На цьому наголошує екскерівниця управління освіти Голосіївського району у місті Києві та вчителька Ірина Чернілевська-Бойко в інтервʼю ZN.ua. Вона запевняє, що поглиблене вивчення окремих предметів не вирішить усіх проблем середньої школи, проте збереже напрацювання, які є в українській освіті й довели свою ефективність.

Освітянка навела кілька аргументів щодо критичної необхідності збереження можливість для учнів поглиблено вивчати окремі предмети.

Восьмикласники та девʼятикласники вже більш-менш орієнтуються в тому, які предмети їм подобаються, що дається легше та що їм цікаво.

Цього, наприклад, не мали учні спеціалізованих шкіл, які існували до реформи НУШ, куди набирали дітей з першого класу.

За словами Чернілевської-Бойко, саме завдяки тому, що у восьмому класі підлітки вивчатимуть поглиблено предмети, їм буде легше обирати траєкторію навчання у старшій школі або закладі професійно технічної освіти. Таким чином, для дітей відкриваються можливості.

Програма НУШ має багато для слабких школярів, проте не передбачається навчання сильних.

Саме тому створення класів з поглибленим вивченням окремих предметів стане у пригоді у такому випадку. Адже діти, яким подобається певна дисципліна, можуть вивчати її більше, ніж пропонує усереднена шкільна програма.

Ба більше, саме в підлітковому віці в мозку дитини триває активне формування нейронних звʼязків, що сприяє успіху в навчанні. Тож важливо створити всі умови для розвитку дітей.

Освітянка нагадала, що в Україні немає цілісної державної програми для роботи з обдарованими дітьми, тож такі локальні рішення дуже важливі. Вона пояснює, що є ліцеї, які відбирають школярів для поглибленого вивчення предметів, і саме вони готують майбутніх олімпіадників.

З іншого боку існує проблема і з тими дітьми, які не встигають за програмою вже з початкової школи й навчаються разом з тими, хто біжить попереду них. Тому питання поглибленого вивчення окремих предметів потребує допрацювання, хоч і не вирішить усіх проблем у освіті.

Крім того, за словами Чернілевської-Бойко, проблема існує і в нових підручниках, які обіцяли зробити доступнішими для дітей. Натомість більшість з них виявилися передрукованими з незначними правками старими. Крім того, не узгоджені між собою й навчальні програми, що також призводить до складнощів.

Щоб розв’язати задачі з хімії у восьмому класі, потрібно знати дії зі ступенями (й це не просто квадрат чи куб), а на математиці їх вивчають пізніше.

Або, наприклад, на уроках природознавства в п’ятому класі діти повинні за два уроки навчитися розв’язувати три типи задач на масштаб, а на уроках математики з масштабом знайомитимуться в шостому класі.

Вектори у задачах із фізики в дисонансі з векторами на математиці, – пояснює освітянка.

Статтю прокоментував інший відомий педагог Віктор Громовий:

Під прапором НУШ продовжують утверджуватись у суспільній свідомості ідеї «сніжинковості» (нічим тендітне дитятко не перевантажувати в школі та вдома).

А на Заході в цей час утверджується прямо протилежний підхід: «Ми можемо робити важкі речі» (‘we can do hard things’).

Авторкою цього крилатого вислу є американська письменниця Гленнон Дойл (Glennon Doyle).

Ну не може людина бути щасливою від того, що просто байдикує, а до неї ставляться як до неповносправної. Треба дітям надати можливість відчути смак перемоги, отримати задоволення від: я це зробив!

Віктор Громовий, український педагог, освітній експерт, публіцист, шеф-редактор порталу «Освітня політика» написав допис у Facebook, що розпочинається словами:

Свято наближається!

Скоріш за все уже цього року 40 годинний робочий тиждень запровадять для всіх педагогів країни.

Громовий також виклав фото допису у групі «Союз освітян України», в якому йдеться, що за таких умов змін у зарплаті не передбачається. Тобто, години навантаження збільшаться суттєво, а гроші будуть ті ж самі.

