Згідно з чинним законодавством наявність близьких родинних зв’язків не може бути підставою для звільнення від військової служби. Це означає, що члени однієї сім’ї, які перебувають у призовному віці і не мають інших причин для звільнення, можуть бути одночасно мобілізовані.

Докладніше про те, що в законі про мобілізацію знайшли норму, через яку можуть мобілізувати всю сім’ю на фронт, повідомляє Telegram-канал “Всевидюче ОКО”.

Юристи пояснюють, що за відсутності інших правових підстав, які б дозволили одному з членів сім’ї уникнути мобілізації, заклику підлягають усі громадяни, які відповідають вимогам до мобілізованих.

Це може включати як чоловіків і дружин, так і братів, сестер, батьків та дітей, якщо вони підпадають під умови призовного віку та інших критеріїв, передбачених законом.

Лише наявність законних підстав, таких як медичні протипоказання, статус єдиного годувальника для певної категорії осіб чи інші законні винятки можуть стати причиною відстрочення або звільнення від військової служби.

Варто зазначити, що, незважаючи на мобілізацію членів однієї сім’ї, призовні комісії приділяють увагу можливим обставинам, за яких це може виявитися небажаним.

Наприклад, якщо одночасно мобілізується подружжя, що має на утриманні неповнолітніх дітей, можливі випадки розгляду їхньої ситуації в індивідуальному порядку.

Важливо, проте, розуміти, що такі випадки розглядаються з погляду додаткових чинників, як-от потреба у певних спеціалістів у конкретних підрозділах, й у більшості випадків сімейні зв’язки не впливають на рішення про призов.

Право на мобілізацію, що застосовується до кожного члена суспільства без винятку, є важливою складовою системи загальної оборони країни. В умовах посилення обороноздатності пріоритетним залишається залучення якомога більшої кількості громадян, здатних захистити країну.

Одещина попрощалася з багатодітною родиною Кравців. Вони загинули в атакованій російським дроном багатоповерхівці. Це подружжя військовослужбовців Олег і Тетяна. А також троє їхніх дітей – семимісячна Ліза, восьмирічна Злата і Сергій, якому було дев’ять років, йдеться у сюжеті ТСН.

У селищі Раухівка місцеві жителі зустріли жалобну колону із багатодітною родиною Кравців на колінах. Загиблих тут всі знали.

“Це страшна біда, страшне горе і ця вся родина – прекрасні діти, взагалі невимовний біль. Не вистачає слів, в це горе не віриться”, – каже місцева жителька Ольга Зубрицька.

Вчителі згадують – Олег Кравець закінчив школу з золотою медаллю, далі був сухопутний інститут з відзнакою. Він свідомо обрав шлях військового, як його батько. Молодший брат Олега – Євген загинув в зоні АТО 2014 року.

Ірина служила разом з дружиною Олега – Тетяною. І як її подруга була свідком створення нової сім’ї.

“У них все було так швидко і красиво. Така любов була, любов сильна. Вони один за одним, прямо очі світилися. Це просто не передати”, – каже Ірина. Коли Олег і Тетяна побралися, він всиновив трьох її дітей. Після переїзду з Маріуполя родина придбала в Одесі чотирикімнатну квартиру, аби у малих були окремі кімнати. Згодом народили спільну донечку – Лізу.

У квартирі військових залишилася лише кухня. Коли тривала пошукова операція, рідні і друзі сподівалися, що у ній міг хтось уціліти. Не тямився від тривоги і рідний батько восьмирічної Злати і дев’ятирічного Сергія – перший чоловік Тетяни.

“Вони ж поїхали в Маріуполь, а діти жили спочатку зі мною вона залишила їх тут і поїхала, бо там служила. Потім повернулася і вони поїхали в Одесу, вийшла заміж. Я думав, що вони будуть в тій третій кімнаті”, – каже перший чоловік Тетяна Валерій Поліщук.

Під завалами спочатку знайшли загиблого Олега, а наступного дня з під важкої плити дістали жінку з немовлям. Сергійка і Злату відшукали останніми. Семимісячна Ліза загинула в обіймах матері. Їх і поховали в одній домовині.

Всього ж від влучання “Шахеда” у одеську дев’ятиповерхівку загинуло 12 людей. П’ятеро з них – діти.

Вони застpелили батька та матір – Олександра й Наталю Дармобідових – і двох їхніх синів – Владислава та Кирила. Про це OBOZREVATEL повідомили власні джерела. За словами співрозмовників, у Комиш-Зорю заїхали осетини впереміш із “ДНРівцями”, які на самому початку війни були в сусідньому селищі Кам’янка та в районі. Окупанти поселилися в домівках місцевого населення, у тому числі на вул. Поштовій. У будинку сусідів Дармобідових також “облаштувалися” мобілізовані з Чечні та підконтрольної Росії “ДНР”. Попередньо, 3агарбники почали чіплятися до Наталі й за неї заступився чоловік. За уточненими даними, окупанти, перебуваючи у стані алk0rольного сп’яніння, розбили вікна в домі сім’ї та проникли всередину. У коридорі вони заcтрелили Олександра. Він помер від кульового поранення в голову. Жінку з дітьми р0сійські військові злчинці розcтріляли у власних кімнатах. Вранці вулиця Поштова була оточена військовослужбовцями РФ.

Внаслідок обстрілу міста Українськ Донецької області окупантами загинула ціла родина та поранено ще чотирьох дітей віком 3, 4, 9 й 13 років.

Про це інформує Офіс генерального прокурора та очільник Донецької ОВА Павло Кириленко.

Донецька обласної прокуратури здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом порушення законів та звичаїв війни (ч. 2 ст. 438 КК України). Прокурори продовжують вживати всі можливі та належні заходи для документування воєнних злочинів, вчинених окупантами.

“7 червня 2023 року, близько 19:45, житлові квартали м. Українськ піддались, ймовірно, артилерійському обстрілу. Внаслідок атаки загинула ціла родина – дідусь, його син та 4-річний онук. Ще двоє дівчат та двоє хлопчиків віком 3, 4, 9 й 13 років зазнали мінно-вибухових травм та інших тілесних ушкоджень. Крім того, на місці події надано медичну допомогу пораненому 27-річному чоловіку”, – йдеться у повідомленні.

Остаточна кількість жертв встановлюється.

Російські окупанти 3 червня запустили ракету “Іскандер” по житловому будинку в передмісті Дніпра. На місці події загинула 2-річна Ліза, поранення отримали 22 людини, серед яких 5 дітей. Зараз потерпілі оглядають свої будинки та розповідають про день трагедії.

Про це пише “Суспільне”.

Мати 2-річної Лізи перебуває у реанімації
Міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірина Верещук розповіла, що мати 2-річної Лізи зараз перебуває у реанімації з політравмами. Батько Лізи правоохоронець. Він під час обстрілу був на роботі. Проте, коли почув про трагедію – прибіг на місце ракетного удару та допомагав розбирати завали.

“Батько був на чергуванні, і як мені розповіли він сам особисто розгрібав завали та витягав свою дружину і свою дочку. Уявіть тільки масштаб цієї трагедії”, – сказала Верещук.

Сусідка родини Альони розповіла, що вона жила на першому поверсі зруйнованого будинку.

“Маленька дитинка, хороша, Лізочка звали. Вони не так довго живуть тут, але поганого нічого сказати не можу, нормальна сім’я”, — каже вона.

Під час ракетного удару 15-річний підліток був за комп’ютером
Альона розповіла, що через ракетний удар постраждав її 15-річний син. Вона з чоловіком у день трагедії була за 2 кілометри від дому. Зараз підліток у реанімації.

“Кум приїхав, він почув вибух і приїхав. Біля вікна перестінок, це від зали куток, потім спальня і ось тут його (сина — ред.) кімната. Може в комп’ютері сидів, думаю навряд чи лежав на дивані, бо якби лежав на дивані, його б привалило”, – згадує вона.

68-річна Валентина поховала чоловіка, а потім втратила дім
68-річна Валентина жила у своєму помешканні майже 10 років. Вона розповіла, що 5 місяців тому втратила чоловіка, а тепер росіяни зруйнували її дім. Жінка каже, що вона не уявляє, як вижила.

4 червня на руїнах свого будинку Валентина шукає кішку, бо переконана, що тварина вижила.

“Я здивована, як я вижила, квартири ж немає. Я була на кухні і це мене врятувало, тому що залишилась стінка кухні. На мене раз і впав холодильник, а потім дивлюся — усе сиплеться. Мене відвезли до лікарні, десь залишили, надали допомогу”, — розказала Валентина.

На місці удару уже розібрали завали. До ОВА звернулися 85 людей. Заявили про пошкодження 31-ї квартири, 23-х приватних будинків, 10 будівель та семи автівок.

Ірина Верещук переконана, що потерпілих через російський удар уже розселили та надають їм необхідну допомогу.

Ракетний удар по передмістю Дніпра
Російські окупанти 3 червня запустили ракету “Іскандер” по двоповерховому житловому будинку. На місці трагедії загинула 2-річна дитина, ще 22 людини, серед яких 5 дітей отримали поранення.

Дві будівлі, між якими влучила ворожа ракета, частково зруйновані. Пошкоджено ще й 10 приватних будинків, авто, магазин, газопроводи

У Закарпатській області до довічного позбавлення волі засудили чоловіка, який на Святвечір 2021 року вбив двох дітей та травмував їхню матір.

Про це повідомляє прокуратура Закарпатської області.

Трагедія сталась у Тячеві 6 січня 2021 року. Там в одному із закладів підозрюваний посварився зі своєю коханою. Тоді віндо смерті побив її 9-річну доньку та 2-річного сина. Жінка теж отримала травми, проте медикам вдалось її врятувати.

На суді підозрюваний свою провину визнав лише частково, проте слідство довело його вину.

Чоловіку інкримінували закінчений замах на умисне вбивство кількох осіб та вбивство двох малолітніх дітей, вчинене з особливою жорстокістю (ч. 2 ст. 15 п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 115, п.п. 1, 2, 4 ч. 2 ст.115 КК України). Суд засудив його до довічного позбавлення волі. Також засуджений повинен сплатити потерпілій 2,4 млн грн.

“За даними прокуратури, чоловік наносив удари своїм жертвам дерев’яною палицею”,- повідомила в коментарі для ТСН.ua речниця Закарпатської обласної прокуратури Катерина Хижняк

А зараз уся родина повністю відмовилася від громадянства та паспортів. Деталі цієї історії – читайте нижче.

Бажають жити у статусі вільних людей
Родина Дмитра Поп’юка із села Самакова у Чернівецькій області відмовилася від громадянства та документів. Свої дії вони пояснюють тим, що хочуть бути у статусі вільних людей.

Дмитро разом із дружиною Оксаною звернулися до міграційної служби із заявою про припинення свого громадянства. У заяві зазначено, що вони “не погоджуються бути громадянами, фізичними особами з ідентифікаційним кодом, з невільними обов’язками”.

