Деякі пенсіонери можуть отримати знижку на комуналку, але є умови
Пенсіонери, які мешкають у селі, мають право отримати 100-відсоткову пільгу на оплату комунальних послуг, придбання пічного побутового палива чи зрідженого газу. Про це розповіла прес-служба Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

У повідомленні наголошується, що якщо пенсіонери мешкають у селі, то вони мають можливість отримати пільги для оплати житла і не лише, проте тут є певні умови. Як зазначає ПФУ у Донецькій області, відповідні пільги у грошовій формі з урахуванням середньомісячного доходу надається у розмірі стовідсоткової знижки пенсіонерам для того, щоб:

Сплатити житлово-комунальні послуги;
придбати тверде або рідке пічне побутове паливо та скраплений газ.
Однак для того, щоб отримати стовідсоткову пільгу, пенсіонери мали раніше займати:

Педагогічні посади;
медичні посади;
фармацевтичні посади;
спеціалістами із захисту рослин;
бути працівниками бібліотек у сільській місцевості та селищах міського типу.
Такі умови визначає ухвала Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 № 389.

Крім того, до переліку осіб, які мають право на стовідсоткову пільгу на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива та скрапленого газу також ті, хто проживає у сільській місцевості та селищах міського типу, працюють чи раніше працювали у музеях, державних та комунальних закладах культури, навчальних закладах сфери культури.

Як виживають села, де немає чоловіків через мобілізацію
В Україні досі триває повномасштабна війна. Продовжили воєнний стан та загальну мобілізацію. У країні залишилися села, де не залишилося чоловіків, адже всі вони вирушили воювати за свою країну. Як же мешкають такі села, повідомляється у соціальній мережі Фейсбук на сторінці «Белсат».

Згідно з інформацією у селі під Києвом не залишилося чоловіків призовного віку, тож жінки взяли всі обов’язки по господарству на себе.

Пустоварівка – невелике село у Сквирській міській громаді Білоцерківського району (Київська область). Саме тут представниці слабкої статі змушені дбати про господарство за двох. Адже майже всіх чоловіків селища призвали на військову службу. Тому жінкам довелося швидко освоювати нові господарські справи.

Зокрема, Любов, одна з мешканок села Пустоварівка, наголошує на наступному: “Самоучка! Дивилася, що хлопці робили, потім цього року спробувала все сама”.

Зараз жінка сама дбає про господарство: обробляє землю, носить по 52 відра води на день та самостійно приймає у худоби пологи. “Тут уже залишилися одні пенсіонери та жінки. Тут навіть щоб і покричати, так нікого, щоб хтось допоміг”, – зауважує Любов.

Самостійно веде домашні справи та Зінаїда Бондар. Вона разом із доньками керує фермою. Чоловік помер кілька років тому, а син пішов на фронт. Тому сім’я намагається розраховувати лише на свої сили.

До початку повномасштабної війни в селі жило близько двох тисяч людей. Нині ця цифра значно знизилася. Зменшилося кадрових представників і у місцевій агрофірмі. Звідси на війну призвали 14 людей. Проте тракторист Анатолій залишився на селі, адже чоловікові вже 69 років. Через нестачу робочих кадрів чоловік іноді змушений працювати без вихідних.

“Потрібно працювати, а як же, куди дінешся? Треба. Життя є життя, ми тут також працюємо для фронту, для перемоги”, – зазначає Анатолій.

Про це пише місцеве видання СарниNews.City.

Як відомо, Герой загинув 26 липня 2023 року.

За словами старости Ремчицького старостинського округу №6 Леоніда Доліда, куди входять і Тріскині, отець Василій відмовив у похованні, бо “не співслужить з ПЦУ”.

“Мама загиблого Івана Козельця звернулася до місцевого священика отця Василія, щоб дозволив відслужити у храмі літургію за загиблим сином. Хотіли, щоб відспівували священники Православної церкви України, але в храмі села Тріскині. Храм є сільський, жителі його всі разом будували в 1990-х роках. Проте він у категоричній формі відмовив. Потім обіцяв подумати та надати відповідь до 11 години ранку 29 липня. Вона знову до нього звернулась і він сказав, що храм для поховання не надасть”, – сказав Долід.

Щоб провести заупокійну службу, воїна в закритій труні везли за 14 км — у Свято-Покровський храм міста Сарни. Жителі Тріскинь кажуть, що це не перший випадок відмови священника рідним загиблих захисників. Леонід Долід запевняє, що реагуватиме на ситуацію та радитиметься з громадою щодо подальших рішень.

“Однозначно реакція на це буде. Люди вже говорять, що потрібно скликати збори, це питання вирішувати. Думаю, що завтра я зі священником зустрінусь. Можливо, правильно буде провести зустріч не лише з ним, а й з прихожанами цієї церкви. Оскільки вони підтримують священника в його рішеннях”, – додав староста.

Отець Василій почав служити у Свято-Миколаївському храмі УПЦ навесні 2022 року. Він наполягає, що жодних конфліктів з матір’ю загиблого воїна не мав.

“Мама загиблого вчора була в мене в дворі. Хлопчинку цього (загиблого воїна Івана Козельця — прим. авт.) я особисто знав ще до того, як священником став. І я не ворог ні родинам, ні людям. Я мамі сказав, що він є хрещений у цій церкві, було б дуже доцільно, і так само ж люди хочуть, щоб ми відспівували. Я сказав, що я з представниками ПЦУ не співслужу. Я просто поки не маю на це право такого. Доки в нас немає єднання, то ми не можемо разом співслужити”, – зазначив отець Василій.

На питання журналістів про те, чи міг він просто надати храм, священник відповів: “Але ж мама вже не наполягала на цьому. Я запропонував їй, що ми можемо відспівати. І в нас конфлікту ніякого не було. Я відмовив, тому що, рахую, і по деяких джерелах, це є спланована акція, щоб дальше розвивати тут ворожнечу”.

До слова, представники Сарненського РТЦК та СП з’ясували, що отець Василій не перебуває на військовому обліку. Тож йому вручили повістку на виклик у військкомат для уточнення облікових даних.

Про це йдеться в сюжеті ТСН.

Поки він був маленький і просто гарчав за парканом – всі мовчали. Але коли хижак почав тікати від господаря, і звіра бачили на полі, на заправці і біля місцевого кафе, то люди стали панікувати.

Місцеві жителі бояться за життя своїх дітей. При цьому господар тварини, його вигулює просто, тримаючи на звичайному повідку. Тварину чоловік тримає на старому складі, і час від часу вигулює її.

Люди бояться, що одного разу господар не втримає 160 кілограмову тварину і лев побіжить селом. Жителі села вже викликали і дільничне, і поліцію, але це нічого не дало.

Власник Лева Андрій Сидорук каже, що ніколи не було такого, що лев від нього збігав і сам гуляв. При цьому в соцмережах він хвалиться тим, що з хижаком гуляє серед людей.

Чоловік розповів, що лев абсолютно не небезпечний і він з ним їздить у звичайній машині на задньому сидінні. Він також показав клітку, де живе лев – вона оснащена електричним захистом.

