На останнє запитання, на жаль, доводиться відповісти: так, є. Декілька країн, включаючи одну нашу сусідку, суттєво погіршили візову практику.
Але добрих новин більше.
2016 рік довів, що візова криза, спричинена війною в Україні, потроху відходить у минуле.
За рік консульства шенгенських країн зменшили відсоток відмов і збільшили кількість багаторазових віз, та й українці почали подорожувати до “шенгену” частіше.
Так, ми також чули чимало історій подорожуючих про складнощі та безпідставні візові відмови і маємо пояснення цьому. Проблеми збільшились в окремих консульствах, статистика ЄС це підтверджує. Чомусь не дивує, що до “червоного списку” увійшли країни, з якими є проблеми також у політичному діалозі…
І, насамкінець, знову про позитив. Хоча більшість консульств потрапили до “зеленому списку”, деякі заслуговують на особливу подяку з нашого боку. Перш за все йдеться про Литву, яка знову підтвердила імідж друга України, а також про деякі інші дружні до українців консульства.
Далі – детальніше.

Польські друзі?
Не так давно фраза “мультишенген на кілька років” була в Україні ледь не синонімом до терміна “польська віза”. Поляки підтримували візову лібералізацію для наших громадян, розуміли, наскільки важливий для українців зв’язок з Європою, та не створювали штучних перепон для видачі віз.
До прикладу, генконсульство Польщі в Києві у 2013 році мало лише 0,6% відмов, у 2014 році – 0,8%, а туристи знали: достатньо донести документи до консульства, а віза буде. Проблемою були хіба що черги. Через позитивний імідж поляків потік туристів до цієї країни не припинявся, тож було непросто потрапити не лише до консульства, але й до візового центру.
Нині ці часи далеко в минулому.
Від 2015 року Польща стала одним із генераторів проблем для українських подорожуючих. Торік ситуація лише погіршилася.
Польща, яка має 6 консульств у різних областях України, лишається головним “виробником шенгенок” – торік було видано 560 тисяч польських віз для короткострокових подорожей, що складає понад 40% від усіх шенгенських віз, виданих в Україні.
За такої кількості не уникнути помилок – і з боку консульства, і з боку заявників, тому не дивно, що у соцмережах лунають скарги на поляків.
Однак ми маємо підстави говорити: тут йдеться не про окремі випадки, а про системне погіршення ставлення до українців. У 2015 році генконсульство в Києві мало 1,8% відмов, що вже було значно вище, ніж доти. Цьогорічна статистика каже про 4,2% відмов у Києві, середній показник по всіх польських консульствах Україні – 3,3%. Відмови зросли у всіх польських консульствах, крім одного, розташованого у Вінниці, де це цей показник і без того зашкалює – більше 7% відмов.
Та йдеться не лише про відсотки. На жаль, до цього додається дискримінаційне ставлення до українців на кордоні (навіть в аеропортах, включаючи Варшаву). Власне, саме Польщі стосується більшість історій про безглузді візові проблеми, які доводиться зустрічати у ЗМІ та у Facebook.
Хотілося б вірити, що це не пов’язане із загальним погіршенням ставлення до українців та з міфами про “українських біженців”, які поширює нова польська влада, попри їх офіційне спростування польською статистикою.
І, насамкінець: попри критику на адресу нашого західного сусіда, варто зазначити, що є показник, за яким Польщі варто дякувати. Це – часка “довгих” багаторазових віз, яка нині складає 76%, збільшившись на кілька відсоткових пунктів у порівнянні з попереднім роком.

Чеське ставлення
Хочемо підкреслити: не вважайте, що Польща є найбільшим “недругом” українських подорожуючих. Зовсім ні. Попри всі складнощі, поляки надають українцям найбільше віз і мають високу частку “мультиків”, і ми справді вдячні їм за це, але не можемо закрити очі на інші проблеми.
А от у візовій політиці Чехії взагалі не виходить знайти позитив.
Чехія здавна входила до переліку країн зі “складною” візовою практикою. Рік тому, за опитуванням візових заявників, вона виявилася абсолютним аутсайдером у ставленні до українських подорожуючих.
А тепер маємо ще й офіційну статистику Єврокомісії, яка дозволяє стверджувати:
ставлення Чехії до українських заявників нині близьке до зневажливого.
Це справді засмучує, особливо з огляду на те, що в посольстві цієї країни є дипломати, яких можна сміливо назвати друзями України. Але посольство – то не консульство, їхні повноваження та функції розведені.
Та й цифрам просто нема що протиставити.
Чехія стала однією з двох країн Шенгену, яка за рік суттєво збільшила рівень відмов. Він досяг просто небаченого рівня: посольство в Києві поставило візову відмову в паспорти 7,4% заявників! Разом із консульством у Львові рівень відмов – 6,5%, що також є абсолютним рекордом серед шенгенських держав.
Що змушує чехів відмовляти українцям у візах в рази частіше за більшість держав Шенгену? Ми не маємо відповіді на це питання. Підкреслимо, йдеться саме про туристичні або ділові візи, робочі чи імміграційні в цей перелік не потрапляють.
До речі, за рік у чехів погіршився не лише рівень відмов.
Лише 20% тих, хто звернулися до консульства Чехії в Києві, отримали багаторазову візу, і цей показник помітно впав порівняно з минулим роком.
Як це пояснити, зважаючи, що середній показник шенгенських мультивіз в Україні зріс до 60%? Навіть якщо уявити на мить, що чехи бояться українських нелегалів, то як нелегалові допоможе одноразова віза замість багаторазової?
Ніяк. Дискримінаційна політика Чехії щодо українців б’є виключно по чесних подорожуючих.
Звісно, що у пересічного спостерігача може скластися враження, що у Празі не хочуть бачити українських туристів. ЄП вважає, що це враження помилкове, але чому чеський консул так наполегливо намагається його просунути?
До слова, ми не випадково вжили термін “дискримінаційна”. Просте порівняння: чеське консульство в Мінську торік мало 0,0% відмов! Візу не отримали лише троє із 9154 заявників. В Москві рівень відмов – 0,8%, в Пітері – 0,1%, Єкатеринбурзі – 0,4%.
Навіть з урахуванням Нігерії, Гани чи Північної Кореї рівень відмов чеських консульств – 3,9%. Невже консули Чехії вірять, що українці справді становлять більшу небезпеку, причому всі найнебезпечніші йдуть саме до чеського консульства, попри дурну славу цієї дипмісії? Питання риторичне.