“Наша сім’я не може не звертати уваги на діяльність держави, яка давно не рухається з народом, знущається з нього неправовими постановами. Ми відкрито заявляємо, що, будучи людиною з народження, кожен має право бути людиною у статусі людини у Верховенстві Права людини”, – заявив глава сім’ї.

Сім’я Поп’юк вирішила не просто відмовитись від українського громадянства, а від будь-якого громадянства в принципі.

І єдиним документом, який вони хочуть мати, – це пластикова картка “підтвердження людини”. У ній зазначено статус, час та місце народження, прізвище та ім’я, місце фіксації майновими правами, місцезнаходження та відомості про родичів.

Саме такі документи дозволили мати 16-річній дочці та 13-річному синові.

Що відомо про сім’ю Поп’юк
Кілька років тому Дмитро Поп’юк став відомим на всю Україну. На чоловіка подали до суду за те, що він заборонив дітям відвідувати школу. Після цього його запросили до програми “Стосується кожного”.

Сім’я перебралася до села, яке знаходиться високо в горах і куди навіть машиною дістатися важко. Як пояснював глава сімейства – вони хотіли усамітнитися. У минулому Дмитро – вчитель фізкультури, а після переїзду став безробітним.

Трьох синів та доньку вони перевели на домашнє навчання, і старший син не зміг закінчити 11 клас. Як зазначав глава сімейства, діти після переїзду в гори перестали хворіти.

Наймолодший син Матвій народився з тяжкою патологією – муковісцидозом. Хлопчик помер, а на сім’ю почали звертати пильну увагу соціальні служби.

На батька подали до суду за те, що він не дозволяє дітям ходити до школи. На суді Дмитро заявив, що сім’я веде спосіб життя, наближений до природного, а в соціумі він бачить негативний вплив на розвиток та виховання своїх дітей.

“Мої діти мають повний вибір. Вони не раби. Вони нікому і нічого не зобов’язані. Вони здобувають сімейну освіту. А це вище, ніж освіта соціальна”, – сказав Поп’юк.

Суд визнав його винним у порушенні адміністративного правопорушення та наклав штраф у розмірі 850 гривень.

Про це повідомляє УНІАН, передає Центр журналістських розслідувань.

Відомо, що до вбивства причетна група осіб, які були озброєні автоматами. Ймовірно, це найманці з ПВК «Вагнер». Усі члени великої родини загинули від пострілів у голову. Після розстрілу невідомі втекли на автомобілі марки «Шкода» синього кольору.

Загиблим дітям було лише 1, 7 та 9 років. На інцидент відреагував відомий блогер Денис Казанський.

«Розстріляно сім’ю з 8 осіб, зокрема 3 дітей. Здавалося б, до чого тут випущені з російських в’язниць бандити, ґвалтівники та вбивці, яким роздали зброю і відправили на Донбас», – зазначив він.
Скоріш за все пропагандисти звинувачуватимуть у тому, що трапилося, Збройні Сили України. Однак, за усі злочини на окупованих територіях відповідає лише терористична держава.

У Балаклії Харківської області родина із 4-х осіб, зокрема двоє діток, отруїлася чадним газом.

Про це інформує пресслужба Нацполіції у Харківській родині.

“До чергової частини відділу поліції № 1 Ізюмського РУП надійшло повідомлення від місцевої мешканки про те, що вона виявила без ознак життя своїх родичів. В квартирі правоохоронці виявили тіла 59-річної жінки, 34-річного чоловіка, дівчат 6-ти та 13-ти років. Згідно з висновком експерта, причиною смерті стало отруєння чадним газом”, – йдеться у повідомленні поліції.

Родичка розповіла, що через низьку температуру в оселі сім’я іноді включала газові конфорки, щоб у помешкані було тепліше.

Як додають у поліції, працівники Державної служби з надзвичайних ситуацій та газової служби під час огляду встановили, що у квартирі газова витяжка засмічена та не функціонувала.

Правоохоронних органах зауважили, що за цим фактом відкрито кримінальне провадження за ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України з приміткою “нещасний випадок”.

В Лимані Донецької області росіяни вбили три покоління однієї родини, серед яких є 1-річна Людмила. У дитини від народження були проблеми з ногами, лише перед війною дівчинка почала одужувати, але її вбила російська ракета.

Про це пише проєкт Меморіал.ua.

1-річна Людмила К. мешкала в Лимані. 24 травня у двір їхнього будинку прилетіли дві російські ракети. На місці трагедії загинула дитина та три покоління її родини – мама дівчинки Вікторія, бабуся Олена, дідусь Анатолій, сестри Олена, Катя і брат Сашко. Батько дівчинки Євген на момент трагедії поїхав заряджати телефон, а тому тоді вижив. Проте чоловік довго не прожив: у вересні Євген підірвався на ворожій міні.

Тітка дівчинки Христина розповіла, що у Людмили від народження були проблеми з ногами, а тому дитина носила спеціальний корсет. Проте перед початком повномасштабної війни Росії проти України дівчинка почала одужувати.

“Людочка лише навчилася ходити і почала говорити. Сказала свої перші слова – мама, тато, дай. 27 березня їй виповнився рік… Вона любила яскраві іграшки, гарно розвивалася. Я мала стати для неї хрещеною мамою”, – згадує Христина.

24 травня також загинула 2-річна сестра Людмили – Олена. Дівчинка була маленькою модницею – любила приміряти мамині сукні та взуття на підборах. Любила дивитися мультики та слухати казки на ніч.12 жовтня Олені мало б виповнитися три роки. Батько, бабуся та дідусь дуже любили Олену. Дівчинку часто фотографували.

“Вона вже говорила реченнями. Трішки соромилася чужих людей, а серед своїх гралася без проблем”, – згадує тітка дівчинки Христина.

З великої родини, яка мешкала в Лимані, залишилася лише сестричка дівчат від першого шлюбу батька Діана та тітки Христина й Інна.

Неймовірну історію розповіли в соціальних мережах. Читайте її нижче.

Як розповів киянин, він знайшов на вулиці автомобіль з ключами в замку запалювання. Він чекав господаря дві години, а потім прийняв рішення – взяти цей автомобіль, щоб евакуювати свою сім’ю.

“Я вийшов з бомбосховища і побачив біля магазину машину з ключами в запалюванні. Дві години спостерігав за нею, чекав власника – не дочекався. Я взяв сім’ю, сів у машину і виїхав до Вінниці до родичів”, – розповів житель столиці.

У бардачку автомобіля він знайшов номер телефону власника і подзвонив йому. Відповідь власника машини його просто вразила.

– Вибачте, я позичив вашу машину. Рятував сім’ю.

– Слава Богу, не хвилюйтеся, у мене чотири автомобілі. На своєму позашляховику я вивіз сім’ю. Інші машини заправив і залишив в різних місцях з ключами в запалюванні та номером в бардачку. З усіх машин передзвонили. Буде мир – побачимося. Бережіть себе!

Програму допомоги українським сім’ям з дітьми затвердили Міністерство соціальної політики разом з ЮНІСЕФ. Така фінансова допомога призначена для переселенців, як батьків, так і усиновителів, які: Виховують трьох та більше неповнолітніх дітей за умови, що хоча б вік однієї дитини повинен бути до 2-х років.

Сім’ям у яких двоє та більше дітей до 18 років за умови, що хоча б одна дитина має інвалідність. На кожного члена сім’ї виділяється 2220 грн на місяць, допомога нараховується зразу на всіх за три місяці. Тобто, якщо сім’я складається з 2-х дорослих та 3-х дітей, то допомога складатиме 33 300 грн одним платежем. Потрібно мати на увазі, що це максимальна сума виплати навіть якщо в сім’ї більше дітей.

Для оформлення виплати потрібно заповнити заявку на сайті ЮНІСЕФ. Після розгляду заявки спеціалістами фонду буде ухвалене рішення про надання допомоги про що можна буде дізнатися з надісланої смс. Гроші будуть надіслані протягом 4 тижнів з моменту надання заявки.

Літня жінка розповіла рятувальникам, що під завалами залишилися її рідні

У мережі опублікували промовисту світлину з Бородянки, на якій бабуся чекає, доки рятувальники знайдуть під завалами її родину. Фото з’явилося у Facebook-спільноті «Адмін Обухівщини».

Відомо, що літна жінка Людмила мешкала в одному із багатоквартирних будинків Бородянки.

1 березня російські окупанти поцілили у нього ракетою. Одна із секцій повністю перестала існувати.

Під завалами опинилися найрідніші люди Людмили − сестра і племінник. Після звільнення Бородянки від окупантів вона прийшла на місце їх загибелі. Жінка не відходить від руїн третю добу й сподівається, що співробітники ДСНС зможуть врятувати її родину.

Рятувальники навіть принесли бабусі стілець та поставили його, щоб жінка могла перепочивати.

Росіяни забрали батьків, потім сина
Село Мотижин знаходиться за 45 км від Києва по Житомирській трасі. У перші дні війни сюди ще можна було дістатися, але потім міст висадили в повітря, а саму Житомирську трасу почали обстрілювати російські війська. Трохи згодом тут з’явилися російські танки зі значками V.

Сім’я старости Мотижина Ольги Сухенко вирішила, що покидати будинок та село не будуть. Хоча така нагода у них була.

Ольга Петрівна, її чоловік Ігор Васильович та син Олександр до останнього допомагали своїм односельцям чим могли. “Ліки, олія, продукти, все, що могли, вони роздавали мешканцям. Потроху, але кожному діставалося, вони нікого не ображали”, – згадує про них місцева мешканка Людмила.

Останній запис на сторінці Ольги Сухенко у Facebook від 27 лютого каже: “Шановні мешканці села. У нас у селі чужа наволоч. Будьте обережні, не виходьте з дому. Зберігайте спокій”.

Як описує події Даша, дівчина сина Олександра, у перший день війни вони зібралися та приїхали до Мотижина до батьків Сашка, сподівалися, що там буде спокійно.

“Так і було до певного моменту, поки до села не зайшли російські танки зі значком V. З цього моменту все змінилося. Ми прокидалися та засипали під звуки вибухів, нам повідомляли жахливі новини”, – описує Даша.

Проте сім’я продовжувала допомагати жителям Мотижина. До 23 березня, поки до їхнього будинку не з’явилися російські військові. За словами дівчини, Олександр їх не злякався. Цього дня росіяни забрали батьків, а згодом прийшли і за сином.

Це були росіяни, зброд та бомжі
Як розповідає місцевий мешканець, який знав загиблих, сім’я зникла. Спочатку прийшли росіяни, обшукали, забрали машину Тойоту. Потім повернулися та відвезли Ольгу Петрівну та Ігоря Васильовича. А потім забрали й Олександра.

