З початком війни виконував бойові завдання на різних ділянках фронту.

Отримав поранення під час захисту Бахмуту, пройшов реабілітацію та повернувся в стрій.

Пройшов навчання в Великій Британії.

23-го серпня його обірвалось під час контрнаступу на Запорізькому напрямку фронту.

Навічно 22.

Вічна пам’ять Герою!

«Так давно вас не бачила, що хочеться плакати». Такі голосові повідомлення від своєї 12-річної онучки отримує Олександр Обедінський, заслужений тренер України з водного поло. Із окупованого Маріуполя Кіру силоміць вивезли росіяни.

Дівчинка втратила матір іще немовлям, а 17 березня путінські солдати вбили і її батька Євгена – він став жертвою одного з численних авіабомбардувань.

Олександр та Світлана Обедінські напередодні чудом вирвалися із взятого в облогу рашистами міста та зупинилися у Чернівцях. Зараз вони попросять у всіх, від кого це залежить, допомогти повернути Кіру.

«Вмовляли їхати з нами і Євгена, але той не схотів, запевнив, що з ним нічого не трапиться. Син був оптимістом», – пояснив Олександр Обедінський.

Про те, що онуку вивезли, а син загинув, подружжя дізналося випадково – подзвонила дівчина, яку забрали разом із Кірою. Згодом і сама дівчинка відповіла на повідомлення в Instagram. Так рідні довідалися, що Кіра у госпіталі в Донецьку. Вона отримала осколкове поранення, постраждали обличчя, шия, вуха. Відомо, що росіяни забрали документи у тих, кого депортували.

Батько Кіри, Євген Обедінський, був багаторазовим чемпіоном України з водного поло, капітаном національної збірної України.

Відтак її дідусь вирішив звернутися до міжнародних спортивних організацій, влади, волонтерів, аби допомогли забрати дівчинку в росіян.

Доброта просто “випирала” з нього, тепло яке він дарував всім навколо, просто зачаровувало. За сім років нашої дружби, я ніколи не чула від нього нарікань на життя – жодних….

Хоча жилося йому дуже не солодко….Текуче, Франківськ, Рогатин, Тернопіль, Коломия, де він тільки не жив……Завжди телефонував і питав: “Ти як?”, ніколи не забував про своїх друзів, і казав, що вони в нього є повсюди….Я не можу описати ті емоції, які переповнюють…..

Його не стало…..Він віддав життя, щоб захистити Україну….
Дякую, за те, що був поруч, за підтримку, за ті неймовірні емоції і моменти подаровані Тобою….Ти назавжди залишишся в моєму серці….пробач…

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ….

Зараз Аллі потрібна фінансова допомога.

Про це на своїй сторінці пише Лена Хомченко.

“Доброго дня!
Звертаюсь до всіх не байдужих людей по допомогу молодій дівчині Балабуці Аллі Олексіївні. Їй тільки 21 і вона сирота. 30 грудня Алла потрапила в страшну ДТП біля Городища і наразі знаходиться в Черкаській обласній лікарні в реанімації. Вона в комі і до тями ще не приходила. Потрібні дуже великі кошти на лікування(все що могли знайти вже витратили). На жаль документів, що підтверджують її стан поки що не дають.

Будь ласка допоможіть Аллочці одужати, хто має можливість.
Гроші можна перерахувати на картку сестри.
ПриватБанк 5168 7574 1680 5077 Присяжна Оксана Олексіївна
І дай Боже міцного здоров’я всім хто відгукнеться на біду Аллочки.”
Як стало відомо, дівчина родом з села Журавка Шпонянського району Черкаської області. Місцеві жителі також просять допомогти дівчині. Так, Яна Відняк також звернулася до людей про допомогу:
“Увага, Увага…
Прохання до всих журавчан.
Наша односельчанка:
Балабуца Алла, напередодні Нового року потрапила в страшну ДТП… Вона не має ні тата ні мами… Проте Їй потрібно надати фінансову допомогу… Всі, хто має можливість, прошу скинути від 1 грн на реквізити сестрички:
Номер картки:
5168 7574 1680 5077 Присяжна Оксана”

Потрібна допомога 26-річному Ігореві Лещишину – волонтеру-сироті з Івано-Франківщини, який захищав цінності Революції гідності на Євромайдані.

У березні 2014 року у полоні зазнав знущань і катувань сепаратистів.

Максимальне поширення-допоможіть хлопцеві вижити..А ще Ігор — не лише інвалід дитинства і сирота, а й безхатько мимоволі: його малесенького мати покинула напризволяще і згодом померла, батька позбавили батьківських прав, а рідні дідусь і бабуся відмовилися від нього.

І попри все цей юнак — сильна людина.

“Я 4 роки живу на вулиці Прошу допоможіть житлом. Іде зима”, – звертається до небайдужих Ігор.Вам буде цікаво

Номер рахунку Приватбанку: UA773052990000026208905792393

Номер телефону Ігоря Лещишина: 0954966548

Про це пише Дивись.Інфо.

Помешкання їй допомогли відвоювати небайдужі, зокрема волонтери з «МІСТА ДОБРА Центру доброти для мами і дитини», де жінка мешкала кілька місяців, повідомили на сторінці благодійного фонду «Я майбутнє України».

Активісти не лише добились повернення житла, а й перевтілили квартиру, щоби там було комфортно проживати молодій мамі із дитиною.

«Разом з волонтерами та небайдужими людьми, вдалось повернути житло дівчині, але стан кімнати не дозволяв молодій мамі, яка от-от мала народити, там жити. Поки Віка готувалася стати мамою, ми разом з вами, волонтерами зі Стрия та небайдужими людьми почали перевтілення кімнати для Віки та її маленької принцеси. Загалом на ремонт та побутову техніку було витрачено 19 921 грн. Багато матеріалів, меблів, одягу та речей, необхідних для комфортного перебування Віки з донечкою, нам надали безкоштовно», – йдеться в повідомленні на сторінці фонду.

У Місті Добра Вікторія народила дівчинку Анютку: мама з донечкою вже переїхали додому.

Нагадаємо, наприкінці січня нинішнього року волонтерка Марта Левченко повідомила, що у Стрию вагітну сироту вигнала з кімнати у гуртожитку, яке належало її покійній матері, сусідка. 19-річну Вікторію прихистили у МІСТІ ДОБРА. Водночас після розголосу справи у ЗМІ у мерії швидко вирішили питання із поверненням житла.

Про це повідомляє Твоє місто.

