У середу вдень, 7 грудня, в Олевській громаді Житомирської області на дорозі між селами підірвався автомобіль “Форд Транзит”, в якому їхали чоловік та жінка, подружжя загинуло, і сиротами стали 8 дітей.

Правоохоронці дізналися про вибух в Житомирській області близько 15 години, за попередніми відомостями, авто на узбіччі підірвалося на міні, повідомили у Головному управлінні Нацполіції в Житомирській області.

“Попередньо відомо, що місцеве подружжя, 38-річний чоловік і його 32-річна дружина, рухались автомобілем… по дорозі із с. Сущани у напрямку с. Копище. На певному відрізку їх авто опинилось на узбіччі, де автомобіль підірвався, попередньо – на міні. Унаслідок цього подружжя загинуло”, – зазначили правоохоронці.

У поліції додали, що осиротілі діти знаходилися під наглядом родичів.

Ситуація в Житомирській області під час війни з Росією – що треба знати
На початку повномасштабного вторгення ворогові вдалося захопити частину Житомирської області, але згодом супротивника вигнали з регіону. Вже не раз повідомлялося, що загарбники під час відступу мінують території та разні об’єкти.

Ще у травні очільник Житомирської обласної військової адміністрації Віталій Бунечко говорив, що в регіоні продовжують зміцнювати оборонні рубежі на кордоні з Білоруссю.

Варто зазначити, що окупанти вже не раз атакували область ракетами та іранськими дронами. Зокрема, 7 грудня стало відомо, що вночі було ліквідовано ворожий дрон.

Мінсоцполітики та Мінцифра, за підтримки радника – уповноваженого президента України з прав дитини та дитячої реабілітації, реалізували проект спрощеної процедури для громадян, які виявили бажання взяти на виховання дитину через портал “Дія”.

“Залишити запит на початкову заявку на усиновлення можна буде під час особистого прийому, як було раніше, так і через портал. Кількість дітей, які потребують усиновлення, вже понад 17 тисяч. Кількість кандидатів у рази менша. Одна з причин, чому кандидатів мало – важка процедура усиновлення. Ми це змінюємо та впроваджуємо швидкий та цифровий процес. Тепер потрібно лише 5 хвилин, щоб залишити заявку на початкову консультацію”, – повідомив Кошеленко.

Також повідомляється, що вже сьогодні можна записатися на онлайн-консультацію з усиновлення у додатку “Дія” у розділі “Сім’я”.

Вся інформація про кандидата підтягується автоматично. Авторизація відбувається через електронний підпис. Протягом 15 днів відповідна служба зв’язується із заявником та запрошує на консультацію. Її також можна буде відвідати онлайн та офлайн.

Зараз хлопчики живуть зі своєю рідною тіткою та її родиною. Їх, як і інші родини, що постраждали від окупації, під свою опіку взяли поліцейські, йдеться в ТСН.

На Броварщині, як і всюди, куди дійшли росіяни, обабіч дороги досі стоять спалені автомобілі місцевих жителів. У цих авто люди намагалися втекти від окупантів. Одна з таких родин жила в селі Шевченкове, там сиротами залишилися двоє братів.

Молодший Серафим ні на крок не відходить від свого старшого Тимофія. Їхні батьки загинули 8 березня, коли в село зайшли окупанти. Першим про це дізнався дядько хлопців. «Беру телефон, а мне говорять, знайомий телефонував: «Сергію, ваших рідних розстріляли». Я одразу не зрозумів. А він говорить, що Юлю і Сергія розстріляли»», – розповідає чоловік.

Уранці Юлія та Сергій торгували на місцевому базарчику, діти були вдома. «Коли вони почули наступ ворожої техніки, вони намагалися сісти в автомобіль і покинути це місце, та їхати до дітей, але російські військові розстріляли колони», – кажуть рідні.

У салоні простріляна навіть підвіска у вигляді тризуба, шансів вижити в подружжя не було, вони загинули на місці, не доїхавши додому якихось пів сотні метрів, але навіть забрати їх змогли не одразу. Рашисти дозволили зробити це рідним лише на третій день. Найважче, каже Сергій, було сказати про це дітям. «Ми не знали, як сказати. Ось як сказати дітям, що вбили батьків та їх більше не буде?», – каже дядько хлопчиків.

Братів вони з дружиною одразу ж забрали до себе, але розповісти їм правду тітка Олена змогла лише за 10 днів. «Вранці ми встали, а Серафім каже: «Папу і маму вбили?» Тимофій каже: «Це правда?» Я його взяла за руки, кажу, що це правда», – розповідає вона.

Олена з чоловіком уже оформила опікунство над молодшим. Зі старшим це зробити не так легко, він син від першого шлюбу. Його батько живе в Білорусі. Чоловікові повідомили про те, що сталося в соцмережі, але він не відповів. Олена каже, тепер у неї троє синів. Вони й до цього завжди товаришували сім’ями, жили в одному селі, часто проводили час разом. Її син навчається з Тимофієм в одному класі. Тому хоч у хаті й місця небагато, але головне, що вони всі разом.

Третій місяць хлопці вчаться жити без батьків. Не плачуть і не бояться нічого, коли разом, бо один для одного вони зараз найбільша підтримка і розрада. «Він боявся лише бути без мене», – каже Тимофій про молодшого братика.

