Зрада у стосунках — питання болісне та неприємне. Проте, правильно обираючи партнера, можна запобігти проблемам та залишитися “під ковдрою” з однією коханою людиною на все життя. Допомогти в цьому може і правильно підібране ім’я, оскільки є певний перелік жіночих та чоловічих, які більш схильні до зради.

ТСН.ua розповість, які імена у жінок та чоловіків мають найбільший ризик втрапити у любовну халепу.

Які жіночі імена схильні до зради
Алла — жінки з цим ім’ям зрідка шукають собі постійного партнера. Саме через це вони не будуть сильно перейматися зрадою. Вони здебільшого усвідомлюють, що можуть жити самостійно, тому повз “інтрижку на стороні” пройдуть навряд чи.

Жанна — власниці цього імені дуже полюбляють розкіш та чоловічу увагу. Проте домогтися Жанни — справа не з легких, оскільки вона чітко усвідомлює, що вона хоче та зазвичай самотужки йде до своєї мети. Тож чоловік повинен відповідати її вимогам. Водночас жінки з цим ім’ям люблять легкість спілкування та флірт.

Катерина — ім’я, яке одразу передбачає вимогливість та витонченість. Катерини зазвичай перебірливі у виборі чоловіків. Та навіть якщо знайшли “того самого” партнера на тривалий час — це не каже про те, що пошуки завершились. Ці жінки можуть зраджувати, якщо вважають, що їхня друга половинка не “справляється зі своїми обов’язками”.

Світлана — жінки з цим ім’ям особливі своєю протирічністю. Саме тому шукати причини для зради їм зазвичай не потрібно. Світлана може зрадити через пошук нових емоцій та навіть бажання самоствердитися. Проте потім вони, як правило, дуже шкодують про свій вчинок.

Юлія — ці жінки полюбляють оточувати себе шанувальниками та їхньою увагою. Зрадити Юлія може задля нових емоцій, відчуттів та навіть через нудьгу.

Які чоловічі імена схильні до зради
Андрій — представник чоловіків, які мають свою особливу, неповторну чарівність, але й в той самий момент — бажання самоствердитися. В цьому випадку зрада для них певне досягнення мети, яке допомагає їм ствердитись у думці, що вони “ловеласи”.

Дмитро — єдине можна сказати одразу: чоловік, який часто та нетривало закохується. Дмитро обожнює красивих, вишуканих жінок, які мають свою думку та спроможні її активно відстоювати. Зараджувати чоловіки з цим ім’ям можуть імпульсивно, не замислюючись про наслідки.

Іван — чоловіки, які мають це ім’я, відрізняються здебільшого хитрістю та тим, що мають гарну пам’ять. Зрадити вони можуть “зі спортивного” інтересу або навіть через “посту” своєму постійному партнеру.

Василь — це чоловіче ім’я передбачає грати у джентльмена. Зрозуміти у стосунках, хто він є насправді — нерідка важка справа, оскільки Василь переважно носить маску. Піти “ліворуч” чоловіки з цим ім’ям можуть, оскільки вони полюбляють новизну та експерименти.

Петро — ім’я чоловіка, який у повсякденному житті зазвичай активний, непосидючий, непередбачуваний. Жага експериментів, зокрема — інтимних, іноді штовхає чоловіків з цим ім’ям до авантюр та короткострокових романів.

Проте не треба забувати найважливіше: тільки повна довіра до партнера, повага та чесність гарантують якісні та злагоджені стосунки. А також щоденна робота над цими взаєминами, і неважливо, яке ім’я у вашого партнера.

Артистка в інтерв’ю для YouTube-проєкту ТСН.ua “Наодинці” розповіла, що на шлюб неабияк впливає відстань.

За словами зірки, яка б не була міцна сім’я, життя порізно змінює пари. Ймовірно, відстань негативно відобразилася й на шлюбі Alyosha з Тарасом Тополею, адже співачка говорить, що не поїхала б з України, якби заздалегідь знала, що так станеться.

“Я взагалі б не полетіла до тієї Америки. Якщо так глобально, чому точно ні, якби я знала заздалегідь, то, хто б там що не говорив, якщо є міцна сім’я – ані відстань, ані час нічого не зруйнують. Я можу сказати, що відстань і час впливають на стосунки, дуже сильно впливають”, – зізналась артистка.

“Я взагалі б не полетіла до тієї Америки. Якщо так глобально, чому точно ні, якби я знала заздалегідь, то, хто б там що не говорив, якщо є міцна сім’я – ані відстань, ані час нічого не зруйнують. Я можу сказати, що відстань і час впливають на стосунки, дуже сильно впливають”, – зізналась артистка.

Співачка також розповіла, як із Тарасом Тополею налагоджували взаємини. Зокрема, Alyosha говорить, що, попри відстань, вони намагалися бачитися та зустрічатися якомога частіше. Спочатку виконавиця приїжджала до чоловіка до України, а потім вже Тарас Тополя до США. Однак Alyosha радить, все ж таки не практикувати таке та не жити тривалий час окремо.

“Це рятує, коли людина приймає рішення і намагається бути поруч. У нашому випадку Тарас намагався приїжджати якомога більше. Спочатку я прилітала, два рази порушивши всі свої статуси, які були надані мені в США. Для мене важливо, щоб людина знала, що для неї цінніше. Відстань і час – вони дуже змінюють людей. Порада – не бути довго окремо”, – додала артистка.

Найстарша мама України, 78-річна Валентина Підвербна, та її 12-річна донька налагоджують спілкування. Родичі все більше часу проводять разом, і дівчинка вже не так негативно налаштована проти своєї матері.

Про це в коментарі журналістці ТСН Валентині Доброті розповіла вихователька-методистка Центру соціально-психологічної реабілітації дітей Наталя Дубина.

Соцпрацівниця зауважує, що наразі зміни сталися з самою 12-річною дівчинкою. Вона почала займатися спортом та активніше доглядати за собою.

“Зміни є, насамперед вона більше починає доглядати за собою, більше приділяти уваги собі… Займається спортом… Вона змінилася навіть зовнішньо… Дитина сама вже обирає, що їй одягнути, як за собою доглядати, з харчуванням, зі спортом, зі всім іншим. Вона проявляє себе у творчості, вона знаходить собі інтереси для того, щоб розвиватися… У неї дружні стосунки з іншими дітьми: і з дівчатами, і з хлопцями”, – каже Наталія Дубина.

Вона також зауважує, що напруженість між мамою й донькою починає зменшуватися.

“Покращення є. Наприклад, якщо в перші дні дитина була негативно налаштована до мами і час спілкування був до пів години, то зараз мати спокійно може приїхати, і дитина, якщо мати перебуває з нею поруч 4 години, дитина 4 години з нею спілкується і гуляє”, – додає вихователька.

Наталія Дубина зауважує, що Підвербна також намагається покращити стосунки з донькою і робить для цього все можливе.

“Мама постійно відвідує дитину: привозить їй фрукти, овочі, смаколики, деякі речі. Якщо Аня про щось попросить маму – мама завжди дитині привозить… Вона постійно з нею спілкується. Вона перебуває разом із матір’ю стільки часу, скільки сама забажає”, – каже вона.

Водночас вихователька визнає, що в соцзакладі є певний графік і встановлені ліміти на користування телефоном.

“Трошки ліміту в нас є, оскільки до першої половини дня наші вихователі займаються з ними, проводять певні заняття, якісь рухливі ігри… Вже після обіду – це більше їх вільний час, але однаково вони перебувають під контролем дорослих… і вони вже мають доступ до своїх мобільних телефонів… У нас є свій режим дня… дитина просто зайнята – їй ніхто не забороняє спілкуватися, телефонувати”, – зазначає соцпрацівниця.

Наразі за заявою соцслужб суд відклав розгляд справи щодо Підвербної та її доньки.

Нагадаємо, 24 квітня на сторінці в Instagram доньки Підвербної Анни-Марії був опублікований допис, в якому дівчинка звинуватила свою маму в жорстокості. Після цього доньку в жінки вилучили.

Про це шоумен розповів в інтерв’ю Славі Дьоміну в його програмі “Слава+”.

Еллерт зазначив, що в даний час вони не зустрічаються і їх відносини стоять на паузі, але він зробить все, щоб це змінити. Він все ще хоче бути разом з Ксенією.

Крім того, Олександр зізнався, що важко переживав розрив. При цьому за останні 6 місяців він схуд на 10 кілограмів і багато усвідомив.

“Все буде добре, я впевнений в цьому. Я не стверджую, що у нас 100% будуть відносини і все налагодиться. Я в це вірю і спробую зробити все, щоб все налагодилося. Я впевнений, що у нас обох є почуття один до одного”, – сказав Олександр.

Еллерт також показав кільце, яке носить досі, хоча офіційно вони не були одружені, але ці відносини він називає цивільним шлюбом.

Він заявив, що ревнощі були з обох боків, в тій чи іншій мірі. Також стосунки були складними через те, що пара була разом не так багато, як хотілося б. У всіх робота займала дуже багато часу.

Перед Новим роком він навіть хотів поговорити з Ксенією, але примирення поки що не сталося.

Героїня другого сезону романтичного реаліті Холостячка Злата Огнєвіч і фіналіст проекту Макс Тарапата розповіли про свої стосунки після закінчення шоу. Пара дала інтерв’ю журналістам проекту Неймовірна правда про зірок.

Обоє стверджують, що їх пов’язують дружні взаємини, хоча бачать розвиток роману на перспективу.

Злата розповіла, що Максим допоміг їй пережити важке розставання з переможцем шоу Андрієм Задворним. Згодом пара почала часто проводити час разом, обговорювати проблеми одне одного і ділитися порадами.

“Я дуже ціную, що в моєму житті є така людина. Дружба для мене – це теж любов до людини. Я хочу сказати, що все можливо”, – наголосила Злата.

У свою чергу, Тарапата філософсько підкреслив, що “любов – велике і глибоке почуття”.

“Я не хотів би, аби Злата зникала з мого життя. Зараз у наших відносинах відкривається нова грань”, – додав Максим.

Нагадаємо, що у фіналі проекту Холостячка-2 Злата обрала Андрія. Але він розбив її серце через шість тижнів після завершення шоу, коли заявив, що його почуття вщухли. Невдовзі Злата дала коментар про розрив і зізналася, що “не розуміє, чому обрала саме Задворного”.

У США 21-річний американець почав зустрічатися з дівчиною та дізнався, що переспав з її матір’ю кількома роками раніше.

Про це пише The Sun.

За словами американця, із дорослою жінкою він познайомився, коли працював у спортзалі. Він розповідає, що клієнтці було 40 років, але вона мала дуже молодий вигляд. Через деякий час між ним та клієнткою фітнес-клубу виникла інтрижка і вони двічі переспали.

“Вона зацікавилася мною і запрошувала мене кілька разів, і ми кілька разів займалися сексом”, – каже юнак.

Після цього жінка вирішила розірвати їхні стосунки, посилаючись на різницю у віці. Утім, незабаром американець почав зустрічатися з дівчиною, від якої, за його словами, він був у захваті.

Одного разу вона запросила юнака на сімейну вечерю, де хлопець з подивом дізнався, що його колишня коханка, – матір його дівчини. Крім того, на цьому вечорі він ще й познайомився із батьком дівчини.

У результаті мати попросила хлопця не розповідати про їхню близькість, бо під загрозою опиниться її родина. За словами жінки, її дочка також не пробачить їм подібних стосунків, і парі доведеться розлучитися.

За словами американця, він опинився в незручній ситуації, оскільки дівчина ще й запросила його пожити в їхньому домі та відсвяткувати разом День подяки.

“Тож тепер мені доведеться сидіти за столом і насолоджуватися вечерею на День подяки з жінкою, з якою у мене був роман, її чоловіком та її дочкою, в яку я зараз закоханий”, – сказав він.

Як повідомлялося, у Британії в графстві Глостершир 29-річний юнак і 44-річна матір його дівчини, котра поїхала народжувати другу дитину, несподівано закрутили роман і “втекли”, поки породілля була в клініці.

На жаль, витримують не всі. І сьогодні ми поділимося ся з вами двома абсолютно різними історіями молодих жінок, у яких виявили рак, які зцілилися і живуть, та партнери яких у найбільш скрутний момент повелися по-різному.

Із обома героїнями «Комсомольську правду» познайомив «Фонд боротьби з лейкемією». У жінок схожі діагнози, але абсолютно різні долі…

«Після того, як мене привезли в палату, я розплакалася. Сталося усвідомлення того, що чекає мене попереду

У березні 2018 року Олені було двадцять п’ять. У червні у неї мало бути весілля. На новий рік кохана людина – Денис, без пафосу став на коліна і сказав те, що вона мріяла почути вже давно: «Виходь за мене!». Олена довго сміялася, а потім плакала. Багато емоцій, багато радості. Щастя. Ось яке воно?!

Дівчина подала разом із коханим заяву до ДРАЦСу, з нетерпінням чекали на заповітний день, коли їхні долі і серця поєднаються навіки, коли на пальцях з’являться обручки і вони станцюють свій перший весільний танець… Але 26 березня 2018 року лікар поставив Олені неймовірно діагноз, який прозвучав наче вирок: гострий лімфобластний лейкоз. І в той час, коли Денис повинен був вести красуню-наречену за руку до вівтаря, він тримав її голову, яку сама Олена тримати не могла через нечувано сильні болі після чергової хіміотерапії.

Олена добре пам’ятає момент, коли їй вперше зробили спинномозкову пункцію, після якої не можна два години вставати. Процедура не те, що хвороблива фізично, скільки важка емоційно. «Після того, як мене привезли в палату, я розплакалася, – згадує Олена. – Сталося усвідомлення того, що чекає мене попереду. Денис сів поруч із моїм ліжком і розгубленим голосом сказав: «Як я можу допомогти? Скажи мені, я не знаю, що мені робити». Мені хотілося накричати на нього, виплеснути назовні той біль, який був всередині мене, але я стрималася, промовчала і попросила взяти мене за руку. Так ми і просиділи дві години, тримаючись за руки. У цей момент я зрозуміла, що він не відпустить мою руку ніколи і ми разом пройдемо весь цей непростий шлях до кінця…. незалежно від того, яким він буде».

Після цього почалося довге виснажливе лікування. Курси хіміотерапії. Незважаючи на те, що Олена – молода та у всьому іншому здорова дівчина, і у її організму були великі ресурси для боротьби з хворобою, лікування проходило дуже важко. Несподівано постійно виникало багато ускладнень. Через одне з них, грибкову пневмонію, дівчина безвилазно провела в лікарні цілий рік. Весь цей час Денис був поруч… не відходив від коханої ні на крок.

Коли Олену все є врешті-решт виписали, вона подумала: «Зараз не до весілля». Для того, щоб діагноз остаточно зняли, треба було чекати ще цілих довгих п’ять років. Ось пройде час, все налагодиться, тоді й про весілля подумати можна, вирішила Олена. Але потім щось раптом здригнулося у грудях і вона сказала собі: «Стоп! Знову жити очікуванням кращого майбутнього? Яка дурість. Кращий день – сьогодні. Я вдома. Відчуваю себе відносно добре. Поруч коханий чоловік. Так що ж іще мені треба?».

І вони зіграли весілля, зібравши на нього виключно друзів і близьких. Тих, хто був поруч у найбільш скрутні часи. Хто відвідував, допомагав фінансово і морально, витрачав свій час на те, щоб вирішувати проблеми, що час від часу виникали.

Дружина українського артиста Михайла Хоми, він же Дзідзьо, співачка SLAVIA поділилася, як чоловік не дозволяв їй будувати власну сольну кар’єру.

Слава Хома, справжнє ім’я дівчини, зізналася що якось приїхала до Києва взяти участь у “Голосі країни”, тоді вже Михайло був успішним артистом. Проте музикант був дуже проти участі дружини у вокальному шоу.

Михайло ніяк не хотів, тому що там журналісти, він мені не дозволяв давати інтерв’ю. Він не хотів мене світити, не хотів, щоб бачили, що у нього є дружина. Я розуміла, що це табу.

В інтерв’ю програмі “ОЛИЦЬКА” Слава з болем у серці поділилася, що вона ніколи не мала ніде світитися, вона звикла бути тінню знаменитого чоловіка, який відмовляв її від будь-яких проєктів. За словами Слави, Михайло свою позицію пояснював тим, що, мовляв, з неї висмокчуть всі сили і скористуються. Натомість дівчина пояснювала, що дуже хоче співати, хоче бути артисткою і просила чоловіка дозволити бодай спробувати.

Після того її запросили до іншого вокального шоу “Х-Фактор”. У той момент Михайло був на гастролях у Франції. Тож Слава вирішила взяти участь у шоу, бо зрозуміла, що нікому не треба буде нічого пояснювати і що це шанс себе проявити. Дівчина пройшла далі та опинилася у тренувальному таборі.

Мене взяли до тренувального табору. Я там була три дні і думаю: “Так, Михайло повертається завтра”. І думаю, що ж мені робити. Я як-небудь виступала, мені головне, щоб мене показали, далі мені пройти неважливо. Мені треба потихеньку повертатись додому. Я в тренувальному таборі була, потім я провалювала виступи свідомо
зізналася Слава.

Вона пригадала, що коли Дзідзьо повернувся додому, то з нею мав розмову організатор концерту артиста.

Приїжджаємо з Києва, Михайло бере одного свого друга. Це організатор концерту, вони нас зустрічають на вокзалі, і він мені пояснює, чому не можна. Каже: “Мені неважливо, що ти там хочеш, які в тебе мрії. В мене тут є концерт, і мені треба зробити свою справу.” Мені важливо, щоб Михайло був спокійний, щоб він не переживав ще за тебе. А я бачу, що він не спокійний, думає де ти, як ти. І мені не потрібно цього. Мені треба, щоб він був з головою у цьому проєкті. Ти не маєш права цього робити
сказали тоді Славі
Коли Слава казала чоловікові, що хоче бути артисткою, він апелював їй тим, що це дуже важко і що йому б хотілося, щоб Слава була берегинею домашнього вогнища.

Наразі Слава розпочала сольну кар’єру під псевдонімом SLAVIA, випустила декілька успішних пісень та готує невдовзі до випуску альбом.

Російський музичний критик і журналіст Сергій Сосєдов розповів, чому розірвав стосунки із кумою російського президента та дружиною одіозного політика Віктора Медведчука Оксаною Марченко.

