Прем’єр-міністр Естонії Кая Каллас закликала зупинити видавання туристичних віз росіянам на поїздки до Європейського Союзу.

Про це повідомив очільник Офісу президента Андрій Єрмак.

“Треба повернути Росію до СРСР. Росія буде в ізоляції. Ми разом із союзниками зробимо все для цього. Хотіли в радянський союз? Буде у вас радянський союз”, – написав він.

Нагадаємо, президент Володимир Зеленський закликав Захід закрити кордони для росіян. Він вважає, що обмеження має стосуватися всіх, навіть так званих “хороших”, які залишили державу-терористку через незгоду з політикою диктатора Володимира Путіна.

Деякі люди досі зберігають старі девайси, а сучасна молодь навіть не підозрює, для чого використовують ці прилади. OBOZREVATEL зібрав фото речей, які здаються предметами з іншої планети.

Електроприлад особистої гігієни призначений для стрижки волосся, масажу і догляду за нігтями.

Дідусь подарував онукам новенький пилосос родом з СРСР.

Зараз усі слухають музику на маленькому і зручному смартфоні, але раніше програвач для вінілових дисків не поміщався в руки.

Коли не було інтернету, рибаки користувались іншими довідниками. Чоловіки крутили диск і обирали бажану рибу. В підказці написано, де ловити, на який крючок і яку брати наживку.

За допомогою довідника грибники дізнавалися, де і коли збирати гриби.

Провідний телефон в сучасних будинках залишився як сувенір.

Стереоскоп схожий на сучасні окуляри віртуальної реальності.

В СРСР також був свій варіант мультиварки, така електрична пательня смажила їжу.

Про цей прилад мріяли усі підлітки в СРСР. Він був призначений для переговорів між абонентами на відстані до 100-150 метрів.

Інформує – джерело.

Про те, скільки мільярдів утратили українці через обнулення вкладів, як і скільки грошей можуть повернути, – читайте в матеріалі OBOZREVATEL. Сума може виявитися непідйомною для України Після розпаду СРСР Україна взяла на себе зобов’язання виплатити майже 132 млрд грн боргів Ощадбанку СРСР. Одномоментно погасити таку суму держава не могла. Тому вирішили виплачувати гроші поетапно.

Починаючи з 1997-го до 2012-го в бюджет закладали певні суми на погашення цього боргу. Найбільші виплати припали на 2008-й і 2012 рік. У 2008-му громадяни отримали так звану “Юлину тисячу”: по 1 тис. грн компенсації, незалежно від розміру вкладу. Зареєструвалося для отримання компенсації 12 млн громадян. Але тодішній уряд, який очолювала Юлія Тимошенко, спрямував на виплати за боргом тільки 6,4 млрд грн. Отримало компенсації приблизно половину вкладників.

У 2012-му виплатами зайнявся вже уряд Миколи Азарова. Вони збиралися погасити борги перед тими, хто зареєструвався раніше, але не встиг отримати “Юлину тисячу”. Правда, компенсувати всім навіть по тисячі знову не встигли. Фінансування прийшло лише на 4,55 млрд грн. Але в обох випадках це спричинило величезні проблеми для економіки країни: спровокувало інфляцію і підкріпило майбутні кризи. Загалом за весь час вкладникам колишнього Ощадбанку компенсували лише трохи більше ніж 15 млрд грн – усього 1/9 від початкової суми. Варто розуміти, що 1000 радянських рублів і 1000 гривень мають абсолютно різну купівельну спроможність. Тому компенсацію не можна порівняти з втратою. Якщо ж врахувати інфляцію, сума буде просто непідйомною! “Звичайно, ми не можемо собі цього дозволити, – резюмує глава Комітету економістів України Андрій Новак.

– Україна ледве справляється з поточними соціальними платежами, які ми накопичили за роки незалежності. Як ми можемо брати на себе ще й зобов’язання давно не існуючої держави? Якщо йти за такою логікою, ми повинні компенсувати втрати часів УНР чи Російської імперії”. На повну компенсацію грошей не буде ніколиЗ такою самою проблемою, як і Україна, в 1991 році зіткнулися й інші колишні республіки Радянського Союзу. І вирішували її різними механізмами. Деякі фіксували певну суму компенсації, яку виплачували людям, і на цьому закривали питання (Литва). Інші перераховували гроші за певним коефіцієнтом і повертали невеликими сумами почергово різним категоріям населення (Молдова). У деяких країнах частину коштів зараховували як оплату за певні товари і послуги (Білорусь).