Небайдужих львів’ян просять допомогти 19-річній Діані Радиш, в якої раніше виявили невиліковну хворобу очей, а тепер ще й рак. Зараз є загроза повної ампутації ноги. Щоб цього уникнути, дівчині можуть вставити спеціальні металеві ендопротези. Про це на своїй сторінці у Фейсбук повідомив Благодійний фонд «Крила надії».

Дівчина пише вірші, вчиться грі на гітарі, чуттєво і талановито співає, ділиться своєю творчістю через особистий блог, а зараз бореться за своє життя. Змалечку її виховувала тітка, бо маму позбавили батьківських прав, а батька забрала важка хвороба. Через невиліковну хворобу обох очей (дівчина повністю втратила зір на ліве і частково праве око) їй довелося відмовитися від мрії навчатися в медичному коледжі. Тепер у дівчини виявили рак, який знищив колінний суглоб і сусідні кістки. Є загроза повної ампутації ноги. Цього можна уникнути, якщо вставити спеціальні металеві ендопротези, які можуть замінити пошкоджені кістки, суглоби і врятувати ногу.

Вартість ендопротезу становить 476,5 тис. грн. Така сума для дівчинки-сироти дуже велика.

«26 травня у Діани буде День народження. Уявіть, як було б чудово, якби у цей день вона відчула увагу і турботу сотень людей, які всі разом подарують їй диво – можливість одужати і ходити», – йдеться у повідомленні.

Реквізити для допомоги Діані Радиш:

IBAN UA733052990000026005041005761 код ЄДРПОУ 35620901

Зібрано 200 000 грн. Бракує ще 276 500 грн.

У четвер, 8 квітня, життя за незалежність України віддав 22-річний морський піхотинець Денис Юшко. У хлопця залишилася дівчина і маленький син. Він був убитий пострілом снайпера в голову. 31 травня молодому захиснику України мало б виповнитися 23 роки.

Детальніше про це читайте в матеріалі OBOZREVATEL.

Перший, кого вбили окупанти

У маленькому селі Новобогданівка Миколаївської області траур. Денис став першим бійцем, який не повернувся живим із фронту. Прощатися з ним планують у місцевому парку Перемоги. Крім односельців провести хлопця в останню путь збираються і люди з інших сіл.

“Ми п’ять років разом із жителями будували цей парк. І Денис був одним із тих, хто брав активну участь у цьому проєкті. Він ще вчився в школі, але весь час був поруч зі мною, коли ми проводили тут роботи”, – розповідає, ледь стримуючи сльози, дядько і проєктувальник парку Максим Корнієнко.

У дитинстві втратив батьків, а на війну пішов добровільно

Денис був круглим сиротою. Коли йому було 5 років, помер батько Павло. А в 9-років хлопчик втратив маму Наталю, яка померла від важкої хвороби. Виховали його бабуся, дідусь і дядько.

“Він був дуже позитивним, безвідмовним, добрим, навіть трохи наївним. Він весь час посміхався, за це в школі вчителі називали його сонечком. Він весь час був зі мною поруч, мій найкращий помічник”, – зітхає дядько.

Ще в школі Денис хотів стати зварювальником, як його батько. Але трохи плани у нього змінилися. Приблизно за рік до свого 20-річчя, коли хлопця мали призвати в армію, він вирішив, що хоче бути військовим.

“Вони удвох із другом відправлялися в армію, пам’ятаю, ми всім селом проводжали їх у будинку культури. Причому у військкомат він пішов сам, 30 травня 2018 року, за один день до свого дня народження. Так хотів служити. З армії повернувся 2019 року, трохи побув тут, працював. Але потім сказав, що піде на контракт. Що він хоче захищати Україну, що це його покликання. Так, ми відмовляли його. Тут у селі робота для нього завжди була. У нас невеликий бізнес, ми вирощуємо рослини, є теплиці. Він хлопець працьовитий, міг би спокійно тут жити. Але переконати його було неможливо, він так вирішив, самостійний був”, – згадує Максим.

У Дениса залишився маленький син

До того, як виїхати на Донбас, Денис зустрічався з дівчиною з іншого села. Пізніше вони почали жити разом у Миколаєві, знімали квартиру. Нещодавно у пари народився син, якого назвали Павлом, на честь батька бійця.

“Буквально напередодні загибелі, увечері 7 квітня, Денис зателефонував, ми з ним розмовляли. Він тоді сказав, що на фронті ситуація дуже напружена. Навіть вимовив таку фразу: “Не знаю, чи повернуся я звідси”. А вже наступного дня вранці мені подзвонили і сказали, що Денис загинув”, – хвилюється дядько.

У 36-й бригаді ЗСУ також повідомили, що Денис почав службу в лавах морської піхоти за контрактом наприкінці 2020 року. Він із гідністю захищав рідну землю.

Про це повідомляється у сюжеті ТСН.

Житло дівчині соціальні служби дали тимчасово – на рік. Кажуть, іншого в селі просто немає.

Наріне каже, що вона навіть не очікувала, що буде так страшно.

“Тут взагалі сусіди говорили, що проживав якийсь бездомний… спав тут, приходив переночувати”, — розповідає Наріне.

В дерев’яному будинку можна спостерігати обдерті стіни, напівзруйновану грубку, все в павутині й завалено сміттям.

Батьків Наріне 10 років тому позбавили батьківських прав. Дитину спочатку поселили в прийомну сім’ю, а потім забрали в притулок, де вона познайомилася зі своїм Ігорем і завагітніла.

“Мені потрібно десь жити, мати щось своє”, – розповідає 18-річна сирота.

За законом держава повинна забезпечити сироту житлом. Селищна рада спочатку оселила дівчину в іншій частині будинку, де умови кращі, але через місяць виявилося, що приміщення приватизоване. Тоді Наріне переселили у сусідню половину будівлі, де жити абсолютно неможливо.

Щоб отримати власне житло Наріне варто в районній квартирній черзі п’ятою, але за останній рік вона не зрушила з місця. Тому крім цього будинку дівчині нікуди йти. В райдержадміністрації запевняють, що про проблему знають і будуть допомагати як можуть. Хлопець Наріне свою дівчину не кидає.

Під час обстеження у дівчинки виявили пухлину. Аби після операції Еля знову могла ходити, її хребет слід зафіксувати спеціальною металевою конструкцією. Її вартість разом з аналізами становить 60 тис. грн. Оскільки у дитини немає рідних, вихователі просять небайдужих про фінансову допомогу, передає Zaxid.net.