Сосєдов нагадав, що він і Марченко брали участь у програмі «Х-фактор» на українському телеканалі (Сосєдов був суддею, а Марченко – ведучою), та завжди дуже мило спілкувалися. «Вона передавала мені привіти від Медведчука, казала, що він дивиться наше шоу, надзвичайно мене любить, цінує мою освіченість, інтелект», – переказує Сосєдов.

Так трапилося, що російський банк «Югра», де журналіст зберігав свої заощадження, зокрема й гонорари за участь у «Х-факторі», збанкрутував. «Гроші величезні, понад 10 мільйонів», – розповів він.

Сосєдов був у відчаї та зізнався, що навіть хотів «вийти у вікно». Банк здавався надійним, його ж «рекламував сам Володимир Путін». Однак згодом критик згадав розповіді Марченко про тісну дружбу її родини із російським президентом та вирішив просити допомоги в Медведчука.

«Оксана розповідала, як Путін прилітав до них на дачу на особистому літаку і як вони вели там довгі розмови. А опісля вони мандрували в Москву, теж на особистому літаку. «Розкішно живете», – подумав я тоді, але промовчав. До того ж Путін – кум родини, він хрестив дочку Оксани та Віктора, про це вона також говорила завжди. Тому подумав, що можна було б вийти на Путіна через Медведчука, який є моїм шанувальником», – пояснив Сосєдов.

У надії повернути гроші, критик попрохав свою колегу з «Х-фактора» розповісти про його проблему чоловікові, щоби той побалакав із Путіним. Пообіцявши поміч, Оксана чотири місяці годувала Сосєдова обіцянками, а опісля зарозуміло і зверхньо відповіла, що може допомогти, але лише в межах благодійності. Це дуже обурило журналіста.

«Подачок мені не треба й так розмовляти зі мною недопустимо. Не хочете допомагати – не треба, багаті люди бідних не розуміють, Це ясно давно. Я написав їй таку відповідь, різку дуже, і на цьому було все розірвано, усі стосунки», – сказав він.

На думку Сосєдова, Марченко та Медведчук – багаті люди, мільярдери, тому могли б йому допомогти і так, «дати хоча б мільйон рублів, у них би не зменшилось».

«Не повинен я був перед нею плазувати. Ти сама мені мала дати грошей. Після першого ж прохання», – підсумував Сосєдов.

Музичний критик також оцінив роботу Марченко в проєкті «Х-фактор», зазначивши, що вона була слабкою ведучою, не вміла імпровізувати та боялася відступати від написаного сценаристами тексту. «Вона лише за папірцем працювала. Яка вона в чорта ведуча, вона диктор. Оксано, ти диктор, дорогенька!» – сказав Сосєдов.

До вашої уваги найкращі поєднання пар знаків Зодіаку, які гарантують пристрасть у ліжку, пише Максимум.

Рак і Скорпіон

Скорпіон вкладає пристрасть у все, що він робить. Так само, як Рак! Ці знаки прекрасно доповнюють один одного. Від Скорпіона Рак отримує всю необхідну йому увагу в ліжку. У всьому, що стосується сексу, у цих двох знаків не буває нудьги, вони відкрито говорять про свої бажання, люблять різноманітність і завжди готові експериментувати.

Телець і Стрілець

Телець – дуже чуттєвий знак Зодіаку, а от Стрілець – авантюрний і може бути надзвичайно привабливим. Коли ці два знаки Зодіаку зустрічаються в ліжку, секс стає дуже чуттєвим і одночасно перехоплює дух. Телець і Стрілець можуть повністю зануритися в процес, стогнати разом, але також сміятися. Вони не знають табу, тому що просто сліпо довіряють один одному.

Близьнюки і Козеріг

Близнюки з Козерогом випробують найяскравіший секс у своєму житті. Глибокі погляди і пристрасні ласки роблять статевий акт унікальним. Близнюки дуже цікаві, і завдяки своїй відкритості їм вдається виманити сором’язливого Козерога з його “фортеці” і випробувати оргазми один за іншим.

Риби і Терези

У цій комбінації знаків Зодіаку чиста чуттєвість поєднується з покорою. Люди, народжені під знаком Риби, можуть бути дуже егоїстичними в ліжку, але Терези дуже слухняні і в пристрасній любовній грі показують себе покірними партнерами. Це дуже заводить Риб, і Терези можуть повністю і впевнено реалізувати свою покірну сторону з цим знаком Зодіаку.

Лев і Овен

Лев розділяє своє сильне бажання сексу з Овном. Коли два вогняні знаки опиняються разом у ліжку, починається пристрасна боротьба. Овен хоче вести, але Лев теж хоче правити, і тому вони переживають унікальну, чуттєву сексуальну пригоду в спальні. Або інших цікавих місцях.

Діва і Водолій

Діва більш приземлена, а Водолій по своїй природі спонтанний. Поєднання цих якостей допомагає Водолію і Діві подолати свої комплекси і відкритися. Оскільки у Діви все завжди повинно бути під контролем, для неї особливо важливо сексуально задовольнити свого партнера. Так що акт любові може зайняти багато годин, поки обидва не отримають абсолютну насолоду.

Телевізійний роман Тіни Кароль і Дана Балана не обговорював тільки ледачий. Своєю поведінкою тренери шоу “Голос країни” раз у раз підігрівали чутки про своє закулісне особисте життя і кидали на публіці різні натяки. Шанувальники з нетерпінням чекали, коли ж Тіна і Дан об’являть про заручини і зіграють пишне весілля на очах у всієї країни. Та цього не сталося!

Днями в Мережу злили  подробиці особистого життя молдавського співака. Схоже ніяка Тіна Кароль  Дану Балану не потрібна і у нього давно є кохана.

Так, свій день народження Дан Балан відзначив в компанії друзів і нової дівчини, яка на всіх фото ніжно обіймає музиканта або просто стоїть поруч з ним. Кадри розійшлися по Мережі, як гарячі пиріжки в переході.

Дві душі  два таланти   підписали шанувальники Дана опублікувавши знімок з новою подружкою співака в фан-акаунті Балана.

В інших акаунтах соціальної мережі Інстаграм з’явилося ще кілька фото, які доводять зміни в особистому житті Дана Балана.

На всі 100%! Дан задоволений.   Від Тіни не залишилося і сліду     За ілюзії розплачуються дійсністю   Сумно на це дивитися.  Але пара закоханаю.  Щастя їм у всіх позах   які карти  Блін  всього лише танцівниця з команди.  Це не його дівчина Тіна обалдеть, люди в казки вірять.  Сходіть на зйомки і подивіться, що ваша Тіна Дану не потрібна. Він на неї навіть не дивиться коментують знімки небайдужі українці.

Юрій Фальоса розповів журналістам програми “ТСН. Особливе”, що переспав зі своєю підопічною Кароліною Куєк, коли їй було 13 років. Продюсер 8 років був у відносинах з Ані Лорак і зробив з неї зірку.

За словами Фальоси, він хотів інтимних відносини з Лорак цілий рік, коли 13-річна дівчинка погодилася, все вийшло спонтанно.

Різниця у віці у Фальоси і Лорак 17 років.

“Це було щось неправильне, спонтанне, тому що це було вперше … Бажання, яке протягом року тримається, воно вихлюпнулося. Це сталося, нарешті”, – розповідає продюсер журналістам.

Сам Юрій Фалеса не вважає, що спокусив юну дівчину і схилив до інтиму. Він упевнений, що для кохання чоловіка і жінки немає віку, тим більше що Кароліна виглядала набагато старше 13 років.

Після 8 років стосунків Ані Лорак пішла від дорослого продюсера, закохавшись в молодого футболіста, а в 2009 році вийшла заміж за турецького співробітника готелю Мурата Налчаджиоглу.

В кінці 2019 року пара розлучилася. Лорак живе і працює в Росії і виховує доньку Софію.

Не вийшло щастя.

Роман ще зі школи любив Марічку, батьки навіть один одного називали сватами. І до aрмії дівчина його випроводжала, та не дочекалася. Коли поступила в інститут до Львова, їй закрутив голову син паpтійців. А Роман хто? Син тракториста і доярки. Тим паче, Маріччина мати допiкала дочку: «Кого ти чекаєш? Хочеш мати таку долю, як у мене? За коровами світу не бачити? А тут така нагода!» І дівчина послухалася. До Романового дeмбеля лишилося кілька місяців. За матеріалами

Коли він вертався у рідне село, просто з автобуса пішов не до батьків, а завернув на куток, де жила Марічка. То був вечір. Схилився мовчки на паркан і вдивлявся в освітлені вікна. За ними бачив свою Марічку, яка клопоталася біля печі. Вона саме на свята нагодилася у гості. Хлопці переказували, що її багатий чоловік ще й разу не був тут, у селі. Все сама та й сама.

Тому вирішив раз і назавжди поговорити вiдверто. Гукнув сусідського хлопчину, дав цукерку і попросив, щоб покликав Марічку до воріт. Вона вийшла, а коли побачила постать в аpмійcькій формі, зніякoвіла. Навіть не чекаючи, що Роман хоче сказати, випaлила одним духом:

– Женися, Романе. Бо я вже заміжня.

І побігла до хати.

Того ж вечора ошелешив батьків:

– Яку дівчину виберете, ту і візьму. Але дайте часу нагyлятися.

Гуляв з півроку, допомагав батькам у господарці, на полі, був працьовитим, мав золоті руки. Біля хати звів літню кухню, новий хлів, прикрасив подвір’я дерев’яними фігурами, бо мав золоті руки. А тоді засватали йому дівчину Світлану із сусіднього села, яка тільки-но школу закінчила.

***

Жили молодята у Романових батьків. Спочатку все було добре. Світлана наpoдила двох дітей. Роман як не на заробітках, то на полі хазяйнує. Діти підросли, а жінка й не думала працювати. Та у магазинчику неподалік звільнилося місце продавця, і вона нехотя пішла на роботу. З часом стала затримуватися і вертатися додому нaпiдпuтку.

Згодом Світлану приводили додому попід руки. Пuла безпробудно. Проторгувалася – гроші мycив закладати Роман. На його плечах були діти та господарство, але рятyвати сім’ю вже було пізно. Жінка трycилася за ста грaмами, виносила з хати навіть дитячі речі.

Чи Роман не витримав такого життя, наpyги, чи хто йому допоміг. Ще звечора він десь подiвся. До пізньої ночі чекали у хаті діти, а потім сповістили дідові й бабі. Романові батьки оббігали сусідів, знайомих, обнишпорили всі закутки у господарці, навіть до річки ходили, заглядали під верби. Та сина ніде не було – ніби під землю провалився. Так і сталося. Вранці мати спустила у криницю відро, і коли поглянула униз, то жaхнyлася: там був Ромко.

Довго відходила від його cмepті, жила ніби в тумані. Щодня ходила до сина на цвuнтaр. Плaкала, обіймала хрест, цiлувала на фото таке рідне обличчя. Заспокоївшись, присіла на лавочку і не зводила погляду з пам’ятника. Враз впали у вічі дві дати: день наpoдження 19.06.1966 і день смepті 6.09.2006. П’ять «шісток» і три «дев’ятки»!

Відразу спливло у пам’яті, як привезли додому після poддому малого Ромку. Її бабуня, яка в околиці була знаною знахаркою, вийшла на поріг, тримаючи у руках старезну пошарпану Біблію. Дитя враз заплaкало, заверещало. «Оті «шістки» йому життя змарнують, бо то печатка дuявoла…» – прогугнявила тоді баба. Романова мати враз пригадала, що син для свого весілля вибрав нездалий день – оженився 6.06! І діти його теж наpoдилися у «шістки»: у червні – 16 і 26!

***

Після Романової сepті Світлана не одумалася. Так і не взяла себе в руки, ще більше пycтилася берега. Люди переказували свекрам: то на базарі у Львові її бачили, то у Радехові. А то якось надійшла листівка найменшому, Михасику, аж з Оренбурзької області Рociї.

– Поз-драв-ляю, си-нок, з і-ме-ни-на-ми, – прочитав хлопчик по складах.

– Чого її туди занесло?! – баба, роздумуючи, крутила в руках ту листівку. – Чи не на зарібки поїхала? – дивувалася вголос.

А хлопченя раділо цьому замусоленому папірцю ще довго. Коли Роман пoмeр, його старенькі батьки забрали до себе внуків. Ростили, ставили на ноги. Дякувати Богу, діти не вдалися у блyдну Світлану. Виросли чемними, добрими, працьовитими, як і пoкiйний Роман. Старша, Марічка, яку Роман назвав на честь першої дівчини, вдало вийшла заміж. Михась закінчував школу.

Одного весняного ранку, коли перед уроками виходив з двору, під самим парканом угледів… жінку, яка лeжала обличчям до землі.

– Бабцю, ходіть сюди! – перeлякано крuкнув до Романової матері, яка якраз проціджувала молоко. Зачувши внука, пошкандибала до воріт, спираючись на палицю.

– Онде хтось лежить… – рукою показав на тiло.

Бабця схилилася, перевернула жінку і обiмліла:

– Йой, то ж твоя мама! – сплеснула в долоні, а Михась гuдлuво відсaхнувся.

У спuтому пом’ятому обличчі із сuнюшними гyбами важко було признати колишню Світланину красу.

Тормосили за плечі, плеcкали по лиці, але жінка не ворушилася.

– Мepтва, – не намaцaвши пульс, стиха мовила мeдичка.

Уже згодом Романова мати, якій не давало спокою бабине пророцтво, порахувала: Світлана пoмеpла рівно через 6 років, 6 місяців і 6 днів після Романової смepті.

Минули роки. Михась одружився зі своєю однокласницею. А Марічка, яка вже давно вийшла заміж, та все не наpoджувала, раптом сповістила радісну новину – нарешті чекає дитинку! Бабуня тішилася (дід не дожив до того дня): може, хоч тепер бідолашні сиpоти матимуть щасливе життя.

Щороку усі хатні ходили на цвuнтар у день наpoдження і день смepті Романа. Хоч Світлана була непутяща, та бабуня теж щороку наказувала внукам йти до неї на клaдoвище. Тож і цього року провідали її у день смepті. Тільки-но вернулися до хати і переступили поріг, як подзвонив зять: Марічка наpoдила хлопчика! Усі раділи, лише Романова мати скрушно хитала головою. Хлопчик з’явився на світ у той день, коли помepла Світлана. Рівно через… 6 років.

пропонує список з 12 фільмів про стосунки в наші дні.

З любов’ю, Розі

Love, Rosie

Фільм про те, що не буває дружби між дівчиною і хлопцем. Ця суперечлива тема актуальна у всі часи. У творців картини вийшла мила життєва історія про двох друзів, які одного разу одне одного не зрозуміли і побоялися поговорити в силу молодості. Далі життя їх активно розводило, але не завжди старі почуття гаснуть. Все це наштовхує на думку, як важливо розмовляти, а не чекати, що хтось здогадається і зрозуміє тебе без слів.

Чоловіки, жінки і діти

Men, Women & Children

Головна мета творців фільму — показати, наскільки інтернет змінив поняття стосунків, сімейних цінностей і спілкування в цілому. Прірва нерозуміння між батьками і дітьми, між партнерами і друзями стала таким частим явищем, що необхідно звертати на це увагу громадськості. Фільм глибокий, для роздумів, а зовсім не для розваги. А для «заражених» інтернетом молодих людей — просто обов’язковий для перегляду!

Бруклін

Brooklyn

Ця картина про те, як складно прийняти правильне рішення в юності, особливо, якщо вихований у строгості, релігійності та не має з ким порадитися, немає ніяких телефонів і відвертих розмов з мамою. Якщо вам колись доводилося робити важкий вибір і зустрічатися з сумнівами щодо його правильності, вам буде цікаво дивитися цей фільм.

128 ударів серця в хвилину

We Are Your Friends

Цей милий музичний фільм про творче становлення простого хлопця, який має неабиякий музичний талант. Тут зачіпається і тема стосунків: кого вибрати — одну-єдину чи натовп шанувальниць. Або як змінюються відносини друзів, коли один з них стає успішним. Але дивитися його в тихий сімейний вечір вкрай не радимо, тому що ближче до кінця ви вже будете танцювати, а потім захочете в клуб — це без сумнівів.

Руйнування

Demolition

Легка і гарна французька драма про любовний трикутник. Фільм оповідає про двох кращих друзів, один з яких допомагає іншому домогтися серця однієї дівчини. Але у дівчини є таємниця, яка ретельно нею оберігається

Любов

Love

Це чи не найчесний фільм про кохання у світовому кінематографі. Режисер, напевно, вперше настільки близько досліджує цю тему, не зупиняючись перед найжорсткішими способами епатажу. Любов головного героя — це хвороблива пристрасть, яка виривається назовні після незначних підозр у зраді і знаходить вихід у зрадах у відповідь.

Співачка Тіна Кароль зізналася, що не прагне заводити нові стосунки. В інтерв’ю газеті “Факти” артистка заявила, що як і раніше любить покійного чоловіка Євгена Огіра, а весь вільний час присвячує їх синові – 10-річному Веніаміну.

– Навіщо щось заперечувати? Але я не будую ілюзій і не прагну до цього. Моє серце зайняте моїм сином на всі сто відсотків. І є маленький куточок, може бути один відсоток, для внутрішніх посилів. Я ж дівчина. Моя головна пристрасть – це сцена. Я не трудоголік, не схиблена на своїй справі. Я просто цим живу. Це і є моя любов, моя доля, – розповіла журналістам виконавиця. – Я все ще люблю свого чоловіка і на даний момент не зустріла людину, з якою можу відчувати себе безтурботно. А може бути, і не шукаю. У моєму житті є тільки син і музика. На цьому крапка.

Раніше в інтерв’ю програмі “Світське життя” Тіна натякнула, що не проти народити другу дитину. “Кинута” співачкою фраза викликала серед її фанатів справжній фурор. Тоді ж артистці стали приписувати відносини з колегами по сцені.

Шанувальники зірки вважають, що в списку її передбачуваних “залицяльників” були репер Потап (ПТП) та співак Дан Балан, хоча сама співачка ці чутки не підтверджує.

– Все було по-справжньому: збентеження, грайливість і інтрига. А як можна так зіграти? Якби все було не, по правді, всі б відчули фальш, – заявила Тіна.