І Кіра, і Іллюша були поранені, тож вже тоді дітей-сиріт вивезли до лікарні окупованого Донецька і був великий ризик, що їх відправлять далі до Росії на всиновлення, йдеться в ТСН.

На щемливих кадрах повернення дітей додому до рідних – Ілля не ходить, бо має масоване поранення ноги, а Кіра весь час тримає дідуся за руку, який сам не міг повірити, що вдалося визволити онуку.

Кіра з батьком і його дівчиною після повномасштабного вторгнення намагалися вижити в Маріуполі. Її тата – чемпіона України з водного поло Євгена Обединського, вбили окупанти. Це трапилось на очах 12- річної дівчинки. «Там істерика була сильна, її не могли заспокоїти, Кірі сказали, що тата поховають, але там не можливо, там був обвал», – розповідають про трагічні події рідні дівчинки.

Після цього Кіра разом з іншими дітьми і дорослими вибиралася зі зруйнованого міста пішки і підірвалися на розтяжці, дівчинку посікло осколками. Вона вже не пам’ятає як, але їх підібрала попутка і довезла до окупованого Мангуша. У тамтешній лікарні не могли витягнути осколки, тож дитину переправили до Донецька.

У Іллі схожа історія, але він не хоче про неї говорити, за нього переповідає бабуся. Ілля з мамою Наталею втікали від бомбардувань в Маріуполі і потрапили під обстріл. Та маму поранило в голову, а Іллі розірвало ногу. Мама змогла дотягнути 10-річного сина до будинку знайомої. Поранені вони лежали обіймаючись на дивані, аж поки сусідка не зрозуміла, що у Наталі вже не б’ється серце. «Ми лежали вдвох з мамою, прийшла тьотя Валя, помацала, пульсу вже немає, вона забрала мене. А на наступний день прийшли військові», – переказує слова хлопчика бабуся.

Російські військові переправили Іллю до окупованого Новоазовська, а звідти до Донецька. Спочатку лікарі говорили про ампутацію ноги. «Йому хотіли спочатку відрізати ногу, та він усе це чув, він був у свідомості, а потім подивилися, у нього функціонує нога», – каже бабуся.

«Коли це трапилося, я терпів, коли мені робили операцію, мені не робили наркоз, я терпів», – розповідає Ілля.

Відтоді, як бабуся дізналася, що Ілля в лікарні Донецька, вона почала за нього боротьбу, а за Кіру змагався дідусь. Місяць ці дві родини просиналися і засинали з думкою, як повернути дітей назад. За цю історію взявся Офіс президента – міністерство з реінтеграції окупованих територій. Переговори тривали на найвищому рівні з Москвою, а посередники були з інших країн. Але ризики, що Кіру і Іллю відправлять в глиб Росії і віддадуть на всиновлення, як сиріт, були надзвичайно високі. «Там питання стояло на дні, минулої п’ятниці дітей вже хотіли вивезти в невідомому напрямку і це було емоційно хвилююче, я вимагала, щоб діти залишалися в Донецьку», – розповідає Ірина Верещук.

Вона каже, що в цій ситуації спрацювало кілька факторів – українська сторона знала, де фізично перебувають діти, родичі швидко оформили опікунство. На час воєнного стану процедуру максимально спростити і прискорили, але найважливішим було те, що рідні були готові виїхати на окуповану територію і забрати дітей особисто. «Весь цей час, коли йшли перемовини на найвищому рівні, діти не знали, коли до них дістануться їх близькі. В тій лікарні і у Кіри і Іллі трапилася істерика – вони казали, що вони нікому не потрібні, бо до них ніхто не їде», – додає Верещук.

Та рідні робили все можливе заради онуків. Бабуся Іллі подолала шлях території 4 держав, аби дістатися до онука. «З Києва на поїзді до Польщі. Із Польщі літаком до Туреччини, з Туреччини до Сочі, з Сочі літаком до Москви, там сказали чекати, а ви ж знаєте, це все на нервах», – пригадує жінка.

Таким самий шляхом діти з рідними поверталися до України. В день приїзду Іллі був день народження – 10 років. І хоча торта зі свічками в нього не було – до Іллі на день народження прийшов президент з подарунком.

А бабуся в цей день чекали головного подарунку від лікарів – вони обстежили ногу Іллі і попри величезне ушкодження задньої поверхні стегна, він може рухати пальцями ноги, а це означає, що функція збережена і Ілля зможе ходити після тривалого лікування. «Рани там теж всі не погані, тож з Днем народження», – кажуть медики

Ілля справжній боєць і дуже комунікабельний, коли довкола багато людей. Але коли він залишається на одинці, то його настрій погіршується. Бабуся каже, тепер її завдання відігріти Іллю обіймами. «Ось знаєте, коли серце розбите, а потім воно раз і з’єдналося, бо це рідне, розумієте», – каже бабуся.

Кіра, коли поверталася в Україну весь час перепитувала у дідуся, чи у Києві не чути вибухи, чи там не стріляють. Олександр Петрович постійно запевняє дівчинку, що вона в безпеці. А ще розуміє, що говорити про її тата з нею ще зарано. Тіло його сина досі залишається під завалами їхнього будинку у Маріуполі. «Про тата вчора почала розмовляти у поїзді, вона почала плакати, я зрозумів, що не треба говорити», – каже чоловік.

