У МОЗ відреагували на такі випадки і порадили у разі винекнення таких ситуацій звертатися на гарячу лінію. Вона має запрацювати уже найближчим часом.

Про це очільник МОЗ Віктор Ляшко.
“Від наступного тижня ми анонсуємо запуск гарячої лінії щодо виплати заробітної плати медичних працівників. Кожен випадок буде розглядатися. Якщо в лікаря первинної ланки понад 70% підписаних декларацій від нормативної, він отримує 20 тисяч. Якщо в них по 300-400 декларацій замість 1800, не можна їм платити таку ж зарплату… “, – сказав Ляшко.

Міністр охорони здоров’я висловив упевненість, що комунальні установи здатні наразі виплачувати своїм медпрацівникам зарплату у 13-20 тис. грн.
“У них фінансів, щоб платити зарплату у 13-20 тис. грн, вистачає”, – вказав Ляшко.

Нагадаємо, від 1 січня встановлений рівень мінімальної заробітної плати у державних та комунальних медичних закладах на рівні 20 тис грн для лікарів та 13,5 тис грн для середнього медичного персоналу.

Зміст
Єдиний варіант виходу з карантинних обмежень
Розкажіть, покажіть людям правду!
До уваги всіх невакцінованих Львівської області
В Україні 94,2% людей, яких за тиждень було госпіталізовано з коронавірусом, не отримали жодної дози антиковідної вакцини
Вірус стає агресивніший. І це не чергова “жахалочка”
Ми падаємо з ніг, а ви втрачаєте рідних, поки все ще думаєте – вакцинуватися чи ні
В Україні вже п’ять областей увійшли в “червону” зону. При цьому кількість щеплень там зросла на 100%.

В центрах вакцинації в Херсонській, Запорізькій, Одеській, Дніпропетровській і Донецькій областях вже кілька днів шалені черги.

У Запоріжжі напередодні відкрили ще три великі центри вакцинації. Там міністр вкотре наголосив – перемогти пандемію можна лише за допомоги масових щеплень.

Але більшість людей, як сказав відомий український дитячий лікар Євген Комаровський, “продовжують розмірковувати про віддалені наслідки вакцинації (…) купують і продають сертифікати, це вони готові ризикувати життям, але не робитимуть щеплення “з принципових міркувань”.

Між тим, захворюваність зростає.

Єдиний варіант виходу з карантинних обмежень

За словами міністра охорони здоров’я України Віктора Ляшка, минулого тижня щеплення зробили 762 тис. людей. А країна при цьому спроможна задовольнити потребу у вакцинації в два рази більше. Також Ляшко зауважив, як тільки п’ять областей увійшли в “червону” зону, кількість щеплень там зросла на 100%.

“Зростає захворюваність, і ми бачимо, що іншого виходу, крім як робити щеплення, немає. Це єдиний варіант виходу з карантинних обмежень”, – сказав Віктор Ляшко.

Розкажіть, покажіть людям правду!

“На цю годину у нас залишилося всього 3 безкоштовних кисневих концентратора”, – написала вчора зранку директорка БФ “Крила надії” Наталія Ліпська.

В Україні 94,2% людей, яких за тиждень було госпіталізовано з коронавірусом, не отримали жодної дози антиковідної вакцини

В Івано-Франківську у березні кількість щоденних поховань збільшилася майже утричі у порівнянні з аналогічним періодом у 2020 році. Для копання могил сформували дві додаткові бригади. Про це на засіданні виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради повідомив директор Міської ритуальної служби Андрій Хруник.

За його словами, з початку року на міському кладовищі в Чукалівці поховали 63 жертви коронавірусу. Протягом 2020 року поховали 1507 осіб, з них 132 померли від ковіду. Це рекордний показник з початку створення кладовища в 1974 році. У 2019 році на цьому цвинтарі поховали 1314 людей, у 2018 – 1308.

Директор кладовища повідомив, що з березня кількість поховань різко зросла. За перші два тижні на кладовищі у Чукалівці поховали 114 людей, з них 32 – з підтвердженим Covid-19.

«Минулого року середня чисельність поховань в день становила 4,3. Тобто були дні, коли було 2−3 поховання. Були дні, коли було 5−6 поховань. Починаючи фактично з 3 березня у нас кожен день – 8, 9, 10. Минулий тиждень ми перейшли на 12 поховань, вчора було найбільше – 13 поховань», – повідомив Хруник.

За його словами, бригади копають могили з п’ятої ранку до 16 години вечора.

«Маємо надзвичайно велике навантаження, інтервали між похованнями становлять 20−30 хвилин», – сказав він.

В Івано-Франківській області за добу зареєстровано 467 нових випадків коронавірусу, одужали 788 людей, померли 20 хворих.

Наразі у «червоній» зоні епідеміологічної небезпеки залишаються Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська та Чернівецька області.

«Помаранчева» зона тепер складається з 11 регіонів, серед яких Київ, Вінницька, Донецька, Київська, Львівська, Миколаївська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська та Чернігівська області.

У «жовтій» залишаються такі області: Волинська, Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Луганська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Харківська та Херсонська.

Про це йшлося на зустрічі голови ОДА Андрія Бойчука з головними лікарями закладів охорони здоров’я Прикарпаття, які надають допомогу хворим на COVID-19.

Станом на третє березня, зайнятість ліжок пацієнтами з коронавірусною інфекцією складає 83,7 %.

Також йшлося і про ймовірність розгортання додаткових ліжко-місць та підведення до них кисню.

На зустрічі Бойчук закликав усіх дотримуватися протиепідемічних заходів та вакцинуватися.

Більшість із них – важкі. Люди помирають важко, без повітря і з болями. Різного віку. Медики знесилені, витримують лише найстійкіші.

Про жахи, що відбуваються у лікарні на Прикарпатті, яке зараз є епіцентром коронавірусу, розповіла у Facebook журналістка Настя Нагорна, – повідомляє Голос українською.

“Деякі історії просто немає змоги показати в телевізійному форматі. Тому я написала літерами, а посилання на сюжет буде внизу. Історії про те, як важко буває в ковідних лікарнях.

***

Буває дуже важко. Ну, як отой тиждень, коли два брати померло.

Це лікар розповідає.

Каже, привезли одного брата, а він говорить “маю погані передчуття”. Тут в багатьох погані передчуття. Брак кисню народжує паніку. Шалену, дику паніку. І “погані передчуття”.

В мене просто сьогодні такий самий костюм, респіратор і щиток. Цей захист дуже зручний, бо якщо ти несподівано починаєш плакати, то цього ніхто не побачить

Коли перший брат вже помер, а другий лежав у лікарні, то їхня мама кричала “врятуйте мені хоча б одну дитину! Врятуйте хоча б одну”

Вони не були зовсім дітьми.

Один 1979 року народження, інший – 1974 року.

Але. Врятуйте. Хоч. Одну. Дитину.

У самого лікаря у відділенні працює донька. Вони переважно там і бачаться. Каже, як батько не хотів би, аби вона тут була, “в неї з дитинства легені слабкі”. Але ж донька – лікар. “тато, ти сам привів мене у медицину. То де я маю бути?”.

Я знаю, вона прийшла туди, бо там лежить наймолодша пацієнтка, якій 23 роки. Вона з тих, хто занадто довго лікувався вдома. Лікарі намагаються, аби вона зреагувала на них хоч якось, але вона лише іноді стогне.

Я не знаю, як її звати. Лікарі називаю її “дівчинка”.

Наймолодша з померлих тут 83 року народження була.

Більшість людей, звісно ж, перенесе або вже перенесло ковід легко.

Але в тих, хто важко, буде гуснути кров, плавитиметься мозок, не вистачатиме повітря. Легені стануть схожими на печінку – тверді і стиснуті.

“Іноді чекаєш нової зміни лікарів – наче сонечка, що сходить. Бо розумієш, що пацієнт якийсь от-от помре. Дуже хочеться втікти і не бачити”.

Інший лікар каже, що лишилися “справжні медпрацівники, а не пасажири в медицині”. Каже, от закінчиться зміна і поїде по знайомих лікувати, бо майже всі хворі.

В лікарні є безкоштовні ліки. Ті, що по протоколу. Це відсотків 10 від того, що потрібно пацієнтам, які потрапили сюди. Людям страшно, вони шукають дорогі ліки, купують їх. Ну, якщо є гроші.

А ще плачуть. Кажуть, “я вмираю”. Або в множині “вмираємо”.

Вийдеш у двір і скажеш комусь, що там на 4 поверсі люди вмирають просто зараз – повільно і неприємно вмирають – ніхто не повірить.

Скажуть, “та це тобі треба, щоб ми вкололи галіму індійську вакцину”.

Ні, я не про вакцину. Жодного слова тут про вакцину.

Там люди вмирають. По-справжньому.

Орися сидить в коридорі. Їй дуже важко дихати. І здається, що в коридорі легше. Вона зірвала маску і вийшла з палати. Це її ілюзія. Лікарі знають, їй зараз стане гірше, кисню в крові стане менше. Доведеться повертати в палату, заспокоювати і знову надягати кисневу маску.

Цим хворим не можна ходити.

В реанімації сусідньої лікарні сидить чоловік з розбитим обличчям. Він пішов в туалет і впав. Впав він, бо рівень кисню в крові теж впав.

