Як тільки у вас з’являється в житті ціль, ви почуваєтесь трішки схвильованими. Починаєте записувати план, як швидше її досягнути та що вам для цього знадобиться. Але через якийсь час, особливо, якщо реалізація бажаного займає навіть не місяці, а роки, ваша мотивація починає зникати, і з’являється відчуття ніби те, до чого ви йшли стільки часу, нереальне. Відчуття розчарування і розгубленості гарантоване.

Якщо у вашому житті настав такий момент або ви хочете його уникнути, пам’ятайте, що все залежить від вас і вашого мислення. Отож розглянемо причини, через які ми втрачаємо запал на шляху до досягнення своєї цілі.
1. Ваша ціль недостатньо велика
Поставте перед собою таку ціль, якої ви не зможете досягнути, поки не станете тією людиною, яка зможе,

автор невідомий
Якщо ваші цілі недостатньо значущі, ви не будете настільки схвильовані, щоб намагатись досягнути їх. Як сказав Джим Рон, деякі люди мають цілі, але вони настільки погані, що не викликають зацікавленості.

От, наприклад, якщо ваша ціль — схуднути на 2 кг, підніміть планку до 5. Тільки уявіть, скільки всього може змінитись у вашому житті. Якщо ваша ціль — укласти цього місяця 2 угоди, підніміть планку до 10 угод або більше. Якщо ваша ціль — стати спортсменом, відкоригуйте її до “стати спортсменом світового класу, про якого знатимуть у різних країнах”.
2. Причини недостатньо значущі
Багато хто з нас хотів би бути мільйонером, але не готовий працювати. Чому? Через відсутність вагомих мотивів. Матеріалістичні цілі, як-от купити великий будинок чи дорогий автомобіль, недостатня рушійна сила.

Такий принцип можна застосувати і до вашої цілі чи мрії. Якщо причина, яка має допомогти вам досягнути успіху, недостатньо значуща, ваша мотивація буде короткотривалою. Для цього вам потрібно щось більше аніж просто причина. Щоб відшукати це, копайте глибше.
3. Нагорода недостатньо велика
Якщо нагорода за вашу ціль не змінює життя, ви не будете достатньо змотивовані досягати чогось. Цілі мають бути доленосними, помітними, змушувати діяти рішуче, в іншому випадку результат буде гнітючим.

Отож ми розглянули причини, через які ви можете втрачати мотивацію на шляху досягнення власних цілей. Тому залишилось дати ще кілька порад, що робити в такій ситуації.
1. Перегляньте свої цілі
Якщо ціль не кидає вам виклик, вона не змінить вас,

автор невідомий
Погляньте на список своїх цілей. З’ясуйте, які з них більш значущі. Можливо, його треба трішки змінити та підкоригувати. Подумайте, досягнення якої з цілей матиме хороший результат, і приступайте до роботи.
2. Задайте собі правильні запитання
Мати знання означає мати правильну відповідь. Бути розумним означає ставити правильні запитання,

автор невідомий
Непотрібно ставити запитання на кшталт “Які мої цілі?”. Ось що справді дієво:

Для кого я це роблю?

Для чого я це роблю?

Чому це важливо?

Чому я через це переймаюсь?

Що зміниться від цього?

Хто допоможе в цьому?

Як це поліпшить моє життя?

Які переваги?

Кому це вигідно?

Чи це виконується?

Чи це справді збігається з моєю ціллю?

Це саме ті запитання, які потрібно ставити собі. Повірте, відповіді вас здивують.

Ви коли-небудь намагались позбутись поганої звички і в результаті здавались? Не думайте, що ви —  занадто слабкодухі чи що ваша звичка стала невід’ємною для вас. Проблема полягає в тому, що ви занадто рано опустили руки.

Дослідники із Університетського коледжу Лондона з’ясували, скільки потрібно часу, щоб позбутись поганої звички. Згідно з їх твердженнями, вам потрібно 66 днів. Стільки ж само людина витрачає на формування нової звички. Але перш, ніж ви знайдете мотивацію терпіти стільки часу, маєте зрозуміти, як саме формуються шкідливі звички.

Існує ланцюг звичок. По-перше, щось спонукає вас до небажаної поведінки. Можливо, ви пережили стрес, тому вирішили відпочити, гортаючи протягом години стрічку в Фейсбуці, та заїдаючи почуття солодким. Спонукальна подія і є тим, що закладає вам звичку в голову.

Другий крок — це сама поведінка. Ваш мозок каже: “Звичайно, ви заслуговуєте на солодке”, і ви на це ведетесь. Третій важіль, а також вирішальний, — винагорода. Поведінка має винагородити вас в певному розумінні. Це не означає, що так правильно, просто це те, що любить ваш мозок.

Зависання в Фейсбуці на деякий час допоможе вам забути про неприємності чи проблеми, але всі ми добре знаємо, що зловживання солодким теж має наслідки. І такі винагороди збільшують ймовірність того, що ви повторюватимете свою поведінку.

Після того, як це повториться декілька раз, звичка переходить на автоматизований рівень, і ви більше не будете задумуватись про неї. Замість того, щоб свідомо зважити всі “за” та “проти”, ви автоматично візьмете в руки ноутбук та солоденьке, і відкриєте Фейсбук, навіть не замислюючись над тим, що знову пережили якийсь стрес.

Після того, як звичка стає автоматичною, позбутись її стає набагато важче. Тож якщо ви не виділите 66 днів для цього, ймовірно, ви ніколи її не позбудетесь.

66 днів можуть видатись довгим періодом, але існує кілька етапів, які ви змушені пройти.

Дні 1-10: зазирніть всередину
Перш за все, потрібно визначити, які події викликали ті чи інші погані звички. Інколи зробити це досить складно, так як звичка вкоренилась, і ви схиляєтесь до неї на підсвідомому рівні. Зазирнувши всередину та визначивши джерело звички, у вас з’явиться можливість розірвати ланцюг. Тож перших 10 днів намагання позбутись звички забезпечить правильне розуміння її джерела.

Дні 11-40: розкажіть усім
Відповідальність відіграє неабияке значення в процесі позбування шкідливої  звички. На цьому етапі ви створюєте мережу підзвітності — розповідаєте про звичку, якої намагаєтесь позбутись, і чим більше людей знають про це, тим ймовірніше, що вам не вдасться знехтувати своїми намірами.

Дозвольте іншим знати, що ви справді хочете їм щось донести. Але пам’ятайте, ви маєте їм нагадувати про своє бажання, тому що вони теж можуть забути.

Дні 41-66: тримайтесь подалі від того, що схиляє до поганої звички
Як тільки ви ступите на фінішну пряму, будьте готові до помилок, це стається з усіма. Підготуйтесь до загальних моменті, які можливі в таких ситуаціях. Якщо ви схильні до рецидиву в тій чи іншій ситуації, будьте розумними, та уникайте того, що може спровокувати повернення до поганої звички до того часу, поки не будете впевнені, що таки позбулись її.

День 67: заохочуйте себе
Звичайно, можна сказати, що відвикання від звички — само по собі винагорода. Але навіщо пропускати нагоду для святкування? Просто під час нього не потурайте звичці, від якої вже відмовились. А ще — це стане хорошим приводом позбутись ще однієї поганої звички.

Отож не думайте, що ви — слабкі чи ледачі, якщо діло доходить до поганих звичок та намагань позбутись їх. Є психологічні чинники, які роблять цей процес складним, але дотримуючись чіткого плану ви зможете впоратись з усім.

Ця китаянка виглядає так молодо, що всі приймають її 22-річного сина за її хлопця.

Лю регулярно вражає оточуючих своєю підтягнутою фігурою і обличчям без єдиної зморшки.

«Коли люди дізнаються, що мені майже 50, у них шок!» — каже 49-річна Лю.

“Коли я ходжу за покупками і кажу скільки мені років, мене тут же засипають питаннями з проханням розповісти у чому мій секрет”.

Все просто: тридцять років регулярних занять спортом і загартовування.

«Я кожен день плаваю в озері і займаюся атлетикою».

«Найбільше я люблю взимку плавати на відкритому повітрі».

Лю перепливала річку Янцзи в Китаї і річку Ханган в Південній Кореї.

У минулому році вона пропливла із побережжя Пінанга (Малайзія) до Малаккської  протоки – 12 км за 4 години!

Її девіз: «Якщо ви погано виглядаєте, значить, ви погано стараєтесь!»

Останнім часом на просторах інтернету все частіше можна натрапити на пораду кинути все і відправитись в подорож. Звільніться з роботи, яка вам вже так набридла, вивільніться від постійного тиску соціуму і гайда на зустріч пригодам; нове, цікаве життя там, в іншому місті, в іншій країні, на іншому континенті. Найкраще, що ви можете зробити, — це відправитись в подорож.

Однак автор блогу The Financial Diet Челсі Феган висловила протилежну думку. В своєму матеріалі вона пояснила, чому не варто зважати на такі поради; чому кинути все і відправитись в подорож — найгірша порада, яку хтось міг би дати.
У мене є інтернет-знайома, за життям якої я стежу в соцмережах трохи довше двох років. Вона мила, розумна і різнобічна дівчина, а ще — веде блог і час від часу десь підпрацьовує. Нещодавно вона вирішила вступити до магістратури. В Європі. Але ця освіта не допоможе отримати хорошу роботу. Мені здається, вона сама прекрасно все розуміє, тому що говорить про це як про “можливість вивчати нове і розширювати свої горизонти”, а не як про підготовку до майбутньої кар’єри. І це все прекрасно, адже правда полягає в тому, що вона може дозволити собі насолоджуватись такою свободою — бути мандрівником, навчатись заради отримання нових знань і любити довгі бесіди за хорошою вечерею. А все тому, що вона народилася у забезпеченій сім’ї, яка, якщо не повністю утримує її, то, у всякому разі, підтримує її настільки, що та може не переживати через фінансові справи. У генетичній лотереї ця дівчина витягла щасливий квиток, і немає сенсу звинувачувати її в володінні свободою, якою її нагородили при народженні.

Зате в чому варто дорікнути, так це у ставленні до своїх можливостей. І не тільки їй. Серед молоді, якій не потрібно турбуватися про створення фінансового благополуччя, дуже популярна одна ідея.Йдеться про необхідність подорожувати, яке подають, як морально важливе завдання. При цьому не потрібно перейматись через банальності, такі як гроші. Ця дівчина постить красиві фотографії з поверхневими надихаючими цитатами про те, що потрібно все кинути і втекти, звільнитися з ненависної роботи і почати нове життя деінде, насолоджуватися красою світу, поки ви молоді і вільні. Все це заставляє глядача споглядати картинки з життя, якого у нього ніколи не буде, і що змушує через це почуватися невдахою.

Для представників забезпечених класів подорожі стали способом похвалити себе за те, що, чесно кажучи, може зробити будь-хто, у кого є гроші.
Подорож заради подорожі — це не досягнення, факт її здійснення зовсім не гарантує, що ви станете більш освіченими, чи почнете краще розуміти людей
Той, хто має привілеї (так, саме привілеї) активно роз’їжджати по світу в юності, нічим не кращий за решту. Він не мудріший і не достойніший за однолітка, який був змушений залишитися вдома і працювати на декількох роботах заради надії коли-небудь отримати роботу. Це змагання багатства і можливостей, де поради “не перейматись через гроші” лише сиплять сіль на рани свідомо тому, хто програв.

