У США помер відомий актор – 48-річний Данго Нгуєн. Данго Нгуєн більше двадцяти років пропрацював вогнеборцем в пожежній службі округу Афіни-Кларк, де був на хорошому рахунку, користувався повагою колег і начальства. Втім, він з дитинства мріяв про акторську кар’єру, а тому одного разу все ж вирішив спробувати свої сили в Голлівуді. Ця мрія здійснилася, чому значною мірою посприяла прекрасна фізична форма і професійні навички Данго.

Спочатку він потрапив на знімальний майданчик в якості каскадера, а пізніше став і повноцінним актором. Нгуєн встиг зіграти в таких досить популярних фільмах і серіалах, як “Банши” і “Знайомтеся Брауні”. Можна вважати, що його зоряний час настав після того, як Данго затвердили на одну з важливих ролей у третьому сезоні культового серіалу “Ходячі мерці”. Кожна серія цього шоу обходиться студії в кілька мільйонів доларів, зате аудиторія часом доходить до двадцяти мільйонів глядачів.

Втім, щастя було недовгим і чудово, що Нгуєн встиг здійснити мрію. Останні роки він боровся з онкологічним захворюванням, і на цей раз відважний пожежний програв сутичку. Днями його серце зупинилося, про що офіційно повідомив Twitter-аккаунт пожежного округу, якому Данго присвятив більшу частину свого життя.

У тексті говориться про те, що товариші Данго будуть за ним скучати. Всі вони постараються наслідувати його приклад і бути “Могутнім Данго”. Крім цього, висловлено співчуття дружині Данго Мішель і його великій родині.

Про це повідомили в прес-службі Мінздоров’я.

“Більшість медиків скептично сприймають серіали та фільми про лікарів. Водночас, перегляд серіалів може бути не просто приємним заняттям, а і корисним форматом навчання. Герої медичних серіалів вживають не лише популярні розмовні фрази, а і користуються медичною термінологією, ведуть діалоги з пацієнтами тощо. Поступово ви запам’ятаєте багато нових слів та фраз, а також навчитеся швидко орієнтуватися про що йдеться із контексту”, – йдеться в повідомленні.

Далі пропонується список зарубіжних серіалів. Першим з них студентам порадили “Доктор Хаус”. Варто зазначити, що до кожного серіалу в прес-службі дали опис. Крім того, в список увійшли: “Анатомія Грей”, “Швидка допомога”, “Клініка”, “Сестра Джекі”, “Частини тіла”, “Доктор Мартін”.

Така пропозиція обурила українських політиків.

Я люблю «Дядю Льошу» Олексія Горбунова. За талант, чесність і безкомпромісність. Свої унікальні для колись радянсько-російського актора якості він укотре підтвердив наприкінці січня в «Рандеву» з Яніною Соколовою на 5-му каналі. Водночас заінтригувавши майбутньою прем’єрою кримінального бойовика «Одинак», де знявся в головній ролі. Ще більшої інтриги додав показ однойменного кліпу від гурту «Антитіла», як було сказано, саундтреку до українського кримінального серіалу. Кінцівка «Камікадзе-одинака», де герой Горбунова цілиться в крутого персонажа, який збирається відлітати на борті з українськими символами, й це можна прочитати як замах на вбивство найвищої посадової особи держави, ще додала цікавості. Отож, перед показом «Одинака» («Одиночки» мовою оригіналу, бо фільм знято російською) цікавість публіки до продукту, прем’єра якого відбулася 6 лютого на каналі «2+2», підігріли належним чином. Хоча, здається, цільова аудиторія в двох каналів різна, але «двійки» мають за що дякувати «п’ятірці».

Перші чотири серії, показані впродовж 6–9 лютого, втім, не те що розчарували. Бо це м’яко сказано. «Десь це вже було, й не раз», — перше, що спадає на думку під час перегляду вже першої серії.