Яка це розкіш – ходити в туалет, Господи.

Самому себе обійти і не чекати на судно. Лікарі забігані, приходять колеги з сусідніх закладів на допомогу. А ще волонтери.

Волонтери з’явилися у серпні. Першим був священик. Служив людям, уявляєш? Виносив судно, перевертав незнайомих людей, може, годував?

З такими отцями і в бога почнеш вірити. Колись. Серед волонтерів зараз переважно ті, в кого тут родичі. Людмила захекана біжить коридором, несе комусь ліки.

В неї тут тато.

“Я їй сказав, що батька ми навряд врятуємо” – чесно каже лікар.

Але Людмила хоче бути поруч із татом і хоч якось допомогти. Волонтерів беруть за умови, що вони допомагають не лише своїм пацієнтам, але й іншим. І не матимуть претензій, якщо захворіють самі.

Якщо рідна людина випишеться, то волонтер, ймовірно, більше не прийде.

Батька Людмили звати Іван. Ми недовго говоримо насправді. Майже відразу вона починає плакати.

Вчора помирала жінка, 49 років. Її мама теж була серед волонтерів. Мама – медик. Мама розуміє, що її дитина помирає. Але не може в це повірити.

Тут немає прогнозів, хто “легкий”, а хто “важкий”.

“Поклали пацієнта, прийшов своїми ногами. Наступного дня був серед тих, хто в агонії. Хто б подумав, що він помре?”.

А тут якраз пацієнта переводять з однієї палати в іншу. Без кисню. Це 10 секунд. Пацієнт кричить. Він боїться вмерти просто тут і зараз. Раптом припиняє кричати. Дихає.

Але лікар жаліється на нього. “Він не слухається. Відмовляється від маніпуляцій. Ми навряд зможемо його врятувати”.

Натомість Василь слухняний. Він – чемпіон з реанімації. І от хто точно не може без кисневої підтримки. Легені фактично спалені. Він спілкується, піднімаючи палець вверх. “Борімося”.

Йому звонить дівчинка, мабуть, підліток. Ймовірно, донька. Чутно по голосу, який він слухає на гучному зв’язку. Під кисневою маскою я не вгадаю, скільки йому років. Василь в реанімації 67-ий день.

Про головного лікаря з сусідньої лікарні я теж не буду довго розповідати. Тільки от в нього легені теж були ушкоджені на три чверті. Він лежав в реанімації, а мама про нього піклувалася, бо теж хворіла. Він вижив. А мама померла. Дивні промисли твої, Господи.

Це все абстрактні історії та імена. Доки на сусідньому ліжку не лежить хтось з твоїх рідних. Або доки вони не беруть тебе за руку і не просять “зроби легше дихати”.

А я – не лікар. В мене просто сьогодні такий самий костюм, респіратор і щиток. Цей захист дуже зручний, бо якщо ти несподівано починаєш плакати, то цього ніхто не побачить.”

У дверях старенької маршрутки під мелодію української весільної пісні з’являється голова поліцейського, який сканує поглядом обличчя пасажирів і швидко зникає.

Так за кілька секунд відбувається перевірка на одному з 16 контрольно-пропускних пунктів Івано-Франківської області – лідера рейтингу за добовим приростом хворих на COVID-19 в Україні.

Упродовж лютого їх кількість на Івано-Франківщині зросла в чотири рази.

Ще до повернення країни до “кольорового” COVID-зонування головний санітарний лікар Віктор Ляшко заявляв, що Франківщина може потрапити в “червону зону”, адже має 70% заповненість ліжок для людей із коронавірусом.

“Ситуація майже критична… Що лякає найбільше – збільшення кількості госпіталізацій”, – говорив заступник міністра охорони здоров’я.

У зв’язку з цим ще 19 лютого рятувальники почали облаштовувати мобільний шпиталь в Івано-Франківській області.

Станом на 26 лютого там не було жодного пацієнта. Тим часом реанімаційні ліжка для хворих на COVID-19 в лікарнях області були зайняті на 82%, а майже в половині лікарень – на 100%.

Міський голова Львова Андрій Садовий повідомив про готовність виділити 100 ліжок у львівських лікарнях для пацієнтів із Прикарпаття.

Ще 100 місць у Винниках виділив очільник Львівської облдержадміністрації Максим Козицький.

Із 24 лютого Франківщина офіційно – одна з двох областей з “червоним” рівнем епідеміологічної небезпеки в Україні. Друга – Чернівецька.

“Українська правда. Життя” з’їздила на Івано-Франківщину, щоб на власні очі побачити мобільний шпиталь просто неба та розпитати у місцевих – у чому вони вбачають причину чергового спалаху коронавірусу.

Потяг із Києва до Івано-Франківська їде в середньому дев’ять годин. І всі ці дев’ять годин люди дихають один на одного в плацкартному вагоні.

Немає зауважень від провідників – немає й масок.

А на пероні пасажирів зустрічає натовп чоловіків із криками: “Буковель, хто їде?!”, “Драгобрат, автобус”, “Яремче, недорого!”.

Гірськолижним курортам в Україні дозволяли працювати навіть під час локдауну з 8 по 24 січня. Післяноворічні свята – пора “високого сезону”, тому охочих потрапити до Карпат було чимало.

Передає – джерело.

Лікарні Прикарпаття вщерть заповнені хворими на коронавірус.

У суботу, 27 лютого, ТСН вдалося побувати у новому відділенні №5 обласної інфекційної лікарні Івано-Франківська. Його відкрили трохи більше тижня тому. І вільних місць там уже немає. Багато пацієнтів хворіють вже по другому колу. Відділення запрацювало 10 днів тому на п’ятому поверсі лікарні.

Там мали лікувати нирки та нервову систему, але зараз у цьому відділенні все для хворих на коронавірус. Коридор розділений червоною стрічкою, за якою карантинна зона. У нещодавно відкритому відділенні вже готують до виписки пацієнтів. Воно розраховане на 40 ліжок, а зайняті 41.

“Ми відкрили місця, то за добу вони були зайняті, 41 пацієнт в нас є”, – повідомила завідувачка COVID-відділення Іванна Васкул.

Прийняти ще хворих не можуть, хоча пацієнтів багато. Наразі у відділенні 12 хворих не можуть без додаткового кисню. ТСН не вдалося з ними поспілкуватися, бо вони або занадто погано себе почувають, або не хочуть, аби їхні рідні знали, наскільки їм погано. Лікарка Ольга Мокрицька своє ім’я написала на захисному комбінезоні, щоб її впізнавали. Вона проводила ранковий обхід. Раділа, коли під час огляду пацієнтки побачила, що нарешті рівень кисню в крові став нормальним.

“Це є хороший показник. На 7-10 день наступає криз, коли хвороба дає загострення, пацієнти дістають температуру”, – пояснює імунологиня Ольга Мокрицька.

І хоча в місті все спокійно, лікарні переповнені, доставляються резервні ліжка, а пацієнти просять допомоги у лікарів, щоб дихати.

Пише – джерело.

Про це пише ТСН. Так, вся Івано-Франківська область з 24 лютого потрапила в “червону” зону через спалах коронавірусної інфекції. У Коломиї дві лікарні працюють на прийом хворих з COVID-19, і вони вже заповнені на 100%. Хворі поступають, але ліжко-місця закінчилися.

“Наш лікувальний заклад заповнений повністю в плані госпіталізації коронавірусних хворих. Ми маємо 175 ліжок, але 181 пацієнта. Доставили шість резервних ліжок для некисневих пацієнтів. Прикарпаття палає.

Така ситуація не лише в нашому регіоні. Розгорнуті додаткові опорні лікарні, швидка з нашого району розвозить і в інші райони”, – розповідає директор коломийської центральної лікарні Віктор Бойко. У реанімації перебувають люди різного віку, в тому числі і молоді. Одній з пацієнток 23 роки, крім того, є чоловік, який в лікарні вже понад два місяці.

Нагадаємо, що на Прикарпатті встановлено мобільний госпіталь ДСНС для надання медичної допомоги хворим на COVID-19. Його розгорнули на території Богородчанської центральної лікарні в Івано-Франківській області.

Світовий туризм повернеться до допандемійного рівня не раніше 2023 року. Про це повідомляє Всесвітня туристична організація при ООН у четвер, 28 січня.

Туристична галузь страждає від пандемії коронавірусу на всіх континентах, відзначили в СОТ. Згідно з даними Організації, втрати сфери туризму в 2020 році склали 1,3 трлн доларів.

“Згідно з останніми даними, кількість міжнародних поїздок знизилася на 74%… Кількість туристів, які подорожують в інші країни, знизилася в минулому році на 1 млрд у порівнянні з показником 2019 року”, – сказано в повідомленні.

За прогнозом Організації, поступовий початок вакцинації від коронавірусу допоможе відновити довіру туристів, сприятиме пом’якшенню обмежень на поїздки і поступово нормалізує поїздки протягом 2021 року.

“Заглядаючи в майбутнє, більшість експертів не очікують повернення до рівня, що був до пандемії, до 2023 року. Фактично, 43% респондентів вказують на 2023 рік, а 41% очікують, що повернення до рівнів 2019 року відбудеться тільки в 2024 році або й пізніше”, – підсумували в СОТ.