Сидорук зізнався, що викупив його в Київській області, ще зовсім маленьким, щоб врятувати від загибелі. Він також заявив, що на хижака має документ, але показав ветеринарний паспорт.

Зоозахисники кажуть, що без відповідних умов законодавство забороняє тримати хижу тварину. В даному випадку вони вважають – це жорстоке поводження з твариною, і наполягають, щоб його віддали в реабілітаційний центр диких тварин. А далі передали в спеціальні заповідники Африки.

Відповідне рішення було ухвалене сьогодні, 23 грудня, на засіданні Кабінету Міністрів, пише прес-служба Мінекономіки.

“Рівень доходів підприємців в селах значно менший, ніж в містах, а в умовах карантинних обмежень він ще більше знизився. Витрати на придбання РРО стануть для них додатковим фінансовим навантаженням, що матиме негативні наслідки для бізнесу. В той же час, використовувати програмні РРО, як альтернативу, не всі з них можуть через нерівномірне покриття швидкісним Інтернетом або його відсутність в селах. Тож Уряд вирішив підтримати таких підприємців, щоб вони не закривали бізнес і не звільняли своїх працівників, та надати їм можливість не застосовувати у своїй діяльності РРО”, – прокоментувала Перша віце-прем’єр-міністр України – міністр економіки Юлія Свириденко.

Так, згідно з рішенням Уряду від обов’язкового застосування РРО звільняються суб’єкти господарювання, які здійснюють роздрібну торгівлю на території села товарами (крім підакцизних товарів), при умові не перевищення граничного розміру річного обсягу розрахункових операцій (167 розмірів мінімальної заробітної плати).

Нагадаємо, відповідно до Податкового кодексу України з 1 січня 2022 року платники єдиного податку другої-четвертої груп, які проводять готівкові розрахунки, повинні застосовувати у своїй діяльності реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій.

Деталі розповів керівник гуманітарної місії “Проліска” Євген Каплін на своїй сторінці в Facebook.

За словами Капліна, селище Невельське не вперше постраждало від обстрілів. У 2018-2019 роках будинки допомогли відновити міжнародні гуманітарні організації.

Однак у 2021 році почалася нова ескалація конфлікту. Спочатку були обстріли в кінці жовтня, а найсильніші – в ніч з 13 на 14 листопада.

Населений пункт був повністю знеструмлений, були пошкоджені лінії електропередач. 16 будинків було пошкоджено і 3 – повністю зруйновано.

У ніч з 16 на 17 листопада селище знову було обстріляне і було пошкоджено ще 9 будинків.

Станом на листопад 2021 року в Невельському проживало 45 мирних жителів, з яких троє дітей і 23 літніх людини.

Після масштабних обстрілів, залишитися в селищі вирішило три сім’ї – 5 осіб.

Всіх інших допомогли евакуювати в безпечне місце із залишками вцілілої худоби та майна. 21 листопада за жителями селища приїхали співробітники гуманітарної місії.

Люди в паніці біжать до родичів в навколишні населені пункти, в Кривий Ріг, Херсон. Селище Невельське практично повністю зруйноване і людям залишатися там дуже небезпечно.

Про це повідомив Мечищівський сільський голова Василь Сидорович. Пише “Суспільне”.

За його словами, село занепало, а його єдиний житель – Михайло Чавурський.

“Ми жартуємо часто з ним, що він тут і голова, і староста. Він сам собі дає раду. Садить город: барабольку, капусту, кукурудзу, сіє овес, пшеницю. Він, як один показник на всю область – на все село один житель, у нього один кінь, одна корова”, – розповів Сидорович.

Михайло Чавурський всі основні роботи по господарству виконує сам. Про те, як живе один у селі, чоловік розповів у проєкті “Історії (не) забутих сіл Тернопільщини”.

“Кажуть, у цьому селі колись було 75 будинків та 56 дітей, які ходили до школи. Я теж тут ходив до школи – 4 класи. Потім вже до Мечищева ходили. Позаростало тепер все, нема чим хвалитися тепер в селі. Людей нема, хати повалилися”- розповідає житель.

До 1946 року це село називалося Молохів. Історик Богдан Климко каже, що ця назва сягає древніх часів.

“Ця назва походить ще з дохристиянських часів. Від імені древнього бога Молоха. На цій території проводили жертвоприношення. Очевидно, з того часу назва Молохів залишилася за цією територією”.

За словами Василя Сидоровича, ще два роки тому з цього села п’ятеро дітей ходили до Мечищівської школи.

“Зараз вони перебралися до села Котів і ходять туди до школи. Окрім початкової школи колись у селі був магазин, тепер тут немає нічого. Хати, що залишилися, стоять порожні, садки позаростали. Але думаю, що село не зникне з пам’яті людей доти, доки будуть жити вихідці з цього села”, – каже Василь Сидорович.

Про це телеведуча розповіла на своїй сторінці в Instagram.

“Нарешті я здійснила подорож в минуле… Минуле, яке я ніколи не забуду… Село Великий Скнит – тут жили мої дідусь Петро і бабуся Надія. Любов до них, назавжди в моєму серці!” – підписала знімки Леся.

На одному з кадрів телеведуча показала стару церкву, яка зустріне вас на в’їзді в село. Храмові вже понад 100 років, там дуже тихо і красиво.

За словами зірки, Бабуся Надія була дуже веселої вдачі, як і сама Леся. Вона працювала поштаркою і вела весілля. А 1942-го року в село прийшли німецькі окупанти…

Нікітюк показала закинутий будинок. Туди 1942-го привели бабусю Надію на розстріл, за те, що вона не сплатила податок. Жінка біла вагітною, на 8-му місяці. У кімнаті на підлозі вже лежала розстріляна і теж вагітна жінка. Військовий на ім’я Зачек погрожував вбити і бабусю Лесі. Але в цю мить почалася бійка в іншій кімнаті і Зачек вибіг. Тим часом бабуся Надія вискочила через вікно, тікала полями, болотами, ховалася в лісах з дитиною під серцем. Однак це дозволило їй врятуватися.

Дід Петро тим часом був на війні, звідки повернувся вже з перемогою, 1945-го.

“Ось і подвір’я, в якому я виросла… Хлів майже розвалився… А колись з бабцьою цибулю перебирали”, – згадує Леся і показує напіврозвалене подвір’я.

Але є й добра новина. Нові власники відбудовують стару хату. Життя в селі триває – люди заводять худобу, садять городи.

Сходила Леся і на цвинтар, де знайшли спокій її рідні люди.

“Ніколи не забувайте звідки ви… І історію свої предків”, – підсумувала Леся Нікітюк.

Сусідська війна “під градусом”. Мешканки села Облапи пересварились з односельцями, які приторговують самогоном, бо ті споюють їхніх чоловіків.

Жінки вже били вікна в місцевих наливайках і подумують про самосуд. Чому не втручається місцева влада і де поліція? Руслан Тарасов разом з місцевими активістками пройшовся рейдом по сільських наливайках.

Про це йдеться у спецпроєкті “На межі” в ТСН.19:30.

На заспокійливих просторах волинського села Облапи насправді давно немає спокою.