Так, було, й не лише у французькому фільмі «Одинак» із Жаном-Полем Бельмондо, неперевершеному взірцеві для всіх епігонів та експлуататорів жанру. Колізії боротьби чесних ментів проти гнилої системи або одне з одним знайомі українському глядачеві ще й за численними російськими серіалами двотисячних на кшталт «Ментівських війн», що їх колись активно демонстрував канал НТВ, кілька років тому вимкнутий із українських кабельних мереж. Але про російський слід українського «Одинака» трохи нижче.

Тим часом, іще одне запитання, що крутиться на язиці під час перегляду «Одинака»: «І де тут Одеса?». Немає в цьому серіалі неповторного портового міста з його колоритом. За винятком хіба що моря, яке можна було, втім, зняти де завгодно, від болгарського чи турецького аж до російського узбережжя. Щоправда, в епізоді викидання зброї в те саме море впізнається суто одеський пейзаж — степова круча над морською гладінню. Оце й усе, що нагадує про місце дії нового українського кримінального бойовика. Про те, навіщо викидати в море новенькі «калаші» з набоями до них, так, наче інших засобів утилізації незаконної зброї немає, треба поцікавитися в сценаристів.

Ще більше запитань до місця дії викликають абстрактні шеврони поліцейських, паспорти без гербів (просто синя книжечка без жодних ознак державної приналежності) та номери авто. Не кажу вже про те, що в кіно немає жодного натяку на боротьбу українців проти російської агресії на сході України. Тим часом від прифронтового Маріуполя до Одеси рукою подати. Але герої стрічки, браві колишні менти, а тепер — поліцейські («Як нас тепер називати, пенти?» — цікавиться нібито жартома один із героїв українського серіалу. «Радше понти», — в унісон жартує його колега) розслідують крадіжку зброї з військової частини. В якій порядки цілком собі совкові, тобто хронічний бардак і прохідний двір на додачу до вщерть корумпованих офіцерів. Останні за копійку ладні продати не те що три десятки «калашів» із набоями та гранатами, а й, не виключено, батьківщину.

Запитання: навіщо красти автомати з гранатами з військової частини в майже прифронтовому місті, коли в країні, що воює, можна вільно дістати будь-яку зброю? Для цього, до речі, навіть не обов’язково домовлятися з ділками, що роблять бізнес на перетині товарів через «нуль». Зброя в Україні, на жаль, уже третій рік не проблема. Відтак немає жодної потреби підставлятися під статтю через крадіжку зброї. Звісно, ніхто не скасовував покарання за незаконне володіння вогнепальною зброєю, але придбати її на чорному ринку набагато простіше, аніж морочитися з крадіжкою. Та й, мабуть, із огляду на близькість Одеси до прифронтової зони порядки в українських військових частинах нині дуже відрізняються від довоєнних. Принаймні, в це хочеться вірити.

Позаяк канал «2+2» не обтяжив показ нового серіалу докладними титрами (їх у повному варіанті можна побачити лише на Youtube, а в телеверсії серіалу навіть саундтрек звучить шматочком), обмежившись назвою продакшну «Киевтелефильм» на початку та в фіналі, довелося авторці цих рядків лізти в інтернет. Бодай для того, щоби дізнатися, хто ж, окрім Олексія Горбунова, знявся в «Одинакові».

Гугл, який знає все, видав прецікаву інформацію, пославши автора на сторінки… російського фільму «Один против всех». Де серед продюсерів є Валентин Опалев і Влад Ряшин. Принаймні, їхні імена значаться на цьому сайті. І це не єдиний збіг. Весь (підкреслю, весь, до останньої коми з крапкою в діалогах!) сюжет українського бойовика сумлінно повторює перипетії російського фільму «Один против всех». Де головну роль виконує… та-дам! — Михайло Пореченков. Далі — більше.

При цьому, на відміну від українського, автори ентевешного серіалу не поскупилися на зображення місцевих краєвидів, із величезним захопленням знімаючи до болю знайомі українцям пейзажі міста під кодовою назвою Приморськ. Усі, хто хоч раз побував у Криму, ці краєвиди ні з чим не сплутають. Бо перед глядачем — Ялта. А отже, для російського НТВ українські продюсери зліпили бойовик про важку боротьбу місцевого правильного мента проти корумпованої системи саме в анексованому Криму. Як сказали б американці, упс!