“Щоб почати компенсації, нам потрібно ухвалити політичне рішення, що ми від чогось відмовляємося і компенсуємо витрати, – розповідає глава правління Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Ігор Бураковський.

– Далі можуть бути різні варіанти, можемо випускати облігації, щоб залучати кошти і виплачувати вкладникам, можемо людям давати ці облігації. Але знову ж таки, облігації не безплатні, за них доведеться заплатити з бюджету. Можна ще шукати способи реструктуризації боргу. Але головне питання – де брати гроші – залишається. І воно не має однозначного економічного вирішення. Якщо ми беремо звідкись гроші, потрібно буде пояснювати це суспільству: і тим, хто хоче отримати компенсації, і тим, із чиїх податків це буде виплачено”.

Дві найбільші виплати за вкладами в Україні збіглися за часом із великими приватизаціями, завдяки яким наша країна отримала позапланові надходження до бюджету. Напередодні виплат 2008-го була приватизація “Криворіжсталі”, яка принесла в бюджет більш ніж 20 млрд грн. А в 2012-му з вкладниками розрахувалися грошима, отриманими від продажу “Укртелекому”. “Наша влада могла виплачувати такі суми тільки на тлі великих приватизаційних продажів, яких зараз апріорі немає і бути не може, – говорить економіст Олексій Кущ.

– До того ж, якщо взяти купівельну спроможність 5-6 млрд грн 2008 року, цю суму треба множити мінімум на 3, щоб виплатити аналогічні гроші нинішнім вкладникам. Тому сьогодні йшлося б про приблизно 20 млрд грн. Такої приватизації у нас, очевидно, не буде”. Питання політичне: навіщо обіцяють виплати Незважаючи на явну неможливість виплат найближчим часом, політики бояться розчаровувати громадян, які досі чекають своїх грошей. А деякі кандидати на ту чи іншу посаду досі активно експлуатують цю тему і обіцяють повернути все, як тільки прийдуть до влади.

Повернення грошей обдуреним вкладникам було пунктом президентської програми Віктора Ющенка в 2004-му, про вклади говорила Юлія Тимошенко на парламентських виборах 2007-го, повернути втрачені гроші обіцяв і Віктор Янукович у 2010-му. Цю ж обіцянку Юлія Тимошенко знову згадала під час президентської кампанії 2019-го. Але Андрій Новак до таких обіцянок політиків дуже скептичний: “Це дешевий, примітивний і дуже цинічний популізм. Він розрахований на те, щоб зачепити почуття людей, які втратили вклади.

Політики наперед знають, що вони нічого не зроблять у цьому питанні. Але напередодні виборів цими темами спекулюють”. Олексій Кущ зі свого боку сумнівається, що гроші повертатимуть, зокрема з огляду на політичний устрій: “Зараз у нас тренд на декомунізацію, на “обрізання пуповини” з СРСР. Тому навряд чи нинішня влада буде виконувати зобов’язання Ощадбанку Радянського Союзу”. Якщо і повертати – не за наші гроші На думку Андрія Новака, Україна не може повертати ці вклади з коштів платників податків, адже гроші Ощадбанку не пішли до бюджету нашої країни, напередодні краху СРСР їх було вкрадено: “За командою центрального керівництва тодішнього Ощадбанку СРСР, яке перебувало в Москві, за один день всі гроші з рахунків жителів УРСР та інших республік було перераховано в центральний банк. Якщо порушувати проблему повернення грошей, потрібно повертатися до неї на переговорах із Росією. Оскільки ця країна оголосила себе правонаступницею Радянського Союзу. До РФ перейшло все радянське майно за кордоном. А це означає успадкування і боргів, таких як, наприклад, вклади радянських громадян в Ощадбанку СРСР. Тому повернення повинно бути тільки з Москви, безумовно, з індексацією купівельної спроможності”. Оскільки на переговорах із Росією у нас абсолютно інший порядок денний, а бюджет у найближчі десятиліття не зможе настільки збільшитися, щоб із легкістю покрити такий величезний борг, поки вклади колишнього Ощадбанку СРСР компенсувати просто неможливо. Але це питання не може бути остаточно закрито. Його й далі періодично порушуватимуть, поки в Україні залишатимуться виборці, які все ще чекають на свої втрачені гроші.