“Вони про щось намагалися з ними домовитися. Але ця така патріотична родина, що їх не зломити. Ніхто не знав, що з Сухенко, куди їх відвезли, але всі сподівалися, що вони живі, перебувають у полоні у орків”, – каже знайомий.

Сім’ю Сухенко – маму та сина – знайшли вбитими у лісосмузі через десять днів, вже після звільнення Мотижина. Їхні тіла були закопані в братській могилі з іншими людьми. Перед смертю їх катували.

“Це були російські солдати. Ніякі не чеченці, а саме росіяни. Їх людьми не можна назвати, якийсь зброд, бомжі. Вони принесли нашому селу дуже багато горя. Після них тут місцевих жителів практично не залишилося. Вони вбивали просто так. В перший день, як вони з’явилися, вони поранили одного чоловіка. Допомогти йому приїхав лікар, так вони забрали обох Й вже через пару днів їх знайшли мертвими. Тиждень тому зник дядько з другом, а недавно їх знайшли під Березиним мертвими. Вони були пов’язані, їх розстріляли”, – продовжує чоловік.

У Мотижині багато днів на дорогах лежали тіла вбитих місцевих жителів, декого вже навіть неможливо впізнати.

Росіяни постійно брали в полон людей, марудували по будинках мешканців. “Потім вони на машині бігли і вивозили викрадені речі, але їх підбили, вони згоріли разом із награбованим”, – розповідає чоловік.

Жителі намагалися виїхати із села, але колони машин розстрілювалися росіянами, вони не шкодували нікого – ні старих, ні дітей. Одиницям вдавалося вирватися та залишитися живим. Таке враження, що російські загарбники мали наказ знищувати мирних людей.

Про це повідомила Харківська обласна прокуратура, інформує Цензор.НЕТ.

“18 березня 2022 року військовослужбовці ЗС РФ здійснили артилерійський обстріл с. Заводи Ізюмського району Харківської області. Внаслідок цього зруйновано житловий будинок. На той момент в ньому перебувала родина. Чоловік, дві жінки та 11-річний хлопчик загинули на місці. Ще одна мешканка будинку отримала тілесні ушкодження”, – йдеться у повідомленні.

Слідчі розпочали провадження за фактом порушення законів та звичаїв війни (ч. 2 ст. 438 КК України).

Про це артистка розповіла у інтерв’ю каналу “Настоящее время”.

За словами Тіни, її батьки були змушені виїхати зі столиці, так само, як колись її бабуся тікала з Києва, рятуючись від німецьких загарбників під час Другої світової війни.

“Мої батьки зараз в Україні, втекли з Києва. Як колись тікала моя бабуся єврейка від нацистів. Тато плакав, говорив: “Моя мама так тікала”. Стріляти в Бабин Яр знову – це подвійне вбивство”, – розповіла Кароль.

“Діти народжуються в метро, коли поряд сидять інші діти. Це новий фашизм. Так знищити себе… Росіяни, не бійтеся, вас більше, ніж міліціонерів. Їм не вистачить на вас сил і управи. Будьте вільними. Ми триматимемо свою країну в своїх руках. І все одно перемога за нами”, – додала співачка.

Зауважимо, що 12 березня Тіна Кароль у Варшаві вчергове вийшла на мітинг.

Під час ходи вулицею міста вона говорила про безчинства, які коять росіяни на території України.

“Українці мають право на самоідентифікацію. Кожна дитина на світі має право на щасливе життя. Вбиваючи дітей – вбивають націю! Ми цього не допустимо, не дозволимо ніколи. Тільки в єдності ми можемо досягти свободи для наших дітей, свободи вибору для наших націй, адже ми – вільні!” – сказала зірка на мітингу.

Додамо, що звістка про вторгнення Росії до України застала Тіну Кароль, коли вона перебувала у жіночому монастирі в Греції.

Відразу після того, як співачка дізналася про напад РФ, вона повернулась у Київ.

Але коли біля її будинку прогримів вибух, то вирішила евакуюватися до Польщі.

Про наслідки обстрілу Харкова розповів міський голова Ігор Терехов.

“Сьогоднішній обстріл житлових районів Харкова показав – це не військова операція, а війна на знищення українського народу”, – заявив Ігор Терехов.

За його словами, лише 28 лютого після обстрілів у Харкові було поранено 37 людей, з яких троє – діти.

Є діти й серед загиблих.

“Родина, двоє дорослих і троє дітей, живцем згоріли у машині. Це, дійсно, жах. І ми разом маємо пережити це”, – заявив Ігор Терехов.

Під Новою Каховкою, що у Херсонській області, російські окупанти у перший день війни проти України розстріляли мирних жителів, які тікали від окупації: 56-річних Анну та Олега Федько, їхню невістку Ірину Федько та двох онуків: 6-річну Софію та півторамісячного Івана.

Про це повідомляє Zaxid.net з посиланням на родича покійних Дениса Федька.

Чоловік розповів, що окупанти вбили його матір та батька. Також вони розстріляли дружину та двох дітей його брата Олега.

Відомо, що сім’я місцевого патрульного Олега Федька вирішила евакуюватися з міста. Він сам був на службі, тому за його дружиною з дітьми до Херсона приїхав його батько і відвіз у селе Веселе біля Нової Каховки. Проте, коли туди зайшли окупанти – родина знову намагалась виїхати. Вони їхали до Нової Каховки (відстань менше 20 км) двома машинами. У першому авто були інші родичі – троє дорослих та дитина. В другій машині їхали якраз батьки патрульного і його дружина з дітьми.

Уже на виїзді з Веселого перший автомобіль встиг проскочити перед російськими військовими, які в цей момент вже заходили у село, а друге авто не встигло. У цей час Денис Федько саме розмовляв за мамою.

“Я говорив з мамою. Я все чув, як мама почала кричати, що тут (в машині) діти і як так можна. Я чув, як голосно плакав малий Ванька, йому було тільки півтора місяці. А потім я почув постріли, після цього була тишина, а потім знов постріли. Було три черги по 2-3 постріли. Я зрозумів, що їх просто добивали”, – розповів Денис.

Дорослі загинули на місці. Родичі покійних із першого авто негайно повернулись після того, як окупанти поїхали. Вони забрали дітей та відвезли їх до лікарні. Проте там ті померли.

Зараз родичі покійних не можуть забрати тіла, оскільки цю територію поки контролює окупант.

У м. Омськ, що у Росії, 14-річна дівчина та 17-річний хлопець зарізали родину через те, що їм забороняли гуляти.

Про це повідомляє Слідчий комітет РФ в Омській області

За даними слідства, 14-річна дівчина вмовила свого 17-річного знайомого вбити її родину – матір, вітчима та 10-річну сестру. Розправа сталась через те, що батьки дівчини забороняли їй гуляти та спілкуватись із хлопцем, а за 10-річною дівчинкою, у якої були проблеми зі здоров’ям, підозрювана не хотіла доглядати.

22 січня після розправи 14-річна дівчина взяла свого 6-річного брата та прийшла до сусідів, яким розповіла, що до їхнього помешкання увірвався невідомий чоловік та вбив її батьків і сестру. Те саме вона сказала і поліції. Згодом 17-річний підліток зізнався у розправі та показав, де заховав ніж.

24 січня підозрюваних на два місяці взяли під варту. Триває розслідування вбивства.

На Чернігівщині сталася жахлива трагедія в одному з приватних будинків – трапилася пожежа, внаслідок якої загинули 5-річні двійнята, їхній молодший 4-річний брат і бабуся. За попередніми даними, НП могла статися через грубку.

Докладніше про це читайте в матеріалі OBOZREVATEL.

Бабусю з дітьми виявили мертвими на ліжку
Трагедія сталася в селі Браниця Ніжинського району близько 17:00 у вівторок, 18 січня. “Палало так, що люди, які їхали в маршрутці трасою, здалеку помітили вогонь. Вони відразу почали дзвонити рятувальникам”, – розповів нам місцевий житель.

У сільраді кажуть, що будівля була дерев’яною і, мабуть, через це вогонь розгорівся дуже швидко. Також цього дня був сильний вітер, який лише погіршив ситуацію. Рятувальники приїхали швидко, проте на той момент уже горіла кімната й дах.

За даними ДСНС у Чернігівській області, рятувальники локалізували вогонь о 17:45, а загасили о 18:48. Трагедія забрала життя чотирьох людей, їхні тіла виявили на ліжку:

4-річний Матвій;

5-річний Єгор;

5-річна Олександра;

48-річна Ганна, бабуся дітей.

Поки триває слідство, в селі припускають, що пожежа могла виникнути через грубку, з якої міг випасти шматок дерева, що горів.

Сім’я була неблагополучною?
У день трагедії мати загиблих дітей Аліна Г. була на роботі – жінка працює на автомийці в Києві. Вона примчала додому, коли їй повідомили про пожежу, але вже було пізно. Щодо батька, то він не живе з сім’єю, і де він зараз – ніхто не знає.

Дідусь Олександр напередодні НП був на підробітку, близько 16:00 його бачили в місцевому кафе. Кажуть, що чоловік купував продукти та печиво дітям. “Якби він одразу пішов додому, то, можливо, такої трагедії б і не сталося. Але Саша кудись пішов і це сталося”, – місцева мешканка.

Місцеві жителі кажуть, що сім’я, де сталася трагедія, вважається неблагополучною. За їхніми словами, бабуся ніде не працювала та іноді випивала. Дідусь теж полюбляв алкоголь, але час від часу працював.

“Можна сказати, що Бог дітей забрав з другого разу. До цього хтось із них привіз додому засіб для обробки курок, якась хімія. Один із дітей узяв і напоїв малечу цим. Вони всі опинилися в лікарні, їх там відкачували” – згадує сусідка.

Люди розповідають, що такої трагедії їхнє село ще не знало. У четвер, 20 січня, загиблих поховали.

У сільраді кажуть, що замовили труни та чотири ями на цвинтарі.

У поліції відкрили кримінальне провадження за ч. 2 ст. 270 КК України – порушення вимог пожежної безпеки, які призвели до загибелі людей. Міра покарання передбачає від 3 до 5 років ув’язнення.

У селі Тараски, на Вінниччині, всім селом допомагають багатодітній родині, у якої в пожежі загинув 7-літній хлопчик, і вогонь знищив геть усе майно. Іще п’ятеро дітей залишилися без одягу, їжі та документів, їх прихистили сусіди.

Про це йдеться в ТСН.19.30

Від великого будинку, де жила багатодітна родина Барабашів залишилося лише згарище, яке досі димить та тліє. Стіни вигоріли повністю, а стеля впала.

Двох дівчаток та трирічного братика на вулицю встигла вивести старша 18-річна сестра Аня. Саме вона перша почула запах диму. Батьки в цей час спали. Семирічного Андрійка знайти не змогли.

