливими, коли наші фейсбучні друзі постять привітання на наших сторінках. Ми це розцінюємо як вияв поваги і небайдужості до власної персони. Адже людина пам’ятає про наш День народження і зуміла виділити час, щоб написати кілька теплих слів.

Але проблема полягає в тому, що, вказуючи дату народження, ви надаєте шахраям частину своєї персональної інформації, необхідної їм, щоб “вкрасти” вашу особистість. Тому краще не вказувати цю інформацію, адже справжні друзі знають, коли ваш день народження.

2. Сімейний стан

Неважливо, є у вас хтось чи ні. Розголошувати інформацію про свій сімейний стан теж не потрібно, особливо якщо ви жінка. Маніяки всюди, і тільки вичікують того моменту, щоб ви повідомили про розлучення або розрив стосунків. І якщо тепер ви самотня, для них це спрацьовує як зелене світло.

3. Місцезнаходження

Багато користувачів соцмереж люблять вказувати своє місцезнаходження. А значить – інші знають, де вони зазвичай бувають, які місця відвідують, і на скільки часу затримуються. Тому якщо ви, наприклад, написали в Facebook, вирушили на відпочинок, та ще й вказали, скільки днів вас не буде вдома, така інформація стане справжньою знахідкою для злодіїв.

До того ж, у вас завжди є можливість вказати місце, де ви були, на фотографіях після повернення додому.

4. Інформацію про те, що ви самі вдома

Цей пункт особливо стосується батьків. Вони повинні переконати своїх дітей ніколи не писати про те, що ті самі вдома.

Неправильно думати, що доступ до нашої сторінки, а відповідно і інформації, мають тільки наші друзі. Адже ви не знаєте, хто стоїть позаду вашого друга, і читає те саме, що і він. Тому найкращий варіант – не писати у себе на сторінці про те, що ви залишитеся вдома самі.

5. Інформацію про дітей

Ми любимо своїх дітей і готові ділитися цим відчуттям щастя з усім світом. Ось тільки в ньому є багато поганих людей, яким краще нічого про ваше чадо не знати.

Багато хто любить постити фото і відео зі своїми дітьми в соцмережах, позначати на них дітей своїх друзів і знайомих. Деякі змінює своє фото в профілі на фото дитини, а 9 з 10 батьків постять повне ім’я, точну дату і час народження відразу після пологів.

Такою інформацією може скористатися будь-хто, в тому числі і педофіли, щоб заманити до себе дитину, викликати у неї довіру. Адже чим більше хтось знає про вас, тим переконливіше виглядає зі сторони.

Тому якщо ви все-таки публікуєте фото своєї дитини, хоча б не вказуйте особисті дані (ім’я, дату народження). Адже всі близькі вам люди і так знають їх імена.