19 листопада 2023 року маленька Мія з бабусею йшли з магазину неподалік їхнього дому.

Про це пише Укрінформ.

«Буквально за 4-5 метрів від них вибухнув снаряд. Бабуся трішки прикрила її собою. Де не змогла прикрити онуку, трохи попало», – розповів дідусь постраждалої дівчинки Валерій.

ʼЗараз дитина вже почувається добре.

«Сьогодні ви бачите посмішку на обличчі Мії. Вона посміхається і радіє життю», – додав кардіохірург, директор Інституту серця Борис Тодуров.

«Мія мала не тільки поранення серця, шиї, а ще й рвану рану на нозі, що є теж міно-вибуховою травмою», – додав лікар.

Уламок у серці дитини був дуже небезпечним, адже ледь не зачепив великі судини серця, внаслідок чого могла настати раптова смерть.

«Тому це другий день народження дівчинки. Дідусь поряд, і вся команда тут. Сьогодні Мія вже усміхається, і ми всі раді та щасливі, що врятували її життя», – зазначив директор Інституту серця.

Щоправда, бабуся дівчинки перебуває в лікарні Херсона, в реанімації, їй зробили операцію. Жінка – в тяжкому стані.

Військовослужбовець отримав мінно-вибухову травму

Сьогодні, 30 жовтня, українські лікарі провели надзвичайно складну операцію – дістали металевий уламок із серця військовослужбовця.

Військовослужбовець отримав мінно-вибухову травму 24 жовтня під час бойових дій на Донеччині. У ділянці його серця візуалізувалося стороннє тіло металевої щільності розміром 7Х6Х5,5 мм, повідомляють на фейсбук-сторінці Генштабу ЗСУ, пише ПІК.

Операція виявилась складною, уламок застряг у важливій структурі серця. Але завдяки професійності лікарів на усіх ланках медичної евакуації пацієнта вдалось врятувати.

“Уламок знаходився у міжшлуночковій перетинці, топографічно дуже близько до клапанів, тому його потрібно було негайно забрати. Операцію було проведено в умовах штучного кровообігу, серце довелося повністю зупинити. Дістати металевий уламок вдалося завдяки інноваційній методиці – неодимовим магнітом. Цю методика розроблена спільно з цивільними лікарями і вже врятувала життя 96 військовим”, – йдеться у повідомленні.

Про це повідомили видання Mole24 та Ansa.

Штучний клапан Epygon був розроблений французькими та італійськими дослідниками. Першу успішну операцію на мітральному клапані серця зробили у туринський лікарні “Молінетт”.

Новий протез також зможе допомогти пацієнтам, яким не можна робити операцію на “відкритому серці”, під час якої серце зупиняють, а людину підключають до апарату штучної вентиляції легенів.

Клапан імплантували 62-річній жінці, яка страждала на важку форму мітральної недостатності – порок серця, при якому кров при скороченні через неповне змикання рухається в зворотному напрямку – з лівого шлуночка в ліве передсердя. Це один з найбільш часто зустрічаючих варіантів порушення серцевого клапанного апарату.

Після того, як лікарі повідомили пацієнтці про неможливість оперувати її традиційним методом, вони запропонували нову методику.

Після операції лікарі оголосили про “відмінні” результати: лише через п’ять днів після госпіталізації жінку вже перевели до реабілітаційного центру.

Протез клапана Epygon називають протезом майбутнього кардіохірургії. Така інновація полегшить операції на серці і подарує надію людям, які б не смогли пережити стандартну операцію.

Нещодавно ми писали про те, що родина Петра Колесника просила небайдужих людей допомогти фінансово для лікування чоловіка, але сьогодні вранці стало відомо, що його не стало. Про непоправне повідомив староста с.Білокриниця на Кременеччині, звідки був родом волонтер. Тепер збір коштів зупинено.

“Важко знайти слова підтримки, які зможуть зменшити душевний біль від втрати рідної людини….. Висловлюємо свої співчуття рідним та близьким з приводу тяжкої втрати, смерті Петра Колесника. Поділяємо Ваше горе і сумуємо у годину скорботи. Царство небесне тобі наш друже….. Панахида відбудеться сьогодні 26.06.2022р по місцю проживання покійного в 19.00. Похорон завтра о 12.00”, – написав Роман Пшевлоцький

Про це розповіли на Facebook-сторінці Міністерства охорони здоров’я України, передає “24 канал”.
Український військовослужбовець зумів вирватися з полону ворога та врятуватися після допитів, тортур та обстрілів автівки, на якій він їхав разом з побратимом. Володимир протягом двох днів дістався до української сторони. Увесь цей шлях він пройшов з кулею у серці та пневмогемотораксом.

Вперше допомогу медиків український воїн отримав у Малині. Проте пізніше його перевезли до Житомирської обласної лікарні, де фахівці з’ясували, що в області серця у юнака є сторонній предмет.

Саме тому його перевели до Центру інноваційної кардіохірургії на базі лікарні “Феофанія”. Тут лікарі з’ясували, що у стінці лівого шлуночка, за півтора міліметра від порожнини серця знаходиться уламок. Це могло стати причиною утворення наскрізного отвору у серці. Цей уламок також міг переміщатися та призвести до інсульту чи втрати кінцівки.
Унікальна операція пройшла успішно. Вона тривала 5 годин. Хірурги робили операцію на працюючому серці з використанням спеціальних стабілізаторів. Вже через кілька годин після операції 20-річний юнак міг розмовляти, а наступного дня вже почав ходити.

Цю дивовижну історію у єдиному марафоні новин розповіла ведуча ТСН.Тиждень на 1+1 Алла Мазур.

Історія порятунку українського військового
З початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну Володимир пішов на війну добровольцем. Ще на початку березня разом з двома двоюрідними братами заїхали в одне село у Київській області, де стояли російські війська.

Хлопців взяли в полон, через дев’ять годин допитів відпустили. Але не дали поїхати – одразу відкрили вогонь автоматними чергами по машині. Один з братів помер одразу. Володі вдалося вибратися з автівки та відповзти. Через мить машину розстріляли з гранатомета.

Хлопець почав тікати через ліс. Про те, що поранений, відчув не одразу.

“Через метрів триста зупинився і почав харкати кров’ю”, – згадує він.

Дві доби Володимир рухався лісом у напрямку Житомира і вийшов 5 березня у селище Нова Гута, звідки місцеві евакуювали його до Малинської лікарні.