Рятувальники вогонь гасили майже чотири години. Але хлопчика не знайшли, і вже сусіди організували цілу пошукову операцію. Думали Андрійко встиг вистрибнути з хати і десь сховався та марно. «Обшукали все, а дитини немає, всі були в паніці і не знали, що робити і тоді чоловіки самі розгребли згарище, і за 5 хвилин знайшли тіло», – каже родичка родини Світлана.

«Він сховався під ліжком, бідний, думав, що врятується, а він не врятувався і там він бідний помер, задушлився димом», – розповідає мама загиблого малюка Світлана Барабаш.

У жінки руки вкриті суцільними пухирями, а обличчя обгоріле. Жінка каже рвалась у вогонь шукати сина та полум’я було таке, що сама загорілася. «Верталася за дитиною однією і таке зробила, я думала врятувати, я його не врятувала і сама обпеклася», – розповідає жінка.

До ранку дітей прихистили сусіди. Наступного дня всім селом почали шукати будинок, куди можна заселити родину. Одночасно селяни організували штаб допомоги, куди зносили речі та їжу.

«Люди дали, хто ліжко, хто диван, несли подушки, їжу, речі, я була здивована, люди все несли, це наші люди, сільські», – кажуть у штабі.

Порожній будинок знайшли в іншому кінці села. Нині там трирічний Олексійко та п’ятирічна Соня. З дітьми найстарша 21-річна Анастасія. Каже нині потрібно все, ліки, їжа та одяг. «Аня не інсуліні, потрібен інсулін. В неї все погоріло, і гроші, і паспорти, документи», – розповідає сестра Анастасія Барабаш.

Людей згуртувало горе родини Барабашів, каже староста. За добу зібрали сорок тисяч гривень. За ці гроші організують похорон Андрійка та шукатимуть новий будинок.

«Хатів в селі багато пустих, варіантів багато, від 3 до 5 тис доларів просять за хати, стільки грошей хочемо назбирати», – каже староста с.Тараски Ольга Рижук.

В родині залишилися п’ятеро дітей. Батько пенсіонер, матір не працює. Родина тримає одну корову за рахунок цього і живуть, кажуть у селі.

Причину пожежі ані рятувальники, ані поліція поки не називають. Але вочевидь, кажуть, загорілося від розетки, або від котла, яким опалювали хату.

Мешканці Тарасків продовжують збирати допомогу постраждалій родині. В магазині навіть встановили скриньку для грошей. 40-річну Світлану з опіками все ж повезли до лікарні, її семирічного сина ховатимуть завтра.

Допомогти родині можна за реквізитами:

ОТР Банк 5168 8727 7268 9302

ПриватБанк 4149 4991 2242 9754

Ощадбанк 5167 8032 0863 8895

рахунки сестри Бахіної Галини

Після перемоги Зеленського на виборах заступником керівника проєктного офісу “Укрзалізниці” став архітектор Олександр Вігліано. Його дружина Людмила з 2016 року співпрацює з ТОВ “Квартал 95”, а на початку 2019 робила добровільні внески на рахунки тоді ще кандидата Володимира Зеленського. На передвиборчу кампанію Людмила задонатила Зеленському 700 000 гривень.

“Щонайменше двох “своїх” людей Володимир Зеленський призначив в Антимонопольний комітет, який має слідкувати за тим, щоб великий бізнес (а в першу чергу це бізнес українських олігархів) не монополізував ринки. У вересні 2019-го сюди на посаду державної уповноваженої було призначено Ірину Копайгору. До цього жінка працювала на кафедрі правового регулювання економіки Криворізького економічного інституту. Батько Копайгори – також викладач – раніше викладав самому Володимиру Зеленському”, – стверджують журналісти.

Тоді ж в АМКУ прийшла Ольга Піщанська, сестра якої Світлана керує компанією, на яку записано віллу родини Зеленських в Італії. Також Світлана донатила Зеленському під час передвиборчої кампанії 300 000 гривень. Зараз Ольга Піщанська очолює АМКУ.

Анна Кучук, чоловік якої пожертував Зеленську 368 000 гривень, тепер працює в Службі безпеки України.

“Гроші родина, за словами Анни, збирала на нове житло, але вирішила “інвестувати у зміни в країні”. Анна Кучук на той момент працювала операціоністкою в банку “Глобус”, де тоді були відкриті рахунки Володимира Зеленського, а в подальшому – партії “Слуга народу”, – зазначається в матеріалі.

Наприкінці 2019 Кучук влаштувалася на посаду заступника начальника Центрального управління СБУ, нині очолює Апарат голови СБУ.

Олександр Пашков теж просунувся по карʼєрній драбині. Він працював на рядовій посаді в ГУ розвідки Міноборони з початку 2000-х. Дружина Пашкова, Оксана, працює головним бухгалтером “Кварталу 95”.

Після перемоги Зеленського Пашков став в.о. Керівника, а потім – керівником Департаменту стратегічної розвідки.

Також журналісти навели приклади того, як повʼязані з президентською родиною чи “Кварталом” люди обиралися народними депутатами, після чого значно покращували свій матеріальний стан.

“Так, наприклад, родина “кварталівця” Олександра Кабанова, який на старті каденції орендував житло в Києві, нині придбала нову квартиру на дуже дорогій Оболонській набережній в Києві. Сам Кабанов після потрапляння в Раду придбав собі новий автомобіль “Ягуар”, який, до слова, обирав прямо посеред парламентського засідання”, – йдеться у сюжеті.

На Одещині сім’я із трьох осіб отруїлася невідомою речовиною. Внаслідок чого одна людина загинула, ще дві постраждали.

Про це пише “Думаська”.

Як стало відомо, про подію в поліцію повідомили місцеві мешканці, які переймалися своїми сусідами — ті довго не з’являлися у дворі. Коли вони зазирнули у вікно — оторопіли: на підлозі кімнати лежало троє людей. Очевидці одразу викликали на місце правоохоронців та медиків.

Копи увійшли до будинку та виявили у приміщенні тіло 63-річної жінки, а також у несвідомому стані її 68-річного чоловіка та їхню 45-річну доньку.

“Чоловік опритомнів у лікарні, але з’ясувалося, що він нічого не пам’ятає про те, що сталося. Жінка перебуває в комі. Поліція відкрила кримінальне провадження. За неперевіреними даними, напередодні у родині був гість”, — зазначили у виданні.

На острові Хортиця водій іномарки Honda Accord в стані алкогольного сп’яніння, рухаючись на підвищеній швидкості, травмував подружжя та їх п’ятирічну доньку.

Про це повідомили у поліції Запорізької області.

Обох батьків з чисельними травмами доправили до лікарні, а дитину з політравмою госпіталізували до Запорізької обласної дитячої лікарні. Наразі її стан тяжкий.

Встановлено, що водій транспортного засобу знаходився в стані алкогольного сп’яніння. В його крові виявлено 1,6 проміле алкоголю.

За скоєння тяжкого правопорушення поліцейські затримали чоловіка згідно статті 208 Кримінального процесуального кодексу України. Проводиться досудове розслідування.

ТСН отримала архівні кадри, на яких тоді ще живий старший брат Медведчука розповідає про їхні стосунки.

Про те, що у Віктора Медведчука є не лише молодший брат Сергій, а й старший Володимир – мало хто знає. Вперше про ще одного невідомого брата впливового політика Медведчука стало відомо ще 18 років тому: його знайшов тодішній народний депутат Ярослав Кендзьор. На архівних кадрах Володимир Гулько казав про Медведчука: «Він виріс на моїх руках. Разом жили. Ми ніколи не сварилися».

Старшого брата Медведчука вже немає серед живих. Історію родини переповідає його дружина Ангеліна. Її чоловік Володимир Гулько – брат по матері Сергія та Віктора Медведчуків. «Я хочу, щоб ця людина мала совість і честь, чого я до сьогодні не бачила», – каже пані Ангеліна.

Наразі жінка живе у селищі Шабо Одеської області. Чоловіка поховала у 2006 році. Родина завжди жила скромно. Володимир продавав рибу на місцевому ринку. Вищої освіти не мав, бо після армії був змушений утримувати двох молодших братів.

«Віктору і Сергію було десь по років дев’ять. Він (Володимир. – Ред.) працював і підтримував цих дітей, він їх вигодував і вивчив», – розповідає дружина покійного.

Стосунки між братами зіпсувалися після смерті мами. Каже, молодші образилися на те, що за два роки до смерті, мати переписала будинок на старшого. Володимир намагався помиритися з братами і неодноразово приходив у приймальню Медведчука. Але той завжди уникав зустрічі.

«Кажу, я його брат. Вона каже: почекайте в коридорі, він зайнятий. Більше двох годин прочекав. Підходжу питаю, звільнився Медведчук? А мені відповідають: «Він поїхав», – переповідав покійний Володимир Гулько на архівних кадрах. Зустрічі з братом він так і не дочекався

«Я дзвонила і казала, що брат при смерті. Мені не потрібні ваші гроші, передайте йому, що брат помирає. Ну та й помер без нього. Коли мій чоловік побачив, я не пам’ятаю чи по телебаченню, що Медведчук подарував священикам 10 «Мерседесів» чорних… він сидить і плаче: «Диви двоє племінників, в мене син і дочка. Він навіть не знає, що вони існують», – каже Ангеліна Гулько.

Ексдепутат Ярослав Кендзьор розповів, що у 2003-му поїхав у Шабо, щоб показати українцям справжніх Медведчуків. Тоді Сергій був керівником податкової у Львівській області, а Віктор – головою президентської адміністрації. І в останнього владні апетити лише зростали.

«Абсолютно бездушна людина, яка так ставиться до найближчих рідних, то ясна річ, що для нього Україна. Для нього рідна держава – де можна заробити великі гроші», – каже Кендзьор.

У рідному селі Медведчуків Борова, що за 70 кілометрів від Києва, їх, звичайно, пам’ятають, але згадують неохоче. Саме тут і жили троє братів, мали невеличку хатинку.

У Боровій поховані батьки політика Фаїна та Володимир Медведчуки. За їхніми могилами доглядає однокласник Сергія Медведчука. Віктор на могилу до батьків останній раз приїжджав 15 років тому, каже директорка цвинтаря. Водночас жінка розповідає, що Медведчук відбудував у селі школи.

Місцеві стверджують, що школу, яку закінчив Медведчук у 1971 році, у такому вигляді, в якому вона є нині, відбудував саме він. Всередині навіть є табличка присвячена Віктору Медведчуку, на якій написано, що «школа збудована випускниками Медведчуками». Хоча насправді її відновили за бюджетні гроші, коли Медведчук був головою адміністрації президента Леоніда Кучми. Про це розповідає старше покоління Борової. І додають, що все, що робить нині їхній колишній односелець, не підтримують.

Ось що вони кажуть:

«Їздить у Росію, туди, сюди, де це таке законно?»

«Він хотів нам оце, щеплення, щоб ми їхні (російські. – Ред.) кололи».