Французька неправда
Минулого літа, напередодні старту футбольного свята Євро-2016 у Франції, “Європейська правда” добряче попсувала відносини з дипмісією Франції в Україні, намагаючись відстояти права сотень українських уболівальників, які отримали безпідставні відмови, або ж просто не мали відповіді від консульства.
Тоді ми стикнулися з відвертою маніпуляцією з боку французьких дипломатів, які намагалися звести системну проблему лише до одного випадку, нехай навіть найрезонанснішого – до візової долі маленького вболівальника Романа Бобенчика.
І дарма що ЄП у своїх статтях від початку писала, та й потім повторювала, що проблема – значно ширша. І в офіційних коментарях, і в неформальних розмовах французи відмовлялися це визнавати, хоча на руках була маса скарг і докази очевидних порушень з боку консулів.
Статистика ЄК підтвердила: проблема справді є, а посольству Франції було б непогано вибачитися.
За минулий рік Франція стала одним із двох, разом з Чехією, лідерів за темпами зростання відмов, збільшивши їх рівень з 1,7% у 2015 році до 4,1%. Або в абсолютних цифрах: 1420 українців отримали від Франції паспорт з відмовами (рік тому таких було лише 569).
І це – на додаток до вкрай низького рівня мультивіз – ті самі 20,7%, що й у чеського консульства в Києві.
Для посла, звичайно, це лише цифри, а для багатьох уболівальників та туристів – зіпсовані плани та викинуті на вітер гроші.
Схоже, в посольстві просто не розуміють, наскільки їхня візова політика шкодить іміджу Франції в Україні. А коли дипломати до того ж вдаються до неправди чи маніпуляцій, як було торік – це додатково посилює ефект.

Історія друзів
Та досить про погане. Бо, власне, на цьому перелік негативних героїв вичерпався.
Так, подекуди лишаються проблеми.
І досі є високим рівень відмов Бельгії, Німеччини і Нідерландів, де він перевищує 5%, але всі ці країни зменшили показники відмов і одночасно – наростили частку багаторазових віз, тобто динаміка – позитивна (дві останні країни навіть увійшли до числа лідерів за динамікою поліпшення візової практики в Україні). А Нідерланди до того ж торік майже всім видавали мультивізи – їхня частка склала аж 82,1%!
Так, низьким є рівень мультивіз у посольствах Австрії (36,2%), Італії (31,2%), Іспанії (26,8%). Особливо засмучує Фінляндія, де частка багаторазових віз складає лише 17% і рік від року спадає. Але всі ці країни цього року також зменшили рівень відмов (Австрія – до 0,9%!).
І тут варто відзначити Італію. Ця країна тривалий час була лідером антирейтингу, відлякуючи українських туристів, але останнім часом поступово виправляється і нині має лише 2% відмов.
Якщо ж згадувати про позитивні приклади, то, звісно ж, варто подякувати Словаччині, яка продовжує видавати багаторазові візи тим, хто має на них право (72,9% “мультиків”), з відмовами нижче за середній рівень, а також Латвії, що зменшила рівень відмов до 1,1%.

Та найбільша подяка ЄвроПравди – одній державі, до візової практики якої в принципі неможливо мати претензій.
Литва завжди була найприхильнішою до наших туристів, але цього року – особливо.
Схоже, литовський МЗС вирішив компенсувати Україні невиправдану затримку із запровадженням безвізового режиму, яка сталася з вини самого ЄС.
Торік в посольстві Литви поставили відмову лише… 0,2% заявників! При цьому 78,1% віз виявилися “довгими” та багаторазовими.

А загалом?
А загалом для України минулий візовий рік справді виявився позитивним.
Можна сміливо говорити, що ми пройшли пік загострення та підвищеної підозрілості шенгенських консульств, який мав місце у 2015 році. Тоді середній рівень відмов різко зріс і склав 3,4%; у 2016-му він почав спадати, до 3,2%.
Щороку зростає частка мультивіз – нині це 59,9%, проти 56,8% у 2015 та 52,4% у 2014.
Та головне – знову почала збільшуватися кількість тих, хто подорожує до країни ЄС, яка спадала два роки поспіль після початку війни.
Торік українці отримали 1 млн 363 тисячі віз. Навіть попри те, що багато людей вже отримали кількарічні візи, ця кількість – на 175 тисяч вища, ніж було роком раніше. Це – майже 10% від усіх шенгенок, виданих у світі.
І хоча вже незабаром потреба отримувати “шенгени” в українців зникне, важливо знати, хто підтримував нас на цьому шляху, а хто намагався завадити українцям на їхньому шляху до Європи.