Колишня дружина мера Києва Віталія Кличка, співачка Наталія Єгорова, показала рідкісні фото їхнього сина.

Як поділилася виконавиця, 18-річний Максим успішно закінчив школу та став випускником. Тож у навчальному закладі у сина експодружжя був випускний. На свято Наталія прийшла у бірюзовому костюмі, а Максим обрав синє класичне вбрання. Наталія опублікувала в Instagram-stories фото з урочистої події.

“Це моя кохана мама і вона дуже пишається тим, що я успішно закінчую школу”, – передала слова Максима Наталія.

Підтримати 18-річного юнака прийшов і його старший брат – 23-річний Єгор-Даніель. Наталія опублікувала знімки з братами та зазначила, що складно зрозуміти, хто з них молодший. Так, Максим значно вищий за Єгора-Даніеля.

“Хто щойно закінчив середню школу? Мій молодший брат”, – зазначив Єгор-Даніель.

Сама ж Наталія поділилася, що дуже пишається своїм сином, який успішно закінчив школу.

“У хвилини щастя очі випромінюють особливе світло. Я щаслива і горда мама, мій молодший син успішно закінчив середню школу”, – зазначила співачка.

Про це повідомив батько загиблої Юлії – Сергій Петров, пише Суспільне.

“Від 6 лютого, коли стався землетрус, вони перестали виходити на зв’язок. Але сьогодні нам підтвердили, що їхні тіла знайшли під завалами”, – каже він.

За словами Петрова, його донька з синами кілька місяців тому переїхали до родичів у місто Антак’я провінції Хатай. До слова, її чоловік військовослужбовець, лікувався від поранення у Запоріжжі. Потім планував їхати до Туреччини, аби допомогти у пошуках дружини й дітей.

Старший син Дмитро, загинув у 2014 році, виходям з Іловайська. Менший Денис, загинув 20 березня на “Азовсталі”.

Тепер Галина питає себе навіщо їй тепер жити, якщо її дітей більше немає.

24 лютого Денис та його побратими були в казармі коли все почалося. Через деякий час казарма згоріла і вони перебралися на “Азовсталь”.

Денис загинув, бо не зміг полишити СПГ, яку освоїв за декілька до смерті. Мати Галина рада що син хоча б не мучився, коли помирав, бо був непритомний.

«У той момент, коли мені сказали, що мого сина немає, я думала, що це найстрашніша звістка, яка може бути. Моя дитина загинула. Потім виявилось, що це ще не найстрашніше: почали показувати відео з “Азовсталі”. Немає антибіотиків, антисептиків, обладнання… Навіть ампутації проводили без наркозу. Що ці люди терплять? І я ось думаю: а якби його врятували, припустимо, і я знала б, що він зараз помирає від зараження крові? Або від втрати крові. І, найімовірніше, помре. А я ніяк не можу допомогти, і ніхто не може. Це, напевно, ще страшніше.

Але потім я зрозуміла, що й це не так страшно. Бо коли інші військові вийшли, і їх взяли в полон, з ними немає відтоді звʼязку: ніхто не знає, хто там у якому стані, скільки їх там серед живих. Що зараз відчувають ці батьки, які не мають жодного звʼязку з дітьми? Це дуже страшно!» – розповідає пані Галина.

“Ще у 2014-му ми вирішили зайняти активну проукраїнську позицію і долучились до боротьби з путінізмом, який завжди ненавиділи, — розповідає 51-літній Олег Бутусін, який народився у Сибіру. — Це режим колишніх більшовиків (хоча колишніх, ви знаєте, не буває), основне завдання яких — знищувати вільних людей…”

“Цей режим вже сто років, починаючи з часів леніна, несе жах, творить геноциди”, — додає його дружина, 42-річна Тетяна.

Олег Бутусін протягом 2015 року воював у складі ДБ “Правий сектор” у Донецькій області. Коли чоловік був на фронті, у нього народилась дитина, згодом — ще двоє (а переїхали вони до України, коли у сім’ї було дев’ятеро дітей). Тож у сім’ї стало шість доньок і шестеро синів. Останні п’ять років родина Бутусіних живе в селі Грабівка на Івано-Франківщині. Це село обрали не просто так.

Щаслива сім’я Бутусіних в новому домі на Прикарпатті.

“Щороку учасників АТО запрошували сюди на свято Героїв, адже свого часу тут було серце УПА, — каже пан Олег. — Саме тут упівці чинили сильний спротив більшовикам. Нам це дуже імпонувало, тому ми сюди й переїхали. Влаштувалися з дружиною лісівниками…”

Бутусіни самостійно вивчали українську мову. Старший син, Роман, після переїзду до України за пів року самотужки освоїв дворічну шкільну програму, а тоді вступив до Національної академії сухопутних військ імені П. Сагайдачного у Львові. “Він мріяв про кар’єру військового, був у числі найкращих курсантів, його фото висіло на дошці пошани, — розповідає мати. — Але після третього курсу сина комісували через виразку шлунка”.