Про це розповів спеціаліст в області хімічної зброї та один із розробників групи газів “Новачок” Віл Мірзаянов у ефірі одного із пропагандистських телеканалів, передають “Известия”.

За його словами, серія отруйних речовин нервово-паралітичної дії, до якої якраз і входить “Новачок”, почала розроблятися групою хіміків під керівництвом Петра Кірпічова в 1970-ті роки у філії Державного науково-дослідного інституту органічної хімії та технології в Шиханах (Саратовська область).

Як підкреслив фахівець, випробування тривали в 1980-х роках у фізико-хімічних і медико-біологічних відділах з метою перетворення речовини на зброю для радянської армії.

“Серію “Новачок” було розроблено лише у Радянському Союзі, тільки в нашому інституті і більше ніде. Це є досягненням військово-хімічного комплексу за більш ніж 80-річну історію. А так, весь час копіювали західні зразки, німецькі, зокрема. А тут вперше в історії цього комплексу було розроблено свою вітчизняну зброю”, – зауважив Мірзаянов.

Водночас експерт додав, що для створення такого роду речовин сьогодні потрібен тривалий досвід роботи у військово-хімічному комплексі, “що є доступним для таких розвинутих країн, як США, Англія, Франція, Німеччина, Японія і, можливо, Китай”.

Нагадаємо, 4 березня у британському місті Солсбері отруїли колишнього російського військового розвідника Сергія Скрипаля. Разом з ним було отруєно і його 33-річну доньку Юлію. Їх обох доправили до реанімації у критичному стані.

12 березня прем’єр-міністр Великобританії Тереза Мей заявила, що за отруєнням Сергія Скрипаля стоїть Росія: або безпосередньо, або опосередковано, а вже 14 березня вона зазначила, що Великобританія вишле 23 російських дипломатів у відповідь на замах на колишнього шпигуна, який свого часу тут отримав політичний притулок.

Про це сказав лідер ЛДПР Жириновський виданню «Моска-Баку», пише Мінвал.

«У складі Російської імперії і СРСР не було чітких меж, і ніякого великого значення не мала адміністрація. Вірмени жили в Баку, і азербайджанці жили в різних частинах Вірменії. Але з’явилися кордони, і тепер це окремі держави, кожне з яких вважає Нагірний Карабах своїм, і вони ніколи не домовляться. Там всюди гори, а ця територія зовсім маленька. Це як Єрусалим, завжди через нього залишиться суперечка між ізраїльтянами та арабами.

Тому тут потрібен зовнішній арбітр – це може бути тільки Москва, оскільки вони всі говорять російською. Аналогічні конфлікти є і в Придністров’ї, те ж саме в Абхазії, те ж саме в Південній Осетії. Ось чотири місця, де в складі імперії чи СРСР проблем не було, а як тільки відокремилися, відразу проблеми виникли», – продовжив Жириновський.

«Ми переконані, що кордони СРСР добровільно, через референдуми, але повинні бути відновлені, всі колишні республіки повинні увійти до складу Росії і тоді настане мир, все місцеві конфлікти будуть врегульовані, всі народи однієї величезної країни зможуть жити спокійно, не боячись завтрашнього дня», – уклав політик.

Якщо хтось і несе відповідальність за розпалювання Другої світової війни, крім Німеччини це повинна бути Російська Федерація, яка успадкувала права СРСР.

Про це в інтерв’ю виданню Wpolityce розповів Вітольд Ващиковський, міністр закордонних справ Польщі. Він як раз коментував заяву російського посла Сергія Андрєєва про те, що пам’ятники соладам СРСР повинні зберігатися в обов’язковому порядку. Ващиковський впевнений, що наймасштабніша війна, яку розгортав Радянський Союз, була розпочата в його ж інтересах, оскільки до офіційного початку СРСР вже декілька років як була жертвою нацистської Німеччини.

“Я б, перш за все, скорегував цей історичний наратив, тому що не можна починати історію польсько-радянських, польсько-російських відносин з 1945 року, з моменту звільнення від німецької окупації”, – заявив Ващиковський и додав, що СРСР “дуже сильно посприяв початку Другої світової війни”.

Радянський Союз і Захід змагалися у всьому. І якщо у дослідженні космосу і виробництві зброї СРСР випереджав Штати, то в автопромі завжди пас задніх.

Однак, щоб не відставати від конкурентів, машини часто копіювалися, але не завжди вдало, передає Радіо Свобода.