Хвороба в Елі виникла несподівано. Дівчинка бавилася, спіткнулася і впала. З того часу вона постійно скаржилася на біль у хребті. Консервативне лікування не допомагало. Врешті дитині зробили комп’ютерну томографію, яка показала компресійний перелом тіла другого поперекового хребця. Нейрохірурги Львівської міської дитячої лікарні, що на вул. Пилипа Орлика діагностували в Елі пухлину із стисненням спинного мозку.

Щодо подальшого лікування дівчинки лікарі скликали консиліум, до якого увійшли дитячі онкологи, гематологи, радіологи і нейрохірурги. Спільно дійшли висновку, що дитину треба якомога швидше оперувати.

Щоб після операції не було повторного перелому, стиснення спинного мозку і дівчинка могла ходити, їй потрібно поставити спеціальну металеву конструкцію, яка фіксуватиме хребет. З цією конструкцією дівчинка житиме все життя. Дитину візьмуть в операційну, як тільки буде металева конструкція.

Допомогти Елі визвався БФ “Крила надії”, який просить приєднатися до збору грошей на конструкцію для дівчинки.

5169330511367333 – карта ПриватБанк;

UA533253210000026005053715836 код ЄДРПОУ 35620901 – для переказу з інших банків.

Призначення платежу — “Благодійна допомога для Елі”.

Доброта просто “випирала” з нього, тепло яке він дарував всім навколо, просто зачаровувало. За сім років нашої дружби, я ніколи не чула від нього нарікань на життя – жодних….

Хоча жилося йому дуже не солодко….Текуче, Франківськ, Рогатин, Тернопіль, Коломия, де він тільки не жив……Завжди телефонував і питав: “Ти як?”, ніколи не забував про своїх друзів, і казав, що вони в нього є повсюди….Я не можу описати ті емоції, які переповнюють…

Його не стало…..Він віддав життя, щоб захистити Україну….

Дякую, за те, що був поруч, за підтримку, за ті неймовірні емоції і моменти подаровані Тобою….Ти назавжди залишишся в моєму серці….пробач…

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ….

Ростик був надзвичайно світлим, все дружнім і усміхненим хлопчиною. Любив танцювати брейк, мав багато друзів… А коли на Україну напали агресори РФ, він не залишився осторонь, а пішов боронити Батьківщину. Ростик був молодшим сержантом 72-ої ОМБ.

Інформує – джерело.

4 березня вибухом ворожої міни хлопцеві перебило обидві ноги, їх довелося ампутувати. Осколки поранили все тіло, із проникаючим пораненням живота.

На жаль, поранення виявились несумісними з життям, і попри боротьбу медиків Ростик відійшов у Господній батальйон. Ростик був круглим сиротою, та все місто і побратими, вклоняючись на коліна, з вдячністю і любов’ю, з гіркотою втрати, але повагою і честю, проводили Героя в останню путь.

Герої не вмирають! Пам’ятаємо! Спи спокійно, братику

Інформує – джерело.

Про це повідомили у Нацполіції Житомирської області. Відомо, що 17-річний хлопець – це сирота, якого виховувала родина тітки. Напередодні трагедії хлопець сказав, що йде до друзів у сусіднє село. Він обіцяв до вечора повернутись додому. Згодом родичам хлопця стало відомо, що 17-річний хлопець разом із 13-річним другом повертався полем додому.

Старшому хлопцю стало погано. Спочатку молодший намагався його дотягнути, проте згодом залишив, щоб побігти у село та попросити про допомогу. Дорослі кинулись рятувати неповнолітнього, його знайшли серед снігового замету із обмороженням. Хлопець помер до приїзду медиків.

Причини трагедії встановить слідство.

Про це у соцмережі повідомила волонтерка і засновниця центру “МІСТО ДОБРА” Марта Левченко. У Стрию сирота не може оселитись в помешкання, що належало її покійній матері.

Дівчину в кімнату не впускає сусідка. Вікторія – сирота, вона виховувалася у сиротинці “Пролісок”. Потім в прийомній сім‘ї, а згодом її повернули уже у львівський притулок на Левандівці. Після притулку дівчина навчалася у профучилищі на кухаря-кондитора, а після закінчення мала розпочати своє самостійне життя у кімнатці своєї мами, яка їй залишилася у спадок.

“Усі документи та рішення міської ради про закріплення кімнати в гуртожитку є, але потрапити туди Віка не може… Вся справа в тому, що сусідка по кімнаті замінила загальні двері у блок, і не пускає ані Соціальні служби, ані саму дівчину. Нікого. Кажуть, вона навіть найняла адвоката, який має допомогти залишити Віку без житла. Мовчить і комендант гуртожитку, розводячи руками. Видно сусідка все з усіма вирішила…”, – розповідає волонтерка. При цьому варто зазначити, що дівчина має всі документи про законність вселення у цю кімнату. Зараз дівчина вже на 9 місця вагітності, проте через це все вона не може потрапити у кімнату, яка по закону належить їй.

“Одна, сирота без рідних, йти їй нема куди, в її кімнатку, гарантовану їй державою, її не пускають, грошей на адвоката в неї нема! І хто ж має відстояти її право?! Єдине, що зараз пропонують їй місцеві соціальні Служби – ще один притулок”, – каже Марта Левченко.

У Дніпрі круглий сирота Іванко терміново потребує допомоги небайдужих городян – він вже більше півроку бореться з кількома захворюваннями.

Детальніше про важку долю малюка розповідають волонтери “Міністерства добрих справ”у Фейсбуці.

8-річний Іванко проходить лікування в обласній дитячій лікарні. Хлопчик вже більше півроку бореться за своє життя з раком крові. Дитина приїхала до нас з Дружківського будинку-інтернату, він круглий сирота.

Мама кинула Ваню, як тільки дізналася, що він “сонячна” дитина і у нього хвороба Дауна. Тато перебуває у в’язниці, а нещодавно померла і бабуся, так що хлопчик залишився один. Також у нього – лейкоз, хвороба Дауна і ДЦП.

У місті Тараща Київської області від коронавірусу померло подружжя медиків: 39-річна Галина та 51-річний Валентин Степченко. Сиротою залишився їхній 13-річний син.

Колеги кажуть, що чоловік і жінка померли в один день. Про смерть батьків син дізнався тільки через тиждень, повідомив OBOZREVATEL.

У Таращанській центральній районній лікарні досі не можуть отямитися від трагедії, яка сталася з їхнім лікарем-анестезіологом, завідувачем відділенням Валентином Степченком.

З перших днів карантину лікар був фактично на передовій боротьби з цією інфекцією, але сам врятуватися не зміг. Як розповів один з його колег, першою в родині захворіла дружина Валентина Галина. Вона працювала медсестрою в місцевому центрі первинної медико-санітарної допомоги.

