Старий подивився на воїна, примружив очі, а потім розсміявся:

−Хіба ти воїн? Ти – хвіст собачий!

Злобою блиснули очі воїна. Він вихопив меч, і замахнувся на старого…

Але мудрець не злякався. Він спокійно сказав:

− Ось так відкриваються ворота в пeкло!

Воїн зрозумів, що зробив дурість. Він поклав меч і став вибачатися:

− Пробач, старцю, я погарячкував, не зрозумів я відразу твоєї мудрості.

− А так, відкриваються ворота до раю, – сказав мудрець.

Але ось вони побачили вдалині великий красивий палац, перед яким розкинувся цілий зелений сад. Підійшовши ближче, подорожній розгледів фонтани і струмки, і йому відразу ж смeртeльно захотілося пити.
Лакей біля воріт був гранично добрий і послужливий, запропонувавши подорожньому зупинитися на нічліг і пообіцявши йому багато смачної їжі і різних напоїв.

– Тільки пса вам доведеться залишити за воротами, – сказав лакей. – Наш господар ненавидить собак.

– Я не можу, – сказав подорожній, на що лакей тільки розвів руками.

І мандрівник відправився далі, страждаючи від голоду і спраги. Його пес ледве переставляв ноги, виснажений довгою дорогою.

Вони йшли вже кілька годин, коли попереду замаячила якась споруда. На перевірку вона виявилося невеликою, але дуже красивим котеджем, в якому жила мила старенька. Відкривши двері, вона одразу ж простягнула подорожньому стакан води, як ніби читаючи його думки.

– Чи не даси нам притулок на одну ніч, і чи не поділишся з нами чимось їстівним, добра жінко? – запитав мандрівник.

– Можливо, – відповіла жінка розпливчасто.

– Тільки, знаєте, я з псом, і я не можу залишити його, так що, якщо з ним не можна, краще скажіть відразу.

– Заходьте обидва, – посміхнулася бабуся.

За вечерею жінка розповіла подорожньому про те, що насправді ні він, ні собака не перенесли довгої дороги і пoмeрли по дорозі, а тепер вони потрапили на небеса. І, діставшись до будинку старенької, вони нарешті дійшли до теперішнього Раю.

– Тут недалеко був палац, – задумливо сказав чоловік. – Виходить, він теж зі світу мeртвuх? Кому він належить?

– О, це палац самого Сатaни, – сумно сказала старенька. – Це вхід в Пeкло. Але вони завжди майстерно закликали до себе людей, як ти зміг пройти мимо?

– Все просто. Вони не хотіли пускати мого найкращого друга, – відповів мандрівник, поглядом вказуючи на пса.

Одна з найжaхливіших речей, яку може зробити людина – це зрада товариша. Не важливо, чоловік це, собака або кішка – зраджуючи друга, ви, перш за все, продаєте самого себе, свої емоції і твоє життя взагалі.