Класичний приклад елегантного американського авто – 4-дверного седана Buick Buffets 1935 року. Сподовався він і радянським інженерам. Ось його копія, зроблена в Москві в 1936 році. ЗІС-101 важив 2,5 тонни (приблизно на 600 кілограмів більше, ніж американський оригінал) і брав 26,5 літрів бензину на 100 кілометрів.

Opel Kadet 1939 року виробництва. Перед Другою світовою війною Сталін намагався розробити угоду з виробництва цього авто в Радянському Союзі. Але після перемоги союзників радянський лідер розглядав його як військовий трофей. У 1946 році, як повідомляється, всю фабрику OPEL повністю розібрали і вивезли з Німеччини в СРСР. Результатом цього стало масове виробництво автомобіля “Москвич-400”. На Заході ця машина була доступна для простого населення, в Союзі на ній їздили в основному бюрократи. Простим громадянам у 1930-40-х роках фактично треба було виграти в національну лотерею, щоб насолодитися привілеєм їзди на власному авто.

Ford Super Deluxe Woody 1947 виробництва, з дерев’яними вставками чудово підходив для сухої сонячної погоди каліфорнійського узбережжя. Але погодні умови Росії з суворими зимами і дощами восени виключали подібний дизайн.

Packard Caribbean в 1955 році, в Штатах випускали недовго. Однак дизайн взяли на озброєння в 1959 році, коли СРСР представив свій самий престижний автомобіль. ЗІЛ-111 провіз радянського лідера Микиту Хрущова (праворуч) по Москві, 1964 рік.

Італійський Fiat 600d – “бульбашка” користувався популярністю по всій Європі. З моменту випуску в 1955-му протягом п’яти років продали більше мільйона одиниць цього авто. У 1961 році СРСР випустив ЗАЗ 965, майже ідентичну копію Fiat, двері в якій також відкривалися вперед. Автомобілі “стали ближче до людей” після 60-х років, коли, ставши в чергу, їх могли отримати пересічні громадяни.

Коли це авто випустили в Західній Німеччині в 1961, то слоган машини звучав як “Керуй “Принцом” і будь королем. За пів хвилини авто разгонялось до 97 кілометрів на годину. Через десять років радянський автопром випустив ЗАЗ 968. Через бокових отворів радянська копія отримала прізвисько “вухатий”.

Італійський Fiat 124 став Європейським автомобілем року в 1966-м. Брат-близнюк “Жигулі” (експортна назва Lada) були ретельно змодельовані за зразком Fiat, але з більш товстої сталі з високим підйомом для російських доріг. Знаменитий автомобіль випускали майже 18 років.

Як раніше повідомляв інформаційний портал Знай. ua, Горбачов закликав Путіна заспокоїтися, поки не пізно.

А в цей час президент СРСР Михайло Горбачов у своєму кремлівському кабінеті давав телевізійне інтерв’ю українському журналістові.

“Зі схожих кроків, таких, як проголошення незалежності, починається ворожнеча між народами. Що ви будете завтра робити в Україні з 11 мільйонами росіян? – напосідав Горбачов. – А з представниками інших народів? Згадайте Нагорний Карабах, Тбілісі! Чи готовий народ України до кровопролитних конфліктів?”

Журналіст зауважив: “Михайле Сергійовичу, але ж у нас немає міжнаціональних конфліктів!”

Президент, який не звик, щоб його перебивали, розлютився, а тоді сказав: “Немає? Ну, тоді будуть… Обов’язково, я думаю, будуть”.

Телефонне прохання

Зрозуміло, звичайному київському журналістові потрапити до головного кабінету СРСР було абсолютно нереально. Але політичний оглядач державного телеканалу УТ-1 Зиновій Кулик був журналістом геть не пересічним – він мав солідні зв’язки у владних структурах у Москві.

Адже протягом шести років – з 1980 до 1986-го – він був секретарем парткому Державного комітету телебачення і радіомовлення УРСР, а потім три роки навчався в Академії суспільних наук у Москві.

Саме московськими зв’язками і вирішив скористатися Кулик, щоб реалізувати свою мрію – взяти інтерв’ю в керівника Радянського Союзу. До кого саме потелефонував, він ніколи не уточнював.

Натомість сьогодні про це нескладно здогадатися. Позаяк в Академії суспільних наук він навчався в групі, керівником якої був Георгій Шахназаров, помічник з міжнародних питань генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова. Коли в березні 1990 року Горбачова обрали президентом, Шахназаров став його радником.