Я могла дозволити собі відвідувати різні країни, і хоча я заробляла самостійно, це все одно прямий результат низки привілеїв. Моя сім’я належить до середнього класу, тому можна було не турбуватися щодо того, щоб надавати близьким фінансову підтримку. Я знала, що завжди можу повернутись додому, якщо б мені щось не вдалося. У мільйонів людей немає і цього, подорожі їм просто недоступні — занадто мало грошей і багато відповідальності. Тому я безмежно вдячна навіть за свої скромні поїздки.

Я розумію (частково саме завдяки досвіду поїздок по світу), що наявність або відсутність можливості подорожувати зовсім нічого не говорить про людину. Просто у декого є більше зобов’язань і менше доходів. Хтось змушений терпіти нецікаву роботу, бо треба дбати про сім’ю, хтось сам оплачує своє навчання, хтось крок за кроком йде до фінансової незалежності. Це зовсім не означає, що вони менше хочуть дізнаватися нове, ніж затяті мандрівники.

Вони не можуть відправитися в мандри за покликом душі, але розвиваються і вчаться в умовах, які їм пропонує життя. Вони вчаться старанно працювати, відкладати задоволення на потім і потроху робити себе кращими. Так, це не подорожі автостопом по Східній Європі, але хто скаже, що таке життя гірше загартовує характер?

Заохочувати людину “не перейматись через гроші”, “кинути все і йти за своєю мрією” демонструє лише глибоке нерозуміння того, що насправді означає “перейматись через щось”. Поблажливий мандрівник має на увазі, що не потрібно відводити грошам занадто багато місця у своєму житті. Йому здається, ніби ви віддали перевагу додатковому долару, а не неймовірно важливому досвіду. Проте “перейматися” через те, що відбувається, —  це усвідомлювати, що у вас немає іншого вибору, окрім як зробити заробіток грошей своїм пріоритетом. Тому що, якщо ти не зароблятимеш, або вирішиш витрачати тисячі на подорожі по Південній-Східній Азії, щоб знайти справжнього себе, ти можеш опинитися на вулиці. Якщо хтось думає, що у більшості людей в цьому питанні реально є можливість вибору, він проявляє образливу наївність.

Кожен з нас змушений самостійно прокладати шлях до горезвісної фінансової незалежності. Можливо, вам пощастило: ви подорожуєте, займаєтеся тим, чим хочете, і пробуєте все нове, тому що знаєте, що в разі чого — близькі допоможуть вам і підтримають. Немає причин соромитися або відчувати себе винуватим, хіба що через непродуктивність та марноту подібного способу життя.
Той, хто вважає лише свій шлях правильним для досягнення духовного просвітлення і надихає інших поводитись так само, — справжній негідник.
Велика частина надихаючих цитат підходить лише небагатьом щасливчикам, які задовольнили всі свої базові потреби. І якщо ви маєте потребу в грошах, не дай бог дотримуватись цих порад. Тинятися по Південній Америці та отримувати ще одну освіту просто так — дуже цікаво, але що залишиться в підсумку? Сувенірний брелок і ще більший бардак в житті.

Зазвичай українцям, які іммігрують у США, не дуже важко адаптуватися. Працьовиті та спостережливі, ми знаходимо і роботу, і друзів. Вміємо організовуватися у великі та активні діаспорні громади.

Але дуже часто завезені з собою «ментальні таргани» – звички у роботі та спілкуванні, які здаються нормальними в Україні, – перекреслюють наші досягнення та обмежують перспективи.

Особливості, про які мова піде далі, не є звичками, притаманними українцям споконвіку, радше – спадком радянських часів. Не є вони й виключно українськими: не менше, а часто навіть більше, за моїм спостереженнями, вони притаманні росіянам і мешканцям інших пострадянських країн та країн Східної Європи. Але для зручності я буду говорити про українців.

Зазначу також, що не всі звички є виключно негативними. Деякі, на мою думку, було б непогано в малій дозі прищепити американцям. Ну і, звичайно, не всі вони притаманні кожній людині рівномірно. Як кажуть коментатори у Facebook, «у всіх все по-різному».

(Усе описане нижче – мої особисті висновки на базі власного досвіду 12 років навчання та проживання в США та досвіду друзів і знайомих. Коли я говорю «американці» чи «в США», я маю на увазі мейнстрім. Припускаю, що в громаді амішів, у бандах з Сальвадору та навіть на Брайтон-Біч очікування дещо інші. Прохання мій опус так і сприймати.)

Невміння планувати та дотримуватися планів

У США не обов’язково бути великим босом, аби мати календар зустрічей та подій. Розписані до хвилини розклади деяких 9-річних дітей, завантажених школою та спортивними заняттями, можливо, і перебір, але те, що дорослі після пропозиції зустрітися дістають свої календарі і шукають час, який всіх влаштує, я вважаю прекрасним явищем.

Хоча деякі «ментальні таргани» все ще продовжують жити та розмножуватися у моєму власному мозку, у цьому плані я, напевно, народилася американізованою. Шкільний щоденник трансформувався у записник майже негайно по закінченню школи, що допомагало мені вчитися на стаціонарі і працювати на повну ставку в газеті. Щоправда, дещо заважало в романтичному житті: не один залицяльник зник, коли на пропозицію побачення, я дивилася в цей записник і відповідала: «Добре, наступного вівторка після сьомої, або в четвер, 8 квітня, зранку».

Усіх, хто їде в США, я попереджаю: аналога слову «зідзвонимося» в англійській мові не існує. Що це взагалі означає? Ти мені, я тобі, чи ніхто нічого робити не буде? І якщо в особистих відносинах це ще можна зрозуміти як м’яку форму відмови, то що це значить в ділових стосунках? І головне ж, дзвонять і питають: «А що ти зараз робиш?»

Причому у США нормально планувати на місяць, два, а то і півроку наперед. Весілля взагалі часто планується за рік.

Я пам’ятаю, як в Україні в 2007 році мене за місяць попросили організувати зустрічі датських чиновників з українськими. Це стало предметом жартів у нашому офісі: хто з наших урядовців знає, що він тоді, у далекому майбутньому, буде робити?! Зараз навіть дивуюсь, що вони так пізно звернулися.

Оскільки люди серйозно ставляться до планування, то вони цих планів, якщо немає дуже поважних причин, дотримуються. В останні два роки в Україні до моїх обов’язків входили зустрічі з депутатами та іншими високопосадовцями. Зустрічі планувалися, переважно, день на день і часто, з такою ж легкістю і в останню мить скасовувалися. Здавалося, що свій час ці люди сприймали як продукт, який бере участь у постійному тендері, – хто подасть заявку крутіше? Згодом я почала діяти як American Airlines – домовлялася про більшу кількість переговорів, ніж фізично могла осилити.

Надмірна прямолінійність, критичність та брак делікатності

Кожний, хто коли-небудь розмістив «крик душі» у Facebook, щоб отримати у коментарях «Спочатку навчися коми розставляти», з цією душевною рисою українського народу знайомий. Відкрию великий секрет: зовсім не обов’язково виправляти усі помилки та вказувати на усі недоліки, які ви помічаєте.

І над цим я сама важко працюю. Зовсім нещодавно один американський журналіст підвозив мене додому і розповідав про свою роботу за кордоном. «Ташкент – цікаве місто. Але там майже одні росіяни живуть, узбеки – переважно в селах та маленьких містах». «Неправда, – вирвалося з мене проти моєї волі. – Думаю, що там росіян не більше 20%». Після чого дістала смартфон і знайшла інформацію на підтвердження своїх слів. «Ну і для чого я це зробила? – сварила я сама себе, виходячи з машини. – Жоден узбек не оцінить, а мої взаємини з ним можуть і зіпсуватися».

Моя подруга, одружена з американцем, розповідає, як йдучи в гості, він її попереджає: «Кохана, у них новий ремонт і тобі все сподобалося».

«Критика – це неповага до смаку та судження іншої людини», – повчала мене американська подруга ще на першому році проживання в США. Ми пішли в крамницю, вона приміряла сукню і запитала мою думку. «Мерієль, у жодному разі її не купуй. Виглядає, ніби вона зроблена з паперу», – чесно відповіла я. «З іншого боку, – продовжувала Мерієль осмислювати наші культурні відмінності, – якщо ти скажеш, що мені щось пасує, то я точно буду знати, що так воно і є».

Подібного висновку дійшов автор бестселера «Делікатне мистецтво не турбуватися» Марк Менсон. Він був вражений, коли дівчина на побаченні в Санкт-Петербурзі чітко йому розповіла, в чому він не має рації, та вирішив, що так і треба жити. Я думаю, що він і тут не має рації: пострадянська прямота йде не від невміння брехати, а від відсутності звички дбати про те, як ваші слова будуть сприйняті іншою людиною. «На ображених воду возять», – цитували міфічну практику доставки води в нас у школі.

Принаймні, у всіх наведених вище випадках відмінна думка, хоч і доносилася в лоб, але без агресії. А з журналістом ми навіть змогли погодитися, що обидва праві: він був у Ташкенті 25 років тому, коли етнічний склад міста був іншим.

Водночас, на жаль, багатьом людям з країн колишнього Радянського Союзу притаманна агресивна реакція на будь-яку думку, яка не збігається з їхньою власною. Особливо це помітно в соціальних мережах. І якщо йдеться про російську агресію за кордоном, це зрозуміти можна. Але чим можна пояснити потік образ під час дискусії на тему, а де і чи можна в США смачно поїсти?

Несприйняття «невагомих» скарг

Нам притаманно відкидати скарги інших, коли ми вважаємо, що вони не є достатньо вагомими, аби заслуговувати на наше співчуття. «Знайшла на що скаржитися. Наші прабабусі в полі народжували/діди на собі землю орали/а діти в школу в сусіднє село пішки ходили…» – от із цієї серії. У США так роблять люди старшого покоління, а українці, з мого досвіду, в будь-якому віці можуть ошелешити такою відповіддю.

Ще гірше, коли негативний досвід інших використовується для самоствердження та пошуку недоліків  співрозмовника. «У ресторані їжа не сподобалася? А мені нормально. Це просто в тебе шлунок слабкий». «Дві години на метро добиралася? А не треба в такому селі жити. Я за 10 хвилин дістався». (Останнє – реальна розмова, у варіаціях якої я неодноразово брала участь.)

Одного разу, ще коли я жила в Україні, мене попросили опікуватися чотирма волонтерами Корпусу миру – показати їм місто, допомогти закупити шампуні, зубні щітки тощо. Ми прийшли в якусь забігайлівку і одному з хлопців принесли чай з лимоном, а він хотів без лимона. Офіціантка виправляти помилку не поспішала, і Браян перебував на межі гострого культурного шоку. Я чомусь стала на сторону закладу:

— У тебе алергія на лимон? – запитала я Браяна.

— Ні.

— Ну так пий.

Таку стереотипну українку, яка закочує очі на «смішні» скарги інших, описала комедіантка Марія Шехата в NewYorkTimes. «Мені дали список терапевтів і тільки одна, українська жінка, була доступна. Хоча вона мені сподобалася, але вона не сильно співчувала мені. Коли я їй сказала, що в моїй квартирі пропадає гаряча вода, вона сказала: «Неймовірно, на що ви, американці, скаржитеся». А коли я їй сказала, що в мене проблема зі встановленням чітких кордонів з іншими людьми, вона відповіла: «І в Росії така ж проблема».

І це – палиця на два кінці. Моя сестра, стоматолог, яка теж живе у США, розповідає, що найскладніше в її роботі мати справу з батьками дітей, які у відповідь на будь-яку демонстрацію дискомфорту з боку своїх нащадків, замість того, аби сказати «Терпи козак, отаманом станеш», починають співчувати, жаліти, викликаючи в них справжню істерику.