Про це розповіла завідувачка відділу дослідження рівня життя Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України, кандидат економічних наук Людмила Черенько, йдеться на сайті відомства.

За словами вченої, в країні спостерігається зниження споживчих можливостей і реальних доходів українців. Економіст каже, що такий ріст − катастрофічний.

“Сьогодні ми маємо дані за перше півріччя. Вони гірше, ніж в цілому за рік, оскільки перший квартал − це повністю карантинний період, коли були погіршені практично всі соціальні показники”, − розповідає Черенько.

При цьому у другому півріччі ситуація трохи краще, що повинно поліпшити річну статистику, але несуттєво.

“Сьогодні можна вже говорити, що переважна більшість населення дуже втратила споживчі можливості. Зросли ризики бідності в багатьох категоріях населення”, – додала вчений.

Економіка при цьому ще більше “пішла в тінь”, що притаманно кризовому періоду. Економіст вважає, що показник тіньової економіки становить близько 50%. Завдяки чому деякі українці стали навпаки багатшими, а ось основний удар на себе взяли бідні і середні верстви населення.

“Велика кількість машин на дорогах і зростання дорогих покупок в магазинах стосуються, на жаль, дуже малої частини населення. А переважна більшість як раз отримує фінансовий удар”, − додала Черенько.

Про це написав на своїй сторінці в Facebook учасник АТО, автор і режисер документального фільму “Дебальцеве” Євген Степаненко. “Що б не говорили в офіційних релізах, як на мене, безвіз для України – все.

Звісно – ковід, карантинні обмеження тощо, закриті чи обмежені пересування всередині ЕС, і можливо це навіть колись закінчиться, але не факт що закінчиться чи відновиться для України. На моїх очах відмовляли в перетині кордону людям з підтвердженим бронюванням в готелях, робочими візами та запрошеннями на роботу. Біометрія взагалі не працює – з бронюванням готелю чи там з підтвердженням мети поїздки. Словаки пропускають тільки з документами ЕС – громадянство ЕС або документ на постійне проживання. Транзит, не транзит взагалі не хвилює. Румуни – тільки документи ЕС. Кордон з Угорщиною – взагалі жах. Стоять автобуси по 3-5 діб, бусики завертають поголовно – не має значення, що стояли вони 2-3 доби в черзі. Особисті авто – черга, яка не рухається в 130-150 машин. Машини стоять по 20-30 годин на кордоні. На Тисі пропускають тільки з документами ЕС, біометрію просто розвертають – з підтвердженням, без підтвердження – однаково. Транзит, не транзит – по фіг – кордон закриваєтся з 21.00 до 06.00 ранку“, – написав Степаненко. “Неофіційно – без запису на камери, наші прикордонники, які спілкувалися з своїми колегами з тієї сторони, кажуть, що ті отримали завдання стримувати поїздки українців. Причини на поверхні – Європа не вірить Україні. Ні нашій статистиці, ні нашим словам про реформи. Ми знову в статусі прохачів, статусі “а пустіть будь ласка”… Особисто я впевнений, що ця ситуація продовжиться ще мінімум рік, бо коли Європа отримає безкоштовні вакцини – і поголовно вакцинуєтся, у нас знову будуть брехати про чемпіонство боротьби з ковідом. А далі – все це де юре безвіз, а де факто – фіг вам, а не Європа – просто перейде в звичний порядок денний“, – зазначив режисер.

Із семи КПВВ на лінії розмежування на Донбасі пропуск людей у дві сторони наразі відбувається лише у “Станиці Луганській”. Про це УНН розповів речник Східного регіонального управління ДПСУ Юрій Трубачов.

“Станом на 9:30 всі 7 КПВВ з української сторони відкриті: 4 — у Донецькій області, 3 — у Луганській. Але пропуск у дві сторони здійснюється лише у “Станиці Луганській”. У пунктах в’їзду-виїзду Донецької області ще не прибувало жодної особи. “Майорське”, “Мар’їнка”, “Новотроїцьке”, “Гнутове” – поки що не здійснювали пропускних операцій”, – зазначив прикордонник.

Трубачов зазначив, що станом на 9:00 на КПВВ “Станиця Луганська” з української сторони оформлено 37 осіб, з тимчасово окупованої території — 48 осіб.

“На даний час у нас кількість персоналу дозволяє здійснювати пропускні операції у всіх КПВВ”, – підсумували у ДПСУ.

Зазначимо, що й вчора, 10 листопада, пропуск через лінію розмежування здійснювався фактично лише у КПВВ “Станиця Луганська”.

Напередодні в країні зареєстрували приблизно на 3 тис. менше хворих. З початку пандемії в Італії заразилися коронавірусом 862,6 тис. осіб.

Найбільш важко постраждала область Ломбардія з фінансовою столицею Італії Міланом, там за останню добу виявили 9,9 тис. нових випадків, також непроста ситуація складається в сусідньому з ним регіоні П’ємонт, де виявили 4,8 тис. випадків зараження.

За час пандемії понад 40,8 тис. людей померли в Італії від COVID-19.

Джерело: штаб ООС у Facebook

Деталі: Зокрема, поблизу Старогнатівки противник застосував стрілецьку зброю. На ділянках неподалік населеного пункту Водяне ворог двічі порушив режим припинення вогню: зранку застосував стрілецьку зброю, а по обіді – міномети калібру 82 міліметри. Окрім того, неподалік Авдіївки російсько-окупаційні війська тричі відкривали вогонь із гранатометів різних систем та стрілецької зброї.

Ще два порушення зафіксовано поблизу населеного пункту Попасна. Тут противник задіяв безпілотний літальний апарат для скидання пострілу ВОГ-17 над позиціями Об’єднаних сил. Внаслідок чого отримав осколкові поранення військовослужбовець. На цій же ділянці ворог відкривав вогонь з великокаліберного кулемета.

Передісторія: Раніше у четвер повідомлялося, що ворожий дрон скинув гранату на українського бійця, і той отримав поранення.

Українська сторона в СЦКК направила з цього приводу письмову ноту до СММ ОБСЄ. А українська делегація в ТКГ зазначає: “Ситуація має ознаки того, що російські керівники втратили контроль над власними збройними формуваннями”.

Про це сказав на брифінгу 1 листопада міністр охорони здоров’я Максим Степанов, повідомляє Укрінформ.

“25 жовтня в наших лікарнях перебувало 23 тисячі 266 пацієнтів, хворих або з підозрою на Covid-19. Сьогодні на ранок − 26 тисяч 593 пацієнти. Тобто майже 3,5 тисячі плюс за тиждень”, − повідомив Степанов, додавши, що ця цифра становить 30% від всього ліжкового фонду, який стрімко заповнюється.

Степанов закликав громадян жорстко дотримуватися правил та рекомендацій, аби пригальмувати зростання кількості хворих на коронавірус та перевантаження медичної системи.

“З такою динамікою, коли у нас 26 593 особи хворіють, ці 52 тисячі ліжок дуже стрімко заповняться. А потім нам доведеться застосовувати відповідний алгоритм щодо сортування і вибору пацієнтів: яких ми будемо брати на лікування, а яких − ні”, − попередив міністр та додав, що аналогічна ситуація в інших країнах світу, адже кожна система охорони здоров’я має межу.

Степанов нагадав, що підписав розпорядження, яким 5 тисяч ліжок медзакладів Академії медичних наук виділено на лікування “нековідних хворих, адже інші захворювання так само потребують лікування. Іншим розпорядженням, зазначив міністр, по всій країні повністю перепрофільовуються окремі лікарні. Так, у Києві чотири лікарні працюватимуть виключно з хворими на Covid-19.

Про це йдеться 1 листопада в сюжеті ТСН.Тижня.

Пацієнт київської лікарні №15 Павло Багмут, якого виписали нещодавно, каже, що не так страшна хвороба, як українські лікарні: антисанітарія, люди, яким не вистачило місць у палатах, які благають про допомогу в коридорах.

За його словами, в одному лікарняному коридорі лежали живі й мертві.

“Виходиш в туалет і дивишся, лежить людина в чорному мішку і чекає на свій час, коли її вивезуть”, − каже Павло Багмут.

Реанімації захлинаються від потоку хворих. Лікарі падають із ніг від перевтоми. Реаніматолог Володимир Лиходієвський зізнався, що з огляду на наростаюче цунамі хворих, лікарі готуються застосувати медичне сортування. Той самий принцип, який змушені були робити на початку пандемії медики вимираючого від COVID−19 італійського міста Бергамо.

“Є, наприклад одне місце в інтенсивній терапії, і є чотири пацієнти, які потребують госпіталізації, госпіталізації саме до інтенсивної терапії. і поміж них ти обираєш, у кого більше шансів, більше шансів вижити. Це дуже страшний моральний вибір для лікарів. Так, це − війна”, − каже реаніматолог−анестезіолог Володимир Лиходієвський.

Декілька лікарень для хворих на COVID−19 на Харківщині та Одещині залишилися майже без персоналу через високу захворюваність лікарів, які б’ються з епідемією до кінця, та масові звільнення медиків, які не готові ризикувати життям.

