Вони втратили не лише звичні умови для життя, а й роботу, яку на новому місці відновити геть непросто, декого прихистили у Дніпрі, йдеться в ТСН.

Від війни поетесі Ларисі Барміна довелося втікати вже вдруге. Вісім років тому з Макіївки, коли вперше прийшов «руский мір», і тепер, коли наздогнав у Слов’янську, змушена була покинути власну квартиру. Жінка не бачить, але і без того відчувала кожен обстріл поруч з будинком.

«Слухаю звукову сторону. По-друге, як поводиться будинок, він же вібрує. Ракети літали біля мого вікна неодноразово. Тому я відчувала з подиху, але швиденько затуляла кватирку. Я могла в санвузол до себе зайти. Це єдине, куди я могла зайти», – каже жінка.

Ліжка просто на сцені облаштувало Дніпровське товариство сліпих, там де раніше виступали, а нині спальня для вимушених переселенців. Неподалік – прохід в укриття зі спеціальними поручнями.

Ганна Мирошниченко з села у передмісті Краматорська втікала до Дніпра разом із колегами. Вона працювала на тамтешньому підприємстві, готувала заготовки для коробок. Після ворожого обстрілу цех зруйнований.

Зі зруйнованого підприємства, де працювали люди із вадами зору, заледве встигли забрати обладнання, але великі верстати так і лишилися на Донеччині. «Люди не сидять склавши руки. Намагаємось щось організувати. Я думаю, Дасть Бог, налагодиться все і заробимо ще краще», – переконує директор краматорського підприємства Юрій Шугаров.

Нині у Дніпрі вони знов стають до роботи – виготовляють упакови. Світлана Скабелко зізнається, для неї важлива не лише безпека, а й змога заробити на життя. Для вимушених переселенців підприємство віддало усі приміщення, що вдалося звільнити. Розмістив не лише людей з інвалідністю, а всіх, хто потребував допомоги – загалом тисячу двісті людей.

ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ІЗ ВАДАМИ ЗОРУ ОБЛАШТОВУЮТЬСЯ В ДНІПРІ

Дніпровське товариство сліпих допомагає біженцям власними силами. Хоча підприємство саме у скруті. До війни тут виготовляли деталі для залізниці та будівельні матеріали, нині втратили чимало замовлень, ще й обірвалися поставки металу з Маріуполя. «Маємо можливість і хочемо працювати на благо нашої перемоги і робити все, щоб не бути обузою для держави. Ми хочемо не просити, а заробляти кошти своєю працею», – каже директор Сергій Кіт.

А поки намагаються відновити повноцінну роботу, ремонтують решту вільних приміщеннь. Аби надати прихисток новим родинам, що втікають від бойових дій.