Оскільки в цьому плані я мама нереформована, а мій чоловік – колишній військовий, то у нас росте справжній козак. Якщо треба, він може пройти 7 кілометрів, прокинутись о 4-ій ранку (на літак). Якщо голодний чи хоче пити, повідомить нас про цю потребу та буде терпляче чекати на її задоволення, ніколи не ниє і ні на що не скаржиться. (Це правда, але бачите, як я самоствердилася на недоліках інших – так робити не треба).

Інколи знецінюються не лише проблеми, а й особистий досвід («це тобі здалося») та досягнення («це тобі пощастило»), що геть некрасиво.

Непрохані поради

Українці інколи дають поради, про які їх ніхто не просить. Мене найбільше вразив мій знайомий, який зустрівши мене в метро, уважно роздивився мій лоб, тоді (дуже давно) з вуграми, і запитав: «А ти прищики спиртом не пробувала виводити?»

У США (і я знову говорю про мейнстрім) непрохана порада сприймається як демонстрація власної переваги та втручання в особистий простір іншої людини. Навіть на інтернет-форумах, де жінки розміщують питання, щоб інші матері поділилися з ними своїм досвідом, американки обережні. «Це, звичайно, не моя справа, і у всіх свої обставини, але ось у нас вийшло так…» – випереджають вони рекомендацію про те, як привчити дитину до горщика.

І сподіваюся, що писати про те, що не можна нав’язувати свій життєвий вибір як єдино правильний (коли і з ким одружуватися, скільки і чи взагалі мати дітей, де жити і що їсти), вже не треба. Це і так зрозуміло, правда ж?

Але тут не треба плутати з рекомендаціями – якщо ви скажете американцю, що ви кудись їдете, а він там вже був, то ризикуєте нарватися на цілий список пропозицій, куди вам варто піти, в якому ресторані їсти та що робити.

Ниття та скарги

Хоча нам інколи важко висловити співчуття іншим – «Воду відключили? Та ви на Троєщині не жили!» – багато хто з нас не бачить проблеми в тому, щоб вилити всі сумні подробиці свого життя гамузом на іншу людину.

Одна моя американська подруга запитала в мене поради щодо своєї інструкторки з йоги, іммігрантки з України. Та запросила її на каву, після чого за 30 хвилин розповіла усю свою біографію, в якій не було ані промінчика щастя та радості. Подруга, юрист в уряді, мала дві версії: або вона самотня і їй немає з ким поговорити, або вона шукає юридичну допомогу. «Це вона так спілкується», – дала я свою оцінку ситуації. З’ясувалося, що та жінка встигла розповісти свою історію усім відвідувачам занять, так і не попросивши про конкретну допомогу.

У той же час американські психологи радять людям не боятися ділитися своїми бідами з близькими людьми – співчуття оточуючих допомагає зберегти психічне здоров’я, не скотитися в депресію і заощадити на психоаналітикові. Для себе я висновок зробила такий: я і сама можу поплакатися, і без осуду вислухаю скарги інших людей, але у вузькому колі родини.

Виховання – це не лише про батьків та школу. У першу чергу, це те, що ми робимо відносно нас самих. І якщо самовиховання та самовдосконалення на Батьківщині може бути річчю корисною, то в імміграції – життєво необхідною. Інколи приїжджі досягають цього легко та швидко, зробивши незначні зміни у власній поведінці. В інших же випадках на це йдуть роки та навіть десятиліття.

Колонка опублікована в блогах на сайті Української служби Голосу Америки. Думки, висловлені в  рубриці «Моя Америка» , передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки»

Головне у навчанні — не час, який ви виділяєте на нього. Прочитавши цю статтю, ви зрозумієте, з чого потрібно починати.

Відомий лауреат Нобелівської премії з фізики Річард Фейнман усвідомив різницю між “знанням чогось” і “знанням назви чогось”, це й стало однією з головних причин його успіху.

Фейнман прийшов до формули навчання, яка дозволила йому розуміти речі краще за інших. Ця формула отримала назву “метод Фейнмана”, і саме вона допомагає вивчати будь-який предмет глибше та швидше.

Тема, предмет чи поняття, які б ви хотіли вивчити, не мають значення. “Метод Фейнмана” працює всюди, і дуже простий для виконання. Це не лише чудовий метод навчання, але й шлях до зовсім іншого способу мислення.

Тож в чому полягає “метод Фейнмана”? Виявляється, потрібно зробити всього 4 простих кроки.
Крок 1. Навчіть цього дитину
Візьміть аркуш паперу і напишіть на ньому те, що хочете дізнатися. Запишіть, що ви знаєте на цю тему так, ніби пояснюєте це дитині. Не вашому дорослому й освіченому товаришу, а восьмирічній дитині, яка володіє достатнім словниковим запасом і здатністю концентрувати увагу, щоб розуміти базові поняття.

Більшість людей схильні використовувати складні слова та професійний жаргон, коли чогось не розуміють. Проблема в тому, що ми самі себе дуримо, оскільки не усвідомлюємо, чого саме не знаємо. Використання жаргону покликане приховати від оточення наше нерозуміння. Коли ви записуєте ідею від початку до кінця простими словами, знайомими навіть дитині (використовуйте лише найбільш поширені слова), ви допомагаєте собі зрозуміти її сутність на глибшому рівні, а також спрощуєте відношення та зв’язки між поняттями.

Якщо ви докладете зусиль, то чітко зрозумієте, де маєте прогалини. І це добре, тому що вони вказують на можливість вчитися.
Крок 2. Повторіть
Під час першого кроку ви обов’язково матимете справу з прогалинами в знаннях: десь ви забули щось вагоме, не змогли пояснити чи просто зазнали труднощів у поєднанні важливих понять. Це надзвичайно важливо, адже так ви відкрили межу своїх знань. Компетентність — це знання лімітів власних здібностей, і ви щойно знайшли один із них! Це точка, із якої починається навчання. Тепер ви знаєте, у чому суть, тож поверніться до початкового матеріалу та вчіть заново, допоки не зможете пояснити все простими термінами.

З’ясування меж ваших знань також обмежує помилки, яких ви схильні припускатися, і збільшує шанси на успіх при застосуванні перших.
Крок 3. Організуйте та спростіть
Зрештою, ви маєте ряд рукописних заміток. Передивіться їх і переконайтеся, що помилково не вписали туди який-небудь професійний термін із вихідного матеріалу. Тепер складіть із них просту розповідь. Прочитайте її вголос. Якщо пояснення не виглядає достатньо простим чи дивно звучить, це ознака того, що ваші знання потребують доопрацювання.
Крок 4 (Необов’язковий): Поділіться
Якщо ви хочете бути впевненим у своєму розумінні теми, поділіться власними знанням із ким-небудь (найкраще, якщо ця людина погано знається на предметі, або ж знайдіть восьмирічну дитину). Найкращий тест на знання предмета — здатність передати їх іншим.

Два роки тому 36-річного Адама назвали “найщасливішим чоловіком на світі” через його незвичні умови проживання з двома дівчатами – Брук Шед та Джейн Шалахову.

Трійця вірить, що їхнє життя може стати майбутнім стосунків і батьківства. Родина навіть встигає разом ходити у стрип-клуби, пише The Daily Mail.

“Багато наших друзів живуть “нормальною” родиною з двох людей і їхніх дітей, роботою і іншими типовими обов’язками. Я бачу, що вони намагаються маніпулювати своїм життям. А коли є троє батьків, завжди є можливість одній людині доглядати за дітьми. Як результат, ми ніколи не жаліємо один одного, бо усі маємо багато часу”, – додає чоловік.

У Адама і Брук уже є спільний дворічний син Данте. Тепер трійця чекає ще одну дитину – завагітніла Джейн.

Це її перша вагітність. Жінка планує виховувати дитину разом зі своїми дівчиною та бойфрендом.

Разом вони ділять супервелике ліжко і вірять, що ця дитина зробить їхню родину ще повнішою.

“Це так кльово, що ми всі станемо батьками і разом виховуватимемо дітей. Ми довго про це думали. Діти називають нас “тато”, “мама” і “мама”. Ми вважаємо, що троє батьків краще, ніж двоє”, – розповідає Адам.

Коли вони відверто розповіли про себе світові, зустріли хвилю критики. Частина людей сказала, що вони не витримають. Помилилися.

Стосунки тривають уже п’ять років.

“Ми здорова, щаслива сім’я зі здоровими щасливими дітьми. Наш син Олівер навіть не розуміє, що такого “незвичайного” у нашій родині”, – каже Адам.

Родина живе на великій території з двома окремими будинками. Один вони використовують як офіс. Інший – як домашню школу, де Брук планує вчити трійко їхніх дітей.

Вагітна Джейн зізнається, що не хотіла дітей, аж поки не усвідомила, наскільки простіше виховувати дитину у родині з трьома батьками.

“Завдяки цьому ми маємо соціальне життя, час один на одного, ділимо батьківські обов’язки. Тому я не стану типовою мамою, позбавленою сну”, – вважає Джейн.

Бісексуалка Брук, яка має семирічного сина Олівера від попередніх стосунків, додає: “Я в захопленні від вагітності Джейн. Я завжди хотіла чотирьох синів. Тепер ця мрія здійсниться. Ми точно хочемо ще декількох дітей. Ми показуємо приклад”.

Джейн та Адам хочуть народити ще й дочку.

Трійця планує одружитися, має абсолютно відкриті стосунки і спить з іншими людьми, але рідко.

Родина хотіла б четвертого постійного партнера для сексу, але наразі втомлена доглядом за дітьми.

А сьогодні ми хочемо поділитися цим списком з вами.

Маленькі Життєві Інструкції:

1. Співайте в дУші.

2. Ставтесь до усіх так, як би ви хотіли, щоб ставились до вас.

3. Зустрічайте схід сонця хоча б один раз на рік.

4. Ніколи не відмовляйтесь від домашніх тістечок.

5. Тягніться до переваг, а не до досконалості.

6. Посадіть дерево на своє День народження.

7. Дізнайтесь три справжніх жарти.

8. Повертайте позичені автомобілі з повним баком.

9. Ніколи не втрачайте можливості сказати людині, що любите її.

10. Залишайте все в кращому стані, аніж ви це знайшли.

11. Не ускладнюйте нічого.

12. Будуйте великі плани, але насолоджуйтесь маленькими радостями.

13. Будьте найпозитивнішою людиною з усіх, кого ви знаєте.

14. Пробачайте собі та іншим.

15. Кажіть часто “Дякую”.

16. Кажіть часто “Будь ласка”.

17. Уникайте негативних людей.

18. Носіть начищене взуття.

19. Пам’ятайте дні народження інших людей.

20. Постійно удосконалюйтесь.

21. Нехай ваше рукостискання буде сильним.

22. Підписуйте і надсилайте багато валентинок.

23. Дивіться людям в очі.

24. Першими вітайтесь.

25. Повертайте всі речі, що позичили.

26. Заводьте нових друзів, та не забувайте старих.

27. Зберігайте секрети.

28. Садіть рослини кожної весни.

29. Заведіть собаку.

30. Завжди приймайте протягнуту руку.

31. Припиніть звинувачувати інших.

32. Візьміть на себе відповідальність за все, що відбувається у вашому житті.

33. Вітайтесь до дітей в шкільному автобусі.

34. Будьте там, де ви потрібні людям.

35. Не очікуйте від життя справедливості.

36. Ніколи не варто недооцінювати силу любові.

37. Пийте шампанське без причини.

38. Живіть життям, що схоже на вигук, а не на пояснення.

39. Не бійтесь сказати “Я зробив помилку”.

40. Не бійтесь сказати “Я не знаю”.