Тіні Кароль 34 роки. З 2008 року артистка була одружена з продюсером Євгеном Огіром, який помер від раку шлунка в квітні 2013-го.

1. Пам’ятай найважніше, що твоя невістка не з тобою побралася, але з твоїм сином. Тому дбай за те, щоб вони обоє між собою годилися й любилися, а не, щоб невістка тільки й роботи мала, щоб тобою займатися.

2. Пам’ятай, що найтяжчий твій гріх буде підюджувати одне на одне. Ти виступаєш проти самого Бога, бо розбиваєш те, що Бог у церкві злучив.

3. Пам’ятай собі про те, то не тільки так добре робити, як ти робиш. Молоді правда, не раз інакше роблять, але часто ні гірше таки, як старші. Так може й твоя невістка.

4. Пам’ятай, що твоя невістка мала рідну маму, коло якої їй було добре. І вона тебе також кличе: мамо! Будь же ж їй, як рідна мати. Вона ж рідна жінка твого сина, обоє вони твої рідні діти.

5. Пам’ятай про свою невістку сказати між людьми добре слово. Пам’ятай про свою невістку, коли ти в місті, привези їй гостинець до дому.

6. Пам’ятай, щоб і невістку ти мала за господиню. Позволь їй займатися господарством. Не бути ж їй вічно дитиною.

7. Пам’ятай, що і ти колись була невістка. Будь така для своєї невістки, як ти колись хотіла, щоб твоя свекруха була для тебе.

10. Накінець, найважніше, не забудь молитися за них. За сина й за невістку. Щира материнська молитва за діти більше їм дасть Божого благословення, як не знати яка наука, картання і дбайливість.

Так поступай, та будеш мати невістку ліпшу від своєї доньки.

На це запитання відповіді я не мала. Тобто такої відповіді, що була б комусь зрозумілою. Ну не пояснювати ж кожному зустрічному, і навіть його дружині, яка сторожко торкається до мене недовірливим, тривожним й осудливим поглядом, усі колізії та перипетії наших з ним стосунків.

Та і що вона зрозуміє? Чомусь люди так важко сприймають те, що кожний має право на почуття і події, окремі від родинного, сімейного чи ще будь-якого іншого спільнокореневого з кимось життя.

Хто він мені? Ні брат, ні друг, ні колега, ні коханець. Або інакше… Міг би бути, міг би стати. Якби захотів. Чи якби я того прагнула. А так… Навіть слова нема на позначення того, ким ми доводимось одне одному. Випадкові перехожі.
Так, це я просто випадково проходила повз двері його палати, так, ніби там пролягають мої повсякденні маршрути. І вже зовсім випадково спитала у лікаря, який щойно завершив обхід, про стан того, хто в тій палаті лежить. Що ти хочеш почути від мене, жінко, на своє «а ви йому хто?»

Я могла б стати невідворотною загрозою твоєму звичному затишному щастю. Але легко відмовилася від цього. Навіщо? У мене було і є своє. Так само звичне і затишне. Що я збудую й що я зруйную, коли батарейки, які живили мою здатність до пристрасті і творення, вже конкретно підсіли? Я не загроза тобі й не конкурент у твоїй боротьбі з вітряками часу та змін. Я просто посиджу тут у коридорі, дочекаюся обнадійливих слів і піду собі. Тебе ще й близько не було в його реальності, коли ми з ним зустрілись уперше…

Ми були юні та безборонні. Кохання накрило нас, мов стихійне лихо, непередбачувано й невідворотно. Ми йшли його дорогою, як лезом двосічного меча. Одного разу він втратив рівновагу від безмежного щастя, перевищив швидкість – і я вперше почула «а ви йому хто?» Тоді збрехала, що наречена. Мене однаково не впустили до нього – я кидала камінці у вікно, щоб дати знати, що я поряд…

Потім він не захотів, щоб хтось був поряд. Так буває. Він дорослішав і переступав через закони та мораль. Свої шрами носив як ордени. Небезпеку кохав, з нею спав, нею ж упивався. Коли наші шляхи випадково чи не випадково перетиналися, йому було боляче. Я знала, що він мене кохає. Просто свободу любить понад усе. Та і хто я йому?

Коли він помирився зі світом, я вже була заміжня. А серце моє було за такими замками, які навіть йому не до снаги. «Ти мені ніхто», – спокійно сказала. Він якось дивно засміявся, і я відчула, як падають під ноги уламки мого передбачуваного затишного світу. Та він не зачепив. Ані мене, ані світу. А за кілька днів, відповідаючи на запитання «а ви йому хто?», я збрехала, що дружина. І ніхто мені не повірив. У таких, як він, не буває дружин…

Тому я й здивувалась, коли він одружився. Хоча що в цьому дивного? Я хотіла, щоб він був щасливий. І щоб це було кохання, а не ілюзія. Зустрівшись, придивилась і запитала в себе: «Чому саме вона?» І не знайшовши відповіді, заглянула йому в очі. Він схрестив зі мною мечі поглядів, відбив атаку, а відповідь від мене сховав. Кожен має право… Але це – не кохання.

Я чекала, хто з нас зірветься першим. І зірвалась. Я ніколи не знала номерів його телефонів. Але завжди могла безпомилково сказати, в місті він чи десь далеко. Я знайшла його. І зрозуміла, що він чекав… Навіть те, що третій раз завжди вирішальний, не спинило нас. Ми забули про світ і про людей – рідних, близьких, знайомих та незнайомих.

Вимкнули мобільні телефони й зникли з поля зору всіх радарів. У холодному закинутому будиночку на березі нікому не потрібного взимку озера нам було так гаряче, як у жерлі вулкана. І навіть в епіцентрі землетрусу пристрасті не такі бурхливі… Ми мстилися одне одному, ми кохалися з такою ненавистю, ми нищили своє минуле і палили майбутнє дотла, падали знесилені й оживали, як міфічний Фенікс… А на ранок четвертого дня я втекла. Він потім знову перевищив швидкість, наздоганяючи те, чого не повернеш.

Я не прийшла б сюди, якби не знала, що це – втретє. Я боялась і розуміла, що не витримаю очікування вдома. Він був у мене завжди. Я була в нього завжди. Але ми ніколи одне одному не належали. Не встигли. Не захотіли. Не змогли. Хто я йому? Хто він мені? У чому ми винні? У тому, що вже нічого не зміниш?

Я не буду нічого міняти. Жодним поглядом його не зачеплю і мрією до нього не доторкнусь. У мене нема відповіді на чиїсь запитання. Я навіть свої собі ставити боюсь.

Хто я йому? Ніхто. Четвертого разу не буде. І хоч я забороню собі згадувати, що на світі є він, зараз мені просто треба знати, що в нього все буде гаразд…

У цей момент я усвідомив, що не можу зізнатися їй. Але я ж повинен був це зробити. Я хочу розлучення. Зробивши над собою зусилля, я спокійно заговорив про це. На перший погляд мені здалося, що вона абсолютно не розлютилася. Тільки вкрадливо запитала: «Чому?».

Я мовчав. І саме це розлютило її. Вона почала кричати, говорити, що я хто завгодно, але не чоловік. Кінець вечора ми провели в мовчанні, яке переривалося лише її риданнями. Я знав, що все, чого їй хотілося в цей момент, дізнатися, що ж сталося з нами і нашим шлюбом. Але я не міг відкрито зізнатися, що покохав іншу — Джейн. Я більше не любив свою дружину, я відчував тільки жалість.

Я складав документи на розлучення з найсильнішим почуттям провини. Згідно з цими документами, їй лишався наш будинок, машина і третина акцій моєї компанії. Вона уважно прочитала їх, а потім … порвала на дрібні шматочки. Жінка, з якою я нерозлучно провів 10 років, раптом стала мені чужою. Звичайно, мені було шкода її часу, витраченого на мене, але я не міг нічого змінити або відмовитися від своїх слів — я любив іншу. Нарешті, вона заплакала, що стало для мене полегшенням. У цей момент ідея розлучення, яка повністю володіла моєю свідомістю протягом останнього місяця, ставала все реальнішою. Наступного вечора я прийшов додому дуже пізно, а вона сиділа за столом і щось писала. Я не хотів вечеряти, тому відразу пішов спати, адже провів дуже насичений і веселий день зі своєю новою коханою. Я прокинувся, а вона все ще писала, але я навіть не поцікавився, що ж вона пише, а просто перевернувся на інший бік і знову заснув. Вранці виявилося, що всю ніч вона працювала над своїми умовами нашого розлучення. Вона не вимагала нічого надприродного, тільки лише відкласти розлучення на місяць. Просто прожити ще місяць разом з нею, роблячи вигляд, ніби у нас все нормально. Вона пояснила це тим, що у нашого сина починалися іспити, і вона не хотіла зайвий раз його нервувати. Мене все влаштовувало. Правда, крім цього, було ще одна умова, більш дивна. Протягом усього місяця я кожен день повинен був нести її з кімнати до порога на руках, як в день нашого весілля. Спочатку це здалось мені божевільної ідеєю, але я вирішив прийняти цю незрозумілу мені вимогу, щоб не псувати наші відносини ще більше.

Я відразу ж розповів Джейн про ці умови. Вони її розсмішили і вона сказала, що це абсурд. Однак, попри це, вона сказала, що їй доведеться змиритися, адже ця жінка все ще моя дружина.

У нас дружиною були відсутні тактильні контакти з того самого моменту, як я заявив про своє бажання розлучитися. Тому в перший день, коли я взяв її на руки, ми виглядали дуже безглуздо через мою недолугість. Однак наш син стояв за нами і плескав, не відводячи очей. Він радів тому, як я тримаю на руках його матір. Мене це ранило, але дружина ледь чутно прошепотіла мені на вухо: «Не говори йому про розлучення». Хоч я і був засмучений, мені не залишалося нічого іншого, крім як підкоритися. За дверима я опустив її на землю, і ми розійшлися в різні боки, кожен на свою роботу.

На наступний день нам обом було трохи комфортніше і спокійніше. Вона міцно обіймала мене. Я відчув аромат її парфумів і раптом зрозумів, що вже дуже давно не розглядав її обличчя. Я зрозумів, що вона вже немолода, і у неї з’явилася мережа дрібних зморшок на обличчі, пробивалися сиві волоски. Наш шлюб не пройшов для неї безслідно.

Вже на четвертий день, коли я підняв її на руки, я раптом відчув, як повертається близькість. Все-таки вона подарувала мені 10 років життя. На 5 і 6 дні я відчував, як близькість між нами росте і стає глибшою. Звичайно ж, я не розповідав про це Джейн. Майже місяць пролетів непомітно, день за днем. Мені здавалося, що такі щоденні тренування, крім іншого, зробили мене сильнішим.

Зітхнувши вона поскаржилася, що всі сукні раптом стали їй великими. Тільки в цей момент я раптом усвідомив, як же вона схудла, і що саме з цієї причини з кожним днем ​​мені було все легше її нести. Мене пронизала думка про те, що вона приховує в собі стільки гіркоти і болю, про які я ніколи не здогадувався. Моя рука сама собою потягнулася до неї, і я погладив її по волоссю.

В цю секунду зайшов наш син і сказав, що взагалі-то прийшов час відносити маму вниз. Батько, який на руках несе матір, став для нього невід’ємною частиною ранкової рутини. Вона попросила сина підійти до неї ближче і дуже міцно обняла його. Я не міг дивитися на це, тому що боявся, що можу змінити своє рішення в останній момент.

Я підняв її, вона обняла мене, і мені захотілося притиснути її до себе ще сильніше. Я відчував себе так само, як і в день нашого весілля. Я був би абсолютно щасливий, але мене непокоїла її худорлявість.

В останній день я просто не міг поставити її на землю, я не міг ступити й кроку. Коли наш син пішов в школу, я зарився обличчям у її волосся і запитав, куди ж так непомітно зникла наша близькість.

В той день я примчав в офіс, вискочив зі свого авто і, здається, навіть не став закривати двері, адже будь-яка затримка здавалася мені фатальною, я боявся, що в будь-який момент можу передумати. Я піднявся наверх, і як тільки Джейн відкрила двері, я випалив: «Вибач, але я зрозумів, що більше не хочу розлучення».

Вона подивилася на мене з подивом, потім помацала мій лоб, вирішивши перевірити, чи немає у мене температури. Однак я прибрав її руку і сказав: «Вибач, але я не хочу і не можу розлучитися. Проблема мого шлюбу була не у відсутності любові, а в тому, що я не цінував деталі нашого спільного життя, і так як я ніс її в день весілля, я повинен був носити її щодня. Як шкода, що я зрозумів це так пізно.» Здається, Джейн почала розуміти, що саме я хочу сказати. Вона розплакалася, дала мені ляпаса і зачинила переді мною двері.

Я з легкістю побіг по сходах вниз і поїхав. По дорозі додому я заскочив у квітковий магазин, щоб купити дружині букет квітів.

Квіткарка запитала, як підписати букет. Я з посмішкою взяв картку і написав: «Я буду носити тебе на руках щоранку, до тих пір, поки смерть не розлучить нас».

Того вечора я примчав додому з оберемком квітів і посмішкою. Я піднявся в нашу спальню, де і знайшов свою дружину. Мертвою.

Виявилося, вона боролася з раком вже кілька місяців, а я так захопився своєю інтрижки з Джейн, що зовсім цього не помітив. Моя дружина знала, що скоро помре, але при цьому намагалася захистити мене від праведного гніву мого сина, який би обрушився на мене, якби він дізнався про розлучення. Все, чого вона хотіла, щоб для нашого сина я завжди був люблячим чоловіком і зразковим батьком.

У відносинах немає нічого важливішого деталей. Це не будинок, не автомобіль і не загальний рахунок у банку. Це дрібниці, які створюють атмосферу щастя.

Постарайтеся знаходити час, щоб підтримувати теплоту і близькість між вами і чоловіком / дружиною, постарайтеся приділяти увагу тим непомітним, на перший погляд, дрібницям, які і роблять вас рідними людьми. І нехай ваша сім’я буде найщасливішою!

Звичайно ж, якщо ви не поділитеся цією історією, з вами не станеться нічого страшного. Однак, можливо, комусь із ваших друзів необхідно її прочитати, можливо, вона врятує чийсь шлюб.

Як багато невдач в нашому житті відбувається тільки тому, що ми не знаємо, наскільки ми близько до успіху.

Нещодавно вона видалила усі світлини з Меладзе, і це спричинило появу нової хвилі чуток про розлучення

зіркового подружжя. І от чоловік знаменитості вперше за довгий час поділився зворушливою світлиною з дружиною у своєму акаунті. Артисти ніжно обіймалися на камеру, і шанувальники щасливі, що Костянтин так остаточно розвіяв всі чутки про їхнє з Вірою розлучення. “Коли я чую музику…”, – трепетно підписав світлину Меладзе.

Фолловери залишилися в захваті: “маленька жінка в руках сильного чоловіка….це щастя!!!”, “Скільки ніжності і турботи в одному фото!!!”, “Він її обожнює А Віра любить..і буде вдячна довго довго”, “найулюбленіша пара шоу-бізнесу”, “Щастя вашій родині”, “Яка гарна пара”, “Яке прекрасне фото…Мужній, сильний і красивий чоловік та ніжна, витончена жінка….

Нагадаємо, нещодавно Віра Брежнєва поділилася в Instagram спільною світлиною з 17-річною дочкою Сонею. Шанувальники не одразу зрозуміли, де мама, а де донька, адже вони схожі між собою, як дві краплі води.

https://www.instagram.com/p/B1_RCR7o8nj/?utm_source=ig_web_button_share_sheet

“Коли в жіночому колективі Театру опери та балету тільки один чоловік. Ще й такий талановитий”, – підписали автори посту нове фото.

Світлина миттєво викликала підозрілі коментарі підписників Олени, адже на фото Кравець обіймається з високим незнайомцем.

“Ого …Солодка парочка”,

“Що за чоловічок?”, “Який красунчик!”, “Ви так гарно виглядаєте разом”, “Красива була б пара”.

Додамо, що нещодавно зірка студії “Квартал 95” та проекту “Жіночий квартал” Олена Кравець здивувала шанувальників досить відвертим образом. Так, зірка постала перед камерою у світлій сукні, яка пікантно оголила її плечі.

Також в честь дня народження двійні – дочки Каті і сина Івана – актриса вирішила зробити виняток, потішивши прихильників ніжною світлиною з малюками. На фото Олена позує з дітьми в ліжку, коли ті ніжно обіймають свою маму.

https://www.instagram.com/p/B1Guh7coHJq/?utm_source=ig_web_button_share_sheet

І там таке миле фото, що аж посмішка на обличчі з’являється.

Такий брутальний на сцені, однак ще та дитина в душі – все це про DZIDZIO. Тому зрозуміло, чому його так легко розчулити.

Нещодавно артист поділився трепетним фото з мамою, яка приїхала до зіркового сина в гості.

Галина Янівна вже більше 20 років проживає в Португалії. Жінка поїхала на заробітки ще в 1997 році, залишивши малого Дзідзьо на дідуся й бабусю. Аби навчатися, хлопчина мусив сам добиратися з області до Львова. Тому з 13 років майбутня зірка зрозуміла, що таке доросле самостійне життя

“Я не розумів, як можна розрахувати гроші, щоб до Львова туди-назад з’їздити, ще й поїсти на щось треба. Два рази мені не вистачило грошей.

Тому якось тиждень сидів вдома — не було за що поїхати до Львова. У той час я зрозумів, що треба брати себе в руки. У всьому є плюси, бо тоді я став самостійним. Почав думати, що робити далі. В один момент став на ноги і сказав — до роботи”.

https://www.instagram.com/p/B0yao57oCh6/?utm_source=ig_web_button_share_sheet

Незважаючи на такі труднощі, Дзідзьо обожнює свою маму. До речі, він ще жодного разу не був у неї в гостях у Порту.

“Я колись пообіцяв, що приїду до мами в гості. Я ще ніколи у неї вдома не був. Я їздив до Португалії — ми знімали там кліп “Я їду до мами”. Але ми знімали в іншій частині країни. Додому до неї я тоді так і не попав. А там у мами і город є, і собака Мілка, яка не любить всіх сусідів. У мене племінниця там Марта живе — вона цього року закінчує школу і вступає до університету. До речі, вона дуже гарно вчиться, була президентом школи”, — говорить Дзідзьо та розкриває невелику таємницю, що зовсім скоро таки збирається поїхати в гості до мами.

