Історія кохання почалась 26 років тому

Лейтенант Владислав та медсестра Людмила познайомилися у Харкові. Вже через рік тоді ще курсант Владислав освідчився коханій.

“В Харкові на дискотеці (познайомилися – 24 канал). Я був на 5 курсі. Весілля відбулось за тиждень до мого випуску”, – розповів Владислав.

Тепер Владислав – майор, кавалер ордену “За мужність”, нагороджений за оборону Донецького аеропорту. Він викладає у військовому виші.

Людмила завжди поруч

Дружина завжди перебуває поруч із чоловіком – і в радості, і в горі. І на урочистій присязі, і в облозі російських окупантів.

“Вона приїхала до нас в частину – чи ліки привезла, чи інформацію. І тут з аеропорту передають, що очікують штурм нашої частини. Їй заборонили виходити з частини, треба було залишатися. Це якраз було у 2014 році на нашу річницю – 15 числа. Нам в бункері виділили підземну кімнату”, – поділився спогадами Владислав Алєксєєв.

Дружина стала розвідницею на Донбасі

Найважчим за чверть століття спільного життя для пари стала війна. Коли Росія загарбала Крим і окупувала Донбас, Владислав саме служив у частині на Донеччині. Родина жила там також. Обставини склалися так, що тендітній Людмилі довелося стати розвідницею.

Я – як медик – допомагала, приїжджала. Робила уколи, масажі – все, що потрібно. Водночас інформацію приносила,

– пояснила Людмила.

У подружжя є дорослий син

Найбільша радість подружжя – їхній син Ярослав. Він пишається, що кохання батьків живе навіть попри постійні переїзди та війну.

Це (шлюб батьків – 24 канал) дуже важливо для мене. Ми були в Одесі, в Донецькій області, в Харкові. Де ми тільки не були з роботою батька. Мама, можна сказати, стіна сім’ї”, – зазначив син Ярослав.

Повінчалася родина в храмі святого Іоанна Богослова. Вони запевнили, що їхню вірність і кохання один до одного перевірив час. У 26 спільний рік пара піде вже із церковним благословенням.

Всього що завгодно могла очікувати від сина Віра Миколаївна, тільки не того, що сталося. Могла чекати, що він одружується в місті, де залишився працювати після інституту, і привезе дружину «Здрастуйте, знайомтеся». Але те, що трапилося, Віра Миколаївна не могла уявити в своїх навіть найгірших побоюваннях.

Віктор спокійно, ніби мова йшла про незначне, дрібниці, оголосив матері в перший же день приїзду, що одружується і що його майбутня дружина значно старша за нього і у неї є восьмирічний син. Сказав це так, ніби як попередив: все вирішено, розмовляти нема про що.

Віра Миколаївна дар мови втратила.

– Ти хоч розумієш, що говориш? – незвичним, якимось писклявим голосом заговорила вона. – Може, ти так жартувати надумав?

– Ніяких жартів, – оголосив Віктор, і його світле обличчя враз стало серйозним. – Що тебе тривожить? Дитина? Різниця у віці? Так ось, мене, – підкреслив він, – мене це не хвилює. І взагалі це моя особиста справа, розумієш?

– Твоя особиста справа?! – Поки ти вчився і ми з батьком гроші посилали, це була наша справа, а тепер, коли ти надумав ледь не мою ровесницю за жінку узяти, так це твоя особиста справа?

– Якщо ти хочеш, щоб я розмовляв на цю тему, то говори про Ольгу шанобливо, як вона того заслуговує! – сказав син.

Віктор вискочив з кімнати. Кроки його простукали по ганку – і все. Віра Миколаївна від злості не могла прийти в себе. Ну постривай! Стривай, синку! Ти ще пошкодуєш.

Зателефонувала чоловікові, веліла йому після зміни зайти до неї. Обов’язково! Коли він, затурбувався, запитав, що сталося, вона сухо відповіла, що це не телефонна розмова, але все-таки попередила:

– Про Віктора треба поговорити. Чекаю.