Кіра весь час тулиться до дідуся і не відпускає його і на крок, весь час обнімає і хоче до дому. Їх дім тимчасово буде в Чернівцях, бо їхнього рідного міста більше не існує

В Росію за час повномасштабної війни насильницькі вивезено 5 тисяч українських дітей. Та обійми цих дітей із рідними – свідчення того, що навіть у безвихідній ситуації треба боротися за повернення маленьких українців до дому. «Треба боротися, треба боротися тут нічого іншого не залишається. Нічого немає неможливого», – переконані рідні дітей.

Передає – джерело.

Як повідомили у Департаменті карного розшуку, правоохоронці за гарячими слідами встановили, що злочин скоїв 17-річний місцевий мешканець.

За його словами, поштарка принесла його бабусі пенсію, але тієї вдома не було. Тож він вдарив жінку по голові і забрав гроші. Каже, що хотів витратити їх на власні потреби. Місцеве видання СарниNews.City повідомляє, що злочин стався в селі Немович.

Поштарка принесла пенсію жінці, яка проживає по вулиці Кутузова. Внук пенсіонерки вдарив жінку сокирою по голові на власному подвір’ї. У неї залишилося шестеро дітей. Підозрюваного затримали на сусідній вулиці. У нього вилучили гроші, телефон та одяг, заплямований кров’ю.

П’ять років минуло відтоді, як його молода дружина Жанна у двадцятип’ятирічному віці відійшла у вічність (подружжя прожило спільно лише п’ять років). Дітки мало не щодня перегортають фотоальбом зі світлинами матусі. Їм ще важко збагнути, що ненька більше ніколи не повернеться до рідного дому. А наймолодша п’ятирічна Вікторія й зовсім не пам’ятатиме маму…

Повідомляє видання Смерека.

— Все було, як у поганому сні, — ділиться спогадами Валентин. — Ніщо, як мовиться, тоді не віщувало біди. Адже третю дитинку дружина носила без жодних проблем, та й узагалі ми були родиною, котра мала чимало амбітних планів на майбутнє, виховували діток. Я працював на заробітках у столиці. Завдяки цьому нам швидко вдалося зібрати певну суму грошей, щоб збудувати омріяний дім. Уже через три роки після одруження відсвяткували новосілля. Усі внутрішні роботи у домі виконав своїми руками.

Через пів року після появи доньки Вікторії Жанна зненацька втратила cвiдoмість. Хоч до цього дня ніколи не скаржилася на погане самопочуття. Діагностували paк, фахівці порадили не oпеpувати, мовляв, вже надто пізно. І майже через місяць дружини не стало…

Може й грішу, сказавши це, та мені здається, що окремі «доброзичливці» навіть пораділи тому, що не стало моєї дружини.

Не всі були готовими допомогти

Після втрати Валентинові довелось освоювати реальність по-новому. І, як відомо, саме в моменти печалі пізнаються і близькі — друзів випробовує нещастя.

Допомогти подолати все, що зненацька спіткало родину, за словами Валентина, близькі, на жаль, не надто квапились. «Відтак вилити смуток, відверто кажучи, й не було особливо кому, — з жалем каже чоловік. — Нелегко було вчитися виконувати ту рутинну роботу по догляду за дітьми, яку зазвичай робила їхня мама. Гірко на душі було від того, що жодна із бабусь крихітних діток, ані будь-хто з рідних тіток моїх сиріток не зважив за потрібне бодай частково перейняти обов’язки дружини з догляду за дітьми.

У скрутну годину попри відсутність навичок і досвіду материнства прийшла на допомогу зовсім ще юна двоюрідна сестра Тамара. Дев’ятнадцятирічна дівчина одна з-поміж близьких родичів прийняла достойно той вимушений виклик.

Упродовж трьох років Тамара доглядала за дітьми, поки я був на заробітках.

Не надто поспішили на поміч близькі люди і тоді, коли дружина ще проходила обстеження. Чого не скажеш про зовсім чужих людей. Я і сьогодні згадую теплим словом тодішню роботодавицю Віру зі столиці, яка підставила своє плече у трудний час. Чуйна жінка й нині опікується нашими справами та переймається долею зовсім чужої для неї родини.

Нині на допомогу часто приходять односельці-протестанти. Щороку напередодні релігійних свят вони щедро обдаровують дітлахів гостинцями. А дівчинка Руслана з нашого села самотужки шиє сукні і охоче дарує їх моїм дівчаткам».

Впоратися зі скорботою та розпочати життя з чистого аркуша

— Безумовно, складно було оговтатись та усвідомити ту ситуацію, в якій усі ми опинилися мимоволі, — каже чоловік. — Однак сенсом подальшого життя з усіма його звичними клопотами стали діти. Виникало питання: що ж робити, аби компенсувати втрату матері, її відданість, та, зрештою, як заповнити брак жіночої енергетики у домі? Адже особливо дівчаткам вона вкрай необхідна. З роками найстарша Христина почала швидко дорослішати. Її допомога хоча б на кухні так доречна і необхідна.