41. Радійте навіть незначним поліпшенням.

42. Одружуйтесь з любові.

43. Відновіть стару дружбу.

44. Підрахуйте свої добрі справи.

45. Зателефонуйте своїй мамі.

46. І своєму батькові також, якщо вони живі.

1. Ви витрачаєте забагато часу на справи, які не повинні робити.

Відеоігри. Реаліті-шоу. “Тиняння” в Інтернеті. Занадто багато їжі. Занадто багато випивки. І цей список можна продовжувати. Погляньте серйозно на своє життя. Де ви проводите більшу частину свого часу? Це приносить вам користь чи веде до кращого життя? Чи закладає фундамент для світлого майбутнього? Якщо ні, то вам потрібно переглянути свої рутинні справи і внести певні зміни.

2. Ви занадто багато скаржитесь.

Я знаю людей, які постійно перевантажені життям, і вони ніколи не перестають говорити мені про це. Ви з таких людей? Ви скаржитесь на роботу, шефа, зарплату, сусідів і партнера? Якщо ви цим займаєтесь, то насправді нічого не робите окрім того, що вивільняєте негативну енергію. Негатив не змінює стану речей, він тримає вас в тупику. Тож, змініть свої думки і почніть говорити про те, що ви цінуєте в своєму житті, а не про те, що вам не подобається.

3. Ви не живите свій мозок.

Якщо ви не продовжуєте вчитись і рости, як особистість, то ви стоїте на місці – як ставок, вода в якому не рухається і покривається пліснявою. Це те, що відбувається з вашим мозком, якщо ви не тримаєте його в активності і не вчитесь чогось нового. Позитивні виклики у вашому житті будуть розширювати кругозір, через що ви не деградуватимете.

4. Ви ведете занадто багато негативних внутрішніх діалогів.

Розмови з самим собою можуть влаштувати або поламати ваше життя.

Як сказав Генрі Форд: “Якщо ви думаєте, що ви можете, або думаєте, що не можете… в будь-якому випадку ви маєте рацію”. Якщо ви говорите собі, що недостатньо розумні, щоб отримати премію або почати свій бізнес, то ви праві. Якщо ви говорите собі, що ви дуже виснажені, щоб докласти зусиль для зміни власного життя, то ви праві. Що б ви не говорили собі, воно стає реальністю.

Тож уважно стежте за тим, що ви говорите собі, і переконаєтесь, що ваше життя відповідає вашим думкам.

5. Ви не відчуваєте натхнення.

Чи є у вас пристрасть до чогось? Я знаю багатьох людей, які думають, що у них немає ніяких пристрастей. Але так не буває. Повинно бути щось, що ви любите робити. Тому ви повинні заново щось відкрити для себе, те, що вас хвилює, і займатись цим.

6. Ви не плануєте своє майбутнє.

Хоч жити “зараз” і “в цей момент” чудово, але інколи потрібно дивитись вперед, щоб побачити, куди ви хочете прямувати далі. Якщо у вас нема мети або плану, тоді ви схожі на човен, який безцільно блукає в океані, сподіваючись опинитись десь в хорошому місці. Але у вас так не вийде. Ви повинні слідувати крок за кроком, щоб дістатись туди, де ви хочете опинитись. Так само, як GPS веде вас до необхідного місця, вам потрібний внутрішній GPS, який направлятиме вас.

7. Ви проводите занадто багато часу з людьми, які не сприяють вашому зростанню.

Дуже легко застрягти і тусуватись з людьми, які не викликають у вас відчуття, що ви кращі. Але якщо ви будете і далі проводити з ним свій час, то залишитесь на тому ж рівні або опуститесь ще нижче разом з ними. Я люблю називати таких людей “Енергетичні вампіри”. Вони висмоктують з вас життя і не віддають нічого позитивного взамін. Замість цього, шукайте людей, які орієнтуються на зростання, щоб бути поряд з ними.

8. Ви залежні від свого телефону.

Звичайно, мобільні телефони – супер-круті ґаджети, які можуть зачарувати нас, поки ми ними користуємося. Незважаючи на те, що це весело, подумайте, скільки часу ви витрачаєте на телефон. І навіть гірше, подумайте про всі стосунки, які могли через це постраждати. Можливо, ви переписувались з кимось чи шукали щось в інтернеті, коли обідали зі своєю половинкою чи дитиною. Якщо так, то ви згаяли час, який могли провести зі своїми близькими або присвятити його плануванню свого майбутнього.

9. Ви витрачаєте гроші на неважливі речі.

Є велика різниця між “потрібно” і “хочу”. Я знаю, всі ми вчили це ще в дитячому садку. Однак, в сучасному суспільстві ми трохи розмили ці межі (див. пункт 8). Я знаю людей, які не можуть виплатити іпотеку, але досі мають наймодніші ґаджети на планеті. Якщо задуматись над цим, то існує дуже мало речей, які нам справді потрібні. Деякі з них – це їжа, вода, житло і любов. Все інше просто бонуси. Тож, гляньте, на що ви витрачаєте гроші і побачите, чи можна внести якісь корективи. Можливо, ви зможете використати заощаджені гроші на інвестування в своє майбутнє.

10. Ви недостатньо спите.

Я не лікар, але прочитав достатньо книжок, щоб розуміти, наскільки життєво важливий сон. Я можу написати про це 20 сторінок, але мені не вистачить місця в цій короткій статті. Сон має велике значення для вашого здоров’я. Якщо ви занадто зайняті, щоб нормально висипатись, або любите не лягати спати до самого ранку, ви повинні переглянути свої звички.

11. Ви не піклуєтесь про своє тіло.

Не тільки сон має важливе значення для вашого здоров’я, це стосується також їжі і фізичних вправ. Я знаю, що не кажу вам нічого такого, чого ви не знаєте. Але збалансоване харчування, здорова дієта і вправи справді дають більше позитивних ефектів, ніж втрата ваги. Це впливає на ваше психічне та загальне самопочуття. Отож, придивіться до свого раціону та рівня активності. Ви побачите, що, зробивши декілька невеликих змін, ви можете значно поліпшити своє життя.

12. Ви не покидаєте свою зону комфорту.

Я знаю, як легко жити в зоні комфорту. Коли я йду в знайомий ресторан, я завжди замовляю одне і те ж саме. Не тому, що я боюсь спробувати щось інше, а тому, що я люблю їжу, яку я зазвичай замовляю. Але це не є тією зоною комфорту, про яку я говорю.

Я кажу про ризик, який може поліпшити ваше життя. І майте на увазі, є різниця між “ризиком” та “прорахованим ризиком”. Будь-який ризик може бути смертельним, але прорахований ризик – це той, коли ви зважили всі варіанти і, таким чином, придумали хороший, розумний план дій.

13. Ви живете життям, яке вам не подобається.

Я вважаю, що успіх вимірюється щастям. Ви щасливі? Якщо ні, то ви повинні щось змінити! Навіть відчуття задоволення або насолоди не означає, що ви живете на повну. Життя має бути цікавим! Тому, якщо ви не насолоджуєтеся життям, погляньте на деякі зі змін, які ви можете зробити, щоб опинитись в кращому місці.

Якщо хоча б один із цих 13 пунктів стосується вас, не падайте духом. Ви можете все змінити. Але перше, що ви повинні зробити, це позбутись думки, що ви не можете це зробити. Найбільшою вашою перешкодою є ваше мислення. Так що з цього і потрібно почати. Змініть своє мислення, і тоді ви зміните своє життя!

Нове дослідження показало, що діти, які виросли в двомовному середовищі (білінгвальному), володіють кращими когнітивними навиками (пам’ять, мова, мислення, уява), завдяки яким можна швидше приймати рішення та вирішувати проблеми. І це проявляється ще до того, як дитина починає говорити.

В дослідженні, яке проводив Університет Вашингтону, були залучені 16 малюків. Одна частина з них була з сімей, де батьки розмовляли лише англійською, інша — з сімей, де спілкувались англійською та іспанською.

Під час експерименту діти слухали різні звуки (від нейтральних до тих, які характерні англійській та іспанській мові). В цей час вчені слідкували за реакцією дітей, використовуючи магнітну енцефалограму, яка дозволяє найбільш точно вимірювати і візуалізувати зміни магнітних полів, що виникають внаслідок електричної активності мозку. З допомогою цього методу фахівці виконували порівняльний аналіз зразків активності нейронів у дітей, що ростуть в одномовних і двомовних сім’ях.

Порівнявши реакцію дітей, вчені виявили, що префронтальна і орбітофронтальная області головного мозку двомовних малюків сильніше реагували на відтворені мовні потоки. Це означає, що діти, які проживають в білінгвальних сім’ях, змушені вміти переключатися між мовами, а це, відповідно, дає імпульс розвитку виконавчих функцій.

“Наші результати свідчать про те, що діти, які ростуть в двомовних сім’ях, перш ніж починають говорити, вже мають певну практику в вирішенні завдань, пов’язаних з виконавчою функцією”, – зазначила одна із учасниць дослідження Ная Ферян Рамірес.

Це означає, що мозок дітей з двомовних сімей, на відміну від їхніх однолітків з одномовних, довше залишається чутливим до звучання нової мови. Коли одномовному малюку виповнюється 11 місяців, він перестає розпізнавати іншомовні звуки.
Немовлята, які ростуть в умовах, коли поруч звучать дві мови, залишаються “відкритими” для звуків нових мов довше, ніж їх одномовні однолітки, що покращує роботу мозку і робить її більш адаптивною

професор Патрісія Кул
Багато досліджень, одне з яких було проведене Національним центром біотехнологічної інформації, показали, що мозок двомовних дорослих проявляє більшу активність в областях, пов’язаних з виконавчими функціями (розумові здібності, які відповідають за вирішення завдань, перемикання уваги та інші когнітивні риси). Ці самі навики характерні і для двомовних дітей. А це означає, що вони будуть більш успішні в школі. Окрім цього, вивчення іншої мови може запобігти або відтягнути момент виникнення деяких захворювань мозку (божевілля, хвороба Альцгеймера).

Конкретного терміну, коли краще починати вивчати ще одну мову, нема. Але вчені рекомендують робити це з раннього віку.
Отримані результати не тільки акцентують увагу на тому, що дуже маленькі діти здатні вивчати кілька мов, але і на тому, що раннє дитинство — це оптимальний час для того, щоб почати вивчати ще одну мову

Ная Ферян Рамірес
Як зауважують вчені, ви можете виховати двомовну дитину, навіть якщо самі володієте лише однією мовою. Ось кілька порад для цього:

Якщо ви білінгвал, чи частина білінгвальної сім’ї, спробуйте метод, коли кожен з батьків розмовляє з дитиною однією із мов. Таким чином, дитина навчиться відповідати обом, перемикаючись з однієї мови на іншу.
Якщо ви не білінгвал, це теж не проблема. Ви можете дивитись з дитиною фільми, мультфільми чи шоу іноземною мовою.
Спробуйте відшукати у своєму місті дитячі садочки, наприклад, англомовні. Там діти будуть не лише гратись, а й сприймати англійську на слух, так як вчителі спілкуватимуться лише нею.
Долучіться до розмовних клубів, де люди збираються, щоб попрактикувти ту чи іншу мову. Часто туди навідуються і самі носії. Тож це буде корисною мовною практикою і для вас, і для вашої дитини.

Бронні Вер (Bronnie Ware) — медсестра з Австралії, яка протягом кількох років працювала у відділі паліативної терапії, піклуючись про пацієнтів в останні 12 тижнів їхнього життя. Вона записувала передсмертні одкровення у своєму блозі Inspiration and Chai, який став настільки популярним, що жінка вирішила написати книгу під назвою “The Top Five Regrets of the Dying”.