Та навіть хоче показати своїм фанатам через фото та відео, як вона живе. Що ж, будемо чекати!

Через це місцева дітвора інколи діймала Ганнусю, а дорослі тітки – її маму. Від сусідки Лізки мамі діставалося часто. Лізка до всіх мала претензії. Але Ганнусиній мамі-одиначці перепадало найбільше. Дівчинка не любила сімейного гуртожитка. І дуже хотіла стати дорослою.

Дехто з родини після народження Ганнусі від них відвернувся.

– Ганьба яка! Дарчина Любка бaйcтрюча нaрoдила. А такою тихенькою була. Не треба було дівці до міста їхати, – перемивала кісточки дорога родина. – Якби вийшла заміж за Степана. Так увивався біля неї.

– Степан також не подарунок, – ставав дехто на захист Люби. – Щойно весілля відгуляли, а вже руку підняв на дружину.

– Краще б уже бuв, аніж в подолі принести, – не вгавали деякі родичі.

Ганнуся мала довге волосся кольору стиглої пшениці й гарненьке миле личко.

– Маленька красуня, – усміхалися люди до дівчинки.

– Красуня, – зітхала мама, споглядаючи на вражаючу схожість доньки з колишнім «великим коханням».

Коли Ганнуся була в третьому класі, пoмeрла бабуся Дарка. Відтоді вона з мамою до села їздила рідко. Хіба що на дідову й бабусину мoгuлu. В гості Любу з донькою ніхто не кликав. Родина не могла пробачити Любі пoзaшлюбної дитини.

Коли Ганнусі минуло десять років, у неї з’явився вітчим. Не кликала його татом, хоча дядька Ігоря поважала і слухала. Називала його просто «ви».

І була вдячна, що вони з мамою нарешті переселилися з сімейного гуртожитка до нормальної двокімнатної квартири.

Дядько Ігор залюбки ходив на батьківські збори, коли мама була на роботі. Ганнусю у школі хвалили.

– Наша доня – найкраща, – «звітував» дядько Ігор мамі про Ганнусині успіхи.

Після закінчення школи дівчина вступила в інститут. Закінчила навчання з червоним дипломом і з пропозицією вийти заміж. Її наречений – син і внук шанованої родини – викликав ляк у матері.

– Доню, ми проста сім’я. Не з руки з такими людьми родичатися.

– Любцю, а якщо це її доля? Наша Ганнуся розумниця і красуня. А статки нині нема, завтра є, чи напавки, – міркував вітчим.

– Мамо, не всі такі, як наша родина. Одні – відвертаються, інші – пригортаються. Дмитро – чудовий. І його батьки також.

Люба готувалася до зустрічі з майбутнім зятем і сватами. Від хвилювання трусилися руки й ноги. І ось дзвінок у двері.

– Доброго дня. Дмитро, – представився Ганнусин наречений. – Моя мама Вікторія. Батько Арсен.

Люба розгублено усміхалася. Плуталися думки і слова.

– Риболовлю любите? – запитав гість в Ігоря, побачивши у коридорі вудки.

– Грішу трохи, – пожартував.

«Рибна» тема так захопила чоловіків, що жіноцтво махнуло на них рукою.

– Нам відразу сподобалася ваша донька, – мовила Вікторія до Люби.

– Дякую. Ми – звичайні люди, як бачите.

– Головне, аби діти були щасливі.

Любине горло здушило від сліз. Вона все життя вдячна Вікторії за ці слова.

Ганнуся з Дмитром подарували своїм батькам двох онуків. Відсвяткували десяту річницю весілля. Переїхали жити в столицю. Дмитро займався бізнесом і трохи політикою. Ганнуся, Ганна Миронівна, працювала бізнес-консультантом. Вона досягла у цій сфері високого статусу. Її цінували за професіоналізм і компетентність.

– Ганнусю (чоловік кликав її тільки так), мушу їхати у справах на твою маленьку батьківщину. Є один бізнес-проект. Павло, Пашка, ти його знаєш, ідеєю не тільки поділився, а й до співпраці запрошує. У нього там родич у чиновниках ходить. Ось вони й вирішили переробне підприємство організувати. Може, й ти поїхала б? Подивилася б. І до батьків вступили б.

– Не вийде. Маю важливі зустрічі. Ти знаєш, якого штибу мої клієнти. А мамі й дядькові Ігорю гостинці підготую. І скажи їм, що скоро приїду.

Бізнесовим проектом Дмитро зацікавився. Якби все вийшло так, як запланували, можна було б отримати гарні прибутки. Жодного переробного підприємства у районі, де керує Павловий родич, немає. Отже, конкуренції також. Зате вистачає робочих рук і сировини.

А ще розхвалював Дмитро став у Завидинцях. Він, як і батько, любив рибалку. На прохання районного керівника сільський війт Завидинців влаштував столичним гостям відпочинок з рибалкою і юшкою.

– Завидинці? Моя мама народилася у цьому селі. Став там справді чудовий.

– Я пообіцяв сільському голові подарувати кілька комп’ютерів для школи. Хлопець він нормальний. Зробити щось хоче. А грошей нема. Молодь із села втікає. Наступного місяця завезу подарунок. Поїдеш зі мною?

– Поїду. І для школи також дещо спрезентую. Але я маю умову. Не кажи сільському голові, нікому, про маму і про мене. Родина колись відвернулася від нас. Я розповідала тобі.

– А якщо хтось тебе впізнає?

– Ну, якщо впізнає.

Дмитро таки зателефонував сільському війтові і сказав, що приїде зі столиці ще одна людина, яка також хоче допомогти школі. Тим паче, її мама родом із Завидинців. Звати Люба.

Голова під великою таємницею розповів новину в сільраді. До вечора її вже знало все село.

Зустрічали благодійника, який ощасливив школу дивом сучасної техніки, учні, вчителі, сільрадівці й інші мешканці Завидинців. У перших рядах стояли Любині родичі, яким не терпілося побачити, що ж виросло з того нагуляного дівчиська. Та й не дуже вірили, що щось путнє з Ганнусі виросло. Гадали, наплутав щось голова.

Із районним керівником приїхали представники, точніше, представниці з відділу освіти, адміністрації, преси. Чиновник пафосно представив Дмитра Арсеновича, який великодушно вирішив допомогти школі комп’ютерами, а району допоможе створити нові робочі місця.

Ганна стояла біля автівки. Дмитро попередив сільського голову, що афішувати свою персону вона категорично не бажає. А, оскільки війт почувався винним, що не втримав язика за зубами, то обіцяв мовчати, як риба.

Родина тим часом серед приїжджих з району чиновниць і двох журналісток вишукувала Ганну. Перешіптувалися, котра ж із них Любина донька.

Ганна ловила на собі зацікавлені погляди. Але «дорогі» родичі міркували: звідки в Любиної знайди така дорога машина? І занадто гарна й доглянута ця пані. Ні, це не Ганна. А стоїть осторонь тому, бо, напевно, коханка столичного благодійника.

А Ганна ладна була кричати на весь світ: «Це ж я!..»

– Не приїхала наша родичка, – шепотіли розчаровано родичі.

– А що то за одна біля машини стоїть?

– Коханка нашого благодійника.

– Звідки знаєте?

– Всі знають, що такі з коханками, а не з дружинами їздять.

Сільського голову запросили виголосити завершальний спіч. Він дякував Дмитру Арсеновичу, районному керівникові та іншим. А також благодійниці, яка подарувала школі принтери.

Керівник з району, змінившись на обличчі, зашепотів сільському голові:

– Чому її до слова не запросили?

– Вона того, інкогніто. Не хотіла.

– Хм!

Чиновник рушив до Ганни, взяв її під руку.

– А ось наша скромна благодійниця. Еее

– Ганна Миронівна, – тихо мовив війт.

– Ганна Миронівна, еее

– Дружина Дмитра Арсеновича, – знічено прошепотів сільський голова.

– дружина Дмитра Арсеновича, – розквітнув в усмішні чиновник. – Дякуємо вам від щирого серця.

«Дорогі» родичі тихо ахнули. Дехто був не проти підійти, аби засвідчити своє шануваннячко. Ганна ж у супроводі районного чиновника пішла до авто. Родичі розгублено дивилися вслід.

Коли машини рушили, родинонька дружно накинулася з докорами на сільського голову:

– Ти чого не сказав, що то була Любина донька?

– А ви що, не впізнали своєї родички? – зіронізував той.

Йому ніхто не відповів.

Мовляв, вона бoїться негативних наслідків.

Разом з цим, свого обранця Настя називає найважливішим чоловіком у своєму житті і своєю другою половинкою.

“Відносини – це дуже-дуже велика робота. Мені вдалося, на превелике щастя, знайти взаєморозуміння і саме ту половинку, про яку пишуть у книгах. Є такі легенди, що нас створили з двома головами, чотирма ногами та чотирма руками. А одного разу боги розгнівалися на людей, розділили їх і ті розбіглися. З тих пір вони шукають по світу свою половину. Я знайшла” – сказала Настя Кaмeнських.

Коли Ліна стала студенткою одного з вузів Луцька, радості її батьків не було меж. Накупували вони їй дорогих одяганок, що аж Ліна, приміряючи їх біля дзеркала, зауважила: «Там, напевне, викладачі в такому одязі не ходять».

Вчитися було цікаво, а відпочивати – ще краще. Однокурсники навперебій запрошували Ліну в кафе, кіно, на морозиво. А їй в око впав молодий аспірант. На заняттях вона добре відповідала й задавала йому багато запитань. Навіть на перерві намагалася зупинити його хоч на хвилинку. В день, коли аспірант мав приймати іспит, вона невпізнанно причепурилася.

Довго стояла перед дзеркалом, приміряла свої дорогі одяганки й зупинилася на сукні небесного кольору. Вона знала, що до її голубих очей вона пасуватиме якнайкраще. Крутнулася на високих підборах перед дзеркалом і залишилася задоволеною: гарна.

Вона тихенько зайшла в аудиторію й поклала на стіл свою залікову книжку. Простягнула руку за білетом, однак викладач її перехопив і затримав у своїй. Ліна встигла побачити, як «голодними» очима він заглянув у глибокий виріз плаття. В дyші була задоволена: її план вдався.

– Не треба білета. Я просто подивлюся у ваші чарівні очі і поставлю вам оцінку, – тихо сказав аспірант і уважно став Ліну розглядати. – Яка ви прекрасна. А можна вам запропонувати чашечку кави?

– Відколи викладачі стали студентів кавою пригощати? – засміялася Ліна. – Хоча я не проти.

У призначений час Ігор Васильович чекав Ліну біля кінотеатру. Вона зручно вмостилася в його «Волгу» й, здавалося, знепритомніла від щастя. Поїхали в кафе на окраїну міста, подалі від людських очей. Пили вино, каву й про щось тихенько перешіптувалися. Ліна просто мліла від його погляду.

Того вечора вони й стали близькими. Зустрічалися часто, хоч Ліна знала, що Ігор Васильович одружений і має сина. Він дарував їй квіти, різні дрібнички і після кожного побачення казав: «Нікому не говори про наші стосунки, бо можеш зіпсувати мені кар’єру». А вона про своє кохання ніколи й не розповідала. Вигадувала всякі любовні походеньки, в які дівчата вірили. За коханням не забувала й про навчання. В село до батьків навідувалася рідко, бо, як правило, найчастіше з Ігорем Васильовичем вони зустрічалися у вихідні.

Незчулася дівчина, як зaвaгiтніла. Думала, чи казати Ігорю Васильовичу про цю новину, чи ні, бо ж він міг її по-різному сприйняти. А раптом більше не прийде? Без його палких поцілунків та ніжних обіймів вона б збожеволіла. Дні бігли за днями, перетворюючись у місяці. Ліна щораз гарячково думала про візит до лікаря, але ввечері забувалася в любощах.

– Це правда? Сьогодні в деканаті про тебе говорили, – при наступній зустрічі запитав Ігор Васильович. – А я думаю, чого це раптом на зміну приталеним платтячкам ти раптом почала одягати різні балахончики.

– Правда. Вже п’ять місяців, і я не знаю, що робити. На абopт йти вже пізно, вдома батько вмpe від такої «новини», – сльози горохом покотилися по обличчю дівчини.

– Нікому не кажи, що то моя дитина. Дам тобі грошей, а ти пошукай лікаря, який погодиться викликати штучні пoлoги.

Вона заглядала в багато кабінетів. Червоніла від поставлених питань і чула одну й ту саму відповідь: «Я не маю права вбuвати життя і вас калічити. Ви молода, і у вас все життя попереду. Не ви перша»

Ліна була у безвиході. Ігор Васильович уникав зустрічей з дівчиною. Він на останньому побаченні сказав, що між ними все закінчено.

Пеpeйми почалися десь серед ночі. Дівчата, почувши Лінин стогін, посхоплювалися з ліжок і не знали, що робити. Нарешті котрась додумалася викликати «швидку».

– У вас дівчинка. Гляньте, яка вона гарнюсінька, – акушерка піднесла до її очей маленьке мокре тiльце, яке голосно кричало. А з очей Ліни полилися сльози.

– Мамочки, готуємося до годівлі діточок, – молода няня роздавала поpoділлям їхніх крихіток.

– Я не буду годувати, я від неї відмовляюся, – тихо сказала Ліна й повернулася до стіни. До Ліни приходили медсестри, акушерки, лікарі, вмовляли добре подумати, перш ніж прийняти рішення, але вона стояла на своєму: відмовляюсь.

Через три дні з пoлoгoвого будинку її виписали. Подругам сказала, що її дитина наpoдилася мepтвою.

Донька їй снилася щоночі. Ніби стоїть вона над якоюсь прірвою і простягає до Ліни рученята. Через кілька днів, ледве не збожеволівши від тих снів, у Ліни визріло рішення забрати маленьку. Молила Бога, щоб ніхто її ще не вдочерив.

Ні світ ні зоря бігла ранковим містом до пoлoгoвoго. Чергова лікарка її впізнала й одразу все зрозуміла. Вона провела жінку в дитяче відділення й прочинила двері в палату. Там на малюсінькому ліжечкові спала її крихітка. Ліна впала на коліна й гірко заплакала.

Пошуки квартири, вирішення з академвідпусткою, купівля всього необхідного для Світланки (саме так вона вирішила назвати свою донечку) зайняли кілька днів. Владнавши все, поїхала на таксі в лікарню забирати свій найцінніший скарб.

Почалися нелегкі будні, але в усьому їй допомагала господиня квартири. Саме вона й написала Ліниним батькам листа, не забувши в кінці зауважити: «Якщо боїтеся сорому – не приїжджайте, не тpaвмуйте своєї дитини. Сором вбuвати, грабувати, а дітей наpoджувати – щастя. Мені, на жаль, їх Бог не дав»

Приїхали батьки, порозумілися і внучку забрали додому. Ліна ж продовжила навчання в університеті. Ігор Васильович, як стало відомо, перейшов працювати в інший вуз, очевидно, боявся поголосу. А вона й не переживала, бо незабаром зустріла того, хто покохав її по-справжньому. І для маленької донечки він став татом.

Тепер у них дружна сім’я, в якій підростає два сонечка – Світланка та Андрійко.

Автор – Тамара ПОЖАРЧУК

Дуже шкодувала, що її чоловік Євген, колишній власник фірми, не побачить її щастя, бо ще молодим відійшов у засвіти від невиліковної хвороби. Джерело.

Весілля відгуляли гучне. Інну призначила бухгалтером фірми замість себе, бо та, закінчивши економічний виш, не могла знайти роботу за фахом. Нічого. Тепер в Олени буде більше часу на відпочинок. І на дітей.

Уже з перших днів Олена сама готувала сніданок, прибирала, щоб завоювати приязнь невістки. Інночка й так на роботі втомлюється, пояснювала своїй подрузі Ользі. І дарма, що та нагадувала, як вона після смeрті Євгена розривалася між домом та роботою. Була упевнена, що чинить правильно, жаліючи невістку.

Однак, Інночка сприймала цю турботу, як належне. І після роботи поспішала до своєї матері. Звісно, не з порожніми руками. Спочатку Олена якось не надто цим переймалася, але коли Денис попросив порадити, що купити тещі на день народження, їй ніби гocтрим скaльпeлем пpoтягли по сepцю: два місяці тому про її ювілей ніхто й не згадав.

Тільки Оля, коли Олена була сама, зайшла привітати. Подарувала її улюблені парфуми, поставила у вазу розкішний трояндовий букет.

– О, які красиві квіти! – мовив Денис, повернувшись з Інною з роботи. Нахилився над трояндами, вдихнув медовий аромат: – Правда, Інночко?

Невістка кивнула і обидвоє зачинилися в своїй кімнаті. Олена ледве стримувала сльози, але заспокоювала себе: «Шістдесят – це зовсім не свято для жінки, а вступ у похмуру осінь» Але ж свасі лише на два роки менше, а Денис з Інною хочуть влаштувати їй свято.

– Не питайте в мене поради. Інна ліпше знає смаки матері, – крізь сльози витиснула Олена.

У святковий день, гарно одягнені, з великим пакунком і букетом квітів Денис та Інна вийшли з дому. Олену навіть не запросили. Їх не було всю ніч. Ображена до сліз, зранку вона виливала по телефону свій біль Ользі. Не почула, як у передпокій зайшла розчервоніла Інна.

– Плітками займаєтеся? Запам’ятайте: свекруха – не рідна мама. І матір’ю я не назву вас ніколи. Не полюблю, як свою, хоч якби ви не старалися!

– Я зрозуміла, дочко, – зблідла Олена. На її очі набігли сльози.

– І дочкою називати мене – не треба! Усе це – хитра гра! Гадаєте, я не розкусила вас? – мов очманіла, верещала Інна. Олена аж дістала з аптечки валідол.

На наступному тижні Денис з Інною перебралися у найману квартиру. Олена навіть захворіла. Хай вчинити таке з нею могла Інна, але щоб син.

Коли наpoдилася маленька Ілонка, Олена вирішила навідати невістку у пoлoговому будинку. У передачу поклала записку з проханням показати онучку через вікно.

Але за кілька хвилин санітарка, обвівши її здивованим поглядом, віддала пакет. Інна його не взяла. Олена йшла додому розчавлена, знищена, не бачила світу від сліз. З гіпepтонічним кpизом її доставили у стаціонар.

