Україна шукає нові маршрути повернення незаконно вивезених до Росії українських дітей. Натепер відомо про понад 19 тисяч 499 наших дітей, які вивезені на ворожу територію. Жодного міжнародного алгоритму, який би гарантував повернення маленьких українців, на сьогодні не існує. Кожного разу це спецоперація, така була і для семикласника Євгена Благушина з Харківщини, йдеться в ТСН.

12-річний Євген тепер із мамою. Жінка досі не може повірити, що змогла пройти складний шлях, аби повернути сина. “Дитина поїздила по таборах російських”, – каже мама хлопчика Ірина.

Вони через Київ і Харків повертаються до рідного селища Борове, де вже два тижні на маму чекають ще двоє дітей. Борове – це їхній другий дім. Туди вони переїхали ще до повномасштабного вторгнення з окупованої Донеччини. У так званій “ДНР” досі живе мама Ірини, але коли росіяни дісталися Харківщини, переїжджати вдруге не захотіли. “В 15-му році поїхали з Донецької області, через 7 років наздогнали”, – каже жінка.

Історія вивезення Жені до Росії схожа на тисячі інших. Коли родина опинилася в окупації, росіяни почали пропонувати вивезти дітей до безпечного місця, і тоді здавалося, що це єдиний спосіб уберегти хоча б одну дитину. Старша донька не хотіла залишати маму, молодшому на той час було лише 5 років. “У Боровий і поруч снаряди, у знайомої до будинку прилетіло. Він до кінця вересня повинен був повернутися – і в школу, повинні були привезти додому”, – пригадує свою мотивацію Ірина.

Але у вересні Женя не повернувся, а коли Харківщину звільнили – можливості поїхати й забрати сина вже не було. В цей час росіяни перевозили Женю із санаторію до санаторію, з одного міста до іншого, дитина змінила 9 шкіл. Єдине, що заспокоювало Ірину, – із сином вона була на телефонному зв’язку.

Остання зупинка Жені в Росії була у Воронежі, його віддали до названої родини, де призначили тимчасову опіку. “Ситуація дуже дивна, він перебував у будинку сімейного типу, і це за живих батьків. Мамі, бабусі, яка перебувала на території, підконтрольній їм. Це маніпуляція, використання наших дітей, яких тисячами вивезли під соусом таборів”, – кажуть українські активісти, які допомагають повертати дітей додому.

Як повернути Євгена, за якими документами і яким маршрутом – волонтери і представники громадської організації шукали шляхи кілька місяців. “Є, коли дитину переміщують із табору до табору, є, яких влаштовують у прийомні сім’ї, і після того ще треба довести, що мама може виконувати обов’язки. Нам допомагають зібрати всі ці документи. Щоразу ми розраховуємо, які можуть бути ризики, і ми не можемо всі ризики врахувати”, – пояснює правозахисниця, директорка “SOS дитячі містечка – Україна” Дар’я Касьянова.

Ситуацію ускладнювало те, що в Ірини не було закордонного паспорта і був страх кудись далеко їхати і залишати ще двох дітей. Отже, з окупованої Донеччини до Росії по хлопця поїхала його бабуся з довіреністю від мами. А Ірина все ж таки наважилася поїхати за ним до так званої “ДНР”, і заради сина Ірина все ж подолала кордони кількох країн. “Польська, Фінляндія, Росія, Ростовська область і назад також – російський, білоруський, український”, – перераховує жінка кордони, які довелося перетнути, щоб забрати викраденого сина.

Узяти в заручники дітей та їхніх батьків – це один із методів гібридної війни, який використовують росіяни. Жодна світова організація не має тут гарантованого механізму впливу на країну-агресорку. Загалом до України за понад рік від повномасштабного вторгнення вдалося повернути лише 373 дитини. “Коли до мене звертаються батьки викраденої дитини, і я знаю, що цю дитину викрали до Росії, що вона на окупованій території, то я не знаю, до кого звернутися, щоб повернути цю дитину”, – каже уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець.

Офіційно ж Україні відомо про понад 19 тисяч вивезених до Росії дітей. Проте за розрахунками експертів, дітей там набагато більше. “За нашими даними, цифри дітей, які проживали на окупованій територій від початку окупації РФ – приблизно 700 тисяч. Росіяни хочуть вивезти всіх українських дітей у статус з українського етносу до російського. Для цього Путін підписав два акти – один у травні 2022 року, де максимально спростив процедуру всиновлення українських дітей. Другий, яким він визнав усіх дітей на окупованій території як діти-росіяни”, – додає Дмитро Лубінець.

Українські чиновники та організації шукають шляхи повернення дітей додому. Адже, кажуть, зволікати не можна – і це доводить приклад Євгена. Рік тому він закінчив 6-й клас української школи і говорив українською, а зараз йому навіть складно зрозуміти питання.

“Ми розбирали із психологом, тут велика шкода ідентичності дитини – це намагання цю ідентичність знищити, якщо їй кажуть, що ти повинен забути про свою країну, про сім’ю, і ми будемо за тебе вирішувати, де ти будеш і з ким жити”, – пояснює Дар’я Касьянова.

“В цій історії важливо, що Ірина пройшла цей шлях, не побоялася осуду, почала повертати дитину”, – переконують волонтери.

Вже вдома, на Харківщині, де на нього чекали братик і сестричка, Женю впізнає їхній старий пес Босяк, і він витягає свого велосипеда, який чекав на нього майже рік.

П’ять місяців польські поліцейські розміновували деокуповані території на Київщині. За час гуманітарної місії розчистили майже 350 тисяч квадратних метрів територій та понад 17 кілометрів доріг. Про місію стало відомо лише після повернення контингенту до Польщі, йдеться в ТСН.