“Начебто, спочатку захворіла вона. А через три-чотири дні вже зліг і чоловік. Вони тиждень або навіть більше лікувалися вдома. Нічого дивного, тому що у нас 90% хворих лікують коронавірус вдома. У реанімації перебуває кілька пацієнтів. А потім у них пішло ускладнення, стрімко розвинулася пневмонія”, – розповів колега лікарів.

Спочатку в лікарню забрали Галину. Вона була в реанімації, колеги збирали для неї гроші, оскільки їй були необхідні дуже дорогі ліки – по 10 тис. грн за флакон. Через кілька днів до лікарні відвезли і Валентина, він теж був у реанімації. Також захворів і їхній син, його теж відправили в лікарню.

“Галя пролежала в реанімації близько тижня. Вона померла вранці. Її чоловік перебував в іншій лікарні, і йому не говорили про смерть дружини. Але хтось йому подзвонив і все-таки розповів. Йому стало гірше від такої звістки, і до вечора його теж не стало”, – згадує колега лікарів.

Син Антон тиждень не знав про смерть батьків. У день похорону його якраз перевели з інтенсивної терапії в звичайну палату, лікарі сказали, що у нього все буде добре. Хлопчик здогадувався про трагедію, оскільки ні тато, ні мама йому не дзвонили і не відповідали, коли він сам їх набирав.

В неділю приїхала тітка Антона і все йому розповіла, щоб він не дізнався сумну звістку від сторонніх людей.

“Вона сказала: “Антоне, ти не хвилюйся, все буде добре”. На що він відповів: “Добре вже ніколи не буде”. Він був вражений, що померли обоє батьків”, — розповіла знайома сім’ї Анжеліка.

У самої Галини в селі Салиха неподалік від Таращі залишилася літня мама, сестра і брат. У Валентина є сестра, яка зараз збирається оформити опікунство над хлопчиком.

У Салісі Галину знають і говорять про трагедію. “Ми зараз боїмося виходити на вулицю. Я б не сказала, що у нас багато людей хворіє. Але така трагедія налякала всіх”, – каже їхня сусідка.

Нещодавно Едик переніс надскладну операцію в Києві. Нині перебуває вдома, бабуся та волонтери ним опікуються. Він народився семимісячним, тоді хлопчику поставили діагноз вада серця, і лікарі повідомили, що потрібно роботи операцію. Але дитина була надто маленькою, щоби класти її під ніж. Тому вирішили зачекати. На даний час діагноз Едика – сколіоз, який потребує дороговартісного лікування, оперативного втручання та довгої реабілітації. Операцію на серці провели у Національному інституті серцево-судинної хірургії імені Амосова. Там дитина перебувала понад місяць. У столичній обласній клінічній лікарні надали всю необхідну консультацію. Перший етап підготовки до операції на хребті пройшов успішно, швів ще не зняли, тіло у хлопчика дуже болить, але допоки все не загоїться, операції на спині проводити не будуть.

Бабуся Едуарда, пані Людмила, дякує усім людям, хто перераховував кошти на лікування онука. Це були приватні підприємці, знайомі та незнайомі люди, представники органів влади. Пані Люда каже, що зрозуміла, що світ не без добрих людей і вклоняється усім, хто допоміг врятувати дитину. Гроші на наступну операцію частково зібрані. Реабілітація після другого втручання буде довгою, тому кошти на неї також потрібні.

– Едик хоче бігати і хоче жити. Сподіваюся, його маленький організм справиться зі всією біллю та зможе відновитися. Він дуже позитивна дитина. На його долю припало дуже багато випробувань, але вірю, що люди нас не покинуть і дадуть шанс на життя, – каже бабуся Люда.

Три роки тому в мами Едика діагностували рак. Жінка «згоріла» на очах. Родичам було вкрай складно, адже не знали, звідкіля ця страшна та підступна хвороба взялася. Не знали, кого рятувати і що лікувати. Тому Бог вирішив забрати маму Едика до себе. Після цього батько покинув маленького сина і його нещодавно позбавили батьківських прав. Тепер бабуся хлопчика йому за тата і за маму.

Теперішній діагноз хлопця вже дав низку негативних змін на весь організм. Тому оперативне втручання є обов’язковим і зробити його треба якнайшвидше. Операцію проведуть у Київській міській лікарні. Її вартість – 300 тисяч гривень.

– Кожному готова подякувати особисто за те, що багато людей повірили у нашу біду і не стояли осторонь. Хай Бог береже вас та ваші сім’ї. Світ не без добрих людей, тепер я це точно знаю. Нам дали шанс на життя, на те, що внук може бути здоровим. Найгірше, коли хворіють діти, адже вони ні в чому не винні. Я дуже вдячна всім, хто перераховує гроші. Вони нам дуже потрібні, – підсумувала бабуся Людмила.

Видання «Номер один» звертається до всіх небайдужих людей. Якщо ви можете допомогти маленькому Едуарду, не будьте байдужими.

Реквізити для перерахунку коштів: 5168742729572408 р/р 26205888664671 IBAN UA 423052990000026205888664671 АТ КБ “Приватбанк” РНОКПП 2191004403 на ім’я Павлик Людмила Олексіївна (бабуся). Телефон для довідок: 067-9-607-607 (В’ячеслав Онишкевич).

Про наслідки ДТП розповідають “Надзвичайні новини”.

Водій Ауді викрутив на зустрічну – згодом виявилось, що він був п’яний.

Убив двох людей і ще кількох – покалічив

У результаті – вбив двох людей і ще кількох – покалічив.

Малолітні діти втратили бабусю й дідуся – їхні тіла лежали на узбіччі.

Як з’ясувалось, 8-річного Івана півтора року тому зняли з електрички з гематомою на обличчі та розбитою головою. Так нещадно малюка тоді побила мачуха, поки рідна мати сиділа у колонії.

А щойно хлопчик оговтався – як став героєм трагічної драми.

Від цієї історії навіть у залізних людей крається серце.

Інформує Це моя Україна з посиланням на Facebook Oksana Vasilivna

Друзі, сталася біда. Сьогодні була в 2 міській клінічній лікарні міста Дніпра, в двох молодих хлопців, які за своє коротке життя побачили багато… 2 вересня військовослужбовці 25 бригади проходивши службу в зоні ООС на Луганщині отримали важкі опіки. Саме більше постраждав Токарєв Владислав Олегович, 25 років, сирота. На сході з початку війни. Зараз за ним доглядає його побратим Батраченко Олександр Віталійович, якому 26 років. Який сам постраждав від вогню. Самі можете побачити на фото.