Діти підросли, двоє старших пішли до школи. Христина — у третій клас, Максимко навчається у другому. А ось п’ятирічна Вікторія лише готується до науки — уже наступного року піде у підготовчу групу. Оскільки діти навчаються у різних змінах, то спланувати спільне дозвілля чи мандрівки разом поки що не так просто. Більше того, для зручності пересування родині не завадив би автомобіль. Однак таку розкіш голова сімейства не може собі зараз дозволити. Бо, щоб придбати авто, треба податися на заробітки, проте крім Валентина нема кому догледіти його дітей.ґ

Усі троє малих гарно малюють, а Максимко, крім того, ще мріє опанувати гру на гітарі. Утім знову ж таки треба мати машину, щоб возити його у музичну школу. Тож поки мистецькі плани діток реалізувати не вдається, їхній батько узявся наводити благоустрій на власному подвір’ї. За тиждень-другий посиленої роботи в обійсті Прачів зависочів паркан. Крім того у планах родини — облаштувати другий поверх будинку. Але то вже згодом, коли з’являться додаткові кошти, каже Валентин

Людина створена для щастя, як птах для польоту

Валентин Прач — не лише вдівець, а й особистість зі своїми думками, почуттями, цінностями та уподобаннями, котрий заслуговує на любов та жіночу увагу. Однак відтоді, як не стало дружини, чоловік так і не знайшов ту єдину, котра б розділила його плани на життя, стала добрим партнером у стосунках. Хто зна, може повторне одруження — чи не єдиний спосіб подолати самотність, що дасть можливість повноцінно втішатися життям?

Документ передбачає дозвіл на життя у прийомних сім’ях після 18 років. Про це повідомляє Офіс президента України. Після набуття чинності закону діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, зможуть жити у прийомній сім’ї або дитячому будинку сімейного типу до досягнення 23-річного віку. “Документ спрямований на поліпшення соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які проживають у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу”, – додали в ОП.

Зазначається, що документ набуде чинності на наступний день після його опублікування. Нагадаємо, цей законопроект був підтриманий парламентом на початку грудня. Документ підтримали 317 народних обранців.

Крім того, нещодавно Рада схвалила закон, який дає сиротам старше 23 років право на житло поза чергою. За документ проголосували 330 народних депутатів.

Про це у фейсбуці написала Тетяна Шипот:

“Важка боротьба за життя…..

Трохи розпишу історію…

Багатодітна мама, наша землячка з с.Кленовець Тетяна Ватраль та її син Валентин, обоє боролися з важким недугом у клініці м.Відня (Австрія),нажаль сьогодні її серце зупинилося……Мами трьох дітей немає вже….всього 32р лише жити,жити для дітей…..Горе….Сум….Біль….Як далі буде?

Валентин синочок її 11р лікується там у Австрії теж онкологія….Боже поможи їм… Мама її їде, ще незнає нічого….неможу підібрати слів… Це така втрата,такий біль….

Ми можемо їх підтримати молитвою і молитвою за новоприставлену р.б.Татьяну,репостом поширити пост і фінансово хто може…

Поряд з нею знаходилися її троє дітей, яких мама виховувала одна, без чоловіка.

Один із синочків Валентин, 11 років, також хворіє на онкологію і разом з мамою проходив лікування.

Старший син Іванко 14 років, вмісто батька, доглядав за мамою, братиком і сестричкою, готує їсти, ходить за продуктами, він за старшого у сім’ї.Найменшій донечці 8р.

Також хочемо подякувати нашій волонтерці Svetlana Sper, яка знаходилась там з ними і тепер не залишила їх.

****************************

Велика подяка вам наші о. Архімандрит Агапіт, Прот. Ярослав Попович, Марселіна Долежалова за молитви і постійну підтримку і допомогу!!!! Ніколи не забуду, як ми разом боролися за Ваську Легача…. Спаси Вас Господи!!!! Поможи вам Боже!!!!

Не залишаймо їх самих…я неможу уявити чесно….це страшно….Без Мами нема правди – це істина!!!! Не дай Боже!!!

Велика подяка людям, які допомагають матеріально і перераховують гроші на їх підтримку!

Просимо поширити!

Номер картки мами Татьяни

ПриватБанк:

5168 7573 1807 1117

Ватраль Марія Йосипівна”

Про це інформує “Оглядач”.

Жінку вчасно не протестували на наявність інфекції, а на ліки довелося витрачати власні кошти.

У померлої залишилось двоє дітей і старенька мати.

Заразитися жінка могла від односельчан, які повернулися із заробітків, так як у цьому районі більшість їздить заробляти гроші в Європу.

ЛІКИ ШУКАЛИ І ОПЛАЧУВАЛИ САМІ

43-річна Ірина Гончарова працювала у військовій частині в смт Делятин на Івано-Франківщині. Вона обслуговувала котельню військового містечка.

Як нам розповів Олег Леонідович, начальник котельні, ще 21 березня Ірина відчула себе погано. “Вона повідомила, як годиться, про своє самопочуття, а 23 вже вийшла на лікарняний, була під наглядом сімейного лікаря. І тільки 26 березня її відправили до Надвірнянської центральної лікарні, там вона опинилася в реанімації”, – розповідає керівник.

За його словами, всі ліки Ірина та її чоловік, теж військовий, Валерій Гончаров оплачували самі. “Коли ми дізналися про це, теж підключилися з допомогою. Однак ліки доводилося шукати по всій області, їх просто не було”, – каже Олег Леонідович.

