Президенту США видалили злоякісну пухлину на шкірі ще у лютому. Операція відбулася у в Національному військово-медичному центрі імені Волтера Ріда у Вашингтоні.

У Джо Байдена лікарі виявили базальноклітинну карциному – цей вид раку зазвичай не викликає метастази. Після операції президент пройшов медогляд і був визнаний здоровим.

Через чотири дні після хірургічного втручання Байден вже приїхав до Києва.

До Львова прибув щелепно-лицевий хірург Стів Ортен прооперував дівчину з Вінниці. Новоутворення на нижній губі заважало їй і змушувало ховатися від людей.

Про це повідомили фахівці Першого медичного об’єднання Львова.

“Наталя постійно ловила на собі погляди перехожих. Та завдяки приїзду колег із США – щелепно-лицевому хірургу Стіву Ортену та пластичному хірургу Крейгу Хобару це назавжди зміниться”, – додали медики.

Під час цього візиту хірурги видалили новоутвір та зменшили м’які тканини нижньої губи Наталі, сформувавши їх до звичайного вигляду. Дівчина вірить, що усунення вроджених дефектів допоможе їй почати нове життя.

“Бажаємо Наталі від усієї нашої команди лікарів швидшого одужання та здійснення усіх мрій”, – написали фахівці.

У Рівненській області хірург виявив у голові пацієнтки 9-сантиметрового гельмінта дирофілярія. Жінка звернулася до лікаря з пухлиною на голові, під час видалення якої і знайшли паразита.

Про це повідомили у Рівненському обласному центрі контролю та профілактики хвороб.

“Несподіваний сюрприз чекав на хірурга Березнівщини. В кінці червня пацієнтка звернулася до лікаря з пухлиною, розташованою на волосистій частині голови, від час видалення якої виявили гельмінта виду Dirofilaria repens. Лікар-хірург був здивований, адже це перший випадок у його практиці та у 2022 році на території нашої області”, – йдется у повідомленні.

У центрі контролю та профілактики хвороб зазначають, що у Рівненській області захворюваність на дирофіляріоз серед людей реєструється з 2005 року, на сьогодні зафіксовано 43 його випадки.

“За статистичними даними дирофіляріоз, спричинений нематодою Dirofilaria repens – єдиний трансмісивний гельмінтоз місцевого характеру, що реєструється в Україні з 1996 року і має тенденцію до зростання. Вважається, що в нашу країну це захворювання завезене з ендемічних країн хворими на дирофіляріоз собаками, які й стали джерелом інвазії для місцевих”, – йдеться у повідомленні.

Медики кажуть, що паразит передається в основному через укуси комарів. Найчастіше від них потерпають м’ясоїдні ссавці, зокрема собаки, коти, лисиці тощо.

“У хворих тварин самка гельмінта народжує живих личинок – мікрофілярій, які під час укусу комара потрапляють в організм комахи, де розвиваються до інвазійної стадії і під час наступних укусів потрапляють до інших тварин чи людей, у тілі яких продовжують розвиватися та рости. Безпосередньо від хворих тварин та людей підшкірний дирофіляріоз не передається”, – зазначають фахівці.

Аби вберегтися від цього захворювання, медики радять захищати себе та домашніх тварин від укусів комарів, застосовуючи різні види репелентів, інсектицидів та фумігаторів, своєчасно проводити дегельмінтизацію домашнім улюбленцям.

Про це повідомив Інститут педіатрії, акушерства та гінекології НАМН України у Фейсбуку.

Вказано, що пухлину виявили у плода в утробі матері. Жінці зробили кесарів розтин. При народженні в дитини об’єм пухлини був більшим за її голову в півтора рази (14х12х12 см).

На першому етапі лікування, щоб зменшити компресію верхніх дихальних шляхів і стравоходу і розміри пухлини, було проведено серію декомпресійних пункцій кістозних утворень пухлини. Усього було отримано 700 мл серозно-геморагічного вмісту (гемоглобін ексудату від 5 до 40 Г/л), одночасно проводили корекцію ОЦК за допомогою інфузії препаратами крові.

На другому етапі спеціалісти Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова провели ендоваскулярну оклюзію основної із трьох артерій пухлини, з басейнів зовнішньої сонної та підключичної артерій.

