Традиційно на Іллін день падає дощ. Вважається, якщо вмитися під ним, то можна вилікуватися від хвороб і прoкази. Зазвичай в цей день уночі бувають грози і буревії. Якщо грім запалив хату, то таку пoжежу, за віруванням, неможливо погасити, адже «як Бог запалив, то чоловік не погасить!». Поки йдуть грози, селяни запалюють перед образами свячену свічку, щоб захистити дім від негоди.

Після цього дня перестають купатися, встановлюється помірне тепло, день коротшає, а ніч – довшає.

Після Іллі починають сіяти жито і пшеницю, селяни випікають урочистий хліб – караван із першого врожаю, який розрізали і роздавали членам сім’ї у порядку від найстаршого до наймолодшого.

Княгиня Ольга – свята православної церкви, яка першою серед правителів Київської Русі прийняла християнство. За велику роль у поширенні християнської віри Ольга була причислена до лику святої рівноапостольної.

Батьки блаженної Ольги хоч і були язичниками, однак з дитинства прищепили їй правила чесного й розумного життя, яких дотримувалися самі.

КУЛЬТ СВЯТОЇ ОЛЬГИ В НАРОДІ

Після смерти княгиню Ольгу тривалий час не канонізували, оскільки на її гробі не діялися чуда, що є умовою канонізації. Ані літописець, ані монах Яків нічого не згадують про святкування пам’яті святої Ольги, хоч обидва говорять, що при перенесенні її мощей за Володимира Великого її тіло було нетлінне.

Культ святої Ольги і празнування дня її смерти існували в нашій Церкві ще до приходу монголів. Здається, також, що і чуда діялися, бо її ім’я було поміщено у список святих приблизно XII ст. Про святкування пам’яті Ольги ще в домонгольській добі довіду­ємося з трьох збережених списків сербського Прологу з XIII-XIV століття. Ті списки переписано з болгарського тексту, який відпи­сали з руського оригіналу. У них подано життєписи руських святих київської области, що їх празники були встановлені ще до нападу монголів. Серед тих святих є також життєпис княгині Ольги, який закінчується словами: “Ольго, не переставай молити Бога за тих, що почитають день твого упокоєння”. Згаданий сербський Пролог подає день смерти Ольги 11 липня.

Не можна з певністю сказати, чи окрема служба на честь святої Ольги вже була в домонгольській добі, бо до нас з того часу нічого не дійшло. Теперішня служба її празника походить з сере­дини XV ст.

Московський цар Іван Васильович у 1557 році вислав до царго­родського патріярха Йоасафа пом’яник руських великих і удільних князів. У ньому немає імени Ольги серед імен князів і княгинь, яких поминали на молебнях як святих, але воно засвідчене серед імен тих, яких треба було поминати на панахидах.

Постать святої Ольги, як володарки, кількома словами влучно окреслює історик Наталія Полонська-Василенко. “Підсумовуючи відомості про Ольгу, — каже вона, — треба визнати, що її постать та правління заслуговують на найбільшу увагу”. Влучно охаракте­ризував її М. Грушевський: “Держала сильною та зручною рукою державну систему й не дала її ослабнути ні розвалитися”. Вона наладнала дипломатичні відносини з двома наймогутнішими імпе­ріями Європи, представниками культури Середньовіччя. Хрещення Ольги, яке залишилося її приватною справою, дало підстави нази­вати її “світанком перед сонцем”, а сучасникам її внука Володимира казати, що вона була “наймудрішою серед чоловіків” (Цит твір., с. 105).

ОСОБЛИВА МОЛИТВА ДО СВЯТОЇ ОЛЬГИ

Свята Ольго, ти була княгинею давньоукраїнської землі, Ти була рівноапостольною у голошенні святої віри Христової в Русі-Україні. До Господа через тебе кличе ввесь наш нарід, як до могутньої нашої заступниці в небі. Отож, свята княгине, опікуйся нами. Будь нам матір’ю в небі, як була ти матір’ю українському народові на землі. Разом з нами випроси нам у Христа Спаса ласку, щоб у всіх наших родинах і в цілому народі шанувалося й славилося ім’я Боже і зберігались Божі заповіді і правди.