Потім було ще два переїзди: спочатку хлопця доправили до Житомирської обласної лікарні, а далі у Київ.

Там йому зробили КТ і не повірили в те, що побачили на моніторі: куля калібру 5.45 прошила машину і пройшла в самісіньке серце зі спини, зламавши 12-те ребро.

Цивільні лікарі досі не зустрічали у своїй практиці такі поранення, тому дуже хвилювалися щодо перебігу операції.

Але декілька ювелірних надрізів на пульсуючому серці – і куля успішно вилучена! Вже на наступний день Володимир зміг підвестися і стати на ноги.

“Декілька днів не вірив, що живий”, – згадує солдат, якому через місяць після надскладної операції виповнився 21 рік.

На день народження більш за все юнак мріяв отримати від іншого двоюрідного брата, який захищає зараз Маріуполь, звістку, що той живий і здоровий.

“Він мені днями телефонував, казав, що тримаються. Але ж потрібно розуміти, що ресурси не безмежні”, – говорить Володя.

За одного загиблого брата українські солдати вже помстилися – ті, хто брали в полон Володимира з побратимами, вже згоріли разом із технікою.

На згадку у хлопчини залишиться рубець на серці. Але лікарі запевняють, що після того, як рана загоїться, воно працюватиме як нове. Зараз Володимир збирається на тривалу реабілітацію.

Про це йдеться в ТСН.

Володимиру лише 20, але з початком повномасштабного вторгнення він пішов на війну добровольцем. На Київщині з двома побратимами заїхали в село, де стояли росіяни, потрапили у полон. Через 9 годин допитів їм сказали сісти в авто, на якому бійці приїхали, наказали рушити і відкрили вогонь автоматними чергами. «Один загинув, один врятувався і я врятувався теж, в машині залишився мій брат, 26 років йому було», – розповідає Володимир.

Володя каже, що встиг відповзти від авто. Через мить його разом з тілом двоюрідного брата розстріляли з гранатомета, а він не одразу зрозумів, що поранений. «Те що пневмоторакс вже зрозумів після марш кидка до лісу, я зупинився і почав харкати кров’ю», – розповідає

Це трапилося 3 березня, ще дві доби він рухався лісом у напрямку Житомирщини. «5 числа я вийшов в село Житомирській області, в Нову Гуту, звідти місцеві мене евакуювали до малинської лікарні», – додає боєць.

Звідти до Житомирської обласної, а потім до лікарні “Феофанія”. Лише тут Володі зробили КТ і не повірили, що це таке можливо. Куля 5.45 прошила машину, а її сталевий сердечник поцілив в тіло Володі. «Увійшов зі сторони спини зліва від хребта, зламав 12 ребро викликав забій селезінки між діафрагмою і серцем, зайшов прямо в серце», – констатують лікарі.

Сердечник від кулі застряг в м’язі задньої стінки серця, але воно продовжувало скорочуватися. «Він міг в будь-який момент провалитися в серце, викликав крововилив довкола серця і це б спричинило зупинку серця», – пояснює кардіолог.

«Ми цивільні лікарі не зустрічаємося з поранення, ми мали точну діагностику, але яка буде операція – це рішення приймали тільки під час операції і поки не дістали кулю, всі були напружені», – розказують лікарі.

Та операція минає без ускладнень. На операційному столі опісля маніпуляцій серце Володимира рухається, качає кров. Ділянку, куди пройшла куля стабілізували. На серці, що пульсує – хірурги роблять ювелірні надрізи. «У пацієнта залишилось півтора міліметра до порожнини серця», – розповідають лікарі.

Операція пройшла настільки вдало, що вже на наступний Володя встав на ноги. «Я кілька днів не вірив, що живий», – каже хлопчина.

Володі завтра виповнюється 21. На день народження він хоче лише єдиний подарунок, щоб його ще один двоюрідний брат, що захищає Маріуполь вийшов на зв’язок, сказав що живий – останній раз говорив з ним 5 квітня. У Володі війна вже забрала одного брата. Але він точно знає, що наші помстилися росіянам. Ті хто, брали їх в полон згоріли під Києвом разом з технікою.

На 4 день операції Володя пакує наплічник. Робить фото зі всіма своїми рятівниками. Вони кажуть, що на згадку у Володимира, ще залишиться рубець на серці. Але після того, як усе заживе, воно працюватиме, як нове.

Про це Надія Шелестак розповіла в ефірі соціального токшоу.

Драматична історія жінки, яка втратила чоловіка, але врятувала чужу дитину, сколихнула всю країну. Першим на трансплантацію органів батька погодився старший син. Зрештою і дружина зрозуміла важливість змоги дати шанс на життя іншим людям.

Своїм вольовим та, мабуть, найскладнішим у житті рішенням пані Надія врятувала п’ятьох важкохворих людей, яким пересадили від її померлого чоловіка легені, нирки, печінку та серце.

Серед реципієнтів дивом опинився і 13-річний мешканець села Зарудці Камінь-Каширського району Максим Давидюк, який став першою дитиною із пересадженим в Україні серцем.

Родичі дорікали, що «продала органи чоловіка і заробила мільйон»

Пані Надія зізнається, що рішення підписати згоду на трансплантацію органів покійного чоловіка Михайла їй далось важко. У цьому її переконав старший син Мар’ян.

«У чоловіка стався крововилив. Але серце ще билося. Він перебував в лікарні у Львові. Я сама бачила, що чоловік вже не буде жити. Як швидка приїхала, він вже не говорив, тільки серце билося ледь-ледь. Через добу до мене приїхали лікарі і запропонували підписати згоду на трансплантацію органів. Я вирішила, що хай буде те, що буде. Підписала документ. Все відбулося за законом», – каже жінка.

Ледве стримуючи сльози, вона поділилася власним болем: «Моя родина мене підтримала, бо не було коли дзвонити і радитись. Я потім розповіла їм про своє рішення. А ось родичі покійного чоловіка, особливо його братова, дорікала, казала, що я мала за це великі гроші взяти. Я місяць ходила і плакала. А люди казали, мовляв, Надька здала хлопа на органи і має мільйон. Ще родичі чоловіка казали, що я винна, що він помер. Але я що? Хіба ж його забила?» – бідкається вдова.

Натомість жінка каже, що її старший син показував фото врятованого Максима і заспокоював: «Дивись, мамо, тата нема, але хлопчик живе. Його серце б’ється».