«Не можна вирости в Україні, вивчитися, отримати все і зрадити Україну».

Коли закінчив школу, Медведчук поїхав вчитися у столицю. В університеті був комсомольцем добровольчої дружини. І один з епізодів того етапу життя Медведчука, теж розслідували журналісти.

«Медведчук ще з одним напарником спіймали хлопця на Хрещатику, затягнули в підїзд і так побили, що він лежав там, поки сусіди не знайшли. Повідбивали нирки, всі внутрішні органи», – розповідає журналіст, автор книжки «Нарцис» Дмитро Чобіт.

Тоді студента Віктора Медведчука засудили на два роки, але потім вирок скасували. І він закінчив юридичний факультет. ТСН розшукала людину, яку тоді побив Медведчук. Ігор наразі живе в Америці і каже: вибачення так і не дочекався

Медведчук ніколи не коментував сімейних конфліктів. Але на суді, який залишив його під домашнім арештом, на запитання ТСН він відповів так: «Я ніколи ні від кого не відмовлявся».

Нагадаємо, 11 травня генпрокурор Ірина Венедіктова підписала повідомлення про підозру депутатам від ОПЗЖ Медведчуку та Тарасу Козаку в державній зраді й в замаху на розграбування національних ресурсів в окупованому Криму.

СБУ провела обшуки в двох будинках Віктора Медведчука в Києві і в його кабінеті в офісі ОПЗЖ.

У пресслужбі СБУ заявили, що ні Медведчука, ні Козака не було за місцем проживання, тому повідомлення про підозру направили за їхнім останнім відомим місцем проживання і до Верховної Ради. За словами голови СБУ Івана Баканова, Тарас Козак зараз, ймовірно, в Росії і не збирається повертатись до України.

Медведчук пізніше заявив, що під час обшуків перебував з дружиною не в Києві. Політик вважає підозру і обшуки «політичними репресіями».

13 травня Печерський суд Києва відправив Віктора Медведчука під цілодобовий домашній арешт до 9 липня включно. Сторона обвинувачення просила відправити політика під варту з альтернативою застави в розмірі 300 млн грн.

Півтора місяці тому у пари нарешті народився такий бажаний і очікуваний син – Тарасик. Вчора, у той злощасний для них день, Провідну неділю, вони їхали на своєму авто Audi A4 на кладовище. І ця дорога стала для них останньою. Андрій і син Тарас загинули в момент зіткнення із мікроавтобусом Mercedes-Benz Sprinter на зустрічній смузі. Вікторія дивом ще прожила деякий час, але через травми, несумісні з життям, померла у операційній.

Дивом пощастило старшому сину Вікторії від першого шлюбу. Хлопчику 13 років і він мав з мамою, вітчимом та братиком також їхати в ту поїздку, але батьки в останній момент передумали брати його з собою, що врятувало дитині життя, але залишило його сиротою. Водій мікроавтобуса із численними травмами, забоєм легенів та черепно-мозковою травмою знаходиться у лікарні в Рівному. На щастя, загрози його життю вже немає, але його готують до операції. Поховають загиблу сім’ю завтра, 11 травня.

Історію однієї такої родини розповіли на Facebook-сторінці 59 окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка.

Історія військової родини Осадчуків
Володимир Осадчук у лавах Збройних Сил України – з початку активних бойових дій на сході.

“Ще досить молодий, повний сил, із військовим досвідом – я просто не мав права сидіти вдома, коли на фронті так гаряче”, – згадує чоловік.

Тож без вагань одягнув однострій та взяв до рук зброю. І ось уже сім років Володимир самовіддано виконує свій військовий та громадянський обов’язок на передовій – відповідає за забезпечення надійного зв’язку між підрозділами.

Його дружина Світлана у цивільному житті працювала медичною сестрою у районній лікарні.

“Коли чоловік пішов на війну, я вирішила, що моє місце – і як вірної дружини, і як кваліфікованого медика – поруч із ним”, – розповідає жінка.

І вже незабаром теж стала до лав ЗСУ старшим бойовим медиком. Сьогодні Світлана займається логістичним забезпеченням підрозділу.

Їхній син Владислав навчався у коледжі, коли дізнався, що мати пішла на війну.

“Я ще тоді ледь не кинувся слідом за нею. Проте все ж пообіцяв мамі закінчити навчання”, – говорить юнак.

Відразу по завершенню коледжу підписав контракт з ЗСУ і зараз несе службу на посаді водія-електрика.

Попри на усі труднощі військового буття, секрет щасливої військової родини один: бути разом і в горі, і в радості, підтримувати один одного у важку хвилину та разом радіти життю.

Українців вразила ця історія
У коментарях до посту українці захоплюються родиною Осадчуків.

Міцного здоров’я та сімейного щастя!
Гордість бере за вас! От якби всі родини були такі!
Дай вам Боже здоров’я!
Треба пам’ятник при житті ставити таким
Дуже мила історія. Гордість прямо розпирає за таких українців!
Тішуся, що живу з вами в одній країні

Про це повідомляє Танюша Чигвинцева, передає “Це моя Україна.“

Так, у своєму дописі вона зазначає наступне:

“Друзі, знайомі, колеги! Страшна трагедія спіткала сім’ю нашого колеги, директора магазину “Фуршет” міста Кропивницький Віталія Перепелицю!!! 10 грудня 2020 помер його батько. Незабаром після смерті батька сам Віталій потрапив до лікарні з двобічною пневмонією, потім в реанімацію і вчора ввечері його НЕ стало. Йому було 35 років. На даний момент мама Віталія знаходиться в реанімації у важкому стані, лікарі дають тільки 1% шансу на її порятунок. У Віталіка залишилася дружина і двоє синів 3-х і 11-ти років. У дружини зараз теж пневмонія і вона в шоковому стані. Вже витрачено великі кошти. Всі можливі ресурси вичерпані. Дуже прошу всіх небайдужих, хто має хоч найменшу можливість, допомогти їм впоратися з бідою, хоча б матеріально   Чи не залишіться байдужими, допоможіть молодій жінці з двома дітьми перенести це жахливе горе і вижити

Номер карти подружжя Віталія 4149 4991 2523 5943 Ірина Перепелиця. У кого немає матеріальної можливості, зробіть репост. Якщо виникнуть питання, пишіть в личку. Заздалегідь дякую всім і дуже сподіваюся на вашу допомогу”

Ту суботу я ніколи не забуду, адже моя єдина донька не покликала мене на своє весілля. Я готувалася до цього торжества, але виявилася там зайвою. Ярина виходила заміж за гарного хлопця з благополучної сім’ї. Саме тому донька не захотіла, щоб я приходила.

З донькою ми жили душа в душу, між нами ніколи не виникало ніяких непорозумінь. Я завжди намагалася віддати доньці все, що мала: турботу, тепло, любов, яку вона так і не пізнала від батька. З батьком Ярини ми розійшлися, коли доньці було півтора року. Допомагати нам він не захотів, просто «пропав».

Але донька росла, нічим мене не засмучуючи, навпаки, завжди намагалася порадувати мене. У школі вона була відмінницею, тому при вступі в університет ніяких проблем не виникло. Незабаром Ярина зустріла Стаса. Він був розумний і симпатичний хлопець, до того ж з хорошої і забезпеченої сім’ї.

Але знайомити мене з майбутнім зятем і родичами дочка не поспішала. Знаходила різні відмовки. Через два роки Стас зробив Ярині пропозицію. Я дуже зраділа за дочку, почала заздалегідь закуповувати придане: накупила багато красивої постільної білизни, чайний сервіз, відклала гроші, щоб молодята змогли купити меблі в квартиру.

А потім покликала доньку в магазин весільних суконь. Вибрали найкрасивішу мереживну сукню і прозору фату. Наближалася важлива дата, а Ярина все не дзвонила, щоб повідомити, де буде відзначатися торжество.

За тиждень до одруження дочка прийшла. «Привіт, мамо. Ти пробач, що я довго не заходила. Сама розумієш, суєта, підготовка, стільки справ», – сказала вона. «Нічого страшного, моя хороша, я так хвилювалася, думала, раптом ви передумали. Не дзвоните, не повідомляєте, куди приходити на церемонію», – сказала я.

І тут донька мене ошелешила:

«Мамо, ти тільки не ображайся, але давай ми з тобою потім, пізніше відзначимо. Зрозумій мене правильно – у Стаса батьки… вони успішні, виглядають як з обкладинки журналу. А ти так погладшала останнім часом, і зморшок стільки стало. Раптом вони розчаруються, побачивши тебе. Стас сказав, що з його сторони будуть багаті родичі.

Вони всі думають, що я з пристойної сім’ї. І я їм сказала, що ти зараз в іншому місті і приїхати не можеш. Але ти не переживай, ти поки приведи себе в порядок, і я вас обов’язково познайомлю».

Коли Ярина йшла, вона залишила пакет. В ньому була та сама сукня, яку ми вибирали разом. Родичі чоловіка сказали, що сукня некрасива і старомодна. І купили нову, красиву, атласну сукню.

Виходивши з моєї квартири, донька пообіцяла, що обов’язково приїде на наступний день після торжества і покаже мені всі весільні фотографії.

В ту суботу, коли моя донька виходила заміж, я не могла знайти собі місця, на душі було так погано, що словами не передати. Чим я заслужила таке відношення рідної доньки до себе…

Родина з Франківщини втратила сина на війні. Про це розповіли у виданні “Голос України”.

Повідомляється, що в 2014 році на війні на Сході України загинув боєць «Правого Сектора», уродженець села Топорівці, Городеньківського району Степан Стефурак.

Хлопець разом з братом Василем відправився на фронт в зону АТО в 2014 році і служив за контрактом у Дебальцевому. Степан Стефурак загинув, коли їхав з товаришем на розвідку біля села Піски на Донбасі. Автомобіль потрапив під обстріл ворожої артилерії. Українські бійці намагалися втекти і виїхали на поле, де і підірвалися на міні.

Після цього батько загиблого бійця Степан Стефурак-старший також пішов на фронт. До вересня 2019 року служив в окремій гірничо-штурмовій бригаді. Під час бойових дій отримав поранення та ІІ групу інвалідності. Пізніше знову повернувся на передову. Однак чоловікові досі не присвоїли статус учасника бойових дій.

“Тепер за станом здоров’я присвоїли третю, але пенсії чоловік не отримує — через те, що досі не надійшли документи з військкомату. Напевно, через Америку пересилають. Статусу учасника бойових дій досі не має, хіба що на районному рівні визнання, щорічно виділяють 2000 грн і пільги на комунальні послуги ” – розповіла мама загиблого бійця Світлана Стефурак.

У м. Запоріжжя сталась масштабна дорожньо-транспортна пригода, у якій загинула неповнолітня дівчинка.

Про це повідомляє видання subbota.ua.