Прем’єра «Один против всех» на федеральному російському каналі відбулася 23 січня, тобто за два тижні до старту української версії. Чи вкрали наші сценарій для свого «Одинака», як пишуть обурені росіяни в коментарях на Youtube, чи його можна вважати адаптацією формату, хай розбираються знавці з авторського права.

Не знаю, як можна розцінювати подібні викрутаси. Зрозуміло, що в Україні під забороною всі російські поліцейські саги. Також зрозуміло, що жоден із українських телеменеджерів при пам’яті й розумі не стане підставлятися, демонструючи фільми з Пореченковим, персоною нон грата в Україні, та ще й на тлі анексованого Криму . Але, вочевидь, автору ідеї (як його позначено в титрах до українського бойовика) Валентину Опалеву вона, тобто ідея, настільки сподобалася, що він втілив її ще й для українського ринку («Мостелефильм» і «Киевтелефильм» — це раніше були пов’язані компанії, хоча зараз нас запевнили, що ані Влад Ряшин, ані Валентин Опалев не мають стосунку до «Мостелефильму»: «Мостелефильм» наразі належить Андрію Тартакову).

При цьому автори фільмів не пошкодували грошей для російського варіанту, включно зі щедрими зйомками кримських краєвидів, але чомусь зробили все, щоб український глядач не впізнав жодного з улюблених одеських місць. Із українського колориту тут хіба що слівця Олексія Горбунова «киця», «доця» або «шо». А ще — згадка про українського боксера Василя Ломаченка, якого Гліб Мечников, персонаж Горбунова, ставить у приклад юному наркодилеру. В уже згаданому «Рандеву» актор і волонтер нарікав, буцімто Василя Ломаченка погано знають на батьківщині, тоді як у США, де тренується й живе український чемпіон, йому проходу не дають любителі автографів. Гадаю, якби улюблений боксер Олексія Горбунова жив у Києві, до нього б теж черга шикувалася, але менше з тим.

Написи в українському поліцейському відділку чомусь зроблено російською, тимчасом як в Одесі це вже давно не практикується. Щонайменше з середини 90-х років. Тож «Дежурная часть» відсилає глядача не до української поліції, а до «братньої» сусідської. Про такі дрібні ляпи у сценарії, як вік викраденої дівчинки (їй у межах однієї мізансцени то шість років, то чотири), чи плутанина з прізвищем дитини (Кравчук чи Кравченко), можна вже й не казати.

Хоча саме ці ляпи (зокрема й обдертий хрест замість сучасного надгробку на могилі дружини головного героя Гліба Мечникова. Дата смерті — 2013 рік, а хрест має вигляд такий, наче його поставили років 50–60 тому) свідчать про відверто байдуже ставлення авторів, якщо не про цілковиту зневагу, до українських шанувальників жанру.

Олексій Горбунов, який уже третій рік, одразу після початку АТО, не знімається в російських фільмах, втративши заробітки, але віднайшовши віру в свою країну, підполковника Гліба Мечникова грає з усім темпераментом бунтівної натури. І завдяки йому «Одинака / Одиночку» можна дивитися, заплющуючи очі на все сказане.

Його варто було би дивитися ще й завдяки чудовому саундтреку від Тараса Тополі, якби той звучав не в урізаному, а в повному варіанті. Але редактори «2+2» зробили все, щоби позбавити свого глядача навіть такого задоволення.

Серіальна залежність  – хвороба XXI століття, коли перегляд серіалів став доступний не тільки по ТВ, а й онлайн. В нашому доступі всі сезони серіалів (якщо серіал вже пройшов, але залишається в списку улюбленців), або ж доводиться чекати виходу нової серії день в день. Найпоширеніший прийом, що змушує нас прилипати до екранів – це відкритий фінал кожної серії.

«Знов обірвали на самому цікавому місці» – в голові проносяться вигуки обурення і рука сама тягнеться натиснути «дивитися наступну серію» (таке щастя мають ті, хто дивиться серіал в інтернеті), а ось якщо по ТВ, доведеться чекати ще добу.