“Мало вам, Валя, біди? Мало біди?”
“Д*дік, ти закрий рота, я з тобою не говорю!”
Чи не в кожній хаті тут одна й та сама біда. Біда Марії – чоловік, який любить добряче хильнути і завестись з півоберта. Жінка розповідає, що живе, як у пеклі.

А це Ніна. Каже, що теж в пеклі. Її “проблема” чоловік міняє на самогон все, що погано лежить.

“Алкоголіки виносять з дому голубці, м’ясо, сало. Пару голубців заніс – і вже пляшка є”, – каже Ніна.

Доведені до краю жінки пішли війною на сусідів-самогонників. У цей день місцевий актив сходиться до “штабу боротьби з самогонниками” – на подвір’я Ніни. Кажуть, усі засоби вже вичерпали: й виховні бесіди проводили, й вікна били. Але торгаші знов “пустились берега”.

“Ну, що ми ж не живемо, ми ж просто мучимося. Ми мучимося, бо точка на точці. Руйнуються сім’ї, спиваються чоловіки”, – каже Марія Цікун.

Ловити торгашів вирішують “на живця”. Ніна садить на велосипед свого чоловіка і відправляє на точку до самогонниці Маргоші, якій раніше вже били вікна. Та Маргоша наливати відмовляється. Бо Ніна її не поважає і пише заяви до поліції.

“Вибачай, поважаю тебе, але тобі не дам. Бо твої “повії” – мала і стара писали на мене. Підписували Ніна і Оля. Твої принцеси мене образили”, – каже жінка

Вже скоро самогонниця шкодуватиме, що не втримала міцне слівце. Між жінками починається сварка.

“Я с**а?! Я с**а?!”
“Ти – с**а! Скільки сімей руйнуєш!”
Чоловік Ніни під шумок тікає з порожньою пляшкою. Жінки ж благають самогонщицю схаменутись.

Та за мить повстанки змушені йти по всіх інших наливайках. Бо поки сварились з Маргошею, чоловік Ніни “затарився” на іншій точці. Ніна прямує розбиратись. На галас збігаються всі сусіди. Жінки знову сваряться через продаж самогону.

Дорогою від точки до точки зустрічаємо місцевих чоловіків. Дачник Микола не вірить, що жінки поборють в селі п’янство.

“Точка зору, моя точка зору: було і буде”, – каже Микола.

А от Василю вже два роки як у зав’язці. Як туман в голові розвіявся – побачив масштаб біди. Відтоді жінок у їхній боротьбі з самогонщиками підтримує.

“Я запоями пив – по три, по чотири дні підряд. Мені нічого не треба було: ні хозяйства, нічого. Брати п’ють по-чорному. Треба боротися, хлопці, треба. Бо вже робиться таке. І дільничний був замішаний. Він “дань” брав”.

Тим часом рейд наближається до чергової наливайки. Тут торгує теща поважної людини – сільського старости. Тому формат розборок без крику. Чоловік на подвір’ї переконує – самогонниці вдома нема – поїхала до лікарні.

“Дев’яносто вже років і вона торгує”, – кажуть жінки.

Здалеку жінки помічають, що Віра ремонтує дах. Припускають – на гроші з продажу самогонки. До хати підходять вже добряче накручені.

“Я горілки не продаю!”
“Чесно?”
“Чесно”.
“А чого ж сюди йдуть люди, як ото до музею?!”
Після самогонного рейду на подвір’ї Ніни накривають на стіл. На ньому й пляшка, яку роздобув і не встиг випити чоловік. Усім цікаво, що ж буде далі. Селом поповзли чутки, що самогонщики збираються мститись.

“Дільничний сказав – ми вам нічим не поможемо. Як ми тоді ходили – нам погрожували, що і спалять серед ночі”, – кажуть жінки.

Боротись з продажем самогонки насправді мали б поліцейські. Але, у Дубівській громаді, до якої входять аж десять сіл, полісменів поки нема зовсім. А з найближчого міста Ковель їздять неохоче.

Місцевий голова пан Роман на всяк випадок передає списки самогонників до обласної поліції. Сам же ходити по хатах й розмовляти з людьми не бажає.

“Не правильно, якщо я буду ходити по хатах. Це сусіди, односельці. Коли я іду, посадова особа, то мене можна притягнути до відповідальності. Та й не в кожну хату можна зайти, згідно закону”, – каже голова Дубівської ОТГ Роман Троцюк.

Наступного дня Олена ділиться першими результатами рейду. Здається, він спрацював.

“Вже моєму чоловіку ніхто не продає, як хоче, то посередників шукає”, – каже Олена.

А от Ніні, як головній організаторці, покупці самогонки з відчаю взялись погрожувати.

“Каже, що “я тебе вбив би”. В ср*ку поцілуй. Ну, а що я його маю боятися, бо немає, де похмелитися? Може, на день на два прикриється”, – каже Ніна Супрунюк.

Попри успіх рейду, надії на те, що самогон повністю зникне з життя села активістки не мають.

“Сусіди у селі розсварились через те, що і повністю викорінити неможливо, бо самогонний апарат є майже у кожного в хаті і женуть люди для особистих потреб”, – каже спеціальний кореспондент Руслан Тарасов

Чоловік Марії, який днем раніше кидався на нас з черевиками, протверезів і взявся пояснювати – самогонка у селі буде завжди. Бо це в якомусь сенсі – “тверда валюта”.

Про це повідомляє Укрінформ з посиланням на TVN24.

Пожежа виникла в суботу ввечері через аномально високі температури. Вогонь охопив 21 житловий будинок та 23 господарські споруди. Як зауважили рятувальники, вогонь у селі швидко поширився.

Постраждало дев’ятеро людей, які намагалися врятувати своє майно. Вони переважно отруїлися чадним газом. Одну людину, яка впала з даху і зламала хребет, перевезли до лікарні гелікоптером, решту доправили до медзакладу автотранспортом.

Місцева та центральна влада пообіцяли допомогу жителям, які втратили майно внаслідок пожежі. На місце вилетів прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький.

Оскільки у селі проживає словацька національна меншина, туди прибув і генконсул Словаччини у Кракові Томаш Кашай, який також пообіцяв людям допомогу.

За словами місцевих жителів, у селі вже траплялися пожежі, але такої масштабної ще не було.

Про це пише Четверта студія з посиланням на спільноту «Гаряча лінія міста Львова».

«Село Зарудці, Львівської області, просимо розгорнути дорогу до села. Люди не можуть заїхати в село і виїхати», – йдеться у даному повідомленні.

Такаж ситуація на Франківщині. До села Семенівка уже два дні не довозять ні хліб, ні пошту, адже ні виїхати з села, ні заїхати в нього через вітер та стіну зі снігу неможливо.

У сільському магазині закінчились і дріжджі. Тому люди варять вареники.

Такої негоди тут не було щонайменше кілька років. І доки триматиметься такий поривчастий вітер, а це за прогнозами щонайменше кілька днів,  про виїзд до траси можна забути.

В селі Оксана жила на квартирі у тітки Катерини. Там до неї і придивився єдиний син хазяйки – Михайло. В чужому селі було важко, та й тітка Катерина була до неї доброю і привітною, з такою свекрухою можна жити. А Михайло хоч і не дуже сподобався дівчині, та його настирливість перемогла і вже через кілька місяців вона відповіла йому згодою.