Прошу всіх не байдужих відгукнутися та допомогти у реабілітації наших захисників. БАНКІВСЬКІ РЕКВІЗИТИ: ТОКАРЄВ Владислав Олегович

Картка УкрСибБанка

5354-3220-0012-9220.

Батраченко Олександр Віталійович Картка Приват Банка

5168-7574-0168-8660 – Ідеться у дописі.

Про це повідомила бабуся школяра Лариса Володимирівна, пише Zik.

Також з YouTube Нацвідбору на дитяче Євробачення зникло відео, в якому Максим Ткачук виконав пісню “Джамайка” українською мовою. При цьому талановита дитина набрала вже понад 12 тисяч лайків, що гарантувало їй участь у нацвідборі. Всі його конкуренти істотно відставали за кількістю лайків.

“Мені натякнули, що через пісню “Смуглянка”. З телеканалу ніхто не набирав і нічого не пояснив. Я б хотіла у них запитати, щоб вони мені особисто сказали, чому. Дитина набрала більше 12 тисяч голосів, і більше 30 тисяч переглядів. Якщо правда, що через “Смуглянку”, то я не знаю, тоді в нашій країні взагалі капець”, – сказала Лариса Володимирівна.

За її словами, Максим засмутився через таке рішення чиновників.

ЦРадів, що йде попереду, а тут бах – і його зняли. Втішаємо, говоримо, щоб не переживав, якби поїхав і нічого не зайняв, було б ще гірше. Щось же потрібно дитині говорити”, – каже Лариса Володимирівна.

У Дніпрі круглий сирота Іванко терміново потребує допомоги небайдужих городян – він вже більше півроку бореться з кількома захворюваннями. Детальніше про діагноз хлопчика розповідає Світлана Пономаренко в Facebook-спільноті “Міністерство добрих справ”.

Як розповіла одна іл волонтерів, Ваня Сусунц є круглим сиротою, поетом допомоги йому чекати нізвідки. Уже понад півроку їм займаються волонтери опікуються лікарі дитячої обласної клінічної лікарні.

Ми знаємо, що хлопчику вже 7 років (на які, погодьтеся, він зовсім не виглядає!), і що він – круглий сирота. Мама у нього померла вже давно, тато перебуває у в’язниці, а нещодавно не стало і бабусі, так що тепер він зовсім один. А ще ми знаємо, що у нього — лейкоз, хвороба Дауна та ДЦП.

Два тижні тому Ваня пройшов курс высокодозной хіміотерапії, він практично не їв 5 днів і температурив. Лікарі дивуються, як після такого складного блоку лікування, хлопчик може грати і спілкуватися з людьми. Зараз у дитини спостерігається низький рівень тромбоцитів і лейкоцитів, і тим не менш, він продовжує боротися за життя.

Картка для допомоги

5168742237371327-Чуприна Аліса

Життя Саші сповнене переживаннями – спочатку дитина втратила батьківську опіку, а тепер бореться і за власне життя.

Наприкінці лютого 2019 року лікарі повідомили, що Саша Герасимчук має спадкову хворобу, яка характеризується утворенням пухлин – нейрофібраматоз І типу, і в цьому разі він уразив обидві півкулі середніх структур головного мозку та мозжечка.

Дівчинку з її братиком виховує названа мама, тож такий діагноз став шоком для всіх. «На початку березня 2019 року Олександра почала свій нелегкий шлях термінового лікування та курсів хіміотерапії в онкогематологічному відділенні Івано-Франківської обласної дитячої лікарні. За весь цей час лікування Олександра отримала пару десятків хіміотерапій, які тяжко її даються (анемія важкого ступеня, лейкопенія 4 ст., тромбоцитопенія 4 ст). Але лікування має й позитивні наслідки. Зупинився ріст нейрофібром в головному мозку», – розповідають друзі родини.

Тому лікування потрібно продовжити, щоб зберегти життя дитини, але рік лікування виснажив фінансово родину з названими дітками, тому вони вимушені просити допомогу у небайдужих людей. «Коли у Сашеньки буває тяжкий стан, вона завжди заспокоює маму та медичний персонал: «В мене все буде все добре, я обіцяла мамі, що вона буде бавитися із моїми дітьми – її внуками», – розповідають друзі родини Саші.

Реквізити для допомоги:

Ощадбанк:
Номер карти 4790 7299 4760 1266

МФО 336503 IBAN: UA 653365030000026208511014856

Лігун Світлана Василівна – названа мама Герасимчук Олександри Володимирівни

Хлопець потребує термінової пересадки кісткового мозку від нерідного донора, оскільки ані його брати, ані сестри у донори не підійшли, – передає ІА Волинські новини.

Окрім того, у юнака важка форма цукрового діабету. Всі ці роки Денис мужньо долав хворобу, проте нещодавно стався рецидив хвороби. Після того як батьки трагічно загинули, юнака разом із двома сестрами та братом самотужки виховує бабуся. Старшій жінці не під силу зібрати кошти на лікування онука, а час невблаганно біжить.

Зі слів бабусі, єдиний шанс на порятунок – пересадка кісткового мозку, адже, як показали останні лабораторні дослідження, у Дениса абсолютно не виробляються тіла, які відповідають за утворення тромбоцитів.

Інформацію підтвердила й лікар-гематолог, яка раніше опікувалась юнаком, Ольга Граузс. Зі слів медика, нині Денис Пахомюк перебуває на черзі на трансплантацію кісткового мозку. Наразі для нього шукають відповідних донорів.

Окрім того, що загалом процедура із пошуку донорів для подальшої трансплантації є дуже клопіткою та довготривалою, операція та лікування коштують чималих грошей, яких у бабусі, яка самостійно виховує чотирьох онуків, на жаль, немає.

Нагадаємо, Денис Пахом’юк – 2002 року народження. Зростав дуже активною дитиною. Крім нього, в сім’ї виховувались ще дві сестрички та брат. Але діти дуже рано втратили матір, а через три роки після її смерті – ще й батька. На щастя, до сиротинця не потрапили, бо за їхнє виховання взялися дідусь із бабусею, батьки мами. Коли Денискові було 10 років, він поїхав відпочивати зі старшим братом до Одеси. Дорогою додому хлопчикові стало зле, а вже за два тижні він потрапив у лікарню, де йому діагностували хворобу Боткіна. Лише через місяць безуспішного лікування дитині поставили інший діагноз – аутоімунний гепатит із високим ступенем активності (цирозом).
Після тривалого лікування повністю уражену печінку хлопчика вдалося відновити. Проте минуло небагато часу і хвороба знову нагадала про себе. Попри те, що печінка функціонує нині добре, у дитини в кістковому мозку не виробляються тіла, які відповідають за утворення тромбоцитів. Із 19 червня 2014 року хлопець переодично перебував у відділенні онкогематологічного центру Волинської обласної клінічної дитячої лікарні з діагнозом апластична анемія, трилінійна, важкого ступеню.