Зазначається, що аварія сталась через прорив води на трасі. Комунальники вчасно не ліквідували аварію та на дорозі утворився лід. Як наслідок – водій автомобіля “Таврія” не впорався з керуванням, через що транспортний засіб перекинувся.

36-річного чоловіка та трьох дітей, віком 13,14 та 15 років, терміново госпіталізували. Одна із дівчат 12 грудня померла у реанімації. Відомо, що усі постраждалі були членами однієї родини.

Причини аварії розслідує поліція

Повідомляє “Це моя Україна” з посиланням на відділ комунікації поліції Рівненської області

Полісменам вдалось зясувати, що 30-річна кермувальниця автівки “ВАЗ-2107”, мешканка села Новий Моквин, не надала переваги в русі, виїжджаючи із другорядної дороги на головну, внаслідок чого трапилось зіткнення з вантажівкою “Volvo”.

Родині отця Григорія зараз необхідні кошти для лікування дітей.

Номер карточки 5168 7554 3592 4267 (Ясковець Григорій Іванович).

Дружина Ігоря 26-річна Яна та 2-річний син – у лікарні. Про це кореспондентові Gazeta.ua розповіла голова селища Ольга Абрам.

“Дуже добра родина. Всі спокійні, привітні. Господарі такі, нічого поганого ні про кого не скажуть. Марта як наче відчувала щось. Сходила до церкви, запричащалася, була на сповіді. А потім поїхали до брата. Він на ноги хворий, не ходить. Вона наче прощалася з ним – обійняла, поцілувала і ще довго махала рукою”, – розповіла Абрам.

Батьки Ігоря були пенсіонерами. Він одружився 6 років тому. Працював на бурінні нафтових свердловин у Росії, їздив на сезонні роботи. Його батьки були пенсіонерами. У них залишилися ще один син та донька.

Аварія в Перегінському біля автозаправної станції на вул. Січових стрільців сталася 9 серпня, близько 18:00. Там у лоб зіткнулися Mercedes-Benz Vito 120 та ВАЗ-217230. За словами очевидців, Mercedes на шаленій швидкості врізався в автомобіль, який рухався в бік Вільхівки.

У ДТП на Рожнятівщині загинула сім’я, – очевидці. ФОТО

Сьогодні, 9 серпня, у селищі Перегінське Рожнятівського району біля заправки трапилася аварія.

Інформацію від очевидців опублікували на сторінці newsrozhniativshchini в інстаграм та у фейсбук-спільноті Рожнятівщина PROZORRO.

За попередньою інформацією від очевидців, в ДТП є жертви.

ДТП в Перегінському біля заправки, є жертви, загинула сім’я: чоловік, жінка і син, – йдеться у повідомленні від очевидців трагедії.

Деталі повідомимо згодом.

На Тернопільщині нещодавно розігралася сімейна драма, в якій розбилося жіноче щастя і мрії мати онуків. Віра раділа, що кожен новий день наближає день весілля її єдиного сина. Вона працювала в Італії вже 10 років, у неї в цій країні з’явилися подруги і навіть роботодавці стали близькою сім’єю.

Віра з нетерпінням чекала, коли повернеться в Україну і потрапить на весілля сина, побачить свого чоловіка. Вона протягом 10 років пересилала їм посилки і переклади, а чоловік з сином раділи подарункам від мами. Коли Віра приїжджала додому, то чоловік і син робили все, щоб вона відпочила.

Часом жінка хотіла все кинути і полетіти додому, щоб бути ближче до сім’ї, але постійне «треба» перемагало. Незабаром настав день повернення додому, а потім і весілля рідного сина. Однак подруга розкрила очі вірі, реальність виявилася страшною.

У день весілля, коли зібралися всі гості і молодята. Подруга Слава запитала у віри, чи знає вона про те, що відбувається під її носом. Віра дивувалася, що відбувається, а Слава повідала гірку правду – чоловік завів коханку, яка народила йому двох дочок, а син знав про це і мовчав. Причина виявилася банально простою-вони звикли до хорошого життя і вірних подарунків з Італії. Найболючішим було розуміння, що гроші, які вона заробляла з таким трудом витрачалися на коханку і її дітей.

Багатогранні почуття обпалював віру, і вона зважилася на жорсткий, але єдино вірний крок. Жінка взяла слово і привітала сина з одруженням, зазначивши, що він тепер вступив на доріжку самостійного життя, і може по ній спокійно йти. Також вона звернулася і до чоловіка, зазначивши, що він молодець, гав не ловив, поки її не було, а зачав дітей з іншого. Вона побажала їм щастя і успіхів у вихованні дочок також Віра повідомила, що повертається до Італії, де її поважають і люблять. Після цього жінка вийшла із залу і пішла. Чоловік і син намагалися наздогнати її і виправдатися, просили вибачення, але глибока рана в серці зробила все за віру.

Відповідний допис та зворушливі світлини сімейного відпочинку виклав мер на особистій сторінці у соціальній мережі Фейсбук.

“Фото! Мандруємо!”  лаконічно підписав Руслан Марцінків.

На “селфі” мер разом із дружиною Оксаною та донечкою Соломією.

У коментарях до допису користувачі бажають сімейству гарного відпочинку та “умиляються” з Соломійки. Проте, є й ті, хто не розділяють радості від мандрів міського голови, адже той закликає людей сидіти вдома у карантин.

“Галка” зібрала для вас трішки коментарів містян:

Olga Veresnayk “Гарненькі)))) дуже скоро донечка росте”

Руслана Чепіль “Татова доця вже підросла. Щастя Вам всім і здоров’я.

Ігор Романович Павлів “Нормально каранти всіх просити сидіти вдома, а сами мандруєте,чисто як в Україні.”

Андрій Шелефонтюк “Мер подорожує без охорони і зараніє публікувати своє місцезнаходження не бажано, враховуючи закриття психдиспансерів з документами. А скільки ходить без?

Евгения Лукьянова “Ой, молодці, файних подорожей, море позитивних вражень”

Luda Denis “Здорова, справжня, українська сім’я! І це так класно! Такими і залишайтеся!”

Galina Gadmashi “Гарних вражень від мандрів, прекрасного настрою!❤️ Ви чудовий приклад родини, щастя Вам!”

Світлана Володіна “А де синочок? Він від першого шлюбу? Я просто не можу зрозуміти

Лора Лора Лора П”риємної подорожі, гарного відпочинку, цікавих вражень.   Хай щастить!”

У м. Пологи Запорізької області зранку, 28 червня, сталась масштабна ДТП, у якій постраждало багато людей та загинула молода жінка.

Про це повідомили у ДСНС Запорізької області.

Як зазначається, аварія сталась зранку. Водій автомобіля Hyundai не впорався з керуванням та влетів у дерево. У ДТП на місці трагедії загинула 30-річна жінка. Двоє дітей, віком 2 та 4 роки і 31-річного водія госпіталізували.

Крім того рятувальники деблоковували 51-річну пасажирку транспортного засобу. Обставини аварії встановлюються.

Василь кинувся назустріч лікарю — і всі запитання, які роїлися в його голові останню годину, так і залишилися невимовленими. Їх пришпелив до дна душі погляд старого професора, в якому змішалися і відчай, і бiль, і стрaх, і співчуття.

Співчуття до чоловіка, котрий залишився сам із трьома дітьми. Донечка щойно з’явилася на світ, а її мама його покинула…

Без мами

…Село хoвалo тридцятирічну жінку — щебетливу сміхотунку, вчительку, акторку самодіяльного театру, дочку, дружину, маму. Двоє хлопчиків — дев’ятирічний Максим і п’ятирічний Віталик — стояли біля дoмoвини й безпорадно розтирали кулачками по щоках сльoзи. Василь нікого не бачив, нічого не чув. Він хoвав разом із Людою своє кохання, своє щастя і затишок. Вивела чоловіка з зацепеніння теща. Коли вони поверталися з цвинтaрa, повідомила, що забере дітей собі. Так, мовляв, буде краще для всіх, пише “Вільне життя“.

— Ні, мамо, дітей я не віддам нікому, — сказав і міцніше стиснув руки обох синів. — Як захочете помогти нам — не відмовлюся, але діти будуть зі мною…

Родичі зрозуміли, що перечити не варто. Василь — чоловік відповідальний, працьовитий, непитущий, тож із Божою поміччю поставить дітей на ноги. Обговорили, хто коли сидітиме з дитиною. Бо ж не розраховуватися Василеві з роботи. І потягнулися клопіткі будні. Щоранку чоловік мусив обійти господарку, зготувати їсти, відправити Максима до школи, Віталика — в садок, погодувати Надійку, передати її чи то мамі, чи тещі, чи комусь із сестер або племінниць і — на роботу. Ввечері знову йшов до худоби, готував вечерю, перевіряв уроки…

Усі в селі дивувалися Василеві й захоплювалися ним. Особливо жінки. А чоловіки здебільшого співчували. Та ніхто достеменно не знав, як йому важко. Хіба що Люда. Часом уночі, вкотре заколисавши маленьку донечку, Василь ставив перед собою фото дружини й розповідав їй про все, радився, не раз плакав…

Надійка росла дуже неспокійною, часто прокидалася, кричала. Видно, не вистачало дитині мами. Дев’ять місяців вона росла і розвивалася в маминому лоні, відчувала мамину любов, мамине тепло, засинала під стукіт маминого серця і раптом… опинилася в чужому, незрозумілому їй світі, який чомусь більше не озивається до неї перестуком маминого серця, звучанням маминого голосу…

Якось Василеві приснилася Людмила. Вона взала з ліжечка Надійку, розпеленала її, і поклала Василеві на груди, животик до живота, погладила дитинку по спинці, всміхнулася і розчинилася в напівтемряві. Тієї ж миті дитинка заплакала. Василь кинувся до неї, розпеленав, поклав собі на груди і прикрив ковдрою. Дитя відразу заспоколося. Так вони відтоді й спали.

Минали роки. Росли діти. Надійка вже школяркою стала, помічницею. Василеві й не вірилося, що це та сама дівчинка, яка виросла в нього на грудях. Він досі не міг позбутися звички спати горілиць, майже нерухомо, хоч донька давно вже перебралася до своєї кімнати.

Не встиг Василь оком змигнути, як його Максим став студентом. Незабаром і Віталик вступив до технікуму… З хлопцями батько клопоту не мав зовсім. Вони змалку були самостійні, працьовиті. Їм не треба було по кілька разів повторювати одне й те ж. Часом Василь думав, що, може, його синам також хотілося ласки, ніжної опіки, але все це діставалося Надійці. Батько не міг поділити свою ніжність на трьох. Покуйовдить одному з другим чубчики, поплескає по плечиках — і знову до праці.