Катерина відразу віддала молодим кусок свого городу і вони почали будувати там хату. Будували довго, допомагали всі. Будинок збудували і довели до ладу аж Оксана мала сьогодні важкий день – зранку вона побігла на роботу в школу, де працює вчителькою вже 15 років. В їхній сільській школі всі її дуже люблять, адже Оксана Степанівна – вмілий і мудрий педаго

Відразу після уроків Оксана сіла в автобус і поїхала в місто, в суд. Рішення про розлучення з чоловіком далося їй нелегко. Цього разу вона твердо вирішила, що не пробачить вона Михайла, свого чоловіка. І так довгих 14 років вона терпіла його зради. Оксана в село потрапила відразу після університету по розподілу. Жила на квартирі у тітки Катерини. Там до неї і придивився єдиний син хазяйки – Михайло. В чужому селі було важко, та й тітка Катерина була до неї доброю і привітною, з такою свекрухою можна жити. А Михайло хоч і не дуже сподобався дівчині, та його настирливість перемогла і вже через кілька місяців вона відповіла йому згодою. Катерина відразу віддала молодим кусок свого городу і вони почали будувати там хату.

Будували довго, допомагали всі. Оксана взяла в школі півтори ставки, вчителем математики вона була хорошим, то ж часто і брала учнів на додаткові оплачувані заняття. Або бартером – вона навчить дитину квадратні рівняння розв’язувати, а її батько вставить вікна чи накриє хату. Будинок збудували і довели до ладу аж через 10 років. Нарешті Оксана з Михайлом поселилися в омріяну оселю, але щастя там чомусь не було. У подружжя не було дітей, як, в принципі, і любові. Михайло зраджував і про це в селі не знав хіба що лінивий. Всі шкодували Оксану, не розуміли, чому вона скільки часу це все терпить. І от нарешті її терпець увірвався. Після чергового роману чоловіка, про який Оксана дізналася випадково, вона сказала чоловікові, що хоче розлучення.

Той відреагував спокійно – мовляв, нікуди від мене ти не дінешся, а захочеш піти – залишишся ні з чим. І ошелешив, що будинок, в який вона 14 років вкладала свої гроші, записаний на його маму – в разі розлучення Оксані не дістанеться нічого. Оксана все ж вирішила довести справу до кінця. В суді їй порадили найняти хорошого адвоката, бо справа у неї і справді важка. Її надмірна довірливість тепер обернулася проти неї. Михайло весь час говорив, що усі документи на ньому і будинок вважається спільно нажитим майном. Але правда розкрилася аж тепер.

Власниця – свекруха, а значить за законом Оксані нічого не світить. В суді їй порадили звернутися до відомого адвоката, який славиться саме такими справами. Вона навіть прізвище його не розгледіла на візитівці, звернула увагу лише на адресу і відразу попрямувала туди. День вже добігав до кінця і Оксана не була впевнена, чи застане його на роботі.

І ось вона уже стоїть під дверима вказаної на візитівці адреси. На дверях вона нарешті прочитала вивіску: «Біличенко Тарас Богданович». Оксана відразу згадала, що колись у неї в школі вчився хлопчина Тарас Біличенко. Вона його добре запам’ятала, бо на випускному хлопець зізнався їй у коханні. А вона відповіла йому, що кохання між вчителем і учнем неможливе і що вона незабаром виходить заміж. Хлопець ледь не заплакав і сказав, що з Михайлом вона щасливою не буде. А потім поїхав з села у столицю, поступив в юридичну академію і відтоді вона нічого про нього не чула.

Оксані не прийшлося довго губитися в здогадках, бо відчинилися двері і звідти вийшов Тарас. Вона відразу його впізнала. Хлопець не змінився, хіба що трохи змужнів. Свою вчительку він теж впізнав відразу. Але сказав, що не може її прийняти, бо має забрати доньку зі школи, вона у нього першокласниця. Але запропонував Оксані сісти в його авто, і по дорозі обговорити суть її проблеми. *** Тарас був дуже радий бачити свою Оксану Степанівну. Життя у нього склалося не вельми. Дізнавшись про весілля Оксани він одружився з своєю однокурсницею, невдовзі у них народилася донечка. Але були ускладнення і в той день, коли на світ з’явилася донька, дружини не стало. Отак Тарас сам і виховує дитину. Оксані він запропонував стати нянькою для донечки, виконувати з нею домашні завдання і піклуватися про неї. Зарплату пообіцяв більшу, ніж в школі. І вона погодилася. Кілька місяців Оксана справно виконувала свою роботу.

Тарас постійно пропадав у справах, всі клопоти по догляду за дитиною лягли на плечі Оксани. Але їй це подобалося, з дівчинкою вони дуже швидко знайшли спільну мову. – А я тебе не забув, Оксанко, – сказав якось Тарас. – Усі ці роки я думав про тебе і вірив, що доля нас зведе знову. Тільки не кажи мені, що кохання між нами неможливе, бо ще раз у це я не повірю. – Знаєш, Тарасе, життя складне і непередбачуване. Тепер я розумію, що можливо все… Через рік у Тараса і Оксани народилася донечка. Мрія стати мамою у Оксани здійснилася майже в 40 років.

Тепер вона точно знає – усе в житті можливо, варто лише не боятися змін і вірити…

Італійське село Санто-Стефано-ді-Сессаніо сподівається залучити нових молодих жителів, запропонувавши їм гранти на загальну суму 44 000 євро. Про це повідомляє CNN.

Зазначається, що мальовниче село на вершині пагорба в регіоні Абруццо поділилося подробицями відповідного проєкту на сайті місцевої ради.

«На сьогодні Санто-Стефано проживає всього 115 осіб, 41 з яких старше 65 років, в той час як тільки 13 осіб, що живуть в селі, молодші 20 років. Тому місцева рада заявила, що необхідно зробити щось для забезпечення стійкого і міцного розвитку території», – йдеться у повідомленні.

Місцева влада розробила ініціативу щодо залучення нових жителів, що включає пропозицію максимального гранту в розмірі 8000 євро на рік протягом трьох років, що виплачується щомісяця. Також місцева рада готова запропонувати ще один грант, одноразову максимальну виплату в розмірі 20 000 євро, для нових жителів, які хочуть почати в селі свій бізнес.

Рада надасть також новим жителям нерухомість, за яку вони будуть платити тільки «номінальну» орендну плату.

Ті, хто претендує на участь у проєкті, повинні бути у віці від 18 до 40 років.

Заявники можуть бути італійськими громадянами, жителями інших регіонів, але повинні переїжджати з місця, де проживає не менше 2000 осіб.

Заявники також можуть бути громадянами ЄС або негромадянами ЄС з довгостроковим дозволом на проживання, виданим на невизначений термін. Вони повинні прожити в Санто-Стефано мінімум п’ять років і відкрити бізнес в селі.

Заявки на участь в ініціативі повинні бути подані до 15 листопада 2020 року.

На жаль, один населений пункт повністю знищено пожежею, ще в двох є місця займання, лише й розповів Олексій Кучер у своєму телеграмі.

