У лісі між селами Кобзарівка та Ігровиця Тернопільської області в лісі вже 30 років мешкає 81-річний Ярослав. У чоловіка є вища освіта, йому вдалось об’їздити пів світу, проте після розвалу Радянського союзу він переїхав жити у ліс, оскільки вважав, що там простіше пережити 90-ті роки.

Про це повідомляє “Нова Тернопільська газета”.

Батько загинув на війні
Ярослав народився у 1940 році. Його батько загинув під час Другої світової війни. Він жив у селі разом із мамою, бабусею та дідусем. Раніше родина Ярослава була заможною та мала багато землі. Проте, коли прийшла радянська влада, то все забрала у колгоспи.

“До 22 червня 1941 року я жив при Сталіні. Потім прийшов Гітлер. У 1944 році на наші землі знов ступив Сталін. Створили колгоспи, все у нас забрали — землю, віз, коней. Пам’ятаю, як ми заглядали у вікно, а “червоний” солдат ніс наше сідло на плечах. Мама ридала, бо обдерли нас до нитки”, – згадує Ярослав.

Має вищу освіту, об’їздив пів світу
Чоловік розповідає, що він навчався у сільськогосподарському технікумі. У 1959 році пішов служити в радянську армію. Так, чоловік, будучи на службі, об’їхав пів світу. Ярославу пропонували залишитись у Москві, проте він відмовився. Він повернувся додому. Спочатку чоловік навчався в Тернопільському політехнічному інституті, потім перевівся до Львова.

“Не пригадаю, в якому році закінчив інститут, але пам’ятаю, що наш випуск перший не здавав наукового комунізму. Це тішило! На жаль, всі мої дипломи згоріли. Як і згоріли права водія, мотоцикліста, тракториста”, – каже Ярослав.

Чоловік згадує, що у нього було дві дружини, проте обидві уже померли. Із жодною із жінок у нього не було дітей. У селі, де мешкала мати чоловіка, він не залишився жити.

“До лісу перебрався ще до розпаду Радянського Союзу. Черешні, яблуні, сливи — все це я насадив. Купив тут стару хату за 300 чи 400 рублів, попередні власники переїхали до Тернополя. У місті тоді було легше — можна було купити за три рублі м’яса на цілий місяць. Але я не хотів того добра, бо розумів, що радянська імперія посиплеться, що буде тяжко”, – каже чоловік.

Недоброзичливці спалили хату
Ярослав каже, що зараз з людьми рідко спілкується. Також він зрідка навідується у село, запевняє, що йому це не потрібно, бо у нього є свої продукти.

“Та наприкінці минулого року недоброзичливці підпалили мені хату. Корову побили, дві кози собаки загризли… Усе моє майно згоріло, залишився без одягу, без ковдри, подушки… Якось дозимував у руїнах. Грівся біля вогню. А ще ж треба було доглянути корову, бика. Але світ не без добрих людей. Недавно мені привезли вагончик, буржуйку, то тепер буду грітись”, – каже Ярослав.

Чоловік додає, що він не особливо знає останні новини, бо його радіо згоріло.

“Україна зараз в стані війни. Президент у нас — комік Зеленський. А був — Порошенко. Я ще при радянській владі ходив голосувати. А з лісу мене ніхто не кликав. Кому потрібен мій голос? Я все життя мріяв, щоб настала Україна, думав, що буде ліпше, але поки що нема просвітку. Не надіюсь на владу. Моя годувальниця — корова. А про вірус щось чув від людей, але в лісі такого нема”, – зазначає чоловік.

Зараз чоловік шкодує, що немає нікого з рідних.

За 30 років не отримав ні копійки від держави
Чоловіку лише недавно сільський староста допоміг зробити паспорт, проте для цього самітнику потрібно було їхати до Тернополя, а для нього це великий стрес. Тепер чоловіку потрібно ще раз поїхати, щоб забрати документ. Так Ярослав зможе отримувати пенсію. Допомагає чоловіку староста сіл Малашівці та Іванківці Володимир Корнутяк.

“Привозимо йому час від часу харчі, зібрали в людей причіп кукурудзиння, доправили, щоб мав чим годувати худобу взимку. Лісник нарізав йому дров. Піклуються про нього й дві жінки з Ігровиці. Привезли вагончик, буржуйку, заплатили понад 35 тисяч гривень. Кошти пожертвувала краянка, яка нині в США. Я підняв документи, розшукав помешкання пана Ярослава у Залізцях. Нова хата — напіврозвалена, а стара і хлів — під накриттям. Можна підремонтувати і жити. Там гарне місце біля дороги. Потрібно ще завезти чоловіка до Тернополя по паспорт, треба виготовити йому ідентифікаційний номер, щоб оформити пенсію. А то він роками без копійки. Можливо, згодом нам усе-таки вдасться переконати його, щоб переїхав до геріатричного будинку”, – каже Володимир Кортуняк.