Проте торік Роман та його брат Леонід (який саме закінчив Надвірнянський військово-спортивний ліцей) вступили до лав ЗСУ й воювали у зоні ООС у складі однієї з бригад піхоти. “Ми завжди вчили дітей, що за правду треба боротися, не можна стояти осторонь”, — пояснює батько.

З 25 лютого цього року він разом із побратимами з “Правого сектора” став на захист столиці. А його сини (Романові — 24, Льоні — 20) боронили українську землю на півночі.

ЇХНІ ТІЛА ЛЕЖАЛИ ПОРЯД…

“Дев’ятого березня бригаду, в якій служили мої сини, взяли в оточення в селі Лукашівка Чернігівської області, — розповідає пан Олег. — Був запеклий бій, після якого багато наших воїнів, серед них Роман із Леонідом, вважались зниклими безвісти…

Одинадцятого березня я разом із побратимами прибув туди на допомогу, але в селі вже стояв противник. 30 березня ми брали сусіднє село, а інша бригада зачищала Лукашівку. Я весь час думав, що зараз знайдуться мої хлопці, все буде добре”.

Але першого квітня, одразу після звільнення села, Олег Бутусін потрапив на поле бою, де серед загиблих виявив тіла своїх синів. Вони лежали поряд…

“Майже місяць тіла наших бійців були на полі, вороги їх не ховали”, — каже пан Олег.

“Було б справедливо, якби кожному із загиблих там дали звання Героя України, — долучається до розмови Тетяна Бутусіна. — Адже вони з мінімумом боєкомплекту вступили в нерівний бій з противником й ціною свого життя стримали наступ на Чернігів. Якби там опинився ворог, вся та техніка пішла б далі — на Київ. Ці хлопці зробили неможливе!”

“МИ ПОВЕРНЕМОСЯ В РОСІЮ, АЛЕ НА ТАНКАХ!”

Тетяна Бутусіна з невимовною теплотою розповідає про загиблих синів.

“Ромочка був правою рукою батька, дуже працьовитий, все вмів робити, за що б не брався — все вдавалось. З 15 років допомагав сім’ї, заробляючи на мініекскаваторі, який освоїв самостійно. А перед тим, як підписати контракт із ЗСУ, вступив до Київського авіаційного інституту на геодезиста, дуже любив цю справу, — розповідає жінка. — Льоньчик був дуже добрий, компанійський. Немає жодного фото, де він похмурий чи сумний. У нього було багато друзів. Він дуже любив життя. Після ліцею вступив на юридичне відділення в одеський виш, вчився на другому курсі, а тоді підписав контракт із ЗСУ…”

“Обидва сини зачитувались книжками про війну, з дитинства любили їзду верхи, — додає батько. — Любили небо, літали на парапланах над Дністром. Рома займався боксом, а Льоня — тайським боксом. Льоня дуже любив борщ, а Рома — мамині пиріжки…”

За словами батька, в обох хлопців була мрія — повалити путінський режим. “Рома навіть казав: “Ми повернемося в росію, але на танках”, — згадує чоловік.

“ВОНИ ЗБЕРЕГЛИ НАМ ЖИТТЯ!”

Нещодавно батьків Романа й Леоніда запросили місцеві жителі Лукашівки — вони встановили на честь загиблих воїнів дубовий хрест. “Люди розповідали, що в кожному дворі стояла ворожа техніка, багатьох, хто допомагав нашим воїнам, катували й розстрілювали, інші ховалися по підвалах, — ділиться Тетяна Бутусіна. — Село було в окупації 21 день”.

Місцеві розповідають, що наші бійці розгромили чотири “камази” їхньої піхоти, чотири “урали” з мінометними батареями, підбили декілька танків.

“Вони зберегли нам життя! Ми живемо завдяки їм”, — зі сльозами кажуть жителі Лукашівки.

Місцевий фермер Григорій розповів батькам, що він та його родина живі завдяки Льоні. Виявляється, чоловік щодня привозив українським бійцям на позицію їжу, тож Льоня мав його номер. Дев’ятого березня Леонід зателефонував Григорієві й сказав: “Ми не втримаємо села, їх дуже багато. Йдемо в останній бій, рятуй свою сім’ю”. Чоловік встиг…

Батьки біля хреста, який встановили жителі Лукашівки в пам‘ять про загиблих воїнів.