Дмитро Жданов був пацієнтом в одному з таких шпиталів. Він знає, як це – задихатися, плекаючи останню надію на шпиталізацію, і раптом опинитися в лікарні без лікарів.

“Я блював кров’ю, але персоналу на місці не виявилося. Мої сусіди по палаті понад годину розшукували по лікарні хоч лікаря, хоч медсестру, щоб надати мені медичну допомогу”, − згадує пацієнт одеської лікарні.

Прогнози про подвійне збільшення добових інфікувань узимку не залишають навіть стриманого оптимізму, що медична система України витримає такий виклик. Відомий український педіатр Андрій Пеньков, який сам нещодавно тяжко перехворів на COVID−19, попри всі намагання достукатися до харківських посадовців, аби ті відвернули катастрофу, змушений констатувати, що до колапсу залишилося пів кроку.

“З точки зору всіх законів зараз відбувається злочин. Зараз ми констатуємо велику кількість важких випадків і летальних випадків, яких могло б і не бути, за відповідної організації. У масштабах одного випадку такої б інцидент трактувався, як халатність, і лікаря засудили б, наприклад. А в масштабах державних рішень чомусь ніхто не несе за це ніякої відповідальності”, − пояснює лікар Андрій Пеньков.

Міністр охорони здоров’я Максим Степанов на питання ТСН − чи може він гарантувати, що цієї зими хворі на COVID−19 українці не залишаться без медичної допомоги, що не помиратимуть на порогах переповнених лікарень, відповів: “Проблематика в чому? Коли одночасно велика кількість людей захворіла на COVID−19. Щоб цього не допустити треба просто дотримуватися правил. Ми чітко розрахували, за яких обставин в нас станеться колапс системи. Якщо ми дійдемо до двадцяти тисяч на добу, в нас буде стовідсоткова заповнюваність ліжок разом з мобільними шпиталями”.

Отже, обирати, кому жити, а кому ні, медики почнуть від цифри − плюс двадцять тисяч хворих на добу.

“На жаль, зараз справа з реанімаціями складна. Два дні тому в приватній клініці померла пацієнтка, шукали їй місце в реанімації. Вона померла, бо в реанімації немає місць”, − розповіла керівниця волонтерського проєкту “Корпорація монстрів” Катерина Ножевникова

Там він розповів, що зараз ситуація у місті дуже складна. Хворі лежать навіть в їдальнях та коридорах.

Десь за два-три тижні кількість палат із киснем, які треба підготувати, і ми зараз цим займаємося, буде потрібна для Франківська 350-400-450. Тому ми змушені йти на непопулярні кроки: пологовий будинок, корпус дитячої лікарні, дві поліклініки зараз обладнувати для ковідних хворих, – каже мер.

Джерело: Степанов у Facebook

Пряма мова Степанова: “5 397 діагнозів COVID-19 за останню добу, близько 1000 госпіталізацій. Ліжка заповнюються швидко.

Подібна ситуація була навесні в Іспанії та Італії. І навіть медичні системи розвинених європейських країн не витримували навантаження, всі ми бачили ті шокуючі кадри.

Зараз саме той самий момент, коли лікарі набагато більше потребують підтримки. Йдеться про наше відповідальне ставлення до правил безпеки, щоб уповільнити розповсюдження захворювання, чим зменшити навантаження на лікарні та медиків… Йдеться про серйозну небезпеку, і ніхто не має права нехтувати життям та здоров‘ям людей”.

Нагадаємо: За добу 7 жовтня в Україні підтвердили 5 397 нових випадків захворювання COVID-19, померли від коронавірусної хвороби 93 особи, було госпіталізовано 900 людей із підтвердженим діагнозом — це три антирекорди; одужали 2 263 людини.

7 жовтня у світі COVID-19 виявили у 343 тисяч людей. Померло в цей день 5909 пацієнтів.

Боротьба з пожежами в Луганській області триває. Уздовж лінії розмежування на території трьох районів поки ситуація залишається складною, оскільки там у зону ураження потрапили десятки населених пунктів.

Про це повідомляє прес-служба ДСНС.

Найбільш складна обстановка склалася уздовж лінії розмежування на території Станично-Луганського, Новоайдарського, Сєвєродонецького районів, де в зону ураження потрапило 32 населених пункти.

За попередніми оцінками орієнтовна площа, пройдена вогнем на всіх 7 вогнищах пожеж становить понад 20 тисяч га. Авіацією протягом доби на території області скоєно 162 скидання (504 тонни води).

Пожежники продовжують гасіння вогню. Так, на околиці села Смолянинове Новоайдарського району вогнем пройдено понад 1,4 тисячі га лісових насаджень, унаслідок поривів вітру періодично спостерігається виникнення пожежі в районі населених пунктів Боровеньки, Щедрищеве і Пурдовка.

Там завдяки застосуванню наземних сил і авіації рятувальники не допустили поширення вогню на населені пункти. У відомстві підкреслили, що евакуація мешканців не знадобилася.

При цьому поблизу села Болотене Станично-Луганського району спостерігається спалах понад 6 га очерету і сухої рослинності. До гасіння залучили 100 осіб і 15 одиниць техніки.

Сотні хворих правоохоронців: у МВС розповіли про ситуацію з коронавірусом

В міністерстві внутрішніх справ України вже було зафіксовано 709 випадків зараження коронавірусом.

Про це повідомляє пресслужба МВС.

Станом на 19 червня 104 особи продовжують лікування.

Перемогти смертельну хворобу вдалось 605 правоохоронцям.

що Шмигаль зробив гучну заяву про наближення нової хвилі COVID-19.

Цю інформацію в ефірі українського телеканалу озвучив радник президента Олег Устенко.

Він зазначив, що в Офісі Володимира Зеленського розуміють нинішню ситуацію в Україні і називають її “керованою”.

“Ми знаходимося в дуже тяжкій ситуації. У президента країни, у його офісу є чітке розуміння того, як повинна рухатися ситуація. Ситуація керована і це не катастрофа. Питання як виходити з кризи. Зрозумійте, це не просто коронакриза, це економічна криза. Українська економіка в базовому сценарії, який представляє Кабмін – мінус 5% на цей рік “, – підкреслив Устенко.

Радник Зеленського з економічних питань також заявив, що половина українських заробітчан вже не зможуть працювати за межами країни. Тому при виході з карантину найбільш важливим для України стане відновлення роботи малого і середнього бізнесу, за допомогою якого країна зможе подолати безробіття.

В результаті бойових дій один українських військовослужбовець отримав поранення, інформує прес-центр штабу ООС в Facebook. Всього терористи вели вогонь в районах 15 населених пунктів.

“Окупанти відкривали прицільний вогонь в основному з гранатометів, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї по позиціях Об’єднаних сил у районах населених пунктів Кримське, Новоолександрівка, Луганське, Світлодарськ, Новгородське, Новотроїцьке, Богданівка, Чермалик, Павлопіль, Гнутове, Водяне, Лебединське та Широкине. Поряд із цим, ворог обстріляв захисників Павлополя та Лебединського протитанковими керованими ракетам”, – написано у звіті.

При цьому в штабі ООС підкреслили, що ситуація в районі проведення операції залишається контрольованою.

Пізніше волонтер Мирослав Гай в Facebook заявив, що поранення отримав відомий бердянський прикордонник Сергій Колмогоров, який раніше був засуджений до в’язниці за вбивство, виконуючи службовий обов’язок.

В окупованому Криму протягом 2017 року спостерігалося «значне погіршення» ситуації з дотриманням прав людини. Як говориться в звіті Кримської правозахисної групи, за рік зафіксовано ряд нових тенденцій в політично мотивованих переслідуваннях кримчан.

Згідно з даними правозахисників, аналіз ситуації за рік показав, що в Криму триває переслідування активістів, в тому числі за релігійною та етнічною ознакою. Крім того, посилилися обмеження свободи мирних зібрань.

«У 2017 році аналітики Кримської правозахисної групи зафіксували серйозне погіршення ситуації з наданням медичної допомоги ув’язненим, що в деяких випадках можна прирівнювати до тортур. Серед таких випадків систематичне навмисне ненадання медичної допомоги Мохаммаду Кабіру, Асану Чапуху і Бекіру Дегерменджі. Подібна бездіяльність створила пряму загрозу для життя цих людей», – йдеться в звіті правозахисників.

Правозахисники зазначили і погіршення ситуації з дотриманням міжнародного гуманітарного права. Зокрема, в 2017 році значно зросла кількість кримчан, призваних до армії Росії. Повідомляється, що всього з 2014 року в Збройні сили Росії закликали приблизно 10 тисяч кримчан.

«У «справі кримських мусульман» з’явилося ще десять затриманих. Шістьох з них звинувачують в участі в організації Хізб ут-Тахрір (вважається в Росії терористичною), чотирьох – в участі в організації Таблігі Джамаат (вважається в Росії екстремістською). Зараз дев’ять з них утримуються під вартою в СІЗО Сімферополя, один знаходиться під домашнім арештом. Родичів перестали пускати на судові засідання. Майже всі засідання в цьому році проходили в закритому режим», – йдеться в звіті.