У ній вона пише про феноменальну розсудливість, яка приходить до людей наприкінці їхнього життя, і радить нам прислухатися до їхніх одкровень та винести з цього урок.

“Коли я запитувала людей, про що вони шкодують, чи що б хотіли змінити в житті, — пише вона, — у відповідь чула одні й ті ж самі відповіді”.

Отож, наводимо п’ять речей, про які більшість людей шкодували перед смертю.
1. Шкода, що мені не вистачило мужності залишатися вірним собі, а не жити так, як очікували інші

Про це люди шкодують найчастіше. Коли розуміють, що їхнє життя ось-ось закінчиться, і озираються назад, вони бачать, як багато задумів і мрій лишися нереалізованими. Більшість людей за своє життя не змогли втілити й половини своїх планів, і лише на смертному ложі зрозуміли, що це результат їхнього власного вибору. Здоров’я дає свободу, про яку не задумуєшся, поки воно не починає згасати.
2. Шкода, що я забагато працював

Це казали майже всі чоловіки. Вони шкодували, що пропустили юність власних дітей і проводили недостатньо часу зі своїми дружинами. Жінки також нерідко зізнавалися, що шкодують про це, однак, оскільки багато з них належали до старшого покоління, більшості з них не потрібно було брати на себе обов’язки головного годувальника сім’ї. А от чоловіки відверто шкодували, що витратили більшу частину життя на роботу.
3. Шкода, що мені забракло сміливості виразити свої почуття

Багато людей приглушували власні почуття, щоб зберігати мир у стосунках з іншими. В результаті їхнє життя було сірим та нещасливим. Ці люди так і не стали тим, ким могли. У багатьох із них з’явилися хвороби, спричинені гіркотою буття і невдоволенням.
4. Шкода, що я так мало спілкувався з друзями

Часто люди не усвідомлювали, наскільки важливими були їх дружні стосунки з іншими, аж поки не опинялися на смертному ложі чи коли товаришів уже неможливо було відшукати. Багато з них були настільки стурбовані проблемами свого життя, що в якийсь момент розривали зв’язки з найкращими друзями. Помираючи, люди щиро шкодували, що не приділяли дружбі тієї уваги, якої вона заслуговувала. За крок до смерті кожен сумував за приятелями.
5. Шкода, що я не дозволяв собі бути щасливим

Дивовижно, але помираючи, люди часто шкодують про це. Багато з них до самого кінця не розуміли, що щастя — питання вибору. Усе життя вони дотримувалися правил, шаблонів. Так званий “комфорт” домінував над їхніми почуттями. Страх перед змінами змушував вдавати, що вони задоволені життям, хоча глибоко в душі їм дуже кортіло щиро розсміятися і наповнити своє життя різними кольорами.

Тож не повторюйте чужих помилок! Радійте, посміхайтесь, змінюйтесь, проводьте час з рідними та близькими людьми, подорожуйте і беріть від життя все, що воно вам пропонує!

Для того, щоб протягом дня встигати більше, потрібно бути обережним з тим, як ви проводите свій час. Прокидайтесь раніше, займайтесь спортом, складайте список справ, які необхідно зробити, — і це сприятиме правильному використанню кожної хвилини.

Тому якщо ви хочете бути більш продуктивним, дотримання цих простих порад допоможуть вам.
1. Прокидайтесь на годину раніше

Навіть якщо ви не відносите себе до ранніх пташок, у вас є шанс стати однією із них.

Наставте будильник на годину раніше, аніж зазвичай (і не натискайте на кнопку повтору). Таким чином у вас з’явиться додаткова година для роботи.

Недавнє дослідження показало, що між раннім пробудженням, продуктивністю та успіхом є зв’язок. Жайворонки мають перевагу — у них є додатковий час для роботи, а ще вони зазвичай більш оптимістично налаштовані.
2. Створюйте список справ

Не забувайте створювати список справ, які потрібно виконати протягом дня. Це не повинні бути якісь грандіозні завдання, виконання яких насправді займе місяць, а то й більше. Тут мова йде про прання, візит до лікаря тощо.

Тому що саме на таких міні-справах базується виконання більших.
3. Спочатку займіть виконанням важчих завдань

Перш за все візьміться за виконання складніших завдань. Як тільки ви їх виконаєте, то зможете закінчити все інше.

Окрім того, що завдяки цьому ви почуватиметесь краще і ваша продуктивність теж підвищиться.
4. Приберіть свій стіл

Як кажуть в народі “Очі не бачать — серце не болить”. Ця фраза актуальна, якщо ви хочете сфокусуватись на чомусь. Тому за 15 хвилин до початку робочого дня, приберіть свій стіл і створіть простір, який не відволікатиме вас.
5. Виконуйте зранку вправи

Побігайте зранку або займіться йогою. Виконання легких навантажень позитивно впливає на настрій та підвищує продуктивність.
6. Придумайте власну систему

Якщо у вас буде власна продумана система, ви матимете чітке уявлення про те, що робити та коли. Конкретний перелік зобов’язань принесе ясність та контроль в робочий день, а також — розуміння того, що є найголовнішим на сьогодні.
7. Не намагайтесь зосередитись на всьому одночасно

Перед тим, як перейти до нового проекту, сфокусуйтесь та закінчіть попередній.

Люди часто думають, що багатофункціональність — це корисно і намагаються одночасно виконувати кілька завдань, та насправді це не так.

Тому виконуйте одне завдання за іншим, так ваша продуктивність не знижуватиметься різко.

Як стверджують вчені, наш мозок не призначений для того, щоб виконувати багато завдань одночасно.
8. Навчіться казати “ні”

Інколи це маленьке слово дуже важко сказати. Але це нормально — вміти відмовляти. Навчіть управляти людськими очікуваннями: якщо ви розумієте, що не зможете чогось зробити, скажіть про це одразу.
9. Висипайтесь

Вчені постійно наголошують на тому, що дорослій людині потрібно виділяти на сон від 7 до 9 годин. Тому якщо ви спите менше, настав час змінити цю звичку.
10. Впорядкуйте електронні листи

Якщо у вас “висить” 200 непрочитаних листів, це може викликати відчуття незадоволення, про що ви постійно будете думати. Тому перечитуйте свою пошту, відповідайте на запити та не забувайте видаляти непотрібне.
11. Не живіть соцмережами

Не забувайте відпочивати від суєти та шуму, а тому — закрийте всі соціальні мережі, так як вони лише відволікатимуть вас.
12. Читайте, а не просто пролистуйте документи

Важливо, щоб ви читали документи, а не просто пробігались по них очима. Адже через неуважність вам доведеться витратити час на те, щоб перечитати їх заново.
13. Вчіться зосереджуватись на одному завданні якомога довше

Якщо ви зуміли зосередитись на чомусь, продовжуйте це робити. Згідно з одним із досліджень, мозку потрібно 15 хвилин, щоб переключитись з однієї діяльності на іншу. Тому якщо ви будете постійно відволікатись на щось інше, виконання необхідної роботи займе більше часу.
14. Користуйтесь навушниками

Люди не відволікатимуть вас часто, якщо бачитимуть, що ви працюєте в навушниках.
15. Медитуйте перед роботою

Виділіть кілька хвилин після прокидання на медитацію, щоб очистити свої думки. Завдяки цьому ви зарядитесь енергією і будете готові до вирішення можливих проблем.
16. Відмовтесь він непотрібних зустрічей

Особисті зустрічі з людьми — це важливо, однак дуже часто вони можуть бути марною тратою часу. Тому перед плануванням переконайтесь, що вони справді дуже важливі і під час них будуть обговорюватись питання, які неможливо вирішити через пошту чи по телефоні.
17. Приймайте 60-секундні рішення

Якщо ви хочете протягом дня робити більше, вчіться швидко працювати, і, насамперед, скоротіть час на прийняття рішень. Саме цей процес може стати тим, що забирає найбільше часу протягом дня. Тому позбавтесь такої звички, щоб мати більше вільного часу.

Скоріш за все, ви приймете те саме рішення, якщо подумаєте над ним хвилин 20.

Лія Вандервельд, сертифікований спеціаліст із здорового харчування, після переїзду зі Штатів в Австралію засвоїла кілька чудових уроків, якими ми сьогодні вирішили поділитись із вами.

Отож, що саме так характерно для австралійців і чого варто у них повчитись.

Переїхавши в Сідней із Нью-Йорка, Лія Вандервальд прожила там разом із своїм чоловіком майже 4 роки. За цей час їй вдалось добре “розгледіти” австралійців, їхні уподобання та звички.

За її словам, австралійці дуже дружні та енергійні люди. Вони показали їй як жити не лише добре, але й щоб це було корисно для здоров’я.

Які вони — австралійці?

1. Вони цінують відпустку

Більшість із австралійців використовують свою відпустку частинами, таким чином, протягом року вони мають змогу кілька раз відпочити від роботи. А тому, коли повертаються з відпустки, то добре почуваються і серйозно ставляться до своїх обов’язків.

Варто також зазначити, що це стосується і майбутніх студентів: вони можуть взяти академічну відпустку, щоб після школи та перед університетом подорожувати чи займатись тим, що їм подобається.

2. Їхній день починається зранку

Багато австралійців прокидаються разом з сонцем, тренуються, і йдуть на роботу на 8:30. Адже нема нічого прекраснішого за те, щоб почати свій ранок з того, що змушує чудово почуватись.

3. Тренування — один із пріоритетів

В Сіднеї навіть о 6 годині ранку постійні затори, але не на дорогах, а на пляжі. Навіть о такій ранній годині ви зустрінете там безліч активних людей, які бігають, плавають чи просто прогулюються.

4. Вони регулярно гуляють на свіжому повітрі

Погода в Австралії чудова. Цілий рік через відсутність суворої зими ви маєте можливість отримувати на свіжому повітрі необхідний для організму вітамін D. Прекрасні пляжі та тропічні ліси заохочують людей виходити з домівок та насолоджуватись природою.

5. Вони із розумом ставляться до засмаги

Хоча австралійці обожнюють пляжний відпочинок, вони також стикаються із серйозною проблемою, пов’язаною із ультрафіолетовими променями.

А тому там проводяться кампанії, які заохочують людей до захисту від сонця та регулярних перевірок шкіри.

6. Сніданок — це звичка

В Сіднеї існує ціла традиція сніданку. Кафе та ресторани там відкриваються рано навіть на вихідних. Для австралійців сніданок — це частина здорового способу життя, який наповнений великою кількістю свіжих фруктів, авокадо, яєць.

7. Наявний великий вибір продукції, яка завжди доступна

Незважаючи на пори року, у них завжди є сезонні фрукти та овочі в достатній кількості.

8. Вони менше п’ють

В Австралії люди точно знають, скільки спиртного вживають, так як вміст алкоголю вказаний на всіх напоях.

А ще в рамках кампанії Dry July люди протягом місяця відмовляються від алкоголю, жертвують гроші та підтримують таким чином людей, які борються з раком.

9. Держава фінансує медицину

В Австралії в 80-х роках з’явилась універсальна медична система. Завдяки злагодженій роботі люди отримують необхідну допомогу, якої потребують.

10. Вони турбуються про психічне здоров’я

Психологічне лікування австралійці сприймають серйозно і заохочують людей до використання послуг, які фінансуються урядом, щоб отримувати належну допомогу під час депресії, відчуття тривоги чи проблем з залежністю.

11. Мінімальна заробітна плата — висока

На сьогодні мінімальна заробітна плата за годину становить $17.29 (це в австралійських доларах, і вона вдвічі більша, ніж мінімальна зарплата в США).