Шеф-редактор порталу «Освітня політика» Громовий продовжив:

Успішне запровадження 40 годинного робочого тижня може відбутись лише на фоні радикального підвищення зарплати хоча б до передбачених чинним законодавством розмірів. Тоді подавати вчительському загалу цю зміну можна буде як позитив: ми тепер оплачуємо не лише уроки, а й всю багатогранну діяльність вчителя(повний робочий день).
Перш ніж це робити, треба створити необхідні умови для щоденної 8-годинної роботи кожного вчителя в школі(зокрема, міні-офіс, місця для відпочинку та техніка для приготування принаймні кави чи чаю, зберігання та підігріву їжі тощо) та встановити жорсткий, зокрема, і психологічний бар’єр між роботою та особистим життям (ніякої підготовки до уроків чи комунікації з батьками в позаробочий час!).
Розпочати відмову від класно-урочної системи організації навчання з тим, щоб широко відкрити дорогу гнучким сучасним формам роботи (індивідуальним консультаціям, роботі в проєктних командах тощо). Це дасть відповідь на питання «Заради чого ми це робимо».
Поки цього не буде, навіть заїкатись про реформу оплати праці педагогів не варто.

У коментарях до допису він також написав:

Віктор Громовий

А ще слід мати на увазі, що відмова від поурочної оплати праці призведе до того, що буде неможливою робота на півтори ставки. Не буде сенсу вимагати «більше годин» на якийсь предмет, бо це не впливатиме на заробітну плату…

Написане активно коментують підписники освітянина:

Данило Косенко

Така система оплати праці вже багато років працює у вищій освіті. Нічого складного чи катастрофічного в ній немає. І на півтори ставки теж можна працювати. Все одно навчальне (аудиторне) навантаження фіксоване – у вищій школі це до 600 годин на рік, у ЗСО це очевидно залишиться 18 годин на тиждень.

Елена Шмелькова

А ще обов’язкова обідня перерва, тривалістю не менше 30 хвилин, яка надається як правило після відпрацювання 4 годин робочого дня (ст. 66 КЗпП України). А у дітей щодня по 6 уроків, а з 7 класу по 7 уроків і більше. І хто в цей час перебуває з дітьми?

Тетяна Борисівна

І ЩО?

ТАким чином люди підуть працювати в школу?

Та вони рік пропрацюють й звалять.

Natalie Loboda

Я так розумію теперь буде не можливо отримати півставки взагалі? Ну, якщо людина хоче працювати тільки 12-15 годин?

Лагойко Олена

Якщо ця норма пошириться і на спецзаклад. В той самий день напишу заяву..За такі гроші довше працювати не буду.

Андрій Гапчин

40 годин – це несерйозно. Має бути, як мінімум, 60.

Snizhana Bukata-Melnik

А чому тільки 40???

Ми хочемо всі 168!!!!

Українські школярі отримують надмірну кількість інформації, яку не встигають засвоїти, що призводить до необхідності звертатися до репетиторів.

Олександр Мірошниченко, викладач Київського міжнародного університету, зазначає, що ця перенасиченість не допомагає учням отримувати справжні знання, а тільки створює інформаційний хаос. Про це він пише в Facebook

За його словами, школа не допомагає учням зрозуміти свої таланти та як їх розвивати, а просто готує їх до додаткових уроків з репетиторами. Мірошниченко також зауважує, що навчання в школі стало змаганням, де учні змагаються, хто краще виконає затверджені алгоритми, навіть якщо ці знання не мають практичного значення для їх майбутнього розвитку.

Наприклад, знання дат народження великих діячів не є справжнім розумінням їхньої творчості, а вивчення битв не дає справжнього знання історії. Він додає, що система освіти не дозволяє учням розвивати свої індивідуальні таланти, а призводить до створення “генератора випадкових рішень”.

Багато українців підтримали думки автора допису, підкреслюючи, що сучасна школа лише “муштрує” дітей, не даючи їм можливості проявити свої здібності в різних сферах, таких як мистецтво чи музика.

“Наша школа готує клієнтів для репетиторів. За рідкісним винятком. І питання ж навіть не в тому, що офіційно визнані “навчальні втрати” і обов’язкова для всіх математика – це взаємовиключні речі. Тут можна прикрити відсутність логіки істерично-надривним: “А ви хочете, щоб вас оперував хірург-невіглас?”. Тільки от невігласом цей теоретичний хірург став далеко не тому, що блискуче не вивчив математику чи рік народження Святослава”, – пише освітянин.