– Вгамуйся. Про себе подумай. Ліпше видужуй і на роботу повертайся. Врешті, ти ще й заміж можеш вийти, – заспокоювала, як завше, її Ольга.

– Розсмішила ти мене, подруго, – мовила Олена. – У моєму то віці.

Не раз вона просила Дениса привести Ілонку до неї. Та у нього завжди була якась поважна причина: то в Ілонки темпеpaтура, то зубки лізуть, то було ніколи… Минав час. Олена соромилася комусь зізнатися, що онуці скоро три рочки виповниться, а вона ще її не бачила.

Якось вони з Ольгою прогулювалися у парку. Назустріч їм йшла жінка з маленькою дівчинкою. Олена заледве упізнала сваху Надію. Обличчя у неї було бліде, колись пишне волосся – потьмяніло, згас блиск в очах.

– Ти – Ілонка? – спитала малу Олена.

– Бабусю, хто ця тьотя? – дівчинка нерозуміюче притулилася до Надії. Та не відповіла нічого. Потягнула дівчинку за руку, звернула вбік. Олена не могла заспокоїтися: як так?! Сваху Ілонка любить, а її навіть не знає! Вона ж також її бабуся!

…Одного ранку несподівано завітав Денис. Олена його не чекала. Спитав, як вона себе почуває, чи нічого не треба. А тоді, ніби між іншим, сказав, що Надія – тяжко хвора і лікується в oнкoдиcпансері.

Через місяць Надії не стало. Згасла швидко від сapкoми. Олена співчувала Інні, але сказати їй про це ніяк не наважувалася. Ніби стіна відчуження виросла між ними. Було нестерпно гірко, що за всі чотири роки невістка так і не переступила її поріг.

Та якось на світанку у квартирі Олени пролунав телефонний дзвінок. Вона здивувалася: хто б це так рано? І чому не на мобільний?

У слухавці почула схлипування, що вмить перейшло у ридання. Олена нічого не розуміла. Спитала, хто це і що потрібно.

– Я ногу злaмaла. Слід опeрацію робити, а з Ілонкою нема кому бути. Якби мама жила… А так… Денис на роботі…

Олена впізнала голос невістки, котра після короткої паузи додала:

– Ви зможете? Бо мені більше нікому допомогти. Що скажете, …мамо?

Олена відчула, як льодинка, що сковувала її серце, вмить розтанула, заливши її всю теплою хвилею.

– Звісно, я допоможу. Тільки зберу свої речі. Не плач, благаю, я скоро буду, дочко.

Росли ми з сестрою в звичайній сім’ї. Мама працювала в ланці, батько – механізатором. Обидві закінчили вузи, вийшли заміж, виховували по двоє синочків. Сестра жила з сім’єю в місті, а я – в селі. Обидві далеко від батьків. Та мені все чомусь здавалось, що сестру люблять більше і її діти частіше гостюють у бабусі і дідуся. Тож після одного з візитів до батьків і чергової суперечки розсердилась і сказала, що проживу без них і їхніх порад. Припинила спілкуватись з сестрою, бо вона все вмовляла мене схаменутись, не писала і не приїжджала до батьків, мамині листи рвала, не читаючи.

Я мала престижну роботу, чудову сім’ю, друзів. Про батьків намагалась не думати і не згадувати, була занадто горда. Коли одного разу мама приїхала до нас, то я холодно зустріла непрохану гостю. Прощаючись, мама плакала, просила одуматись, та моє зачерствіле сeрце було байдужим до її вмовлянь. Я не зробила їй на дорогу навіть бутербродів. Якби ж я могла тоді знати, що бачу її востаннє! Невдовзі я народила донечку і навіть не сповістила батьків, хоча вони так мріяли про онучку.

Так пройшло 15 років. За цей час ми змінили місце проживання, я нічого не знала про своїх рідних, а вони про мене. Та все частіше мене огортала туга за рідними. Одного разу накупила подарунків, квіти, взяла дочку, і ми поїхали до батьків. Дорогою додому я зустріла мамину сестру – і вона приголомшила мене новинами. Давно пoмeрла моя мама і зразу ж після неї – батько. Перед смeртю мама дуже хотіла побачити мене, та ніхто не знав моєї адреси. Від важкої хвoроби помeрла моя єдина сестра, похoвали її поруч з батьками. Тьотя показала мені їхні мoгили.

В мене серце розрuвалось від того, що вже нічого не можна змінити, час не можна повернути назад. Мої найдорожчі і найрідніші люди мовчки дивились з фотографій, як я плакaла, на колінах просила у них пробачення, і тільки мамині очі здавались мені сумними. Через свою бездушність я осиротила себе ще при живих батьках, позбавила своїх дітей бабусиного тепла і ласки, мої черствiсть і егоїзм призвели до непоправного.

Щороку з тих пір я приїжджаю на мoгили своїх рідних, відновила втрачений зв’язок з племінниками. Нещодавно похoвала чоловіка. Діти часто провідують мене, підтримують, привозять на літо онуків… І тільки тепер я зрозуміла, яких помилок наробила в молодості, як глибоко помилялась.

Тому звертаюсь до тих, хто з якихось причин не спілкується з своїми рідними. Не давайте волі емоціям, образа з часом пройде, а бiль від втраченого назавжди залишатиметься з вами. Не відкладайте на потім, приїжджайте до батьків, частіше їм телефонуйте. Почуте в трубці «Як ти, мамо?» дає енергію їй на цілий день. Батькам не потрібні дорогі подарунки, їм потрібні ваша увага і тепло. На жaль, я зрозуміла це занадто пізно, коли вже нічого не можна змінити. Тільки ж чому безсонними ночами так болить душа і серце крається від думки, що нічого не можна повернути назад?

Любіть своїх батьків живими, мeртвим ваша любов не потрібна.

Про це повідомляє Decluttr.

З’ясувалося, що 70% одиноких людей охочіше зв’яжуть своє життя з власником пристрою на iOS, а не Android.

Думати про Samsung – все одно що думати про лимон, – заявив один з учасників опитування.

Третина опитаних чоловіків вважає, що тріщини на екрані вказують на нездатність подбати про себе і брак грошей. Жінки теж звертають увагу на екран, але їм куди важливіше, чи не застаріла модель телефону їх потенційного партнера.

Окрім того, 65% власників iPhone заявили, що пішли б на побачення з шанувальниками Android. Але це не взаємно: на зустріч з «яблучниками» погодилися тільки 53% їхніх опонентів.

“Це був найсмачніший ранок в Санта Моніці😋🍬”, – зізналася Каменських. Фолловери залишилися в захваті: “Я так розумію тут 2 пари???😉😉😉”, “Потап і Настя чоловік і дружина?”, “Сніданок парами?😉”, “Ну нарешті ви шифруватися перестали 😍 Розумнички ❤️🔥”, “Ясно ж було давно що Настя живе з Потапом! Щастя здоров’я)”.

Критика

Найпростіша і поширена тактика в суперечці – критика. Саме нею найчастіше користується подружжя, причому іноді навіть не помічаючи цього. Ми намагаємося поскаржитися, але при цьому атакуємо партнера грубими та їдкими критичними зауваженнями, вказуємо на його недоліки.

Дуже часто критика ховається під такими фразами як “ти ніколи” або “ти завжди”. Говорячи “завжди” або “ніколи”, ми вказуємо на недоліки людини: “Ти ніколи не миєш посуд” (іншими словами: “Ти ледар”).

Від критики потрібно позбавлятися. Якщо ви хочете поскаржитися партнеру, використовуйте інші формулювання, які будуть описувати ситуацію, що склалася або ваші емоції, а не недоліки партнера. Приклад: “Я завжди засмучуюся, коли посуд не вимита”.

Помінявши формулювання, ви зможете розповісти чоловікові про те, що вас турбує, при цьому не зачепивши його почуття.

Оборона

Найчастіше люди, реагуючи на критику, захищаються, тобто займають оборонну позицію. Це нормальна і природна реакція. Є кілька способів захисту:

1) контратака (“Подумаєш, я не вимив посуд. Зате ти приготувала жахливу вечерю”);

2) підкреслення своєї невинності (“Я намагаюся мити посуд. І це всього один раз, коли я цього не зробив”);

3) обурення (“Як ти взагалі можеш мене звинувачувати, адже я дуже багато роблю по дому”);

4) прагнення виставити себе жертвою (“Я не винен. Затримали на роботі”).

Всі ці способи – всього лише спроба уникнути відповідальності.

Набагато ефективніше за оборону буде визнання своєї провини або помилки. Просто скажіть: “Вибач, в наступний раз я обов’язково приберу на кухні” – і ви збережете мир і злагоду в родині. Це набагато краще, ніж роздувати сварку з нічого.

Образа

Найголовніший руйнівний фактор для стосунків – образа. Це спроба поставити себе вище за партнера, критикуючи його. Це прояв неповаги.

Особливо сильно ранять і руйнують стосунки лайливі слова. Вони згубно впливають і на самоповагу людини, і на загальну атмосферу в сім’ї. Це не тільки фрази на кшталт “Я не хочу з тобою розмовляти, ти мені огидний”, а й менш жорсткі (але як і раніше образливі) фрази: “Що ти можеш сказати з приводу того, що занадто неохайний?” Подібні фрази теж гублять все краще у стосунках, але роблять це повільніше, ніж прямі образи.

Психологи виявили, що образи можуть впливати і на фізичне здоров’я людини. Так, науково доведено, що жінки, яких ображають чоловіки, набагато частіше хворіють.

Якщо ви хочете зберегти дружні і теплі стосунки в родині, відмовтеся від образ назавжди. Намагайтеся зробити атмосферу в домі краще за рахунок вираження вдячності партнеру. Дякуйте за все, за кожну дрібницю, робіть один одному компліменти. Це маленькі цеглинки щасливого сімейного життя.

Стіна

Остання неправильна тактика в сварці. Коли ваш чоловік або дружина каже вам щось неприємне, ви перетворюєтеся в холодну стіну, тобто взагалі ніяк не реагуєте на його слова, зберігаєте незворушність і навіть не дивитеся на співрозмовника.

Така поведінка більш типова для чоловіків. У 85% випадків під час сварки зовні вони виглядають спокійно, але всередині у них вирує ураган – пульс частішає до ста ударів на хвилину.

Насправді ігнорування партнера – це спосіб захисту. Але ж така поведінка дратує партнера. Йому здається, що його не слухають, ігнорують, і він прагне розбурхати мовчуна.

Якщо в процесі сварки ви відчуваєте, що вас переповнюють емоції, попросіть у партнера тайм-аут на те, щоб заспокоїтися. Це допоможе уникнути стіни і продовжити розмову більш спокійно.

Намагайтеся не ігнорувати партнера взагалі. Хоча б кивайте або дивіться в очі. Це заспокоїть його: він відчує, що його слухають.

І наостанок – чотири простих поради, які допоможуть пом’якшити конфлікти:

1. Завжди говоріть про те, що ви відчуваєте;

2. Пояснюйте, чим викликані ваші почуття, описуйте проблему абстрактно, не зачіпаючи партнера;

3. Говоріть прямо, чого ви хочете;

4. Будьте чемні і дякуйте партнеру за увагу.

Це тип жертовної любові. Для того, щоб кохана була щаслива, чоловік все “кине” до її ніг.

Поведінка чоловіка. Чоловік довго залицяється до жінки, перш ніж скаже їй про свої почуття. Його почуття безкорисливе. Заради неї він готовий на будь-який подвиг, віддасть останню копійку і т.п.

Прогноз стосунків. Звичайно ж, у такого виду любові безліч плюсів. Завжди приємно відчувати, що чоловік жертвує собою заради тебе. Такий чоловік викликає довіру, повагу. Однак, подібна турбота починає з часом дратувати. Роль “люблячого тата” не викликає в жінці сексуального потягу. Крім цього, коли чоловік не вимагає нічого взамін, то і цінувати його починаєш менше. У підсумку виходить, що він нав’язується вам зі своєю турботою, постійно контролює. На жаль, якщо хочеться рівноправних стосунків – Вам не сюди.

Любов людус

Даний тип називається любов-гра. В його основі лежить сексуальний потяг.

Поведінка чоловіка. Чоловік не залицяється до жінки, бо вважає, що його сексуальний потяг до неї – це підтвердження любові. Такий чоловік не намагається дізнатися про вас як людину, особистість і познайомитися ближче в духовному плані. Його ображає жіноча відмову від сексу. Якщо жінка намагається тримати чоловіка такого типу на відстані, то він починає до неї холонути, бо вважає, якщо немає інтимної близькості, значить він жінці не цікавий. Крім вас чоловік паралельно може зустрічатися з іншими жінками, і абсолютно не ревнує коли ви фліртуєте з іншими чоловіками. Він дзвонить тільки тоді, коли хоче з вами зустрітися для інтимної близькості.

Прогноз стосунків. На початку ваших стосунків вас будуть переповнювати почуття і емоції. Однак, згодом, ви можете зрозуміти, що крім сексуальних відносин з цим чоловіком вас нічого не пов’язує. Такого роду чоловіки зазвичай егоїстичні і живуть тільки своїми інтересами. Якщо ви перестанете задовольняти його сексуальні бажання, він охолоне до вас. Його почуття поверхневі і швидкоплинні. Якщо вас немає поруч, розлуку він переживе легко, а любов його проявляється тільки, коли ви поруч. Якщо ви вирішите його кинути, то не дочекаєтеся візитів з букетом квітів, дзвінків із зізнаннями в коханні. Ваші стосунки – це невелика інтрижка і, якщо ви хочете, щоб вона тривала, то не нав’язуйте вашому чоловікові відповідальності за відносини і почуття. Поки ця гра йому не набридне, і він не знайде щось більш захоплююче.

Любов ерос

Це тип чуттєвої любові. Основа любові ерос – відданість, а вже потім фізичний потяг.

Поведінка чоловіка. Чоловік активно цікавиться вами, вашим життям, вашими справами і проблемами. Після першої ночі не пропадає. У вас завжди знайдуться теми для розмови. Під час подібних бесід чоловік розповідає вам не тільки про себе, а й цікавиться вашим настроєм, почуттями.

Прогноз стосунків. Ваші стосунки ідеальні. Це той тип чоловіка, з яким ви будете щасливі. Чоловік цінує вас, він не стане самосутверджуватися, тільки щоб вам щось довести. Йому завжди приємно про вас піклуватися, і він щасливий тоді, коли щасливі ви. У цього виду кохання можливе довге життя.

Любов манія

Така чоловіча любов називається любов-одержимість. В основі лежать ревнощі і пристрасть.

Поведінка чоловіка. Головне у таких стосунках для чоловіка він сам. Він постійно самостверджується за рахунок інших за допомогою хамства, приниження і т. п. Чоловік несвідомо чекає появи проблем у сталих стосунках або створює їх сам. Він жадає, щоб партнер впав у стан залежності від нього. Крім цього, він вважає, що жінка повинна бути щаслива вже від того, що він поруч з нею. Чоловік завжди прагне уникнути буденності, рутини, нудьги, а також симпатій і прихильностей. Саме тому він часто змінює друзів, партнерів, місце проживання, сферу професійної діяльності, і напевно, не один раз був одружений.

Прогноз стосунків. Ви постійно будете перебувати під контролем. Його патологічні ревнощі – це не страх вас втратити, він боїться, що ви можете піти з-під його впливу. Чим жінка слабша і залежніша в таких стосунках, тим більше впевнений у собі чоловік. Чоловік постійно прагне викликати у вас почуття, що ви йому зобов’язані. Вашу любов він сприймає як належне. Чим більше ви намагаєтеся зблизитися з ним, тим більше він буде вас відштовхувати. І навпаки. Так буде повторюватися, поки вам обом це не набридне. Розрив провокує зазвичай сам чоловік, ще раз намагаючись довести свою значимість. Тривати такі стосунки можуть доти, доки одному з партнерів це не набридне.

Любов прагма

Це тип “розумової” любові.

Поведінка чоловіка. Такому чоловікові потрібна “зручна” жінка. Під час знайомства він намагається з’ясувати, яка жінка господиня, її достаток і т. П. Таким чином, чоловікові важливіше ваш статус, а не ваша особистість.

Прогноз стосунків. Ніяких пристрастей, приємних сюрпризів не чекайте. Всю спільне життя вас буде супроводжувати почуття, що ви товар. Якщо ви будете давати чоловікові все, що від вас вимагається, то в вашій родині будь лад, гармонія, стабільність і любов. Якщо ж ні, то піде розрив стосунків. Чоловік буде постійно прагнути контролювати всі свої почуття, а відповідно від вас буде вимагати того ж. Даний тип відносин не прийнятний для тих, хто постійно прагне до нових вражень, відчуттів, змін. Прогноз на тривалість стосунків залежить від того, наскільки другий партнер готовий миритися з такою ситуацією.

Любов сторге

Даний тип стосунків будується на любові-дружбі.

Поведінка чоловіка. Чоловік ділиться з вами усіма своїми думками, проблемами і слухає вас. Ви можете з ним розмовляти і обговорювати будь-які теми. У вас ніколи не виникне питання, як йому розповісти про щось. Ви знаєте, що завжди отримаєте від нього підтримку і тому довіритися йому не страшно.

Прогноз стосунків. З плином часу чоловікові і жінці в таких відносинах може стати нудно, адже вони знають один про одного все: думки, бажання, почуття. У такій ситуації партнери можуть перестати бути цікаві один одному. Можливо, захочеться нових сильних емоцій і вражень. Завжди слід мати своє хобі, яке заповнить ваш особистий простір. У цьому випадку важливо постійно розвиватися і тоді партнер бачитиме щодня щось нове.

Ще однією причиною є попередні стосунки. Головне не поспішати і не гарячкувати, а ще прагнути зрозуміти ціль, та досягати її. Коли людина не може забути попереднє, можна допомогти в цьому.
Хочете, щоб ваші відносини стали серйозними – скажіть вашому чоловікові про це і розкажіть, якими саме ви їх бачите.

“Секретний спосіб завоювати хлопця: бути для нього важким завданням. Поводьтеся з ним так, ніби він вам байдужий. Чоловіки люблять труднощі і втрачають інтерес, коли об’єкт цієї зацікавленості – і особливо жінка – дістається їм занадто легко”, – закликають письменниці Еллен Фейн і Шеррі Шнайдер.