Певно, Кулик звернувся з проханням про інтерв’ю саме до свого наукового керівника. Дуже хотів, щоб бесіда відбулася до 1 грудня, тобто до Всеукраїнського референдуму про незалежність України.

Проте справа рухалася повільно. З Кремля відповідали, що президент дуже зайнятий, треба чекати. Тим часом, референдум був дедалі ближче.

Раптом у 20-х числах листопада з’явилася надія – Москва попросила надіслати факсом основні запитання. А потім все загальмувалося.

Відповідь з Кремля

Вже минув Всеукраїнський референдум, вже оголосили його результати (люди підтримали незалежність), вже Леонід Кравчук став президентом України, а відповіді з Кремля все нема.

Лише у четвер 5 грудня надійшла довгоочікувана звістка: “У суботу президент СРСР чекає на вас об 11:00”.

До Москви поїхали удвох – Зиновій Кулик та режисер УТ-1 Петро Крайницький. Взяли з собою відеокасету. За правилами, керівника СРСР знімає спеціальна “кремлівська операторська група”.

Несподівана зміна ролей

Субота, 7 грудня 1991 року, Кремль. Початок розмови з Горбачовим виявився геть не таким, як планував інтерв’юер.

Річ у тім, що операторська група затримувалася, і о 11-й годині до президентського кабінету пустили лише Кулика. Режисера з відеокасетою залишили в секретаріаті очікувати операторів.

Михайло Сергійович почав розпитувати гостя про ситуацію в Україні. Адже він очікував, що всеукраїнський референдум провалиться, тобто більшість мешканців УРСР проголосують за союз із Росією. Ось так вийшло, що не журналіст інтерв’ював президента, а навпаки.

Постійно дзвонив телефон, Горбачов переривався, відповідав, помітно нервував. На черговому дзвінку раптом зблід і попросив Кулика вийти. Це телефонував лідер Казахстану Нурсултан Назарбаєв, літак якого приземлився в Москві для заправки паливом. Назарбаєв летів до Біловезької Пущі.

Михайло Сергійович переконав його залишитися в Москві. І, кажуть, пообіцяв посаду голови радянського парламенту.

Подвійний ефір

Об 11:45 до кабінету президента СРСР повернувся Зиновій Кулик у супроводі режисера Крайницького та операторської групи. Почали інтерв’ю.

Тим часом, у Біловежжі йшли повним ходом перемовини керівників України, Росії та Білорусі. Нарешті лідери трьох республік, які 1922 року заснували СРСР, оголосили про денонсацію договору про утворення Радянського Союзу.

То було найдовше інтерв’ю Михайла Горбачова. Не тільки тому, що тривало аж 105 хвилин (зазвичай журналістам надавали півгодини, а рекорд встановила французька журналістка – 47 хвилин), але головним чином тому, що Горбачов почав розмову як президент СРСР, а завершив де-факто як екс-президент – поки давав інтерв’ю, розвалилася держава, якою він керував.

Сенсаційний запис, звичайно, захотів показати головний телеканал Радянського Союзу – “Останкіно”. І навіть була спроба забрати в українських телевізійників відеокасету.

Після складних підкилимних маневрів усе ж таки досягли компромісу: українське і всесоюзне телебачення поставили його в ефір у той самий день. Але Москва транслювала інтерв’ю з купюрами, а Київ показав усе повністю.

Так, кремлівський пропагандист Армен Гаспарян запостив в Twitter зазначену цитату Порошенко.

“Коментарів не потребує”, – зазначив при цьому Гаспарян.

В комментариях не нуждается pic.twitter.com/XQLs46Uwan

— Армен Гаспарян (@A_Gasparyan) 3 декабря 2016 г.

Під його твітом миттєво зібралося безліч коментарів розлючених адептів Путіна і “русского мира”, які полили потоки бруду на адресу Порошенка. Вони звинувачують його в алкоголізмі, наркоманії, дурниці, бачать в ньому нового Гітлера, вимагають суду над ним.

“СРСР безсмертний. Так що шансів у нього немає”, – пише один з болгеровв коментарях.

“Ким би він був, якби не СРСР?” – обурюється інший.

І серед усього цього потоку лише один коментар виглядає абсолютно тверезим:

“Ну, в Росії, у 90% в голові СРСР. Це правда(“.