Після російської анексії в Криму почастішали масові обшуки у незалежних журналістів, громадських активістів, активістів кримськотатарського національного руху, членів Меджлісу кримськотатарського народу, а також кримських мусульман, підозрюваних у зв’язках із забороненою в Росії організацією «Хізб ут-Тахрір».

Представники міжнародної ісламської політичної організації «Хізб ут-Тахрір» називають своєю місією об’єднання всіх мусульманських країн в ісламському халіфаті, але вони відкидають терористичні методи досягнення цього і кажуть, що піддаються несправедливому переслідуванню в Росії. Верховний суд Росії заборонив «Хізб ут-Тахрір» в 2003 році, включивши в список 15 об’єднань, названих «терористичними».

Ми спробували розібратись у понятті “аварійна ситуація”, запитала в автоюриста.

“Аварійною ситуацією можна назвати ту обстановку, коли водій змушений раптово змінювати напрямок руху або вживати інших заходів на дорозі. Може різко загальмувати, повернути – все те, що називають екстреними діями для забезпечення безпеки собі чи іншим людям. Покарання за це порушення – позбавлення прав до року”, – розповідає автоюрист Вадим Володарський.

Поліцейські можуть законно говорити про створення аварійної ситуації лише за умови, що є потерпілий.

“Щоб порушення можна було трактувати саме як створення аварійної ситуації, завжди повинна бути людина, якій цю аварійну обстановку створили – потерпіла. Це повинні зазначити у протоколі, щоб потім цю особу можна було викликати до суду, взяти пояснення тощо. Поліцейські мають завести протокол про створення аварійної ситуації. Тоді цю справу розглянуть у суді. Тільки суд може винести постанову про покарання чи зняття звинувачень, а не правоохоронці. У суді водій може користуватись такими доказами, як відеореєстратор, показання свідків”, – наголошує експерт.

За 2016 рік трапилося 154 556 аварій, що на 11,6% більше, ніж у 2015 році. Таку статистику аварійності опублікувало Управління безпеки дорожнього руху Національної поліції України.

Починаючи з першого тижня січня, гривня знецінювалася щодня. І станом на 13 січня в обмінниках можна було вже побачити неабиякі ціни продажу – по 29,10 грн за долар.

Металурги і аграрії спекулюють на експортному виторзі?

В НБУ таке зростання назвали прогнозованим, оскільки вже традиційно в перші місяці року йде спад ділової активності і, як результат, зменшення надходжень валютної виручки від експорту.

Популярне: Медична реформа: яке лікування і медпослуги хочуть надавати безкоштовно

Хоча деякі експерти запевняють – олігархи, які контролюють основні експортні галузі, просто змовились, щоб підзаробити. І передовсім це стосується аграріїв і металургів, оскільки “їхня продукція становить дві третини всього експорту в Україну і вони можуть маніпулювати ситуацією на валютному ринку”.

«Можна просто зменшуючи кількість експортної виручки, що надходить в Україну, самим провокувати знецінення гривні, а потім заводяться вже долари за більш високим курсом, таким чином заробляється додаткова гривнева виручка», – пояснює голова експертно-аналітичної ради Українського аналітичного центру Борис Кушнірук.

Також на зниження курсу гривні вплинув і несвоєчасний розподіл бюджетних коштів наприкінці минулого року і на початку поточного, вважає експерт.

А це призвело до того, що на початку січня на ринок було кинуто велику кількість гривні, що теж вплинуло на її падіння.

Обмеження НБУ вже не допомагають економіці, а шкодять

Експерт з економічних питань Олександр Охріменко вважає, що на зниження курсу національної валюти також вплинув, той факт, що в січні Україні вже треба погашати відсотки за зовнішніми боргами, що призводить до виведення долара з країни.

Ще одна причина – це те, що імпортери сьогодні не можуть купити валюту на міжбанку, і вони це роблять на чорному ринку, збільшуючи попит.

«НБУ фактично не дає можливості нашим імпортерам купувати вільно валюту. Відповідно до закону, подається заявка, вона аналізується і робляться висновки – продавати чи не продавати. І тому НБУ фактично ріже, іншими словами, імпортери нормально купити валюту не можуть. Будь-які обмеження потрібно своєчасно вводити і своєчасно скасовувати. А у нас вийшло, що ці обмеження сьогодні вже не допомагають, а шкодять», – сказал Охріменко.

Націоналізація “Привату” теж “допомогла” девальвації

А ось екс-заступник голови НБУ Сергій Яременко вважає, що зараз основний фактор, який впливає на курс, – це попит на валюту клієнтів «ПриватБанку», які вирішили забрати свої заощадження (вони видаються в гривнях) і придбати на них долари.

«Нацбанк вливає гроші в “Приват”. Напевно, багато людей, багато комерційних структур при можливості знімають ці гроші. А будь-яке зняття грошей ставить перед нашою публікою одне питання – в чому тримати і як надалі убезпечитися? Більшість думає: “А піду-но я в валюту”, тому що це найкращий інструмент в наших умовах», – вважає він.

Всі ці фактори, на думку Олександра Охріменка, можуть призвести до того, що до кінця січня гривня впаде до позначки 30 грн за долар. Але панікувати не варто, упевнений експерт. Оскільки вже з середини лютого курс національної валюти стабілізується і буде в районі 26-27 грн за долар.

НБУ відреагував і виставив на аукціон 100 млн доларів

Щоб згладити ситуацію і не допустити подальшого зростання, 13 січня Нацбанк вийшов на ринок з валютними інтервенціями в обсязі до $100 млн. Викинувши 100 млн доларів, Нацбанк “забере” з ринку 3 млрд грн, кількість гривні зменшиться і вона має стабілізуватися, вважає екс- заступник голови НБУ Ярослав Солтис. Але і в цьому випадку на українцях наживуться валютники.

«Нацбанк викинув 100 млн доларів, продасть за ціною 27,20-27,30 грн за долар. Населення їх купить за 29 гривень за долар. Прибуток на одній операції за день 6%. Це заробіток тих, хто купує ці долари і продає через кіоски», – додав Солтис.

Валютні інтервенції лише піар

У свою чергу “колега” Солтиса за посадою, Сергій Яременко впевнений, що валютні інтервенції не більше ніж піар-реакція для того, щоб заспокоїти ринок і чиновників у вищих кабінетах, стурбованих тим, що замість 27 грн за долар, закладених у бюджеті, сьогодні ми маємо практично 29 грн за долар.

«29 грн у січні – це не є добре. Сам тренд налаштовує людей на те, що зростання продовжиться. В економіки немає фінансового ресурсу для того, щоб істотно змінити цей стан… Банк («ПриватБанк». – АСН) треба утримувати, оскільки він державний, у платоспроможному стані – значить треба друкувати гроші, а з іншого боку – треба тримати курс. Ці дві мети за цих умов важко сумісні», – упевнений Яременко.

Ще декілька десятків сімей виїхало з міста самостійно, проте точних даних стихійного виїзду немає.
Загалом, навряд чи набереться бодай десять відсотків із загальної кількості мешканців Авдіївки, які виїхали з міста за останній тиждень.
Більшість людей, яких тут станом на 2016 рік проживало близько двадцяти тисячі осіб, продовжували вперто залишатися в своїх квартирах без світла, частково без води і з ледь теплими батареями.
Не змусили виїхати людей і “Гради”, які вперше за два роки знову почали літати над Авдіївкою.
При цьому, вперше за півтора роки снаряди почали влучати у район багатоквартирних будинків, який знаходиться на протилежній від лінії зіткнення стороні міста. Обстріляли й подвір’я міської лікарні.
Востаннє попадання в багатоповерхівку тут фіксувалося в липні 2015 року, унаслідок чого у своїй квартирі загинула пенсіонерка з онуком.

Однак ці півтора роки затишшям не назвеш.
Гарячі бої перемістилися далі на околиці міста, де українські війська остаточно закріпилися в “Промзоні”. Сьогодні позицію Збройних сил на “Промці” за символізмом та стратегічним значенням порівнюють із захистом Донецького аеропорту.
Те, що люди останній тиждень “не штурмували” автобуси, надані для евакуації, збоку виглядає, як мінімум, дивно. Так само багатьох шокує, чому після ночі “градопаду” частина дітей Авдіївки 2 лютого пішли у школу.
Куди дівся інстинкт самозбереження у людей, може зрозуміти лише той, хто живе у тій же реальності, у якій перебувають мешканці населених пунктів лінії фронту.
Пекельні 2014-2015 роки
Біля будівлі Авдіївської міськради встановлено символічний меморіал загиблим внаслідок “неоголошеної війни”. Скотчем приліплені десяток фотографій із портретами місцевих мешканців.
Хоча жертв серед мирного населення в Авдіївці значно більше.

Бої за Авдіївку, що розташована за двадцять кілометрів від окупованого Донецька, не припиняються з початку літа 2014 року.
28 липня українські військові відбили місто в бойовиків. Ще відтоді частина місцевого населення тримає злобу на українську армію – бо звільненню передували важкі бої. Бойовики переконували населення, що це “карателі” навмисно обстрілюють їх “Градами”.
Частина авдіївчан тоді поспіхом виїхала з міста.
Ті, хто встиг повернутися, дуже скоро про це пожалкували.