Операції з пересадки органів повністю оплачує держава

«Я хотів вам подякувати за найскладніше рішення у вашому житті. Я спілкувався і з іншими родинами, які давали згоду на трансплантацію, й розумію, через що вам потрібно було пройти. Але наші лікарі роблять все можливе для порятунку життя будь-якого пацієнта, у тому числі й вашого чоловіка. Є процедура, яка підтверджує смерть головного мозку. І такі дії вчиняють лише за повної впевненості лікарів, що допомогти пацієнту нічим уже не можна», – зазначив генеральний директор Українського центру трансплант-координації Дмитро Коваль.

Він наголосив, що рішення про смерть мозку ухвалює не одна людина, а цілий консиліум лікарів. Письмову згоду на використання своїх органів після смерті людина може дати ще за життя і посвідчити її у сімейного лікаря. Пацієнт, який потребує пересадки органів, має звернутися до будь-якого центру трансплантації – їх в Україні 25.

«Ніхто в Україні із тих, хто дав згоду на пожертву органів близької людини, не отримав ні копійки, так само, як і люди, які отримували ці пожертви, нічого не сплачували. Операції з пересадки органів повністю оплачує держава», – акцентував Дмитро Коваль.

«Зелене світло» загориться тільки тоді, коли на іншому боці буде «червоне» – смерть мозку

Натомість заступниця міністра охорони здоров’я у 2014-15 роках Наталія Лісневська зауважила, що доки людина жива, її згоду на донорство органів ніхто не бачить. Вона у закритій системі.

«Зелене світло» загориться тільки тоді, коли на іншому боці буде «червоне» – смерть мозку. Дані про донорів та реципієнтів вносять до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації. Система надійно захищена», – переконує посадовиця.

Побачила дитину, в грудях якої б’ється серце її коханого, та чоловіка, який дихає його легенями

Віктор Бабій – перший в Україні пацієнт, якому провели трансплантацію донорських легень в Україні. Із діагнозом бульозна емфізема легень відлік його життя йшов на місяці.

Чоловік пригадав, як йому зателефонував лікар і сказав негайно їхати в лікарню, бо знайшовся донор. Зізнається, що відчував і радість, і розгубленість, і страх.

«Але в мене іншого виходу не було, бо рахунок йшов на місяці. Після операції я дихав – і це було головним. Раніше сходами не піднявся би, а зараз можу. Я вдячний пані Надії та її дітям, які дали дозвіл на трансплантацію і своїм вчинком врятували мені життя», – усміхається Віктор.

Як поінформував кардіохірург Ігор Гуменний, нині його пацієнт живе звичним життям, ходить у магазин, планує майбутнє й очікує народження онуків.

Після знайомства із врятованим чоловіком пані Надія зізналася, що як його побачила, трошки відійшла і їй стало легше. Вкотре жінка переконалася, що ухвалила правильне рішення.

«Живи здоровим і пам’ятай мене»

Понад три місяці тому сину волинянки Тетяни Давидюк пересадили серце. В Україні таку операцію провели вперше.

Каже, що якби не пересадка, її 13-річного сина вже не було б серед живих.

«Час йшов не на нашу користь. Залишалися лічені дні, і якби не знайшовся донор, ми його уже поховали б. 22 липня, коли він прокинувся, у сина раптово стався інсульт. На той час з ним була бабуся. Вона до нього говорить, а він дивиться в інший бік. Потім він вийшов на вулицю, пройшовся до паркану, а назад іде й плутає ногами. Вона його потягнула, посадила у крісло, зателефонувала мені. Я приїхала. Дивлюсь, а стан його дуже тяжкий: перекосило обличчя, відняло руку й ногу. Нас повезли у районну реанімацію. Медики довго не наважувались повідомити нам невтішний діагноз – дилатаційна кардіоміопатія. Кажучи простою мовою, серце дитини збільшилося й не перекачувало кров, а лише пульсувало», – не може стримати сліз жінка.

Мати хлопчика зізналася, що одразу все зрозуміла, бо, на жаль, знайома із важкою хворобою, яку виявили у її сина. На неї хворіли троюрідні брати Максима.

«Одного у 17-річному віці прооперували в лікарні у Мінську, та він не отямився після трансплантації. А інший їздив на пересадку до Індії, але, на жаль, не дочекався донорського серця. Я подумала, що все, це вирок. У серпні нас скерували на МРТ до Києва. Чекали результатів два тижні. Для Максима це було велике навантаження. Його стан погіршився, почалася ядуха, а згодом – блювота. Я викликала швидку. Його трусило, він синів. Ми зрозуміли, що потрібно стати у чергу на пересадку серця. В черзі у Львові він був 60-м. Максим не знав про свою хворобу. Ми сказали йому, що переїжджаємо у Львів на лікування», – ділиться гірким досвідом жінка.

Генеральний директор Українського центру трансплант-координації Дмитро Коваль розповів, що на момент трансплантації Максим був у критичному стані. Окрім цього, були й інші показники, за якими саме він мав першим отримати анатомічний матеріал.

Тож, коли одного пізнього вечора Тетяна Давидюк побачила на дисплеї телефона фото завідувача відділення Романа Домашича, яке висвічувалося під час дзвінка, похолонула. Знала, що медик міг подзвонити у двох випадках: або Максима вже нема, або знайшли донорське серце.

«Лікар повідомив, що є донорське серце. Мене скував страх, бо це – великий ризик. Ми поїхали до лікарні здавати аналізи на сумісність. Це означало, що якщо орган підходить, наступного дня зранку потрібно бути в лікарні й готуватися до операції. За хірургічне втручання ми не платили нічого. Реабілітацію теж оплатила держава. Далі через чотири тижні нас виписали додому, де вже Максим проходить реабілітацію коштами батьків та небайдужих. Нам допомагає наша Любешівська територіальна громада», – розповіла жінка.

Насамкінець врятований Максим запропонував Надії доторкнутися до його грудей і відчути, як б’ється серце її чоловіка.

«Живи здоровим і пам’ятай мене», – обійняла його у відповідь жінка.

На фото – Михайло Шелестак, який посмертно став донором органів для п’ятьох важкохворих людей, зі своїм первістком. Надія та Михайло Шелестаки народили і виховали двох дітей.

Нагадаємо, 22 вересня у Львівській лікарні швидкої допомоги пересадили донорське серце 13-річному волинянину. Це перша трансплантація серця дитині в Україні. Після операції хлопця перевезли в київський Інститут серця.