Тому, навіть при мінімальних розмірах зарплати кожен має шанс заробити на гідне життя.

12. Вони щасливіші

За статистикою, наприклад, австралійці щасливіші за американців. Для них характерне вміння посміятись над собою, що в свою чергу є ознакою здорових людей.

Вам потрібно виступити перед аудиторією, але кожного разу в такому випадку у вас тремтять коліна? Ви хочете розширити коло спілкування, але швидше посивієте, аніж першими заговорите з незнайомцем? Виступи на зустрічах сприятимуть вашому кар’єрному росту, але ви досі боїтеся щось сказати не так?

Проблема страху перед публічним виступом, на жаль, є розповсюдженою. Найпростіший варіант — уникати таких виступів, адже тоді не треба непокоїтися та хвилюватися. Але саме виступи перед аудиторією, навіть через страх, необхідні для нашого розвитку.

Кар’єрний ріст означає постійне стикання з дискомфортом, але така реальність сьогодення. Без мужності зробити стрибок, ми можемо втратити багато корисних можливостей. Тож як нам, будуючи своє життя, навчитися виходити із зони комфорту?

По-перше: будьте чесні самі з собою

Проігнорувавши можливість публічно виступити, проаналізуйте, чому це сталось? У вас справді не було часу чи ви просто побоялися? Складіть перелік найчастіших виправдань та проаналізуйте їх доречність. Якщо б ви почули такі відмовки від когось іншого, чи повірили б їм?

Зрозумійте, ви ніколи не зможете подолати бездіяльність, якщо не будете чесними, насамперед, самі з собою.

По-друге: почніть тренуватися

Далеко не всі люди у колі вашого спілкування суворі. Почніть з невеликих виступів перед друзями. Набагато простіше буде, якщо ви обговорюватимете близькі для вас теми. Але з кожним разом збільшуйте обсяг вашої аудиторії.

Дуже важливо побачити можливості та скористатися ними. Часто ми недооцінюємо власні сили, але, маючи бажання, ми можемо звести дискомфорт до мінімуму.

Наприклад, якщо ви ненавидите публічні виступи та події, але відчуваєте себе трохи комфортніше в невеликих колах, шукайте можливості виступити саме там. Наприклад, ініціюйте зустріч за фліжанкою кави з тими, з ким би ви хотіли підтримувати стосунки.

По-третє: зробіть перший крок, незважаючи на дискомфорт

Зробивши перший крок, ви не помітите, як страх перед “великою аудиторією” покине вас.

Як пише коуч-тренер Енді Молінський, навчаючись в аспірантурі, він відвідував заняття з публічних виступів. На них професор змушував студентів виголошувати занотовані промови. Але одного разу він, забравши нотатки, сказав говорити своїми словами. Завдяки цьому Молінський зрозумів, що, відриваючись від тексту, його мова звучить живішою та більш природною.

Тож почніть з невеликих кроків. Перш ніж виступати на масових заходах, візьміть уроки публічних виступів. Перш ніж говорити в присутності досвідчених колег, почніть тренуватися на невеликих зустрічах з друзями, щоб зрозуміти, як це. Під час виступу знайдіть колегу, який слухає вас найуважніше, та розповідайте так, ніби звертаєтесь до нього.

Ви можете помилитися, але це нормально. Тільки так ви зможете навчитися. Будьте чесними самі з собою, тренуйтесь та зробіть перший крок! Ви зрадієте, коли побачите результати навчання, професійного росту та збільшення можливостей.

Міняють будинки, як машини
У Канаді ставлення до будинку дещо інше, ніж в Україні. В Україні якщо вже людина купує будинок, то розраховує прожити там решту життя і потім передати його дітям чи онукам. Буває таке і в Канаді: я знаю людей, що живуть у колишньому бабусиному будинку. У багатьох таких випадках хату цю в бабусі купують за реальні гроші (старенька переїжджає до будинку для старих).
Але дуже часто дім сприймається як щось тимчасове. Молоде подружжя має добру стабільну роботу — і купує власний будиночок. Потім народилися діти, будинок стає замалим — і його продають, відразу купуючи більший.
Cімейний дохід виріс — продають і цей будинок, купуючи ще більший та/або у кращому районі.
Діти виросли і почали жити окремо — і будинок стає завеликим. Продають його — і купують щось менше.
Вийшли на пенсію, хочеться розслабитися, помандрувати — і дуже набридло стригти газони, прибирати листя і розчищати сніг. Продають дім і купують кондомініум (власну квартиру у товаристві співвласників багатоквартирного будинку).
Живуть у міському комфорті, добираються до ресторанів пішки (а не на машині, як у передмістях), мандрують.
Стали старенькі і слабкі — продали й «кондо» і купили місце в будинку для старих: комфортабельні кімнати, цілодобовий медичний нагляд, затишна їдальня, спілкування з іншими людьми старшого віку.
Отакий цикл у канадського середнього класу. За життя людина може змінити кілька власних хат.
Оскільки ціни на нерухомість ростуть, то у програші вона не залишається. Але все одно — постійні кредити, відсотки тощо.

Купив машину, поїхав на метро
Машина — не розкіш, а необхідність. Без неї добиратися або дуже довго, або взагалі неможливо. Окрім, може, центру Монреаля, Торонто, Оттави, Ванкувера чи міста Квебек. Але навіть у цих містах без машини некомфортно. А в чимало сіл автобуси взагалі не ходять. Часто треба дві машини — наприклад, коли чоловік і жінка працюють у різних кварталах міста.
Зрозуміло, що машину купують у кредит. Зрозуміло також, що треба платити щомісячну страховку. І звісно, треба ту машину ремонтувати.
А от що незрозуміло новому водієві, так це питання парковки. У центрі міста у робочий час парковки платні (і недешеві). І місця є не завжди і не усюди.
У “Червоній Зоні” Артема Чапая власники приватних засобів пересування зверхньо ставляться до пасажирів громадського транспорту. У Канаді таких дурниць я не бачив. Навпаки, багато власників машин їздять на роботу автобусом чи метро.
Це практично: менше пробок і не треба морочитися з паркінгами. Один квиток — близько 3,50 $, а проїзний на місяць — $83 у Монреалі і $140 у Торонто. Тобто, транспорт не безкоштовний, але машиною їздити ще дорожче.
І звісно, людям хочеться гарних нових меблів, великих телевізорів, нових пральних машин, сушилок, холодильників. Багато з цих речей практичніше купувати у кредит.
Місячна зарплата – податок на нерухомість
А є ще податок із доходу. Платити зарплатню готівкою заборонено — роботодавець або виписує чек, або відразу переводить гроші на банківський рахунок. Податки з доходу вираховують відразу при виплаті зарплатні. Сума податків залежить від провінції і розміру зарплатні (чим більше тобі платять, тим вищий відсоток маєш віддати).
Якщо зарплатня помітна, то податок — приблизно третина від неї. Раз на рік підводять підсумки: кожен дорослий мешканець має заповнити податкову декларацію і відправити її не пізніше квітня.
Тут уже враховують усі чинники: який дохід у вашої дружини чи чоловіка, скільки у вас дітей, скільки грошей ви відклали на пенсію, чи жертвували на благодійність тощо. З оподаткованого доходу вираховують частину грошей, витрачених на освіту, на садочки, літні табори і гуртки для дітей. Якщо виявилося, що з вас вирахували забагато податків — держава повертає гроші. Вирахували замало — сплатіть різницю.

Коротко кажучи, самотня молода людина у доброму здоров’ї і з великими доходами залишає державі величезну частину своєї зарплатні. Натомість сім’я з дітьми і скромним доходом платить значно менше — але в них більше необхідних витрат.
Скільки коштують дитячі гуртки і літні табори, памперси і одяг — казати не буду: будь-які молоді батьки і так знають, що немало.
Щодо садочків, у Квебеку вони були дуже дешеві: по $7 на день (але кількість місць була обмежена і батьки роками стояли у чергах). Тепер місця за $7 зарезервовані за тими, в кого дуже маленький дохід. І все одно дешево: лише $30—35 за день. У сусідній провінції Онтаріо — по 50 і більше доларів за день.
Не дивно, що у Канаді люди економлять гроші. Постійно і щодня. Сім’я купує собі будинок, машину чи дві, гарні меблі тощо — але усе це купується у кредит. А кредити, ясна річ, треба сплачувати регулярно, раз чи два на місяць.
Завели власним житлом? Крім кредиту, на нерухомість треба сплачувати податок. А точніше — два податки: муніципальний і “шкільний” (на утримання навколишніх шкіл). Раз на кілька років місто чи село оцінює вартість будинку і земельної ділянки, на якій він побудований. Відповідно до цієї суми й нараховують обидва податки.
Податки, ясна річ, треба сплачувати за будь-яку нерухомість. Одна з моїх колег скаржилась, що має сплачувати шкільний податок і за дачу також. “Що за дурниці! — обурювалась вона. — Якби в мене були діти, вони б все одно не ходили до тамтешньої школи!” Але чи є в тебе діти чи нема, чи ходять вони до школи чи ні — а податки доводиться сплачувати. Не можеш сплатити — продавай нерухомість.
Податок залежить від міста та району. Приміром, у Гатіно (Квебек) муніципальний податок за не шикарну одноповерхову хату становить коло 3000 канадських доларів (приблизна середня місячна зарплата — 4000 канадських доларів), а шкільний — близько 600. Разом — майже як ваш дохід за місяць.
Коли до міста Квебек долучили низку сусідніх муніципалітетів, у багатьох “анексованих” районах підняли податки на нерухомість. Траплялося, що людям доводилося продавати будинок, бо нездатні були сплачувати нові податки.
Ну й так з усім: ціни високі, кредити помітні, виплати регулярні.
Коли на початку 1990-х на Україну полився потік американської реклами, люди не розуміли більшості роликів.
Їм пропонували радіти, що до коробки насипали на 10 % більше прального порошку, ніж зазвичай, що до упаковки з одноразовими бритвами поклали одну зайву і що якась річ коштує на 5 % менше. “Яка різниця?” — думали люди. Якщо в когось є гроші, то навіщо дбати про такі дрібниці? А як грошей нема — то й нема що економити.
Середній клас у моїй частині Північної Америки не любить марно викидати гроші. Якщо шоколадка коштує за знижкою $2,50 замість $3,99 — то це приємна несподіванка. Якщо 400 грам сиру коштують не $6, як зазвичай, а $4,49 — варто брати кілька упаковок. І так з усім. Звісно, ніхто не купить зіпсований чи неякісний товар лише тому, що воно дешеве. Але будь-яка змога зекономити — це плюс.
У Канаді гроші є завжди, але є й постійні витрати. І чим вище дохід — тим дорожчі хата і машина, і тим більший на них кредит. І чим дорожчі будинок і дача — тим вищі на них податки. І чим більше і люксовіше мандруєш — тим більше треба платити за квитки. Тому навіть відносно забезпечена людина зрадіє знижці на гарний светр чи добрий костюм.