Наразі жертв немає, кількість постраждалих з’ясовується. Для евакуації людей підготовлено транспорт, соціальні пакети з постільною білизною, їжею, подушками й ковдрами. Постраждалих забезпечуємо житлом,
– заявив голова Харківської ОДА.

Хоча Олексій Кучер не уточнював, яке саме знищене село він має на увазі, та до повідомлення прикріпив фото села Гороб’ївки від ДСНС. Раніше надзвичайники повідомляли, що в цьому селі було пошкоджено 8 житлових будинків.

Пожежа в селі Гороб’ївка Харківської області: дивіться фото

Коротко про село Гороб’ївка:
Це маленьке село у Дворічанському районі Харківської області. Офіційна кількість населення тут становить 263 людей, а площа села – лише трішки більше як 1 тисячу квадратних метрів.
Гороб’ївка належить до Тавільжанської сільської ради. Село розташоване на північному сході Харківської області неподалік від межі з Луганською областю, а також від кордону з Росією.

Згоріло ціле село: в мережі показали страшні наслідки масштабної пожежі на Луганщині (фото)

Володимир Зеленський відвідав село Смолянинове, яке найбільше постраждало від пожежі, і поспілкувався з місцевими жителями.

Про це повідомляє пресслужба глави держави.

Як відомо, Зеленський пообіцяв жителям допомогти з житлом та вирішити інші питання.

Наразі люди, які втратили свої домівки, житимуть у тимчасовому помешканні.

Про це повідомляє Hromadske.

Один з місцевих жителів показав на гору балок, які колись були його будинком.

“А як ти думаєш, де тут був будинок?”, – запитав він.

У іншого будинку змело значну частину фундаменту.

В четвер, 26 червня, до Ланчина завітав президент України Володимир Зеленський. Він зустрівся з головою сільської ради та перекинувся словами з місцевими жителями.

– Що потрібно від нас?

– Будинок

– А, будинок?

– У нас немає будинку.

Президент пообіцяв допомогу, сфотографувався селфі з жінкою і швидко поїхав з Ланчина.

“Дай йому Бог здоров’я, нехай людям допомагає”, – прокоментував один з жителів.

У Микуличині гірська вода через повені перетворилися на стрімку та глибоку річку. Місцеві жителі екскаватором чистять потік, щоб зробити течію не такою стрімкою.

Крім того, довелося замовляти екскаватор за гроші сільського бюджету, які планувалося виділити на дорогу та освітлення.

У виданні зазначили, що депутат сільської ради запевнив, що у регіоні не відбувалося вирубки лісів, хоча нижче від річки продовжувала працювати лісопилка та їздити вантажівки з деревиною.

Як повідомляє Zahid.media, в ефірі телеканалу Zik політик Олег Ляшко зробив кілька гучних заяв.

По-перше, він нагадав владі обіцянку платити вчителям 4000$

«А чому влада забула про вчителів? Я вже не кажу про обіцяні 4 тисячі доларів на місяць. Ви заплатіть хоча б те, що вони до цього отримували. А сьогодні багато вчителів не отримують зарплат».

Лідер РПЛ також розкритикував наміри влади впроваджувати систему дистанційної освіти.

«Дистанційна освіта зараз – це дуже погано. Може воно і було б добре, але є одна проблема: в нас як мінімум половина країни не має Інтернету. Особливо у сільській місцевості.

Про яку дистанційну освіту ми можемо говорити? Зараз діти позбавлені конституційного права на освіту.

Влада має інвестувати в освіту, а не скорочувати видатки. Коли дитина нормально не вчиться, вона потім не пройде ЗНО і нікуди не поступить.

І що тоді робити? Коровам на селі хвости крутити? Так їх теж немає. Вони фактично прирікають дітей бомжувати, займатись бандитизмом і спиватись.

Одні на окружну, інші спиваються. Тому треба ні в якому разі не припиняти освіту, а навпаки вкладати гроші, щоб діти вчились»

На Прикарпатті сильні зливи призвели до локального потопу і руйнувань

Сильні опади призвели до того, що село Новошин в Долинському районі Івано-Франківської області буквально пішло під воду.

Дощ з грозою і градом пройшов в цьому районі ввечері 13 червня, про що повідомляли в ДСНС. Це призвело до підвищення рівня води в місцевих притоках. Повідомлялося, що на території Косівського, Долинського, Верховинського та Снятинського районів були зафіксовані випадки підтоплення житла і городів.

У свою чергу, жителі Новошина поділилися фотографіями і показали, як виглядає їхнє село після зливи. На знімках можна побачити, що вулиці населеного пункту буквально перетворилися на річки, а більшість будинків пішли під воду разом з городами і дворами.

Наголошується, що в місцевих невеликих річках різко підскочив рівень води через зливи. Це призвело до підтоплення будинків та городів.

Раніше ми повідомляли, що в мережі показали відео сильного граду, що випав у неділю, 7 червня, у селищі Славське Львівської області. Відповідний ролик у Facebook показав Володимир Беное.

https://m.facebook.com/tetkostiw/videos/2624066264532628/?locale2=en_US

Подія сталася у селі Будо-Бобриця Ємільчинського району 7 квітня. Про це у Facebook повідомляють місцеві жителі.

«Спочатку палили суху траву, а у підсумку спалили будівлю сільськоі ради с. Будо-Бобриця», – написав місцевий житель.

В управлінні ДСНС у Житомирській області факт пожежі підтвердили передає ЖЖ

«Загорання сухої трави на площі 1 гектар, вогнем знищено 80 квадратів покрівлі та перекриття цегляної адміністративної будівлі та пошкоджено цегляну господарську будівлю. О 14.50 надійшло повідомлення, о 20.35 пожежа ліквідована», – розповіли в управлінні ДСНС у Житомирській області.

Один вечір повністю змінив мою думку про свекруху.

Ліда недавно свекруху пoxовала і дуже плaкала. Хоча не було у неї зі свекрухою хороших відносин. Взагалі відносин практично не було. За матеріалами

Свекруха жила в селі. Вона все життя там жила. А Ліда з чоловіком – в місті. На початку подружнього життя Ліда кілька разів їздила в село до свекрухи – познайомитися. Налагодити контакт. Тим більше, на весілля матір чоловіка не приїхала – щось пробурчала про худобу, яку не можна залишити, і поклала трубку – тоді з поштамту дзвонили, тільки там був телефон.

І потім, при візитах в село, свекруха поводилася холодно. Годувала, напувала, але все мовчала і за столом загальним не сиділа майже – поралася по господарству. І випuвала дуже. Так, ось так все було. Вuп’є пару стакaнчиків і знову за роботу. Похмура працьовита n’яниця. Вона одна жила.

Ну, Ліда і не стала їздити. Що там робити, якщо тобі не дуже раді? І нудно в селі. Вона передавала подарунки з чоловіком, коли він їздив до матері. А свекруха передавала картоплю, м’ясо, молоко, сир. Дитина народилася. Свекруха особливо в село онука не кликала. Сказала синові: тут річка і колодязі. Корови і свині. Піч. Раптом я не догляну за внуком? Передай йому, що бабуся його сильно любить. І сир зі сметаною передай.