“Напханість” інформацією – це не знання. Це просто інформаційний хаос у головах дітей. От зрозуміти, до чого у дитини талант, і “прокласти” їй туди дорогу – це трохи інша історія. В цьому власне і полягає єдино прийнятна мета існування школи. Але це в недосяжному ідеалі”, – додає він.

“Діти не впевнені, що обрати, саме тому, що не мають допомоги з вибором. І тому, що школі байдуже на таланти і здібності дитини. Толку з того, що в нас є класи математичні і гуманітарні як мінімум? Вони реально чимось різняться? І так у всьому. Індивідуальний підхід існує тільки на папері, кожен вчитель вважає свій предмет найважливішим, відповідно до цього і домашніх завдань задає. А в результаті у дитини така каша в голові, що дійсно не виходить зрозуміти, чим далі займатися хочеться”.

Ініціатива залишати дітей на другий рік у тому ж класі спрямована на руйнацію української системи загальної середньої освіти, – вважає екскерівник Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук

Він зазначив, що за умови відсутності мотивації у дітей радянська каральна педагогіка не працюватиме. Крім того, в сучасному інформаційному середовищі, за бажання, навчатися можна не відвідуючи школу.

У переважної більшості українських учнів відсутня мотивація здобувати освіту. Вони ходять до середньої школи тому, що «так потрібно».

Більше того, у нас до школи затягують чи не силоміць (часто – з допомогою поліції), танцюють (у прямому в переносному розумінні цього слова) перед здобувачами освіти, кормлять, розважають (часто замість освітнього процесу), до туалетних кімнат супроводжують, прибирають після учнів (часто – вчителі), бояться грізне слово сказати здобувачам освіти, терплять знущання і зневагу від багатьох, стеляться килимком перед тими, хто «яжемать», – написав Лікарчук.

За словами мера міста Івана Федорова в Telegram, педагоги прямо-таки “втікають зі шкіл”.

Федоров зазначив, що у міській 13-й школі “промивати дітям мозок російською пропагандою більше нема кому” — майже весь педагогічний склад звільнився.

Щодо інших шкіл там катастрофічно не вистачає кадрів.

“Настільки, що у 16-й школі класними керівниками стали військовий-чеченець та студентка фейкового університету, який рашисти відкрили на базі захоплених мелітопольських вишів “, – розповів мер.

Федоров подякував тим мелітопольським педагогам, понад 90% яких не стали співпрацювати з росіянами.

“Іншим особам, які зрадили Батьківщину та підставили під удар наших дітей, краще бігти зараз, адже скоро буде пізно”, – порадив Федоров.

1
Що вважається шкільними поборами?
Усі ситуації, де йдеться про вимагання грошей і тиск на батьків учнів, вважаються шкільними поборами. Найчастіше кошти збирають самі батьки — наприклад, голови самоорганізованих батьківських комітетів, які не мають жодного юридичного статусу. Учителю загрожує кримінальна відповідальність за будь-яке вимагання грошей, тож причетність батьків начебто знімає докази: мовляв, школа осторонь. А втім, якщо вчитель «натякає», що було б добре придбати телевізор для класу чи зробити ремонт, — це маніпуляція.

Психологічний тиск на батьків, які відмовляються здавати гроші, проявляється в різних формах: приниження, ведення списків тих, хто здав на певну потребу, а хто — ні, закиди, що ви не здали, а діти цим користуватимуться. Усе це теж розцінюється як вимагання.

Шкільні побори у перспективі мають іще один негативний наслідок, вважає Олена Бондаренко.

«Якщо школи організують систему внесків правильно, це дозволить уникнути булінгу, тиску і — певною мірою — диктаторства батьків, які керують тим, що треба зробити в класі. Адже така ситуація зумовлює зневажливе ставлення до освіти: начебто ми даємо гроші, тож працюйте мовчки», — каже вона.

2
Як і на що саме правильно робити внески?
Директор має звертатися зі списком потреб до управління освіти, яке утримує школу. Такі запити дозволяють краще зрозуміти, чого саме потребують школи, порахувати, скільки грошей на це потрібно. Управління відповідає, наскільки виправданим є такий запит.