19 жовтня Максима виписали додому. Після виписки Максим періодично має навідуватись на консультацію до спеціалістів Інституту серця в Києві.

Вікторія СЕМЕНЮК

Сьогодні, 19 жовтня, лікарі з Інституту серця у Києві виписали додому 13-річного Максима із Волині, якому пересадили серце у Львові.

Це була перша в Україні трансплантація серця дитині, її провели 21 вересня у клінічній лікарні швидкої медичної допомоги Львова. Дотепер хлопець перебував у столиці – під наглядом директора Інституту серця Бориса Тодурова.

У своєму Інстаграмі Максим розповів, що почувається добре. Сьогодні хлопець приїде додому, проте на навчання до школи цього семестру не прийде.

“Відновлення займе приблизно рік. Буду робити розминку та ходити”, – написав Максим.

Також Максим зазначив, що кожного дня приймає по 20 таблеток, але лікарі кажуть, що вдома прийматиме менше.

Коронавірус може давати ускладнення на серецево-судинну систему, а тому людям, в яких є проблеми із серцем потрібно обов’язково вакцинуватись.

Про це сказала начальниця управління охорони здоров’я Тернопільської ОДА Ольга Ярмоленко, повідомляє “Тернопіль-1”.

За словами фахівчині, на Тернопільщині за рік в середньому фіксують 450 інфарктів. Цього року трапилося вже 250.

“Саме коронавірус дає ускладнення на серцево-судинні захворювання. А тому людям із цими захворюваннями потрібно вакцинуватись”, – каже Ольга Ярмоленко.

У Львівській лікарні швидкої медичної допомоги вперше в Україні пересадили серце дитині – 13-річному Максимові Давидюку із села Зарудчі Любешівської громади. Донором для нього став 54-річний чоловік, який помер від інсульту.

Про це пише видання Вісник.

Як розповіла мама Максима Тетяна, майже два місяці вона безпорадно спостерігала, як день за днем згасає її єдиний син. І нічого не могла вдіяти.

“22 липня у Максима стався інсульт. Ми були приголомшені! Адже до цього він був абсолютно здоровим! Бігав, грав у футбол, плавав. У свої 13 років він вже має 182 сантиметри зросту. Ніколи ні на що не скаржився. Вже у Волинській обласній дитячій лікарні його обстежили і сказали, що має проблеми із серцем. Діагноз – кардіоміопатія”, – розповіла жінка.

Хвороба прогресувала. На початку серпня Максима виписали додому. Ще поїхали на обстеження до Києва, чекали на результати. Та хлопцеві ставало дедалі гірше. Хлопця поклали у реанімацію обласної дитячої лікарні у Луцьку.

“Я щодня туди приходила з надією, що синові стало легше, але потроху вона згасала. Лікарі сказали, що Максиму допоможе тільки пересадка серця. І тоді я подзвонила головному лікарю Львівської лікарні швидкої допомоги Олегу Самчуку. Він вислухав, попросив вислати обстеження і погодився нас прийняти. Синові ми не сказали, що йому треба нове серце. Навіть коли їхав в операційну, не знав про пересадку. Думав, що це звичайна операція”, – додала вона.

Майже два тижні Максим перебував у реанімації Львівської лікарні. Кожного дня Тетяна приходила туди і запитувала, чи є донорське серце. Жінка розуміла, що люди чекають роками, але її син стільки часу не мав.

Дзвінок, на який так чекала родина Давидюків, продзвенів несподівано увечері 20 вересня.

“Що я відчула у ту мить? Страх. Я ще не бачила людей з пересадженим серцем, не знала, що робити. Як не зробити пересадку, дитина помре. Операція – це також великий ризик. І ми на нього пішли. Тому що іншого виходу не було. Це справжнє диво, що у Максимка з донором повна сумісність. Такий випадок – один на мільйон”, – додала Тетяна.

“З грудей нашого сина вийняли серце, як у сімдесятирічного діда. Воно вже все було у тромбах. Ще б кілька днів – і ми могли назавжди втратити нашого Максимка. Навіть уявити це страшно!” – каже Тетяна.

Як розповідає мама хлопця, причиною цьому могла бути генетика або ж перенесене важке інфекційне захворювання. Двоє троюрідних братів Максима померли від хвороби серця.

Давидюки поки не знають ні імені чоловіка, ні звідки він, та дуже сподіваються, що колись все ж зустрінуться з його рідними, щоб подякувати особисто.

Ці дві родини об’єднало і горе втрати, і радість врятованого життя. Віктор Маршал, який потребував пересадки серця, і мама Ігоря Коваля, який став його донором. Після пересадки, лікарі казали, що пану Віктору можуть нашкодити будь-які емоції, навіть позитивні. Але від часу операції минуло вже три місяці, тож найскладніший період уже позаду.

Перша зустріч цих раніше незнайомих людей, які стали надзвичайно близькими, відбулася у святковому випуску ТСН до 30-річчя Незалежності України.

Віктору Маршалу 52 роки. Його нове серце – на 23 роки від нього молодше. Віктор жив у Криму. Після окупації пішов добровольцем за Схід. І, очевидно, там і був вирішальний удар по серцю. “Воно вже практично не працювало, воно просто стояло”, – пригадує чоловік.

Його могла врятувати лише трансплантація. Віктора поставили в лист очікування, однак він не вірив, що його можуть врятувати в Україні. Він потихеньку прощався в родиною, згортав усі свої бізнес-проєкти. Намагався підготувати доньку, що його смерть близько. Годинами розповідав їй як вести справи, коли його не стане. Однак через 4 місяці у його домі пролунав дзвінок. “Зателефонувала, сказала, що є донор, ми підходимо за параметрами і сказала виїжджати”, – розповідає Віктор.

27-річний львів’янин Ігор Коваль вважав, що він абсолютно здоровий. У нього щойно народився син – теж Ігор. 27 травня йому раптом стало зле, заболіло за грудиною, паралізувало руку. Швидка приїхала негайно. У Ігоря розірвалась вроджена аневризма. Жодного шансу на порятунок не залишилося. Ігоря доправили до Львівської лікарні швидкої допомоги. “Лікарі змагалися за його життя, але врятувати не вдалось і констатували смерть мозку. Після чого родичам довелося відповісти на складне запитання – чи готові вони відати органи для посмертної трансплантації”, – кажуть у лікарні.