Ось тільки один раз вона сказала про «любить». І все. Так минуло дванадцять років! Начебто все нормально. І навіть добре – свекруха не лізе, не повчає, не обpажається, мало уваги. Сама не лізе і до себе не кличе. І життя йшло добре. Сім’я багатіла, Костик ріс, відносини прекрасні, у відпустці весь світ об’їздили. Нема на що обpажатися і скаpжитися.

А недавно свекруха заxворіла важко. І Ліда з чоловіком і Костиком поїхали в село. До похмурої і відлюдною свекрухи … Приїхали, а вона вже лежить, бліда, і важко дихає. Покликала Ліду і Костика. Постаралася сісти, завалюючись набік. Обняла однією рукою невістку, іншою – пеpеляканого онука.

Застoгнала від бoлю і сказала: «Ліда, ти прости мене. Я пoгана і життя моє пoгане. Я n’яницею була. І жила важко. Прoкляття на мені, мати мене прoкляла давно ще. Вона ненормальна була, потім напuлася і замерзла на смepть в лісі. Я не хотіла заважати. І Я не хотіла вам собою шкoдити. Я ж люблю вас сильно, ось і берегла від себе і свого стpашного життя. Живіть, дітки, добре. І мене вибачте. Накопичені гроші в шафі лежать, під білизною. Милі ви мої … ».

І пoмерла вночі. І Ліда сильно плaкала. Тому що це теж любов – не шкoдити собою. Не заражати нещaстям. Не шукати допомоги. Хоча це так сумно, що сеpце розpивалося – на трюмо всі фотографії … Під білизною гроші залишені. І стаканчик гоpілки з шматочком хлібця на столі …

Про це повідомляє «УНН».

«Президент наголосив на важливості підключення шкіл, зокрема в селах, до мережі Інтернет. Володимир Зеленський запропонував розробити відповідну програму з метою залучення бюджетних коштів», – вказали в ОПУ.

Присутня на зустрічі міністр освіти і науки України Ганна Новосад зазначила, що у державному бюджеті на наступний рік планується збільшити фінансування опорних шкіл та шкіл у сільській місцевості.

Катерина Федосівна прожила тут усі свої 87 років, давно овдовіла, як і більшість тутешніх жительок. Сваловичі так і називають – селом вдів. Тут всього четверо чоловіків.

Автобус сюди не ходить.

Тут ні медпункту, ні магазину. Початкову школу давно закрили. Раз на тиждень приїздить крамниця на колесах, і фельдшер із сусіднього села. Наймолодшому жителю – 42 роки, найстаршому 91.

Старі хліви тут ідуть на дрова. На все село одна корова та кінь. Стареньким допомагає соцпрацівник.

Будинки наче експонати музею. У роки Другої світової Сваловичі повністю спалили нацисти. Та люди відродили його в такому ж автентичному стилі. А два роки тому селище обрали для зйомок голлівудського фільму Пофарбоване пташеня.

Та молодь із села виїхала – хтось до сусідньої Білорусі, інші у більші міста. Селище поступово завмирає.

Боратин. Торік ця громада увійшла до списку однієї з найбагатших в Україні. Інфраструктурі цього села позаздрять навіть городяни. Амбулаторія, що обслуговує 9 тис. людей. Тут можна зробити всі потрібні аналізи. Звели її за гроші сільради.

Велика школа, садочок на 150 діток цьогоріч утеплили. А на місцевий сучасний стадіон з’їжджаються пограти з усієї області.

Боратинська громада має 12 сіл. Після об’єднання тут намагаються розвивати віддалені села. Нове місцеве комунальне підприємство саме збирає сміття, а взимку – чиститиме засніжені дороги.

Успішним село робить активна громада, яка дбає про свою інфраструктуру. Тут вірять, кожен населений пункт має свій потенціал, головне визначити як його розвивати. А в Сваловичах хати-пустки повільно викуповують. Нові власники облюбували мальовничу місцину. Тож є надія, що це село не зникне з карти України.

Олеся з чоловіком та донькою жила небагато. Дитина невдовзі вступила в університет, і жити вони стали зовсім бідно. Натомість подруга Марина, яка вже 10 років працювала закордоном ні в чому ні собі, ні рідним не відмовляла.

Олеся дуже довго впрошувала і її влаштувати на роботу, і через деякий час також поїхала до Італії.

Через 7 років Олеся змогла купити гарну машину, зробити в хаті ремонт та ще й купити доньці однокімнатну квартиру в місті. В рідному селі подейкували, що вона в Італії за 7 років заробила більше, ніж Марина за 17.

Невдовзі Марина повернулася на батьківщину: приїхала у відпустку на цілих три місяці. Одного разу біля місцевого магазину вона зустріла стару однокласницю, і та переповіла їй чутки про те, що Олеся працює краще й заробляє на чужині більше, ніж вона. Це дуже образило Марину, адже саме вона допомогла Олесі приїхати до Італії та ще й роботу гарну знайшла.

– Навіть не знаю, на яких це «роботах» їй стільки платять, – викрикнула зопалу Марина, і Олесю невдовзі кинув чоловік.

Спочатку Олеся не розуміла в чому справа, Віктор не брав трубку декілька місяців і взагалі відмовлявся з нею спілкуватися. Плітка про те, як саме заробляє гроші в Італії Олеся облетіла все село, і чоловік вирішив подати на pозлучення. Віктор завжди вважав, що поїхати на заробітки – дивна примха його дружини, адже «їм на все вистачало», а тепер ще й такі новини від Марини.

Про причину pозлучення Олесі розповіла донька. Дуже гірко на душі було жінці. Ось так і буває, коли людська заздрість не дозволяє все бачити ясно.

Марина вже 10 років працювала в Італії. Мала гарні дохід та роботу. Олеся буквально випросила і її влаштувати на заробітки закордоном, та невдовзі між подругами стала людська заздрість.

Олеся з чоловіком та донькою жила небагато. Дитина невдовзі вступила в університет, і жити вони стали зовсім бідно. Натомість подруга Марина, яка вже 10 років працювала закордоном ні в чому ні собі, ні рідним не відмовляла. Олеся дуже довго впрошувала і її влаштувати на роботу, і через деякий час також поїхала до Італії.

Через 7 років Олеся змогла купити гарну машину, зробити в хаті ремонт та ще й купити доньці однокімнатну квартиру в місті. В рідному селі подейкували, що вона в Італії за 7 років заробила більше, ніж Марина за 17.

Невдовзі Марина повернулася на батьківщину: приїхала у відпустку на цілих три місяці. Одного разу біля місцевого магазину вона зустріла стару однокласницю, і та переповіла їй чутки про те, що Олеся працює краще й заробляє на чужині більше, ніж вона. Це дуже образило Марину, адже саме вона допомогла Олесі приїхати до Італії та ще й роботу гарну знайшла.

Читайте також: П’ятнадцять років збігло у Італії і залишилася велика пустка в хаті й у душі Марії, а ще — євро на рахунку в банку
– Навіть не знаю, на яких це «роботах» їй стільки платять, – викрикнула зопалу Марина, і Олесю невдовзі кинув чоловік.