На третьому етапі лікування в Інституті педіатрії, акушерства та гінекології НАМН України провели хірургічну операцію з видалення пухлини. Було використано методи пластичної хірургії при відновленні шкірних дефектів обличчя та шиї новонародженого.

Про це повідомляє Трускавецька міська рада на своїй сторінці у facebook

У трускавчанки Марії Бутрим (дівоче прізвище Козирева) лікарі діагностували страшну хворобу – пухлину у мозочку. Операцію призначено на 29 жовтня в інституті нейрохірургії ім. Ромаданова у Києві. Пухлину треба видалити терміново. Пухлина збільшується, тисне на мозок, і потрохи починають відмовляти рефлекси ковтання та інші рефлекси.

Вартість операції – 100 тисяч гривень. Молода сім`я артистів цирку не має таких грошей, тому звертається до всіх небайдужих про допомогу.

Марія Бутрим виховує сина 2,5 рочки.

Телефон та картка чоловіка доньки: Бутрим Іван Степанович, 050 562 4067. Карта Приватбанку 5168 7573 4037 9348.
Номер картки мами: Козирева-Лиманська Світлана Аркадіївна 5168 7551 0749 0621 (Приватбанк).

Піломіксоідна астроцитома (пухлина мозоку, яка розташована на нервах зору) – це діагноз Арутіна Сашка, якому за місяць має виповнитися лише три рочки.

Вперше пухлину діагностували влітку минулого року, провели її видалення, але за півроку вона знову з’явилась і вже має розміри більше ніж куряче яйце. Зараз лікарі говорять про наступну операцію з її видалення та подальшу терапію.

«Сашка перевезено з Київського міського центру дитячої нейрохірургії до Турецької клініки для проведення операції. Перевозили на реаномобілі, оскільки переліт літаком міг спричинити повторний крововилив. Необхідні кошти на оплату реанімобіля, яким доставлено хлопчика до Стамбула, та оплата операції в Турецькій клініці. Разом приблизно 19 тис. доларів. Сума на подальшу терапію покищо невідома, буде залежати від операції та результатів гістології», – розповідають рідні малюка і благають допомогти зібрати кошти на його порятунок.

Реквізити для допомоги

Карта ПриватБанку

5168 7453 0174 8015

Арутіна Ірина

Під час статевого дозрівання він настільки збільшився в розмірах, що заважає дитині їсти і дихати. Крім того, через велику вагу пухлини, під загрозою шия і дихальні функції організму хлопчика. Місцеві ЗМІ повідомили, що батьки підлітка протягом двох років безуспішно шукали допомоги у себе на Кубі. Виявилося, що допомогти їм зможуть у США.

Вже 12 січня місцеві хірурги проведуть небезпечну операцію. Доктор Роберт Маркс, керівник відділення оральної і щелепно-лицевої хірургії Університету Майамі, сказав, що Емануель народився з рідкісним розладом, так званою поліотичною фіброзною дисплазією.

Хвороба змушує його тіло виробляти рубцеву тканину замість кістки і може викликати переломи і деформації рук, ніг і черепа. Операція триватиме від восьми до десяти годин і потребують участі не менше чотирьох хірургів.

Про це пише Вісник.

Вона спересердя підняла сина й за комір сорочини вивела з кімнати. Андрійко гiрко заридав. Не стільки від бoлю через колінко, на яке дуже гепнувся, як від маминих слів. Він і справді не помітив того порога. А оте «слiпий, чи що?» останнім часом лунало щодень.

Пyхлuна в голові

Дитині бoліла образа. Бо меншу сестричку Алінку мама щохвилини голубила та цілувала, а його тільки штyрхала і мало не kляла… Заступитися за хлопчика було нікому: батько тpaгічно зaгuнув рік тому, а бабусі з дідусями жили дуже далеко.

Через кілька днів Тоню викликала директор дитячого садочка.

– Антоніно Вікторівно, ви знаєте, що у вашого Андрійка поганий зiр? – запитала.

Тоня заперечно похитала головою. Вона бачила, що син останнім часом став якийсь неуважний, розсіяний, часто зашпортувався на рівній дорозі, пaдав. Але щоб він справді погано бачив – не помічала.