З вересня 2014-го “денеерівці” почали активні дії, щоб повернути контроль над містом, розташування якого має стратегічне значення на цьому відрізку фронту.
Між підконтрольною Авдіївкою та “столицею” так званого “ДНР” удвічі менша відстань, ніж дальність польоту “Граду”. І лише одне поле відділяє місто від окупованої Ясинуватої.
Звідси видно ключову транспортну розв’язку, по якій пересувається військова техніка противника.
В Авдіївці – один із найбільших в Європі коксохімічних заводів, який постачає сировину для металургійних підприємств України.
А ще між Авдіївкою та Ясинуватою знаходиться фільтрувальна станція, яка зараз потрапляє у так звану “сіру зону”. Від її роботи залежить водопостачання частини Донецька.

Через регулярні бої та пошкодження високовольтних ліній для мешканців Авдіївки перебої з електро- та водопостачанням стали вже звичними.
“У місті на даний час триває спроба повторного запуску теплопостачання, відсутнє водопостачання”, – звітували ще 17 листопада 2014 року в Донецькій адміністрації.
Тоді ж в Авдіївці призупинили виплату пенсій, оскільки не працювали відділення “Укрпошти” та комерційних банків. До міста перестали їздити автобуси та електрички.
Найпекельніші бої за Авдіївку припали на січень-лютий 2015-го.
“Місто в критичній ситуації. Безперервні обстріли. Без світла, без тепла і без води”, – звітував начальник Донецької обласної міліції В’ячеслав Аброськін 21 січня 2015 року.
І хоча за півтора роки інтенсивність боїв під Авдіївкою, без урахування останнього тижня, значно знизилася – проблеми з життєзабезпеченням міста нікуди не ділися.
Буквально за місяць до початку останнього загострення в Авдіївці, 26 грудня 2016 року прес-центр АТО повідомляв про ремонтні роботи на пошкоджених черговими обстрілами електромережах. На той момент через знеструмлення фільтрувальної станції у місті знову не було води.
За роки війни тут люди настільки звикли до перманентної відсутності світла, води в кранах та перебоїв з мобільним зв’язком, що прогнозами про ймовірну гуманітарну катастрофу місцеве населення вже не налякати.

Але більше вражає, що люди стали звиклими до людських жертв.
Ще 10 листопада 2014 року з’явилася перша інформація про смерті серед цивільних внаслідок штурму міста бойовиками. Тоді загинуло троє людей, які прийшли набрати воду до водонапірної станції.
Ще за два тижні у результаті обстрілу житлових кварталів загинуло ще як мінімум п’ять мирних мешканців.
8 грудня 2014 року у власній квартирі жінці відірвало кисть руки, її п’ятеро дітей отримали травми різного ступеня важкості, а їхнього батька розчавило уламком бетонної конструкції.
Тоді снаряди винищували на своєму шляху все – і житлові будинки, і дитячі садки і корпуси міської лікарні.

З кожним днем зими 2014-2015-го багатоквартирні будинки Авдіївки поступово перетворювалися на сито. Городяни масово покидали місто.
За приблизними підрахунками, з 35 тисячі мешканців з міста виїхало до 30-ти тисяч.
Проте вже влітку 2015-го місто Авдіївка знову ожила. Попри бої, які й далі точилися на околицях міста, люди поверталися додому.
Як вони самі розповідають, їм набридло жебрати по родичах і знайомих та чути відмови від орендарів квартир. Але, головне, що в них тут залишилося не лише житло – а й робота. На місцевому коксохімічному заводі працює майже чотири тисячі місцевих мешканців.
Завод з початку бойових дій зупинявся тридцять разів, востаннє його обстрілювали в травні 2015-го. Однак завдяки розташуванню на північному краю міста – протилежному від “Промзони” – тут чи найбезпечніша зона у місті.
За даними на середину 2015 року за час боїв в Авдіївці загинуло 42 мирних мешканця. Більше трьохсот були поранені.
Із двох сотень багатоповерхівок пошкоджено конструкції шістдесятьох, зруйновано три сотні приватних будинків.
Будні 2016-го
“Та в нас тут – як на курорті. Світло є, інтернет є, магазини й банкомати працюють. Нема на що жалітись”, – відповів з посмішкою автору місцевий таксист наприкінці літа 2016-го.
Ми їхали по району багатоповерхівок, який тут ще називають “Хімік”, від назви Авдіївського коксохіму. Цей район почали забудовувати в 60-х роках для майбутніх працівників заводу.
Закладені фанерою вікна, розбиті снарядами балкони, наскрізні дірки у фасадах будинків – наслідки обстрілів “Хіміка” протягом 2014-2015-го років – викликали дисонанс зі словами таксиста.
За забитими, а де-інде замурованими вікнами – покинуте житло тих, хто так і не повернувся в Авдіївку. Загалом таких колишніх авдіївчан – до 15 тисяч осіб.

На фоні приватного сектору, куди й далі час від часу залітали снаряди, “Хіміку” протягом 2016-го дійсно жилося “непогано”.
Тут давно одвикли звертати увагу на канонаду, що щовечора й щоночі доноситься з околиць міста. Попри дрижання вікон, люди лягали спати відносно спокійно, бо були певні, що до них “нічого не долетить”.
Інколи гриміло й у денну пору. Однак навіть діти, бавлячись на вулиці, не повертали голови на ці звуки.
Канонада тут стала буденністю, у якій люди жили у звичайному для інших міст ритмі. Вранці діти йшли в школу, а батьки на завод. Увечері молодь відпочивала у місцевих кафе, де вибухи глушилися звуками голосної музики.
Єдине, що вирізняло Авдіївку від інших мирних населених пунктів – це заборона продажу в магазинах алкоголю після восьмої вечора та патрулювання міста озброєними людьми у військовій формі.
Військові не лише слідкують за порядком, а й вишукують можливих диверсантів та сепаратистів.
На дверях Авдіївської міськради певний час навіть висіла інструкція “Як розпізнати побутового сепаратиста” і номер гарячої лінії СБУ. Серед розпізнавальних ознак – не лише “пропаганда “русского мира”, але й заперечення “існування української нації та української мови”, “поширення страху та паніки, занепадницьких настроїв”.

• Я не буду нічого говорити. Почитайте на оголошенні, що зі мною за це буде, – відказала місцева пенсіонерка, яка спочатку підійшла з проханням передати Порошенку, щоб “він перестав стріляти”, проте передумала продовжувати свій спіч.
  Частина людей тут не любить українську армію ще й через те, що її позиції прилягають до меж міста. Мовляв, відійшли б трохи далі – снаряди противника не лупили б по людях.
  Додають накалу в емоції і повідомлення про нібито обстріли міста “карателями”, які авдіївчани чують з телевізора.
  Більшість тут дивиться російські та “денеерівські” телеканали, які розповсюджує донецька телевежа. Тимчасовий ретранслятор сигналу українського мовлення витягує лише два-три телеканали – тож люди за звичкою направляють антену в той бік, де тягне більше програм.
  Невдоволена Порошенком пенсіонерка живе в районі приватного сектору, який називають Старою Авдіївкою. Зазвичай, після четвертої дня тут з дому вже не виходять. Залишатися на вулиці – великий ризик. Адже з вечора й до ранку “Промзону” постійно обстрілюють.
  До найближчих від лінії зіткнення вулиць регулярно залітають випущені бойовиками боєприпаси, якими “з перельотом” криють позиції українських військ.
  Небезпечно тут і вдень. У липні 2016-го близько четвертої години на власному подвір’ї прямим кульовим попаданням в голову вбило 19-річного студента, який приїхав до батьків на канікули.
• Тутешні мешканці лягають спати подалі від вікон. Хоча й розуміють: якщо снаряд влучить у дах, врятуватися шансів мало.
  На всі запитання, чому не виїжджають із зони бойових дій, у всіх давно заготовлені відповіді.
  – Куди я з коровами поїду? А город? Я хазяйство не залишу, ви що, ми стільки праці в нього вклали!
  Моя співрозмовниця живе за кількасот метрів від “Промзони”. На власному городі її чоловік виявив нерозірвану міну. Викликав саперів і продовжив далі збирати картоплю.
  Стара Авдіївка має глибокі сільськогосподарські традиції. Селяни почали заселяти цю територію ще в XVII столітті. Промисловим місто стало лише у новітній історії.
  Прив’язаність до своєї землі, хазяйства настільки велика, що люди не готові міняти власні угіддя на орендовані квартири.
  Крім того, рідні стіни, у яких жили їхні батьки та діди, стали ціннішими за власне життя і життя дітей та онуків, котрі давно навчились розрізняти калібри куль, збираючи оберемки їх біля дому.
  Страх смерті тут менший й за страх залишити будинок без догляду. Мовляв, вкрадуть все, нажите роками. А коли у всьому місті нема світла, мародерам простіше “працювати”.