Єгор Сидорович працював на скляному заводі. Там він був великим керівником. Удома ж все вирішує Віра Миколаївна одноосібно. Про що б вона не радилася з ним, все одно робила так, як сама вважала за потрібне. Єгор Сидорович змолоду до цього звик і ніколи не заперечував проти такого порядку речей.

Після зміни Єгор Сидорович зайшов до дружини на роботу, піднявся на третій поверх в процедурний кабінет.

– Що трапилося?

По голосу дружини, по тому, як вона розмовляла з відвідувачем, він зрозумів, що вона серйозно стурбована.

– Одружуватися Віктор збирається, ось що.

– Та ну? – посміхнувся Єгор Сидорович, представивши Віктора чомусь відразу з немовлям на руках. – І хто ж вона?

– З жінкою старшою від нього на десять років, у якої ще до того ж є дитина.

– Ого, – тільки на це і вистачило Єгора Сидоровича.

– Що будемо робити?

– А це у нього серйозно?

– Звідки я знаю? Для нього, звичайно, здається серйозно, раз думає одружитися. Виростили, а віддаємо в руки абикому.

– Ти, що ж, бачила її?

– Не бачила і бачити не хочу. І одружитися я йому не дам, так і запам’ятайте. Ти, може, скажеш хоч щось? – запитала Віра Миколаївна.

– А що говорити, коли ми її навіть не бачили?

– А тобі обов’язково бачити, щоб зрозуміти, що це авантюристка? Тридцять три роки – і безвусий хлопчисько!

Схопила телефон і зателефонувала сину:

– Приводь цю свою до вечері, подивимося з батьком, ким ти нас ощасливив.

Віктор відразу наїжачився:

– Якщо ти збираєшся і з нею так розмовляти, то, звичайно, не приведу. Вона і без знайомства з нашою сім’єю проживе. Я думав – як люди познайомитеся.

– Люди спочатку з батьками радяться, – нагадала Віра Миколаївна. Звичайно, Вірі Миколаївні хотілося побачити «цю жінку». – Радіти зустрічі з нею я, само собою, не стану, але розмовляти ще з людьми не розучилася. Приходьте. Все буде в порядку.

Віра Миколаївна приготувала вечерю. Але раптом згадала, що нема абсолютно нічого на десерт. Віра Миколаївна вирушила в гастроном. Поки вона йшла туди назад, поки там постояла в черзі, пройшло, напевно, не менше години. Коли вона підходила до будинку, у відкритих навстіж вікнах почула сміх. Жіночий сміх. Невдаваний, від душі. І тут же, відразу слідом, сміх Віктора і ну так, звичайно ж, басок Єгора.

Нечутно ввійшовши до будинку, Віра Миколаївна, ледь-ледь прочинила двері кухні. На дивані сиділа молода жінка, несподівано молода. Хоча, звичайно, чому б їй в її роки бути немолодою? Втім, молодшою за свої роки. А так нічого особливого. Кругловида, очі сірі.

Жінка тримала над підлогою витягнуту руку, а до її руки, стоячи на задніх лапах – просто диво якесь – тягнувся кіт Мурза. Кіт, який нікого не визнавав крім Віри Миколаївни.

Вона увійшла в кімнату і перше, що зробила, гримнула на кота:

– Геть! Пішов геть звідси.

Ольга почервоніла і встала.

– Здрастуйте, з приїздом, – люб’язно сказала Віра Миколаївна, злегка розтягнувши губи, що означало посмішку, але руки не подала. Потім глянула на хлопчика.

– Здрастуй, тебе як звуть?

Хлопчик навряд чи що розумів в складних взаєминах дорослих, але пожвавлення втекло з його обличчя і він, серйозно дивлячись в очі Вірі Миколаївні, сказав:

– Ваня. А ви Віра Миколаївна? Вітіна мама?

Значить, ось як він його називає – Вітею. Спасибі, що хоч не татом.

– Так, я мама дядька Віті.