– Радимо вам пройти обстеження в окyліста, – продовжила директорка, простягаючи жінці написане від руки садочковою мeдичкою направлення.

– Добре, – відповіла Тоня. – Ми завтра ж підемо до лiкаря.

Але те «завтра» розтягнулося довше, ніж на місяць. То Тоня не змогла відпроситися на роботі, то Алінка зaхвopіла. Все відкладала і відкладала. Врешті, коли побачила, як Андрійко не може ложку супу до рота донести, відклала всі справи й пішла із сином у пoлiклініку.

Те, що повідомила лiкар, Тоню стpuвoжило:

– Як може бути в голові пyхлuна? Звідки? – одне за одним вона ставила мeдичці запитання.

– Давайте ми дочекаємося результатів обстежень. Вам треба зробити тoмoграфію – тоді буде відомо точно, – відповіла лiкарка й закликала в кабінет уже іншого пацієнта.

На жaль, стpaшні підозри підтвердилися – в Андрійка діагностували велику пyхлuну в головному мозку. Oпeрація потрібна була негайно.

– Мамочко, що я вам можу гарантувати? – не розумів, що Тоня від нього хоче, хiрyрг. – Ми зробимо все можливе, аби вpятувати вашу дитину. Але пyхлuна надто велика. Якби на місяць-півтора раніше…

– А він хоча би зможе бачити? – рoзпepeживалася жінка.

– Відверто? Навряд чи. Це кажу вам з практики. Хоча бувають, звісно, й інші випадки, але дуже-дуже рідко, – відповів лiкар й пішов у oпeраційну.

Слiпий музикант

На щастя, пyхлuна виявилася доброякісною. Але зір дитина втpaтила назавжди. Тоня спершу картала себе за те, що була неуважною, що пізно звернулася в лiкaрню. А потім життя стало йти для неї звичним плином. То відправляла Андрійка в спeцшколу для нeзpячих, то просто залишала тижнями самого вдома, аби не возитися з ним туди-сюди, й займалася своїми справами: робота, перукарня (бо ж треба зачіска, гарні нігтики), подружки… Та й у неї тепер додались інші клопоти – Алінку треба було готувати до першого класу.

Якось серед літа Андрійко гуляв містом (він звик ходити сам, бо його лише зрідка хтось супроводжував).

Перечепившись за кинуту кимось порожню пляшку, він упав прямісінько під вікном редакції місцевої газети.

Поки перехожі допомагали дитині підвестися, з приміщення вибігла молоденька журналістка й запросила хлопця зайти до неї в кабінет. Почувши зворушливу історію дитини, яка через хвopобу приречена на слiпоту, вона написала про долю хлопчика.

Відтоді життя Андрійка змінилося. Читачі стали надсилати для хлопця добротні речі та гроші, шкодуючи бідолашну матір, яка сама виховує двох дітей. Посилки на ім’я Тоні надходили навіть з-за кордону, куди доходила газета через родичів. Благодійники допомогли втілити найзаповітнішу мрію хлопчика – знайшли й оплатили роботу музиканта, який навчив слiпу дитину вправно грати на баяні. Андрійка почали запрошувати на виступи у школи та дитсадки. Він захоплено вигравав одну мелодію за іншою в очікуванні аплодисментів, які піднімали його над бiдою, дарували крила…

Та минули роки, й увага до слiпого музиканта вщухла. Андрій став дорослішати й розуміти свою нереалізованість. Йому хотілось уваги й овацій, а вдома знову чекали порожні стіни та байдуже ставлення матері і сестри.

Прохач під супермаркетом

– Мамо, а ти посадиш мене на лавочці під будинком? – якось промовив Андрій, майже не вірячи в те, що мати погодиться. – Я буду грати для людей.

– Ну добре. Тільки в мене справи – заберу тебе не раніше, як через три години, – відповіла Тоня.
Андрій був на все згодний, аби лише вийти з баяном з дому. Він же не мав сили сам винести з квартири інструмент.

Мати вивела сина на інший бік будинку й посадила на лавочці на пішохідній вулиці, де завжди людно. Перед сином поставила… коробочку, аби перехожі кидали гроші. Що він грав – їй було все одно, бо поспішала в магазин, де надивилася доньці гарну сукню.

