Про загибель справжньої героїні повідомляють її побратими в соцмережах і сумують про втрату.

Історія Ольги Симонової
Ольга воювала у 24-ї окремій механізованій бригаді ЗСУ імені Короля Данила. Вона померла в Соледарі Донецької області 13 вересня.

“Сімба” загинула на вибуховому пристрої, виконуючи бойове завдання в районі Соледара.

У 2014 році вона через незгоду з окупаційною політикою Росії, зокрема через анексію Криму і початок збройної агресії на Донбасі, переїхала в Україну і вступила в добровольчий підрозділ парамедиків.

Потім у своїх інтерв’ю вона говорила, що дуже шкодує, що не приєдналася до ЗСУ ще у 2014 році.

Ольга з 2015 року робила спроби отримати українське громадянство і у 2017-му їй вдалося це зробити. Ще тоді вона відмовилася від російського громадянства, бо для неї це було принципове питання.

У 2016, ще будучи громадянкою РФ, підписала трирічний контракт з ЗСУ як іноземка. Військовослужбовиця дослужилася до звання сержанта і була командиром бойової машини піхоти.

Ольга була патріоткою України
Оля обожнювала спорт, вона займалася карате, плаванням.

В Україні до війни вона не була жодного разу. Але потім приїхавши сюди, вивчила українську мову, і без проблем говорила. Вона ще будучи в Росії – підтримувала Майдан, а потім прийняла рішення переїхати в Україну.

“Оля – одна з найкрасивіших жінок, яку я знала. Її вивертало від усього цього про “берегинь в армії”, вона дещо скептично ставилася до жінок в армії і з таким жахом розповідала про учебку: “Ти уявляєш: я тут читаю і думаю, з чого далі навчитися б стріляти, а одна приходить і питає, Чи є тут плойка? Уявляєш?”. За час нашого спілкування у неї, здається, жоден обстріл не викликав таких емоцій, як рудименти совка в армії і жінки з учебки. Оля була чесною: вона не грала в толерантність і називала речі своїми іменами. Якщо була не згодна або щось не подобалося – теж говорила прямо”, – згадує про “Сімбу” Євгенія Подобна.

Оля дуже любила тварин і постійно просила всіх, кого можна вивезти їх з фронту. Одного разу вона попросила відвезти до Києва руде кошеня, яке жило у неї в Майорську.

“На початку 19-го у нас була спільна подія у Львові і Оля так соромилася, коли люди дякували їй за захист і просили автографи. Оля була дуже-дуже класною. І не бачила свого майбутнього. Але бачила майбутнє України, вірила в нього і віддала за нього життя”, – кажуть про Олю побратими.

У рядку в Facebook” про себе “у неї було написано: “Життя відбувається за крок від смерті”…