– Який я йому дядько! – і поклав руку на плече хлопчині син, – ми з ним друзі. Правда ж?

Хлопчик впевнено кивнув.

– Ну що ж, господиня прийшла, чи не час за стіл? – запитав Єгор Сидорович.

Він, як тільки увійшла дружина, тримався з помітним напруженням. А Ольга легко і просто повелася в їхньому будинку. Пройшла на кухню, запитала, що нести на стіл, потім, віднісши закуски, допомогла Віктору знайти потрібні тарілки в буфеті. Відвела і показала Вані, де вимити руки.

Словом, трималася так, ніби була тут вже не вперше і не помічала погано замаскованого прохолодного ставлення господині. Віра Миколаївна не могла не оцінити цієї витримки. Відверто кажучи, їй навіть сподобалася та легкість, яку привнесла Ольга в дім.

Як тільки сіли за стіл, Мурза відразу ж стрибнув на коліна Ольги. Це було настільки несподівано, що всі знову засміялися, крім Віри Миколаївни. Віра Миколаївна ввічливо промовила:

– Це просто дивно. Кіт нікого не визнає. Чим вже ви йому так сподобалися? – сказала і сама відчула двозначність питання.

Але, здається, ніхто нічого не помітив, тільки Віктор повів в її сторону очима. Вона нишком спостерігала за чоловіком. Він немов помолодів: жартував, усміхався. Ользі дуже сподобалися вареники, аж прицмокувала, потім сказала:

– Тепер я розумію, чому Віктор весь час просить у мене вареники. Сподівається, що і у мене такі ж смачні вийдуть.

Віктор не зводив з неї закоханих очей. Ваня теж стежив за кожним рухом матері.

Віра Миколаївна вийшла на кухню. Вона задумалася. Відверто кажучи, вона зовсім не так все уявляла. І зустріч, і Ольгу, і її сина. І зараз не знала, як далі бути, що робити.

А чи потрібно взагалі щось робити? Ну, подивилася вона на цю Ольгу. Що можна про неї сказати? Ольга симпатична, легкий характер, та й Ваня добре вихований, ввічливий хлопчик. Словом, будь вона дружиною іншого, нічого поганого про неї не скажеш.

І Віктору, з усього видно, з нею добре. Як він дивиться на неї! І, як бути в цій ситуації всезнаюча жінка вперше в житті не розуміла.

Народився він в далекому 1949 році у маленькому селі на Кіровоградщині, там і зростав. Першою роботою майбутньої зірки була зовсім не проста професія – Поплавський працював машиністом електровозу на одній із шахт Горлівки. Потім була служба в збройних силах, а далі – робота у сфері культури.

Незабаром Михайло розпочав свою співочу кар’єру. Тоді вся Україна вивчила такі хіти, як «Кропива», «Варенички мої», «Приречений на любов». Багато уваги Поплавський приділяв і розвитку дітей, організував конкурс «Крок до зірок», який приніс популярність такій майбутній зірці, як Аліна Гросу, наприклад.

За своє життя 68-річний Михайло встиг одружитися двічі. Перша дружина – дівчина з його рідного села, шлюб виявився нетривалим – разом молодята прожили лише півтора року.

Однак, доля неодноразово зводила їх з Людмилою Гомбілієвською, жінка вважає свого першого чоловіка справжнім янголом охоронцем своєї доньки. Коли дівчинці Тані виповнилося 13, вона серйозно захворіла, діагноз – лейкоз. Тоді жінка, забувши про сором, пішла просити допомоги у Михайловича, а він не відмовив – допоміг врятувати дівчинку. А коли настав час Тані вступати до вишу – тут теж без нього не обійшлось.

Про другу дружину відомо мало. Знаємо, що звуть її, як і першу, – Людмила. У цьому шлюбі народився єдиний син Поплавського – Олександр.

У 2009 в ЗМІ активно поширювались чутки, що «співочий ректор» покинув свою дружину і щасливо зажив з молодою блондинкою. Та чи правда це – невідомо.