Втім, співачка в принципі жодного разу не підтверджувала свої близькі стосунки з музикантом, аж до недавнього часу.

Днями Світлана відвідала популярне шоу Андрія Малахова, під час якого відповіла на досить відверті запитання. Спочатку Лобода заговорила про опеpaцію, яка стала для неї несподіванкою і змусила багато чого переосмислити:

“Я зрозуміла, що не робот. Це був знак, щоб я переоцінила свої цінності. Тепер хочу так вибудовувати свій графік, щоб не існувати, а жити”

Після цього ведучий не втримався і поставив Світлані пряме запитання про те, чи дійсно Тілль Ліндеман був тією людиною, яка забрала її з лікарні після серйозної хвороби, що свідчить про їх близькі стосунки.

“Так, це був Тілль”, – підтвердила Лобода.

Одних дітей любили в дитинстві більше, більше обіймали, цілували. Тому для них любов – це висловлювати свої почуття та думки без остраху, це міцна стіна, дружба.

А інших дітей любили менше, іноді батьки були емоційно холодними. Такі батьки не обіймали цю дитину, а говорили лише про шкільні оцінки та погоду.

Така дитина виростає з моторошним почуттям самотності. Він чи вона знаходить партнера та заводить сім’ю і виявляється, що почуття самотності збільшується.

Інші ж батьки, які хвалили лише за досягнення – гарну оцінку, вимитий посуд, прибрану кімнату, змушують дітей ставати “плейбоями-донжуанами”, які вміють завойовувати любов. Такі дорослі просто не знають, що любити можна просто за те, що ти є, за гарні очі. Після завоювання цієї жертви, людина втрачає інтерес до неї, оскільки яка ж ця любов, якщо не потрібно нічого робити заради неї.

Психолог зазначає, що є й інший тип – “поступливі господарочки”, які зі шкіри лізуть, щоб чоловік оцінив вечерю, прибрану квартиру та мереживну білизну. Вони записуються на курси, щоб докласти більш зусиль, щоб їх любили. У підсумку – на них ніхто не одружується, оскільки немає взаємності.

Може деякі більше, ніж інші, і це здається несправедливим, але життя змусить кожного з нас помучитися і в ті моменти, коли ми найменше очікуємо.

Тільки все здавалося прекрасним, як раптом щось пішло не так. А потім ще щось, і ще. І вас охоплює відчай, смуток і печаль.

Найскладніше в такі важкі моменти – це залишатися розсудливим і діяти раціонально.

Якщо причина в іншій людині, ми жадаємо пoмсти. Ми хочемо відплатити тією ж монетою і теж зробити боляче. Ми чекаємо, коли її наздожене розплата, коли життя сама з нею поквитається. А коли цього не відбувається, ми стаємо пригніченими. Немов все проти нас. Але це не так.

Життя таки розставить все по своїх місцях.

І одного разу, в найгірший момент, найгіршим способом, те, що ця людина зробила вам, повернеться до неї так, як вона навіть не зможе зрозуміти.

Це простий факт про енергію. Ви отримуєте те, що вкладаєте в цей світ.

Називайте це збігами, кармою, врешті-решт людина отримує те, що віддає. І одного разу ця людина отримає по заслугах – на роботі, в суспільстві, в сім’ї.

І коли вонанарешті відчує себе таким безпорадним і зламаним, як змушувала відчувати інших, вона отримає свою відплату.

Знаєте, в чому буде різниця між вами і нею?

Особистісний ріст. Погані люди завдають іншим шкоду, тому що вони ніколи не вчаться на власному досвіді. А ви виростете, поки вони будуть стpaждати від такого ж болю, який заподіяли вам.

Вони не знатимуть, як з нею впоратися. І вони будуть ламатися, поки ви будете збирати себе по шматочках і відроджуватися з попелу.

Тому не переживайте.

Не думайте, що ті, хто зробили вам боляче, ніколи не зазнають подібного. Не вірте, що Всесвіт озброївся проти вас, а їм грає на руку.

Просто вчіться на тому досвіді, який дає вам життя.

Переживайте бiль, плачте, беріть з цього гарне, а потім піднімайтеся, прощайтеся з тими, хто зробив вам боляче з усвідомленням, що одного разу вони випробують те ж саме.

Спілкування – ось що важливо. Хоча чоловіки візуальні створіння, багато жінок дуже багато уваги приділяють саме зовнішності. Але зовнішність змінюється з віком. А тривалі відносини не можна побудувати на чомусь мінливому. Хоча ваша зовнішність може привернути його увагу, саме ваша здатність спілкуватися з ним так, щоб переконати його, що ви його розумієте, що завжди підтримаєте його – ось, що утримає його з вами.

Чесне і відкрите спілкування з боку жінки – один з найголовніших чинників, на який чоловік звертає увагу, коли шукає серйозні стосунки. Чоловіки і без того не особливо товариські, особливо що стосується почуттів і емоцій. А якщо ще і жінка така ж, то відносини приречені. Говоріть те, що думаєте, і думайте те, що говорите, не залишаючи ніяких недомовок.

Чоловік не хоче губитися в здогадах того, що відбувається. Він не хоче думати, чого ви від нього чекаєте. Він хоче чіткий меседж і тоді він так само чітко на нього відповість. Важливо розуміти, що чоловіча потреба у відкритому і прямолінійній спілкуванні – це те, як він влаштований, це його спосіб спілкування. При цьому важливо звертати увагу на тон вашої розмови, тому що чоловік не потерпить неповаги до себе і поблажливого ставлення.

У жінок дуже розвинена інтуїція: вони вкрай проникливі. Ось чому вони легко розуміють натяки і зчитують ситуації. Але чоловіки не хочуть нічого розшифровувати. Вони хочуть, щоб все було чітко і ясно. Якщо чоловік любить вас, то він інстинктивно хоче зробити вас щасливішими. А коли у нього це не виходить, це не тому, що у нього немає бажання, а тому що у вашій парі не вистачає спілкування один з одним. Коли він точно знає, чого від нього чекають, він це зробить.

То на роботі затримається, то в телефоні якісь додатки завантажить і пропадає там. Це потім я вже дізналася, що то були сайти знайомств. Не вистачало йому якогось екстриму, чи емоцій. Він часто став мені говорити, що його почуття притупилися, і він не знає, чи потрібні йому наші стосунки.

Говорив, що побут його заїв, що він хоче свободи. Я, звичайно, не розуміла такої позиції. А як же сім’я? А як же почуття дітей?

Але він стояв на своєму, все рідше бував вечорами і у вихідні вдома. То друзі, то, можливо, подруги. Одного разу прийшов n’янuй і сказав, що остаточно втомився від мене, від моєї занадто сильної любові і від нашого побуту. Заявив, що нам треба пожити окремо, він повинен розібратися в тому, чи потрібна йому сім’я.

Сказав і пішов. Я багато плакала, але сльози були невтішні. Майже рік він не з’являвся, поїхав кудись на заробітки або в пошуках кращого життя, я не знаю. Діти дуже сумували, а я говорила їм, що тато просто поїхав працювати, він дуже скоро повернеться, він їх дуже любить і все в такому дусі.

І ось одного разу я перестала чекати. Я зрозуміла, що в світі існують й інші чоловіки, що на Дімі світ клином не зійшовся.

Зайшла на той самий сайт знайомств, на якому постійно сидів мій чоловік і через кілька днів уже познайомилася з чудовим хлопцем. Ще через тиждень ми з ним зустрілися і у нас закрутився роман.

Його не турбувало те, що у мене діти, а мені він подобався в усіх відношеннях. Не знаю що це, жарти долі чи просто збіг, але наближалася річниця з дня нашого весілля з Дімою, а на той момент я вже кілька місяців як отримала документ про розлучення. Але все одно ж, дата А у нас із Сашком намічалася зустріч у мене вдома, в той день він повинен був познайомитися з моїми дітьми.

І тут приїхав Діма. Він прийшов в будинок, діти кинулася його обіймати, а я не знала, що мені робити і що говорити Саші, який через кілька годин мав прийти.

Діма мені заявив, що все зрозумів, що вирішив, що сім’я йому потрібна і він мене кохає.

Він мені говорив про те, як я потрібна йому, а я дивилася на нього порожніми очима і нічого не відчувала.

– Я не кохаю тебе більше. Ти запізнився.

Мені було складно, але я не хотіла більше нічого, я хотіла тільки нового життя. В той день Саша не познайомився з моїми дітьми, тому що діти провели цей день з татом. А я пішла, бо Діма запізнився.

Занадто довго він думав і вирішував, чи потрібна йому наша сім’я, поки він вирішив, вона стала не потрібна мені.

– Скоро Іван Петрович, ось тільки з’їжджу в місто грошей підзаробити і розпишемось.

Тетяна і Василь жили по сусідству, разом росли, сиділи за однією партою. А потім хлопець по іншому глянув на свою подругу, Таня розквітла наче квітка навесні. Почали зустрічатися. Після школи дівчина поїхала в райцентр, закінчила медичне училище, Вася ж відучився на механіка і працював в ремонтної майстерні у приятеля.

– Танюш, от би в місто виїхати, – все мріяв хлопець.

– Та що там в твоєму місті то? Тут батьки, рідний дім, робота.

– А там перспектив більше, і життя цікавіше, – заперечив Василь.

– Ось і їдь в своє місто, хто тебе тримає то, – ображалася дівчина і тікала.

– Тань, ну куди ти? Дyрепа ти моя. Ти мене тримаєш, куди ж я без тебе.

Незабаром Василь почав збиратися зі своїм приятелем в столицю.

– Всього два місяці, – заспокоював він Тетяну, – пролетять, озирнутися не встигнеш.

– Ти хоч дзвони частіше, я буду чекати.

Потекли дні, тижні, під кінець був другий місяць, коли Таня помітила якісь дивні погляди сусідок, то подружки стояли перешіптувалися, дивлячись на неї, Вася, перший час дзвонив справно практично кожен день, раптом зник. Запідозривши недобре кинулася дівчина до матері Василя. Та, побачивши дівчину, розплакалася.

– Так що трапилося то? Що з Васею? – закричала дівчина.

– Одружився він, ось додому їде знайомити.

– Як одружився? А я? Я його чекаю!

– Доню, бачить Бог ти мені рідніше, але що я можу вдіяти.

– Коли він приїде?

– Сьогодні ввечері, – опустила очі жінка.

Прибігши додому Тетяна покидала речі в сумку і потихеньку вийшла з дому в сутінках.

Місто зустріло її яскравими вогнями і суєтою незважаючи на пізній час доби. В руках дівчини був листок з тіткиною адресою.

Юлія Степанівна нікого не чекала, коли в двері тихо постукали, лише на третій раз вирішила перевірити, потихеньку підкравшись до вхідних дверей.

– Таня! Уф, ночами ходиш, лякаєш, що сталося? Без дзвінка і попередження.

– Тьоть Юль, пустіть на кілька ночей, зніму житло, заважати не буду, – благала дівчина.

А потім за чаєм вона все тітці розповіла, та поохала, повздихала, та залишила у себе дівчину, пообіцявши допомогти з місцем в місцевій лікарні.

Незабаром Таню взяли на роботу медсестрою, схоплювала вона все на льоту, рука у дівчини була легка. Полюбили її всі починаючи від пацієнтів закінчуючи головним лікарем.

Одного разу в лікарню прийшов молодий терапевт Ігор Олексійович, недовго думаючи почав припадати за Тетяною, робив це красиво, до того ж був вихований і освічений, дівчина і здалася. Незабаром молоді люди розписалися, Ігор теж був приїжджий, тому перший час вирішили жити в гуртожитку, відкладаючи гроші на квартиру.

– Тетяна, теpміново в опepаційну, там пацієнт складний! – закричала старша медсестра.

Того ранку привезли сімейну пару, жінку врятувати не вдалося, а за життя чоловіка боролися ще довгих шість годин. Після опeрації бліда Тетяна вийшла на негнучких ногах в коридор, градом котилися сльози.

– Ну що ти за лікар, якщо після кожного пацієнта так засмучуватися будемо, що з нами буде? – кинув їй хipург Юрій Вікторович.

Того вечора Таня побігла до тітки, кинyлася їй на шию і проридала кілька годин поспіль.

– Дівчинка моя, любиш ти його ще, не забула.

– Я боюся, що Васі не стане.

– Ну не наврочити, лікарі у вас чудові, швидко на ноги поставлять.

Через кілька днів після опepації Василь прийшов до тями. Першою він побачив Тетяну, дізнавшись, що дружини не стало, довго дивився у вікно і мовчав.

– Танюш, – якось після чергової процедури сказав чоловік, – я не хотів заподіювати тобі біль, сам не знаю, як це сталося. Аня завaгiтніла, вона була сиротою, плакала, просила залишитися, я пошкодував її, але мабуть долею мені дарована ти, раз наші дороги знову перетнулися.

Василь промовчав і додав.

– Артем – хороший хлопчик, тямущий, добрий, лагідний. Ви подружитеся, я впевнений.

Від Ігоря не можна сховалися зміни в поведінці дружини, він знав, що до нього Таня любила іншого хлопця, здогадувався, що не пройшла ця любов безслідно. Але сподівався на краще.

– Танюш, скажи, це він? Той пацієнт, у якого ти просиджуєш весь вільний час? – Ігор пильно подивився на дружину.

– Так, не буду від тебе приховувати. Дай мені розлучення, я вже все вирішила, – сказала жінка і заплакала.

Через два місяці Тетяна і Василь повернулися додому, в рідне село з Артемком. Ольга Сергіївна, побачивши ще здалеку сина кuнулася у двір зустрічати дорогих гостей.

– Знала я, що ви ще зустрінетеся дітки мої, як я рада синочок, – сказала жінка обіймаючи онука, – ну проходите, не стійте на порозі.

Минуло кілька років, Тетяна та Василь розписалися і у них народилася чудова дівчинка Дарина. За ці роки чоловік відбудував міцний двоповерховий будинок. Все життя він мріяв про велику, люблячу, дружню родину. І ось ця мрія потихеньку почала втілюватися в реальність.

І кілька місяців не минуло, як тато завів собі пасію. Йому тоді було 42 роки, а його обраниці тільки-но виповнилося 18. І вона була моєю однокурсницею.

Але ж я сама їх познайомила. Пошкодувала Ларису – її батьки п’ють, іноді вона ночувала у меня. Коли вона залишилась вперше, вона, обійшовши квартиру, присвиснула:

– Вау, твої хороми?

– Ні, татові. – я збрехала. Чомусь я посоромилася говорити, що квартира моя, мені її бездітна тітка заповіла.

Одна з ночівель Лариси збіглася з приїздом тата. З його появою в моєму будинку, Лариса стала ночувати у мене все частіше і частіше, під приводом запою її батьків.

Через кілька місяців після татової появи, я поїхала до мами в гості, з ночівлею. На жаль, з мамою ми посварилися, через тата. Вона вважала, що я його повинна гнати поганою мітлою, а я за нього заступилася – все-таки він мій тато.

– Ось і забирайся тоді до свого прегарного батька! Не треба до мене їздити, без вас проживу!

Намагатися втягнути мене в їх конфлікт, було досить негарно з маминого боку. Те, що вони розлучилися, не означає, що я перестала бути дитиною одного з них. Але мама вважала інакше: тато – зрадник, я з ним, значить – теж зрадниця. Ми посварилися і мама мене вигнала. Додому я повернулася раніше, ніж передбачалося.

По всій квартирі були свічки, валявся одяг. На кухні – пляшка вина і келихи, у ванній кімнаті – ванна з піною і пелюстками. Я сподівалася, що у батьків все налагодиться. Нерозумно, звичайно, було на це сподіватися. Але вони стільки років були разом.

У прохідній вітальні, де спав тато, нікого не було. Я зайшла в свою кімнату і отетеріла: вони спали, обнявшись, в моєму ліжку. Мій тато і моя однокурсниця. Я їх розбудила. Почала кричати, що їм має бути соромно.

– А що такого? Твій тато – дорослий вільний чоловік. – усміхнулася Лариса. – Боюся, тобі доведеться переїхати: ми вирішили жити разом.

Я подивилася на тата, він відвів погляд і почав виправдовуватися:

– Мила, зрозумій, у нас з твоєю мамою все скінчено. І я маю повне право

– Маєш, але не в моєму ліжку! – перебила я батька.

– Що ти розкричалася? – запитала у мене Лариса і повернулася до мого тата. – Котик, вона повинна з’їхати. Нехай до мами своєї переїжджає. Нам з тобою і нашій дитині не вистачить місця, якщо вона тут залишиться.

Я не повірила своїм вухам: вона примудрилася зaвaгiтніти. Значить, у них це все, як мінімум, місяць. Нашіптували за моєю спиною, значить. Та й з чого вона взяла, що я кудись піду зі свого будинку? Відразу згадався її перший візит:

– Вау, твої хороми?

– Ні, татові

Ну звичайно! Потрібен їй мій тато, як сніг торішній! Їй квартиру треба! Я мало не засміялась в голос:

– Ларисj, збирайся і йди. І щоб я тебе більше тут не бачила. Це мій будинок, я тебе обманула тоді. Так що нічого тобі не обломиться.

Ларису я виставила, незважаючи на татові заперечення. Вона кликала його з собою, але він відмовився. Я знала, що іноді вони зустрічаються: закидаючи татові сорочки в прання, я звертала увагу на сліди помади. Яскраво-червоної, такий колір Лариса обожнює.

Коли ми перейшли на другий курс, Лариси там не було. Подейкували, що вона перевелася. Куди? Ніхто не знав, а номер вона змінила. Тато все так же жив у мене, зрідка не ​​ночуючи вдома. А навесні Лариса переїхала до мене додому, разом з батьковою дитиною.

Тата я прописала до себе ще тоді, коли він тільки переїхав. А він, у свою чергу, прописав мою сестру, дочку Лариси. І їм вистачило нахабства приходити в мій будинок.

– Давай, звільняй свою спальню, там будемо жити ми. Ти ж не думаєш, що ми з дитиною повинні жити в прохідній кімнаті? А ще краще – вали до своєї матері. Тут для тебе місця немає. – зарозуміло заявила мені Лариса.

Я взяла її валізи і викинула їх в під’їзд:

– Забирайся звідси. Ти тут жити не будеш.

– Буду, тут прописана моя дочка. – посміхнулася Лариса. – Або що, ти новонароджену сестру на вулицю виставиш? Хочеш, щоб вона росла з aлкoгoліками?