“Ігорьошка кілька раз промовляв: “Мамо, якщо зі мною щось станеться і якийсь мій орган врятує життя, будь ласка… То було за місяць до того, що сталося, та розмова в пам’яті була свіжа”, – розповідає Людмила.

Смерть її сина врятувала три життя. В день, коли не стало Ігоря, пересадили дві нирки і серце. Трансплантацію серця робили силами лікарів Львівської лікарні швидкої допомоги і столичного Інституту серця.

Ще два роки тому посмертне донорство для України було надзвичайною подією – одиничні випадки відбувалися завдяки ентузіазму окремих хірургів. За роки незалежності тисячі українців померли, не дочекавшись медичної допомоги в своїй країні. Сотні українців, яким вдалося виїхати на трансплантацію за кордон, вивезли мільярди гривень – як особистих, так і державних.

Однак два роки тому в українській трансплантології стався прорив. Нині лише за пів року зроблена рекордна кількість пересадок – 126, половина з них – це посмертне донорство. І це трапилося завдяки кільком чинникам:

створення правового поля єдиного і зрозумілого для абсолютно всіх лікарів, пацієнта, адміністрацій і правоохоронних органів;
встановлення тарифів на трансплантацію – наприклад, за пересадку нирки посмертно медзаклад отримує понад 800 тисяч гривень, печінки – майже півтора мільйона гривень, для пацієнтів це має бути безоплатно.
Ліцензії на трансплантації вже мають 40 медичних закладів в Україні. Усі вони переобладнуються і перенавчають свій персонал. У Львівській лікарні швидкої допомоги після 16 асистенцій кардіохірург Роман Домашич самостійно виконав першу пересадку серця.

“Здійснилась професійна мрія, як кожен кардіохірург має професійну мрію, от вона реалізувалася. Ми не повинні жити однією операцією, двома – це має бути щоденна рутинна робота”, – запевняє лікар.

Однак двох років замало, щоб змінити ставлення українців. З 10 потенційних донорів згоду на забір органів дає лише одна родина.

Віктор Маршал, розуміє, що сьогодні він живий, лише тому, що у дуже складний і трагічний момент родина донора дала згоду на забір органів.

“Це не просто вдячність, вона мені друге життя подарувала, вона в мене в телефоні записана “Мама 2”, – розповідає чоловік.

“Кожен день я молюсь за здоров’я Віктора. Кожен день вставлю свічки в церкві”, – говорить про свої відчуття Людмила.

Ці люди на відстані стали рідними один одному. Вони ніколи не бачилися в житті. Однак мріяли про цю зустріч відтоді, як серце Ігоря стало серцем Віктора.

І ось така зустріч відбулася. Як це заведено під час зустрічі родичів донорів і реціпієнтів, мати Ігоря отримала можливість пережити дуже гуманний і дуже зворушливий ритуал – послухати, як б’ється рідне серце.

У повній тиші схвильована жінка взяла з рук медика, координатора Інституту серця Анни Мельник стетоскоп і приклала його до грудей врятованого ним чоловіка. Переповнена емоціями жінка ледве стримувала сльози і, відставивши стетоскоп, просто припала головою до грудей, де билося серце її сина.

З січня по листопад 2020 року від ішемічної хвороби серця померло понад 250 тис. українців. Тому профілактика, діагностика та лікування серцево-судинних хвороб входять до Програми медичних гарантій у 2021 році.

Симптоми серцево-судинних захворювань

болісні та неприємні відчуття у ділянці груднини;

задишка, поява набряків;

запаморочення і головний біль;

порушення ритму або частоти серцевих скорочень;

підвищена стомлюваність та інші.

У разі інсульту людина може відчувати інтенсивний постійний біль за грудиною (відчуття тяжкості, тиску, печіння), тривалістю понад 15 хв, що віддає у ліву руку або нижню щелепу, раптове порушення мови, поява асиметрії обличчя, раптові слабкість або оніміння в кінцівках, інтенсивний головний біль.

За програмою Доступні ліки пацієнт може отримати у лікаря рецепт на будь-які ліки з 219 препаратів від серцево-судинних захворювань, які покриває ця ініціатива. Деякі з них можна забрати в аптеці безкоштовно, а інші з доплатою.

Якщо сімейний лікар виписує направлення до кардіолога або, наприклад, УЗД серця, то ці послуги також є безоплатними.

Безкоштовні послуги пацієнтам з інфарктом чи інсультом

діагностика (КТ, МРТ, ангіографія, екстрені лабораторні дослідження);

проведення тромболітичної терапії (при інсульті), стентування (при інфаркті);

цілодобовий моніторинг стану пацієнта в реанімації;

медична реабілітація в гострому періоді;

лікарські засоби з Національного переліку основних лікарських засобів та витратних матеріалів;

ліки та медичні засоби, які закуповуються централізовано за кошти бюджету (наприклад, стенти);

харчування в стаціонарних умовах.

– До тарифів за медичні послуги не включено вартість лікарських засобів, медичних виробів та витратних матеріалів, які забезпечуються у централізованому порядку за рахунок інших програм державного бюджету, – зазначили у НСЗУ.

У Національній службі здоров’я України анонсували розширення обсягу послуг, які можуть стати безкоштовними для пацієнтів з інсультом чи інфарктом найближчим часом.

До переліку можуть додати ліки для таких пацієнтів, але нині такий Реєстр лікарських засобів ще не затверджений.

Як надати першу допомогу під час інсульту

Інсульт — це гостре порушення мозкового кровообігу, внаслідок якого виникає пошкодження частини головного мозку.

Якщо ви відчули або помітили у когось симптоми, варто одразу викликати швидку допомогу за номером 103 та максимально точно описати симптоми.

Під час очікування бригади швидкої потрібно дещо зробити для людини з підозрою на інсульт: забезпечити спокій, не давати їсти та пити, знайти та приготувати лікарські засоби, які приймає людина на постійній основі.

На лікування хлопчику збирали і у рідному Берегові і по всьому Закарпаттю. Саму операцію в Індії пообіцяла оплатити держава. Хоча перед цим операцію повинні були провести у Білорусії.

Минулої осені через погіршення стану Дмитрика із закликом втрутитися до керівника МОЗ звернувся Віктор Балога.

Як зазначила у соцмережі бабуся Дмитрика Ганна Пальок, вчора, 27 березня, маленького хлопчика не стало.

“Вибач, Дмитрику, що не врятували тебе…”, – написала бабуся.

У коментарях небайдужі українці висловлюють свої співчуття.