Реквізити карти ПриватБанку бабусі Дениса: 5168 7573 4566 2409 Отримувач: Іванова Віра Степанівна

Нині у реабілітаційному центрі, у паліативному відділенні, перебуває 5-річний Гліб Шиловець.

У хлопчика – ДЦП, як наслідок перенесеної нейроінфекції.
Хлопчик – сирота, адже батько залишив його, а матір нещодавно померла, розповідає журналіст «UA: Рівне»Іван Марчук:
– Наприкінці лютого в Костополі раптово помирає молода мама, звати її Іванка. У неї лишається син, його звати Гліб і щодня йому потрібні доволі недешеві ліки, вітаміни й реабілітація. Ситуація непроста і тому, що його батько відмовився від нього після народження, він не знайшов у собі сил з цим жити. І тепер Гліб лишився на дідуся й бабусю… І їм зараз дуже складно… але онука вони люблять і віддають для нього все.

Нині Гліб з бабусею тимчасово перебуває в паліативному відділенні будинку дитини.
Номер карточки ПриватБанку бабусі Гліба:
5168 7573 9058 7634 Шиловець Галина Миколаївна.

З народження малюк жив із дідусем і бабусею, вони є його опікунами. І хворіє малюк теж із самого дитинства. У Микити проблема з ніжками, він переніс операцію з видалення грижі. А взагалі Микита – дуже товариський хлопчик. Але до всього іншого у нього ще й великі проблеми із зором. Одним оком дитина зовсім не бачить, на другому оці 0,2% зору. Звичайно, дідусь з бабусею дуже за нього переживають. На вулицю самого намагаються не відпускати, водять Микитку за руку. А він такий активний хлопчик, на місці і хвилинки не сидить. Дуже любить музику і танцювати. А вдома орієнтується навпомацки, але синці та ранки все одно регулярно з’являються.

“Господь дає життя, – каже Валентина Петрівна, бабуся Микити, – а значить, треба жити”. Попри проблеми зі здоров’ям, хлопчик не замикається в собі, він веселий і життєрадісний. І любить побешкетувати і побалуватися. Навчається Микитка в спеціалізованій школі. Пише, знає букви, читає і рахує. Там його дуже люблять. І однокласники не ображають хлопчика. Він дуже працьовитий. Старається допомогти бабусі, миє сам посуд. “Якось я мила підлогу і не встигла прибрати мокру тряпку, – розповідає бабуся, – Микитка тут же схопив її, і миє підлогу. Побачив швабру – тягне її, і давай мити”. Хлопчик дуже акуратний. Всі речі у нього на своїх місцях. Навіть коли приходять родичі, і хлопчик помічає розкидане в коридорі взуття або не повішену на гачок курточку, відразу ж все речі розставляє по місцях.
Живе ця сім’я в Попаснянському районі, в районі бойових дій. Під час обстрілів вони ховаються у підвал. Доводилося й ночувати там не раз. Микитку вкривають ковдрою або навіть прикривають собою. Кілька разів вибуховою хвилею в їхньому будинку вибивало вікна. “Дуже душа болить за нього, – каже бабуся, – ми вже у віці, хто за ним доглядатиме?”.. Найближчим часом Микиті потрібно провести хірургічне лікування із заміни кришталиків на обох очах, інакше Микита просто може втратити зір.

Для бабусі і дідуся найголовніше – вилікувати дитину, бачити, як він посміхається, грається з друзями, вчиться, займається улюбленою справою. Вони просять підтримати його і будуть вдячні за будь-яку посильну допомогу. Підтримайте, будь ласка, Микитку!

ПІБ: Софич Микита Олексійович, 07.03.2009 р.

Місто: с. Врубівка, Луганська обл.

Діагноз: вроджена міопія високого ступеня обох очей, вторинна декомпенсована глаукома обох очей
Допомогти можна на сайті “українська біржа благодійності”

У Полтавській області жорстоко познущались із 6-річного сироти.

Про це повідомляють “Надзвичайні новини”.

Відомо, що напередодні у хлопчика померла мати. Його та двох сестер забрали у реабілітаційний центр. Там дитину побив 17-річний психічнохворий підліток. Він бив та душив дитину, у хлопчика навіть зупинилось дихання, його госпіталізували у реанімацію.

У хлопчика серйозні травми, у нього відмовили руки та ноги.Хлопчику також важко говорити.

Доброта просто “випирала” з нього, тепло яке він дарував всім навколо, просто зачаровувало. За сім років нашої дружби, я ніколи не чула від нього нарікань на життя – жодних….

Хоча жилося йому дуже не солодко….Текуче, Франківськ, Рогатин, Тернопіль, Коломия, де він тільки не жив……Завжди телефонував і питав: “Ти як?”, ніколи не забував про своїх друзів, і казав, що вони в нього є повсюди….Я не можу описати ті емоції, які переповнюють…..

Його не стало…..Він віддав життя, щоб захистити Україну….
Дякую, за те, що був поруч, за підтримку, за ті неймовірні емоції і моменти подаровані Тобою….Ти назавжди залишишся в моєму серці….пробач…ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ….

Про це у мережі повідомив міський голова Руслан Марцінків, пише Фіртка.

“Ось так виглядає щастя. Сьогодні вручив ключі від квартири дитині-сироті. Хлопець її отримав завдяки співпраці міської та державної програми. Ми інтенсивно працюємо у цій сфері”, – йдеться у повідомленні.

Загалом до кінця року ще четверо дітей-сиріт отримають власне житло.

Про це в мережі повідомив прикарпатець Anton Kostyshyn, інформує Фіртка.

“Просто неймовірний виграш в лотерею для Анічки. Молоді, красиві та прогресивні люди дарують шанс дитині, яка виявилася непотрібною нікому тут в Україні. Як на мене, це справжнє чудо”, – пише чоловік.

Про це йдеться у повідомленні на сторінці піхоти у Facebook.

Повідомляється, що чоловік народився у Луганській області, у 2015 році став на захист Батьківщини.

За інформацією колег, Степан Криль був повним сиротою і не мав родичів.

Поховають бійця у рідному селі Чмирівка на військовому кладовищі. Час та дата церемонії поки невідомі.

Ворожа куля обірвала життя 24-річному Віктору Афанасьєву… Пам’яніть його… Він був сиротою… ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ СИНОВІ УКРАЇНИ!