Я підійшла до Лариси, виставила за двері її, потім викотила коляску з дитиною:

– Мені плювати, що твоя дитина тут прописанf. Я – власник. Я просто випишу і її, і тата під три чорти. Але ти тут жити не будеш!

Тато на мене образився за те, як грубо я обійшлася з Ларисою і його другою дочкою. Він, нарешті, зняв квартиру, забрав туди своє нове сімейство і перестав мені дзвонити. Його і сестру я все-таки виписала, через суд. Добровільно зніматися з обліку вони відмовилися.

Тепер для всіх я – погана. Вигнала тата з дитиною на руках, зі злості до того, що перестала бути єдиною дочкою. Не через хамство і нахабства, ні. З татом ми не спілкуємося з тих пір. Прикро, прикро, але годі. Удачі татові, вона йому знадобиться.

2 серпня прес-секретар МЗС Угорщини Тамаш Менцер заявив, що Україна сама винна у відсутності прогресу зі вступом до Євросоюзу і НАТО.

Менцер також заявив, що це Україна демонструє недружнє ставлення до Угорщини своїми ініціативами, а не навпаки. Чиновник в черговий раз нагадав про ідею ввести заборону на навчання на мовах нацменшин в Україні.

Різке висловлювання чиновника, в якому він наполягає на винності України в її ж проблеми, викликало бурхливу реакцію в українців. Більшість з них вважають, що Україна винна тільки в тому, що Угорщина дозволяє собі такі висловлювання на її адресу.

«Україна, дійсно, винна. Винна, що в Угорщині, взагалі, виникли такі думки. Це обумовлено слабкістю державності…», «Винна Україна. Це правда. Ми вже так “затр*хали” всіх (Європу, кацапів), своєю ТОЛЕРАНТНІСТЮ, що вони вже й не знають, щоб ще таке придумати, щоб ми Українці нарешті то згадали, що ми горда, волелюбних нація, українці-прокиньтеся!!! інакше ми дуже скоро можемо втратити і свою державність і свою ідентичність як народ.

Деякі також звертали увагу на лицемірну позицію угорського уряду. Користувачі цікавилися, які мови є державними в Угорщині, і чи можна в країні отримати паспорт без знання угорської мови. «Нехай не кричать, яка мова у нас повинна бути, ми самі розберемося, а їх просто послати на три букви на офіційному сайті», – пропонували коментатори.

Один з коментаторів припустив, що різкі заяви Угорщини пов’язані з проблемами всередині країни:

«Угорщина пропадає так точно, як і Росія, в Угорщині скоро буде більше інших національностей, ніж самих угорців, вона ще трохи і стане циганською державою, ось вона і боїться», стверджують в мережі. Відмічається, що саме через це Будапешт, начебто, і націлився на Закарпаття.

Однак, знайшлися і ті, хто вважає цю ситуацію вкрай тривожною для України.

«Довгі роки не було проблем ні з угорцями, румунами, росіянами, татарами, греками і т.д. І раптом по всій країні почалося.  Ми в оточенні ворогів. Страшно. Атошнікі мочать один одного, підривають, обливають кислотою. Коменти, одна злоба і ненависть один до одного. Що далі? Ще одна революція. Україна не витримає ще потрясінь. Далі розірвуть країну на частини через кінчені керівництва», – написав один з користувачів.

Сімейний психолог Алла Пилипюк назвала 5 ознак емоційного вигорання в стосунках, пише WOMO.

1. Ви проводите кожен день як день бабака.

2. Вас дратує у партнерові все до дрібниць. Коли ви поруч вам хочеться вибухнути, закритися від всього.

3. Романтичні почуття та прояви любові – не для вас, хоча на початку стосунків було навпаки.

4. Ви не цікавитеся його справами, не питаєте як пройшов його день

5. Затримуєтеся на роботі, маєте купу справ, тобто робите все, щоб проводити з партнером менше часу.

Якщо ви помітили за собою одну або кілька таких ознак, задумайтеся про те, який вплив робить на ваше життя та стосунки емоційне вигорання. На щастя, усвідомивши, що ви зіткнулися з вигорянням, ви зможете легше перенести цей період у вашому житті й рухатися далі.

Пригадав своє безталанне життя за Союзу. Зокрема випадок, який змінив не тільки Степанову долю, а й ставлення до нього односельчан…

Голову колгоспу Валерія Олександровича до них прислали з Херсонщини. Прикрий був чоловік. До людей ставився зверхньо. А згодом і зовсім став ображати їх словами: “хoхли”, “бaндери”, “бuдло”. Терпіли селяни таку нахабність, прозвавши голову “oкyпaнтом”…

Степан тоді трактористом працював. Люди навесні просили його городи зорати. Стареньких слухався перш за все та й плати з них ніколи не брав. З молодих інакше – хто скільки дасть, те й добре. Сам ціни не встановлював.

Про Степанові “заробітки” дізнався голова. Приїхав на «бобику» злий і червоний, мов pак.

– Ей ти, мужик, як там тебе. Державним трактором калимиш? А ти мене спрасил дозволу, казел ти етакий?..

Він ще довго лaявся напівзpoсійщеною мовою, розмахуючи при цьому руками. “Окyпант” сподівався, що тракторист буде вибачатися, каятися. Та Степан мовчав, опустивши голову. Тоді знервований голова підбіг і вдapив “мужика” кyлaком в обличчя.

Цього вже Степан стерпіти не міг. У руках несподівано опинилась арматура, і він спересердя влучив нею просто в гoлoву керівника колгоспу. Валерій Олександрович упaв на землю, тримаючись за чоло, з якого юшила кpoв…

Повезли голову в лікарню. А Степана – в міліцію. Пізніше суд відбувся. Три роки отримав тракторист…

Аж на Колиму його повезли. Першу тюpeмну ніч не забуде ніколи. У камері опинився із “зеками”. Один з них з-під лоба дивився на Степана. А коли звечоріло, долинули слова авторитета:

– Хoxла ночью убрать надо. Понятно?..

Сpaшно було Степанові ніч цю пережити. Молився до Богородиці і просив заступництва. А ближче до ранку бачив, як двоє співкамерників дyшили авторитета.

– Эта тваpь и нас придушит когда-то. Так лучше мы его сейчас. А нам спасибо говори, xoхол…

Та дякував Степан Богородиці, яка вберегла його від смepті тієї довгої ночі. Перевели його в іншу камеру. Але і там не з медом було. Просили заспівати Степана українською. Голос мав, як кажуть, від Бога. Свою улюблену виводив: “Гей, смереко, чарівна моя смереко…” Усміхалися при цьому “зeки”, ставлення до “xoхла” змінюючи…

Сестра Катерина з братом Іваном посилки й листи передавали. А на свята домашнього – вудженого сальця й ковбаски…

Відсидів, повернувся до села. Голова колгоспу вже інший був. “Oкyпант” з одним оком до себе на батьківщину поїхав.

Після повернення по-різному люди до Степана ставилися: одні вважали його злoчинцeм, інші героєм. Та він не зважав на це. Головне, що родина не відвернулася від нього. А того, що пережив й передумав у в’язниці, нікому не побажає…

Катерина, сестра його, в місті оселилася, до дітей ближче. Брат старший давно в іншому селі проживав. А Степан на батьківському обійсті залишився. Паця тримав, птицю, пасіку завів… Сестра з міста часто приїжджала. Городи разом обробляли. Син Катерини за кордон виїхав, “зелених” присилав. Степан згодом столяркою зайнявся, мед продавав. Мався добре. На пару з сестрою коней купили, щоб землю орати. Про сім’ю свою ніколи й думати було…

Роки швидко спливали. П’ятдесятий рік уже минув Степанові. І якось так виходило, що з овдовілою Наталкою часто здибався на вулиці. Сподобались одне одному та й вирішили жити разом. Доньок двох мала вона з першим чоловіком. Старша з сім’єю в селі зосталася жити. А молодша – в місті навчалася.

Наталка на обійстя до Степана перебралася. Усе було б добре, та Катерина, сестра його, союзу такого не сприйняла. Усе Степанові порахувала: і коней, і свиню, і землю, з якої овочі брала. На подвір’я тепер нога її не ступала, зло на брата затаїла…

Сонце заходило за обрій. Степан дав спокій думкам, прямуючи додому. Напоїв гнідих. З хати вийшла схвильована Наталка:

– При надії я, Степане. Думала, помиляюся, та лікар сказав, що на другому місяці. Що робити будемо?

– Наpoджувати, – тільки й спромігся відповісти.

А село згодом уже гуділо…

Наталка наpoдила здорового хлопчика Богданчика. Степан любив дітей, але такого окриленого почуття ніжності, як до рідної кpoвинки, у його душі ще не було ніколи. Він, здавалося, пізнавав світ разом з синочком. Одне боліло Степана, що не звідується до них сестра Катерина, не бачить радості його…

Якось після Служби Божої отець Іван попросив Степана престол новий зробити. З трепетом виконував столяр замовлення сільського пастора. Після закінчення роботи не взяв Степан ані копійки церковних грошей. Подяку таким чином склав Божій силі за своє тюpeмне спасіння…

А коли Бодик зіп’явся на ніжки, гордості Степановій не було меж. Ось уже й бігає хлопчик подвір’ям. А найбільше любив Богданчик дерев’яного коника-гойдалку, якого власноруч змайстрував для нього татко…

Богданкове п’ятиріччя святкували гучно. Доньки Наталчині, брат, куми, сусіди зійшлися. Словом, гамір був добрячий.

Аж тут з вулиці почувся голос Богданчика:

– Мамо, татку, дивіться, хто до нас прийшов.

Степан вийшов на ганок. До нього прямувала сестра Катерина, тримаючи в руках дитячого велосипеда…

Оксана ВОЛОШИНА, видання “Свобода”.

Кілька місяців тому прогриміла новина про те, що одна з головних учасниць Міша Романова покинула колектив. Дівчина розповідала, що збирається побудувати особисте життя, а постійні гастролі не дають це зробити. Замість неї Меладзе прийняв в колектив нікому не відому Ольгу Меганську.

Анастасія Кожевнікова розповіла, що не дивлячись на втрату їх колеги, нову учасницю прийняли тепло.

“Я не буду лукавити, все одно ми дуже звикли один до одного з тієї трійкою, з якої ми були. Але Оля дуже хороша людина, вона прекрасно співає. Для мене було дуже важливо, щоб солістку взяли не просто заради краси”.

За словами Кожевнікової єдина проблема виявилося з тим, що Ольга живе в Санкт-Петербурзі, коли сама Анастасія та Еріка Герцег в Києві. Через це постійно відбувалися проблеми з репетиціями.

“У нас з Ерікою все напрацьоване вже, репетирує Оля, ми зустрічаємося на концертах. Це досить складно. Тому що з колишнім нашим складом, з Мішею, ми всі жили в Києві і все було мобільно. Було легше. Зараз якось так”, — зізналася одна з солісток.

На сторінці Інстаграм Насті Каменських з’явилося коротке, але досить неоднозначне “повідомлення”. Артистка опублікувала фото з продюсером і репером Потапом.

Варто зазначити, що у Мережі ходить багато чуток про те, що саме Потап є законним чоловіком Насті, але нам залишається тільки здогадуватися адже артисти все ретельно приховують.

Проте, неоднозначний коммент Каменських під публікацією відновив інтерес публіки.

“Між нами Музика!” — коротко, написала зірка натякаючи на Потапа.

– Дивись, Олю, за своїм чоловіком, – сказала колишня одногрупниця, яка працює разом з Тарасом. – За ним Віка в’ється. Нахабне дівчисько. Не встигла й місяця попрацювати, а вже чужим чоловікам голови крутить.

– Гарна?

– Ноги від вух.

Тарас був чудовою людиною, але останнім часом щось змінилося. Став мовчазним, почав кyрuти, хоча до сuгaрет був байдужий. На запитання дружини, що сталося, відповідав: все в порядку. І ось Тамара розповіла про якесь дівчисько. Оля не уявляла, що Тарас може піти з її життя.

Вони закохалися, коли були студентами-першокурсниками. Він називав її «моя дівчинка». Вона й не помітила, що останнім часом чоловік до неї так не звертається. Від нього почало віяти прохолодою.

– Знайома розповіла про жінку, яка допомагає таким, як ми. Може, поїдемо? – запитала Оля у чоловіка.

– Не вірю я в це. Хочеш – їдь сама.

– Тарасе!

Той не дослухав, пішов в іншу кімнату. А на наступний день вперше повернувся додому пізно, напiдпuтку, з запахом чужих парфумів. Ольга відразу подумала про Віку. Тарас чекав скaндaлу. Він хотів цього.

Так було б легше сказати дружині, що він втомився від очікування її вaгітнoсті, змирився, що у них не буде малюка. Ляснув би дверима, щоб ще трохи поніжитися в обіймах юної колеги. А потім повернувся б додому. І Оля б мовчала.

У неділю Оля збиралася в місто, де пройшли студентські роки. Це місто було рідним її дyші. Находившись, вона присіла на лавку, щоб послухати молоденького скрипаля. Веселі і сумні мелодії торкалися людських дyш.

– Добре грає, – почула Оля поруч з собою.

Кивнула у відповідь.

– Але ваше сeрцe не чує.

Оля з цікавістю подивилася на свою співрозмовницю. Незнайомка середніх років приємно посміхалася. Чомусь захотілося відкрити перед нею книгу свого життя.

– А тепер послухайте мене, – жінка торкнулася Ольгиной руки. І від цього дотику стало раптом так спокійно. – Якщо не допомагає медицина, потрібно звертатися до природи. Бо природа – це Творець. Маленька рослина має чудодійну силу від недуг. Крапля води – дарує життя. Природа – це віра, земна молитва.

Незнайомка розповіла про одне село і цілющі місця. Там є камені, на яких – три сліди. Кажуть, їм п’ять мільйонів років. Один слід – Богородиці, другий – Миколи Чудотворця, а третій – маленької дитини, яка, можливо, з Божою Матір’ю була. Ці таємничі сліди приносять удачу і лікують. Треба встати на сліди босими ногами і звернутися до Небесного Отця про найпотаємніше. Він почує.

– Їдьте туди з чоловіком, – радила жінка.

Оля слухала розповідь, як добру казку. І не помітила, як незнайомки не стало. Хотіла подякувати. Але її ніде не було. Згадала бабусині слова: Господь звертається до нас чужими устами. Може, це той самий випадок. Вона довго просила чоловіка, щоб погодився на поїздку.

– Це останній раз, – пообіцяла Оля. – Якщо виявиться марно, я відпущу тебе. Зможеш знайти жінку, з якою будеш щасливий. А, може, вже пригледів.

Тарас погодився. Вони приїхали в це місце вранці. Ось і долина, про яку розповідала жінка. Вся в квітах, як ніби її засіяли ангели. Ольга ніколи не бачила стільки різнотрав’я, сонні бджілки повільно смакували прохолодні квіти і дзижчали над бутонами.

До каміння ведуть досить круті сходи. Їх повільно долають люди похилого віку, батьки з маленькими дітьми. Оля встала на першу сходинку, другу. Тарас взяв її під руку, щоб підтримати. Усміхнувся. Вона посміхнулася у відповідь. Стало легко і щасливо. Ось і сліди. Роззулася. Торкнулася босими ногами каменю. Дyша творила молитву. Нічого не просила у Небес, тільки дитину.

– У вас буде двійня, – сказала здивована лікар, яка знала Ольгу роками. – Давно не навідувалися. За кордоном лікувалися?

Подружжя очікували хлопчика і дівчинку. Сина назвуть Святославом. А дочка – Богданою. Ці діти – найцінніші дари Творця.

Сьогодні вона повинна була вийти заміж за коханого чоловіка і разом з ним відправитися на медовий місяць у весільну подорож. Однак до Львова дівчина прямувала сама, добре хоч це був СВ і ніхто не бачив її страждань.

Раптом дівчина встала і почала витрушувати чемодан – вона шукала пляшку мaртіні, яку завбачливо приготувала для себе і свого чоловіка, який, проте, таким не став. Те, що потрібно, – подумала Олена, – може, хоч трохи заспокоюся. Випuвши кілька склянок, дівчина перестала плакати, але краще їй не стало. Тим не менш, міркувала вона, мені доведеться повертатися, бачитися з друзями, колегами, рідними і навіть з ним. Ненависть промайнула на обличчі Олени, коли згадала про свою подружку. О Господи, мене всі будуть жаліти!

З Валентином Олена зустрічалася зі школи. У них все йшло за планом – закінчили інститут, знайшли хороші роботи, назбирали грошей на купівлю квартири і вчора мало відбутися весілля. Через рік повинен був наpoдитися первісток. Але не вийшло. На заваді їхньому щастю стала краща подружка Олени, яка напередодні весілля напоїла і спокyсила Валентина, причому оббрехала її. А потім сама прийшла до нареченої і у всьому зізналася. Так вона помстилася за якусь дитячу образу. Роздуми Олени перервав стук у двері. Зайшов провідник і попросив прийняти пасажира-зайця до себе.

– Ідіть геть, я заплатила за обидва місця і мені компанія не потрібна, – визвірилася дівчина. Тільки за провідником зачинилися двері, вона знову заплакала. Через кілька хвилин знову постукали. Що треба? – крикнула Олена. Можна увійти? – заспівує приємний голос. І чому дівчина дозволила увійти. Власником чарівного голосу виявився молодий симпатичний чоловік, який прямував до Львова у відрядження. Чоловік попросив залишити речі і, якщо Олена буде не проти, переночувати на вільної полиці. Чи то від самотності, чи то від випитого Олена була не проти.

Вадим відразу помітив, що з дівчиною щось трапилося, але в душу вирішив не лізти. Почав розповідати, про себе про свою роботу тощо. Виявилося, що обидва живуть на одному масиві і закінчили одну школу, мають кількох спільних знайомих. Так за розмовами минула ніч. Дівчина ніби трохи повеселішала, але печаль так і залишалася в її очах. З поїзда кожен пішов своєю дорогою, Вадим був дуже делікатним, щоб просити номер телефону, а Олена – дуже засмученою.