” Прийміть щирі співчуття!, Аж не віриться( сльози на очах…. прийміть наші співчуття…. тримайтеся((((
Вічна пам’ять Дмитрику!, Прийміть наші співчуття. Він боєць, що боровся всіма силами за своє життя!, Прийміть наші щирі співчутяя. Царство небесне ангелочку і вічний спокій

У Полтаві в Шевченківському районі капітан поліції Дмитро Кунерт урятував 32-річного покупця супермаркету, в якого несподівано зупинилося серце.

Поліцейський повертався зі служби додому, зайшов за покупками. На касі почув гучний звук, озирнувся – на підлозі лежав чоловік без свідомості. Дмитро Кунерт підбіг оглянути чоловіка – ознак життя не було. Тож поліцейський розпочав надання першої домедичної допомоги. Про це повідомляє управління поліції охорони в Полтавській області.

Офіцер поліції перевернув чоловіка на бiк, розтиснув щелепу i, звiльнивши дихальнi шляхи, розпочав серцево-легеневу реанімацію. Одночасно працівники закладу викликали “швидку допомогу”. Невдовзі серце непритомного почало свою роботу, дихання вирівнялося і він поступово почав приходити до тями.

“Стресова для оточуючих ситуація змусила мене діяти швидко, оскільки від цього залежало життя людини. До того ж нас цього навчали”, – сказав Дмитро Кунерт.

Потерпілого “швидка” забрала до лікарні для надання фахової допомоги. Медики зазначили, що заходи з реанімації поліцейський зробив вчасно і на досить високому професійному рівні.

Справа в тому, що у пацієнтки відірвався тромб легеневої артерії, передає ТСН. Ситуація виявилася критичною, адже жінку не можна було транспортувати до Києва.

Операція тривала близько шести годин, над нею працювали 14 фахівців одночасно.

“У вагітної пацієнтки було зупинено серце. Складність полягала в тому, щоб зберегти дитину. Серце було зупинено 57 хвилин. Коли прибрали тромби, запустили серце.

На цей момент працював апарат штучного дихання”, – розповів директор інституту Амосова Василь Лазоришинець. Складна операція пройшла успішно. Пацієнтку відправили додому, вона готується народити доньку.

Там могила її 15-річного єдиного сина Назара, якому так і не знайшли донорського серця в одній із найкращих клінік Індії.

Цілий рік проста сільська жінка разом із дитиною при смерті провела у цій чужій країні в очікуванні порятунку. Але дива не сталося. Виною всьому – те, що закон про трансплантацію в Україні не працює, а також байдужість чиновників МОЗ. Детальніше – у матеріалі OBOZREVATEL.

Щодня ходжу на кладовище

Наталію Балик наш дзвінок заскочив якраз по дорозі на кладовище.

“Я щодня туди ходжу, мені так легше. Я одна його ростила, тепер у мене нікого немає. А тут біля могилки посиджу, поговорю із ним, і мені легше стає”, – плаче жінка.

Коли Назару було 10 років, лікарі вперше сказали, що у нього проблеми із серцем. Хвороба прогресувала, поки не з’явився діагноз “дилатаційна кардіоміопатія”. Медики у дитячому кардіоцентрі у Києві (на вул. Мельникова), рік тому рекомендували Назару пересадку серця. Більше нічим допомогти не могли.

“Така операція коштує 100 тисяч доларів. Насилу вдалося вибити ці гроші, і МОЗ відправило нас в Індію, у клініку Fortis у місті Чиннай. Я думала, що сталося диво”, – розповідає жінка.

Серце сина віддали індійцю

Назара у клініці приймали 14 червня 2018 року, взяли аналізи і поставили в чергу на отримання органу. Хлопчик був у важкому, але стабільному стані. Обіцяли, що Назар буде першим.

“9 січня до мене у клініці підійшов пакистанець, у нього тут теж лежав брат. Він був такий веселий і почав говорити мені щось про мого сина. Я попросила тих, хто знає англійську, перекласти. З’ясувалося, що він був в офісі і почув розмову координатора, про те, що завтра о 10-й ранку нам будуть робити операцію, бо знайшлося серце. Я була щаслива! Але ніхто нам цю операцію так і не провів, бо знайшовся індієць, і орган віддали йому. А мій син у цей час лежав у реанімації, і у нього не було пульсу”, – каже мама Назара.

За словами жінки, свої пацієнти там у першу чергу, а іноземці нікому не потрібні. “За рік при нас в Індії операцію зробили тільки одному українському хлопчику”, – зі сльозами згадує Наталя.

“Із МОЗ нами ніхто не цікавився”

Як розповіла Наталія, індійську клініку очолює якесь медичне світило. Але насправді в медустанові все побудовано так, що якщо ти сам про себе не нагадаєш, про тебе просто забудуть.

Назара з мамою після обстеження відправили до готелю пити таблетки і носити крапельницю. А коли йому ставало зовсім погано, його забирали в лікарню і підліковували. Так минали дні за днями, місяці за місяцями.

Всі гроші, виділені на операцію з пересадки серця Назару, пішли на його лікування, потім вони закінчилися і жінці дали зрозуміти, що безкоштовно тут ніхто нічого робити не буде.

“З МОЗ нами ніхто не цікавився. Коли грошей не стало, я подзвонила Наталії Архипчук, яка оформляла наші документи у міністерстві. Вона сказала, що мені треба збирати новий пакет документів, якщо ми хочемо отримати ще гроші. Пояснюю їй, що я не можу прилетіти назад, у мене грошей немає на переліт, і Назара везти небезпечно. Тоді вона відповідає, що, мовляв, знайдіть людину, яка збере для вас документи. Я кажу, так кого ж я знайду, якщо всі наші документи тут, в Індії. “У нас такий порядок”, – відповіла чиновниця”, – згадує мама Назара.

У реанімації спала на підлозі біля ліжка сина

8 травня у Назара сталася зупинка серця. Лікарі завели його знову, але через 27 днів хлопчика не стало. Всі ці дні він провів у реанімації. Мама була поруч, спала просто на підлозі біля його ліжка.

“В індійській реанімації всюди бруд, пацієнти відокремлені один від одного фіранками, медперсонал цілими днями п’є каву з печивом, їсть рис руками. Це їдальня, а не реанімація. Я такого ніде не бачила. Навіть після трансплантації люди там помирають від інфекцій. Навіщо нас відправили туди, померти ми могли і у себе вдома, в Україні!” – плаче жінка.