Заробивши трохи грошенят, Поплавський відкрив декілька ресторанів, які потім переросли в цілу мережу. Назви у них типові для співака: Козак-холл, Вареники, Батьківська Хата.

Окрім того, Михайла Михайловича можна сміливо назвати справжнісіньким мільйонером, адже за 2017 рік він задекларував понад 37 мільйонів гривень. З них «співочий ректор» отримав в якості депутатської зарплатні всього 286 тисяч гривень, за роботу у КУК – 240 тисяч, а у КНУК – 280 тисяч. Кругленька сума на рахунок Поплавського надійшла за наукову діяльність у Варшавській школі гуманітарних наук та Вищій школі менеджменту.

Решту грошей він отримав за роботу на телеканалах, за оренду майна, а також нардепу повернув борг його однопартієць, а це ще 4 мільйони.

В день весілля Брендон і я отримали презент від моєї тітки Елісон. На простій білій коробці була картка з написом “НЕ відкривати до першої сварки”. За 9 років нашого спільного життя у нас було чимало сварок, суперечок і зачинених дверей. Декілька раз нас навіть відвідували думки про розлучення.
Але коробку ми так і не відкрили…Я думаю, що кожен з нас підсвідомо уникав цього. Інакше це б означало підписатися у власній неспроможності і визнати поразку. І кожен раз ми думали, що, напевно, це ще не крайній випадок. Буває і гірше. Так і жили, перевіряючи себе і відносини на міцність. Але не здавалися. Спочатку ми думали, що в коробці і правда лежить якийсь таємничий “ключ до порятунку шлюбу”. Адже тітка Елісон прожила в щасливому шлюбі майже півстоліття, поки не стала вдовою. Ми сподівалися, що коробочка нас врятує.
І ось нарешті ми зважилися її відкрити. Секрет виявився досить простий: всередині було два конвертика з грошима і записками:
“Кеті, купи піцу, креветки або те, що ви обидва любите. І підготуй ванну для романтичного вечора. ♥ З любов’ю тітка Еліс. ”

“Брендон, а ти купи букет квітів і пляшку вина. ♥ З любов’ю тітка Еліс. ”

Всі 9 років і три переїзди коробка жила на верхній полиці шафи, збираючи пил. І все ж вона не лежала там дарма. За цей час вона навчила нас терпінню і розумінню. Ми ставали друзями, партнерами, командою, і це зміцнювало сім’ю. Сьогодні ми вирішили відкрити той подарунок, тому що він вже виконав своє головне призначення. І ми нарешті зрозуміли, що інструментів, що допомагають побудувати міцну сім’ю, там немає – вони в нас самих.

Четверта заповідь — надзвичайно важлива: вона єдина пов’язана з Божою обітницею. У Книзі Вихід читаємо: «Шануй твого батька і матір твою, щоб довголітній був ти на землі, що Господь, Бог твій, дасть тобі» (Вих 20, 12). Однак там не йдеться про те, щоби ми, поважаючи батьків, мешкали з ними.

Це не випадково. До того ж Ісус, звинувачуючи фарисеїв у закам’янілості серця, сказав: «Тому покине чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки, і будуть вони двоє одним тілом, так що вони не будуть більше двоє, лиш одне тіло» (Mт 19, 5). Тут не йдеться лише про те, щоби ми залишали батьківський дім і будували свій власний. Євангеліє зачіпає питання наших взаємин із батьками після створення власної родини.

Ризикну припустити, що багато подружжів розлучилися або переживають труднощі, позаяк після шлюбу залишилися в глибокій залежності від батьків. Людина, яка після одруження сумнівається, чи слід жити окремо від батьків, найчастіше хворобливо тісно пов’язана з ними або ж залежить від їхньої матеріальної підтримки. І перше, і друге вимагає певної праці.