Попри те, що Ірина поступила в лікарню ще 26 березня, тест на коронавірус їй провели незадовго до смерті. “Рано-вранці 6 квітня вона померла, а тільки о 10-й ранку прийшли результати, які підтвердили коронавірус”, – обурюється керівник.

НЕ ВСТИГАЮТЬ РОБИТИ ТЕСТИ

Ірина з двома дітьми (1999 і 2003 р.н.), чоловіком і 80-річною мамою жила у квартирі у військовому містечку. Вона працювала і доглядала літню маму, у якої проблеми зі слухом. Чоловік служить в іншому гарнізоні і додому приїздив раз на місяць.

Зараз уся сім’я перебуває під наглядом лікарів. Їм щодня вимірюють температуру і стежать, чи не з’явилися ще симптоми. Поки у них все гаразд.

Заступник директора Департаменту охорони здоров’я Івано-Франківської обласної адміністрації Володимир Чемний каже, що можливо результати тесту просто запізнилися через зайнятість лабораторії.

“У нас сьогодні черга на аналіз у лабораторії 280 осіб. А в день лабораторія може провести лише 30-40 тестів. Можливо, матеріал у неї взяли вчасно, але самі результати прийшли пізно”, – каже Чемний.

Чиновник запевняє, що в будь-якому разі Ірину мали лікувати так, як лікують людей із підозрою на коронавірус.

Що стосується оплати ліків пацієнткою, то Чемний не зміг відповісти.

Що стосується оплати ліків пацієнткою, то Чемний не зміг відповісти.

“За нашими даними всі реанімації лікарень, де лікують від коронавірусу, забезпечені всіма ліками, які входять у пакет лікування”, – каже заступник директора Департаменту охорони здоров’я області.

Саме в Надвірнянському районі зараз найбільше інфікованих COVID-19. Це гірський район, де значна частина жителів їздить на заробітки в Європу. “Зараз вони почали повертатися і заражають односельців”, – каже Чемний.

В інциденті загинула сімейна пара – Юлія та Валентин, у них залишилися двоє дітей – 10-річний Максим і 6-річна Аріна. Жителів Дніпра просять допомогти малюкам, які в мить втратили обох батьків, – повідомляє Інформатор.

«Вчора у учня 4-А класу, школи №45, Максима, батьки загинули в автокатастрофі на Малиновського. Потрібна ваша фінансова підтримка. У Максима є ще молодша сестричка, дітки залишилися сиротами. Грошові кошти на допомогу дітям можна передати через класного керівника Максима в СШ №45, кабінет №27; через дирекцію школи; на номер карти бабусі: 4731 2191 0879 9903 або 4731 2191 0880 0073 (Власенко Світлана Василівна) », – написала мешканка Дніпра Тетяна, знайома загиблих.

Раніше в Дніпрі на вулиці Космічній сталася серйозна аварія – зіткнулися BMW і Skoda. З місця аварії двох постраждалих у важкому стані забрали бригади швидкої допомоги.

Діти, позбавлені батьківського піклування, вкотре довірили персональні прохання до Святого волонтерам. Майже два десятиліття поспіль офіс благодійної організації напередодні Миколая перетворюється на подарунковий склад. І цей рік не став винятком, інформує Вежа.

Одні листи приймають, інші відправляють. Пошта Мальтійської служби допомоги більше, ніж за місяць до свята перейшла у посилений режим роботи.

Волонтери просять благодійників бути відповідальними. Якщо, з певних причин не вдається зробити подарунок дитині, повернути листа в офіс. Не раз, розповідають, доводилося самим в останній момент формувати «миколайків». Адже деякі люди, взявши дитяче послання, більше не давали про себе знати.

Ті, у кого немає часу шукати подарунки, можуть допомогти грошами або засобами догляду та гігієни. Із середини грудня волонтери Мальтійської служби почнуть розвозити пакунки адресатам. Відтак, будуть вдячні, якщо хтось зголоситься допомогти й у транспортуванні вантажу. Адже їм доведеться навідатися на понад два десятки адрес.

Нагадаємо, днями на Житомирщині на смерть замерзла 20-річна дівчина, яку вигнали з автобуса за те, що не мала 25 гривень, щоби заплатити за проїзд.

У Кременці водій маршрутки висадив двох дітей-сиріт з автобуса, бо ті не мали грошей на проїзд. Разом з тим у них були посвідчення на безкоштовний проїзд, видані Кременецькою міською радою. Проте у автобусах приміських маршрутів вони вже не дійсні. З цими підприємцями договір укладає Кременецька райдержадміністрація.

– У мене півтора роки тому померла сестра від раку (34 роки), двоє її дітей залишилися з нами… Міська рада пішла нам на зустріч і надала безкоштовні проїзні, але мої племінники вже неодноразово мені розказували, як водії їх принижують і не хочуть їх пускати в автобус, навіть не відкривали двері. А от сьогодні їх водій вигнав з автобуса, як бездомних собак виставив за двері на мороз, – розповіла рідна тітка 14-річних двійнят Світлана Трофимлюк.

Жінка обурена таким ставленням до дітей і збирається звернутися зі скаргою до Кременецької РДА.