Назару було всього 15 років, останній рік він не ходив до школи, бо перебував у Індії, сподіваючись на диво.

“Мій син у житті ніякої розкоші не бачив. У нього був тільки комп’ютер, і він мріяв займатися ним. Це все, що у нього було. У мене тут навіть роботи прибиральницею немає, я нічим не змогла йому допомогти”, – з гіркотою каже мати.

Чотири цинкових труни

Керівник організації “Національний рух за трансплантацію” Юрій Андрєєв каже, що Індія була єдиною країною у світі, яка брала українських дітей на пересадку серця і легенів.

“Більше нас ніхто не бере. Трохи ще Білорусь, але там шансів отримати орган теж мало. Але у жовтні минулого року в штаті Індії, де розташована клініка, були ухвалені нові правила з пересадки органів. Там вирішили, що Індія – для індійців, тому для того, щоб іноземець отримав орган місцевого жителя, родичі останнього повинні підписати додаткову угоду. На цьому для нас все і зупинилося. Мало хто взагалі погоджується віддавати органи для трансплантації, а тим більше іноземцям. В індійській клініці не відмовляються приймати наших пацієнтів, із задоволенням беруть гроші, а ось чи отримає людина орган – питання”, – пояснив OBOZREVATEL Юрій Андрєєв.

Народний депутат 8-го скликання Ірина Суслова вважає, що МОЗ найперше зобов’язаний був піклуватися про долю Назара.

“Вони мали телефонувати у клініку і питати: як наш пацієнт, чому немає органу для пересадки, коли він буде? Ми вам перерахували гроші, чому ви нічого не робите? А вони просто чекали”, – обурюється у розмові з нами Суслова.

З жовтня минулого року в Україну вже доправили чотири цинкові труни з тілами дітей, які так і не дочекалися трансплантації в Індії, серед них і Назар.

З жовтня минулого року в Україну вже доправили чотири цинкові труни з тілами дітей, які так і не дочекалися трансплантації в Індії, серед них і Назар.

“Там зараз перебуває приблизно двадцять наших громадян, я спілкуюся з одним хлопцем, який чекає на пересадку легень. Про інших іноземців там подбали і перевели у клініки інших штатів, де ще не діють нові правила. А українці все чекають. Та й евакуювати їх назад немає сенсу, не всі зможуть витримати такий важкий переліт. І що на них чекає тут, в Україні? Повернутися, аби просто померти. Ми зверталися з цього приводу до Міністерства охорони здоров’я, але там нічого поки не роблять”, – каже Андрєєв.

Одного закону мало

Єдиний вихід – проводити операції з пересадки органів тут, в Україні. Але з такою помпою ухвалений закон про трансплантацію досі не запрацював. Хоча з МОЗ уже років чотири лунають переможні повідомлення, що ось-ось у нашій країні почнуть пересаджувати трупні органи.

Ухвалити один хороший закон – мало. Міністерство мало розробити підзаконні акти, які дозволили б почати лікарям працювати. Також мають почати працювати електронні реєстри.

“У МОЗ уже повідомили, що закупили все для електронного реєстру, підготували 40 координаторів, які працюватимуть із ними. Але немає головного: в кожній реанімації має стояти обладнання, яке фіксує смерть головного мозку донора. Без цього пересадка неможлива, ніхто з лікарів не візьме на себе відповідальність особисто фіксувати біологічну смерть”, – каже Андрєєв.

Про це на своїй сторінці в ФБ повідомила Анжеліка Пилипенко.

«Як важко втрачати друзів. Справжніх, надійних. Вчора зупинилося серце доброго друга і чудової людини Тишкина Олексія Миколайовича », – наголошується в повідомленні.

Олексій Тішкін до останніх днів життя працював на держслужбі. У міськраді Дніпра 5-го скликання (2006-10 роках) очолював фракцію партії регіонів, яка входила в тодішню більшість. Після був відсторонений від керівних посад в ПР і працював в обласній раді.

“Лікарі Полтавщини провели унікальну операцію – імплантацію трикамерного автоматичного кардіовертер-дефібрилятора. Саме цей вид кардіохірургічних втручань дозволяє кожному третьому пацієнту отримати необхідну медичну допомогу та вийти з черги очікування на пересадку серця”, – зазначили у МОЗ.

Там поінформували, що операцію виконали лікарі відділення інтервенційної радіології Полтавської обласної клінічної лікарні імені Скліфосовського під керівництвом Валерія Залевського, завідуючого відділенням хірургії складних порушень серцевого ритму та електрокардіостимуляції Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова.

У МОЗ поінформували, що серце 62-річного пацієнта втрачало здатність скорочуватися і перекачувати кров.

“Діагноз “кардіоміопатія” встановили ще 5 років тому. Окрім серцевої недостатності, пацієнту загрожувала раптова смерть від зупинки серця. Чоловік належить до групи пацієнтів, яким потрібна пересадка серця. Але людині можна допомогти без заміни серця – завдяки імплантації трикамерного кардіовертер-дефібрилятора”, – зазначили у відомстві.

За словами Залевського, операція була складною, насамперед, для лікарів. “Для пацієнта – це один з етапів процесу лікування. У нього ще є передсердна тахікардія і йому необхідне лікування порушення ритму. Поки що ми виконали втручання з нульовою травматизацією, яке не потребує відкриття грудної клітки. Ресинхронізація у різних пацієнтів дає різні результати. Є і такі випадки, коли пацієнти повертаються до здорового життя. Цей пацієнт не потребує якихось особливих рекомендацій щодо способу життя, достатньо дотримуватися пити достатньо води, стежити за вагою”, – зазначив Залевський.

За словами завідувача відділення інтервенційної радіології Полтавської обласної клінічної лікарні імені Скліфосовського Руслана Сакевича, торік лікарі відділення за допомогою надсучасної ангіографічної системи виконали 1500 операцій, з них 600 – стентування пацієнтів з інфарктами.

— Серце почало боліти 10 років тому. 2012-го перехворіла бронхітом, може дав ускладнення. Почалася задуха, — розповідає Валентина Бобошко. — Два роки тому зробила УЗІ. Сказали, що в лівому передсерді є тромб, треба їхати до Черкас. Але я не послухалася. А цього року вже не могла й двох кроків ступити, задихалася. Місцевий кардіолог каже: “В лівому передсер­ді є величезна пухлина — міксома. Ви везунчик, що з таким діагнозом ще жива”. Направив в обласний кардіоцентр. Мене обстежив кардіохірург Олег Журба. Каже, треба термінова операція. Впродовж декількох днів готували, підлікували, розрідили кров. 21 серпня прооперували. Зараз я вже дома, задишки ніби й не було.