Падчерка — не дочка

Як виросли Василеві діти, він раптом став затребуваним нареченим. Раніше претенденток ділити з чоловіком його клопоти не було. А тут давно розлучена бібліотекарка почала «бісики» Василеві пускати. І сусідчина сестра, котра до сорока засиділася в дівках, стала частенько навідуватися. І на роботі вималювалася кандидатура на дружину. Василь не те що не хотів одружуватися — просто жодна з тих жінок, котрим він подобався, не дивилася на його дітей очима… матері. У погляді та вчинках кожної він шукав лагідність, м’якість своєї Люди. Пригадував, як вона дивилася на синів — мовби закутувала їх любов’ю. Як цілувала їхні брудні долоньки, гріла в долонях замерзлі пальчики… Хіба хтось іще зможе так любити їхніх дітей?

І якось Василеві здалося, що зможе. Так у його житті з’явилася Ліда. Жінка була розлученою, залишила в місті квартиру вже дорослій дочці й переїхала в село доглядати хвору маму. Господарка потребувала чоловічих рук, а Василь жив недалечко. Так і зав’язалися між ними стосунки.

Якось у неділю Василь попросив Ліду поїхати з ним і Надійкою на ринок, бо дівчинці треба було прикупити на зиму дещо з одягу і взуття. Проходжаючись між рядами, вони вивчали асотримент.

— Ой таточку! — запищала Надійка. — Я хочу таку курточку! Дивися, яка! І рукав відкочується, надовго вистачить…

Ліда спитала в продавчині ціну й почала відмовляти Надю. Натомість запропонувала купити вдвічі дешевший плащик на синтепоні. Зате собі жінка вибрала дорогі чоботи на овечому хутрі. Надійка згідливо мовчала. А Василь відвів Ліду вбік.

— Знаєш, Лідусю, — сказав м’яко, і його очі набралися слізьми. — Я п’ятами буду світити, але мої діти мають бути зібрані не гірше від чужих. Якщо ти шкодуєш купити моїй дитині куртку за мої ж гроші, то нам з тобою не по дорозі. Бувай…

Запах жінки

Того дня вони купили Надійці все, що вона хотіла. Жіночка, котра продавала пуховики, чула, мабуть, Василеву розмову з Лідою, бо ж продала куртку для Надійки з великою знижкою. І телефон свій дала. Якщо, мовляв, пуховичок забрудниться, то треба буде його почистити. Прати не рекомендує. За тим номером Василь незадовго зателефонував. Цікавився, чи має Світлана куртки для хлопців.

— Як ваша красунечка? — спитала жінка, коли Василь приїхав на ринок уже з Віталієм. — Я їй шапочку до пуховика приготувала. Ні, не треба грошей. Подаруйте Надійці від мене…

Того разу Світлана знову продала Віталику куртку зі знижкою. І Василеві захотілося якось віддячити щедрій продавчині. Уже забувши, як залицятися до жінки, він знічено, мовби хлопчина, запросив її до ресторану.

— О, з задоволенням! — посміхнулася. — Але ми ж не залишимо Надійку саму вдома. І в ресторані дитині буде нецікаво. А давайте краще повечеряємо вдома. Чи в мене, чи у вас.

Василь дивився на Світлану — і в його душі розливалася тепла повінь. Серце застукотіло в давно забутому для нього молодечому ритмі. Хотілося співати, стрибати, втнути для цієї жінки якесь миле безглуздя. Квітку подарувати чи що…

…Увечері до них додому приїхала Світлана. З домашньою випічкою, з подарунками для Наді. Вони смажили в садку на мангалі сердельки, потім пили чай. Василеві хотілося якнайбільше дізнатися про Світлану, але її увагою заволоділа Надійка. Вона показувала своє плетиво з бісеру, розповідала про школу, про дружбу пса з котом, про те, які її тато вміє пекти рогалики, ким вона буде на новорічному святі… Світлана розповідала про свою дочку, вже студентку.

— Добре їй, — сумовито мовила Надійка. — У неї є мама…

— Але в неї нема тата, — сказала Світлана, обнявши дівчинку. — Тато ніколи її не бачив, ми жили тільки вдвох…

Василь стояв на порозі до кімнати і боявся зруйнувати словом цю ідилію. У його улюбленому кріслі сиділа жінка й обнімала його дочку. Раптом Василь відчув на своєму плечі руку молодшого сина.

— Вона мені подобається, — прошепотів на вухо батькові Віталій. — А тобі?

І Василь, як колись, у дитинстві, скуйовдив стильну синову стрижку і замість скупо поплескати по плечі ніжно, як умів, обняв його. Віталик помітив, що на батькових очах знову зблиснули сльози. Що поробиш, з роками і чоловіки стають сентиментальними. А надто, коли в їхніх серцях світає від любові. І коли дім наповнюється запахом жінки — бентежним ароматом ванільних тістечок, чуттєвим шлейфом парфумів і ще чогось такого, що не пояснити словами…

Як повідомляє прес-служба рятувальників, 5 березня о 6.20 на пульт диспетчера надійшло повідомлення від мешканців с. Ленківці Кельменецького району про пожежу у житловому будинку.

“Люди також розповіли, що у ньому можуть перебувати 3 дітей та їхня мати. Через те, що пожежа виникла пізно вночі, люди виявили її вже тоді, коли вогонь поширився на весь будинок, і впало його перекриття. Площа пожежі склала 70 кв. м. На місце події було направлено вогнеборців 10 державної пожежно-рятувальної частини смт Кельменці”, – повідомили у прес-службі.

Ліквідувавши пожежу, вогнеборці увійшли до будинку та під час розбору конструкцій виявили там тіла трьох дітей – 2013, 2014, 2017 років народження та їхньої матері, 1993 року народження.

На цей час тіла загиблих направлено на судово-медичну експертизу у м. Чернівці. Причина пожежі наразі встановлюється.

У соцмережах люди висловлюють співчуття через трагедію.

Односельчани збирають кошти на похорон сім’ї.

Виявилося, що мама Галина Думанська з хворим на ДЦП 4-річним сином Назаром щороку літає в Китай на обстеження. Так було і цього разу, але сім’ї довелося повернутися через коронавірус. Жінку з дитиною кілька разів перевіряли лікарі ще там, якби вони заражені – вилетіти не змогли б. А коли повернулися, всю сім’ю почали цькувати односельці, змусивши людей не покидати будинок. За словами Галини, в селі почали цькувати навіть її старшу доньку, яка не літала в Китай.

Ще більше людей перелякали медики, які в захисних костюмах і масках приїжджали брати кров на аналізи у членів сім’ї Думанских. Після цього агресії стало ще більше.

“Телефон був червоний, у мене паніка. Директор школи каже – приходять батьки з цього класу, плачуть, тому що пустили дівчинку, у третьому класі дівчинка. Забирають дітей”, — розповіла староста села Валентина Дудчак.

Галина з дітьми вже два тижні не залишає свій будинок, їх “двотижневий” карантин повинен закінчитися у понеділок, 24 лютого. Що примітно, сім’я понад тиждень чекає на результати аналізів. Тим часом староста не дозволила після завершення терміну ізоляції виходити на вулицю. За її словами, карантин оголошується на 30-40 днів.

В Одесі, у Суворовському районі, жахливою смертю у власному помешканні загинула вся родина.

Про це поінформували в обласному управлінні поліції.

Трагедія сталася зранку 3 лютого в одній з квартир багатоповерхівки. Родина загинула через пожежу.

Рятувальники, які прибули на місце, загасили полум’я, що охопило одну з кімнат, проте виявили тіла трьох осіб: 60-річної господині, її 32-річного сина та на рік молодшої від нього співмешканки.

За попередніми даними, люди отруїлися продуктами горіння, а причиною трагедії стало необережне поводження з вогнем.

Наскільки можна судити по свіжих фото в профілі Демічевої, що прийшов 2020 й рік сім’я зустріла активно – спочатку відпочинком в Альпах, а тепер перебралася ближче до сонця. Куди саме, дружина музиканта не уточнила.

“Нарешті-то відпустка”, – написала вона під свіжим фото в соцмережі, на якому показала музиканта в обнімку з двома синами Данилом і Платоном.

Оскільки сім’я не поспішає показувати дітей публіці, знімок традиційно зробили зі спини.

Досить швидко пост Демічевої зібрав в соцмережі більше 5 тис. Лайків і сотні захоплених коментарів. Відразу декількома фото на особистій сторінці поділився і сам MONATIK.

«Найскладніше — коли привозять тіло і батьки не впізнають своїх дітей. Це найстрашніше. Вони кажуть:«Це не він». BBC News Україна поспілкувалася з військовим, місія якого — повідомляти родини про загибель бійців на Донбасі.
Коли є втрати, військові зобов’язані особисто повідомити про це сім’ю загиблого. Це так звана група «оповісників» — двоє-троє людей, які йдуть до родини, аби передати трагічну звістку.
Вони стукають у двері, питають ім’я матері, дружини чи іншого члена родини, яким згодом офіційно озвучують інформацію.

«Це обов’язок, але це дуже важко», — зізнається Олег Андрусенко, який з 2014 року передає такі повідомлення. На його рахунку — 16 родин. Кожну з них він пам’ятає, так само, як і похорони кожного з цих 16 бійців.

Зазвичай після загибелі бійця інформація передається ланцюгом з місця події нагору. Військова частина, в якій служив боєць, передає сумну звістку до військового комісаріату за місцем його прописки.

А вже працівники цього комісаріату мають повідомити особисто про це родині і далі повністю супроводжувати весь процес траурної церемонії.

Наші спроби поспілкуватися з «оповісниками» спочатку були безуспішними. Військові відмовлялися від спілкування і відверто пояснювали:«Це дуже важко».

Та й не дивно, адже таку місію складно сприймати лише як роботу. Це емоційно складно, психологічно виснажує. Саме їх не хотіла би бачити у себе на порозі жодна родина.

Олег Андрусенко, який сьогодні є військовим комісаром Подільського району Києва, з 2014 року по цей день виконує непросту місію «оповісника». Він згодом погодився нам розповісти про свою службу.

«Увечері ніколи не повідомляли, лише зранку. Аби дати людині поспати, адже потім не буде спокою. А вже з 7 ранку ми йшли групою і робили оповіщення».
За його словами, йшли зазвичай по дві-три людини. Це двоє військових, психолог та про всяк випадок медик з місцевої поліклініки.
«Ми стукаємо у двері, натискаємо дзвоник, виходить людина. Ми питаємо, чи справді це та людина, яка нам потрібна, і повідомляємо: ваш син, або ваш батько, або ваш чоловік загинув такого-то числа».

За словами Олега, після таких слів часто потрібна допомога лікаря:«Якщо втрата свідомості – одразу нашатир. Через одного таке було».

Олег Андрусенко каже, що після сповіщення родини комісаріат бере на себе всі організаційні моменти, пов’язані з похороном. Цей процес теж супроводжується цілим рядом викликів.