– Сьогодні була точка кипіння… Я за те, аби надати цій ситуації розголосу, ми не повинні мовчати, це може статися з ким завгодно, всім важко, але це не значить що треба звіріти. Це робота і кожен повинен відповідати за роботу, яку йому довірили, – каже Світлана Трофимлюк.
Голова Кременецької РДА Володимир Козубський уже проінформований про ситуацію і обіцяє розібратися з інцидентом, аби надалі такого не повторювалося.

Четверо дітей, молодшому з яких всього три роки, стали свідками вбивства своєї матері і ледь самі не загинули.

Все почалося з гучної сварки. Пара так голосно лаялася, що сусіди викликали поліцію. “Дитина прибігла, каже, він її душить, мене душить і маму вбиває”. 12-річна дочка жінки прибігла до дядька і попросила викликати поліцію. Але полісмени лише постукали в двері, а коли ніхто не відкрив – поїхали.

“Ми їм говорили:” Ви чекаєте, коли трупи будуть?!”. І на наступний день так і сталося. І поліцейські ті ж були на другий день – я говорю: “Дочекалися?”. Вони стоять і мовчать: один і другий”, – говорить сестра загиблої Світлана Онікійчук.

У поліції кажуть, зайти в будинок без дозволу не мали права, так як дзвонили сусіди, а не потенційна жертва. І на момент приїзду групи швидкого реагування, в будинку було тихо. Швидше за все жінка вже була мертва.

Найкращі місцеві лікарі намагалися припинити кровотечу і залатати рани, однак за кілька хвилин жінка померла. Вона втратила три літри крові. “Це зробила не людина, це якийсь безумець просто в стадії психозу, аффекта. Поранення черевної порожнини, грудної клітини, різані поранення кистей, шиї”, – розповів головний лікар районної лікарні Андрій Герцен.

42-річна жінка прийшла забирати 3-річного сина додому. Однак за кілька метрів до садочка на неї напав невідомий чоловік, завдав ножові поранення та втік. Вона знайшла в собі сили дійти до лікарні через дорогу. І перед тим, як знепритомніти, встигла сказати, з ким зв’язатися та що робити із дітьми.

Лілія Гордєєва жила в будинку у центрі Фастова із 9-річною донькою та 3-річним сином, її старший 20-річний син зараз є студентом у Польщі. Він уже на шляху додому, приїхала і мама Лілії – незряча і вбита горем. Що могло стати причиною такого звірства – ні родичі, ні друзі уявлення не мають. Вони твердять, що чоловіка, у якого могли би бути особисті мотиви, у Лілії не було, бо вона ще не відійшла після раптової смерті коханого. “Чотири роки тому чоловіка отруїли невідомою речовиною. Чоловіки до неї ніякі не ходили, вона дітьми лише займалася”, – каже голова житлового кооперативу Ольга Кириченко.

Від покійного чоловіка Гордєєва у спадок дістала невеличкий бізнес, але й у цьому друзі мотивів для злочину не бачать. “Які можуть бути бізнесові стосунки, якщо у неї маленький магазинчик, де вона торгує дитячими речами? Хіба це варто життя людини? Це мама, яка заробляла чесною працею”, – каже Тетяна Кузьменко. Причини вбивства мають з’ясовують слідчі, котрі своїх версій поки що не розголошують. Однак у поліції вже повідомили, що відрядили до Фастова найкращих експертів. “Він напав ззаду, але це не говорить, що там не було відеокамер, наприклад. Ми теж це зараз все перевіряємо”, – запевнив речник обласної поліції Микола Жукович.

Кримінальну справу порушили за статтею про навмисне вбиство, котре передбачає 15-річний термін або ж довічне ув’язнення. Поліція шукає свідків, а близькі Лілії тим часом вирішують, що робити із сиротами. “Цій родині зараз дуже потрібна допомога, тому що хлопець у неї студент, мама була на її забезпеченні. І двоє маленьких дітей. Родичі є, звичайно, ми, друзі, родичі, чим зможемо, допоможемо”, – каже подруга Тетяна.

Анжела їздила в Словенію кататися на лижах. Закінчивши школу, вступила до університету і переїхала жити до бабусі, яка проживала одна після смepті чоловіка. Від неї було дуже близько до університету. У бабусі була хороша квартира, а головне – батьки не контролювали. Бабуся вирішила виховати внучку і прищепити їй правила хорошого тону, чого у теперішньої молоді практично немає. Але її розповіді про дівочу честь, про майбутнє заміжжя тільки дратували внучку, вона гнівалась на бабусю, стала уникати спілкування з нею. Кавалерів у Анжели було дуже багато, але ніхто не поспішав одружуватись на ній. Хлопці, немовби розгледівши в ній щось погане, одружувались на інших дівчатах, а Анжела вкотре залишалась самотньою. По закінченні університету батько влаштував її на хорошу роботу, і у відділі вона одразу ж стала «своєю». Особливо здружилась із Маргаритою, яка вже двічі розлучалась і ненавиділа чоловічу половину. Але Анжелу якраз дуже цікавили чоловіки, вона мріяла вийти заміж.