Психічна пуповина

Синдром невідтятої пуповини — це, як на мене, проблема певної ієрархії. Кілька років тому, слухаючи конференцію про подружжя, я звернув особливу увагу на нове і виразне порівняння. Доповідач стверджував: молодого чоловіка висвячують, і він стає священиком; так само під час укладення Таїнства Подружжя хлопець і дівчина «висвячуються» на чоловіка й дружину. Це плід незвичайної сакраментальної благодаті. Ми не єднаємося узами таїнств із нашими батьками чи навіть дітьми, а от із жінкою/чоловіком — так.

Ці слова піднесли подружжя в моєму серці до належного рівня й допомогли зрозуміти, що батьки справді повинні відійти на другий план. Тоді (ще парубок) я усвідомив, що, одружуючись, візьму на себе чіткий обов’язок бути з моєю дружиною в горі та радості аж до самої смерті. Діти влаштують своє життя, батьки помруть, а ми залишимось. Це найімовірніший сценарій, і варто укласти своє подружнє життя згідно з таким передбаченням.

Психічна залежність від батьків може давати про себе знати, навіть якщо ми живемо у власному помешканні. Саме фізичне перебування поза батьківським домом нічого не вирішить. Психічна пуповина може бути довгою і обріже її не окреме проживання, лише зміна ієрархії цінностей.

Фінансова пуповина

Якщо йдеться про фінансову залежність, то в такій ситуації власне помешкання загалом може владнати справу. Знаю батьків, які своїх дітей майже виганяли з дому після шлюбу. Виключно для їхнього добра. І слушно.

Проте частіше можна побачити випадки певного поверхового мислення, яке переконує, що початок подружнього життя — це час для того, аби заробити і заощадити, тому немає сенсу платити комусь за оренду житла або брати одразу кредит. Краще зараз трохи напружитися, щоби згодом мати власний дім. Читай: краще зіпсувати або знищити свої подружні відносини на початку, аби потім мати ще більше проблем.

Ця проблема стосується мене особисто. Ми твердо вирішили залишити батьківський дім після одруження, хоча — як чоловік — я боявся, чи дамо собі з цим раду. Це запрошення виплисти «на глибокі води» і виразно свідчити про те, що нам важливі наші подружніх відносинах, які (безсумнівно) навіть із найкращими в світі батьками не матимуть такого поля розвитку, як за повної самостійності.

Багато подружніх пар переконані, що варто хоча б у перші місяці спільного життя пожити окремо. Цей час буде цінним досвідом для взаємин молодих людей. До речі, мій досвід доводить, що мало хто з них повернеться до батьків. Господь справді присутній в таких ситуаціях і відкриває зовсім нові перспективи. Треба зробити крок у бік Червоного моря, щоби воно розступилося. А батьки, своєю чергою, відкинуть думку про те, що майбутнє дітей після шлюбу залежить від них або їхніх грошей.

Ця ідеальна ситуація створює простір свободи і для молодого подружжя, і для їхніх батьків. Саме вона робить так, що фінансова допомога від рідних є благословенням, а не приводом до частих сімейних сварок.

Звісно, трапляються екстремальні ситуації, і варто відповісти собі на питання, чи моя не така. Мій досвід і багаторічні спостереження показують, що без сумніву варто одразу шукати власного помешкання.

2. Він гідний довіри
Якщо він в принципі не схильний брехати і раптово зникати, то приховати зраду буде досить складно.

3. Він не вміє зберігати секрети
Якщо ти раптово дізналася, що він не працює вже пару місяців або у нього є брат-близнюк, то інтрижку на стороні він завжди приховає. А якщо ж секрети у ньому не тримаються, переживати нема чого.

4. Він дуже зайнятий
Робота, друзі, хобі, маленький бізнес він із тобою щось не встигає зустрічатися, як йому знайти когось ще? Хіба що він взагалі ніколи не спить або користується маховиком часу, як Гаррі Поттер, але і те, й інше неможливо.

5. Ти знаєш про його життя майже все
Якщо ти ревнуєш до того, що він іноді обідає з колегою, залиш це пусте заняття. Він не став би тобі про це розповідати, якби історія була каламутною. Чим більше знаєш, тим краще (і спиш теж). Утім, знати поіменно всіх його колег ти теж не зобов’язана.