«Батьківські гроші часто йдуть повз рахунки. Це готівка, яка ніде не обліковується, тож з огляду на таку непрозорість важко оцінити, якими мають бути реальні державні видатки на шкільну освіту. Неофіційні витрати можуть бути суттєвими, але невідомо, чи ефективні вони. Батьки можуть захотіти змінити штори чи перекласти паркет — та це слабо корелюється з якістю освіти дітей», — коментує Олена Бондаренко.

Є інші опції більш прозорого залучення коштів: пошук донорів, меценатів, використання інструмента електронної демократії — громадського бюджету.

Добровільні батьківські внески краще здійснювати не готівкою, а за цільовим призначенням, на номер офіційного спеціального рахунку школи — це гарантія, що гроші підуть саме на оголошену потребу. Такий формат дозволяє збирати кошти під конкретний проєкт: якщо батьки вважають його потрібним для дітей, перераховують гроші. Водночас батьки теж не повинні звітувати квитанціями, що зробили перерахунок. Такі проєкти зазвичай реалізуються не для певного класу, а для всієї школи: наприклад, це може бути сучасна хімічна лабораторія, скеледром тощо.

3
Чи мають батьки здавати гроші, коли йдеться про форc-мажор?
Наприклад, у школі зламався кран в умивальнику, який необхідно швидко полагодити. Чи мають батьки покривати такі непередбачувані термінові витрати?

Є ризики в тому, щоб батьки частково відповідали за освітній заклад або самостійно робили ремонти в ньому. Без відповідних навичок, документів, кваліфікації таке втручання створює небезпеку для школярів. Будь-які ремонти має здійснювати власник закладу — територіальна громада.

Для швидких дрібних закупівель, які не потребують тендерів, існують простіші способи. Наприклад, директор може звернутися в магазин, щоб там виписали платіжки на потрібний товар. Бухгалтерія оплачує їх, після чого директор або завгосп може забрати реманент. Школи, які мають фінансову автономію, можуть купувати без додаткових процедур. Та оптимальний варіант — коли управління освіти укладає договір на обслуговування з комунальними службами. Ті приїздять на виклик і ремонтують.

4
Куди звертатися, якщо на вас тиснуть?
Насамперед слід повідомити директорові школи. Краще зробити це письмово: підготувати заяву у двох екземплярах, сповістити в ній про порушення, максимально підсиливши її доказами того, що на вас тиснуть, і назвавши норми закону, які порушуються. Заяву реєструють, ставлять на ній вхідний номер, один екземпляр повертають заявнику. Просите повідомити про розгляд заяви.

Якщо нічого не змінюється і тиск лише посилюється, варто писати скаргу в управління освіти про те, що дирекція не зробила нічого, аби виправити ситуацію. На цьому етапі можливе засідання комісії, яка розглядатиме скаргу (на засіданні може бути присутній і сам заявник). Немає результату й на цьому етапі — можна звертатись у медіа, до державної служби якості освіти України, до освітнього омбудсмена (загалом, це можна зробити й раніше, з першими кроками). Можна писати заяву в поліцію про вимагання коштів.

5
А якщо батьки протидіють поборам, а дитину цькують?
Якщо дитина потерпає від насмішок або цькування інших дітей, відповідальність учителя — розв’язати цю ситуацію. Він має налагодити доброзичливу атмосферу в класі, проводити роз’яснювальні бесіди з дітьми, які дражнять однокласників. Якщо вчитель не виконує цих обов’язків належно, на нього можна написати скаргу щодо булінгу — в адміністрацію школи.

Важливо випитати у дитини якомога більше деталей, з’ясувати обставини стосовно завданої шкоди, впевнитися, що ви відокремлюєте факти від емоцій. Булінг відрізняється від тимчасового конфлікту систематичністю, повторюваністю неприйнятних дій, наявністю людини, на яку спрямовується тривала агресія.

Заяву повинні розглянути впродовж трьох днів, а за 10 днів комісія має надати висновок щодо ситуації. Якщо факт булінгу підтверджується, відповідає або сам школяр, або його батьки (залежно від віку) — відповідальністю може бути штраф і громадські роботи.