Що найбільше здивувало мене у перший рік імміграції? Викладач, інтелігентний, вишуканий, з докторатом і, найголовніше, з доброю зарплатнею казав студентам: “Я люблю музику і часто купую вживані CD, бо вони дешевші”.
В Україні викладач, якби мав добрий дохід, побоявся б таке сказати: студенти подумають, що жебрак. Він почав би розповідати, що в магазинах вживаних платівок “найкращий вибір” і “можна знайти рідкісні записи”. А у Квебеку — без комплексів.
Забезпечена людина не купуватиме вживаний одяг чи старий пошарпаний диван, але диск — це лише диск. Новий може коштувати, припустимо, $30, а вживаний, припустимо, $10. Чому соромитись, що ти економиш?
Просте життя
У Канаді досить просте життя. Що людині треба?
Перекусити, виспатись, позайматися спортом, переночувати в наметі біля гарного озера, посмажити барбекю в добру погоду і запити це пивом, інколи перекусити у ресторані, раз на рік поїхати до моря; а решту часу — сідати на машину чи автобус і їхати на роботу, щоб заробити гроші на ці радощі життя. Звісно, що якщо доходів мало, то список розваг звужується — але тоді й економити доводиться більше.

Новим іммігрантам з України інколи здається, що живуть тут якось убого: “Це хіба кав’ярня?! — каже новоприбулий, вперше заходячи до затишного оттавського кафе, де смачно готують. — От у нас, у Тернополі, кав’ярні шикарні! А тут…”
Отаке, бач, сумне життя у цивілізованому світі 🙂

Як більшість людей уявляє собі життя? Приблизно воно виглядає так: дитсадок, школа, університет, робота, пенсія. І коли ми перебуваємо на стадії “школа-університет”, то дуже часто мріємо, щоб навчання на цьому етапі закінчилося, і після отримання диплому взагалі про нього забути. Але чи правильне таке мислення? Зважаючи на існування терміну “безперервне навчання” або “навчання протягом всього життя”, — ні.

Люди — не просто особистості, вони — особистості, яким властиво розвиватись і збільшувати багаж знань. Ось чому не потрібно нехтувати такою можливістю, і використовувати її максимально.

Отож, що таке “навчання протягом всього життя”? Насправді, все просто, це безперервне отримання та розвиток знань і вмінь, яке триває все життя людини. Таке навчання може здійснюватись завдяки отриманні освіти, тренінгів, курсів, або ж шляхом отримання досвіду з самого життя.

Це концепція добровільного пошуку знань, який необхідний як з професійних, так і з особистих причин. Якщо людина обирає такий стиль життя, вона сприяє своєму кар’єрному та внутрішньому росту. Тому не бійтесь вчитись протягом всього життя, адже це не показник того, що ви нічого не знаєте, а того, що ви розумієте — людині завжди є куди рости та удосконалюватись.

Отож пропонуємо вам переклад статті Джона Коулмена “Make Learning a Lifelong Habit”.

“Недавно я працював над роботами Едмунда Морріса про Теодора Рузвельта — “The Rise of Theodore Roosevelt” та “Theodore Rex”. Рузвельт не був ідеальним, але був цікавим та відчував інтелектуальний голод. Він опублікував свою першу книгу “Військово-морська війна 1812 року”, коли йому було 23, і продовжував писати про все, починаючи від охорони природи, і закінчуючи політикою та біографіями. За словами Морріса, поширювались чутки, що в певні періоди Рузвельт міг прочитувати книгу за день, і, можливо, це зробило його таким харизматичним та сприяло тому, що він зробив як президент.

Про Рузвельта можна сказати, що він вчився протягом всього життя. Навчання стало для нього режимом особистої реалізації та шляхом до професійного успіху. Це звичка, яку б хотіли мати багато із нас.

Недавно The Economist писав про те, що, зважаючи на всі порушення в сучасній економіці, надбання навичок впливає на професійну значущість.

Окрім того, що навчатись — корисно, це ще й весело. Адже, наприклад, спілкуючись з колегами чи друзями на певну тему, ви підвищуєте впевненість в собі.

Але наполегливо і безперервно вчитись — не просте рішення. Воно повинно стати звичкою.

По-перше, щоб навчання стало для вас звичкою, ви повинні чітко визначитись із результатами, яких хочете досягнути. Хочете оживити ваші розмови та інтелектуальну активність завдяки новій інформації? Чи, можливо, хочете опанувати новий предмет? Або бути впевненими, що ви в курсі подій, які відбуваються поза межами вашої роботи? Отримавши 1-2 результати, ви зможете поставити перед собою досяжні цілі, перетворивши їх в звичку.

Зважаючи на свій вибір, ставте перед собою реалістичні цілі. Як і всі люди, кожного року я ставлю перед собою ряд цілей. Зрештою, їх можна поділити на такі, які б я хотів досягнути протягом року (наприклад, прочитати 24 книги у 2017 році), та щоденні або щотижневі звички, які потрібно удосконалювати відповідно до цілей (наприклад, читати більше 20 хв протягом 5 днів на тиждень).

Свої довготермінові цілі я відслідковую в щоденнику. Щоденні та щотижневі звички контролюю через додаток на телефоні, який дозволяє швидко і просто вводити закінчення звичок на щоденній основі, та стежити за їх дотриманням. Ці цілі перетворили неясне бажання удосконалювати навчання в конкретний набір дій.

Маючи цілі, розробіть програму навчання. Два рази в місяць я приходжу в книжний клуб, який допомагає мені втримуватись на шляху до власних цілей і робить досягнення їх більш захоплюючим.

Окрім цього, багато моїх друзів-письменників також приєднались до груп, члени яких читають та редагують роботи один одного. Найкраще приєднуватись до тих груп, темою яких є саме та, яку б ви хотіли вивчати.

Для того, щоб сфокусуватись на своїх цілях, потрібно позбутись факторів, які вас відволікають. Навчання — весела річ, але крім цього, це ще й важка робота.

Багатозадачність та технології (н-д, мобільні телефони, електронна пошта) можуть відволікати вас від навчання. Тому вчіться виділяти для нього час, та мінімізувати кількість перерв. Якщо ви хочете, наприклад, почитати, знайдіть тихе та спокійне місце, забувши про свій телефон. Якщо відвідуєте певні заняття, візьміть з собою зошит та ручку, і записуйте, адже це покращує здатність запам’ятовувати. А от ноутбуки, телефони та інші відволікаючі пристрої залишайте в машині чи в сумці. Позбувшись фізично від факторів відволікання, пробуйте впорядкувати свої думками. Мені, наприклад, в цьому допомагає медитація. Після неї я краще фокусуюсь, а тому — уважний на лекціях, і можу читати складні книги.

І ще одне: в разі необхідності, ви можете використовувати технології в навчанні. Хоч вони можуть відволікати, але також можуть бути корисними. Адже існує безліч безкоштовних навчальних онлайн-платформ, завдяки яким студенти на відстані можуть отримувати знання та вчитись у геніальних людей.

Подкасти, аудіокниги, електронні книги та інші засоби дозволяють мати під рукою книгу в будь-який час. Я, от наприклад, зрозумів, що завдяки електронним книгам можу читати в двічі більше за рік. Об’єднайте ці інструменти з додатками, які дозволяють відстежувати ваші звички, і технологія може стати для вас важливим компонентом в щоденному навчанні.

Ми всі народились із природною допитливістю. Ми хочемо дізнаватись, але робота і професійне життя часто зменшують час і бажання використовувати цю природну цікавість.

Розвивання звички навчатися, свідомо створеної та сумлінно розвинутої, може стати вашою дорогою до професійного росту та особистого щастя.

Можливо, Рузвельт був правий: навчання протягом життя може бути успіхом саме по собі”!

Тож не бійтесь поглиблювати свої знання, відкривати нові горизонти та досягати поставлених цілей, зробивши навчання корисною звичкою!

Про специфіку навчання у Польщі розмова з 20-річною студенткою факультету туризму та рекреації Жешувського університету інформаційних технологій та менеджменту, львів’янкою Веронікою Золотаренко.

— Вероніко, насамперед з’ясуємо, чи мають значення українські бали ЗНО при вступі до польського вузу?

— На ЗНО, дипломи технікумів чи училищ навіть уваги не звертають. От оцінки в атестаті за середню освіту мають величезне значення. Що вищі бали — то більше шансів вступити у польський вуз. Враховують знання польської або сертифікат курсів з вивчення польської мови плюс додаткові бали за сертифікат курсів англійської та німецької (за знання кожної з цих мов – окремі бали). Що більше знаєш мов – то більший шанс вступити. В університеті Кракова вимагали юридично завірений переклад атестата з української мови на польську. Перекладач повинен мати міжнародний сертифікат. В університеті Жешува цього не вимагали.

Спочатку – співбесіда: онлайн скайпом (обов’язково польською) або в деканаті вузу. Після цього – письмовий іспит з польської граматики. За бажання можна також скласти ІQ-тест. Набираєш 70 і більше балів – три місяці поспіль (семестр) отримуєш стипендію. З десяти абітурієнтів з України студентами Краківського економічного університету стали лише п’ятеро.

— Чим відрізняється навчання у Кракові та Жешуві?

— У кожному вузі — свої особливості. У Жешувський університет можна вступити… у Львові. Щоліта приймальна комісія цього вузу набирає тут студентів. Документ про прийняття в університет дає право на позачергове оформлення безкоштовної студентської візи.

У Жешуві, на відміну від Кракова, для іноземних студентів влаштували два тижні адаптаційного періоду: навчали польської мови, показували фільми, розповідали про польську історію, культуру, традиції.

У Краківському університеті (як і в Україні) є літня і зимова сесії. А у Жешувському іспити складаєш після кожної вивченої теми. Погодьтеся, на «свіжу пам’ять» це легше зробити, аніж через півроку.

— Заочно ти ще й навчаєшся у львівському університеті…

— Знаєте, в чому суттєва різниця між навчанням у польських та українських вузах? Кожен університет наших «сусідів» має «віртуальний деканат» – на сайті детально розписано все про навчання (розклад, прізвища викладачів, різні подання до деканату). У кожного студента – свій пароль входу на сайт. На сайті Жешувського університету кожен студент повинен зареєструватися. На його сторінці є все, від «а» до «я», щодо навчання та дозвілля: від розкладу занять, прізвища, посади викладачів – до різних подань до деканату. З викладачами спілкуємось електронною поштою. Пропустиш лекцію – пояснювальну записку пишеш через Інтернет.

Важливо знати іноземну. Нещодавно на інформатиці перекладали з англійської польською текст про комунікацію інтерперсоналу. Не знаєш польської, ще й англійською «плаваєш» – іспиту не складеш. Я, наприклад, не вчилася у польській школі – мову вивчила на курсах. За три місяці розмовляла польською на побутовому рівні, за рік — вільно. Тепер допомагаю вчительці перекладати тексти українською.

На нашому курсі є факультет косметології (на такому ж факультеті в Україні – немає). Практичні заняття – у косметологічних лабораторіях університету. Замість лекцій багато практичних занять, і це також відрізняється від навчання в Україні. Після першого курсу маєш право стажуватися у будь-якій країні світу (на вибір студента). Зазвичай їдуть в Іспанію, Італію, Грецію. Після першого курсу можеш перевестися на будь-який інший факультет.

Про шпаргалки, «замазування» оцінок, домовленість батьків з викладачами мови не може бути. Цінують студентів розумних, сумлінних, відповідальних, ґречних та люб’язних. За все це… підвищують оцінки. Система оцінювання – п’ятибальна. Вчитель може поставити навіть 3,5 або 4,5 бала. Тричі іспит можна складати безкоштовно. А за четверте перескладання студент платить «верунок» (оплата за додаткові заняття): 30−100 злотих за один предмет. Сума залежить від кількості вчительських годин на вивчення предмета. Обов’язкове навчання – три роки.

— Ти сказала: цінують ввічливих студентів…

— Пригадую, у Кракові електронною скринькою надіслала викладачеві заяву: «Шановний пане Анджею, дозвольте мені…» (далі за текстом). Це було такою величезною образою для викладача, що не допустив мене до іспиту. Тричі перескладала іспит з його предмета.