Психолог і дослідник медіа Ратгерського університету Роберт Кьюбі говорить, все що відбувається на екрані – рухи, жести, зміна кадрів і планів, – включає орієнтовний рефлекс – сукупність реакцій організму на нові подразники. Цей рефлекс закладений еволюцією і призначений захищати нас від нападу хижаків.  Якщо в серіалі відбувається сцена битви, або один з героїв направляє зброю на іншого, то тіло і мозок реагують так, що наче вам особисто загрожує небезпека: судини головного мозку розширюються, м’язи напружуються. Отже, ви переходите в режим спостереження за тим, що відбувається. Відірватися від екрану стає фізично не можливо. Захоплюючі сюжетні повороти – не єдиний спосіб запустити орієнтовний рефлекс. Згідно з дослідження Кьюбі, щоб включити цей механізм, досить швидкої зміни кадрів.

Ще одна фізіологічна причина серіальної залежності  – задоволення від перегляду.  Через 30 секунд після початку нової серії, мозок переходить в режим альфа-хвиль – це ті хвили, які проявляються коли ми перебуваємо в спокої.  Права півкуля мозку (що відповідає за емоції) починає працювати активніше за ліву (що відповідає за логіку), і відбувається викиду ендорфінів, гормонів задоволення. Аж поки серія не закінчується, як тільки на екрані з’являються титри, словами не описати, що в той момент відчуває прихильник серіалів. Це можна, хіба що, порівняти з синдромом відміни у наркоманів. «Наркотики, які виводяться з організму швидше, викликають більшу залежність, ніж ті, що виводяться поступово – пояснює Кьюбі. – Незрозуміле відчуття виникає у людей, коли серія закінчується і це змушує натискати «Вкл.» і переглядати новий епізод».

З психологічної точки зору, люди дивляться серіали, бо їм не вистачає яскравих подій в реальному житті.  «Перегляд серіалу – це життя з довготривалих стосунків. Ми спостерігаємо за героями протягом тривалого часу – це створює ілюзію довготривалих стосунків. Людина, яка дивиться один серіал за іншим, швидше за все відчуває дефіцит повноцінних відносин у житті, або перебуває в депресивному стані. Залежність від серіалів можна прирівняти до переїдання, або алкоголізму» – запевняють дослідники Техаського університету.

Що робити, якщо ви витрачаєте забагато часу на перегляд серіалів?

1. Якщо ви дивитесь серіал онлайн, відключіть автоматичний перехід на наступні серію.

2. Спробуйте не додивлятися серії до кінця. За 15 хвилин до фіналу, серія стає нуднішою. Зберіть волю в кулак і відповзіть від екрану (повірте, ви нічого не втратите).

3. Втома знижує здатність до самоконтролю, тому, якщо ви дивитеся серіал пізно увечері, зупинитися складніше. Краще проведіть вечір у компанії друзів чи за читанням цікавої книги.

Фахівці прийшли до висновку, що перегляд серіалів корисний для відносин. Але тільки за однієї умови: якщо ви будете дивитися їх зі своєю другою половинкою. Команда психологів з Великобританії, США і Канади провела опитування серед молодих людей, які на той момент були парою. Результати дослідження, які опублікувало видання Journal of Social and Personal Relationships, показали, що спільний перегляд фільмів і серіалів підвищує якість відносин закоханих.

Найбільший вплив спільний перегляд серіалів має на ті пари, у яких немає спільних друзів. І справа не тільки в додаткових годинах, проведених разом на затишній дивані. Спільний зв’язок з персонажами серіалу або фільму може давати парам почуття загальної соціальної ідентичності. Навіть якщо в реальному житті їм не вистачає спільних друзів, – каже експерт.

За словами Сари Гомілліон, поширена думка, що захоплення серіалами людина ізолюється, але насправді – вони зближують. Це, до речі, стосується не тільки перегляду фільмів і серіалів. Але і також спільного прочитання книг, відвідування вистав, виставок і подорожей. Між іншим, це не перший випадок, коли фахівці говорять про користь перегляду. Нещодавно вчені виявили, що перегляд роликів з котиками або іншими тваринами зовсім не шкодить, а навпаки приносить користь.