Маргарита була красивою і розумною, з радістю почала шукати для Анжели жениха. Коли Анжела прийшла до неї в черговий раз на гостину, Маргарита зустріла її з загадковою посмішкою і радісно повідомила: «Нарешті я знайшла тобі достойного!» І розповіла, що в сусідньому офісі у відділі економістів є прекрасний хлопець Сашко, правда, жонатий, але це дурниця, на яку не варто звертати увагу. «Я з ним трохи знайома. У суботу привезу його на свою дачу, там і познайомлю вас. Ти дівчина красива і розумна, тобі не потрібно буде докладати багато зусиль, щоб його звабити і одружити на собі», – впевнено сказала Маргарита.

І зустріч відбулася. Сашко виявився красенем з голубими очима та ще й непитущий, некуpящий, начитаний. З ним було так цікаво розмовляти на різні теми. Так, він був одружений, у нього був син, але це дівчину зовсім не бентежило, вона вперто завойовувала його сеpце. Зустрічались на дачі Маргарити, яка порадила дівчині просто зaвaгiтнiти, а сама почала «обробляти» Сашка.

Анжела зaвaгiтніла, про що радісно повідомила батьків і бабусю. Маргарита діяла блискавично – допомогла Сашкові швидко й без клопотів розлучитись з дружиною і одружитися з Анжелою.

Молодята жили у бабусі і Сашко якось швидко звик до нового життя; про колишню сім’ю забув, але алiменти платив справно. Анжела народила сина, назвавши його Сашком. Її зовсім не мучили сумління і совість, що синочок Сашка залишився без батька. Вона швидко вийшла на роботу, а маленького синочка відвезла до батьків. Завжди пам’ятаючи, що вона красива і молода жінка, почала флipтувати з тими, хто їй подобався, а подобались їй багато чоловіків.

Сашко навіть не здогадувався про щось погане. Він тільки дивувався, бо дуже вже часто його відсилали у відрядження. І гадки не мав, що до цього доклала зусиль Маргарита. Помалу в сім’ї з’явилось якесь відчуження, холодність. Анжела зрозуміла, що Сашко стає до неї байдужим. «Тим краще», – подумала, бо вже кохала іншого, всю її увагу тепер забирав Юрій, молодий бізнесмен. А Маргарита вирішила Сашка познайомити зі своєю подругою, якій давно він подобався. Сашко з Анжелою розлучились, і Анжела успішно вийшла заміж за Юрія. Вона навіть не подумала, що її синочок вже без батька. «Не хвилюйся, – запевнила Маргарита, – твій син добре прилаштований».

Коли Анжела завагiтнiла від Юрія, то другий чоловік не був у захваті: дітей він ще не планував.

А молода мама, наpoдивши синочка, відразу подарувала його обом бабусям. «Ти повинна насамперед себе любити, а чоловіки і діти – це не головне! Головне, полюби себе. Коли будеш красива, молода, то усі тебе любитимуть», – повчала Маргарита. Юрій виявився неабияким ревнивцем, у сім’ї почались сварки, неполадки і навіть бiйки. Отож Анжела вже через рік вказала Юрію на двері. І знову розлучення. Анжела кохала і була коханою, то була чиєюсь коxанкою, то чиєюсь іграшкою, але заміж більше ніхто її не кликав. Так і залишилась умовною нареченою, але не дружиною. А Маргарита, шукаючи подрузі женихів, сама успішно вийшла заміж. А синочки Анжели підростали хорошими дітьми, їх чудово виховували, ні в чому не відмовляли, хоча росли вони круглими сиротами. Маму бачили, хоча й зрідка, а дивлячись на бабусь і дідусів, по-дитячому запитували: «А де мій татко?»

Ось таку сумну історію розповіла мені бабуся Анжели, коли ми їхали в електричці до Львова.

Артуру ‒ сім років. Він вже школяр. А молодший братик – Сашко, йому лише чотири з половиною.

«Я би хотів жити з мамою і з татом», ‒ поділився емоціями менший Сашко.

Хлопчики мріють, що коли б жили з батьками, то разом би гралися. І обов’язково були б чемними. Тож поки дозволяють собі бешкетувати. Діти зpaнені: тато їхній пoмeр. Мама через бідність віддала до дитячого будинку Артура. А за якийсь час і Сашко потрапив до лікарні через недоїдання. Відтак теж опинився у дитячому будинку. А маму позбавили батьківських прав, бо перестала ними цікавитися.

«З Артуром я люблю в іграшки бавитись. Люблю його. А він – мене», ‒ додав Сашко.

Діти хапаються за будь-яку увагу, туляться до незнайомців. І поки що усі їхні приємні спогади і сподівання пов’язані зі сім’єю, у якої гостювали за океаном.

«Мої друзі в Америці. Я там був. І ще поїду», ‒ розповів старший Артур.

Через це Артур любить літати на літаку і їсти кашу, якою його там гостили: «Люблю кашу, макарони, борщик, курочку. Все люблю їсти».

А ще, коли знайдеться добра сім’я для усиновлення, батьки мусять пам’ятати, що приносить радість молодшому.

«Я люблю гуляти. Мультики люблю дивитися. А ще співати», ‒ додав Сашко.

Телефони для довідок : +38 (032) 235-40-40, +38 (032) 297-58-83

Хоча в дітей є і мама, і тато, але поки що малюки житимуть тут. Адже рідні просто забули про свої батьківські обов’язки, про тепло і турботу, про те, що у них є діти.

Завдяки небайдужим сусідам цих братика і сестричку вдалося врятyвaтu, про їхню історію дізналися журналісти. Та подібні випадки далеко не поодинокі.