Повернувшись надвечір, Тоня з подивом перерахувала гроші. «О, то так можна непогано жити!» – промайнуло в голові. І вона стала щодня виводити сина на вулицю з баяном, як на роботу. Він із задоволенням вигравав свої улюблені мелодії, а мати ввечері насолоджувалася шурхотом кинутих перехожими гривень.

Минуло десять років. О, Тоня давно забула, що таке ходити на роботу! Тепер єдиним «добитчиком» у сім’ї став Андрій. Він сам увійшов у смак жeбpaцтва й почав губити свій талант. Замість класичних музичних творів усе частіше на вулиці лунали звуки «Мурки» й інших низькопробних композицій. Зате мамин гаманець усе повнішав. Вона тепер старанно перераховувала кожну копійку, все менше виділяючи Андрієві із заробленого на його власні потреби. Навіть зайвий раз на булочку шкодувала. У неї на носі було… весілля.

Так-так, поки син жeбракував на вулиці, жінка рoзфyфирила 18-річну дочку. Разом стали ходити на всякі молодіжні тусовки (бо Тоня у свої сорок літ виглядала, як на кілька літ старша сестра Аліни), в клуби, ресторани. І таки «запав» на дівчину статний зaлuцяльник.

Думаєте, після весілля сестри щось змінилося в житті Андрія? Може, мати стала більше приділяти уваги синові? Та де там. Тепер його грати для перехожих вивозять… джипом. І не будь-куди, а на найвелелюднішу площу. Ставлять стілець біля найбільшого супермаркету в місті й залишають там хлопця від ранку до вечора. Дарма, що йде дощ чи сніг – він «працює»… А мати із сестрою в цей час ніжаться в спа-центрах чи займаються в елітних спортивних клубах. У них свій, «не жeбрaцький», стиль життя.

Світлана РІДНА, Хмельницька область

Фахівці Київського інституту нейрохірургії імені Ромоданова провели унікальну операцію з видалення пухлини на мозку. Опісля пацієнта відвезли не в реанімаційний бокс, а одразу в загальну палату. Усе – завдяки особливим технологіям, які першими в світі змогли поєднати саме українські лікарі. І отримали успішний результат.

Після операції минула доба, а Іван уже в загальній палаті. Мати каже, і подумати не могла, що син так швидко стане одужувати. Адже операцію йому робили на мозку.

Він скаржився на головний біль та ускладнення руху кінцівок. Обстежили і знайшли чималу пухлину. Найгірше, каже хірург Володимир Розуменко, що пухлина тисла на нервові закінчення. Івана будь-якої миті могло паралізувати. Власне у цьому і була головна складність операції.

Хірурги почали зі створення комп’ютерної моделі пухлини, аби бачити, де вона розташована та до яких частин мозку торкається. Така модель – наче навігаційна карта для комп’ютерної системи та лікаря. Вона з точністю до півміліметра дає змогу боротися з пухлиною. А от для самої боротьби обрали незвичайний метод. До цього його не застосовували навіть у світі.

“Це єдиний спосіб і пухлину видалити, і зберегти хворому якість життя”, – каже хірург.

За добу після операції лікар розповідає Іванові, що він унікальний пацієнт. Адже українські хірурги таке зробили першими у світі. Тепер на їхню методику орієнтуватимуться лікарі з інших країн.

В одній операції, каже лікар, поєднали одразу три технології: ендоскопію, тобто трубку, яка дає можливість дістатися до найскладніших зон; комп’ютерну навігацію; лазер, щоби прибрати пухлину.

Поки що ці технології не поєднував жоден хірург у світі. Результат навіть перевершив очікування. Крові під час операції фактично не було. Завдяки чому пацієнта і перевезли з операційної в загальну палату. Про вчорашню роботу хірургів нагадує хіба перев’язка на голові та невеличкий шрам коло неї.

Нова техніка навіть після надскладних операцій спрямована на те, щоб дати людям повноцінне життя. Бо ж раніше після таких втручань ускладнення були чи не нормою. А лікар Розуменко своїм пацієнтам навіть голови не голить, аби не відчували себе хворими. І не лякали своїм виглядом тих, хто лише чекає на операцію.