Спочатку Олеся не розуміла в чому справа, Віктор не брав трубку декілька місяців і взагалі відмовлявся з нею спілкуватися. Плітка про те, як саме заробляє гроші в Італії Олеся облетіла все село, і чоловік вирішив подати на pозлучення. Віктор завжди вважав, що поїхати на заробітки – дивна примха його дружини, адже «їм на все вистачало», а тепер ще й такі новини від Марини.

Про причину pозлучення Олесі розповіла донька. Дуже гірко на душі було жінці. Ось так і буває, коли людська заздрість не дозволяє все бачити ясно.

Народилися вони в один день і коли Світланку привезли з пoлoгoвого будинку, дядько Паша, брат батька, приніс цуценя в подарунок молодій сім’ї. Нерозлучні друзі, так називали їх мешканці села. Там де Світланка, там і “Дружок». Там де «Дружок», там і дівчинку шукай.

Сталася тим дощовим літом біда, зникла дівчинка. Не повернулася вона до обіду, не повернулася і до вечері. «Дружок» в той день був посаджений на ланцюг, так як в гості з міста приїхала рідна сестра Світланиної мами, а пес чомусь її не любив.

Батьки зайняті гостями спохватилися тільки в другій половині дня. Обійшли село, ніхто дівчинку не бачив. Тільки баба одна вісьмидесятилітня начебто бачила її вранці під лісом, та суницю збирала. Але вона це була чи ні баба не була впевнена. Батьки побігали біля лісу, біля річки пошукали, немає ніде Світланки.

Тим часом стемніло і пішов дощ. Біля будинку дівчинки стали збиратися жителі села. Що робити, де шукати дівчинку? У ліс вночі йти безглуздо, три ліхтарика на все село, і ті неробочі, батарейки сіли. Вирішили почати пошуки на світанку. До ранку люди розійшлися, залишивши у нестямі від горя батьків і скулящого пса.

Трохи почало світати, біля будинку зібралося чоловік тридцять. Прийшли всі, крім старих і дітей. Хтось сказав щоб відчепили пса, нехай шукає друга, хоч це і марно, дощ не припинявся з учорашнього вечора. Пес звільнившись від ланцюга рвонув у бік лісу і зник у гущавині. Люди розділилися. Частина розбрелася по річці. Молодь пірнала обстежуючи дно. Інша частина, разом з батьками, пішла на пошуки в ліс. А дощ все лив і лив.

Йшла четверта доба зникнення дівчинки. Ряди пошукових помітно поріділи. Кілька людей застудилися і лежали з температурою. Інші отримали невеликі тpaвми в ході пошуків.

У дворі порожнього будинку лежав «Дружок», поруч обхопивши його руками лежала знесилена Світланка.

Брудні клаптики сукні ледь прикривали маленьке, в пoдpяпинах і сuнцях, кpихке тiльце. Їх побачила тa самa вiсьмидесятилітня бабка, проходячи повз. Моментально зібралoся вся село, викликали швидку, знайшли в лісі батьків.

Світланкe відвезли в лікарню. «Дружок» так і залишився лежати посеред двору, він був мepтвий. Око у собаки опyxло від укycу гaдюки. Від двору в бік лісу тягнувся слід на сирій землі. «Дружок» вже вмиpaючи, з останніх сил тягнув дівчинку до людей.

Останнє що він бачив, це розпyxлу від укycів кoмах руку дитини. Він спробував її лизнути, але сил вже не було. Пес помep знаючи, що тепер дівчинка буде жити. Люди були вражені людським вчинком собаки. Люди плакали. Плакалo все село. Ви коли небудь бачили як плаче все село? Не дай Бог вам таке побачити.

Дружка поxoвали на околиці села біля берізки. Батько дівчинки поставив на місце поxoвання пса величезний камінь-валун. Світланка все більше мовчала, її тепер часто бачили поруч зі своїм другом.

Навколо валуна було дуже багато квітів. Тепер вже доросла Світлана Сергіївна приїжджаючи в рідні краї, в першу чергу йде до свого друга. Гладить ніжно валун і розповідає Дружку новини зі свого життя. Ось така була реальна історія з життя.

За тиждень чотрирьох дітей батьки перевели на навчання в сусіднє село Звижень, а син Піган залишився єдиним учнем школи в Батькові. Вона каже, що не хоче переводити хлопчика в інше село, так як він часто хворіє, а школа в Батькові розташована поруч з її будинком. Однак днями останній вчитель з цієї школи звільнився. Питання про припинення діяльності Батьківської школи депутати Бродівського райради не підтримали.

Районний відділ освіти пропонує зобов’язати директора Батьківської школи, фізика за освітою, проводити індивідуальні уроки для сина Лесі Піган.

Хотіли б почати нове життя в новому місці? А уявіть собі ідилічну маленьке село, розташовану в мальовничому гірському районі італійської Лігурії. Мер села Борміда обіцяє заплатити 2 тисячі євро кожному, хто переїде туди. Нові мешканці зможуть знімати житло за все за 12,5 євро в тиждень, пише bigpicture.ru.

Гірське село Борміда знаходиться в провінції Савона на північному заході Італії, приблизно в 80 кілометрах від Генуї. Поселення розташоване високо в горах, але при цьому недалеко від моря. Тому повітря там дуже чисте.

Село була заснована ще в Середньовіччі і може похвалитися дивовижними краєвидами і старовинною архітектурою.

Однак сьогодні це ідилічне поселення налічує всього 394 жителя і ризикує стати черговим італійським містом-примарою. Причина такої депопуляції – безробіття: багато місцевих жителів виїхали з Борміда в пошуках роботи.

Щоб залучити в Борміда нових жителів, мер комуни Даніеле Гальяно (Daniele Galliano) вирішив виплачувати грошову компенсацію всім тим, хто вирішить переселитися до них. Свою ініціативу він оприлюднив на офіційній сторінці в Facebook. «Якщо ви переїдете на постійне місце проживання в нашу комуну, ми заплатимо вам дві тисячі євро».

Хоча в поселенні залишилося так мало жителів, тут є чотири ресторани, бібліотека, пошта, магазин, сімейний готель, аптека і доктор, який приїжджає в Борміда тричі на тиждень.

У сусідньому містечку в 20 кілометрах від Борміда знаходиться досить популярний у туристів ресторан категорії Мішлен Locanda dell’Angelo.

Крім грошової винагороди бажаючі переселитися в Борміда отримають ще один важливий бонус: можливість знімати хороше житло за дуже низькими цінами – від 50 до 120 євро в місяць.

Наприклад, одна з пропозицій: оренда будинку з кухнею, ванною, вітальнею, гаражем, комори, підвалом і чотирма спальнями всього за якихось 50 євро в місяць (12,5 євро в тиждень). Для порівняння: оренда будинку з двома спальнями в центрі Лондона обійдеться приблизно в 3 тисячі фунтів на тиждень (3900 доларів).

Пропозицією мера зацікавилися десятки людей: переїхати в гірське село вже хочуть жителі Данії, Індії, Сполучених Штатів, Великобританії, Угорщини та Індонезії. При цьому відсутність роботи їх аніскільки не бентежить. Адже багато хто може працювати віддалено і тому цікавляться, чи є в селі високошвидкісне підключення до інтернету.