ПОМОЛИСЬ… Помолись, Україно, за сина… Він загинув за тебе в бою..Ти для нього матуся єдина… Помолись слізно за сироту…
Запали свічі довгі, як пам»ять… Хай горять вони вдень і вночі…Ніби лезом слова душу ранять…На снігу чорні квіти живі… Помолись, Україно, за сина…

В путь останню його проведи… Хай заплаче над ним яворина… Він пішов в небуття… Назавжди… Не зазнав материнського серця… Не було в нього дому… Сім’ї…

Йього очі, мов чисті озерця були часто, до болю сумні… Ще маленьким він мріяв про маму… Ось прийде, і до себе візьме… І ввійдуть вони в дім, мов до храму… За порогом залишать гірке… Він у снах своїх біг до матусі… У обіймах її потопав… Плів віночки для неї у лузі…Ніжно руки її цілував…

Помолись, Україно за сина… Ангел душу у небо несе… Ти для нього Свята і Єдина…

БУЛА ЗАВЖДИ ПОНАД УСЕ… Він загинув, життя не пізнавши… Війна клята у цьому винна… Помолись, на коліна ставши… ЗА НАЙКРАЩОГО СВОГО СИНА…

Шістнадцятирічна дівчина познайомилася з хлопцем із села Белоусово Великоолександрівського району, і переїхала з Херсона туди жити. А коли коханого призвали в армію,. Вона залишилася в цьому селі його чекати, знімаючи кімнату в місцевого жителя, який запросив її в гості на день народження сусіда, що приїхав у відпустку з східного фронту.

Ось тільки засиджуватися з більш дорослими чоловіками, і посилено спустошувати разом з ними горілчані пляшки дівчина не стала. Вона випила келих пива, подякувала за запрошення, і відправилася додому дивитися телевізор.

Тим часом іменинник із гостем напилися і вирішили пошукати інших задоволень. Не довго думаючи, вони сп’яну увірвалися в кімнату приїжджої – вимагали інтиму. Від таких пропозицій дівчина з обуренням відмовилася, нагадавши, що у неї є наречений. От тільки це “кавалерів” не зупинило: вони накинулися на беззахисну жертву, придушили опір, і довго її ґвалтували – в тому числі і в збоченій формі.

Коли сироту мучителі залишили в спокої, вона зібрала речі, і втікла в сусіднє село. Де про все розповіла сестрі свого хлопця, а та зателефонувала у поліцію.

Того ж дня оперативники затримали обох “волелюбних” селян (до речі, обидва одружені). Господар будинку, в якому дівчина знімала кімнату, зізнався у зґвалтуванні. Його спільник каже: був п’яний і нічого не пам’ятає.

Тим не менш, в контрактника явно прокинулося запізніле каяття. На допиті він плакав і називав себе останніми словами, іменуючи “моральним виродком”.

— Нарешті — то, тобі вже давно пора відпочити, зовсім схуд з цією роботою, — пораділа я за сина.

-Та ні, мам, тобі здається. Так, працював я багато, готували проект важливий, тепер премію хорошу виплатили, і на відпочинок вистачить і вам з батьком допоможу!

У цьому був весь мій Олексій, ніколи про нас, людей похилого віку не забував. Але ж міг спокійно витратити все у відпустці.

Проводили ми з батьком сина в аеропорт, розцілували на прощання і повернулися додому нудьгувати і чекати. Пройшла приблизно тиждень відпочинку, як син подзвонив і почав обережно розмова:

— Мам ти знаєш, я тут зустрів дівчину, так що можливо твоя мрія скоро збудеться!

— Що за дівчина? — стривожилася я.

— Її звуть Дарина, мам, вона чудова: гарна, добра, ніжна, порядна …

По правді кажучи Олексій ще так жодного разу ні про кого не озивався.

— Льоша, хто вона? Чим займається?

— Даша дитбудинку мама, тому вищу освіту отримати не змогла, зараз вона працює в кіоску, продає морозиво.

Ось тут руки у мене і затремтіли. Ну як так, син на хорошому рахунку в компанії, права рука начальника, знає дві іноземні мови, вирішив одружитися на безрідної продавщиці морозива … в голові моїй зовсім не вкладалося.

— Що ж жити з нею тобі, приїжджайте, познайомимося, поговоримо.

— Тільки вона приїде трохи пізніше, з роботою поки не виходить.

Увечері я переказала нашу розмову чоловікові. Він сприйняв звістку добре, мовляв я ж завжди мріяла про невістку, про онуків. Ну як же йому було пояснити, що ні про такий …

— Так ти ж її навіть і не бачила ще, а висновки вже зробила. Давай почекаємо, приїдуть, поговоримо. Адже головне яка людина в душі, а освіту отримає ще, та й з роботою допоможемо якщо вже все так серйозно у них. Між іншим дитбудинку хлопці нерозбещені, все вміють.

Але сина так і не судилося нам було дочекатися. Через кілька днів його не стало, розбився на машині, яка везла його в аеропорт.

Аркаша отримав важкі тpaвми, але вижив. Це була жахлива новина, не пам’ятаю як я все пережила, сам похopoн все було як в тумані. Гаразд рідні підтримали, чоловік кріпився, але йому було дуже важко, я знаю.

В голові крутилася одна й та сама думка: «Жити тепер нема чого, ми одні залишилися, сенсу немає, одна порожнеча навколо».

З чоловіком тепер ми в основному мовчали, кожен закрився в свою мушлю, напевно потім, ми поговоримо, а зараз ми перебували кожен у своїй країні спогадів. Так минав час, а легше не ставало. Вже не знаю чому говорять, що час лікує.

Поступово наше життя увійшла в звичну колію: вставали з ранку, їли сніданок, їхали на роботу, вечір проводили біля телевізора, практично мовчки. Здавалося, радість назавжди покинула наш будинок.

Минуло напевно місяців п’ять з моменту зaгибeлі Олексія, як одного вечора у двері подзвонили, я пішла відчиняти. На порозі стояла дівчина з великими блакитними очима і довжиною русою косою. Вона запитала Льошу.

— Його немає, — відповіла я.

— Як немає, поїхав? Я Дарина, ми познайомилися в Сочі, він вам розповідав? — кліпала очима вона.

— Так, Даша розповідав. Льоша зaгинyв, п’ять місяців тому, розбився в автокатастрофі.

— Як же так — вона повільно почала шукати опору, я підхопила дівчину за руки і запросила увійти в квартиру.

Тут вийшов на наші голоси чоловік. Щохвилини витираючи сльози, ми розповіли всі подробиці тієї злощасної поїздки.