Їхні обличчя не показують у телевізорі, а про їхню роботу відкрито можуть говорити лише кілька командирів. Восени минулого року майже сотня польських с контерорестичної служби приїхали до України, щоб допомогти своїм колегам розміновувати деокуповані території і усі вони добровольці. “Я думаю кожен задумувався над ризиками. Коли ми виїжджали на завдання, то напевно найчастіше звучало питання, чи всі повернемося. Так припало, що ми працювали в час, коли росіяни посилили свої атаки після інциденту на кримському мосту. І ні ми, ні українці не знали, що вигадає Росія і як розвиватимуться події далі”, – каже командир поляків Кшиштоф Функєндорф.

“У Польщі не літають бомби, немає протиповітряних тривог. Але наші поліціанти захотіли поїхати до Україні, щоб допомогти. Бо це і наша війна, кожна війна є війною всіх цивілізованих людей. Тобто якщо хтось має усвідомлення життя в цивілізованому світі, то він не буде миритися з тим, що убивають дітей, що забирають безпідставно чиїсь землі, що знищують чиїсь будинки”, – переконаний командир бойового забезпечення Войцех Жмія.

Польські сапери поїхали до місць, густо всіяних мінами та снарядами. Кажуть, працювали там, де до них після деокупації ще ніхто не був. “Ми несли службу на Київщині. Працювали на летовищі Чайка, розчищали дороги і ліси, зокрема ті місця, де базувалися росіяни, розміновували території там, де були їхні склади зброї. Коли працювати у Северинівці кілька разів до нас приходили місцеві і казали, що в них на подвір’ї лежить ракета і вони не знають, що з нею тобто, тож ми їхали на це місце і прибирали небезпечний предмет”, – пригадує Криштоф.

“Найскладніше було в місцях, де лежали протитанкові міни. Була це лінія оборони на рівні Дніпра, в околицях Мощун. Там була дорога всіяна протитанковими мінами, підхід до них, їхня локалізація була складна, зокрема через розташування поруч критичної інфраструктури – електростанції. Будь-яка детонація могла пошкодити всі лінії і спричинити відімкнення струму, який був так необхідний. Ми теж, як і цілий Київ, боролися з браком електроенергії і своїми діями не хотіли додатково спричинити нові відімкнення”, – додає Войцех.

Працювали разом з українськими піротехніками, разом виявили та знищили близько двох тисяч одиниць небезпечних і вибухових матеріалів – міни, гранати, артилерійські снаряди, та майже 700 кг бойових уламків.

Розповідають, що базувалися на цивільному об’єкті, тож місію тримали в суворій таємниці, щоб не наражати на небезпеку себе та людей, які поруч. “Місце дислокації такого великого стоособовоно контингенту – 40 транспортних засобів, 3 склали з спеціальним обладнанням, яке найкраще у світі – роботи, детектори, спеціальні комбінезони – все це могло привернути увагу російської розвідки і спровокувати бомбардування нашої бази”, – кажуть поліцейські.

Їх об’єднало бажання допомогти українцям і вони не побоялися війни. Польща – єдина з членів поліцейської оперативної групи “Атлас”, яка об’єднує спеціальні конттерористичі підрозділи Європейського союзу, відгукнулись на заклик України допомогти у розмінування територій і відправила своїх людей у гуманітарну місію.

“З того що знаю, 43 держави запропонували допомогу Україні, але поїхали тільки поляки. Такий факт. Хочу зазначити, що польські поліцейські є в багатьох контингентах, в Косово, в інших країнах світу, але це об’єднані контингенти, під егідою ЄС та інших організацій. А ця місія для допомоги Україні за майже столітню історію польської поліції – перша самостійна операція, створена винятково поліцією”, – каже Криштоф.

Після повернення польські сапери отримали з рук свого президента найвищі державні нагороди за доблесть. Анджей Дуда подякував добровольцям які ризикуючи своїм життям захистити цивільних українців від смертельної небезпеки.

Це було 5 місяців роботи у постійному стресі, 5 місяців ракетних загроз та ночівель у бомбосховища, кажуть польські сапери і піротехніки. Водночас це було 5 місяців вдячності від простих українців за всю ту підтримку та допомогу, яку Польща надає Україні під час війни.

Проте держава-терористка готова домовлятись з Україною, але “на своїх умовах”.

Про це сказав голова комітету Держдуми РФ з міжнародних справ Леонід Слуцький, пише російське видання “Медуза”.

Слуцький заявив, що “спецоперація” триватиме, але РФ готова відновити мирні переговори з Україною.

“Але в сьогоднішній ситуації позиція російської сторони буде набагато жорсткішою, ніж була”, – заявив депутат держави-агресорки.

Бійці АТО, які перебувають у районі Світлодарської дуги знищили позиції бойовиків, з яких неодноразово прилітали снаряди на позиції українських військових. Напередодні бійцям АТО вдалось провести спецоперацію, яку назвали помстою за смерть Мамая.

«Ми писали, що вчора вранці на передовій Светлодарской дузі трагічно загинув наш хлопець. Гідна людина з великої літери. Увечері помстився.

Третя сила, незрозуміло яка, незрозуміло звідки з’явилася, незрозуміло з чого працювала, але було дуже голосно і точно. Позиції сепарів просто змішувалися з землею.

Коли все закінчилося і сепарня повилазила з укриттів зализувати рани, третя сила трохи пізніше знову жорстко насипала у відповідь. Піхота з передка каже, що такої спокійної і тихої ночі у них не було дуже давно», – повідомив Мисягін.

За даними керівника Мамая, бійця вбив осколок снаряда. Тіло загиблого доправили в Миколаїв, поки немає інформації про день та місце поховання.