Узурпатор російської влади, немов у “Матриці”, повторює вже пройдене попередниками. НЕП 90-х змінюється на революційний терор 2000-х, за епохою репресій 2010-х грянула війна. А останні арешти вищих чиновників оточення Путіна нагадують сталінські внутрішньопартійні зачистки. Кремль почав полювання на відьом.

Полювання на відьом
Арешти вищих чиновників Росії ще недавно здавалися просто неможливими у збудованій путінської чекістської вертикалі. Зади надто вже непростих людей потрапляли в такі крісла. До початку війни в Україні та її перші два роки російський чиновник був недоторканним членом путінської когорти, так як саме з ними господар Кремля пішов у черговий “смертельний бій” з усім цивілізованим світом.

Однак останні тижні демонструють, що в російській політичній верхівці точно в сталінські часи почалася внутрішня зачистка, що вдарила по чиновникам найвищого рангу. Це пов’язано з провалом проектів “Новоросія”, “Одеська народна республіка”, “Харківська народна республіка” і разваливающимся Кримом? Або в съеживающемся коконі світового ігнорування Кремль почав істерично шукати винних вже не у Вашингтоні, а серед своїх? Швидше за все, всі разом.

Кримінальні справи і арешти губернатора Сахаліну, віце-губернатора Санкт-Петербурга, першого віце-губернатора Кузбасу, колишнього голови Кіровської області, губернаторів і віце-губернаторів Карелії, Комі, Приморського краю, Володимирській області, керівника “Пошти Росії”, міністра економрозвитку і генерала Федеральної служби охорони – це лише верхівка “чиновницького айсберга”, який нам показують.

А під водою – масштабна чистка всього оточення опальних чиновників. Перевіряють і усувають від посад їх заступники, радники, охоронці, водії – ціла армія вірних путінців виявляється викинутою з чиновницького Олімпу (деяким, правда, пощастило втікти без кримінальних справ). Очевидно, не все гаразд у кремлівському королівстві. Бо, як вчить історія, такі події відбуваються напередодні зміни правлячого режиму.

Слідами Сталіна
Сталін знищував своє оточення, за рахунок якого і прийшов до влади, побоюючись змов. Це відбувалося в роки “великого терору” 30-х. І вже в 50-х, після війни, коли режим кремлівського старця трухлявів разом з ним, пройшла нова хвиля чисток. Незважаючи на заборону смертної кари в 1947 році, вже в 1950-му підвали на Луб’янці знову наповнили звуки пострілів.

24 серпня були розстріляні герой СРСР маршал Григорій Кулик і герой СРСР генерал-полковник Василь Гордов. На наступний день – генерал-майори Рибальченко, Кирилов, Понеделин. 26 серпня смертний вирок був приведений у виконання у відношенні до генерала-майора Белешева, генерала-майора Белянчика і комбрига Лазутіна. 28 серпня, змастивши зброю, чекісти розстріляли генералів-майоров Крупенникова, Сіваєва і Кірпічнікова. Всього з 18 по 30 серпня 1950 року були розстріляні 20 генералів.

На цьому розстріли не завершилися. Але в підручниках історії як СРСР, так і Росії, ці чистки ніяк не відображені. Хоча 1950 рік став для СРСР таким же “великим терором”, з тією лише різницею, що знищували не простих громадян, а високопоставлених чиновників і військових. Можливо, вони занадто багато знали про початок Другої світової війни і про те, як її вів Союз.

Сталін панічно боявся змови проти себе. Він розумів, що в разі втрати важелів правління розправа над ним буде страшною. Тому превентивно знищував тих, кого ще кількома днями раніше по-комуністичному міцно цілував і щедро нагороджував.

Зачистка перед бурею?
Кремлівські діячі з Луб’янки ніяк не можуть усвідомити для себе, що кожна дія народжує протидію. Зачищення верхівок і відданих “запутинцев” не вирішать питання так, як їм бачиться. Чекістська психологія боїться і ненавидить не стільки ворогів, скільки зрадників. Усі, хто не зрадив (або не до кінця зрадив) своє населення, хто спробував зберегти розум і цивілізованість – це вороги.

Як і ті, хто був поруч у часи “становлення”, але потім почав розносити своїх вчорашніх колег, не важливо – залишившись в Росії або виїхавши. Вони страшніше, ніж вороги, так як дуже багато знають про те, якою ціною досягається нинішнє “путінське благополуччя”. Але не всіх їх вдасться взяти в полон, як Ходорковського, не вдасться вбити всіх, як Литвиненко, не всі вони “покінчать із собою” як Березовський.

“Кремлівські зачистки”, які зараз відбуваються, повинні змусити сильно задуматися багатьох “запутинцев” про те, чи не пора збирати валізи. Адже краще летіти літаком в Англію, ніж їхати поїздом до Сибіру. До того ж, валізи з грошима з собою в Сибір взяти навряд чи дозволять.

У той же час звичайного росіянина красиво виглядають на кремлівських телеканалах арешти вищих чиновників тільки радують. У деяких це вселяє впевненість у тому, що Путін – такий же суворий і справедливий, як шанований нині Сталін, який, як люблять повторювати його російські шанувальники, “жив і помер в одному мундирі і нічого в нього не було” (хоча насправді він володів цілою країною рабів).

Але радість обивателя від виду вчорашнього міністра в наручниках не відповідає на головне питання – якщо заарештовані такі негідники, як вони роками працювали на таких посадах? Чи всі вони оскотиніли моментально і буквально в останній час? І якщо це так, то чому? Зачули своїм “единороссовским чуттям”, що пора монетизувати посади і лягати на дно? У зв’язку з чим?

Не в зв’язку з тим, що картинка “вставання з колін” Росії насправді лише карикатура при реальному розвалу і зубожіння країни з паралельним крахом зовнішньої політики? Картина кремлівських чисток повинна стати тривожним дзвінком не тільки для російських чиновників, але і для звичайних громадян.

Режим пішов по головах своїх вчорашніх побратимів, а вже про звичайних громадян і поготів ніхто думати не буде. У запалі боротьби з “ворогами народу” може повернутися смертна кара, і масові політичні арешти за доносами (що, фактично, вже відбувається) і розв’язання глобальної війни. Щоб, як завжди, останній і рішучий бій все списав.