Сповнений оптимізму, істинний патріот своєї країни Станіслав свято вірив у швидку перемогу над ворогом, з честю виконував свій військовий обов”язок і як гранатометчик і як командир танку. Піклувався про своїх бойових друзів, які і зараз пам”ятають його і не забувають про мене.

Вже його синок школярик, хоча на час загибелі було всього 1 рік і 3 місяці. А війна, яка триває на Донбасі ось уже 6-й рік, приносить горе в сім”ї українських громадян. Жаль, що не здійснилися сподівання сина, який обіцяв, і був впевнений, що прибуде до рідного дому після повернення Криму.

Вічна пам”ять тобі, моя дитино. Я тебе люблю, пам”ятаю і пишаюсь тобою. Мені не соромно дивитись людям в очі. Ти в мене Герой, ти в мене найкращий. Ти завжди в моєму серці.