За нашими й твоїми молитвами, свята наша заступнице, українська молодь нехай виростає у скромності і праведності, люди середніх літ нехай служать побожністю і працьовитістю, а старші нехай добрим прикладом та мудрою порадою ведуть увесь український нарід до Божого миру, злагоди й любові, святости і добробуту. Могутня заступнице України – свята княгине Ольго, молися Богові за нас. Амінь.

Його встановлення пов’язане з непорочним зачаттям праведною Анною дочки Марії – Матері Ісуса Христа. Згідно з церковним переказом, який грунтується на апокрифічному Протоєвангелії Якова, Пресвята Діва Марія народилася в Назареті. Батьками Її були праведні Ганна та її чоловік Йоаким, які прожили разом понад 50 років, але не мали дітей. У розпачі Йоаким подався у пустелю і там 40 днів постився, плакав і молився, щоб Бог подарував йому на щастя дитину. Молилася й Ганна. І незабаром явився їй Архангел Гавриїл і сказав, що зачне вона преблагословенну дочку Марію, через Котру буде дароване спасіння усьому світу пише news24.

У давнину в народі свято називали «народинами сонця»: це найкоротший день року.Така назва пов’язана з тим, що на це свято припадає зимове сонцестояння, після чого воно «повертає на літо, а зима на мороз». Існує така приповідка: “У день Анни світловий день додається на горобиний крок”.В давнину був такий звичай: дзвонареві, який сповіщав про народження сонця, давали 24 срібняки, а за те, що оголошував улітку «повернення сонця на зиму», змушували добу відсидіти у в’язниці.

За народним віруванням літо зустрічається із зимою двічі на рік: на Стрітення та в день святої Анни.

За давнини це свято особливо шанували вагітні жінки, яким протягом дня заборонялося братися за будь-яку роботу. У день святої Ганни на Закарпатті дівчата й молодиці, в яких часто боліла голова, не пряли.

Цього дня дівчата збиралися на свої сходки, щоб узгодити, як будуть святкуватися різдвяні свята. Дівочі громади, як і парубоцькі, мали свої традиції. На сходках теж обирали «отаманшу» — старшу дівчину, яка організовувала дівочі збори і керувала громадськими справами. На дівочих сходках не існував обряд посвяти, але діяло неписане правило: могла приходити сюди та дівчина, яка вміла вишивати, шити, прясти. Правда, екзамен їй не влаштовували, проте спостерігали, чи не лінується вона, чи володіє секретами рукодільництва. Якщо так, то можна йти на досвітки та вечорниці*.

На Ганни, крім узгодження святкувань, виготовляли різдвяні прикраси — «павуків» та «їжаків» з соломи.

З цього дня починали готуватися до свят і жінки: білили та прибирали оселі, краще підгодовували свиней, щоб мати свіжину до Різдва.

На Буковині вважали, що з цього дня починається рік. У цей час, як правило, вже встановлювалась зимова дорога, тому говорили: «На Ганьки сідай в санки», “Анна зиму зрушила”.

Дня Ганни стосується ряд спостережень, пов’язаних із бджільництвом: «Починають бджоли мед їсти», «Ходять у погріб до бджіл, щоб добре роїлись». Пасічники заходили до омшаника, де зберігалися вулики, і зверталися з молитвою до Господа, щоб зачинався білий і жовтий віск і, звичайно, густий мед.

Народні прикмети:

• Після Ганни сонце повертає на літо, а зима — на мороз.
• Казала Ганна, що надія марна.
• Ясне сонце — на Новий рік буде сильний мороз, якщо хмарно, на деревах іній — під Новий рік буде відлига.
• Яка Ганна до полудня, така зима до кінця грудня.
• Яка Ганна до ніченьки, така зима до весноньки.
• Коли іній вкриває дерева, то це передвісник хорошого врожаю.
• Коли йде дощ – вся весна буде дощовою.
• Тихий і безвітряний день – на врожай садовини.