• І ще одна поширена причина, чому люди не виїжджають – немає куди їхати.
  Хоча у тому ж відносно безпечнішому “Хіміку” є покинуті квартири, які власники готові віддати в безкоштовну оренду. Головне, щоб було кому за нею доглядати і сплачувати комунальні.
  Але й тут в людей є виправдання – “комуналка забере усю пенсію. А далі за що жити?”
  А в будинках “під вогнем” є своя городина і безкоштовне вугілля для опалення, яке своїм працівникам чи пенсіонерам виділяє коксохімічний завод.
  Люди обирають між невідомістю і стабільністю, між потенційним фінансовим зубожінням у безпечному місці – і відносним достатком у зоні бойових дій.
  І, зазвичай, обирають друге – у надії, що їхню хату снаряд таки омине.
  Але коли під час останньої спроби сепаратистів атакувати місто мешканці не спокусилися на пропозицію хоч і тимчасового, але безкоштовного житла в пансіонатах, стає зрозуміло: основна причина втрати безпечності – відчуття приреченості.
  Коли смерть постійно ходить поруч – рано чи пізно миришся з її неминучістю.
  Авдіївчани стали фаталістами.

Реальність 2017-го
За даними Національної поліції Донецької області, з 29 січня на ранок 5 лютого внаслідок обстрілів пошкоджено 144 приватних будинки та 14 багатоповерхівок.
За цей час загинуло три місцевих мешканця з числа цивільних. Одна жінка, зокрема, у районі багатоповерхівок “Хімік”. Там же, біля школи, де розташований штаб гуманітарної допомоги, смертельно поранений водій ДСНС.
Ще дев’ять осіб з числа цивільних за останній тиждень отримало поранення різного ступеню важкості.
Згадуючи криваву зиму 2014-2015 і десятки смертей та сотні руйнувань – це вже точно не “курорт”, про який говорив місцевий таксист.
Але для загартованих війною мешканців Авдіївки останні бої – ще не привід втікати з міста.
4 лютого голова Донецької військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський заявив про намір відновити з понеділка 6 лютого повністю роботу усіх шкіл і дитсадків. Жебрівський “заспокоїв”, що вони обладнані бомбосховищами.
5 лютого у місті вперше за тиждень у квартирах і будинках з’явилося світло. На стабільний режим роботи переведено теплопостачання.
На той момент вже дві ночі над містом не літали “Гради”.
Авдіївка переходить поступово на звичний за останній рік ритм життя – під нічні вибухи мін та звуки автоматних черг десь на околицях.
Разом з подачею електроструму знову запрацює кафе з музикою, яка “глушить” війну.
Ті мами з дітьми, які погодились на евакуацію, тільки-но почувши про відновлення електропостачання та навчального процесу в школах – вже зібралися повертатись додому.

“Так, я вчора отримав ваше звернення (телеканалу, – ред.). Абсолютно негативно сприймаю навіть інформацію про те, що можуть бути якісь утиски. Я думаю, що потрібно дочекатися офіційної позиції Нацради і далі все буде відомо. Наскільки я розумію, то сьогодні загроз невидачі ліцензії немає, як мене поінформували. Якщо немає загрози, то будемо вважати, що було непорозуміння. Але якщо, не дай Бог, ми будемо бачити якісь проблеми, я не буду стояти осторонь, і чим зможу підтримати, завжди підтримаю. Я підтримую свободу слова в країні. Вважаю, що свобода слова настільки важлива, як повітря, тому що це дозволяє нам мінятися, бути відкритими”, – зазначив прем’єр-міністр.

Про це повідомляє Yeni Safak із посиланням на турецьку владу.

Раніше генштаб Туреччини повідомляв про 13 загиблих.

Замінований автомобіль вибухнув у суботу неподалік зупинки громадського транспорту біля університетського кампусу, коли поряд проїжджав автобус із військовими. Мер Кайсері заявив, що атаку скоїв терорист-смертник.

Поліція затримала сімох підозрюваних у вибуху, ще п’ятьох наразі розшукують.

Себто, цей відсоток, який удвічі менший за похибку опитування, не може висловлювати свої думки українською і не розуміє україномовних.

Проте на телеканалах державною мовою транслюється лише 22-25% продукції.

Тобто, запити українців на телемовлення рідною мовою зовсім не відповідають пропозиції.

Саме тому виборювати право на мову мусять звичайні українці.

Святославові Літинському – 35. Він викладач-програміст. І це завдяки Святославові ми можемо купувати пральні машинки з українським маркуванням та автівки з українською панеллю керування, а ще – отримувати квитанції українською та паспорт без сторінок заповнення російською.

Романові Матису – 37. Його фах – комунікація та маркетинг. У 2012-му активіст створив громадську ініціативу “И так поймут“, яка нині має 17 тисяч симпатиків. Щоденно учасники на сторінці у Facebook діляться досягненнями, ідеями та наступними кроками змін.

Святослав і Роман – львів’яни. Активісти пояснюють, що українцям “проблеми двомовності” насправді намагаються нав’язати ззовні. А ми ж зовсім не хочемо жити у колонії. Та й державі, кажуть, це невигідно.

“Українські чиновники, приміром, мали б, прийшовши до магазину і побачивши техніку з іноземним маркуванням – покарати магазин сплатою 30-відсоткової компенсації державі від вартості усіх товарів. Це було б вигідно і для державного бюджету, і для людей“, – міркує захисник української мови Святослав Літинський.

“Українська Правда. Життя” поговорила із чоловіками про те, чому так важливо, щоб іноземна продукція мала українське маркування, держслужбовці володіли українською мовою, громадяни України мали право заповнювати паспорт лише українською, в Україні були україномовні інтернет-ресурси, а телебачення мало принаймні 50% вітчизняної продукції.

БУДЬ-ЯКІ ЗМІНИ ПОЧИНАЮТЬСЯ З КОЖНОГО З НАС

“Теперішня географічна карта України на 90% співпадає з мовною. А мовний кордон значно міцніший від військового”, – впевнено каже Святослав Літинський.

Студентів з Африки вчать української за 6 місяців.

Американські посли та консули протягом першого місяця починають бодай якісь фрази говорити українською.

За словами Святослава, це люди, які не є так званими лінгвоінвалідами.

“Щоб принаймні держслужбовці розмовляли українською, потрібен тиск знизу і зверху. Результату можна досягти не тільки прийняттям законів, а насамперед їх виконанням”,– говорить активіст.

“Щоб держслужбовці розмовляли українською, потрібен тиск знизу і зверху”, переконаний Роман Матис. Він із Святославом Літинським та активістами тисне знизу та змушує і владу не сидіти без діла

Святослав вважає, що будь-які зміни починаються з кожного з нас. Перед нашою розмовою він вже повернув з другом мультиварку до магазину. Бо та маркована російською мовою.

“Цікаво, чому така продукція досі є в Україні. Те ж таки “Ельдорадо” має 30% ринку. Досить їм лише сказати імпортерам, що не прийматимуть продукції з російськомовним маркуванням, як усі імпортери будуть підлаштовуватись під “Ельдорадо”. Ніхто ж не хоче втрачати 30% ринку”, – наводить приклад Святослав.

Такі зміни для Святослава – принципові. Якось вони з дружиною повернули пральну машинку через те, що та маркована іноземною мовою. Чоловік звертався до офісу “Samsung”, щоб надіслали принаймні наклейки українською. Компанія відмовила.

Зрештою, пара знайшла таку пралку, що має лише символи, без тексту.

“Я не хочу вранці чистити зуби і щоденно бачити, що ми живемо в колонії. Мова ж як підтвердження”, – каже Святослав.

На компанію “Samsung” він подав позов. Суд встановив, що пральні машинки, що не марковані українською – це справді недотримання мовного законодавства.

“Однак було виявлено, що мої права не порушені, оскільки пралку я вже повернув і отримав назад гроші”, – каже чоловік.

З серпня 2014-го “Samsung” почав ввозити до України машинки з маркуванням державною мовою. Пралки “Samsung” без українського маркування – це старі моделі.

Далі було “Gorenje”. Вони після суду теж почали ввозити пралки українською. З жовтня 2014-го – ще й “Electrolux” і “Zanussi”.

З 2015-го року Святослав вів перемовини з “LG”. З цього літа їхні пралки – теж українською. Обіцяли, що на черзі мікрохвильовки.

“Інколи мені пишуть знайомі у соцмережах: “Святославе, купив пралку з українським маркуванням, тішусь. Дуже тобі дякую”.

Нещодавно його друг придбав “Volkswagen” з іноземною панеллю приладу. Першу й другу інстанції суду Святослав програв. Подали касацію. Вона ще розглядається.

Але компанія зрозуміла, що це важлива потреба – і з липня цього року майже усі моделі “Volkswagen” мають українську розкладку.

“Renault”, “Toyota”, “Jaguar” зробили україномовну панель керування в автівках самі, без судових позовів.

Святослав розпочав своє відстоювання української мови із пральної машинки

ПРО АВАКОВА ТА ДЕКАНОІДЗЕ

У серпні 2015-го Літинський звернувся до Міністерства внутрішніх справ з проханням надати переклад виступу міністра Авакова. Після відмови львів’янин подав позов до суду.

Суд Літинський виграв.

МВС подало апеляцію про скасування рішення вести державну діяльність українською мовою. Апеляційне засідання було назначене на 9 листопада 2015-го, за сумісництвом День української писемності та мови. Апеляцію МВС відкликало.

“У результаті Аваков трохи більше почав виступати українською. Деколи у Facebоok пише українською навіть“, – сміється Святослав.

Ведеться справа щодо Деканоідзе. Вимога – притягнення до дисциплінарної відповідальності, оскільки вона порушує закон, який вимагає, щоб держслужбовці розмовляли українською мовою.