Тихонівка підпорядковується Новофіліпповскому сільраді. Селяни неодноразово зверталися в керівництву, але ніяких заходів щодо захисту селян не було.
“Ми почули, що кози турбуються. Я залишила онука чотирьох з половиною років в хаті і з донькою пішла до них на випас. Дивлюся – три кози загриз і вовчиця серед них. Ми стали верещати, а вона дивиться на нас і тягне зубами козу. Я думаю, що це вовчиця, бо за річкою бачили нори, пару вовків і двох вовченят. Я думаю, вона козу вовченят потягла. Річка у нас пересохла, їм ніщо не заважає. Вовки стали підходити близько до будинків, у сусідів взагалі через паркан вовк перестрибнув”, – розповіла місцева жителька.

Голова сільради повідомив, що відстріл вовків почнуть лише взимку.

“Я стільки років в селі живу і не пам’ятаю, щоб вовки були. Що тепер робити, не знаю. Голова сільради каже, взимку по слідах знайдемо. Так вовки до зими всю худобу перетягати”, – зазначила жінка.

Її сім’я жила в селі все життя. Вийшла і заміж за місцевого, народила сина. Звичайна сім’я – не гірше і не краще за інших. І все у них було тихо і мирно, поки Павло, син Марії – не одружився. Дівчина була гарна, мила, вони любили один одного. Тільки свекрусі невістка не сподобалося.

Так як жили всі разом, то скандали були весь час. Павло намагався втихомирити матір, заспокоював дружину – але нічого не виходило. Батько в ці склоки не ліз взагалі, тільки сидів на ганку поки дружина кричала на невістку в будинку і курив люльку.

Дружина Павла завагітніла, і він думав, що народження онука примирить матір з невісткою, але вийшло ще гірше. Тепер мати ридала і лаялася поперемінно кожен день. Намагалася переконати сина, що дитину невістка нагуляла, що тепер посадить його на шию і змусить годувати напувати та ростити.

Павло зітхав, він дуже втомився від істерик матері і сліз вагітної дружини. Він шкодував дружину, і зовсім не знав, як бути з матір’ю, яку втихомирити було неможливо. Пробував поговорити з батьком, але той сказав, що в бабські розборки лізти не буде. Мати дурить звичайно, і простіше не звертати на неї уваги.

Через якийсь час дружина Павла народила сина, дивовижного хлопчика дуже схожого на свою бабусю. Але вона навіть не стала дивитися на внука, коли Павло привіз дружину з дитиною з пологового будинку. Сказала, що цей вuрoдок їй не потрібен.

Павла прорвало. Він кричав на матір, говорив, що вона псує йому життя, що він ненавидить її, він втомився так жити. І вони з дружиною йдуть. І матір може влаштовувати свої концерти хоч батькові, хоч курам в сараї – він так жити більше не може. І дружину з сином кидати не збирається.

Вони переїхали в сусіднє селище, там зняли будинок, почали обживатися. Павло пару раз приходив до матері, але почув чергові істерики і сльози, махнув рукою. Він зрозумів – зробити з неї нічого не можна, вона своєї думки не змінить.

Марія ж все не заспокоювалася, їй здавалося, що невістка налаштувала сина проти неї, що вона причина всіх бід, і син не розуміє цього, що не невістки і її дитини – він повернеться додому і стане все як раніше.

В один із днів вона зважилася. Вона знала, що Павло у від’їзді, по роботі його послали у відрядження, і прийшла до них додому. Прийшла миритися як вона сказала. Принесла тортик до чаю, дитині великий пакет соку, говорила, що все зрозуміла і усвідомила.

Приголубила онука, якому виповнилося вже півтора року. Невістка зраділа, вона нічого не мала проти свекрухи, і бачила, як переживав чоловік розрив з матір’ю.

Павло приїхав додому на наступний день. Він дуже хвилювався, що не міг додзвонитися до дружини, кілька годин, кинув все і зірвався додому.

Він знайшов дружину і сина в кімнаті.

Як приїхала швидка, поліція – він не пам’ятав. Все було як в тумані. Через два дні експертиза підтвердила отруєння. Слідчий розповів Павлу, що отруту знайшли в торті і залишках соку.

А ще слідчий сказав, що під підозрою мати Павла. Правда з’ясувалася дуже швидко. Матір Павла заарештували. Вона із задоволенням розповіла, як придумала отруїти ненависну жінку і її дитину. Слідчий не міг повірити, що ця 50-річна жінка осyдна і всьому причиною страшні ревнощі до сина і дика ненависть до невістки.

Павло був на суді. Його матір засудили до 12 років ув’язнення. Він спокійно вислухав вирок їй, і вийшов з залу суду.

Вранці батько знайшов його повішеним у старому сараї.

Марія вiдсиділа 9 років і вийшла за хорошу поведінку достроково. Чоловік не дочекався її – iнсyльт забрав його через півроку. А вона повернулася в своє село. Суха, з тьмяними очима і прямою спиною. Місцеві знають, що пoкiйний чоловік її похoвав сина разом з невісткою та онуком. Вона не ходить до них на мoгилу.

Про це повідомляють “Патріоти України” з посиланням на сторінку “Ранок з Україною” у соціальній мережі Facebook.

З українського боку кордону це село Хижа, Виноградівського району, з Румунського – це Тарна-Маре у повіті Сату-Маре.

Колись це було одне село, але після Першої світової вiйни через нього пролягла лінія кордону, яка розділила його фактично навпіл між державами.

Телеканал Україна підготував історичний сюжет про це село, яке живе на 2 держави. Дивимося разом.

Давно в селі була велика ферма, а значить і робота. Ферма закрилася, сотні жителів поступово роз’їхалися хто куди в пошуках кращої долі. Залишилися тільки старожили, яких з кожним роком ставало менше. Зараз по документах в селі прописані 46 людей, але сюди вже багато років ніхто з прописаних не заглядав.

У Олексія після довгої хвоpоби помepла дружина, Катерина також залишилася вдoвою. У них ледве вистачає сил, щоб прогодувати себе. Люди похилого віку ведуть домашнє господарство: кури, сіють пшеницю для хліба, вирощують овочі та фрукти.

Кажуть, що після початку вiйни в Донбасі тут з’явився переселенець з Донецька. Він купив один з декількох ще не зовсім розвалених будинків. Почав вести господарство, але потім кудись зник і вже довгий час про нього ні “слуху ні духу”.

Стареньких провідує тільки один соціальний працівник. До найближчого села, цивілізації з магазином кілька кілометрів, які жителі Бурлацького подолати вже не в силах.

Про це УНН повідомила куратор проекту “Петриківка” Ніна Бурневич.

Ініціативна група представила проект розпису будівель мистецького селища народним розписом у середу, 4 травня, в Софії Київській на виставці „Петриківський рушник“.

“Буде презентовано важливий соціокультурний проект, націлений на трансформацію культурного простору українського села. Громада селища отримає нове обличчя постарадянського селища та туристично привабливий об’єкт, створений на основі давнього українського мистецтва”, — йдшлося в анонсі.

Зазначається, що перший етап реалізації проекту відбудеться в 2016 році. Буде розписано сім будівель в Петриківцях.