За його словами, трапляється, коли батьки не впізнають своїх дітей, бо не хочуть вірити у їхню загибель.«Потім я окремо заводжу маму до траурної зали, де вона вже починає дивитися — там наколка мала бути, десь родимка. Доводилося все відкривати, шукати і дивитися на тілі».

Військові зізнаються, що якоїсь спеціальної підготовки «оповісників» в Україні не існує. Хоча вона, безсумнівно, не завадила б.

Та й у групі, яка йде до родичів, не завжди є психолог.

З 2014 року Олег Андрусенко повідомив про загибель 16 військовослужбовців. «Я своїх всіх пам’ятаю. Адже я ними займався від початку і до кінця: я зустрічав тіла, матері впізнавали або не впізнавали своїх синів, а потім повністю — аж до траурної церемонії, до кінця».

«Своїх всіх я призивав, вже мобілізованих відправляв, вони через мене проходили всі. А потім доводилося їх зустрічати. Вже загиблих», — каже він.

«Найскладніше — психологічно налаштуватися. Складно не брати близько до серця. Все це має сприйматися як обов’язок, але це дуже важко».
У 2016 році Олег поїхав на Донбас, де був командиром гуманітарного проєкту ЗСУ «Евакуація 200». Він шукає в мобільному телефоні фото і показує:«Ось прапор, який висить в мене в кабінеті, це моя команда мені написала».

Під час всієї розмови він був спокійним і, здається, дуже відвертим.

«Тобто до цього я бачив кінцеву роботу — коли хлопців привозили по домах, а там я бачив початковий етап. Був у тих місцях, де вони гинули, в сірих зонах, на першій лінії оборони, морги, госпіталі… Тобто весь шлях від А до Я я пройшов. Від місця загибелі до місця поховання».

У пологовому відділенні лікарні №1 Житомира 12 грудня народилася дитина, котра стала 13-ою для однієї з родин міста. Напередодні, в день виходу породіллі з немовлям додому, батьків привітали представники мерії, повідомляє її пресслужба.

Богдан та Анна Бодомер дотепер виховували семеро хлопчиків та п’ятеро дівчат. Найстаршій дитині вже 24 роки. Тепер у родині стало на одну дівчинку більше. Їй уже дали ім’я – Марія.

“Щасливих батьків привітали подарунками та щирими побажаннями злагоди всій багатодітній родині. Нехай дівчинка зростає здоровою на радість батькам та має щасливу долю! Враховуючи вагомий внесок у виховання дітей, створення сприятливих умов для здобуття дітьми освіти, розвитку їх творчих і моральних якостей, указом президента України №569/2012 від 1 жовтня 2012 року Бодомер Анні Володимирівні присвоєно почесне звання “Мати-героїня”, – повідомляють у міській раді Житомира.

Нагадаємо: На Хмельниччині чиновник тягнув за автівкою скривавленого пса (фото 18+),Активісти вимагають розслідувати знущання хмельницького чиновника над собакою

Детальніше у відео:

Повідомляється, що НП сталася близько опівночі на вулиці Володимирській, 59.

Зокрема, там вщент згоріла іномарка Audi A7, яка, за інформацією журналістів, належить синові колишній главі НБУ Валерії Гонтаревої. Але правоохоронці відмовилися коментувати цей факт.

Як відомо, автомобіль стояв в арці за парканом, який був закритий. А у двір будинку можна було потрапити тільки через під’їзд, на двері якого встановлений домофон. Вже після ліквідації пожежі рятувальники повідомили, що це міг бути підпал, оскільки транспортний засіб згоріла дотла занадто швидко та її не встигли врятувати від вогню. Тому можна припустити, що екс-главі НБУ Валерії Гонтаревої могли помститися, використовуючи сина Антона.

За цією адресою в будинку є компанія “Ревізіон”, а її кінцевим бенефіціаром є саме Антон Гонтарев. В описі компанії також зазначено, що син екс-голови НБУ проживає на вулиці Володимирській, але номер будинку засекречений.

Більш того, сусіди в коментарі журналістам розповіли, що на цьому автомобілі часто їздив Антон Гонтарев. На щастя, в результаті пожежі ніхто не постраждав, а вогонь погубив лише автомобіль, двері і проводку під’їзду.

Якщо ж після покаяння скандали в родині не припинилися, необхідно попросити допомоги у святих. У рішенні сімейних конфліктів вам допоможе Пресвята Богородиця, яку в усі часи вважали головною покровителькою сім’ї та сімейного благополуччя. За допомогою даної молитви ви зможете:

зміцнити відносини в родині;
налагодити гармонію в будинку;
помирити подружжя і налагодити відносини з дітьми;
визнати свої помилки;
запобігти розлученню.
“О, Пресвята Діво Маріє, захисти покровом своїм ближніх моїх. Захисти мою сім’ю від сварок і розладу.

Нехай чоловік любить і поважає дружину, а діти шанують батьків своїх.

Нехай брати сестрам завжди допомагають, а сестри турботою їх оточують.

Захисти мою оселю і всіх, хто живе в ній від зловмисних підступів і злих помислів. Зміцни сімейний союз, зроби його непорушним. Амінь.”

Росли ми з сестрою в звичайній сім’ї. Мама працювала в ланці, батько – механізатором. Обидві закінчили вузи, вийшли заміж, виховували по двоє синочків. Сестра жила з сім’єю в місті, а я – в селі. Обидві далеко від батьків. Та мені все чомусь здавалось, що сестру люблять більше і її діти частіше гостюють у бабусі і дідуся. Тож після одного з візитів до батьків і чергової суперечки розсердилась і сказала, що проживу без них і їхніх порад. Припинила спілкуватись з сестрою, бо вона все вмовляла мене схаменутись, не писала і не приїжджала до батьків, мамині листи рвала, не читаючи.

Я мала престижну роботу, чудову сім’ю, друзів. Про батьків намагалась не думати і не згадувати, була занадто горда. Коли одного разу мама приїхала до нас, то я холодно зустріла непрохану гостю. Прощаючись, мама плакала, просила одуматись, та моє зачерствіле сeрце було байдужим до її вмовлянь. Я не зробила їй на дорогу навіть бутербродів. Якби ж я могла тоді знати, що бачу її востаннє! Невдовзі я народила донечку і навіть не сповістила батьків, хоча вони так мріяли про онучку.

Так пройшло 15 років. За цей час ми змінили місце проживання, я нічого не знала про своїх рідних, а вони про мене. Та все частіше мене огортала туга за рідними. Одного разу накупила подарунків, квіти, взяла дочку, і ми поїхали до батьків. Дорогою додому я зустріла мамину сестру – і вона приголомшила мене новинами. Давно пoмeрла моя мама і зразу ж після неї – батько. Перед смeртю мама дуже хотіла побачити мене, та ніхто не знав моєї адреси. Від важкої хвoроби помeрла моя єдина сестра, похoвали її поруч з батьками. Тьотя показала мені їхні мoгили.

В мене серце розрuвалось від того, що вже нічого не можна змінити, час не можна повернути назад. Мої найдорожчі і найрідніші люди мовчки дивились з фотографій, як я плакaла, на колінах просила у них пробачення, і тільки мамині очі здавались мені сумними. Через свою бездушність я осиротила себе ще при живих батьках, позбавила своїх дітей бабусиного тепла і ласки, мої черствiсть і егоїзм призвели до непоправного.

Щороку з тих пір я приїжджаю на мoгили своїх рідних, відновила втрачений зв’язок з племінниками. Нещодавно похoвала чоловіка. Діти часто провідують мене, підтримують, привозять на літо онуків… І тільки тепер я зрозуміла, яких помилок наробила в молодості, як глибоко помилялась.

Тому звертаюсь до тих, хто з якихось причин не спілкується з своїми рідними. Не давайте волі емоціям, образа з часом пройде, а бiль від втраченого назавжди залишатиметься з вами. Не відкладайте на потім, приїжджайте до батьків, частіше їм телефонуйте. Почуте в трубці «Як ти, мамо?» дає енергію їй на цілий день. Батькам не потрібні дорогі подарунки, їм потрібні ваша увага і тепло. На жaль, я зрозуміла це занадто пізно, коли вже нічого не можна змінити. Тільки ж чому безсонними ночами так болить душа і серце крається від думки, що нічого не можна повернути назад?

Любіть своїх батьків живими, мeртвим ваша любов не потрібна.

Психолог МВС України у Вінницькій області Аліна Градіжна стверджує, що у дитячому віці мати на нього тиснула і говорила, як йому треба жити і що йому треба робити. Це сформувало у чоловіка форму поведінки і тому дружину він собі взяв таку ж авторитарну, яка йому говорила, що робити, йдеться в ТСН.

Мати народила сина у 35 років. До пенсії працювала головним бухгалтером на великому підприємстві та 4 роки тому допомогла Анатолію та його молодій сім’ї придбати розкішну 2-поверхову квартиру. До сина і невістки переїхала теж тієї осені, тому що кілька років тому в житті Анатолія з’явилася інша жінка.

Тим часом 2015-го у Анатолія народжується донька, а вже наступного року він подає на розлучення. Адвокат Володимир Білан стверджує, що у чоловіка однозначно були проблеми в сім’ї, оскільки він звертався за консультацією. Є припущення, що зважився на розлучення чоловік після народження від нової цивільної дружини дитини.

З’ясувалося, що вранці чоловік листувався з коханкою, до якої повинен був переїжджати. Потім виник конфлікт із дружиною.

“І не виключено, що в іншій сім’ї у нього були якісь нюанси такі, де йому говорили, що робити і, звичайно, він вирішив проявити свій чоловічий, скажімо так, стрижень і показати хто в домі господар”, – каже психолог Градіжна.

Діяв чоловік явно не бездумно. Він викинув знаряддя вбивства у пакет для сміття і поїхав його позбавлятися до іншого району міста. Закривавлений молоток чоловік викинув у звичайний смітник на зупинці та попрямував далі купувати подарунки для нової сім’ї. Потім він повернувся додому, знайшов доньку ще живою і викликав “швидку”. Медики зателефонували до поліції.

На думку психологів, розпізнати нелюда неможливо. Вони знають, як сталася ця зміна. На неї треба не дні, а роки: тиск, маніпулювання та авторитаризм жінок, помножений на м’якість, невпевненість, сумнів і брехню чоловіка. Якби визнали біду і звернулися до фахівця, життя цілої родини могло бути врятоване.

Кум сім’ї повідомив, що Анатолій і Надія жили разом з 19 років. Але три роки тому, після народження молодшої дитини, розійшлися. Жінка добре ладила зі свекрухою і залишилася жити з нею. “У нього з’явилася жінка, вона теж живе у Вінниці, у них там народилася дитина. Але Анатолій до останнього часу жив тут, у квартирі. У його матері була онкологія 4-ї стадії, вона схудла за останній час на 20 кг. Анатолій сам говорив: поки мама живе, я буду тут”, – розповів ЗМІ шокований родич.