6. Він раніше залишався вірним
Якщо його любовна історія гідна захоплення, ще один плюс йому в скарбничку. В іншому випадку не факт, що зрадивши одного разу, він продовжить цим займатися, але погані сценарії люблять повторюватися. І не даєш йому приводу про це задуматися. Мало кому вдається ображати один одного і залишатися разом, так що краще не починати.

Фахівці з сім’ї і шлюбу, розглянувши проблеми безлічі пар в різні періоди спільного проживання, визначили низку закономірностей. Так, було встановлено, що перші критичні ситуації розвиваються вперше вже на 6 тижні сімейного життя. Такі кризи відносин відзначаються в 8 місяців, 2,5 роки, 4, 7 і 12 років. Дані періоди тому і називаються критичними, тому що саме в ці моменти руйнується більшість сімей. Розглянемо їх більш докладно.

6 тижнів – це початок дорослішання. Новоспечена дружина раптом виявляє, що її чоловік зовсім не той чоловік, яким вона його вважала раніше. Практично завжди настає момент, коли розбиваються рожеві окуляри, і замість «прекрасного принца» раптом з’являється примітивний «лускунчик». Подібного обставини можуть сприяти різні фактори — від невірного дотик в ліжку, до його непідробного захоплення якоюсь дівчиною з ногами від вух». Залишиться після цього любов. Все залежить від того, наскільки ви помилялися на його рахунок, і чи згодні ви в подальшому продовжувати спільне проживання.

8 місяців — «битовуха». У цей момент один з подружжя починає розуміти, що інший приймає його з усіма достоїнствами і недоліками. Якщо ваш шлюб вдалий, то відносини в цей період стають більш міцними. Але якщо ви морально не готові ділити з улюбленими не тільки свята, але й будні, то ваш шлюб приречений. Рутина засмоктує. Ймовірність, що один з подружжя, в боротьбі проти цієї самої рутини, прийде до висновку, що пора розлучатися, досить велика.

2,5 року — «любов на відстані». На даному етапі починає помітно слабшати сексуальний потяг. Але перше серйозне охолодження не є показником, що розлучення не за горами. Щоб привнести новизну в інтимні стосунки слід заново полюбити один одного! Для здійснення подібного потрібно періодично проводити час далеко від партнера. Різні друзі, справи, свята, проведені порізно, дадуть можливість вам відкрити один одному нові грані.

4 роки – «хитке гніздечко». Найчастіше кожна пара має спільну дитину, а в цей період він забирає у них всього вільного часу. Відповідно, батьки починають шукати собі нове заняття. Нерідко пар розлучаються саме в цей момент, щоб… зробити ще одну дитину, але вже з іншим партнером.

7 років — «бермудський трикутник». Цей критичний період до цих пір не вивчений до кінця. Існують безліч суперечок щодо цього питання. Медичні фахівці впевнені, що кожні сім років у людини здійснюється свого роду оновлення організму. Можливо, що й людська психіка після закінчення цього терміну вимагає новизни у всьому, включаючи особисті прихильності.

Після 12 років — «остання небезпека». Зради, життєві перипетії, удари долі, безгрошів’я, криза відносин… Здається, що все що можна було пережити ви вже пережили. Так чому ж багато хто після дванадцяти років спільного життя раптом, ні з того ні з сього, подають на розлучення? Адже навіть приводу для розставання, здавалося б, немає. Але хтось раптом починає думати:- «І так буде завжди? І саме про це життя я мріяв, до цього прагнув?». Жінки заздрять більш відбувся подруг, чоловіки відчувають, що ще не реалізували свій потенціал. Цей період можна назвати кризою середнього віку. Цілком ймовірно, що їх у вас буде ще дуже багато, особливо якщо ви переживете цей — криза середини життя – по праву вважається найбільш небезпечним і найбільш складним.