Щодо Деканоідзе у МВС Літинському відповіли: “Так, ми теж дуже любимо українську. Дякуємо за звернення“. І замовкли.

Днями позов задовольнили.

ПАСПОРТ – УКРАЇНСЬКОЮ

Закон каже, що друга сторінка у паспорті (російською мовою) заповнюється на вибір громадянина. У листопаді 2014-го суд зобов’язав Державну міграційну службу видати Святославові паспорт українською мовою.

Ця справа відома як “Справа Літинського”.

Державна міграційна служба подавала апеляцію і касацію. Суд став на бік Святослава і відтепер будь-який громадянин України має право не заповнювати або не мати сторінки російською.

Пластикові паспорти полегшать цю справу.

Тепер друга сторінка у паспорті дійсно заповнюється на вибір громадянина. Це завдяки Святославу Літинському

ПРО МІНІМАЛЬНІ КРОКИ

Також Літинський подавав позов про протиправну бездіяльність Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення. Активіст вимагає 50% продукції вітчизняного виробництва у теле- та радіоефірах.

Нацрада вимогу ігнорує. Триває касаційний перегляд постанови.

Також чоловік виграв кілька судів, зобов’язавши банки видавати квитанції державною мовою.

“Найпростіше, що для української мови може зробити кожен з нас, – це вподобати запис у соцмережах про підтримання законів чи написати звернення на інтернет-сторінку телеканалу, продукції тощо.

Трохи складніше в магазині попросити книгу відгуків, де можна записати, що ви хочете ту ж таки мікрохвильову піч з українським маркуванням.

Треба робити мінімальні кроки! Щоб виробники бачили, що є потреба”, – радить захисник української мови.

Лише шість іноземних телеканалів мають україномовну звукову доріжку

И ТАК ПОЙМУТ…

Свого часу Роман Матис, громадський діяч та засновник ініціативи “И так поймут”, об’їздив чи не всю Україну. Його робота була пов’язана з налагодженням дистриб’юторської мережі.

“Як зараз пам’ятаю: 2004-й рік, я вкотре у Києві зайшов до закладу, в якому дуже любив снідати. Зі мною привітались російською, я – українською. Мені просто не сподобалась реакція персоналу – легка тінь зневаги. Мене це зачепило, і я вирішив їх провчити без радикальних дій…”, – пригадує Роман.

Чоловік поснідав, попросив рахунок, лишив удвічі більше грошей, подякував, вийшов з зали.

Наступного ранку, коли він повернувся до цього закладу, його зустрів той самий персонал з посмішкою і українською.

“Тоді я зрозумів, що у випадку з бізнесом цей метод буде більш дієвим, ніж переливання розмови з пустого в порожнє.

Люди розуміють одну просту мову – мову витраченої гривні. Я цим користався як технікою мотивації. Будучи на Сході, я завжди лишав хороші чайові, акцентуючи на тому, що я україномовний, і міняючи той образ, що україномовні – це селюки”, – розповідає Матис.

Через багато років ця техніка переросла у спільноту, яка на сьогоднішній день налічує майже 17 тисяч людей по всій Україні. “И так поймут” – це громада, яка щоденно ділиться досвідом, як працює така система.

“Приміром, я – українець. У мене є гроші. Я хочу їх вам віддати. Але ви б не могли розповісти мені про свою продукцію українською мовою? Хто готовий це зробити, – отримує гроші. Ні – гроші йдуть до гаманців конкурентів. Так можна досягти глобального результату через створений запит”, – каже активіст.

“Приміром, я – українець. У мене є гроші. Я хочу їх вам віддати. Але ви б не могли розповісти мені про свою продукцію українською мовою?”, – пояснює свій підхід Роман Матис

Ініціатива принципово не торкається питання заміни мови. Але вважають, що українська версія будь-якого продукту в Україні повинна бути.

“И так поймут” не є фізичною чи політичною структурою. Це, за словами засновника, – середовище анархістів-вільнодумців. Очільників, як таких, немає. Але породжуються нові лідери думок, які створюватимуть навколо себе мовні середовища.

Так розвиватиметься ця павутина.

“И так поймут” – лише пожива для думок, яка у підсумку допомагає загальній справі. Мій фах – це комунікація і маркетинг. Відповідно, я розумів: щоб ініціатива поповнювалась, вона повинна прозвучати. Наш перший вихід мав бути феєричним”, – розповідає Роман.

УКРАЇНСЬКИЙ “ESQUIRE” РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ

Активісти “И так поймут” обрали об’єктом журнал “Esquire”, який за місяць мав вийти на український ринок.

Роман не приховує, що до того читав російську версію журналу, яка імпонувала йому контентом.

“Коли заговорили про український варіант, я дуже втішився, бо думав, що це буде аналог російського, але з іншими авторами і українською мовою. Натомість вони вирішили відкрити “Esquire” в Україні російською.

А ми вирішили з них почати”, – пригадує громадський діяч.

Тоді головний редактор “Esquire” дозволив собі публічні висловлювання на адресу ініціативи. Це тільки підігріло інтерес до неї.

За кілька діб Роман зібрав 27 однодумців, яких знав особисто. І завдяки “Esquire”, за тиждень навколо “И так поймут” об’єдналося вже 500 учасників.

Ініціатива працювала над меседжами, типу: “Яким буде перший український “Esquire”? Відповідь: вторым русскоязычным”.

Тоді “И так поймут” згуртувалися, але не змогли переконати “Esquire” стати україномовним.

Активісти висловили протест з нагоди відкриття “Esquire” в Україні російською

ПРО “PHILIPS”

Далі була компанія “Philips”, яка на той час декларувала, що заробляє в Україні з 1901-го, відколи продала першу жарівку. А з 1991-го року у них відкритий офіс у Києві. Однак, коли люди заходили на сайт philips.ua, їх автоматично перекидало на сайт philips.ru.

Цього разу активісти вирішили не робити кампанію з піар-кампанію, а піти більш дієвим шляхом.

“Результат може бути тільки тоді, коли про наявність проблеми дізнаються люди, які приймають рішення. Не пересічні менеджери в київському офісі – а власне людина, яка за своїми посадовими обов’язками відповідає за комунікацію та репутацію”, – розповідає Роман.

Активістові вдалось отримати електронну адресу головного офісу “Philips”, і він написав їм листа. Перед тим, для галочки, написав до київського відділення “Philips”: описав проблему, попросив вирішити. Український офіс відповів, що вони не порушують ніякого закону.

За корпоративними правилами, якщо хтось звертається з подібною проблемою, то менеджер головної штаб-квартири зобов’язаний переадресувати питання до головного територіального офісу – тобто до Києва.

Замкнуте коло.

Ситуація з сайтом philips.ua продила оцю кампанію

“Тоді я вирішив викласти лист, що надсилав до штаб-квартири “Philips” в групі “И так поймут” у Facebook, описав суть проблеми і написав електронну пошту “Philips”. Я хотів, щоб якомога більша кількість людей надіслала цього листа до головного офісу”, – пригадує Матис.

У результаті менеджер “Philips” в Нідерландах отримав 460 листів з України. І це подіяло: замість стандартного перекидання листів у регіональне відділення, до Києва була надіслана чітка вказівка з супровідним текстом.

Вже за кілька днів Романові телефонували з київського офісу, обіцяючи впровадити українську в користування, тільки-но з’являться час і гроші.

“Я пояснив, що не хочу їх принижувати або заробляти на них, а просто хочу читати про “Philips” українською мовою. Ми домовились, що протягом року вони вирішать проблему.

Вони трохи не розрахували своїх сил, тому працюють над цим вже 4 роки. Потрохи українізують окремі розділи сайту. І час від часу звітують”, – каже Роман.

РОЗМОВИ ПРО АВТО

Нещодавно ініціатива звернулась також до “Mercedes-Benz”, бо у них немає сайту та меню автомобілів українською. Компанія працює над їх розробкою.

Перша модель E-Class тепер має українську мову, а інші нові моделі “Mercedes-Benz” виходитимуть вже з україномовним меню.

“Інколи дискусія має надто визначну роль, – каже Роман Матис. – Приміром, я маю знайомих, заможну пару, активістів “И так поймут”, які раз на кілька років змінюють п`ять автівок марки “Audi” на нові моделі. Одночасно купують два авто собі і три “Audi” – для офісу.

Але коли вони почули від мене, що “Audi” навідріз відмовляються робити україномовний сайт та меню, а “Toyota”, дипломатично промовчавши на наші звернення, зробили сайт та меню українською – ці люди, надававши перевагу лише одній продукції, того разу купили 5 автівок “Toyota”.

Тоді вони мені й показали перше в Україні табло українською”.

Інколи Роману кажуть, що треба наполягати на тому, щоб сайти були виключно українською.

“Я – проти. Хай будуть і українською, і іншими мовами. Просто з часом виробники продукції самі зрозуміють, що немає жодного сенсу витрачати вдвічі більше ресурсів на дві версії сайту, якщо люди і так більше користуються українською”, – пояснює він.

Яскравим прикладом на дієвість цього аргументу є “Планета кіно”, яка близько двох місяців тому просто викинула російську з користування.