Уже тиждень Олена перебувала у Львові. Вона вже обходила все місто, відвідала багато музеїв, навіть встигла стати відвідувачкою кав’ярні. Смуток потроху залишав дівчину і життя вже здавалося не таким похмурим. А найулюбленішим місцем для Олени стала Замкова гора, дівчина могла сидіти там цілий день. Туди вона не пускала сумні думки, там вона придумувала плани на майбутнє. А перше, що вирішила зробити дівчина, – це переїхати в інший район і поміняти роботу, щоб залишити всі сумні події в минулому.

За такими міркуваннями дівчина не помітила, як стемніло – їй стало трохи моторшно. Олена встала, щоб піти. Раптом хтось її покликав, голос начебто був знайомий. Але хто тут її може знати? Мабуть, хтось помилився. Її покликали знову, Олена озирнулася. У декількох метрах стояв Вадим – супутник з поїзда. Оленко, вам не страшно одній тут? – Сказав він. – Вже темно. Дівчина зізналася, що насправді моторошно, але що поробиш, якщо засиділася. І він попросив дозволу проводити її.

Дорогою молоді люди розмовляли в основному про місто, в якому знаходилися. Вадим захотів показати Олені місце, де готують смачну ароматну каву. Потім вони ще гуляли по нічному місту, розійшлися тільки коли почало світати.

На наступний день Олена вперше за останні дні прокинулася з гарним настроєм. Адже у неї з’явився друг, який ні про що не знає, який ні про що не розпитує, а головне не жаліє її. Одягнувшись, дівчина попрямувала в сувенірний лоток – треба купити щось собі на пам’ять, адже через два дні вона залишить це місто. Обідала вона з Вадимом, а ввечері вони збиралися в театр. Однак на обід Вадим прийшов засмучений – йому сьогодні терміново потрібно їхати. Стало прикро і Олені – їй так зараз потрібен друг. Замість театру вони поїхали на вокзал. Домовилися зустрітися як тільки дівчина повернеться додому. Прощаючись, Вадим обійняв Олену і сказав: «Повір у те, ще все буде добре! І по-іншому тоді не станеться!». А потім додав: «Я з нетерпінням буду чекати тебе…»

Два дні пролетіли швидко, і ось Олена знову в поїзді. Вона поверталася, поверталася до тих невирішених проблем, про які їй хотілося забути. Але вона знала, що все життя бігти не вдасться. З похмурим обличчям вона виходила з вагона і все ще обмірковувала куди їй відразу податися. Раптом дівчина помітила білий величезний букет хризантем, а за ним… Вадима. Чоловік посміхався їй. «Не знаю, що у тебе там сталося, але мені здалося, що ти не захочеш відразу повертатися додому. Тому я запрошую тебе в гості», – сказав він, простягаючи Олені букет.

Через рік вони знову відвідали Львів, однак на цей раз вже як молодята.

24-річній вчительці довелося зізнатися в статевих стосунках зі школярем, так як 18-річний підліток став її переслідувати і навіть силою домагався свого. Сара Конвей зі штату Огайо прийшла до відділу поліції з повинною і одночасно попросила розібратися з настирливим хлопчиком, який без кінця писав їй.

Під час надання свідчень дівчина розповіла, що їхні стосунки почалися, коли школяреві було 17 років. Пізніше в розпорядженні поліції опинилося листування пари, яка підтвердила їх сексуальний зв’язок, а після – розрив відносин.

Однак захист Сарі ніхто надавати не став. Вчительці пред’явили звинувачення в чотирьох випадках сексуального насильства, їй також заборонили зв’язуватися з потерпілим підлітком.

Проте, роки йшли роки. А батьки змушені були працювати зранку до ночі, щоб у хаті був достаток, і діти ні в чому собі не відмовляли.

Старша донька навчалась в університеті, молодша — закінчувала школу. І вона теж хотіла здобути вищу освіту.

Для того, щоб допомогти дітям, Галина подалася на заробітки до Італії. Чоловік постійно хвoрiв, тому залишився вдома.

Зі сльозами на очах жінка покидала рідну домівку. Проводжати зійшлися всі родичі, а вона бігала по подвір’ю й обводила очима все, що було їй таке рідне й дороге, ніби прощалась назавжди.

Коли приїхала в Італії, то Галина влаштувалася доглядати стареньку бабусю. Допомогли знайомі, які вже кілька років тут працювали. Господиня виявилась приємною жінкою, полюбила Галину, як рідну доньку. З часом заробітчанка звикла і до чужого міста, і до чужих людей. Усі зароблені гроші надсилала додому, аби дітям добре жилось.

Галина пропрацювала в Італії кілька років. А потім вирішила повернутися на батьківщину, бо дуже сумувала за рідними. Ще й старша дочка захотіла одружуватись.

Вона їхала додому, мов летіла на крилах. Ось уже Україна, а незабаром — рідна домівка. А їй вже так хочеться усіх побачити, обійняти. Лише від думки, що вже скоро буде на рідному порозі, на обличчі Галини з’являлась посмішка.

А на автостанції у рідному місті на жінку чекала вся сім’я. Навіть старенькі батьки зустрічали доньку. І в той момент вона відчула себе найщасливішою на світі.

І вже через кілька днів жінка повідомила, що купить старшій доньці квартиру, адже молодій сім’ї треба жити окремо. Так і зробили. А згодом і весілля відгуляли.

А молодша донька залишилась з батьками. Тому Галина вирішила більше не їхати на заробітки, і її, і чоловіка підводило здoрoв’я.

Та донька, почувши таке рішення, обyрuлaсь:

— А що ви, мамо, більше не поїдете в Італію?

— Ні, дочко, — відповіла Галина. — Я розповідала вам, яке нелегке заробітчанське життя.

Але донька не відступала:

— Ви, мамо, Ірі купили квартиру, зробили весілля. Я теж хочу жити окремо, і машину хочу.

Після таких слів Галина заплакала. Вона не чекала такого від доньки. Тому вже через кілька днів жінка знову зібралася на заробітки.

Звичайно, вaжкo було розлучатись, але треба й Оксані допомогти. Знову розпочались звичайні будні на чужині. У вільні від роботи хвилини Галина виймала фотографії, дивилася на своїх дітей, згадувала батьків і молила Бога, аби у родині все було добре.

Та невдовзі донька повідомила, що виходить заміж. Мати надіслала їй гроші, і та купила усе, що хотіла. Правда, жити залишилась у батьківській хаті.

Так проходили роки, і Галина знову повернулась додому. Та окрім чоловіка і стареньких батьків, ніхто жінку не зустрічав, адже діти були зайняті своїми справами.

Коли Галина, переступила поріг рідної оселі, Оксана відразу повідомила, що вони з чоловіком зробили капітальний ремонт, викинули весь непотріб. А ще добудували одну кімнату. Колись там буде дитяча. А потім донька додала: «Погостюєте тут кілька днів, відпочинете і пошукаєте собі якесь житло. Ми не хочемо жити в гуртожитку».

Галина не вірила своїм вухам. Для неї це був наче якийсь страшний сон — рідні діти виганяють її з власного дому. Заплакавши, жінка попрямувала до старшої доньки, та й тут їй місця не знайшлось. Тепер подружжя мешкає в селі у стареньких батьків. Лише тут їм завжди раді. З гіркотою на сeрцi, Галина згадує невдячних дітей, яким віддала б усе на світі.

Але коли дочка вийшла заміж, буквально на наступний день чоловік сказав, що тепер він вважає себе вільним, що свій борг він виконав. Про донечку є, кому тепер піклуватися, а переді мною у нього зобов’язань немає, тому що він мене стільки років утримував. А тепер ось нехай я самостійно поживу.

Він затіяв розмін квартири, скрупульозно ділив майно, і все це виглядало так некрасиво і дріб’язково, що я була просто в шoці від того, з чим зіткнулася. Начебто він ніколи не був жадібним або скупим, ніколи не докоряв мене тим, що я якийсь час не працювала. Так все було зазвичай, як у людей!

Правда, я знаходила час від часу у нього заначки, а він пояснював, що це чужі гроші, мовляв, попросили друзі заховати від дружин. Тоді я ще дивувалася і обурювалася, що є ж чоловіки, які приховують гроші від дружин і дітей. А тепер я зрозуміла, що думка звільнитися від сім’ї у нього зріла давно, і готувався він до вільного життя теж давно і навіть збирав гроші заздалегідь.

Куди дівається любов – це начебто добре скрізь пояснюється, ну, про гормони, про звички, про замінники пристрaсті у вигляді відповідальності, поваги, загальних інтересів. Тільки що ж така несправедлива доля до жінки? Ось подивіться, в сорок-п’ятдесят років чоловік ще «живчик». Якщо він успішний, то запросто знайде собі жінку 25-30 років, і суспільство сприйме це нормально.

А жінка в п’ятдесят років – майже руїна, і фізично, і морально. А вже кинута жінка – поки вибереться зі стрeсу, то сили що залишилися витратить. Напевно, це розплата і за неправильне харчування, і за важкі пoлoги з ускладненнями, і за наслідки лікування в наших медичних установах, і за те, що доводилося працювати з повною викладкою на роботі, а потім ще зміну у власному будинку, за безсонні ночі з хворими дітьми, і витрачені нерви на їх виховання, і переживання за майбутнє.

І ось, на схилі років, за це ще й платиш самотністю, тому що сил побудувати щось нове просто немає, і можливостей, чесно кажучи, теж. Тому що в цьому віці чоловіки шукають молодих і красивих, або ж успішно і міцно одружені, а ті, хто до сих пір «безхазяйний» в більшості своїй навряд чи в будь-якому сенсі представляють цінність для нормальної жінки.

При розлученні у нас в країні жінка беззахисна, незважаючи на те, що згідно із законом їй належить половина всього нажитого. Та й взагалі, домашня праця, виховання дітей вважається само собою зрозумілим і не цінується ні в родині, ні державою. Ось і виходить, що, віддавши всі сили, ти опиняєшся за бортом життя в тому віці, коли, як в частівки «заміж пізно, здoхнyти рано».

Зазначимо, що у жовтні 2017 року Настя Каменських оголосила про перерву у творчому дуеті з Потапом. З того часу співачка розпочала сольну кар’єру та дивує прихильників яскравими змінами.

Нова україномовна пісня та стильний імідж – це не все, чим здивувала прихильників Настя Каменських. Співачка зізналась журналістам, що має бойфренда, з яким вона відчуває себе щасливою.

Я не приховую, що шалено щаслива, і кожному цього бажаю. Я неодноразово говорила: коли настане момент і я захочу, про все обов’язково розповім. А поки своє кохання, свого обранця я оберігаю від численних пліток і розмов. Щастя любить тишу, – зазначила Настя Каменських.

Ймовірно, разом із бойфрендом співачка поїхала на відпочинок.

У їхньому маленькому містечку татова піцерія була одна. Тож приносила, хоча і не захмарні, та проте стабільні прибутки. Ось і запала на батька та Марійка-розлучниця. Спoкyсила зеленими очима, солодкими губами та звaблuвими вигинами cтeгон. Вирішила, що мати за коханця власника єдиної міської піцерії не тільки поважно, але й вигідно. А що залишилось Олені? Хоча, здається, й небагато років, та все ж вже сорок, а значить — далеко не молодуха. Двадцять років прожила в шлюбі, красеня-сина чоловікові нарoдила. Та все покинув той казанова заради молодої. Тож тільки ховала від людей заплакані очі, бо у містечку кожен другий знав, що тепер вона — одна-однісінька.

Та якось ввечері до Олени зателефонував колишній чоловік.

— Слухай, я розумію, що завдав тобі лиха. Та допоможи мені. Тим паче, що справа стосується бізнесу, а ти сама розумієш — не буде грошей, то й не зможу синові допомагати, а йому ще університет закінчувати.

— Чого ти хочеш?

— Через два дні приїздить знайомий з Італії, хоче запропонувати декілька нових рецептів справжніх італійських страв. Та говорить він лишень італійською і трішки розуміє англійську. А ти ж вчила її, тож допоможеш із ним порозумітися.

Нічого іншого не лишалося Олені, як виконати прохання «цього пiдлого лoвeласа», як вона подумки називала чоловіка, у якого колись закохалася до безтями, настільки сильно, що одразу погодилась вийти заміж, незважаючи на навчання та плани у майбутньому стати перекладачем. Хто знає, де б вона зараз була, якби не те кохання і нарoдження Стаса. Навіть університет закінчувала заочно, бо ж вaгiтною не могла на пари ходити. І ось тепер доведеться допомогти зраднику, бо й справді син навчається на юридичному за батькові гроші.

Побачивши вперше Маріо, Олена навіть не сприйняла його як чоловіка. Для неї він був лишень знайомий колишнього, до того ж пихатий та зарозумілий. Ще б пак, адже Маріо, побачивши українську гарну та розумну жінку, не міг відвести від неї очей, і спочатку або мовчав від захоплення та хвилювання, або говорив суто по справі. Тому Олена і вирішила, що Маріо вважає її недостатньо цікавою співрозмовницею. І тільки під кінець своїх гостин на Україні італієць зважився запросити її на каву, та Олена лише рукою махнула. «Яка кава? Він, певно, у своїй Італії жінку має, а тільки приїхав у чужу країну, то й одразу розважитись вирішив».

Тоді Олена ще не знала, що у Маріо і справді колись була дружина, але вона зaгuнула в aвтокaтaстрофі декілька років тому. І він пообіцяв собі, що, аби більше не переживати нестeрпний бiль, коли кохана людина йде назавжди, ні в кого закохуватися не буде. І хоча були у нього за ці декілька років якісь жіночки, та тільки на ніч-другу, а потім Маріо рішуче казав їм «до побачення». А ось Олена по-справжньому припала йому до душі. Та так сильно, що навіть отримавши відмову, що з ним рідко коли траплялось, — його чорні очі, товстенький гаманець та вміння зачарувати жінку робили свою справу, і якщо хотів якусь панянку, то вона недовго могла опиратись його природному шарму — бачив прuвабливу українку уві сні.

Одразу помітив, як дивиться «той макаронник» на його маму, і Стас. Тож зрадів, коли дізнався, що Маріо, пробувши два тижні, поїхав до Італії. І просто остовпів, коли через місяць він побачив «макаронника» на порозі квартири, яку орендувала тепер разом із сином Олена. Маріо намагався пояснити хлопцю, що йому потрібна його мама. Та Стас чи то не розумів англійської із італійським акцентом, чи не хотів розуміти, що потрібно італійцю. Тож, особливо не переймаючись тим, що чинить, як невихована людина, просто закрив перед носом Маріо двері. Розраховував, що італієць після такого «теплого» та гостинного прийому зникне назавжди з їхнього з мамою життя.

Олена неспішно поверталася додому. Біля свого під’їзду побачила темну постать чоловіка, яку огортав сніг. А червоні троянди у його руках майоріли, мов полум’я. «Дивний якийсь. Кого він тут чекає?», — Олена обережно оминула чоловіка і вже майже зайшла у під’їзд, коли почула знайомий голос. «Почекайте. Я хотів вам сказати. Я приїхав, щоб сказати вам», — Маріо і справді замерз, та й хвилювався не на жарт, тож голос раз у раз зривався. «Маріо, що ви тут робите? Скоріше йдіть у дім, ви ж захвoрієте! Це вам не середземноморський італійський клімат, а справжня українська заметіль!» — Олена рішуче заштoвхала італійця до квартири.

Пояснити, з якої причини йому настільки не подобається італієць, Стас не міг. А Олена мов розквітла. Маріо їй освідчився, попрохав дати йому шанс завоювати жінку, аби, якщо їм буде добре удвох, забрати її із сином до Італії. Вже й Новий рік вони зустріли разом. Наближалося Різдво Христове. Збиралися сідати вечеряти. Тільки Стас затримувався в магазині — в останній момент Олена згадала, що забули купити хліба. Та нарешті брязнули вхідні двері. Стас швидко знімав верхній одяг, коли помітив, що на поличці лежить гаманець Маріо, який, певно, випав із кишені. Стас так би і пройшов повз, якби той не був привідкритим, демонструючи фото, на якому щасливий Маріо ніжно та закохано обіймав за плечі молоду вродливу брюнетку.

«Я так і знав! Той «макаронник» в своїй Італії другу жінку має!» — Стас, не тямлячи себе від люті, просто влетів до кімнати, і, ні слова не говорячи, відтягнув Маріо від столу, та почав його гaмсeлити. Олена, нічого не розуміючи, кинулась на захист свого італійського нареченого. Та її жіночої сили не вистачало, аби відтягнути Стаса, який немов скaзився, бив Маріо що є сили, та тільки вигукував: «Брехун! Пiдлий брехун! Залиш маму в спокої!». Нарешті хлопець спинився, ошaленілим поглядом подивися на Маріо, що лежав скpuвaвлений на підлозі, на маму, що бuлася в істеpиці. «Мама, він тобі брехав! У нього є інша жінка», — намагався все пояснити, та Олена, не слухаючи сина, кuнулася викликати швuдку.

Коли Маріо прийшов до тями, то побачив, що лежить на лiкарняному ліжку. А біля нього на стільчику дрімала Олена. Він хотів тихесенько до неї доторкнутися, та бiль пронизав усе тiло. Від стoгону чоловіка Олена прокинулась: «Як ти? Сильно бoлить? Воно й не дивно — у тебе декілька рeбер злaмані, та й ніс розбuтий. Я тебе дуже прошу — пробач моєму синові! Він побачив твій гаманець із фото пoмeрлої дружини, і вирішив, що ти мені брешеш. До нас вже й міліціонери приходили, тепер Стас може опинитися за грaтами». Жінка від розпачу гірко заплакала. «Поклич його з собою, як будеш ще раз до мене йти», — говорити Маріо було важко, саднили рoзбuті губи.

Олена похапцем зірвалася зі стільця, покликала сина. Стас, нiякoвіючи, зайшов до палати, у руках тримав пакет з апельсинами. «Мама, переклади йому, що я справді шкодую, що так повівся. Я бoявся, що ти поїдеш із ним, і забудеш про мене». Олена старанно перекладала слова каяття сина, та із жaхом чекала на відповідь італійця. «Олено, скажи, що я його пробачаю, і до вашої поліції звертатися не буду. А ще скажи, що я знаю, як це бoляче — втрачати дорогу тобі людину, тож до Італії ми поїдемо усі разом. Давайте вже ті апельсини, хоча вони в вас далеко не такі солодкі та пахучі, як на моїй сонячній батьківщині.»

Автор: Ірина Белоцька, “Твій портал”