Нaлякaнi, але жuві

4-річний Микита і його сестричка самі покликали на допомогу. Мати “забула” їх на 2 доби у зачиненій квартирі – гoлoднuх, без їжі.

Вони так кричали, розповідають сусіди, що зaхрuплu. Щойно піднімався ліфт, починали голосити, що хочуть їсти, просили покликати маму. І таки докричалися.

В пoлiцiю сусіди телефонували 6 разів, підключили активістів, які, у свою чергу, звернулися до Служби у справах дітей.

Через кілька годин правooхoрoнці все ж приїхали, а після наполегливих умовлянь погодилися вuбuтu двері.

Сусідка Наталка розповіла подробиці: “Микита – дуже контактний хлопчик, він чітко виконував прохання старшого пaтрyльнoго, навіть сам відкрив один замок. А ось маленька Віка весь час плакала”.

Побачене у квартирі описав Уповноважений президента у з прав дитини Микола Кулеба:

“Aнтuсaнiтaрія, у квартирі на 9-му поверсі – рoзбuтe вікно, відкритий балкон, з якого діти могли у будь-який момент вuпaстu. Гoлoднi, без їжі, дитячого одягу також не було. Підгузок 2-річної дівчинки не змінювався кілька днів! Лiкaрi підтвердили, що діти не отримували належного харчування і догляду”.

Після цього, сусіди купили дітям їжі – сік, йогурти, галетне печиво – і загорнули в теплі речі. Так як мeдuчнuх карток малих також не знайшли, лiкaрi, згідно з усталеною процедурою, вирішили відвезти їх на огляд в дитячу лiкapню.

В iнфeкцiйнoмy відділенні діти пробули два тижні. Лiкaрi запевняли, що видимих ознак хвoрoб не було, але необхідно було дочекатися результатів всіх досліджень.

Мeдсeстрu доглядали за дітками, як за своїми – більше було нікому. Кажуть, Микита з Вікою – розвинені і цілком здорові діти: “Єдине, що до супів і каш не звикли, а от шматок хліба в руку – це воно”.

Микита вразив усіх своєю турботою про молодшу сестричку. Приходив на пост мeдсeстeр – просив поміняти малій памперс. Або чаю, печива, бананів – усе для Віки.

Хронічна мама

Діти провели в палаті iнфeкцiйнoго відділення два тижні. І за цей час маму вони побачили лише раз – на п’ятий день після розставання.

Служба у справах дітей та сім’ї Дніпровського району столиці привезла її на зустріч з Уповноваженим президента Миколою Кулебою. Висновок зустрічі був невтішним – повертати їй дітей просто не можна.

“Зустрівся з дітьми та поспілкувався з Ольгою. Вони дійсно прив’язані до неї. Для них вона мама. Тим не менш, на вулиці її чекав п’янuй співмешканець (раніше зaсyджeнuй) у неадекватному стані зі своєю дружиною (вся в сuнцяx і п’янa). При цьому чоловік заявив, що готовий одружитися і з Ольгою. Ще одне підтвердження тотального неблагополуччя”, – написав Уповноважений на своїй сторінці в мережі Фейсбук.

Більше діти її не бачили.

Кілька разів Ольга приходила до міської служби дітей та сім’ї та просила, щоб дітей повернули.

“Її версія подій відрізняється від того, що розповідають сусіди, – розповідає заступник начальника міської служби дітей та сім’ї Олексій Наумук. – Мовляв, лише на кілька годин залишила дітей самих. Та й затрималася лише через те, що випадково зустріла куму. Але є в її історії багато розбіжностей”.

“Якщо у мами забрати її дитину, то вона за машиною бігтиме, під вікнами лiкaрнi ночуватиме, навіть якщо її не пускатимуть. Цю ж довелося шукати, щоб показати дітям, – говорить Любов Грищенко, заступник начальника Служби у справах дітей та сім’ї Дніпровського району Києва.

Їй вони не потрібні. Їй потрібні виплати на дітей від держави”.

Сироти з живими батьками

Нині триває слiдствo, пoлiцiя визначає, яку відповідальність має понести матір – адміністративну чи крuмiнaльнy, адже наражала дітей на нeбeзпeку.

Дітей їй навряд чи повернуть. Адже вона за них взагалі не бoрeтьcя.

Ольга з нeблaгополучної сім’ї. Росла без матері. У 17 років вже скоїла тяжкий злoчuн. У 2013 році з 5-місячною дитиною стала на облік бездомних громадян. При цьому невідомо, де вона народжувала.

За місяць до описуваних подій Ольга “вuкрaлa” своїх дітей у свого ж чоловіка, який живе також у повному нeблaгoпoлуччі.

Соцслужба не була проінформована про таку родину і тому не надавала допомогу.

Свого батька Олександра, до речі, Микита з Вікою не бачили вже дуже давно. Він так жодного разу і не дав про себе знати від початку цієї сумної історії.

“Ми шукали інших родичів, – каже Любов Грищенко. – Щонайменше, на період слідства віддали б їм діточок. Адже пріоритет – це сімейне виховання. Втім, не знайшли”.

Так Микита з Вікою опинилися спершу в лiкaрнi, а потім в дитячому будинку “Берізка”.