— Інна Сергіївна, Андрій Петрович, вибачте я нічого не знала. Думаю, поїду, як і обіцяла, з вами познайомлюсь. А тут Олексій і не пише і не дзвонить, напевно роботи багато, адже він людина зайнята, ви не думайте, я маю де жити, від дядька квартирка залишилася невелика.

Дарина все щебетала, витираючи сльози рукавом. Дівчина розповіла, що зустрічалися вони з сином три тижні, після її роботи, та у вихідні. Що полюбила Льошу дуже сильно.

— Ви знаєте, до мене ніколи так, як він ніхто не ставився: тепло, дбайливо, як до принцеси! Я ж в дитбудинку виросла, звикла огризатися, відбиватися. Все б віддала, щоб він тільки жив.

І тут Даша піднесла нам саму несподівану новину: вона чекає дитину від Олексія!

— Якщо ви не вірите, я згодна на експертизу!

Тут чоловік м’яко взяв її за руку:

— Дарино, ну про яку експертизу мова. Ви — наша невістка, мати нашого майбутнього онука, знімайте куртку, проходьте, мийте руки, зараз ми зберемо на стіл, вам з дороги підкріпитися треба.

Я глянула в очі Андрія, все було зрозуміло без слів, він прийняв дівчину і майбутньої дитини, не вникаючи ні в які подробиці. Тоді я подумала, що можливо він і прав, сам Бог послав нам це тендітне створіння, і малюка, якого вона носить під серцем.

Минуло кілька місяців, нapoдився чудовий хлопчик, якого ми назвали Артем. Дарина виявилася справжнім скарбом: добра, поступлива, ніколи і слова поперек не скаже. Взагалі не невістка, а золото!

Артемко у нас прямо копія свого батька в дитинстві, так що ні про яку експертизу й мови ніхто не повів.

Ось так ми тепер і живемо вчотирьох: Андрій, я, Дарина з Артемком. Нapoдження онука ніби вдихнуло в нас нові сили і ми прокинулися від довгого похмурого сну.

Звичайно біль втрати ще нагадує про себе, і навряд чи коли-небудь вщухне, але набагато легше переживати її всім разом, адже нам тепер є для кого жити!

Мерія повідомила, що управління транспорту скерувало лист до ТзОВ «Фіакр Львів» щодо інциденту з водієм автобусного маршруту № 39.

«Ми скерували запит приватному перевізнику ТзОВ „Фіакр Львів“ щодо інформації, яку прочитали в ЗМІ, про те що водій маршруту № 39 вигнав з автобуса дівчину-сироту. Просимо перевізника з’ясувати деталі події, отримати пояснення у водія, та в разі провини водія, притягти його до відповідальності», — повідомив в.о. начальника управління транспорту ЛМР Ігор Собенко.

Нагадаємо, нещодавно у місті вже був подібний інцидент.

Водій нахабно вигнав дитину з маршрутки, мотивуючи це тим, що в неї було недійсне посвідчення на безплатний проїзд. Про це на своїй сторінці в Facebook розповів батько хлопчика, Андрій Квасниця.

Стало відомо про стан хлопчика, який вистрибнув з вікна під час жахливої пожежі в російському Кемерово, передає Корупція.Інфо

За попередніми даними, сім’я вирушила в ТЦ, щоб до весни купити шапку одному з дітей. А пізніше вони вирішили зайти в ігрову зону. Коли почалася пожежа, родина не змогла знайти вихід. 11-річний Сергій вистрибнув з вікна четвертого поверху, інші вистрибнути вже не встигли.

Хлопчик, падаючи з вікна, вдарився об “дашок” на даху біля входу в будівлю. Його госпіталізували у важкому стані.

Від сильного удару дах навіть трохи прогнулася. Після цього він впав на руки місцевим жителям, які його ловили.

27 березня глава МОЗ Росії Вероніка Скворцова повідомила, що дитина вийшов з коми.

“Постраждалий в результаті пожежі в місті Кемерово дитина 11 років прийшов в свідомість. Він переведений на самостійне дихання. Спілкується, розповідає про те, що трапилося. Самостійно поїв”, — поінформувала вона

Хлопчик, швидше за все, ще не знає, що залишився сиротою, адже він втратив у пожежі всю сім’ю: обох батьків та маленьку сестричку.

Про це у коментарі розповів начальник служби у справах дітей Львівської ОДА Володимир Лис.

Дівчинка показала Єдиний квиток для безкоштовного проїзду дітей-сиріт. Після цього водій на власний розсуд вирішив вилучити документ у дитини.

Свої дії він мотивував тим, що незабаром термін дії посвідчення завершиться і “скоро воно тобі буде не потрібне”, тому вилучає його завчасно. З маршрутки пасажирку не висадив.

Дівчинка є вихованицею одного із львівських інтернатів.

За інформацією Форпосту, звільняти водія не будуть через брак кадрів у львівських АТП. Максимальне покарання, що загрожує порушнику – штраф.

Маршрут №180а обслуговує ТзОВ “Львівське АТП-14631”.

Дівчина потрапила до інтернату, де й провела все своє дитинство. Про інтернат згадує неохоче, ті часи для неї були найтяжчими. Після інтернату вступила до коледжу та вивчилася на бухгалтера. Після того соціальні служби сказали, що житлом забезпечити її не можуть, адже її батьки живі.

Надія дізналася, що батьки живі-здорові і навіть живуть неподалік у хижі, умови жaхливі, та дівчина була готова спати навіть на підлозі, головне, що біля рідних, яких за все пробачила, хапалася за будь-яку роботу, дівчину полюбили односельці і вирішили допомогти бідоласі, тепер у неї є власна домівка.

Громада села Шешори, що на Прикарпатті, разом із місцевими депутатами, та головою сільської ради Василем Якібчуком, допомогли дівчині отримати окреме житло у яке вона вже незабаром переїде разом із хворою матір’ю. А ще, Надія мріє відшукати старшу сестру і теж забрати її до себе.

Завучу не сподобалася “неохайна зачіска” учениці. За її словами, дівчинці неодноразово робили зауваження з приводу зачіски і одягу. Тим не менш, перед Діаною Ірині Танасієнко довелося вибачитися.

Втім, вчительський колектив підтримав педагога і виступив проти її звільнення.

На наступний день після інциденту завуча звільнили, не дочекавшись остаточних результатів спеціальної комісії відділу освіти Конотопа.

Не дивлячись на це, за даним фактом створена і працює спеціальна комісія.

Дівчина росте без батьків, її виховує бабуся.