Поляки люблять, коли до них звертаються за їхніми науковими ступенями або вченими званнями: “Пане професоре!”, “Пане докторе!”. Наприклад, один з вчителів часто запізнювався на лекції. Якось каже: «Пригадайте мої запізнення мені на іспитах. Я підвищу вам оцінку, бо винен перед вами». На іспиті справді поставив вищі бали. А це впливає на розмір стипендії.

— За що можуть підвищити стипендію?

— Окрім добре складеної сесії, зважають на участь у гуртках, спортивних секціях, університетських заходах (наприклад, «Міс університету», «Таланти університету»). Я у студентській україномовній газеті друкую свої вірші. Багато пишеш статей до газети, ще й добре вчишся – можеш подавати заяву на підвищення стипендії. Якщо сесію склав на 4,5 бала і більше, щомісяця отримуєш 800 злотих (1 злотий — приблизно 7 гривень). Склав успішно іспити – отримуєш спеціальну картку з правом безкоштовно відвідувати університетські спа-салони. Таким чином заохочують молодь до навчання. Одна трійка – стипендії не бачити. Щоправда, мені її не виплачують (навчаюся на платному відділенні).

Важливо знати свої студентські права, тоді без проблем можна вирішити свої проблеми. Статут студента – «закон» для працівників вузу.

— Скільки коштує навчання у польських вузах?

— У Жешуві – 4900 злотих на рік. Також разовий внесок за підготовку документів при вступі у вуз – 490 злотих. У великих містах (Варшаві, Кракові, Вроцлав, Любліні) – оплата за навчання дорожча. Маєш карту поляка, вносиш лише разову оплату за підготовку документів.

— За кордоном обов’язкове медичне страхування. Знаю, у тебе про це, здається, не вельми приємні спогади…

— Був випадок. У Кракові дуже боліла нога. Викликала додому травматолога. Чекала на нього вісім (!) годин. За виклик заплатила понад 900 злотих. Лікар оглянув ногу, написав скерування на рентген. «Нічого страшного – розтягнула зв’язки на нозі», – мовив, подивившись на результат рентгену. Виписав ліки (в польських аптеках жодного медикамента без рецепта не купите). Я лікувалася, однак нога боліла, набрякла і посиніла.

Приїхала додому і звернулася до наших лікарів. Ультра­звукова діагностика показала: зв’язки на нозі не розтягнуті, а розірвані. У Львові консультація лікаря обійшлася у 25 гривень.

Для студентів страхівка невелика — 50 злотих щомісяця. Відповідно — отримуєш рецепт на суму не більш ніж 50 злотих (річна сума не повинна перевищувати трьох тисяч злотих). Безкоштовно можеш лікуватися у будь-якого лікаря, окрім стоматолога.

— Винаймаєш помешкання чи живеш у гуртожитку?

— Університет забезпечив мене заміським гуртожитком. Кімнату можна обрати дво-, три- або чотиримісну. За двомісну – 400 злотих з кожного, за тримісну – 270. Що більше ліжок у кімнаті – то менша оплата. Орендоване помешкання у Кракові чи Жешуві обійдеться у 400−500 злотих за місяць плюс оплата за комунальні послуги (100 злотих).

— З яких областей України студенти у твоїй групі?

— Мене обрали старостою групи, де 64 студенти: три польки, решта – з України (Львова, Червонограда, Тернополя, Луцька, Кіровограда, Херсона, Києва). Щодо країн світу. Найбільше студентів зі США, Казахстану, Італії, Іспанії, Португалії, трохи менше – з Туреччини, Індонезії, Індії. Кожні три місяці (семестр) старостам груп виплачують 150 злотих за умови, якщо опікуни дадуть їм позитивну рекомендацію.

— Які стосунки між студентами?

— Жодного натяку на національність чи віросповідання. Поляки (вчителі і ровесники) тепло ставляться до нас. Розуміють: тато-мама далеко, і свої проблеми мусимо вирішувати самостійно.

Коли по Кракову я ходила у вишитій сорочці з українським прапорцем, зі мною фотографувалися не лише поляки, а й іспанці, італійці.

1. Світ хоче, щоб ти залишався неосвіченим, а все тому, що з таких людей легше виманювати гроші, ними простіше управляти. Тому займайся самоосвітою стільки, скільки можеш – для того, щоб бути багатим, незалежним і щасливим.

2. Не варто сліпо вірити в систему освіти – поки продумуються навчальні плани, система старіє або ламається. Вчися бути лідером, продукуй ідеї – це викликатиме повагу інших людей.

3. Читай якомога більше. Постарайся освоїти техніку швидкого читання з високим рівнем запам’ятовування.

4. Постійно спілкуйся з людьми. Намагайся знаходити в них щось хороше; те, що тобі подобається.

5. Перестань бути сором’язливим – це пуста трата часу. Не дозволяй емоціям керувати тобою в процесі прийняття рішень.

6. Якщо тобі щось не подобається в стосунках, ти звільнишся від цього відчуття, розірвавши їх.

7. Часто спілкуйся зі старшими людьми. Розмови з ними допоможуть тобі в момент прийняття рішень. Одноліток не знає всього того, що знає твій старший друг.

8. Шукай людей, якими ти будеш захоплюватись: тягнися до них та, зрештою, переверш їх.

9. З часом ти станеш більш консервативним, тому, якщо хочеш робити божевільні вчинки – зараз саме час для них.

10. Максимально зменши свої витрати. Це дозволить накопичити кошти на здійснення найбожевільнішої ідеї.

11. Якщо у тебе є вибір між витратою грошей на речі та отриманням нових вражень – обирайте останнє. Новий одяг в шафі – це, звичайно, приємно, але поїздка в іншу країну – набагато крутіше.

12. Якщо тобі не вистачає грошей – спробуй вирішити цю проблему, вчися їх заробляти.

13. Навчись програмувати.

14. Не набирай зайву вагу в молодості. Зараз привести себе в хорошу фізичну форму набагато легше, ніж в старшому віці.

15. Навчись готувати. Це спростить твоє життя: харчування перестане бути буденною справою, перетвориться з необхідності в приємну звичку.

16. Не забувай про здоровий сон. “Висплюсь на тому світі” – не підходить. Твоєму організму потрібен нормальний відпочинок, в іншому випадку ти просто станеш малоефективним.

17. Заведи собі “нагадувач” – це може бути програма на телефоні чи комп’ютері. Не потрібно довіряти все своїй пам’яті, щоб потім не думати “Я мав щось зробити, але що ж?!”.

18. Постав перед собою велику ціль і йди до її реалізації. За цей час з тобою багато чого відбудеться.

19. Стань фахівцем в якійсь одній справі. Витрать на неї 5 років свого життя замість того, щоб постійно змінювати сферу діяльності.

20. Не намагайся виправити людей. Краще знайди тих, хто ще не зіпсований.

Кажуть, що найважча робота на Землі — це бути батьками. І мова тут йде не лише про обов’язки дорослих людей, а про те, що варто їм робити, щоб бути найкращими батьками на світі?!

Відповідь на це запитання кожен дає свою, і проявляється вона у вихованні. Хтось ні на секундну не залишає своє чадо без нагляду, хтось навпаки — дає дитині волю. І правда в тому, що нема єдино правильних настанов, як виховувати дітей, кожен робить це по-своєму, опираючись на чийсь досвід, поради і т.д.

Та все ж таки існує один нюанс, який потрібно врахувати, якщо ви хочете, щоб ваша дитини виросла самодостатньою. Мова іде про гіперопіку.

Отож, що потрібно робити, виховуючи дитину? Перш за все, дати відповідь на запитання “А що ж таке виховання?”. І вона дуже проста: виховання — це захист дитини. Батьки вчать, як варто робити, чого краще уникати, як поводитись в тій чи іншій ситуації; вони опікуються. Однак завжди потрібно пам’ятати, що опіка має мати межі, перетнувши які, можна зруйнувати дитині життя.

Рано чи пізно ми покидаємо батьківське гніздо і намагаємось самостійно справлятись з усіма викликами життя. Але як це має робити людина, яка з дитинства звикла, що за неї все вирішують інші?!

Іноді батьки вважають, що приділяти весь свій час дитині — це саме те, чого вона потребує. Тому намагаються бути поруч при першій же нагоді. Це стосується навчання, вільного часу з друзями та ін. Однак вони не задумуються над тим, що в один момент життя може стати для дитини справжнім випробуванням, і вона не знатиме, що з ним робити.

Ще одна помилка батьків — покладання великих надій на дитину, адже вона найкраща! Але як тільки дитина починає щось робити по-своєму, батьки розчаровуються, бо її дії не збігаються з їхніми очікуваннями.

І все б нічого, але коли дитина бачить розчарування в очах батьків, то сприймає себе як невдаху. Розуміючи, що планка, встановлена ними, знаходиться занадто високо, діти впадають в депресію. Навряд чи це саме те, чого хочеться батькам.

Тому не намагайтесь виховати “правильних” дітей, бо в цьому випадку зазвичай забувається, що ніхто не застрахований від провалів.

Тож напрошується ще одне запитання — як зробити так, щоб дитина, вийшовши в світ широкий, знала, що робити із власним життям? Ось 4 пункти, які варто пам’ятати:

1. Захищаючи дитину, дозвольте їй робити помилки

Всі батьки намагаються вберегти власну дитину від болю та розчарувань. Підтримуйте її, скеровуйте на правильну дорогу, та, незважаючи на це, дозволяйте робити помилки, щоб вона мала змогу вчитись на них.

2. Захищаючи дитину, дозвольте їй самостійно приймати рішення

Коли батьки дозволяють дітям самостійно приймати рішення і робити щось самим, такі діти виростають більш винахідливими. Просто спостерігаючи за діями, ви вчите як самим допомагати собі, і це хороший урок, який рано чи пізно знадобиться в житті.

3. Захищаючи дитину, робіть так, щоб вона відчувала, що ви завжди поруч

Перш за все, вона повинна відчувати саме захист, а не те, що потрібно у всьому підпорядковуватись іншим.

Не забувайте, що настане час, коли їй самій потрібно буде приймати рішення і інколи ви з ними не погоджуватиметесь чи не схвалюватимете. Але завдяки цьому вона знатиме, що несе відповідальність.

4. Не варто робити для дитини те, що вона сама здатна зробити

Дуже часто батьки настільки турботливі, що все самі роблять замість свого чада, допомагають там, де ті не потребують. Тому важливо дочекатись моменту, коли дитина сама попросить допомоги: є ймовірність, що вона все-таки впорається зі всім самостійно.

Звичайно всі батьки хочуть вберегти свою дитину і надіються, що світ не буде жорстокий. Але варто також розуміти, що насправді він ніколи не буде поблажливим. Світ — це реальність, і якщо батьки завжди намагатимуться вберегти своїх дітей від усіх випробування, то цим самим захищатимуть їх від винагород, якими наповнене життя.

Тому не забувайте, перемагає лише той, хто сам готовий приймати виклики, не ховаючись за плечима інших.

 

Усмішка як така насправді змушує нас почувати себе краще, а не є просто результатом гарного самопочуття

Тому, якщо ви хочете добре виглядати та здаватися компетентними, зменшити стрес, покращити ваше сімейне життя або ж почуватись, неначе ви тільки що з’їли цілу гору високоякісного шоколаду, не набравши жодної зайвої калорії, або що ви знайшли 25 000 доларів в кишені старого піджака, який не носили цілу вічність, чи, можливо, хочете мати суперсилу, яка допоможе вам і всім навколо вас прожити довше, здоровіше, щасливіше життя — не забувайте частіше усміхатись