“РОМАШКА І ЛЬОНЯ ЗАВЖДИ ПОРЯД З НАМИ”

…На згарищі, що залишилось на полі бою, Бутусіни знайшли ніж 24-річного Романа, його розірваний паспорт України, а ще — другу половинку натільного дерев’яного хреста. “Одну половинку Олег виявив одразу, коли розшукав тіла наших дітей, а другу — зараз”, — ділиться мати.

Пані Тетяна знайшла там і листа, в якому дитячим почерком написано: “Тату, я чекаю тебе. Твоя доця”.

“Дуже хочу знайти цю дитину й віддати їй листа, з яким її батько не розлучався до останку, аби знала, як сильно він її любив”, — мовить пані Тетяна.

…Братів Бутусіних поховали на Івано-Франківщині — у Калуші на Алеї слави. “Сини були нашою опорою… Пережити таку втрату неможливо, з цим болем треба навчитись жити, — ділиться Тетяна Бутусіна. — Але ми знаємо, що достойно виховали своїх дітей. У нас їх і надалі 12, адже Ромашка і Льоня завжди поряд із нами…

В Одеській області сталися два моторошні вбивства в сім’ях.

Про це повідомляє пресслужба ГУ НП в Одеській області.

“В одній родині під час хмільного застілля 46-річний нетверезий чоловік посварився з 29-річним сином своєї дружини і вдарив його у груди ножем. Від отриманих травм потерпілий помер у лікарні. В іншій сім’ї сталася аналогічна ситуація – 56-річний містянин наніс своєму пасинку ножем смертельний удар у шию”, – розповіли правоохоронці.

Обом зловмисникам поліцейські повідомили про підозру в умисному вбивстві за ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України, що передбачає покарання у вигляді позбавлення волі терміном від семи до п’ятнадцяти років.

Відповідне фото розмістили на сторінці Фонду “Повернись живим”. Зазначається, що з початку квітня на Донбасі загинуло 10 українських воїнів, серед яких і Олексій Мамчій.

“На фото батько двох українських героїв, чернівчанин Юрій Мамчій. Він прийшов на могилу до свого сина Станіслава, якого російські окупанти вбили 2016 року поблизу Авдіївки. 4 дні тому ворожий обстріл забрав життя другого його сина – Олексія”, – йдеться під фото.

Зраділи брати несказанно.

Але, от халепа! Як же його поділити між собою?

Думали-гадали… Ледве до бiйки не дійшло…

Почали ділити. То одному здавалось, що іншому більша частина дістається… то навпаки… Ніяк кордони не могли провести.

Зaмучилися.

Втoмилися.

І вирішили звернутись до Мудреця.

– Підкажи, Отець… Як нам порівну і мирно поле розділити між собою?

– Зробіть так. Один брат нехай розділить поле навпіл так, як сам вирішить це зробити.

А другий – нехай вибере з двох половинок: яка частина буде його, а яка дістанеться братові.

Про це Герман розповіла в авторській програмі Дмитра Гордона на каналі “112 Україна”.

“Знаєте … треба з вдячністю приймати все, що посилає тобі Господь. Треба вчитися смирення. І розуміти: якщо Господь дає тобі такі випробування, ти повинен їх пережити або померти. Або донести свій хрест, або впасти під цим хрестом. Господь піднімає тих, хто падає.

Я не скажу, що рівно несу свій хрест. Я падаю іноді. Але Господь мене піднімає “, – заявила вона.

Герман: Якщо буде знайдено компроміс, Янукович може повернутися на Донбас і стати губернатором.

Молодший син Ганни Герман – Роман – загинув 15 червня 2009 року в віці 17 років в автокатастрофі, старший син – Микола – помер від інфаркту 17 вересня 2015 року в віці 36 років.

Брати запам’ятали це і поклялися собі, що виконають мрію, передає 7 News. Таким чином вони хотіли подякувати найріднішій людині за її терпіння, оскільки самі про себе кажуть, що були дуже складними підлітками.

Аби дати хлопцям освіту, Керол працювала на двох роботах, що теж залишило у серцях Деніела та Джейсона свій слід.

Коли необхідна сума була зібрана, і молоді чоловіки купили автомобіль, вони непомітно загнали його в гараж, прикрасивши капот машини великим червоним бантом.

Побачивши свою матеріалізовану мрію, жінка була неабияк вражена, навіть на якусь мить втратила здатність говорити, й одному з братів довелося мало не заносити матір у машину.

Відео моменту дарування на Facebook переглянули уже 2,5 мільйони користувачів. Прояв синівської любові зворушив їх серця і викликав шквал схвальних коментарів.

Як писав інформаційний портал “Знай.ua”, британець зробив своїй доньці розкішний подарунок за те, що вона знайшла в собі сили схуднути.