Міксоми ростуть у різних відділах серця. Сягають до 15 см завдовжки, важать майже 250 г.

— Із таким діагнозом оперував кілька жінок, — каже головний кардіохірург Черкаського обласного кардіологічного центру Олег Журба, 33 роки. — Найбільша міксома була 4 сантиметри. А у Валентини Анатоліївни вона мала розміри — 8 на 4,5 сантиметра. Займала 95 відсотків лівого передсердя — це майже половина серця. За таких умов, навіть не уявляю, який у неї був кровообіг. Попри це жінка довго не зважувалася на операцію.

Її проводили три хірурги впродовж 4 год. Уся бригада складалася з восьми осіб. Серце жінки зупинили на 80 хв. Тіло охолодили до 32 градусів. Кров пропускали крізь апарат штучного кровообігу.

— Міксома була в капсулі. Видалили її з “ніжкою”, на якій трималася. Потім наповнили серце кров’ю. Орган запустився самостійно, без особливої підтримки. За кілька годин пацієнтка вийшла з наркозу. Понад дві доби перебувала в реанімації. Потім перевели її в палату інтенсивної терапії. Через вісім днів реабілітації виписали додому. Впродовж двох із половиною місяців жінці треба обмежити фізичні навантаження, а далі житиме як здорова людина.

Пухлина може тривалий період не проявлятися. Але її зростання провокуватиме гостру серцеву недостатність, підвищення температури, нездужання. Виникає кашель, набряк легень. Болять м’язи і суглоби. Людина втрачає вагу. Причини розвитку новоутворення до кінця не вивчені.

— Лікування міксоми відбувається лише хірургічним методом. Пухлину обов’язково висікають разом із “ніжкою”. Місце ушивають, якщо великий дефект — закривають латкою. Міксоми бувають і без капсул. У такому випадку частинки переміщуються по судинах і викликають інсульт. Деякі пацієнти звертаються по допомогу вже після порушення мозкового кровообігу. Тому важливо виявити пухлину на ранніх стадіях. Основним методом діагностики є ехокардіограма. Для уточнення даних проводять комп’ютерну томографію і МРТ. Після операції людина живе десятки років, — говорить Олег Журба.

28-річний виконавець вирушив додому у четвер, 11 січня. Про це повідомили на офіційній сторінці Собрала в Instagram.

Після пepeсадки сepця артист почувається добре і поступово одужує. Однак, як повідомили представники Сальвадора, поки йому необхідний спокій і певний час доведеться уникати великого скупчення людей. Тож поки невідомо, коли артист зможе повернутися на сцену.

Нагадаємо, у вересні 2017 року тріумфатор “Євробачення-2017” Сальвадор Собрал був госпіталізований до лікарні, де готувався до пepeсадки cepця. Від наpoдження у Сальвадора порок cepця.цчВ

Заради співака керівництво “Євробачення-2017” змінило правила і дозволило йому пропустити репетиції півфіналу. Операцію з пepeсадки cepця Собралу зробили у лікарні Санта Круз, що в Лісабоні.

Зауважимо, що завдяки перемозі Сальвадора Собрала на пісенному конкурсі “Євробачення”, у 2018 році музична першість відбудеться у Лісабоні.

Нагадаємо, лікарі госпіталю Санта-Круз повідомили, що 27-річному артисту зробили опepsцію з тpaнсплaнтації в п’ятницю, 8 грудня, після обіду.

Коли сeрцe 8-річної дівчинки б’ється, це видно нeoзбрoєним оком. Будь-який удap чи прокол може стати смeртeльним. Дівчинка визнає, що вона везуча. З перших же років життя їй суворо забoрoнили бігати і стрибати, щоб знизити ризик, але яка дитина може втриматися?

Дівчинка носить одяг, який не здавлює її тiлo і намагається тримати ручки ближче до живoтa, прикриваючи своє незвичайне сeрцe.

Справжня проблема полягає в тому, що в усьому іншому вона цілком нормальна дитина, з відповідними потребами. Вона не iнвaлiд, але її життя постійно висить на волосині, так як сeрцe дуже вразливе. Майже всі лiкaрi тільки хитають головами – саме хiрyргiчнe втручання швидше стане причиною cмeртi, ніж допоможе їй. Такі люди з’являються один на 5 млн. І фактично їх існування суцільна лотерея через підвищений ризик трaвмaтизмy.

Але Вірсавія і її мама не здаються. Дівчинка вже прожила цілих вісім років.

Зараз вона проходить експериментальний курс корекції aртeрiaльнoгo тиску, щоб створити більш сприятливі умови для oпeрaцiї. Лiкaрi з Бостона зголосилися провести її, але відмовляються обговорювати деталі з пресою.

Вчені провели дослідження за участю 15 осіб, які страждають від зайвої ваги і ожиріння. Добровольців поділили на дві групи. Першій групі давали тільки жирну їжу і напій на основі волоських горіхів. Учасники, які потрапили до другої групи, отримували ту ж саму їжу і напій-плацебо. Дослідники оцінювали рівень жирів і інсуліну в крові до і після прийому їжі, а за допомогою ультразвуку визначали ступінь проходу крові через артерії.Фахівці встановили, що процес засмічення артерій призупиняється, якщо включити в раціон волоські горіхи. Зниження рівня шкідливих жирів зменшує ризик закупорок і виникнення серцево-судинних захворювань.

Острів на річці Нуса в Квінсленді, Австралія.

Мангровий ліс в Новій Каледонії.

Озеро Mulvey, Канада.

Озеро на Saxifrage Peak, Канада.
.

Ліс недалеко від Канзас-Сіті, США.

Острів на озері Гутьєррес, Патагонія, Аргентина.

Кам’яне утворення на дні в Abel Tasman, Нова Зеландія.

В Австрійських Альпах.

Озеро Salina в Бразилії.

Острівець недалеко від Балі, Індонезія.

Гірське озеро в Косово.

Острів в протоці Принца Вільгельма на Алясці.

Риф на узбережжі Квінсленда, Австралія.

Фіджі.

На річці Оріноко, Венесуела.

Озеро по дорозі до піку Chembra, Керала, Індія.

Хмара над селом Глодоси в Україні.

Walchensee, Німеччина.

Тварини теж готуються до свята: