Про це повідомила Чортківська міська рада.

“Ще один Герой повертається із війни до рідного дому на щиті… Надійшла жахлива звістка про загибель чортків’янина, стрільця-санітара Мерени Віталія (27.01.1990). Віталія призвали на військову службу 22 березня 2023 року. Служив в 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді у стрілецькому батальйоні на посаді стрілець-санітар. Загинув 25 грудня під час артилерійського обстрілу російськими військами поблизу населеного пункту Берестове Бахмутського району. Про дату та час зустрічі Віталія у Чорткові повідомимо додатково”, – йдеться у повідомленні.

Сумну звістку повідомив Сергій Добалюк, Козівський селищний голова.

“11 жовтня 2023 року під час штурмових дій поблизу населеного пункту Копані Запорізької області загинув мешканець Козови Демків Ярослав (1978 р.н.) – солдат Збройних сил України, стрілець-санітар гірсько-штурмового батальйону. Співчуття рідним, близьким, друзям та побратимам полеглого військового. Низький уклін і вдячність Герою! Вічний спокій душі та слава захиснику України! Час зустрічі тіла та чину похорону буде повідомлено згодом”, – відзначив Сергій Добалюк, Козівський селищний голова.

Співчуття рідним та близьким Героя.

Як це сталося – читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

Баптист, який “не вмів стріляти”
Загалом особистість 20-річного Артемія Рябчука дуже суперечлива. Хлопець із віруючої родини баптистів (євангельських християн), який має принципи та переконання, розстріляв 10 людей (з яких п’ятеро загинули)? У це справді було важко повірити.

Того страшного дня на Південному машинобудівному заводі у Дніпрі розігралася справжня трагедія. На відеозаписі з приміщення всі побачили справжнього “рембо”, який холоднокровно добивав товаришів по службі. Чи міг строковик, який відслужив лише три місяці і не мав досвіду бойових дій, таке зробити – це питання ставили собі багато “спеців”.

За словами дівчини, яка перебувала разом із Артемієм у навчальному центрі, у нього не тільки був поганий зір, але він ще й… не дуже добре поводився зі зброєю. Також їй нічого не відомо про те, чи захоплювався він комп’ютерними іграми, а читати – точно не любив. Водночас вона наголосила на його організаційних здібностях: мовляв, міг швидко розрулити спірну ситуацію між товаришами по службі.

Після навчального центру шляхи Артемія та дівчини розійшлися, кожен вирушив служити у свою частину. Але припустити, що за два місяці хлопець отримав меганавики, – дуже сумнівно.

Під час війни – до Росії
Наразі Державне бюро розслідувань розглядає кілька версій того, що сталося у Дніпрі. Як розповів директор ДБР Олексій Сухачов, це – скоєння злочину у зв’язку з нестатутними відносинами, з психічним захворюванням підозрюваного та його перебуванням у стані афекту, а також скоєння злочину за дорученням іноземних спецслужб.

Зокрема, управління Служби безпеки України в Дніпропетровській області вже встановило факт відвідування Рябчуком Російської Федерації. У 2019 році він був там два тижні.

Враховуючи, що війна в Україні йде з 2014 року, поїздка до РФ хлопця, який нібито сам прагнув піти служити в армію (а за даними OBOZREVATEL – навіть мріяв потрапити до спецназу), виглядає дуже дивно.

Так, у Росії живе старша сестра Артемія Юлія, яка переїхала туди ще до початку агресії – нібито у 2013 році. За деякими даними – у Татарстані (входить до Приволзького федерального округу). Вона вийшла заміж за громадянина РФ, народила двох дітей.

Сам же Артемій із мамою Маргаритою залишилися жити у селі Броска Ізмаїльського району Одеської області (батько хлопця помер від хвороби кілька років тому). Однак після того, як Рябчук пішов служити, його мати одразу виїхала до дочки в Росію і досі перебуває там – повертатися найближчим часом нібито не збирається.

“Поїздка до Росії або Білорусі будь-якого патріота України – загрожує затриманням, таких фактів чимало. Враховуючи фізичні дані хлопця, спортивну статуру та високий зріст, а також його вік – він у 2019 році міг привернути увагу співробітників ФСБ на кордоні. А зважаючи на наявність у нього найближчого родича в РФ – і потрапити у розробку”, – каже співрозмовник OBOZREVATEL в українській розвідці.

Стверджувати цього, звичайно ж, не можна, але те, що Артемій добровільно поїхав до Росії – такий факт є.

Наразі слідство за допомогою спецслужб з’ясовує, чи міг він проходити спеціальну підготовку на території України та під чиїм керівництвом. Раніше його сестра Юлія в міні-інтерв’ю Ігорю Мосійчуку говорила, що не знає про це, але це не дивує.

Атака ботів та “псошників”
Під час допиту Артемій Рябчук пояснював, що розстріляв товаришів по службі та цивільну жінку-контролера на ґрунті нестатутних відносин: мовляв, фізично ніхто з нього не знущався, а от солдати старшого призову впливали психологічно.

Вони нібито зневажливо ставилися до нього, цькували, змушували прибирати приміщення під час відпочинку тощо. У те, що це цілком можливо, не викликає сумнівів – раніше про подібне в тій самій військовій частині журналістам OBOZREVATEL розповідала ексвійськовослужбовиця Нацгвардії Олена Липовенко, а у МВС уже заявили про нові факти. Проте трагедія на “Південмаші” підняла питання нестатутних відносин на кардинально новий рівень.

“Рябчука піднесли на п’єдестал як борця зі свавіллям у НГУ. Мовляв, якби не він, усі б і далі мовчали, а загибель військовослужбовців змусила звернути увагу на цю проблему.

Однак одна справа – дійсно почати розбиратися і наводити лад, а зовсім інша – підривати довіру в принципі до всієї української армії.

Це особливо небезпечно у нинішній непростій ситуації”, – каже співрозмовник OBOZREVATEL у розвідці.

За його даними, до такої “вигідної” теми миттєво долучилися підрозділи психологічних операцій російської армії.

“Це стовідсотковий факт. Стали з’являтися численні групи на підтримку стрільця, новостворені боти стали формувати громадську думку. А враховуючи, що переважна частина учасників цих груп – жінки, матері військовослужбовців або тих хлопців, яким скоро йти служити – самі розумієте, чим це загрожує”, – розповів наш співрозмовник.

У спільнотах щодо підтримки дніпровського стрільця справді з’являлися пости, в яких невідомі люди просили матерів військовослужбовців написати у приват (для збору даних?), організовували людей на мітинги з провокативною назвою “Ні свавіллю української армії!” і будь-яким способом “підбадьорювали” емоційний стан людей, провокували істерику та негативне ставлення до нашої армії.

“Це все не казки. Підрозділи російських Збройних сил невпинно “трудяться” всі роки гібридної війни в Україні.

Їхнє завдання – надавати психологічний вплив на війська (сили) противника і населення з метою їхньої деморалізації та схиляння до припинення опору, а також з метою зміни поведінки від базового до бажаного.

Такі психологічні операції проводять у процесі підготовки до проведення військових операцій або безпосередньо вже в їхньому розпалі”, – розповіли OBOZREVATEL у ЗСУ.

Зважаючи на напружену обстановку, в якій зараз опинилася Україна, коли нам загрожують, що із дня на день може статися повномасштабне вторгнення Росії, розстріл у Дніпрі став подарунком для російських “псошників”. Тепер тільки питання – випадково чи ні. Але зараз найголовніше для всіх – включити голову і не вестись на провокації, тверезо оцінювати те, що відбувається, і не давати маніпулювати собою.

Декілька груп у Facebook, у яких було зафіксовано підвищену активність російських акаунтів, вже заблоковано, проте вони стали перебиратися в Telegram.

У лікарні імені Мечникова у Дніпрі перебувають четверо нацгвардійців, який поранив 20-річний строковик Артемій Рябчук. Двох з них готують до виписки.

Найважчі поранені вже можуть говорити і розповіли ТСН.ua подробиці тієї кривавої ночі.

Найважчими з 5 поранених, яких медики лікарні Мечникова буквально повертали з того світу були нацгвардійці-контрактники Жанна Шарова та Ігор Семенченко.

“Буквально секунда, і він стоїть в дверях і стріляє в мене”
Пораненний Ігор Семенченко почувається вже краще, він переніс кілька операцій. Він отримав кульове поранення живота та стегна. Хлопець говорить, що зі стрільцем Артемієм Рябчуком пересікався кілька разів, оскільки він служить за контрактом, а Рябчук був строковиком і на чергування він заступав рідко.

Ніч, коли він ледь не розпрощався з життям, він пам’ятає в деталях.

“Я спав. Крізь сон я почув постріли. Я також почув, як кухар впустив кастрюлі. Коли тут забігає сам кухар і кричить: “Там Рябчук з’їхав з глузду, і він вбив керівника”. Буквально секунда, і він (Рябчук – Ред.) стоїть в дверях і стріляє в мене. Я встигнув тільки повітря в груди набрати. Він пішов отак стріляти спочатку в мене, потім в того, хто спав поруч, потім ще в одного і ще”, – розповідає Ігор.

Він говорить, що Рябчука він не зачіпав, бо рідко з ним пересікався в караулі. Артемій Рябчук заступав у караул раз на 2 місяці, а контрактники, такі як Ігор, 8 разів на місяць. Про хлопців, які були в караулі, нацгвардієць говорить – добре спілкувався з усіма і зокрема й керівництвом.

“Він убив Левковського, Черник – вони були чудовими хлопцями, з якими ми спілкувалися. Жодного булінгу, чи “дідівщини”, про які говорять, не було, це все – нісенітниці. Я не знаю, чому він так зробив, але в усьому винен тільки він. Я вважаю, що він має сидіти довічно. На відео видно – він сидів у тривожній групі. У них магазини з собою. Він підійшов до “пірамідки” і почав вести вогонь. Мені здається, це – якась диверсія. Він достатньо професійно поводився зі зброєю. Достатньо холоднокровно. Людина, яка прослужила 2 місяці так поводитися не може. Він вираховував час”, – говорить Ігор Семенченко.

Хлопець додає, що навички зі стрільби у Рябчука були такими, що їх не міг мати хлопець, який прослужив 2 місяці.

“Коли його затримали, він сказав, що “один примудрився втекти”. Він розумів, якщо він вийде з караула, він назад не зайде, бо треба щоб хтось відкрив зсередини. Якби той хлопець не втік, він би нас всіх постріляв. Чому відкрилися двері в КХО? Тому що той хлопець зі старшого призову Женя, прийшов з нічної перевірки постів. Він був у “сушилці” поруч. І коли він почув що Рябчук стріляє, він відкрив двері і йому вдалося вибігти, я думаю завдяки йому ми залишилися живими”, – говорить хлопець.

Ігор говорить, що з багатьма, кого Артемій Рябчук застрелив, стрілець не був знайомий, тож булити вони його не могли.

“Якби він був загнаний і з нього би знущалися, мені здається, він би стріляв у тих, хто це робив, а він стріляв по всіх, кого бачив. Отой керівник, якого він застрелив, він взагалі був зі штабу – вони заступають раз на кілька місяців. Той чоловік йому точно нічого поганого не зробив. Чому він так вчинив, треба питати у нього, за що і чого. На режимному підприємстві розстріляти караул – як на мене це достатньо резонансно”, – говорить Ігор.

Хлопець розповів, що з Рябчуком спілкувався кілька разів і був про нього позитивної думки.

“Коли строковики попали в роту і проходили стажування, вони в окремому “кубрику” були. Я зайшов до них і спитав: “Що вам хлопці подобається?”. Я одразу його виділив. “От з цього буде толк”, – подумав. Він здоровий, міцний. Ми з ним добре порозмовляли. До нього претензй ніколи не було. Скромний, небалакучий. Хочу щоб його покарали. Те, що про частину говорять, це – неправда, я за півтора року з таким не зтикався. Не хочеться, щоб за його дії страждав ще хтось”, – говорить поранений нацгвардієць.

Ігор Семенченко ще перебуватиме в лікарні, але мріє трохи побути вдома. Також він говорить, що збирається повернутися на службу за контрактом, якщо не буде проблем зі здоров’ям. Єдине що його бентежить і дещо лякає, це те, що отримати кулю в мирному місті можна від колег по службі.

“Я його взагалі не знала”
Жанна Шарова родом з Харківської області. Кілька років тому дівчина приїхала вчитися до Дніпра і тут й залишилася, займалася дзюдо. Вона закінчила навчання в університеті внутрішніх справ за спеціальістю “правоохоронна діяльність”, а після закінчення вишу вирішила відслужити за контрактом у Нацгвардії. Вона працювала у караулі і на спеціальному обладнанні передавала інформацію до керівництва частини.

Події тієї ночі Жанна воліє не згадувати. Вона отримала 3 важкі поранення, а одна з куль перебила дівчині хребет. Їй зробили кілька операцій та перелили понад 4 літри крові. У ніч проти 27 січня дівчина була на чергуванні у караулі.

“Я не можу знати, чому він це зробив. Він поцілив у мене, бо я могла доповісти в частину, я не встигла цього зробити, він у мене вистрілив, і я не змогла підвестися. Я його взагалі не знала. Я рідко заступала в караул, і я заступала лише в контрактний підрозділ. Я навіть не знаю всіх поранених. Я ніколи не спостерігала, щоб у нас був булінг, всі були дружні. Як у срочників я не знаю. Контрактний підрозділ був нормальний. Служба йшла тихо без подій. З того караулу знала лише трьох людей”, – говорить Жанна.

У лікарні Мечникова вважають дивом, що дівчина при таких травмах може ворушити ногами і руками.

“Як мені зізналися наші хірурги, було багато ризиків. В животі все розірвано, кишківник розбитий, хребці на уламки. І коли вони йшли на операцію, ризик був такий, що вони не знали, чим вона закінчиться. Після першої операції ризик, на другу пішли – ще більший ризик. З’єднати кишківник майже не було ніякої можливості. Зараз я дивлюсь на Жанну, вона рум’яна, хоче вставати. Хочу сказати спасибі усім нашим лікарям і медсестрам, які зробили все, щоб ця дівчинка отримала можливість іще пожити”, – сказав Риженко.

Зараз дівчина чекає на операцію. Вона мріє знову стати на ноги і повернутися до того автивного життя, яке в неї було до тієї трагічної ночі.

І Жанні, і Ігор дякують медикам лікарні Мечникова, які зробили все, аби вони вижили. Двох їхніх поранених товаришів по службі вже готують на виписування з лікарні.

Із молодою матір’ю сталася кривава трагедія, коли вона цього і уявити не могла. Жінка виїхала на город і сіла перепочити поряд із бабусею та з 3-річною дитиною на руках. У цей час тіло жінки раптово прошила куля.

Про це йдеться у сюжеті “Надзвичайних новин”.

Зазначається, в якийсь момент в жінку раптово влучила куля. Їй прошило селезінку, печінку та шлунок і застряг у ребрі.

Все сталося на глухій околиці села. Жінка затисла рукою рану, щоби не стекти кров’ю, і почала оглядатися. Її доправили до лікарні. Операція тривала 5 годин. Постраждалій довелося видалити селезінку.

Правоохоронці з’ясували, що куля потрапила в жінку з відстані 1,5 км. Стріляв киянин, який приїхав на територію поблизу порибалити. Зі собою чоловік узяв карабін, на який мав документи і який збирався продати. Вистрілив він зі зброї для того, щоб продемонструвати знайомому можливості зброї.

Зараз сам стрілець заявляє, що щиро розкаюється у скоєному і готовий допомагати пораненій жінці. Якщо його слова виявляться правдивими, чоловіку загрожуватиме всього до 2 років за гратами або ж виправні роботи.

Його поранили 15 січня поблизу Авдіївки Донецької області. Про це повідомив 5 канал.

Снайпер потрапив бійцеві в обличчя. Олексія терміново евакуювали в госпіталь. Однак врятувати чоловіка медики не змогли.

Контракт зі Збройними силами армієць підписав три роки тому. Служив стрільцем. Місяць тому під час відпустки одружився і знову повернувся на передову.

“Найбільш відповідальний чоловік за весь час несення служби. Ми майже з самого початку разом. І у нас різниця в терміні служби два місяці. Працьовитий. Дуже працьовита людина. І це жах, це трагедія. Я не знаю, як це описати”, – поділився товариш по службі загиблого Ростислав Копайло.
Поховали військового на Алеї Слави військового кладовища Кам’янського. У Олексія Кучкина залишилися мати, брат, дружина і син від першого шлюбу.