Останні декілька років у суспільстві піднімається думка про перейменування м. Івано-Франківськ у попередню назву – Станіславів.

Це було і в 2015 році, і в листопаді 2020 року аналогічні петиції щодо «перейменування міста Івано-Франківськ в його історичну назву «Станиславів» були оприлюднені на сайті електронних петицій до влади м. Івано-Франківська і одразу ж підхоплені польським засобом масової інформації «kresy24.pl», котрий висвітлює тематики кресового руху в інтересах Польщі.

Щоправда, такі петиції набирають одиниці голосів і не викликають позитивної реакції у мешканців Прикарпаття, що є цілком очевидним. Дуже часто ініціатори такого повернення прикриваються історичною справедливістю. Та чи є ця «справедливість» справедливою для самих українців? Для відповіді на дане запитання потрібно розібратися з певними історичними деталями.

Почнемо із заснування міста. Вже надто польським шовіністам хотілось створити уявлення, що до їхнього приходу в Галичину тут не було жодних ознак цивілізації, і що саме вони принесли українцям цю «цивілізацію», зокрема почали засновувати міста. Мабуть, тому, а не тільки зі стратегічних міркувань, ініціатор будівництва фортеці, яка згодом дала початок нашому місту, Андрій Потоцький вибрав саме болотисті місця для твердині.

Отож, було собі якесь село Заболоття, а тут на місці «болота» поляками містечко збудоване. Та дарма, що поруч із Заболоттям вже існувало древнє українське поселення Княгинин, відоме ще з часів Галицько-Волинської держави. Окремі польські дослідники виводили, навіть, походження назви «Княгинин» чомусь від польського слова «кнєгі», що означає зарослі і болота, а не від українських князів – так вже їм хотілось бачити на українських землях лише суцільне болото.

Та славна історія Галицько-Волинської держави, яку в Європі називали Українським королівством, була як кістка в горлі польським шовіністам. Очевидно, і будівництво нового Станіславова мало посунути з політичної, економічної, торгівельної і культурної мапи древню українську столицю Галич. Мало того, Княгинин довший час мав статус міста поруч зі Станіславовом, яке у своєму розвитку ледве «вилазило» за межі своєї фортеці. Саме в Княгинині вперше було електричне освітлення на вулицях, саме в Княгинині більше знаходилось промислових об’єктів, ніж у «славному місті Станіславові», залізниця і вокзал були побудовані саме на полях княгинецьких газдів, та й значна частина сучасного міста це землі колишнього Станіславова (уявіть собі, що центр Княгинина знаходився в районі сучасного спиртзаводу, а його околиці в районі Майзлів, – тоді називали цей район Княгинин-Колонія).

А що найголовніше, Княгинин здебільшого був українським, на відміну від польського Станіславова. Тому польські можновладці на початку 1920-х років ліквідували статус міста для Княгинина, а його територію приєднали до Станіславова, щоб назавжди стерти з історії згадку про древнє українське містечко. Тож, якби борці за «історичну справедливість» хотіли якихось перейменувань, то радше б звернулись до української назви Княгинин.

Тепер відносно особистостей. Варто відзначити, що Андрій Потоцький, засновник Станіславівської фортеці, був польським магнатом, який всіляко поборював український визвольний рух під проводом Богдана Хмельницького.

Зокрема, він був на боці поляків, як один із командувачів, у бою під Пилявцями, де намагався спинити козацькі війська Хмельницького, коли той йшов визволяти Західну Україну. Більше у боротьбі з козацтвом прославився його батько Станіслав Потоцький (кажуть ніби то на його честь назване місто).

Ще в 1625 році він керував придушенням козацького повстання, воював активно і проти Хмельницького. Зокрема в 1653 р. на чолі 40-тисячного війська поляків виступив проти козаків під Жванцем. Однак, славний козацький полковник Іван Богун та гетьман Богдан Хмельницький зуміли дати відсіч.

Окрім боротьби проти козацтва рід Потоцьких відзначився ще й жорстокістю проти українського селянства, яке або підтримувало козаків, або вступало до загонів народних месників – опришків. Тут слід згадати Юзефа Потоцького, який здобув славу ката українців, а місто Станіславів стало місцем страшних тортур.

І це лише невелика частина історії, яку наші мешканці не особливо знають чи хочуть знати!

“Ось таку «цивілізацію» на наші землі несли кати українського народу з роду Потоцьких. Тож перед тим як говорити про «історичну справедливість» потрібно пам’ятати, що окупант є окупант і назви його – окупаційні», – розповідав зокрема історик Ярослав Коретчук.

А щодо юридичної площини подання цієї підозрілої петиції щодо необхідності перейменування нашого міста, то подібні питання мають вирішувати безпосередньо мешканці Івано-Франківська, а не спекулянти й провокатори, як от її автор, нікому не відомий Лука Г. і декілька підписантів.

Як не дивно, з початком російської агресії все частіше в інформаційному полі фіксується цілеспрямована робота недругів України в напрямку так званого поділу українців на західних, східних, південних, північних, україномовних та російськомовних, тощо. Вони набирають особливого піднесення з появою навіть найменшого для цього приводу.

Доречним ще буде зазначити, що навіть завуальоване фальшування української історії і гра на користь іноземних інтересів є ні чим іншим, як зрадою Батьківщини!